Шепіт на вітрі

Розділ 10 Зустріч з баньїпом

Уранці наступного дня Пітер і Сіра Шкурка спакували свої речі і вирушили в путь. Вранішнє сонце відкидало на стежку довгі тіні дерев, які мерехтіли на обличчях друзів.

Пройшовши милі зо дві, вони побачили замок. Стежка круто спускалася вниз. Під ними громадилися гарматні башти, вежі й зубчасті мури величезної споруди. Віконця мурів були загратовані, як у в’язниці. Лише одне з них, вузеньке, напівкругле, під самим дахом головної вежі, було без грат. Сотні пташок сиділи на його підвіконні й пурхали навколо в пошуках їжі, яка була розкидана для них на кам’яному виступі під вікном. Пітер здогадався, що то віконце кімнати, де живе ув’язнена прекрасна принцеса. Самої принцеси видно не було. Мабуть, вона щось робила у своєму покої.

Глибокий рів оточував замок, вода в ньому була темна і спокійна. Потрапити до замку можна було лише по звідному мосту, перекинутому через рів. Міст з’єднував ворота замку з дорогою, якою йшли друзі і яка обривалася біля рову. Зараз міст був піднятий і висів на міцних ланцюгах, перепущених крізь мур замку й приєднаних до підйомної машини.

За мостом вони побачили величезну оббиту міддю браму. Металеві завіси на півкруглих дерев’яних стулках виблискували на сонці. Четверо рицарів, вишикуваних лавою, могли б проїхати цією брамою, висота якої була така, що підняті знамена і стяги вільно проходили під аркою, не торкаючись її. Брама стояла замкнена на засув. Будь-яким тараном було годі пробити її.

Замок огинала дорога рудувато-брунатного кольору. Подекуди вона відходила від рову й губилася в лісових смугах, потім з’являлася знову біля брами замку. Край дороги, десь у сотні ярдів від підйомного мосту, росло старе гумове дерево, розлогі віти якого створювали оазис прохолоди й затінку в цей спекотний сонячний ранок.

Під гумовим деревом на спині, склавши пазуристі лапи на гладкому череві, лежала дивна тварина. Стоячи, вона нагадувала б динозавра, бо була величезного зросту, але зараз виглядала досить сумирною, оскільки спала глибоким сном.

Пітер і Сіра Шкурка вийшли з лісу і, наблизившись до цього чудовиська, почали його розглядати. В нього було тіло гігантського вомбата, товстий гнучкий хвіст кенгуру, довга шия жирафа і голова дракона. Але, на відміну від дракона, на його тілі не було луски і рогових гребінців, з кінчика хвоста до носа він був укритий шерстю. На голові довга скуйовджена шерсть, яка, вочевидь, ніколи не розчісувалася, звисала йому на очі. Він хропів уві сні, і його передні лапи, складені на череві, піднімалися і опускалися у такт хропінню.

— Що це за створіння? — здивовано запитав Пітер.

— Це баньїп, який і вдень і вночі стереже прекрасну принцесу. Нам про нього розповідали.

— Так, я забув.

— Він надзвичайно жорстокий, — вела далі Сіра Шкурка, але коли пролунало чергове хропіння, вона засумнівалася в цьому. — В усякому разі, так говорять. Баньїп десятками вбиває рицарів і принців. Палить і спопеляє їх вогнем, який викидає зі своїх ніздрів. Подивись на них, це ж два димарі. Треба подумати, як нам його побороти. В нього таке гаряче дихання, що можна смажити грінки. Мені це зовсім не подобається.

Не встигли вони зробити й кроку, як баньїп раптом сів і здивовано поглянув на них.

— Що ви обоє тут робите? — заревів він. — Як вас звуть? Хто ви такі? Струнко! Проскандуйте по літерах слово «фантасмагорія». Екскурсії для туристів по встановленій ціні починаються о другій годині. Ви прямуєте до об’єкта показу через центральний вхід, а виносять вас звідти на ношах з чорного ходу. В замку є черговий лікар. А тепер або говоріть, або не розкривайте рота.

Баньїп змовк і чекав на відповідь.

— Ваше привітання здалося мені нісенітницею з нісенітниць, — сказав Пітер.

— Згода, — мовив баньїп. — Люблю нісенітниці. Кажи далі.

— Це ви стережете прекрасну принцесу? — запитав Пітер.

— Я, ну то й що?

— Я прийшов, щоб визволити її.

— Ага, ось у чому справа! — вигукнув баньїп. — Прикро, надзвичайно прикро. Я не люблю вбивати привітних хлопців, ніколи не любив. Але це моя робота. Я вбиваю рицарів на чорних конях і командорів на білих конях. Я вбиваю найрізноманітніших принців. Мені байдуже, хто вони, я вбиваю їх без будь-якої упередженості. Я мушу захищати прекрасну принцесу від усіх, хто намагається визволити її. Вона невизвольна, якщо можна так висловитися. Доводжу до твого відома, — поквапився він додати, — найнаполегливішим король ставить завдання. Але оскільки їх неможливо виконати, всіх принців і рицарів все одно вбивають. Твоя смерть буде цілковито безболісна. Це я гарантую. Ти нічого не відчуєш. Сподіваюсь, ви мене правильно розумієте. Я вбиваю людей струменем води. Це чисто, не шкодить здоров’ю і не залишає бруду.

— Як це «вбиваю людей»? — запитала Сіра Шкурка. — Що ви маєте на увазі? Ні я, ні Пітер ніколи не погодимося на таку смерть. Вам треба бути обережним, вдаючись до таких погроз. Знаєте, за такі речі можна заробити п’ястуком по носі.

— Отакої… Що вона говорить? — сказав баньїп презирливо. — Я лише раз дмухну із своїх ніздрів, і ти відкотишся по дорозі на сто ярдів. Боже мій, тітко! Я чемпіон світу з видмухування води, а ти наважуєшся говорити, що я зароблю по носі.

Баньїп закинув голову і зайшовся сміхом.

— Я гадала, що ви із своїх ніздрів викидаєте полум’я, — сказала Сіра Шкурка, ніяковіючи від веселощів баньїпа. — Як же ви можете стерегти прекрасну принцесу, якщо ви не дихаєте вогнем?

— Сідайте на хвилинку і відпочиньте, — сказав баньїп. — До обіду я вас не вбиватиму, отож розслабтеся, почувайтеся як удома. А я тим часом оббіжу замок та й віджену людей і тварин, які надто наблизилися до нього. Я довго не затримаюсь, хвилин зо двадцять, не більше. Потім поснідаємо. Я завжди приношу з собою холодний сніданок. Сьогодні на сніданок смажені жаби — смакота! — і він облизнувся. — Коли повернуся, розповім вам про себе, а тоді ви почнете тікати. Я не люблю збивати тих, хто не тікає. Вам я дозволю відбігти на п’ятдесят ярдів, а потім змию вас за межі королівства. Кращої долі для себе не просіть.

Він підвівся і почав підстрибувати, щоб розім’ятися. Баньїп справді був дивовижною істотою. На шиї завдовжки двадцять футів стирчала голова. Вона крутилася в нього, як у качки, він хвацько повертав її назад і бачив усе, що діється за спиною. Він був огрядний і неповороткий. Походжаючи, тримав свій хвіст, схожий на кенгурячий, звислим, а коли доводилось бігти, хитався, як перевантажений корабель під час хитавиці.

Баньїп побіг по широкій дорозі, яка оперізувала замок. Щоразу, коли він підстрибував, його шия висувалася вперед, а коли ноги торкалися землі, вона рухалася назад. Баньїп був схожий на жирафа з короткими, мов у ведмедя, ногами. Біжачи, він голосно ревів. З його ніздрів вилітали струмені води, які блискучими дугами наздоганяли худобу і збивали її з ніг.

Він спрямовував струмені то з однієї, то з другої ніздрі з такою силою, що худоба летіла шкереберть. Тварини, похитуючись, спиналися на ноги й фуркали.

Переслідуючи свої жертви, баньїп міг легко втопити їх у воді, але в худобі й конях він не вбачав небезпечних супротивників, тому лише відкидав їх подалі від дороги. Інакше поводився, коли мав справу з вершниками — рицарями й принцами. Тоді вдихав повні груди повітря й завдавав їм невідпорного удару. Рицарі у важкій амуніції нападали на нього з піками напереваги, вигукуючи войовничі кличі. Струмінь води одразу ж вражав коня й вершника, і вони з гуркотом падали на землю. Коли вода спадала, навкруги валялась розкидана зброя і стирчали поламані ноги. Мало хто виживав після такої водяної атаки. Більшість рицарів гинули, бо їх тягли на дно важкі лати.

Цього чудового дня поблизу не було ні рицарів, ні принців. Важкою ходою баньїп повертався, задоволено посміхаючись. За ним, чмихаючи брели корови.

— Ну, як у мене це вийшло? — закричав він хвалькувато. — Бачили, як я, легенько дмухнувши з правої ніздрі, підкинув тих корів угору?

— Я думав, що ви жорстокий, — сказав Пітер, — але бачу, що корови зовсім не постраждали.

— Кожному, хто наблизиться до замку, добряче перепаде від мене, — заявив баньїп. — Ви не можете собі уявити, скільки рицарів і принців прагнуть одружитися з прекрасною принцесою. Сьогодні ще спокійний день. Оце тільки вас двоє, а більш нікого. Сюди з’їжджаються з усього світу. В наші дні прекрасна принцеса — велика рідкість. Копальники могил, ховаючи убитих, цілодобово працюють у нас, навіть в суботу і неділю. Правда, в неділю їм дозволяється відвідати церкву.

Баньїп сів під деревом і розгорнув свій сніданок.

— Чи немає у вас перцю й солі? — запитав він Сіру Шкурку. — Кухар цього замку — безвідповідальна людина. Терпіти не можу смажених жаб без перцю і солі.

Сіра Шкурка витягла з сумки сільничку й перечницю і простягнула баньїпу.

— Зручна в тебе кишеня, — зауважив той і провадив далі: — Який сенс пропонувати вам їсти, коли через годину я вас уб’ю? Якщо ж у вас є щось смачненьке, віддайте ліпше мені, я з’їм усе те о третій годині, коли п’ю чай. А зараз, аби згаяти час, розповім вам історію свого життя.