Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

СИМ УВІЙШОВ ДО ЯФЕТА

— Ми підійшли до досить важливого питання, — почав Гуру, — я навіть не знаю, як визначити те, що сталося на землях України протягом VIII–IХ століть, аби довести вам його значущість. Не можу говорити про це без хвилювання, бо йдеться про третю доленосну подію світової історії — другу після народження Ісуса Христа. Я не дивуюсь, чому її фактично не помічають ваші історики, — знаю їх рівень, ідеологічну зашореність і повне ігнорування духовного, тобто головного, чинника історичного процесу. Народження Христа позначене «зорею вранішньою» і початком нової ери, а другу важливу подію ніяк не відзначено. її свідомо уникають, тим самим, як ви говорите, напускаючи туману…

— Та що ж сталося?! — не стримався я.

— На землях України відбулося одне з основних і перших пророцтв Біблії, пророцтво самого Ноя, батька всіх народів післяпотопного світу, — урочисто сказав Гуру. — Якби навіть нічого більше не сталося на вашій благословенній землі, то й тоді вона заслуговувала б на назву центру світу разом з Палестиною.

— І що ж це за пророцтво?! — напосідав я, дуже заінтригований.

— Пророцтво Ноя про те, що нащадки Яфета охоплять величезні простори у північних країнах, а нащадки Сима з його вірою і церквою об'єднаються, зіллються з нащадками Яфета. Яфет і Сим опиняться в одному наметі. І це відбулося в Україні, в Придніпров'ї, в Києві… Русь Київська стала лоном усього величезного «тіла» яфетичного світу, через яке Сим запліднив його, ясна річ, у духовному смислі. Зрозумійте, Юрію Михайловичу, заради цього і створили Мойсей і Христос велике вчення. Без цього акту духовного запліднення світу вся іудейська і вся християнська історія позбавляються змісту! Духовне зачаття Європи відбулося зі сходу через Україну.

За півтори тисячі років до цього Європу підкорив (духовно) єгипетський бог Амон — він же Зевс, — який, перетворившись на Бика, спокусив і повіз її морем на своїй спині подалі від арійського впливу (від кіммерійців, які осіли в Припонтиді). Європа на півтори тисячі років опинилася під греко-латинським (античним) впливом. Античний же світ знаходився в цілому під «опікою» єгипетських фараонів.

— Я говорив, що у басейні Середземномор'я сталися битви народів, розколотих на дві групи — одна під духовним началом аріїв, інша — Єгипту. Суперечка йшла взагалі за Грецію і Рим — під чиїм впливом вони опиняться. З одного боку — Єгипет, Вавилон, Ассирія, Македонія. З іншого — Аратта (Праукраїна), Троя, Скіфія, Персія, Спарта. Але фактично античний світ залишався під єгипетською гегемонією, і це відбилося на духовному стані всієї Західної Європи. Іудейський духовно-соціальний «ген» ніяк не міг запліднити цю красуню.

У VIII столітті євреїв вигнали з Іспанії. Згодом католицизм виробив в собі сильні антиіудейські «ферменти», що перешкоджали реалізації біблійного пророцтва про поселення Яфета в наметах Симових. Іспанська інквізиція загалом носила антиєврейський і антимусульманський характер.

А схід Європи, точніше, Припонтида прийняла Сима у своє лоно. И звідси він пішов у Західну Європу. Варто наголосити, лише після цього почалося духовне перетворення, і Європа відшукала втрачену істину.

Про що понад усе піклувались євреї? Що диктував їм закон Мойсея? Ізоляцію! Ніякої асиміляції з іншими народами, ніяких позитивних контактів, ніякого запозичення віри, звичаїв, культів інших народів! Іудаїзм — національна релігія єдиного богообраного народу. Тільки з ним Бог уклав договір про союз і ні з ким більше. Інші — варвари, язичники, гої. І треба робити все, аж до вжиття жорстоких заходів, аби Яфет достроково не потрапив у семітські намети; в цьому полягає завдання іудейської церкви і держави. Ось квінтесенція Мойсеевих законів.

І раптом на землях далекого Північного Причорномор’я один із тюркомовних народів — осколок гунського суперетносу — «входить до наметів Симових», приймає іудаїзм. І самі іудейські пастирі цьому всіляко сприяють. Палестина немовби перетворюється на степ Припонтиди, а Єрусалим — на Київ.

Як? Чому? Навіщо? Явище надзвичайне, його не пояснити ні економічними, ні політичними, ні етнічними факторами. Але воно має духовний зміст.

— Як це сталося?

— Через 70 років після розп'яття Ісуса Христа у точності збулося біблійне пророцтво про руйнування іудейського храму в Єрусалимі, загибель Ізраїлю і розсіювання євреїв по інших народах і країнах. Проникнення іудеїв у Європу на ранніх етапах — це ціла драма, кульмінація якої припадає на Іспанію VII–VIII століть. Європейський Яфет не пішов до «наметів Симових».

Незабаром була створена інквізиція в Західній Європі, а згодом почалися ганебні хрестові антиарабськї та антиіудейські походи і погроми.

І тоді Сим заходить до Яфета з іншого боку — через східний край Європи, де на руїнах імперії Аттили утворився Хозарський каганат. Наприкінці VIII століття державною релігією хозарів став іудаїзм. Це була єдина іудаїстська держава в світі з часів загибелі Ізраїлю (І ст.) до відродження нового Ізраїлю 1948 року, тобто вже у XX столітті.

Генетично хозари були тюрками, вихідцями з берегів Амуру. Розумієте тепер, чому Сталін утворив Єврейську автономну область у Хабаровському краї? Але то не чисті тюрки. На східних берегах Чорного моря жив народ ашкеназів (їх родоначальник — онук Яфета), високих на зріст, рудоволосих, білошкірих. Хозари — змішання тюрків з ашкеназами. Ця «суміш» ї стала іудаїстською за духом, тобто вона прийняла іудейську віру. Я вже говорив, що мати Мойсея (його справжнє ім'я Хозарсиф) була родом із племені ашкеназів. Тепер дух Хозарсифа-Мойсея вселився в «тіло» свого народу і через нього — в хозарів. І відбулося це на українських землях.

Хозари-їудаїсти заволоділи Києвом, майже усією територією сучасної України і поширили свій вплив до Новгорода. Киш став духовною столицею не лише хозарів-ашкеназів, але й усього іудейського світу. Єрусалим у цей час втратив роль духовної столиці іудеїв, а їх святиня — храм — стояв у руїнах. З Палестини, з берегів Середземного моря, з Іспанії, інших країн Європи й Азії сюди, до Києва, ринули іудаїстські рабини, книжники, вчені, левіти. Тут виникли скінії, духовні школи, центри єврейського книжництва, гаонат [Єврейська духовна академія] тощо. Вплив іудеїв у Києві був настільки сильним, що й досі існує версія про заснування цього священного для всього слов'янського світу міста євреями. Це не так, але вони дали поштовх розвитку Києва. Тут і розпочали руські князі Олег і Святослав боротьбу з хозарами — боротьбу за Київ, проти іудейського засилля на Русі. Якби не Олег ї Святослав (останній зруйнував навіть столицю хозарів Білу Вежу), у Києві був би збудований іудейський головний храм — копія знищеного єрусалимського. Його хотіли будувати на місці, трохи вищому від «стану Рами», де нині готель «Україна» (колишня «Москва»).

1016 року іудеїв-хозарів вигнали з Києва. Після загибелі Хозарського каганату їх витіснили на захід, на землі сучасних Польщі, Угорщини, Німеччини, країн Балтії (саме тут, включаючи й Україну, донедавна проживало 3/4 усіх іудеїв світу).

Таким чином, Сим увійшов у намети Яфета з Припонтиди. Проте генетично це не той, не біблійний, Сим, не палестинський. Це ашкенази — змішання тюрків із яфетичними ашкеназами з дуже невеликою домішкою ізраїльської крові, але запеклими» іудаїстами. Всі європейські, американські й російські верховоди й діячі «недавнього» минулого (ХІХ—XX ст.) — Ротшильди, Робесп'єри, Талейрани, Дізраелі, Моргани, Дюпони, вожді сіонізму (помірні й екетремістські), Вітте, Леніни, Троцькі, Свердлови», Сталіни, Берії, Кіссинджери, правителі сучасного Ізраїлю і т. п. — уст нащадки хозарів, їх предки вийшли із земель України. Вони, так звані східні євреї, — могутній історичний фактор. А ті, «справжні» нащадки Авраама з Палестини, так звані західні євреї («сефарди»), в основному вирощують виноград і пасуть овець на берегах Середземного моря.

Історія багато в чому зводиться до творчої інтелектуально-духовної діяльності аріїв та арієзованих народів. Якщо так її розуміти, то хозари-іудеї, які запліднили яфетичний світ, є важливим історичним фактором. Це, по-перше. По-друге, і це найголовніше, він безпосередньо пов'язаний з Україною. Так, так, Юрію Михайловичу, запам'ятайте: духовно-інтелектуальна «пружина» іудейства, створена євреями в своїх палестинах шляхом суворих вимог до себе, ізоляціонізму, служіння своєму національному богові Яхве і призначена для всього яфетичного (арієзованого) світу, була запущена саме на землях України. Тут же і закінчиться її дія, коли Сим покине намети Яфета, йдучи до свого богоданого Ізраїлю.

«СТЕПОВІ КОРСАРИ»

Від автора:

Я довго намагався з'ясувати: хто такі хозари? Це не просте питання не раз розтлумачував мені Гуру, посилаючись на Біблію (він був переконаний, що саме з її допомогою можна зрозуміти цей народ, його історичну місію).

Хозари — це семітизовані гуни (їх не можна плутати з арієзованими гунами), які у IV–V століттях пройшли Північну Припонтиду (наші землі), осіли за Дніпром, в Паннонії (вигнавши звідти готів) і під керівництвом Аттили створили величезну імперію. Після її розпаду на історичну арену вийшло друге, «південне», семітизоване «крило» гунського супер-етносу, яке заснувало досить велику і агресивну державу — Хозарський каганах із столицею Біла Вежа (на Волзі).

Самі себе хозари відносили до яфетичних народів. У генетичному смислі це дійсно так — вони родичі кіммерійців. Якщо йти за Біблією, то це дев'ятий син Тогарми — Хуну-Хозар. Тобто це «онук» Гомера (кіммерійського супер-етносу), правнук Яфета [Див.: Бут. X. 2].

Ключем до розуміння хозарів виступає досить загадковий народ ашкеназів. Ще у II тисячолітті до н. е. вони створили декілька царств на східному і південно-східному узбережжі Чорного моря, які допомагали Ізраїлю воювати з Вавилоном [Див.: Єр. II. 27].

Дуже давно, за часів фараона Рамзеса II, в Ашкеназію, на територію нинішньої Абхазії, прийшло 16-тисячне єгипетське військо, у складі якого було багато єгипетських іудеїв. Через невідомі причини воно не повернулося на батьківщину, а асимілювалось з аборигенами. Причому єврейська частина війська (це приблизно 5^—6 тисяч молодих чоловіків) «розчинилась» у місцевій народності, змінивши її менталітет. І це дуже важливо! Адже все населення регіону було навернуте до «Авраамової віри». Тобто на східному узбережжі Чорного моря відтворилося іудейське за духом і вірою царство ашкеназів, яке генетично близьке до скіфів і кіммерійців.

Неєврейські загони фараонового війська (3—10 тисяч чоловік) поступово асимілювалися з аборигенами Колхіди і сприйняли їх мітраїстську віру. Згодом, з невідомих причин, вони почали рухатися на північ і дійшли Волгою [Кочівники називали її другим Нілом або Ра. Ра—давньоєгипетський бог Сонця] до місцевостей, що мали назву — «Мосх-ва» (ведмеже болото, або хащі). Тут прибульці об'єдналися з тамтешніми угро-фінами і в результаті зародився народ мосхів — за латиною, «мозо-хов», по-слов'янськи — «московитів»[Згодом я дізнався, що цю версію поділяють багато дослідників — від римських істориків до російських літописців XVI–XVII століть. Див.: Кур А. А. Из истинной истории наших предков].

Слід зазначити, що частина кочівників згодом пішла далі, на землі сучасної Скандинавії. Тому й існує точка зору, згідно з якою саме нащадки народу Ашкеназ дали назву Північній Європі — «Скандинавія» [Див.: Библейская энциклопедия. — С. 66].

Одна з гілок гунського суперетносу поєдналась духовно і генетично з Іудейсько-ашкеназьким царством. Так виникли хозари, які вийшли на авансцену історії у VII–X століттях.

У Тогарми [Про синів Тогарми в канонічній Біблії нічого не говориться. Матеріали про них дав мені Гуру] було 10 синів: Авійор і Занур (нащадки не збереглися), Тарис (нащадки — караїми в Криму), Аваз і Уйгуз (нащадки — на Кавказі), Бізал і Тарна (нащадки асимілювалися). Народи, що пішли від Булгара, жили на Середній Волзі, потім роздвоїлися. Значна частина їх пішла через землі сучасної України до Дунаю, а інша й досі живе на Волзі (сучасні чуваші).

Найсильнішим (як воїн) спочатку став дев'ятий син То-гарми — Хуну-Сяньбі, потім уперед виступив десятий — Хуну-Хозар (торговець), який перемагав не стільки силою, скільки хитрощами. «Вони, — за свідченням сусідніх народів, — вміли вилущувати прибуток навіть зі зла». Найбільш поширеною в Хозарському каганатї була торгівля рабами, особливо слов'янського походження, які дуже високо цінувалися. Процес запровадження іудаїзму тут ішов «зверху». Першими іудеями ставали, як правило, представники керівної верхівки хозарських племен. Іудейська релігія витісняла мусульманські, християнські, язичницькі та інші вірування і звичаї. У стародавньому хозарському епосі є такі слова:

Все мужи испортились из-за вещей. Увидев имущество, они кидаются,

словно гриф на добычу. Они держат свое имущество, заперев его,

не пользуясь им, Плача от скупости, они собирают

и копят золото. Не замечая родных и близких,

они стерегут имущество, А на родственников смотрят,

словно собаки. Из-за золота, забыв о Небе,

готовы удушить детей.

Керував Хозарським каганатом цар, але за ним стояв каган, якого ніхто не бачив. Лише в особливих випадках до нього могли звертатися безпосередньо цар і головний воєвода. Рано чи пізно каган засуджував їх до страти, точніше, до самострати (суїциду). У перших осіб каганату були «ритуальні» гареми (крім наложниць, яких вони купували десятками), де утримувалися жінки усіх підкорених племен (по одній від кожного). Найближчі до царя люди мали право прийти до його шлюбного ложа і на власні очі переконатися в силі і бадьорості свого покровителя.

Особливо жорстоко хозари поводилися з рабами і полоненими. За найменшу провину їх садовили на кіл або забивали батогами до смерті.

У Білій Вежі був розкішний храм Соломона. Однак його жерці обходились лише Талмудом. Тори, Біблії взагалі не знали. Це вже потім, у IX–X століттях, в Хозарію переселилося, як ми вже говорили, багато іудейських «просвітителів¹».

Отже, розвиток торгівлі, грошових відносин на території Східної Європи, пов'язаний з діяльністю хозар-ашкеназів, позитивно впливав на суспільне життя регіону, хоча, повторюємо, чи не найголовнішим товаром «степових корсарів» були раби. Для поповнення своїх багатств хозари часто робили набіги на слов'янські селища. В билинах згадується «великий жидовин», з яким руські витязі билися на Дикому полі. Цей «жидовин»», ясна річ, був не палестинським іудеєм, а хозаром-ашкеназом.

Після розпаду Хозарського каганату більшість ашкеназів пішла на Захід.

ЧИ МОЖНА І ЧИ ПОТРІБНО ВИГАНЯТИ СИМА З НАМЕТІВ ЯФЕТА?

Гуру продовжував:

— Я не збираюся детально розкривати єврейську проблему. Суперечка про Сіон триває дві з половиною тисячі років. Скажу лише: єврейська проблема — це й арійська проблема. От чого не розуміють сперечальники.

Так, євреї — особливий народ. Ф. Достоєвський говорить про «внутрішні, таємничі закони, які захищають іудейську ідею і місію» [Достоевский Ф. Дневник писателя (март, 1877)]. За виробленою євреями програмою розвивається яфетичний світ. В основному, звичайно. Ні, скажете? А Біблія, а вся християнська церква? А моральні заповіді з Нагірної проповіді? А хіба вся наша» європейська цивілізація, що живе за законами і вченням Христа, не «стоїть» на плечах Мойсея? Що таке європейське Відродження? Це ж повернення до біблійної тематики у мистецтві, до біблійної моралі і життєвих устоїв після «ночі» раннього середньовіччя, коли істина була втрачена. Заберіть картини з біблійними сюжетами. Що залишиться від Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Веронезе, Рембрандта, від Дрезденської галереї, Лувра тощо? Заберіть Парацельса, Бруно, Спінозу, Лессінга, Менделя, Планка, Ейнштейна, Фрейда, Бора, Борна, Фермі, Теллера, Неймана, Ландау, Вінера, Тамма і т. д. (перелічувати можна без кінця). Що залишиться від європейської науки? Борючись проти євреїв, людство бореться проти себе.

Хто тільки не намагався обмежувати переселення євреїв, виганяти їх з насиджених місць або просто знищувати! Виганяли їх із Іспанії (VIII ст.), з Києва (X–XI ст.), з Польщі, Німеччини. Наполеон намагався їх приручити (вимагав клятв, що вони стануть «нормальними підданими», як французи, а не «нацією в нації»). Царизм не пускав у Росію («межа осілості»). Тотально знищував євреїв Гітлер. «Приклав руку до «розв'язання» єврейської проблеми і Сталін… Дуже багато великих людей із ненавистю говорили про євреїв і обґрунтовували свої думки цитатами із священних для іудеїв Тори і Талмуда [ «Злочинний народ» (Сенека). «Огидний народ» (Таціт). «Євреї—брехуни всі, без винятку» (Коран). «Євреї деруть шкуру з бідних людей» (Е. Роттердамський). «Це проклята раса…» (Е. Золя). «Краше язичники, ніж жиди» (Петро І). «Безжалісна нація» (Ф, Достоєвський). «Пройшлись» по євреях також Вольтер, Кант, Гете, Шіллер, Лютер, Гюго та ін]. І цитати, на перший погляд, убивчі: «Старого, юнака, і дівчину, і дітей та жінок позабивайте дощенту…» (Єз. IX. 6). «…Бо зроблю Я кінець всім народам, між якими тебе розпорошив, та з тобою кінця не зроблю», — говорить Бог євреїв (Єр. XXX. 11). «Народ Ізраїлю кращий із роду людського… Світ створений лише для євреїв, вони — плід, інші народи — лушпиння» (Талмуд). Ну куди далі їхати! Стародавній Ізраїль наділив свого бога Ієгову, а отже, душу свого народу рисами надзвичайної жорстокості і людиноненависництва, мстивості і несправедливості. Він не має нічого спільного з гуманістом Христом. Ось мета євреїв: «І будуть царі за твоїх вихователів, а їхні цариці — за няньок твоїх. Лицем до землі вони будуть вклонятися тобі та злизувати пил твоїх ніг (Іс. XLIX. 23).

Єрусалимський храм — справжнє побоїще. Жерці по кісточки ходили в крові, піднімаючи одяг. По-садистськи вбивали тварин, а бувало й дітей. Їхні жертви, стоячи, повинні були стікати кров'ю від безлічі уколів (такий ритуал єврейського вбивства). Навіть царську сім'ю в Єкатеринбурзі хотіли вбити саме так. Але щось перешкодило, тому царя і його нащадків розстріляли.

Повторюю: куди далі їхати? «Лише Гітлер із його фабриками смерті міг урятувати людство від кровожерливих євреїв». Такі сентенції широко представлені в десятках книг і брошур. Євреїв звинувачують у тому, що вони вигадали капіталізм, а потім — соціалізм, і в тому, що «нав'язали» свого Бога, і в тому, що його вбили. Словом, у всіх гріхах.

А насправді, це перш за все вражаюче нерозуміння арійсько-семітської проблеми — стрижневої проблеми історії. Запаморочення, перекручування біблійних цитат, ігнорування суті й контексту Біблії й Талмуда — страшна, патологічна помилка навіть знаних інтелектуалів. Тому ще і ще раз наголошую: зміст Святого Письма потрібно розуміти не буквально. Не у фізичному (расовому), а в духовному смислі постають перед нами взаємини євреїв і, якщо хочете, «гоїв» [Інші народи, неєвреї]. Та й у самому житті потрібно бачити духовну основу. Що це означає? А от що: фізично євреї ввійшли в життя багатьох націй і народів. А духовно — навпаки, всі інші нації і народи ввійшли в інтелектуальний, релігійний, духовний дім, зведений іудеями. Що становить духовний світ — душу українців, поляків, німців, італійців, французів та будь-якої європейської нації? Християнство з його Богом, Трійцею, апостолами та їх ученнями, Біблією, молитвами, мораллю (заповідями), мистецтвом (міг вже говорили, що основний зміст усього європейського живопису, поезії — біблійно-християнський), філософією (моральний імператив Канта; Гегель, Фіхте, Соловйов, Розанов, Бердяев та весь ідеалізм), способом життя, святами, обрядами, віруваннями, обрисом міст (золотоверха Москва, собори Рима, київські церкви тощо). Звідки все це? Хіба не від Ізраїлю? Адже все давньоруське книжництво (за змістом) звідти. А чиї імена ми носимо — Марія, Андрій, Петро, Павло, Йосип, Яків, Іван тощо — звідки вони? Зайдіть у вівтарі наших церков: як і єврейські скінії, вони розділені надвоє. Там єврейський семисвічник, «ковчег» та інші атрибути. Подивіться на іконостаси. Там ізраїльсько-галілейські лики. Вслухайтесь у церковні співи. В них прославляється Ізраїль і його цар Христос або Давид, його святі.

— Я ось що скажу. Історичній науці потрібно врешті-решт подолати презентизм, тобто розгляд і оцінку подій минулого тільки як позицій сучасності. Посилаючись на Біблію, ми звинувачуємо сучасних євреїв у тому, що говорили й робили їхні пращури 2–3 тисячі років тому. Хіба так можна? Тоді й сучасних, монголів потрібно притягати до відповідальності за дії Чингісхана, не кажучи вже про німців з їх «есесівським минулим». Та й вашого брата — слов'янина — також. Адже княгиня Ольга, наприклад, творила геноцид тільки через те, що вбили її чоловіка — князя Ігоря.

То як же можна «виганяти» і знищувати євреїв? Фізично їх, напевно, можна ліквідувати, що й робили гітлерівці в роки другої світової війни. Але чи можна виганяти і нищити свою душу, свій духовний храм? Адже це не Сим оселився в наметах Яфета, а навпаки, Яфет — «нахлібник» у Сима (в духовному смислі). В Біблії кожна дрібниця важлива. А тут таке, пам'ятаєте: «Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробував в наметах він Симових…» [Бут. ІХ. 27]. Виходить, зозуля виживає пташенят із того гнізда, куди її підселили.

ТО ЩО, НЕМАЄ ПРОБЛЕМ?

— На мій погляд, ось що важливо зрозуміти: Біблія не є історією іудейського народу у звичному розумінні цього слова. Вчені-біблеїсти довели, що й вихід євреїв і прихід їх до землі обітованої, якщо й були в дійсності, то зовсім не в такому вигляді, як це подано в Першокнизі. Тут мається на увазі змістовне сплетіння подій. Це по-перше. По-друге, Біблія — програма дій не лише для євреїв, а й усієї яфетичної раси. Тут подається не те, що було, а що мало бути. І подається воно у закодованому, «згорнутому» вигляді. «Розгортання» цієї зашифрованої інформації в часі й просторі і є (в основному) нашою історією [На основі бесід з Гуру автор підготував матеріал про Біблію як програму людства. Він опублікований у журналі «Наука і суспільство». — 1993. — № 2,3. До нього і відсилаємо читача].

У Біблії передбачені з дивовижною точністю найважливіші події духовної історії. І вже багато з тих передбачень точно збулися (про народження месії Ісуса Христа, його смерть, воскресіння, зруйнування Єрусалимського храму, полонення євреїв, розселення їх по всьому яфетичному світу тощо.

По-різному поводилися євреї в історії (як по-різному поводилися й інші народи). Ніхто не збирається виправдовувати їх за корисливість, «безбожне» лихварство, «священну» війну на землі хананеиській проти філістимлян, фінікійців., фезереїв та інших народів, що піддалися духовно-ідеологічному впливу «лівих аріїв». На собі іудеї проекспериментували те, що розгорнеться потім у світовому масштабі. У Біблії записано, що неєвреї — гої, нелюди. Вони гірші за псів, тому підлягають поневоленню і навіть знищенню. «Убий усіх!» — вимагає Тора. Схоже, що іудеї запрограмували страшні речі на власну голову. Саме вони були оголошені «нелюдьми», виведені за рамки людської спільноти й перетворені на «об'єкт» політики. За час фашистської диктатури було знищено майже половину нації! Виходить, що «такі-сякі євреї» більше за всіх страждають у нашому світі.

А все-таки є проблема з євреями чи немає? Є! По-перше, від перекрученого розуміння Біблії і Тори страждають самі євреї. Одні, сприймаючи рекомендації Тори й Талмуда про «вищість» єврейської раси, про її приреченість панувати над світом, становлять «корпус сіоністів». Саме вони й мутять воду. Сіоністи талмудистського штабу, котрі, вважаю, ганьблять єврейський народ і змушують інші нації насторожено ставитися до іудеїв.

Талмуд — це підручник іудейської релігії, збірник релігійно-побутових законів і положень. Є дві редакції Талмуду — вавилонська та єрусалимська (пізніша). Відомо, що Талмуд цілком сформувався вже після розп'яття Ісуса Христа. До його творення приклали руку фарисеї і книжники — ті, проти кого боровся Христос.

Талмуд відводить величезну роль рабинам. їхнє слово вважається важливішим від положень Мойсеевої Тори. Саме в Талмуді євреї протиставляються неєвреям.

Слід зазначити, що ідея світового панування євреїв висунута не в Біблії, а в Талмуді. Вона визріла на півтора тисячоліття пізніше від появи Тори. У Біблії говориться про дещо інше: розсіювання євреїв по світу за їхні гріхи й слугування чужим народам і богам. А в Талмуді положення Тори про богообраність євреїв доведені до безглуздя, що використовувалось та й нині використовується для обґрунтування антиєврейських «акцій».

Мало того, — продовжував Гуру, — найвідоміші й найжорстокіші антисеміти були самі євреями або «напівкровками» (єврей по матері). Торквемада, Гітлер, Ейхман, Розенберг, Гейдріх, Сталін, Ягода, Берія — цих діячів усі знають, вони безпосередньо причетні до жорстоких репресій, катувань десятків, сотень тисяч, мільйонів своїх одноплемінників. І що характерно, усіх їх об'єднує «почерк» талмудистів: фарисейство, святенництво, догматизм, начотництво, фанатизм, патологічна жорстокість.

Звичайно, більшість єврейської еліти (керівники громадських організацій, політики, вчені) висуває досить виважені програми відродження Ізраїлю. У сіонізмі як такому нічого лихого немає — це національний єврейський рух, що поставив собі за мету створення іудейської держави. Але талмудисти (екстремістське крило сіонізму) дискредитували цю нормальну ідею. Це щось нагадує лівоарійський рух, про який ми вже говорили.

Не втрачати розуму — ось чого вчить нас Святе Письмо [Як стало відомо, папа римський Іоанн Павло II у 2000 році (знаменному для християнства) на горі Сіон склав покуту за гріхи християнської церкви, особливо за її утиски щодо євреїв. Факт глибоко символічний]. І потрібно зрозуміти головне — ізоляціонізм євреїв. їм не можна асимілюватися. Не для того Бог розсіяв їх серед націй яфетичного світу. Вони несуть у собі «духовний ген» людства, який разом з арійською основою має сформувати внутрішній склад яфетичних народів. Яфет без Сима залишився б безплідним. Інтуїтивно це зрозумів Ф. Достоєвський: «Ув'язувати ізоляціонізм і «державу в державі» євреїв лише з утисками та почуттями самозбереження недостатньо. Наймогутніші у світі цивілізації, не досягнувши й половини сорока століть, втрачали політичну силу й племінні риси. Тут не саме по собі бажання самозбереження, а скоріш ідея, яка рухає і тягне щось таке масштабне й глибоке, про що людство поки не в змозі сказати свого останнього слова [Достоевский Ф. Дневник писателя (март, 1877)].

Вкрай важливо бачити глибоку духовну основу в житті історичних народів, завдяки якій вони «горіли, та не згорали». Це стосується не тільки євреїв, а й українців: жити 800 років, не раз втрачати власну територію, політичну незалежність, державність, закони, навіть багато в чому мову, віру (як було останні 300 років), втрачати й кожного разу повертати втрачене, знову і знову відновлювати мову, закони, державу. Глибоко переконаний, щоб витримати все це, вистояти і з оптимізмом дивитися в майбутнє, потрібно бути незвичайним, великим народом, про який людство ще почує.

СИМ ІДЕ ДО ВЛАСНОГО НАМЕТУ

— Сим, завершивши передречену Богом місію в наметах Яфетових, через 1000 років повертається до власного намету. Процес повернення ми спостерігаємо на слов'янських землях, особливо в Україні та Росії. Ізраїльська держава неначе адсорбує власних синів, «всотує» їх у себе. Тисячі й тисячі євреїв щороку вирушають до своєї історичної батьківщини. Цей потік зростатиме, й він у першу чергу зачепить не США, Англію, Францію, Німеччину, а країни колишньої Скіфії, де розпочалася єврейська інфільтрація у яфетичний світ.

У Біблії кілька сторінок присвячено поверненню євреїв до своїх палестин, причому це подається як світова подія, до якої «причетні» насамперед слов'яни (Рош), і особливо Росія й Україна (Мешех і Тувал). Йдеться про книгу пророка Єзекіїля (глави XXXVIII і XXXIX). Переконаний, що це виняткове за своєю інформативністю місце в Біблії ніхто не зрозумів — ні євреї, ні християнські біблеїсти. А саме тут описано фінал багатотисячолітньої іудейської місії. Фінал просто чудовий — повернуться сини Ізраїлю і створять процвітаючу державу:

«Піду на неукріплений край, знайду спокійних, що безпечно сидять в осадах без муру, і нема в них засува та воріт»[Єз. XXXVІІІ.1l].

Та чи випадково цей розділ про відродження Ізраїлю розпочинається словами звернення до слов'янства (Рош) і української (Тувал) нації? «Сину людський, зверни своє обличчя до Гога, краю Магога, князя Рошу, Мешеху та Тувалу, і пророкуй на нього, та й скажеш: Так сказав Господь: Ось Я проти тебе, Гогу, княже Рошу, Мешеху та Тувалу! І заверну тебе, і вкладу гачки в щелепи твої, і виведу тебе та все військо твоє…» [Там само. 2–4]

А далі — докладний опис тих кар, що нашле Бог на вас, росіян і українців, якщо заважатимете поверненню євреїв до «Ізраїлевого дому», до Палестини. Чому звернення саме до вас? Бо пророк Єзекіїль зі своєї далечини побачив у центрі із-раїльсько-арійської епопеї саме росів, точніше — українців, на землях яких Сим «сполучився» з Яфетом, давши потужний паросток великої християнської цивілізації, і з земель котрих він з гідністю йде до себе. Тож не заважайте Божій справі.

У пророцтві Єзекіїля сказано, що Бог визначив чільну роль росів, особливо українців і московитів, серед усього яфетичного світу. «Приготуйся, і приготуй… все зборище твоє, зібрані при тобі, і будеш для них сторожею» [Там само. 7], — сказав Бот князю Рошу, Мешеху й Тувалу, маючи на увазі нащадків Гомера (французів, англійців), дім Тогарми (вірмен), персів, лівійців та інших. Будь для них за духовного вождя, але тільки не заважай ізраїльтянам повернутися на «Ізраїлеві гори», бо то діло не людське, а «Моє, Боже». Ось смисл 38-ї і 39-ї глав книги Єзекіїля.

А намагалися чинити по-іншому. Були навіть спроби, щоправда, якісь несміливі, створити «дім Ізраїлів» на землях України. Ви гадаєте, випадково вашу столицю у 20-ті роки перенесли до Харкова з Києва, а останній вирішили готувати під «новий Єрусалим» на тій підставі, що колись місто перебувалов руках хозарів? І навіть ім'я йому придумали — Ціон. Велику роль тут відіграли хасиди — реакційна секта талмудистів. Але Господь не допустив… Потім, після розгрому сіоністської когорти Троцького, ви думаєте, випадково майже водночас сталися три події: Кагановича відкликали до Москви, столицю України повернули до Києва, а в Приамур'ї визначили «землю обітовану» хозарів (адже тюрки-хозари прийшли звідти) — створили там Єврейську автономну область?

У повоєнні роки перевагу почали віддавати Палестині. І саме СРСР у 1948 році запропонував створити там державу Ізраїль. А перший прем'єр-міністр Ізраїлю Голда Меір хіба не з України? А Моше-Даян, що розгромив єгипетську армію, хіба не випускник радянської військової академії? Але у 1967 році, а потім у 1971 ви ледве не ув'язалися у війну на Близькому Сході, яка закінчилася б для вас і всього світу трагічно (про це і йдеться, по суті, в книзі Єзекіїля!). Однак там мовиться не про «гарячу», а інформаційну війну. Бог інформує, попереджає вас — українців і росіян; не лізьте не у свої справи! А влізете, вам буде погано. Та й справді, нехай справджується одне з чудесних і дивовижних за своєю точністю пророцтв Святого Письма: «І пізнають вони (євреї — Ю. К.), що Я — Господь, Бог їхній, коли вижену їх у полон до народів, а потому позбираю їх на їхню землю, і більш не позоставлю там нікого з них [Єз. XXXIX. 28].

— Не проганяйте Сима, він сам піде до свого дому, коли настане «повнота часів», — ось розв'язання єврейського питання, просте й гуманне.

— Так вже весь і піде? Не може цього бути, — заперечив я.

— Заперечення приймається, — відреагував Гуру, — до Ізраїлю піде досить значна частина єврейського населення Східної Європи. Із США, наприклад, масового виїзду не буде. Однак єврейська проблема залишиться, незважаючи на асиміляцію. Ось гляньте, за статистикою, від 1/3 до 2/3 усіх єврейських шлюбів у різних країнах — це шлюби з неєвреями. За такого розкладу вже через 70—100 років євреї мали б щезнути. Але ж цього не сталося, хоча в сучасних євреїв, можливо, лише краплі крові залишилися від тих прадавніх.

У чому ж справа? У духовній, а не генетичній основі. І ця основа даватиметься взнаки.

З одного боку, антисеміти (ці злостиві люди) лякають арійські народи: Вічний жид, не пізнаний масами, мандрує світом. Цей різноликий феномен однієї крові, одних вроджених інстинктів, його проймає прадавня месіанська мрія заволодіти світом. В його крові немовби вирує тисячолітня стихія великої ненависті й жадоби помсти. Дух Пурима, як і 20 століть тому, неподільно володіє його душею, визначає його наміри і вчинки. В його очах завжди постають криваві видива ритуальних боєнь, коли жерці храму Соломона ходили по кісточки у крові принесених в жертву тварин [Парафраз із кн.: Мельский А. У истоков великой ненависти: Очерки по еврейскому вопросу. — Мюнхен, 1942. — С. 125. Саме тут говориться, що жидомасонській червоній зірці протистоїть арійський символ свастики і Гітлер «прожене жида з арійських меж»]. Антисемітські ідеї особливо завзято поширювалися свого часу у фашистській Німеччині.

З другого боку, існує крайність сіоністського зразка. 1925 року в Нью-Йорку побачила світ книга представників «культурного єврейства» — письменника С. Рота й політичного діяча І. Зангвіля «Нині й назавжди». В ній автори подають таке пророцтво: «За багатостолітнє зневажання єврейства в Європі, особливо в Росії, з'явиться месник. Він знищить Європу. Помилувані будуть лише немовлята й неписьменні». Окремо говориться й про Україну — «центр слов'янського світу». «Україну Він (месник) перетворить на страхітливу пустелю. Всі молоді жінки — українки перед смертю будуть зґвалтовані в пам'ять про злочини, які коїлись тут колись проти беззахисного єврейства».

Ці дві крайні позиції буквально вели між собою «війну» на просторах слов'янських земель, де на початку XX століття проживала переважна більшість єврейства.

Напередодні першої світової війни практично повсюдно у світі євреї домоглися рівноправ'я. Окрім царської Росії, де ще залишалася межа осілості. Вона проходила, як відомо, в основному по території України.

Цілком зрозуміло, що весь цей історичний «накип» даватиметься взнаки. Тому біблійні пророки звертаються саме до вас, українців: будьте обережні в «кінці часів». Питання це досить делікатне, своєрідне, щось на зразок сімейного. У будь-якій сім'ї виникають проблеми у стосунках між чоловіком і дружиною. Та й вирішуються вони у різних сім'ях по-різному. У цивілізованих, культурних сім'ях — шляхом розумного компромісу, досягнення взаєморозуміння. В сім’ях малокультурних, варварських стосунки з'ясовують за допомогою скандалів, мордобоїв, лайок і, нарешті, розлучень.

Так і «єврейське питання» різні народи розв'язують по-своєму. Я, звичайно, не беру до уваги крайнощі — єврейський шовінізм або талмудистський сіонізм. Дійсно, не крайнощі вирішують проблему, їх просто потрібно уникати. Варто зрозуміти головне: без сім'ї, взаємодії жіночого й чоловічого начал, життя зупиняється й гине. Так само й наша цивілізація.

На завершення дозволю собі спрогнозувати: подолання «суперечностей» між євреями і неєвреями в найближчому майбутньому значною мірою залежатиме від розвитку нової релігії — іудео-християнства, — яка виникла після другої світової війни як симбіоз вчень Мойсея й Ісуса Христа. Нині ми спостерігаємо бурхливе зростання кількості іудаїстів і християн, що об'єднуються в межах однієї церкви. І в цьому немає нічого надзвичайного. Адже Бог у нас єдиний.

І все ж таки проблема, пов'язана з «поверненням Сима до власного намету», залишиться. Євреї, що вирішили остаточно визначитись із батьківщиною, вросли корінням в організм яфетичних народів, всотували їхні культуру, звичаї, мову (більшість із них взагалі не знає мови своїх предків). До того ж значна їх частина обіймає елітні місця в політиці, економіці, культурі європейських держав. Тому не так просто, очевидно, відірватися від цих коренів і податися на далеку батьківщину [Більш докладніше про це див.: Кемпбелл X. Отпустите народ мой. — Нью-Йорк, 1995].