Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

— Ми вже говорили про те, що великі писання: і ваша Біблія, і наша Рігведа, і єврейська Тора, й арабський Коран, і перська Авеста — це символьні (знакові) системи, якими зашифровані знання про Бога, Світ, Людину, зміст життя, історію, місце в ній рас і народів. У них — метафорична, алегорична форма викладу, яка приховує найглибшу семантику (смисл). За це чіпляються противники релігії, підсовуючи малотямущим людям тенета писань і трактуючи їх буквально, тобто помилково. «Чи можна нагодувати, як це стверджує Біблія, одним буханцем хліба п'ять тисяч чоловік? — диву ються вони. — Де ви бачили, щоб манна сипалася з неба, люди ходили морем, «аки по суху», або дівиці народжували без злягання з чоловіками?»

Але ж це знаки. Важливо зрозуміти їх вміст, що за цим усім криється. Існують широко вживані символи величезної інформативності.

Найбільша помилка нашого матеріалістичного віку — байдуже, несерйозне ставлення до знаків і символів. Звідси все наше неуцтво — сум'яття духу і розуму. Знак і знання — слова одного кореня. Світ — це розкрита книга, знаки — її алфавіт. Емпірична історія відштовхується від артефакту, і ми часто не бачимо смислу в історичному процесі. Смислова, духовна історія, про яку йдеться, відштовхується від символу, намагаючись зрозуміти його значення, розшифрувати.

Я, наприклад, ще в таборах запитував зеків — колишніх військових — і навіть охоронців, що означають зірочки на їх форменому одязі — на погонах, рукавах, головних уборах — і навіть над Кремлем. Ніхто не зміг пояснити. Ніхто не замислювався над тим, коли і як пентаграма [П'ятикутна зірка] стала головним символом країни Жовтня. Якби маси людей знали, що вони носять на собі знак сатани (у Гете Шауст викликає Мефістофеля, малюючи п'ятикутну зірку; це місце в перекладі опускалось за радянських часів), гадаю, їх ставлення до дійсності було б іншим.

ЗНАКИ АРІЇВ. ХРЕСТ — ЖІНОЧЕ НАЧАЛО ЖИТТЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

— Основні арійські знаки — хрест, тризуб, жовто-синій прямокутник (введений ще Рамою), знак Сонця (коло з променями або просто коло).

Антиподами їх є: свастика, мальтійський і тевтонський хрести, чорний прямокутник. Це також арійські знаки (в семітичному світі їх немає), але вже асурів — «коричневих» аріїв, «відщепенців», які згодом створили «нордичне» відгалуження раси. Свастика (зокрема повернена за годинниковою стрілкою) може бути й загальноарійським «нейтральним» знаком, аналогічним знаку Сонця.

Зупинимось лише на одному з них — хресті.

Багато хто думає, що хрест поширився у світі тому, що на ньому був розіп'ятий Ісус Христос. Християнська церква так витлумачує свій основний символ: хрест у Давньому Римі був місцем і знаком ганьби і смерті. На ньому закінчували життя найзапекліші негідники, найнебезпечніші злочинці. Господь Ісус Христос, замучений на хресті, а затим воскреслий, змінив зміст хреста, перетворив його на знак життя і величі.

Взагалі це правда. Але є два моменти, розголошення яких церква уникає. По-перше, Ісус помер не на хресті, а на Т-подібній споруді. Хрест — перехрестя і, отже, повинен мати чотири кінці. Існують хрести: католицький, мальтійський, єрусалимський, енкалпіон (чотирикутний), православний (восьмикутний), андріївський (скошений-чотирикутний), тевтонський (шестикутний)…

Але хрестів з трьома кінцями не буває. По-друге, хрест вже існував за багато тисячоліть до Христа, і не лише в християнському світі, а й у Тибеті, Індії, Давньому Єгипті, в Україні часів Трипілля і Рун-віри. Христос і його апостоли нічого не говорили ані про хрест, ані про хресне знамення, та й у Старому Завіті про нього ні слова.

Офіційно він став символом християнства з 680 року, коли IV Константинопольський собор ухвалив символ ягняти замінити символом людини, розіп'ятої на хресті. До цього хрести з'являлись у християнській атрибутиці спонтанно (у тому числі й у вигляді ягняти на хресті, якого знаходили на малюнках у катакомбах ранньохристиянської доби).

Хрест у IV столітті принесли на своїх штандартах гуни — спочатку в Україну, потім у Західну Європу. До цього ми повернемось, а поки що запам'ятаємо: поширення цього знака в християнському світі почалося з України. Тут із часів Аратти були мітраїстські хрести (перехрестя з диском посередині, тобто знак Сонця). Саме християнський хрест був поставлений у І столітті апостолом Андрієм. Перший у світі храм із хрестом на куполі побудований батьком Аттили князем Мун-діухом (слов'яни його звали Мунчуком) 418 року на південній околиці сучасного Києва. Відтоді цей знак використовується в усьому яфетичному (арієзованому) світі від Атлантики до Тихого океану, а також на Американському, Африканському, Австралійському континентах. У семітичному і хамітському світах (Давній Єгипет, Іудея, Давні Греція і Рим, сучасний Ізраїль, нехристиянські країни Африки, весь арабський світ) цей символ не вживався [Існує, напевно, один виняток: зображення єгипетської богині Ізиди часів Стародавнього царства. Богиня сидить з немовлям на руках, а на задньому плані видніється хрест]. И у цьому криється глибокий зміст.

Що ж означає хрест? Це стилізоване зображення Сонця як джерела світла і життя на Землі та інших планетах (так-так, були життя й цивілізація не лише на планеті Земля). За часів Рами і пізніше в країні Куш хрест мав вигляд сонячного кола з чотирма пасмами променів. Згодом коло зникло, залишились чотири кінці (перехрестя). До речі, в Києві, в Софійському соборі і Печерській лаврі, маківки прикрашені давньоарійськими хрестами (колами з променями).

Сонячне життєдайне начало стосується насамперед людини і всього живого — воно жіноче начало, жінка. Таким началом в історії людства — світлим, життєдайним, жіночим — були арії за часів Рами, тобто з VI тисячоліття до н. е. Хрест — їх фундаментальний символ, який поступово став символом усього яфетичного світу.

ТРИЗУБ — ЗНАК СИЛИ СВЯТОГО ДУХА

— Тризуб — складніший і загадковіший знак, ніж хрест і зірка Давида. Це арійський знак сили Святого Духа (духовності, підтвердженої «вагомими» матеріальними факторами). Він — не ознака інтелекту (таким є сувій Тори, який інакше називається знаком Мойсея), а саме знак духовної сили. У нашому підмісячному світі, на жаль, чиста духовність виявляється нежиттєздатною: її знищують руйнівні, сатанинські сили, їм треба протиставити все, що підтримує духовність, зберігає Боже Світло. Тут можна використовувати будь-які чинники, навіть силу зброї, армії, держави тощо. Аби вони слугували Добру і Світлу.

У християнстві тризуб символізує Святу Трійцю (або арійсько-мітраїстську Тримурті). Зміст взагалі той же: творчий акт (творіння) не може здійснюватися лише одним Духом. Потрібна енергія Бога-Отця і Бога-Сина, використана в ім'я Святого Духа. Бог-Вседержитель, Бог-Творець — обов'язково триєдиний Бог (Бог у трьох іпостасях).

Історія тризуба у літературі, як правило, подається за такою схемою. Його коріння іде з Атлантида (від Посейдона, її верховного покровителя), потім він переходить у спадок до Єгипту, античного світу, скіфів і, нарешті, до київського князя Володимира. По-перше, тут плутанина, насправді він не міг бути в Єгипті; по-друге, тризуб, повторюємо, знак суто арійський, як і хрест.

Останнім оплотом загиблої атлантичної цивілізації був архіпелаг Посейдонія, покровитель якого — Посейдон із тризубом. Про це чітко говорить і Платон. Але річ у тім, що атланти відвернулися від Посейдона (тобто «забули бога» і потонули в гріхах). Вони почали вклонятись Тоту (Гермесу), а згодом взагалі панування над людьми перейшло до Зевса. У міфах Стародавньої Еллади Посейдон публічно звинувачує Зевса в узурпаторстві.

Відвернувшись від Посейдона, атланти віддали перевагу «голому» інтелекту над духовністю, втратили моральність, потонули в розпусті, почали зводити статуї самим собі і вклонятись їм як богам. Бездуховний інтелект — джерело зла. Духовність, не підкріплена конкретними вчинками, досить швидко «випаровувалась» із усіх шпарин суспільного життя. Саме тому Божий Промисел і згубив гріховну Атлантиду.

Нащадком загиблої Атлантида був Єгипет, який звеличав бога Тота з його знаком піраміди. Тризуб же в Єгипті ніколи не був і не міг бути елементом символіки. Те ж саме — і в античному світі, що в цілому знаходився під впливом Єгипту (в античного Нептуна тризуб — просто знаряддя кари і погрози, не більше, ніж вила, на які наколюється морська живність). Інакше кажучи, в античному світі глибокий зміст тризуба був вихолощений. Проте його зберіг і поглибив арійський світ. Цей знак був державним гербом у Ар'я-Варті (країні Куш), а потім поширився на Тибет, Індію, Персію, Скіфію і, нарешті, став державним гербом Київської Русі.

У Тибеті тризуб дуже поширений. Тамтешні ченці (я з ними не раз це робив), відправляючись у святі місця, обов'язково беруть із собою дунг-катанг (тризуб). Наші священні тексти стверджують, що Посейдон був батьком людей і богів, Творцем, Охоронцем і Руйнівником світу — точно так, як індійсько-мітраїстська Трійця: Брахма, Вішну і Шива, де Брахма — Творець, Вішну — Охоронець, а Шива — Руйнівник світу. Саме тризуб асоціюється з трьома божествами: праве вістря означає Брахму — Батька світу, його Творця, ліве — Вішну, Захисника і Охоронця світу, а середнє — Шиву, Руйнівника, Згубника світу. Звичайно, вартий знищення той світ, який заслуговує на це, тобто який втратив духовність, потонув у гріхах.

Потрібно сказати, що все соціально-політичне життя Київської Русі з часів Володимира, а згодом і України йшло під знаком тризуба, і не лише у формальному, але й у реальному плані.

ЗІРКА ДАВИДА — ЧОЛОВІЧЕ НАЧАЛО ЖИТТЯ І ЦИВІЛІЗАЦІЇ

— До основних семітичних знаків належать: зірка Давида (шестикутна), зірка Соломона (п'ятикутна), сувій Тори (знак Мойсея), семисвічник (єврейські знаки), знак Місяця (напівмісяця) (єврейський і арабський знаки), зелений прямокутник (арабський знак — знак ісламу, який набув антиізраїльського змісту).

Пентаграма (п'ятикутна зірка Соломона) може бути і нейтральним, загальнолюдським знаком (як вона звичайно застосовується масонами). Все залежить від її кольору і окантовки, про що скажемо пізніше. Наприклад, на прапорі США цілих 50 пентаграм (за кількістю штатів). І ці знаки (п'ятикутні зірки) свідчать про те, що державу США утворювали масони, за масонськими принципами. Вашингтон, Джефферсон, Франклін, Лінкольн — видатні діячі масонства.

Особливої уваги заслуговує зірка Давида. Це чоловічий знак (трикутник у трикутнику — «злягання»). Одночасно це знак обраності, геніальності — в цьому значенні він виступає як «нейтральний» загальнолюдський знак і використовується масонами.

Антисеміти, зокрема «коричневі», приписують цьому знакові зловісний зміст (сіоністську змову проти людства, панування над світом тощо). Це безглуздя. Зірка Давида є на надгробках Пушкіну, Мусоргському, Чайковському — як «Божа позначка» обраності, геніальності. В такому значенні він поєднується з основним змістом — «чоловічого сім'я», запліднення. Адже саме ті, хто йде попереду, найталановитіші, духовно запліднюють, програмують весь народ.

Інше безглуздя: зірку Давида вважають антихристиянським, диявольським знаком. Навпаки, цей знак, як і Старий Завіт, визнає і християнська церква. В храмах Київської Русі поруч із хрестом безліч зображень шестикутної зірки — подивіться хоча б на розписи стін залишків Успенського храму Києво-Печерської лаври. Богом обрані, відзначені зіркою Давида — це найкращі представники людства, чиї ідеї, знання, думки закладаються в основу масової свідомості; вони — світло всього людства. Адже геніальні твори обраних — Біблія, Веди, Авеста, Коран, твори Конфуція, Гомера, Данте, Ютот-Йондана [Видатний давньотибетський учений], Шекспіра, Гете, Пушкіна, Шевченка — це

і є програми для всіх націй і кожного з нас. Ми їх читаємо, вивчаємо, вбираємо і тим самим формуємо свій дух та інтелект. У такому програмуючому значенні зірка Давида стикається із знаком Місяця (напівмісяця). Ми вже говорили про Місяць як про величезний програмуючий апарат, що регулює земне життя. Жовта, місячного кольору, зірка Давида немов антипод золотого, сонячного кольору, хреста. Вони полярно протилежні, як чоловік і жінка» Полярність (єдність протилежного) — необхідна умова еволюції, народження нового.

Таким чином, арії та семіти (іудеї) мають різні знакові системи, що символізують два «наскрізних» начала світової духовної історії. Цих народів як генетичних організмів (тобто аріїв часів Рами та іудеїв часів Авраама) давно немає; вони асимілювалися, розчинилися в інших народах. Сучасні євреї — зовсім не ті, чим було бен-їзраїльське плем'я часів Мойсея чи іудейсько-ізраїльський етнос часів Соломона. Нема на землі зараз і «чистих аріїв» (даремно їх шукали гітлерівці в Європі й Азії). Але залишився дух, основи релігій, ідеали, символи. Залишилась велика арійська ідея, яка пройшла скіфську, слов'янську, давньокиївську стадії і нині виявляється у високих прагненнях народів Східної Європи і «серединного» серед цих народів — українського.

ДВІ СИМВОЛЬНІ МОДЕЛІ СВІТУ Й ЛЮДСТВА

— Є дві системи знаків, що символізують еволюцію Всесвіту (в даному разі під людством розумітимемо п'яту, себто сучасну, расу, що веде свою історію від Рами, точніше, від початку його місії на землях України — 5508 року до н. е.).

Ці дві знакові системи антагоністичні, і цей антагонізм (полярність) становить основу розуміння «наскрізного» історичного протистояння «правих» і «лівих» — Агарті і Шамбали, Аратти і Єгипту, Трої і ахейців, Великої Гунії і Риму, Олександра Невського й тевтонців, аристократів і комуністів, демократів і фашистів, аріїв-слов'ян і так званих «чистих» аріїв та багато інших.

Умовно ці дві символьні моделі можна назвати арійською і єгипетською.

Базовий знак першої — коло (санскр. — мандала). Це символ Сонця — відкритого джерела світла, тепла і, отже, всього життя природи й людства. Дуже незначною модифікацією цього знака є коло з чотирма променями. Це вже хрест — головний знак мітраїстської («сонячної'») релігії. В Київській Русі хрест був саме такий (у перехресті — диск); він і досі залишився на банях давньоруських церков. З часом зазнав стилізації: зник диск, зосталося саме перехрестя. Третій знак цієї арійської системи — тризуб. Він розкриває, «продовжує» знак хреста — символу Сонця. Сонце ж дає: 1) променисту енергію; 2) світло; 3) тепло. І все це в єдності; не можна розділити промені, світло й тепло. В той же час це різні речі. Так і Трійця — один Бог у трьох іпостасях. Є й інші знаки цієї системи, але ми зупинимося лише на трьох головних: колі, хресті, тризубі. Вони, як бачимо, нерозривно зв'язані. І додамо, це знаки Ар'я-Варти, Агарті, Аратти, Аттили, Київської Русі, України. Решта слов'янського світу зберегла тільки хрест.

Антиподом цієї знакової системи виступає єгипетська модель. Базовий знак тут — піраміда. Вона, як вже говорилось, означає вогонь, що палає всередині, приховане, скуте полум'я, точніше — коричневе світло. Коло, нагадаємо, — відкрите Сонце, вогонь, що дає світло й тепло. Смисл піраміди й бога Гермеса нерозривний: закритість, герметичність. Ще раз наголосимо: еволюція кола — хрест (коло з променями). «Продовження» піраміди, її смислове тлумачення — свастика, тобто хрест із заломленими променями. Все те ж: промені наштовхуються на перепону й ламаються.

Часто можна читати й чути: свастика — також знак світла, сонця. Це так, але — прихованого, «коричневого» світла, сонця, що не дає променів, вогню всередині, який може «прорватися» назовні у вигляді вибуху.

Дуже цікава деталь — просто-таки вигадка сатани: будь-який вибух і процес розвитку рослин зображуються однаково, одним символом. І справді, подивіться стрічку уповільненої зйомки атомного вибуху й прискореної — зростання гриба — не розрізните. І там гриб, і тут гриб. Частіше вибухові процеси — копія розвитку квітки.

І в цьому омана свастики: наче той же хрест, той же знак світла, проте — зовсім протилежне. Хрест — вибух життя (розквітла квітка), свастика — вибух бомби, що вбиває життя. Хрест — од Сонця, свастика — від піраміди. До речі, відомо, що свастика поширена не лише в Індії (від Шамбали!), а и у Давньому Єгипті — «знак Амона».

Так от, білий колір, знаки кола, хреста, тризуба — право-арійські», від Агарті до українського православ'я. Коричневий колір, знаки піраміди, свастики — лівоарійські, екстремістські: від Шамбали до гітлерівських «оберменшів». І не випадково гітлерівці взяли свастику й коричневі тоги в Тибеті, в шамбалістів. Ви запитаєте: а чому ж більшовики не застосували свастику? По-перше, тому, що більшовизм дуже сильно замішаний на семітизмі й звідси — іудейська пентаграма. По-друге, більшовики не були проти свастики, як і фашисти нічого не мали проти зірки: на перших прапорах гітлерівців (за часів Рема) була п'ятикутна зірка. Війна й гітлерівські безчинства всіх отверезили…

Піраміда, свастика, як я вже казав, символізують «лівих». Теоретики-окультисти фашистської Німеччини були активними прихильниками принципів давньої секти «Крига і Полум'я». Тому й не дивно, що фашистська ідеологія заснована на теорії льодяного поля, яка увібрала в себе ідеї шамбалістів, теософів та інших. Професор Горбігер, наприклад, повчав: усе засновано на ідеї прихованого вогню (згадаймо знак піраміди), точніше — вогню всередині льоду або, навпаки, льоду всередині вогню (ефект однаковий — вибух!). Як виник наш Всесвіт? Дуже просто, вважає Горбігер. Було величезне тіло високої температури — в мільйони разів більше, ніж теперішнє Сонце. Воно зіткнулося з гігантським скупченням космічного льоду. Це розпечене тіло глибоко проникло в крижаний масив (прихований вогонь, піраміда). Протягом сотень тисяч років не відбувалося нічого. Зате потім — велетенський вибух! У такий спосіб наш Всесвіт розширюється дотепер.

Чому Сонце не вибухає? Тому що воно відкрите і поступово «спливає'» своїми променями. Щоб стався вибух, треба перекрити, зламати промені («свастика»).

Отже, існують дві антагоністичні системи арійських знаків, що відбивають дві полярні гілки арійського суперетносу та арієзованих народів. Основну гілку представляли праві арії, скіфи-сколоти. сармати. русичі (слов'яни) і т. д., побічну — лівоарійці, царські скіфи, готи, тевтони, німці, що сповідували фашистську ідеологію. І зовсім окремо стоїть семітська система знаків; знак Тори (сувій), шести- і п'ятикутні зірки, семи-свічник, жовтий колір. У середині семітичного світу їм протистоїть знак Місяця (півмісяця) й зелений колір. Це знаки ісмаїлітів — нащадків Ісмаїла (арабів, котрі вороже настроєні до євреїв). Але це — особливе питання, далеке від арійської проблеми [Ця теорія має багато подробиць, котрі ми не беремо до уваги. Тим більше, що є відповідна література, Див, напр.: Повель Л., Бержье Ж. Утро магов].

ДО РЕЧІ, ПРО МАСОНІВ

— Загальновідомо, що масони звели інтелект на п'єдестал пошани, а знакові символа в них — опора справжніх знань.

Масони — «продовження» теми великого духовного протистояння: Агарті — Шамбала, — Єгипет — Іудея, Про значущість цієї теми, у вас майже не розкритої, свідчить уже сам перелік імен. Масонами були майже всі ідеологи та діячі Великої Французької революції — Вольтер, Д'Аламбер, Дідро, Руссо, Робесп'єр, Марат, президенти Сполучених Штатів Америки — Вашингтон, Джефферсон, Франклін, Лінкольн, великі вчені та письменники — Ейнштейн, Рассел, Рабіндранат Тагор і т. д. Широко охопив цей рух Росію, де масонами була, без перебільшення, значна частина видатних людей — інтелектуальних і духовних лідерів нації: Петро І, Меншиков, багато князів і графів — Трубецькі, Рєпніни, Черкаські, Куракіни, Прозоровські та ін.; Татищев, Херасков, Новиков, Фонвізін, Радищев, Павло І, майже всі лідери декабристів, Пушкін, Суворов, Кутузов, Герцен, більшість філософів XIX — початку XX століття, Реріх, Горький, О. Толстой. Весь склад Тимчасового уряду — масони. Видатні більшовики, наприклад, Зінов'єв, Чичерін, Воровський, теж входили до різних масонських орденів і сект. Перелічувати можна до безкінечності. Всього у світі нараховується до 4000 лож, сект, товариств тієї чи іншої гілки масонства.

І що ж, усі вони, як іноді можна почути або прочитати, «вороги людства», слуги сатани, сіоністи, змовники? Ні, звичайно. Загальна основа масонства як історичного явища інтелектуальна, точніше, езотерична. Вони простежують шляхи помилок людства, виступають проти фізикалізму нашої науки, для них Космос — не просто фізичне явище, не мертвий простір, а «живий організм», що впливає на Землю не лише енергетично, але й інформаційно, духовно.

Існують чотири основних «канали», якими до нас надходять із далекого минулого знання найвищого рівня, тобто «нетутешні»: два арійських — Агарті, Шамбала в Тибеті, два західних — іудейський та єгипетський. Вони мають символьний вираз, а розкриваються і використовуються шляхом з'ясування семантики (змісту) великих знаків і знакових систем: єгипетських, іудейських, арійських. От чому масони культивують знаки піраміди, шестикутної та п'ятикутної зірки, трикутника, семисвічника, хреста, кола тощо, вивчають священні тексти людства — єгипетські Книгу Гермеса и Книгу мертвих, іудейські Старий Завіт і Талмуд, східні санскритські тексти, тибетську Книгу мертвих, Євангелія тощо. І оскільки в них насправді зашифровані «нетутешні» знання, багато з яких за рано відкривати широкому загалу (візьмемо, приміром, знан ня про психотропну зброю чи масовий гіпноз), всі масони — езотеристи або навіть окультисти. Важливого значення вони надають посвяченням, клятвам, містичним обрядам, талісма нам. До речі, піонерський заклик: «Будь готовий! — Завжди готовий!» — масонський.

Відповідно до джерел езотеричних знань масони поді ляються на західних і східних, мають ложі іудейської, єгипет ської, тибетської, індійської орієнтацій. Відповідно різниться також їх символіка.

Але, по-перше, в усьому потрібна міра; крайнощі завжди призводять до помилок. Не можна не бачити того, що багато які ложі і секти компрометували первісну ідею «вільних каме нярів» — ідею високого знання, духовного ідеалу, яким по винні слугувати люди, спрямовуючи духовний розвиток на ко ристь людства, на створення суспільства добра, розуму, рівності, братерства. Є й розенкрейцери, що вдарилися в сата нізм, і жидомасони, що мріють про світове панування, і войов ничі атеїсти, які «знищують» Бога, і просто ненормальні, що проповідують повну відмову від «умовностей цивілізації». Пам'ятаєте слова великого українця Гоголя: «Чого тільки нема на тій ярмарці!»? Таких масонів треба просто боятися.

По-друге, навіть масони із здоровим глуздом, при всій їх прогресивності і бажанні щастя людству (взяти хоча б вище названі імена — більшість із них щиро служили і багато дали своїм народам), не могли узгодити своїх поглядів з право слав'ям, арійською ідеєю Ісуса Христа — Спасителя люд ства.

Так чи інакше, а російські масони підривали православ’я, церкву в Росії, сповідували пантеїстичні ідеї Шамбали. Вони вважали себе віруючими, але об'єктивно все як таки були роз садниками атеїзму, а пізніше, як і Лев Толстой, — «духовни ми вождями більшовизму». Хочу підкреслити, що в Україні масонство не знаходило поживного ґрунту, тому що тут були досить глибокі корені православ'я. Але Україна завжди була і залишається під прицілом масонів. Її світла арійська ідея їм як більмо на оці. І вам, українцям, потрібно бути пильними.

Як тільки молодий Петро І повернувся з Європи, де він був прийнятий у тамплієри, по суті, почалася руйнація церков, монастирів. Та й церковний розкол, який стався за Петра (пам'ятаєте Никона та Аввакума — їх боротьбу?), також наслідок підступів західних масонів. Не випадково він збігся із. створенням у Москві Німецької слободи.

Був масонський натиск і на Україну. Я маю на увазі місіонерів-протестантів. Проте яскраво вираженого церковного розколу тут не сталося.

Протестанти-масони впевнили Петра відтяти голову Руській православній церкві, скасувати патріарха, сильно «урізати» монастирі, сплюндрувати головні з них. Удари посипались і на Києво-Печерську лавру. Аж до грудневого повстання 1825 року масонство в Росії процвітало.

Тут потрібно згадати Феофана Прокоповича, вихованця, а згодом ректора Києво-Могилянської академії. Він став протестантом, масоном, духівником самого Петра І, його найближчим соратником і вчителем. Певний час він очолював російську ложу, куди входив Петро І, і навіть був некоронованим імператором «всея Русі»: його слово було законом для Петра і всієї Росії. Вони збиралися в Сухаревій вежі. Петро довіряв Прокоповичу найпотаємніше. Не випадково той узяв шефство над молодим Ломоносовим — позашлюбним сином Петра.

— Невже?

— Ломоносов — син холмогорської селянки і Петра, який двічі бував в Архангельську. Зніміть з нього перуку, до дайте вусики — буде вилитий Петро. І за вдачею такий же га рячий. А ви думаєте, чого холопський син прибув до Петер бурга і одразу ж потрапив у вищий світ? Катерина II його боялась як можливого претендента на престол, а коли він ос таточно спився і постарів, особисто нанесла йому візит. Так от, Петро довірив цю таємницю масону Прокоповичу, той згодом — масону Шувалову, і вони піднесли Ломоносова.

Прокопович же відправив юнака на стажування до Києво-Могилянської академії.

Взагалі таємниць у династії Романових чимало. Ви, напевно, знаєте, що вона перервалась на Петрі ІІІ? Син Катерини Павло — син не Петра ІІІ, а графа Салтикова. За наказом імператриці Єлизавети Петрівни Катерина понесла від графа. Подальші імператори Росії — від гілки Салтикових (і вони знали про це).

— Однак повернімося до масонства. їхня духовна база: підміна Бога-Творця природою і людиною. Трикутник за мість хреста! Війна Богові! Геть святих! «Мета масонів — ус тановити торжество людини над Богом!» — говорив зять К. Маркса П. Лафарг і продовжував: «Війна Богові, проткну ти небо, як папір, — у цьому весь прогрес!» О. Блаватська, познайомившись з Лафаргом, подалася до Лондона, де зустрі лася з К. Марксом і стала однією з його помічниць. А адепт Блаватської Гурджієв уже в нашому столітті проривався до Гітлера й Сталіна.

Потрібно підкреслити, що всі масони хоч-не-хоч підпадають під вплив атеїстів, більшовиків, фашистів, духовна основа котрих так чи інакше корениться в Шамбалі (недарма їх усіх тягне до Тибету).

КИЇВСЬКІ ПАРАДОКСИ

— Повторюю, я нічого не маю проти масонства як такого, — вів далі Гуру, — хоча й не поділяю його принципів: «інтелект вищий за духовність», «людина є Бог» та інші. Зрештою, це питання свободи совісті. Але ж усе можна довести до соціально небезпечних крайнощів і спотворень. Взяти хоча б так званих жидомасонів або подвижників «живої етики», які культивують ідеї «Білого братства».

На відміну від Петербурга або Москви соціальний клімат в Україні характеризувався підвищеною духовністю. Мекка всього слов'янства — Печерська лавра — світила яскраво і далеко. І не лише Печерська, а й Почаївська лавра, Михайлівський Золотоверхий, інші обителі Києва, Харкова, Одеси, Львова. То є світочі великої духовної сили. Та й українська духовна еліта, починаючи з Григорія Сковороди й Івана Котляревського, не відокремлювала духовне світло («знання серця») від інтелектуального осяяная («знання голови»).

Після розгрому в 1826 році Південноукраїнської ложі, її так званих штаб-квартиру селі Кам'янка, Кишиневі (тут був посвячений у масони О. Пушкін), київському домі генерала В. Раєвського, і особливо після антимасонського вердикту Миколи І «вільні каменярі» в Україні так і не змогли підвести голову [Південноукраїнська масонська ложа в офіційній історії СРСР звалась Південноросійським товариством декабристів]. Вони весь час перебували в підпіллі, з якого вийшли тільки 1905 року. Наскільки знаю, власне українських впливових лож після 1826 року не існувало, хоча ложі франко-масонів все ж таки були — в Києві, Харкові, Одесі.

Українських масонів об'єднували Варшавська й почасти Московська таємні ложі (М. Грушевський, наприклад, був пов'язаний з польським братством). Існував масонський «осередок» на Сумщині — тут часто бував П. Чайковський. Ви, напевно, знаєте зворушливу історію, як ще не визнаний геніальний композитор Чайковський, котрий зазнав нужди, раптом став одержувати з «невідомого джерела» значні суми, достатні для безбідного життя. Цим джерелом виявилася дружина залізничного магната Надія фон Мекк. Вона ж підтримувала матеріально й сумських масонів. На їхніх зборах твори П. Чайковського виконували як священні гімни.

Збиралися масони й у маєтку М. Пирогова під Вінницею. До речі, під їхнім впливом великий хірург заповів поховати себе не за християнським, а за єгипетським обрядом, тобто муміфікувати. Так дві мумії і лежать досі — одна в Москві (Ленін), друга — під Вінницею (Пирогов).

Але хочу сказати про інше. Масони всієї Росії не могли не проявити себе саме в Києві — матері руських міст, центрі слов'янської духовності. Культ символів для них є головним, бо, власне, розуміння знання в них тлумачиться як символьне уявлення дійсності. І за допомогою цих символів вони робили виклик православ'ю, неначе насміхаючись над його канонами та «невіглаством» віруючих, котрі навіть збагнути не могли змісту знаків довкола себе.

Узяти хоча б пам'ятник святому Володимиру. Як ви розумієте, це не рядовий приклад, бо йдеться про одну із святинь Східної християнської церкви. Так от, наші прочани ще до революцій не йняли віри власним очам, коли роздивлялися як слід цей пам'ятник. Споруда, звичайно, красива, велична, нічого не скажеш, й місце обрано вдале. Але зроблено його на масонський взірець, як з точки зору зовнішнього оформлення, так і з точки зору самої ідеї. Зовнішня атрибутика — з арсеналу розенкрейцерів. П'ять сходин, восьмикутний постамент (5 і 8 — числа сакральні), знаки «акації Хірама», троянди на хресті, кельми й циркулі «вільних каменярів», усілякі змії, стрічки й стовпи, жезли й, головне, знак Бафомета (суто розенкрейцерівський ритуальний знак — рогата потвора, що символізує сатану). Християнська церква вбачає в ньому велике блюзнірство розенкрейцерів.

Найцікавіше те, що тут відсутній будь-який камуфляж; масонські знаки подано відкрито, й на це практично ніхто не звертає уваги. Коли я був 1973 року біля пам'ятника, то запитав екскурсовода групи екскурсантів; «Що б це все означало?» «Пам'ятник зведено в псевдовізантійському стилі», — була відповідь. Про масонство в той час, напевно, й поняття не мали.

— Тай тепер, я думаю, — підтвердив я.

— До «1917 року наші вчені намагалися розібратися в усьому, та не встигли, а далі «Советы» закрили нам шлях до Києва. Тільки й дізналися, що на останній стадії над проектом пам'ятника працював відомий і, треба визнати, талановитий

скульптор П. Клодт (це його приборкувачі диких коней прикрашають Анічків міст у Петербурзі). Чавунний п'єдестал для пам'ятника виготовив власним коштом купець Новиков на власному заводі в Калузі. Обидва вони — розенкрейцери (купець Новиков — онук одного з головних російських масонів — публіциста й видавця М. Новикова, засадженого Катериною II на 15 років до фортеці). Подальші коментарі зайві.

Другий приклад — Володимирський собор, головний храм Української православної церкви. Рішення про його будівництво було прийняте невдовзі після безславного закінчення Кримської війни з метою, так би мовити, зміцнення російського духу. Заклали будівлю 1862 року (через 9 років після відкриття пам'ятника Володимирові). Добудували 1876 року, після чого почали розписувати. Тут теж можна бачити руку «вільних каменярів», хоча, на відміну від пам'ятника, в більш закамуфльованому вигляді. Ні, річ не в іконах і чудових фресках, написаних в основному великими майстрами, включаючи О. Васнецова и М. Нестерова (людей глибоко християнських за духом), а в антуражі — орнаментах і деталях архітектури. Ми бачимо ті ж самі сакральні 5 сходин, безліч восьмикутників, стилізовані пентаграми в обрамленні «акації Хірама», мальтійські хрести, зміїв, що скрутилися у вигляді вісімки, інші масонські символи.

Правда, відсутній головний знак сатанинського крила розенкрейцерів — Бафомет. Та натомість на самісінькому верху першої арки бачимо не менш зловісний символ — накладені один на одний трикутники: жовтий перекриває червоний. Зовні скидається на зірку Давида, та це не вона: за сакральним змістом то знак душогубства — знищення крові як матеріального носія душі.

— А що ж таке «акація Хірама», що ви її не раз згадували?

— Хірам, точніше, Хірам-Авів — прабатько всього західного масонства. Особа історична: фінікійський будівничий, котрий керував спорудженням храму Соломона в Єрусалимі. Він затвердив основоположні принципи масонства. Вбитий жадібними і заздрісними підмайстрами. На його могилу покладено гілки акації — символ вічності інтелекту, розуму. Жив Хірам, як ви розумієте, за тисячу років до н. е. Ось звідки йде дух «вільних каменярів», а не з цеху британських будівельників XVI століття, як написано у відкритих підручниках з масонства.

— Припускаю можливість збігу, — провадив далі Гуру, — проте у випадку із собором і пам'ятником їх занадто. Десятки суттєвих деталей архітектури й орнаменту… Можу ще додати: у Володимирському соборі п'ять арок, десять ко лон (по п'ять з кожного боку) — числа сакральні для масонів, суто розенкрейцерівська атрибутика. І така дивина: собор, власне, не має головної своєї частини» — іконостаса. За мість п'ятиярусного іконостаса (обов'язково п'ятиярусного — це вам скаже будь-хто з православних священиків, — кожен ярус має власне призначення) тут мармурова стінка з кілько ма живописними портретами святих. Одне слово, є над чим замислитися в цьому чудовому храмі.

Друга дивина вже іншого, як на мене, роду: на видному місці у Володимирському храмі, ліворуч від входу, — яскравий портрет Андрія Боголюбського, причому не у вигляді богослухняного смиренника, а такого собі Аніки-воїна з мечем у руках, який зібрався на рать. Андрій із Суздаля, можна сказати, руїнник київських святинь, не кращий за степовиків. Він і його рать, що 1169 року нагрянули у Київ із Суздаля, немало знищили і вивезли ікон, немало вигубили киян. З нашестя Андрія Боголюбського й розпочинається занепад Києва. Думаю, некоректно виставляти напоказ українській пастві образ цього суздальського князя.

— Але ж прізвище он яке — Боголюбський.

— Дістав він його не через особливу любов до Бога, а тому, що народився в селі Боголюбському, одній із вотчин Юрія Долгорукого — його батька. 1 зазнав цей князь поганої смерті — його вбили свої ж.

Свідчення про масонів в Україні, їхні таємні виклики православ'ю (я назвав лише деякі) мають особливе значення в наш час, коли розпочався складний і тривалий процес духовного відродження нації. Уважне, зацікавлене ставлення до навколишніх знаків, прагнення збагнути їх семантику — важлива риса культурної людини, і не просто культурної, а патріотично настроєної — чи йдеться про віру, чи про дух народу або рідної землі. Я не припускаю, щоб, скажімо, мусульмани «не помітили» у своїх храмах чужу символіку. А ви, українці, не на докір вам буде сказано, якось байдуже проходите повз просто-таки кричущі знаки навіть у центрі священного Києва. Кому і які пам'ятники тут стоять? Які назви майданів і вулиць? Про що вони промовляють? Яке за ними криється минуле — славне й мудре чи ганебне й безглузде? Який стиль архітектури? Всі ці питання досить делікатні й дуже важливі в духовному плані.

МИКОЛА РЕРІХ І «БІЛЕ БРАТСТВО»

— В контексті нашої розмови не можу не згадати ще раз М. Реріха — не тільки великого художника, великого прихильника арійської ідеї, а й великого масона, чиї ідеологія і доля, наче крапля роси, відбили суть світового масонства.

До революції він разом з дружиною і синами виїхав за кордон, де став теософом і вищим ієрархом ордену «Великий Схід Франції».

1924 року він створив у США центр інтернаціонального мистецтва «Коріона Мунді» й видавництво «Алатас — обидві організації вихваляли більшовизм.

Особливо підтримували Реріхів Всесвітня організація молодих масонів і ліга «Білого братства». 1926 року М. Реріх відряджений на з'їзд теософів у СРСР, а з Москви (за таємною угодою з радянським урядом) він вирушає до Гобі й Тибету. В Тибеті Реріх і його дружина потрапляють до махатм Шамбали, звідки привозять послання до радянського уряду. Головний зміст послання: уславлення Леніна за те, що нищив

християнські церкви; радянський комунізм названо «царством Майтрейї» на Землі; виправдовування концентраційних таборів як місця перевиховання людей; вчення Леніна проголошено вищим досягненням людства; зверхників СРСР закликають діяти до кінця й повністю знищити всі християнські святині, зокрема Києво-Печерську лавру, Михайлівський монастир. «Леніна прийміть як знак чуйності Космосу», — говориться у посланні махатм Шамбали.

Більшість картин Реріха прикрашені масонськими символами. На нього було покладено «особливе завдання» світового масонства — дати духовне виправдання радянській атеїстичній системі.

Така доля кожної, навіть великої людини, яка стає на шлях масонства: відмова від Бога, православ'я, звернення до ідей «лівоарійської»» Шамбали.

Ви, українці, повинні особливу увагу звернути на так зване «Біле братство» — «паросток» Теософічного товариства, заснованого 1875 року О. Блаватською (вашою землячкою) та англійським полковником Олькоттом. Блаватська заявляла з приводу свого товариства: «Наша мета не в тому, щоб відродити іудаїзм, а в тому, щоб стерти з лиця землі християнство, особливо православ'я з його київськими святинями». «Біле братство» створювалося як «буфер» між масонами і теософами. Саму Блаватську проголосили посланницею масонської «Білої ложі», а її наступниця А, Безант була одночасно Великим генеральним інспектором змішаного масонства (33-й ступінь посвячення!).

Олені Реріх (улюбленій учениці А. Безант) і її чоловікові Миколі Реріху випала роль ідейних натхненників «братства», яке стояло б «вище» західних масонських лож і об'єднувало Схід і Захід, буддизм і православ'я. В межах цього товариства почав формуватися орден софіанців — реформаторів російсько-української православної церкви. Членами цього ордену були філософи С. Булгаков, М, Бердяев, С. Франк, С. Ремззов, поети О. Блок, А, Бєлий, письменники М. Горький, О. Толстой і навіть Г. Зінов'єв (саме за його ініціативою софіанців і вислали з Радянської Росії 1922 р. Слідом поїхав і М. Горький).

«Біле братство» намагалося об'єднати буддизм і християнство; молитви Ісусу Христу і Діві Марії тут мають рівну цінність з мантрами Крішни. А Микола Реріх, відповідно до буддистської концепції переселення душ, був оголошений втіленням Сергія Радонезького. Але справа навіть не в цьому. Бог врешті-решт один. Найголовніше те, що «Біле братство» разом із теософами і масонами-розенкрейцерами виправдовувало більшовицький атеїзм, гоніння на православну церкву, що почалися за Леніна.

Реріхи — і Микола, і Олена — свої таланти (а це були насправді талановиті люди) спрямовували на розхитування підвалин православ'я. Скажімо, хрест вони тлумачили як подобу людського тіла: мовляв, не якомусь богові, а людині треба вклонятись. Навіть на своїх картинах Реріх малював себе в ролі одного з великих стовпів православ'я — Сергія Радонезького.

«Геть Христа, геть галілеянина!» — ось гасло масонства. Замінити Бога людством, народом — ось завдання нової релігії, як розумів її масон Пєшков-Горький, котрий висунув принцип: «Народушко — це бог». «Білі брати» поділяли цей підхід до релігії, але більше апелювали до буддійського пантеїзму й безбожжя.

Чималий успіх «Білого братства», спрямованого на підрив православ'я, пояснюється тим, що люди були підготовлені відкриттями Реріхів (творами Олени й високомистецькими, принадними картинами Миколи, що стверджували пантеїзм — віру не в Бога, а в божественну Природу). М. Реріх був легатом «Великого Білого братства» (АМОРК) — містичного ордену розенкрейцерів, пов'язаного з Теософічним товариством. Сама назва «Біле братство» — запозичення з «Агні-йоги» Олени Реріх. Саме Реріхи провістили пришестя наприкінці XX століття «сучасної Майтрейї» — втіленої «Матері світу» — і вказали, що це станеться в самісінькому центрі православного світу — в Києві.

— Тепер, — розповідав далі Гуру, — коли у вас, у Києві, бачу на вулицях натовп бритоголових хлопчаків у рожевих хітонах, чую тужливі східні звуки кришнаїтських співів упереміш з молитвами до Ісуса Христа, не дуже дивуюся. Таланти Реріхів спрацювали. Публіка прихильно слухає ці голоси. І не виключено, що ось-ось з'явиться у вас нова Майтрейя а претензією на заміну собою одвічно світлих, святих образів Діви Марії та її Божого Сина [Це Гуру сказав 1991 року, коли був у мене в Києві. Через 1,5 року в нас і справді з'явилася Ісус-Марія].

А взагалі річ не в Реріхові як художникові, картини котрого заспокоюють, звеличують людську душу, не кажучи вже про властиву їм якусь неземну красу. Річ — в ученні «Білого братства», автором якого скоріше можна вважати його дружину Олену [У грудні 1994 року рішенням Архієрейського собору православної церкви вчення Олени й Миколи Реріхів «Жива етика» («Агні-йога»), а також учення О. БлаватськоІ «Теософія» піддано анафемі як несумісні з християнством. Відтепер їхнім послідовникам заборонено відвідувати православні храми, їх не допускають до причастя (див.: Комсомольская правда. — 1994.—27 декабря)].

Учення відбилося і на багатьох картинах художника. Ось, наприклад, остання картина М. Реріха (до речі, знаходиться в Києві) «Наказ учителя». Вона глибоко символічна: в горах край провалля сидить людина. Проти неї над безоднею ширяє білий лебідь — символ одлітаючої душі. И відчувається якась магічна сила, що притягує людину до цієї прірви, чується наче заклик спокійно й гідно звести рахунки з життям. За вченням Христа, це смертний гріх. За вченням Будди, свідоме «зведення рахунків» із земним життям, «відпуск душі» — діло гідне, що звеличує людину, вільну розпоряджатися собою в усьому. По суті, цьому вчили і Маркс, і Гітлер. А на практиці вони та їх сподвижники створили суїцид. І в цьому принципи буддизму і західного масонства перехрещуються.

П'ЯТИКУТНА ЗІРКА СОЛОМОНА — ГОЛОВНИЙ ЗНАК МАСОНСТВА

— Масони начебто нічого не вигадують: використовують ті самі основні знаки, що й релігії світу: хрест, зірку Давида, пентаграму, трикутник, свастику (східні ложі), семисвічник. Єдине «нововведення» — «знак смерті» (череп і схрещені кістки), який означає, що масони не бояться померти. Одне слово, наче й те… та не те! У ці знаки вкладають інший зміст — не Божий, а «людський». У масонів хрест — символ не Сонця (і, отже, не Бога в арійському, християнському розумінні), а людини. Абсолютно те саме означає і п'ятикутна зірка (це той же хрест, символ людини, але з гострими кінцями й роздвоєними «ногами», тому й п'ять кінців). «Бог — це сама людина, іншого Бога немає! Усе для людини, все в ім'я людини! Людина — це звучить гордо! Людина священна!» — ось який (горьківський) зміст у пентаграмі. А в хресті? Замініть слово Бог словом людина… А маленька шестикутна зірка? Це не святе Боже творення світу й життя (як у іудаїстів), а… творення людське, «злягання людей» задля зачаття нового життя. Також, як бачимо, проступає «людський зміст». А трикутник? У релігії (в єгиптян, наприклад) — це Бог. У масонів — людина (донизу кутом — чоловік, догори — жінка).

Одне слово, будь-який знак у масонів має єдину мету: підмінити Бога людиною. Це, на перший погляд, дуже гуманно. Та насправді звідси є лише два шляхи: або до атеїзму, або до сатанізму. У сатаністів трикутник кутом догори означає Бога, донизу — сатани. Так само й п'ятикутна зірка: догори одним променем — людина, навпаки (двома променями) — диявол. А вже атеїзм у масонів — річ звичайна. Більшовики в Росії взяли за основний символ п'ятикутну зірку, що «стоїть» на двох ногах. Вона й означає атеїзм: «людина замість Бога», створення не Божого, а «людського» земного раю — комунізму. Щоправда, й сатана обіцяє людям рай на Землі.

Пентаграма стала основним символом Росії з 1918 року; запропонував її спочатку як армійську емблему Лев Троцький з підказки американських масонів. Зірка виявилася найпридатнішим атеїстичним символом. Усі масони (особливо «Біле братство» Реріха) вітали більшовицький розгром церков у Росії.

Пентаграма (символ: «людина замість Бога») сподобалась і гітлерівцям. Спочатку фашистським прапором було червоне полотнище з п'ятикутною зіркою. Згодом Гітлер (помилково!) визнав радянську зірку за жидомасонський знак і взяв за емблему шамбалістську свастику. Слід зазначити, що й п'ятикутна зірка не була відкинута зовсім. Вищі втаємничені ордену СС під час зібрань на чолі з Гиммлером у присутності Гітлера обов'язково медитували на яблуці. Розріжте яблуко по «екватору» — і ви побачите зірку.

Знак п'ятикутної зірки має різні нюанси й варіації. Найстрашніший, екстремістський за смислом, — це зірка в колі (чим увінчані наші висотні будинки). Сатаністи вважають, що диявол піде в останній і рішучий бій проти Бога під прапором з червоною зіркою.

Ви тепер розумієте, чому в Україні масонство завжди Мало відносно слабкі позиції. Зрозуміло також, що більшовизм і східний атеїзм у принципі не могли б самозародитися в Україні — вони сюди принесені. Але ж це не значить, що більшовизм в Україні сам собою «відімре» — з ним необхідно боротися.

Треба зрозуміти, що ваша національна ідея — те, що найдорожче вам, те, за що ви відповідальні перед святою пам'яттю предків і перед Богом, — це антипод ефемерної інтернаціональної, антинародної, класової ідеї. За Біблією, класова боротьба — «підуть брат на брата, син на батька» — виникає при хворобливому, згубному стані суспільства. У нормальних умовах класи співробітничають, об'єднані національною ідеєю. І той, хто розпалює класове протистояння, в цивілізованих країнах вважається злочинцем.

І як би не хитрували сучасні комуністи, що «не поділяють крайнощів минулого», вони — за класовий підхід до суспільства, який протистоїть національній — арійській — ідеї.