Шепіт на вітрі

Розділ 20 Останнє завдання

Уранці друзі сіли під великим деревом, щоб вирішити, яким чином видобути золоту корону принцеси Ловани з дна озера.

Баньїп хотів випити озеро і у такий спосіб відвести воду з нього в річку. Горбань Мик зауважив, що це може викликати повінь, і вони відмовилися від цієї ідеї.

У Пітера весь час з голови не виходила відьма, яку образила Лована. Безперечно, це та сама відьма, яка брала його з собою на Місяць. Якби якось зв’язатися з нею, вона показала б місце, куди закинула корону. Знаючи це, можна було б попросити велетня Джарру зайти у воду, обмацати довгими руками дно і знайти там корону.

Він виклав свою думку Сірій Шкурці й горбаневі Мику, яким сподобався його план. Лишалося знайти спосіб повідомити велетня й відьму.

— Верхи на Вогнексі я зможу домчати до хижі, в якій мешкає відьма, і до замку велетня, — запропонував горбань Мик. — Вогнекс відпочивав усю ніч і зараз може бігти куди завгодно. Якщо їхати галопом, я впораюсь за день і вже ввечері повернуся сюди.

— А встигнеш? — запитав Пітер. Він добре знав, яку відстань треба подолати старому.

— Встигну. Якщо б я навіть трохи запізнився, велетень і відьма прибудуть до вас вчасно. У відьми баска мітла, вона може випередити мене, ну а велетень долає шлях семимильними кроками. Безперечно, обоє прибудуть вчасно, але чому це має бути саме тоді, як засутеніє?

— Я хочу, щоб вони працювали вночі,— пояснив Пітер. — Велетень своїм виглядом може налякати людей, та й відьма здатна настрахати будь кого.

— Зрозуміло. Тоді краще рушати негайно.

Горбань Мик швидко осідлав Вогнекса і вирушив у путь. Кінь помчав уперед довгими стрибками, кусав вудила, закидав голову. Старий ледь стримував його, натягуючи віжки. Незабаром вони зникли вдалині.

Цілий день Пітер чистив Місячне Сяйво і лагодив його збрую. Баньїп спав під деревом. Увечері, коли в ярах та попід деревами почало сутеніти, Сіра Шкурка пішла до замку по Ловану. Пітер хотів разом з нею зустріти відьму й велетня.

Лована все ще жахалася відьми. Вона не повірила, що чарівна пелюстка перетворила ту на стару добру жінку.

Принцеса добре пам’ятала, як відьма шкрябала шибку й хотіла залізти у покій. Ловану важко було переконати в тому, що відьма докорінно змінилася.

Коли Сіра Шкурка привела принцесу до дерева, та сіла поруч з Пітером і запитала:

— А що мені сказати відьмі, коли ми зустрінемося? Вона ж напевно пам’ятає, як я скинула її з підвіконня?

— Не здивуюсь, якщо відьма розцілує вас. Тепер вона вірить, що ви її любите. Так діють чари пелюстки.

Пітер узяв Ловану за руку. Вона забула про відьму й усміхнулася до нього.

— Мені приємно, коли ви тримаєте мою руку в своїй.

— Мені теж приємно тримати вас за руку. Ви вийдете за мене заміж, коли я виконаю останнє завдання?

— Так. Ми житимемо разом: ви, я і горбань Мик. Я готуватиму вам сніданки і прибиратиму в хаті. Я хочу робити те, що мені досі не дозволяли. Це буде чудово. — Лована поклала голову на плече Пітеру.

Баньїпу майже бридко було дивитися на це.

— Ніколи нічого подібного не бачив, — пробуркотів він. — Баньїпи ніколи не беруть дівчат за руки. Такого в нас не заведено. — Раптом він глянув угору: — Що це?

У небі спалахнула яскрава дуга й осяйнула ліс синім примарним світлом. Сліпуча вогниста цятка закружляла над великим деревом, зробила мертву петлю й пірнула вниз просто на баньїпа, який від жаху впав навзнаки.

— Як поживаєте? — запитала відьма, приземлившись.

— Ми дуже раді бачити вас, — сказав Пітер.

— Вам пощастило, що ви мене бачите живою, — мовила відьма. — Мене все більше захоплює швидкість, і вхід в атмосферні шари завдає мені багато клопоту. Я так поспішала, що, коли увійшла в атмосферу, за мною тягнувся довжелезний хвіст, як за кометою. Цього разу мене лише трохи підсмажило.

— Ви пам’ятаєте Ловану? — запитав Пітер. — Це принцеса, в якої ви вкрали корону.

— Звичайно, я пам’ятаю її,— відповіла відьма, підійшла до Ловани і обійняла її.— Я завжди хотіла знову зустрітися з вами і вибачитися за те, що дерлася у ваше вікно і вкрала у вас корону. Горбань Мик сказав, що вона вам зараз потрібна. Я розумію вас. І покажу те місце, куди я її кинула.

— Коли дістанемо корону з дна озера, ми з Лованою одружимося, — сказав Пітер.

— Чудово! — вигукнула відьма. — Я добре пам’ятаю, яке приємне враження ти справив на мене, коли ми вперше зустрілися. Я тоді подумала, що з тебе вийде гарна печеня. — Раптом вона знітилася і замовкла. — Боже мій! Що я кажу! Я хотіла сказати, що подумала, яким чудовим чоловіком ти можеш стати для прекрасної принцеси.

— Ви не сердитеся на мене за те, що я скинула вас з підвіконня? — запитала Лована.

— Ну що ви, моя люба! Падіння з підвіконня мені нічим не загрожує, адже зі мною завжди моя мітла, на якій я літаю. А зараз спустімося до озера, я покажу, де лежить корона. В мене обмаль часу. Я ще маю потрапити на Місяць, поки він не зник за обрієм. На ньому з’явився новий супутник, я зможу зняти з нього фотоапаратів для своєї колекції. Ходімо.

Відьма повела їх звивистою стежкою до озера. Осяяне місячним світлом, воно виблискувало, мов срібний диск. Друзі підійшли ближче і побачили на воді, там, де було найглибше, зграї качок.

Тільки-но відьма зібралася вказати місце біля однієї із зграй, як земля задвигтіла у них під ногами. Друзі почули глухий тупіт велетенських ніг. Лісом ішов Джарра. Дерева ламалися під ногами велетня, мов тріски.

І ось уже затріщало зовсім близько. У темній височині з’явилася нога велетня й опустилася зовсім поруч. Величезна кругла тінь затулила місяць.

— Треба щось робити, інакше він розчавить нас, — вигукнула відьма, вдивляючись у темряву. — Я злечу вгору і поговорю з ним.

Вона скочила на мітлу і щезла в мороці. За мить високо в небі почувся її сердитий голос.

— Дивись, куди йдеш, бевзню! Ти ледве не наступив на мене.

— Пробачте, пані,— мовив велетень Джарра. — Я поспішаю на допомогу друзям.

— Вони у вас під ногами, якщо ви маєте на увазі Пітера з прекрасною принцесою.

— Справді? Я добре його пам’ятаю. Радий, що він знайшов принцесу. Я поговорю з ним і дізнаюсь, чи можу допомогти йому.

Джарра нахилився. Його могутнє тіло нависло над Пітером величезною хмарою і заслало нічне небо. Хлопець вийшов на відкрите місце, і велетень обережно взяв його пальцями. Пітер відчув, що піднімається вгору, і раптом помітив, що сидить на долоні велетня прямо перед його обличчям. Джарра розкрив рота, і Пітер побачив його здоровенний язик, що тріпотів, мов крила дракона в печері. Хлопець злякався, йому дуже захотілося бути зараз на землі поруч з Лованою. Велетень привітно звернувся до Пітера:

— Відтоді, як ти дав мені пелюстку, я став найщасливішим велетнем у світі. Після нашої зустрічі я допоміг вже багатьом людям.

— У тебе добре серце, але ти був вихований лихим і жорстоким. Пелюстка зробила тебе самим собою. Горбань Мик попросив, щоб ти прибув сюди, бо я вірив, що допоможеш мені.

— Що я повинен зробити?

Відьма, яка зависла на мітлі над Пітером, втрутилася у розмову.

— Пітере, можна, я розповім йому всю історію? Я теж хочу допомогти тобі.

— Коли ви оце говорили зі мною, то не справили на мене враження особи, яка хоче комусь допомогти, — пробурмотів велетень.

— Іноді на мене щось находить і я знову стаю злою відьмою, — зітхнула вона. — Забудь те, що я тобі наговорила. Так от, в ті часи, коли я була злою відьмою, я вкрала у Ловани корону і вкинула її в озеро. Я зачарувала принцесу. Без цієї корони вона не зможе вийти заміж. Отже, як бачиш, вона не зможе одружитися з Пітером, поки ми не дістанемо корону з дна озера, а воно глибоке. Пітер хоче, щоб я показала вам точне місце, куди кинула корону, а ви зайшли у воду, та й відшукали її на дні озера.

— Завиграшки! — сказав велетень. — Коли починати?

— Насамперед опустіть мене на землю, — попросив Пітер.

Йому зовсім не хотілося потрапити на середину озера, сидячи на долоні велетня, особливо коли ця рука зануриться у воду, щоб дістати корону.

Джарра нахилився й опустив Пітера на землю. Величезні пальці тримали хлопця як у клітці, поки він нарешті торкнувся ногами землі. Лише тоді пальці розтулилися й звільнили Пітера.

— Я дістану корону для Ловани, — мовив велетень. Він випростався і розправив плечі. Його голова опинилася над лісом. Тут угорі на нього чекала відьма, аби дати свої вказівки.

— Бачиш, он в центрі озера зграя качок на срібній поверхні? — запитала вона.

— Бачу, — мовив велетень.

— Там і лежить корона, — сказала відьма. — Якраз під ними. Добре запам’ятай це місце, бо коли підійдеш ближче до качок, вони злетять у небо. Обмацай добряче дно, корона має бути на мулі.

— Яка глибина озера в цьому місці? — запитав Джарра.

— Вода ледве сягатиме тобі до пояса, але боюсь, що ти загрузнеш у мулі. Може, візьмеш стовбур дерева, щоб спиратися на нього?

— Ні, мені не потрібна палиця.

Велетень зробив широкий крок уперед, і його величезний черевик хлюпнув у воді. Джарра просувався по озеру, поки вода сягнула йому до пояса. Зграя качок знялася в повітря, перелякано крякчучи.

На мить велетень застиг. Його силует викарбувався на тлі зоряного неба, залитого місячним світлом. Потім нахилився і занурив руку у воду, та дна не дістав. Він набрав у груди повітря, занурився з головою і щез із виду. За хвилину велетень випірнув на поверхню, хапнув ротом повітря і розсіяв бризки води по всьому озеру.

Пітер і Лована навіть подумали, що пішов дощ. Сіра Шкурка кинула їм ковдру, яку витягла зі своєї сумки, і вони загорнулися в неї.

— Ого! — вигукнула Сіра Шкурка, стежачи за велетнем. — Це наш друг Джарра пирхає. Він знову пішов під воду.

Цього разу велетень перебував під водою біля двох хвилин і, коли нарешті вискочив на поверхню, видихнув повітря з такою силою, що дерева на березі затріпотіли так, неначе над лісом пронісся ураган.

Велетень просувався вглиб, обмацував дно рукою і нарешті знайшов корону. Він випростався й підняв її над собою. Корона виблискувала в його руці, як сузір’я. Джарра вийшов на берег і вручив її Ловані. Принцеса так розхвилювалася, що корона вислизнула в неї з рук і їй ніяк не вдавалося надіти її на голову. Пітер допоміг принцесі і відступив на кілька кроків, щоб помилуватися нею.

Корона випромінювала сяйво, яке освітлювало все навколо. Внутрішнє світло осявало миле личко Ловани. Дерева застигли в мовчанні, все завмерло, щоб зайвим рухом не розвіяти її чарівності.

У медальйоні, що висів на шиї прекрасної принцеси, зберігалася чарівна пелюстка, яка сповнила її гідністю й шляхетністю. Оце вже була справжня, доросла принцеса Лована.

У сяйві корони Пітер теж змінився. Він повищав на два дюйми, його плечі поширшали. Тепер це був стрункий і сильний принц.

— Лована і я дякуємо вам. Незабаром ми зможемо відвідати вас. Я хочу показати Ловані вашу кухню, — звернувся він до велетня, дивлячись угору.

— Завжди радий бачити вас у своєму замку. Тільки виберіть день, коли на кухні гарна погода. Зараз я маю попрощатися з вами. Мені до світанку треба пройти досить довгий шлях.

Він рушив, і ще довго з лісу долинали звуки його руйнівних кроків, які затихли, коли велетень переступив через перше пасмо гір.

Відьма теж поривалася піти. На неї чекала робота — треба було підмітати аж до ранку.

— Пітере, коли ваше весілля? — запитала вона.

— Післязавтра, — відповів Пітер. — Ви прийдете?

— Так, неодмінно. Але ось що я хочу знати: чи домовилися ви вже з фотографом? Я б хотіла бути вашим офіційним фотографом, якщо ви не проти. В мене найкраща в світі колекція фотокамер. Деякі з них пристосовані лише для зйомок зірок або чогось подібного, але я можу полетіти на Місяць і зробити довгофокусний знімок тебе з Лованою, коли ви проходитимете підйомним мостом. Це буде надзвичайно оригінальне фото.

— Просимо вас бути нашим офіційним фотографом! — вигукнула Лована. — Я дуже хочу, щоб нас сфотографували з Місяця.

— Отже, домовилися, — сказала відьма і майнула на Місяць, залишивши за собою вогняний хвіст.

— Ну й швидкість у цієї мітли! Ніколи таких не бачив, — промовив баньїп, який мирно спав собі біля озера. — Це справжня спортивна модель з величезним прискоренням.

Він огледівся і побачив, що розмовляє сам із собою. Пітер і Лована поверталися до замку. Баньїп рушив за ними, бурмочучи щось собі під ніс.

Друзі дійшли до великого дерева, коли раптом побачили горбаня Мика, який мчав галопом їм назустріч. Вогнекс, весь змилений, високо тримав голову.

Передусім горбань Мик поцікавився, чи прибули вже велетень і відьма. Поки він порався біля Вогнекса, Пітер розповів йому про все, що з ним трапилося, і про те, як знайшли корону.

— Отже, тепер ти виконав усі завдання, — сказав старий. — Залишилося тільки відгуляти весілля. Перед цим я маю добре виспатися.

Він поставив Вогнекса у стайню, загорнувся в ковдру й заснув просто неба. Навіть хропіння баньїпа не завадило йому. Пітер провів Ловану до її покою, потім зручно вмостився у спальному мішку, який йому видобула Сіра Шкурка, і незабаром теж поринув у сон.