Симон Петлюра. Статті, листи, документи

Симон Петлюра в 1917 році

Телеграма[110]

"Беручи під увагу, що заборона українського військового з'їзду — це перший випадок заборони військового з'їзду загалом і саме українського, що рівночасно воєнні умовини, якими пояснюється заборона з'їзду, не перешкоджають відбуватися всеросійському з'їздові воєнних делегатів, з'їздам: польському, козацькому, авіяційному й іншим, які відбуваються або визначені на ці самі дні; що невзяті назад відпустки військових без порівняння більше відтягають солдатів і офіцерів з армії; що українці, одушевлені дозволом на українські корпуси й інші комплектування, сьогодні величезними масами йдуть на фронт, що заборона з'їзду викличе неминучу реакцію і посіє в масах недовір'я до верховної команди та понизить бойовий дух українців, котрих в армії одна третина; що про час і умовини з'їзду ухвала запала на першім з'їзді, а оповіщено його значно вчасніше, ніж одержано телеграму про заборону з'їзду, що заборону з'їзду можуть використати сьогодні в цілях, зовсім небажаних і небезпечних для бойової здатности на фронті і порядку в тилу, — Український Генеральний Комітет, подаючи до вашої відомости оце, що тут виложено, рішуче підтримує своє жадання дозволу на з'їзд і жде негайної відповіді. За Український Військовий Генеральний Комітет":

Петлюра

Телеграма до штабів армій і округ[111]

"Проломаниям неприятелем фронту Україні загрожує страшна небезпека. Україна може згинути. Передовсім в інтересі України потрібно підтримати військове начальство в його заходах і щодо оборони фронту й щодо підтримання порядку в тилу. Центральна Рада та її Генеральний Секретаріят взивають усіх українців до оборони Рідного Краю. Кожний українець повинен пам'ятати, що де б він не був, на який би фронт його не посилали, скрізь вів боронить Україну та її свободи. Негайно скличте військову раду і виясніть страшну небезпеку, яка нам усім грозить. Коли уважатимете можливим зформувати ударні батальйони, то назвати їх "батальйонами рятунку України". Негайно увійдіть в переговори з міністром війни, дістаньте дозвіл і протягом кількох днів зорганізуйтесь для виступу по маршруті, який вкаже штаб. Зараз же оголосіть цю телеграму українцям вашої округи зглядно гарнізону. Майте на увазі, що небезпека велика. Дисципліна, порядок і послух є єдиною запорукою рятунку. Коли по військових умовах доведеться їхати на якийсь фронт, безумовно треба їхати, бо фронт єдиний. Українці повинні показати, що вони розуміють всю небезпеку і що вони є опорою рятунку України й революції/'

Телеграма до делегації Генерального Секретаріяту на чолі з Винниченком, що перебувала в Петербурзі [112]

"Два ешельони полку Богдана Хмельницького вирушили 8 серпня на фронт. Перший ешельон виїхав 9 год. 40 мін. увечорі. При виїзді солдати дали сальву у повітря в честь Києва. Одночасно почулися вистріли з боку маґазину в напрямі відходячого ешельону. Очевидно це все була провокаційна стрілянина. Дальше стрілянина в мірі від'їзду ешельону збільшилася з боку залізничих шляхів від станції Соломенна. В часі переїзду ешельону попри станцію Київ — Пасажирський почали стріляти міліціонери. Публіка протестувала проти нічим не викликаних вистрілів, але міліціонери не переставали, поки не відійшов ешельон. Почалося замішання. Міліціонери й кірасири стали запасатися патронами. Потім, невідомо, на чий розпорядок, часть кірасирів пішла на лінію, що веде з товарової станції, де засіли кірасири близько полотна за будинками й вагонами, готовлячися, очевидно, на стрічу другого ешельону.

"Другий ешельон мав виїхати 40 мін. по першім. Його начальник перед відходом ешельону категорично заборонив давати сальви. Солдати згодилися. Патронів не видано солдатам. Коли ж і лишилися в когось із солдатів патрони, то, очевидно, тільки у деяких, по розброєнні полуботківців. При відході другого ешельону почулися з боку Батиєвої гори поодинокі вистріли, одним з котрих смертно ранено одного богданівця. В міру від'їзду ешельону, як з лівого, так і з правого боку залізничого шляху підпав ешельон обстрілюванню. Коли ешельон зблизився до пасажирського двірця, стрілянина з боку станції збільшилася, не зважаючи на оклики, що почулися з відкритих вагонів: "не стріляти". При оглядинах слідів від куль сконстатовано, що стріляли в напрямі ешельону. А слідів куль, які вказували б, що ешельон стріляв до публіки або до двірця, або в напрямі шляхів, не стверджено.

"В часі дальшої їзди ешельону продовжувалося його обстрілювання. За Кадетським мостом, де ешельон затримався, устала на час стрілянина. Перевязано ранених, перенесених до особового вагону. Показалося, що убитих було 5 людей, ранених 18 людей.

"Ешельон рушив у дальшу дорогу, але коло Волинського Посту на приказ коменданта станції "1–ий Пасажирський" ешельон затримався. В той час з високого насипу знов почулися чиїсь вистріли до поїзду. Начальник ешельону звелів згасити світло у вагонах і не виходити з них, але тим не менше стрілянина продовжувалася і ешельон почали обстрілювати кірасири з машинових крісів. Хтось навіть кореґував стрілянину, приказуючи стріляти нижче. І кулі стали цілити в колеса. У вагонах почулися лемент і крики. З деяких вагонів зроблено поодинокі вистріли у відповідь на обстрілювання з насипу. Часть ешельону під впливом паніки і розстрілу стала розбігатися. Треба мати на увазі, що вже при відході ешельону значна його частина роздяглася і положилася спати. Тому то в часі обстрілювання коло Волинського Посту люди, розбуджені вистрілами, розбігалися в паніці, босі й роздягнені.

"Коли стрілянина устала, ешельон окружили кірасири й дали команду: "Виходь з вагону, зоставляй зброю". Потім стали відправляти богданівців окремими групами на станцію, при чім поводилися з ними грубо. Людей били прикладами рушниць, роззброюванню товаришили насильство й наруга. При цім чулися оклики: "ми вам покажемо автономію". Одного з богданівців — солдатів убито вже після того, як у нього відібрали рушницю. Одного розтято шаблями по свідоцтву самих же кірасирів. Лікар ешельону просив ротмістра зробити перев'язку раненим, але комендант ескадрону не дозволив, і ранені лишилися без помочі до рана. Офіцерів також розброєно й вони підпали наругам і насильствам. Ешельон відвели на резервовий тор. Тоді розграблено офіцерські речі. О 4 год. ранком офіцерів відвели до почекальні на станції й на розпорядок Оберучева відіслали назад до Києва. Убитих солдатів богданівського полку нараховують 16, ранених коло 30. Серед кірасирів є двох ранених. Загального числа жертв ще не усталено, бо багато розбіглося і поодиноко зголошуються до шпиталів.

"Часть другого ешельону одправлено на станцію Боярка, де їх стріли кірасири й донські козаки, вивели з вагонів на площу й окружили. Окружених тримали під погрозою двох машинових крісів. На просьбу дати торбинки, щоб дістати що попоїсти, кірасири відповідали погрозою накормити кров'ю. Коли мешканці Боярки принесли богданівцям хліба й іншої їди, кірасири не допустили, заявляючи, що вони покажуть українцям автономію і скоро заведуть старі порядки. Кірасири взагалі при виладовуванні кидали погрози й наруги на адресу Української Ради та всього українського руху. З деяких посвідчень виходить, що кірасири ще раніш готовилися уладити стрічу богданівцям. Є свідоцтва, що деякі приготування пороблено ще 9 серпня коло 3 год. попол. Одного найденого в картоплі солдата, що втік з ешельону, кірасири порубали шаблею.

"Коли розпочалося слідство, до якого приступили тільки о 2 год. дня 10 серпня, військовий слідчий суддя двірцевого участку, Васильківський, член Українського Правничого Товариства, був чомусь усунений від слідства. Треба зазначити, що поручник Васильківський, яко слідчий суддя, ствердив, що, судячи по характеру напряму й падання куль, вони летіли з боку двірця, а не з боку ешельону. Через час після того військовий прокуратор заявив поручникові Васильківському, що увільняє його від слідства в його участку. Васильківського замінено іншим слідчим суддею — поручником Плєтньовим. Серед кірасирів є два ранені. Є ранені й серед публіки, але нема даних, які доказували б, що до публіки стріляли з ешельону, котрий був відділений від двірця на шляху його їзди рядом вагонів і високих домів.

"З усього ясно, що трагічні проводи богданівців приготовила якась уміла й таємнича рука. Є підозріння на провокацію в цілі викликання непорядку. Головнокомандуючий південно — західнім фронтом звелів утворити спеціяльну комісію з генералом Ремером на чолі. У склад комісії входять також два воєнні представники від Центральної Ради, два представники, назначені Оберучевим, військовий слідчий суддя і з дорадчим голосом, яко генеральний секретар, Садовський. Сьогодні комісія приступає до слідства''.

Наказ Генерального Секретаря військових справ УНР від 8–го листопада 1917 p.[113]

До українських військових частин та Гарнізонів. На українських військових з'їздах виразно зазначилося бажання українського вояцтва встановити у своїй батьківщині порядок і не допустити її до анархії й руйнування й це бажання твердо висловлено в резолюціях з'їздів, особливо третього.

В наслідок останніх подій вся влада на Україні перейшла до Центральної Ради, української народньої, й п Генерального Секретаріяту, органу українського селянства, вояцтва й робітництва. Вище військове начальство тепер призначається нею з людей, які відповідали б народнім бажанням і могли б бути заступниками народніх інтересів. Вони призначають молодших начальників, начальників залог і інших та слідкують за їх діяльністю. Тому кожне усунення з посади військового начальства самою людністю буде вважатися самочинністю, яка веде країну до анархії, є нападом на Українську Республіку й через це ні в якому разі не допустима.

Коли ж якийнебудь військовий начальник не відповідає своєму призначенню, належить вдаватись, зазначивши факти, до вищого належного військового начальства, яке мусить негайно розібрати справи і вжити відповідних заходів. Всі ж самочинні усунення з посад начальників будуть вважатися анархічними і, як порушуючі інтереси Української Народньої Республіки, належним чином припинятися. Наказ цей прочитати по всіх частинах, сотнях, батареях, командах, шпиталях.

Генер. Секр. Спр. Військ. Петлюра

Відозва до українських солдат[114]

Я, яко генеральний секретар по військових справах в Українській Народній Республіці, закликаю всіх вас, мої товариші й друзі, в теперішній час до загальної дружньої роботи. Будьте організовані та з'єдинені — всі за одного і один за всіх. Наше військо молоде, воно тільки становиться на ногп, і ви своєю дисциплінованістю доведете, що являєтесь славними потомками великих предків.

Всі, як один, станьте навкруг Центральної Ради та її Генерального Секретаріяту. Не допускайте погромів та безпорядків, бо як ви їх допустите, ви ганьбою покриете славне ім'я українського війська. Ніякі погроми не повинні бути припущені на нашій землі. Я вже викликав українські полки і дивізії, щоб охоронити порядок на Україні. Одночасно з цим я українізую різні частини в тилу: запасні полки піхоти й кінноти, гарматні дружини, саперів і інші батальйони, з метою мати по можливості більше своїх частин. Війська будуть розміщені по цілій Україні, по всіх залізничих лініях і шляхах, аби скінчити з безладом і погромами.

Знайте, що все це я роблю по уповноваженню нашого правительства, правительства Української Народньої Республіки. Я несу відповідальність перед Центральною Радою, перед Генеральним Секретаріятом і перед усім населенням за спокій у нашому краєві. Цю відповідальність я можу нести тільки тоді, коли я буду спиратися на вас, українські солдати.

Генеральний секретар по військових справах С. Петлюра.

15 листопада, 1917.

Наказ Генерального Секретаря військових справ УНР від 25 листопада 1917 p.[115]

"Супроти того, що Українська Центральна Рада тепер, по волі цілого українського народу, проклямувала Українську Народню Республіку зі своїм правительством, Генеральним Секретаріятом на чолі, якому підлягає весь український нарід, і тому, що в російській республіці нема в цій хвилі ніякого центрального правительства, з яким можна було б порозумітися в справі українського війська, яке стоїть поза границями України, приказую всім українським військовим частям, що перебувають у військових округах Петрограду, Москви, Казані, в Петрограді, петроградському українському революційному штабі, в Москві й Казані, українським військовим радам — упорядкуватися після закону екстериторіяльности. По повітових радах мається покищо вибирати комісарів і їх назвища предложити негайно Секретаріятові до затвердження. Комісари для військових справ мають зі мною порозумітися.

Генеральний Секретар Петлюра

Наказ Генерального Секретаря військових справ УНР від 25–го листопада 1917 року[116]

Я одержав звістки, що деякі військові частини, а також матроси, то групами, то ешельонами, переїжджаючи по залізницях України, дозволяють собі робити труси та інші самочинні вчинки, не рахуючись з правами місцевих органів У. Н. Р. Вважаючи, що такі вчинки не допустимі й що нарушують права республіки, пропоную начальникам Гарнізонів зробити заходи проти такого насильства. Влада на Україні належить Генеральному Секретареві й він не допустить посягательства.

Телеграма українському комісарові Північного Фронту, 5–го грудня 1917 р.[117]

З огляду на те, що петроградські народні комісари втручаються в справи У. Н. P., а прапорщик Криленко видав наказ послати большевицьке військо на Київ і Україну та загрожує нашим державним інституціям: Центральній Раді, Генер. Секретаріятові і взагалі нашій Народній Республіці й з огляду на те, що ми всі, як один, мусимо боронити свої села й увесь край від руїни й занепаду, та своїх жінок, дітей і батьків від насильств, наказую: ніяких наказів прапорщика Криленка ні його комісарів, ні большевицьких комітетів не виконувати. Всі українці північного фронту підлягають вам і фронтовій Раді через ближчі свої Ради. Одержавши цей наказ, негайно організуйте український командний склад і інших та займіть відповідне становище як до революційних комітетів большевиків, так і до так званих народніх комісарів і покажіть, що той, хто підіймає руку на молоду Українську Народню Республіку й її добробут, знайде у вояках українцях північного 4 фронту, свідомих і вільних дітей своєї республіки, рішучий твердий одпір. Доручаю вам для переведення цього в життя вжити тих заходів, які викликаються вашим географічним становищем, щодо Петроґраду, звідкіля насувається на Україну ця велика небезпека. Треба, щоб цю небезпеку спинили біля Петрограду.

Ген. Секр. В. Справ — Петлюра

Телеграма до Криленка 9–го грудня 1917 року[118]

До мене дійшли відомості, що ваші революційні комітети поарештували у Мєнську, Полоцьку та у Пскові українські фронтові та армійські ради. Майте на увазі: 1) що на місце заарештованих стануть інші; 2) що українське військо за кожне насильство, вчинене над тими їх товаришами, яких вони обрали для порядкування українськими справами, вміє дати таку відповідь, яку підкаже йому любов до братів; 3) коли ви маєте владу приказувати своїм військовим революційним комітетам, то звеліть зараз же випустити заарештованих і далі жадних насильств над ними не чинити. Для відповіді даю одсрочку 36 годин. В противному разі буду знати, що робити. Відповідальність за наслідки впаде на насильників та на тих, хто приводить їх до цього своїми розпорядженнями.

Телеграма[119]

"Генеральний Секретаріят Української Республіки веде переговори з загальноармійським комітетом і з областями Росії в справі зформування центрального правительства з представників національностей і центрів революційної демократії, котре одно може бути правосильним розпочати переговори в справі перемир'я. Всякі інші переговори принесуть нещастя, відкриють фронт для противника й поведуть за собою захват Української Землі".

Меморандум до німецького посла Мума[120]

Ваша Ексцеленціє!

Події, що відбуваються на Україні, примушують мене звернутись до Вас, яко представника заприязненої нам держави.

Уважаю потрібним повідомити, що звертаюсь до Вас, не яко політичний діяч, а яко голова київської губерніяльної народньої управи й одночасно яко голова управи Всеукраїнського Земського Союзу, що об'єднує собою всі народні земські управи на Україні. Для вашого відома інформую.

Народні управи є інституціями самоврядування, що дбають про народню просвіту й культуру, допомагаючи народові в його економічних, господарських і просвітніх потребах. Народніх управ, вибраних самим народом на Україні 115; вони удержують сотні тисяч народніх шкіл, сотні професійних шкіл і учительських семінарій, велике число шпиталів, амбуляторій; опікуються будівлею шляхів, дбають про різні кооперації на селі, заводять досвідні сільсько — господарські станції, ветеринарні пункти, мають свої великі майстерні, заводи, центральні склади для постачання населенню книжок, сільсько — господарського знаряддя, медикаментів і різних предметів домашнього обіходу; дають юридичну допомогу населенню, — словом охоплюють мало не всі боки народнього життя, через що являються інституціями державного значення, близькими народові й народом поважаними.

Як голова органу, що об'єднує діяльність цих інституцій по всій Україні, як людина, що її широкі круги громадянства вшанували довір'ям і яка через це саме повинна перед тим громадянством бути відповідальною, особливо в моменти великих змін і іспитів у житті цього громадянства, я не можу спокійно обминути тих фактів, які зараз мають місце скрізь по Україні й до яких має відношення німецька військова влада, на чолі якої стоїте Ви, Ексцеленціє.

В зв'язку з державним переворотом скрізь на Україні почались арешти й замикання в тюрми без суду та слідства різного стану громадян України. До мене, яко до голови Всеукраїнського Союзу Земств, звертаються і окремі особи, і цілі делегації з повідомленням, що в однім місці арештовано земських гласних, а в другім членів земської управи, при чім в деяких випадках, як от в Липівці на Київщині, навіть запечатано помешкання цієї інституції. Я звертав уже увагу п. гетьмана Скоропадського на ці недопустимі й небажані для спокою краю арешти, вказуючи йому на велику небезпеку від тих арештів. Маючи на увазі, що часто подібні арешти виконуються німецькими військами, я вважаю необхідним і вашу, Ексцеленціє, увагу звернути на ці прикрі й дуже небажані явища.

Я повинен заявити Вам, Ексцеленціє, що мене дуже хвилюють ці явища і я не жду від них нічого доброго не тільки, Ексцеленціе, для України, але й для тієї дружньої держави, вищим представником влади на Україні котрої являєтесь Ви.

Я, яко громадянин свого краю, хотів би, щоб дружня держава, котра допомагала моєму народові здійснити його вистраждані великими жертвами національно-історичні ідеали й була першою, що признала Українську Народню Республіку за самостійну державу, — залишилась назавжди в свідомості й пам'яті народу як справді дружня держава; я хотів би, щоб наш народ з подякою й признанням ставився до вашого народу за історичну прислугу, вчинену ним Україні, щоб засвоїв культурні здобутки вашої держави, та взагалі позискав той організований досвід, яким вславилася на різних полях Німеччина. Український народ охоче переймає що кращого у інших, має великий хист до культури, просвіти й організації та здатний в короткий час зробити те, до чого іншим треба значно більше часу.

264 роки московського панування не вбили в нім ні національного почуття, ні змагання до створення власної держави, яко логічної форми, в яку вилились його давні історичні й національно — політичні ідеали. Він знає й твердо певний, що Українська Народня Республіка, як окрема держава повинна бути й що вона буде існувати та що ніяка сила на світі не в силі буде цієї його певности знищити. Якої б долі не судилось українському народові ще пережити, він все одно своє право на самостійне державне життя виборе. За це говорить та певність, яку ми, українці, в цій справі відчуваємо.

Я спиняюсь над цим, Ексцеленціє, для того, щоб Ви були поінформовані про наші найбільші національні змагання, про нашу певність в цій справі й щоб відчули ту відразу, яку наш народ матиме, коли серед нього пролунає чутка, що та держава, яка перша признала за ним право самостійного державного існування і через те стала заприязненою, несподівано для нього стала через своїх аґентів чинити йому те, що ніяк не в'яжеться з уявою про дружню державу. А саме фактами, що суперечать такій уяві, і являються арешти німецькими офіцерами й солдатами тих людей, яким висловив народ і своє довір'я, і свою пошану. Замість того, щоб дивитись на військо вашої держави, що перебуває зараз на Україні як на друзів і прихильників, — він стане дивитись на нього з великим недовір'ям, упередженням і бачити в нім не приятелів, а людей саме їм протилежних. Я не думаю, Ексцеленціє, щоб це було в інтересах вашого війська; я хочу думати, що це не в інтересах вашого краю.

Отже, Берестейським Договором установлено певні обов'язки української державної влади щодо постачання хліба, м'яса й іншого для вашої держави. Вам певно відомо, що наша країна здебільшого хліборобська й головний чинник в державнім житті України є селяни.

Отже, для того, щоб наше селянське населення могло допомогти державній владі виконати свої обов'язки супроти вашої держави, являється конечною необхідністю, щоб селянин наш міг спокійно обробляти своє поле та спокійно міг почувати себе громадянином Української Народньої Республіки. Такого запевнення він не матиме, коли на його очах творитимуться безпідставні арешти людей, котрих наш народ признає за найкращих з — поміж себе.

Я боюсь, Ексцеленціє, що від того добра не буде ні Україні, ні вашій державі. В нашім краю починаються неспокій, ексцеси, які можуть придбати небажані для заприязнених сторін форми. Війна, опісля революції й без того розхитала господарський організм країни, а ці можливі розрухи можуть його ще більше розхитати. Після революції наш нарід почав братися за організацію свого власного життя і життя вибореної ним держави. І я мушу ствердити на підставі досвіду й життьових спостережень, що ця праця в напрямі державного будівництва почала пускати глибоке коріння в народню свідомість; почали люди платити податки, заорювати землю, сіяти, відкривати просвітні й економічні товариства, наша зруйнована промисловість стала відроджуватись на благо нашого краю, даючи заробіток величезній армії безробітних, — взагалі, стало налагоджуватись життя. І коли я пригадаю історичні аналогії з історії революції у інших народів, я схиляюся перед моїм народом з пошаною за те, що він в хвилину розбурханого життя свого виявив державний розум і тверду волю в будівництві своєї держави. Ви, Ексцеленціє, знаєте, що ваша держава має життьовий інтерес в тім, щоб Україна яко самостійна держава існувала і розвивалась. Треба зробити все, щоби всі умовини її теперішнього життя сприяли зміцненню України, як держави дружньої до вашої.

Я боюсь, що вчинки агентів військової влади на місцях цій справі шкодять і створюють атмосферу, дуже негарну і дуже невідповідаючу культивуванню цього почуття серед наших селян до вашої держави й вашого народу. Я маю глибоке враження, що ваш нарід, як і народи інших, заприязнених нам держав, хотіли б жити в дружніх зносинах з нашими. Неодноразові заяви представників вашого правительства й дебати в парляменті впевняють мене в цім. Отже, з мого погляду всяка влада і всякий аґент влади повинен допомагати цій справі, а не йти всупереч (і ні в якім разі не робити того з початку приязні, щоб не псувати її).

Зважуючись звернути вашу увагу на арешти, я керуюсь не тільки тим, що вони деморалізують правосвідомість нашого народу, не тільки тим, що через ці арешти життя земських управ терпить велику шкоду, бо господарський і культурний апарат країни не може правильно функціонувати, а ще й тим, що німецька й австрійська влада, яко незнайомі у відповідній мірі з відносинами краю, часто роблять ті арешти, як мені удавалось встановити, після того, як хтось штовхає їх на це негарне діло, з особистих мотивів. Я виношу, що тут деякі люди зводять свої політичні й особисті рахунки з противником. Звертаються такі люди до німецьких і австрійських офіцерів з запроханням арешту, офіцери арештовують, а потім виясняється, що арештовано невинних і арештовано, Бог зна за що. Бували випадки, що арештовано членів земських управ по обвинувачуванню в большевизмі тоді, як ці арештовані вели завзяту боротьбу з большевиками і були ними засуджені до смертної кари й тільки чудом від неї спаслися. Таким випадкам треба положити кінець, бо вони наносять великий удар правосвідомості нашого народу, треба зупинити вакханалію арештів членів земських управ і земських гласних, бо від того терплять велику шкоду земські апарати та все культурно — просвітнє та економічне життя приходить до руїни. Треба положить кінець цим явищам, бо вони створюють дуже негарну атмосферу серед нашого народу і настроюють його, проти військ заприязнених з нами держав, з якими ми повинні жити дружньо й по — приятельськи.

Я маю тверду надію, Ексцеленціє, що Ви з особливою увагою поставитесь до цього мого звертання, а ті мотиви, які керували мною в цім разі, будуть прийняті Вами під особливу увагу, що Ви приймете міри, відповідні для того, щоб в підлеглих Вам аґентів влади на місцях наше населення бачило дійсно представників заприязненої держави. Я тішу себе надією, що мій лист до Вас, яко лист людини, що відповідає нормально перед земськими установами цілої України за невпинний господарський і культурно — просвітній розвиток української держави, послужить товчком для привернення ладу й порядку в нашій країні, без яких вона не може виконати своїх великих обов'язків до представленої Вами держави.

З правдивим поважанням голова Київської Губерніяльної Земської Управи та Всеукраїнського Союзу Земств.

С. Петлюра

До населення України[121]

Наші полонені за кордоном, в Німеччині та Австро — Угорщині, зараз перебувають в тяжкому становищі. Їх повертають з полону дуже помалу, невеликими партіями, майже зовсім роздітих, цілком знесилених, а іноді й хворих.

Всеукр. Спілка Земств у Києві взяла на себе завдання по можливості поліпшити становище наших нещасних полонених земляків. Вона засновує при всіх повітових та губернських народніх управах окремі комітети, які будуть відати справами полонених. Діяльність цих місцевих комітетів буде об'єднувати центральний комітет при Всеукраїнській Спілці Земств.

Всі, в кого є родичі в полоні, подавайте про них певні відомості до вашої повітової народньої управи, яка в свою чергу звернеться в цій справі до Всеукраїнської Спілки Земств. Це — найкращий шлях для допомоги нашим полоненим.

Голова Всеукр. Спілки Земств С. Петлюра

Наказ Головного Отамана республіканських військ[122]

№ 1. - 1 Січня, 1919 року, м. Київ.

Наказую:

1) Зформувати одну "синю" дивізію нормального складу (по штатах, які вироблені в Г. У. Г. ІІІ.)

2) Формування провадити в м. Київ за участю комісії по скликанню "синьої" дивізії з осіб: голова комісії — сотник Крушинський та члени: Пащенко, Заборовський, Андріюк, Щербина, Крижанівський, Павлюк, Корчак та Шевченко під безпосереднім керуванням коменданта м. Києва полковника Чеховського.

3) В першу чергу для цієї дивізії зформувати один курінь, після цього поступово добавляти по одному куреню повного штатного складу.

4) Континґент для цієї дивізії в першу чергу взяти з тих старшин та козаків, які раніш служили в першій та другій дивізіях ("синіх"). Додаткове поповнення дивізії провадиться відповідно інструкції спеціяльно уложеній для цього.

5) Начальника дивізії буде призначено додатково.

6) Про хід формування дивізії доносити мені щотижня в суботу.

Підписав: Головний Отаман Петлюра

Скріпив: В. об. Військового Міністра Отаман Осецький

До центрального комітету укр. соц.-дем. партії[123]

З огляду на нові міжнародні моменти в українській державній справі Ц. Ком. Укр. С — Д Партії виніс ухвалу про відкликання своїх членів із складу Директорії та Ради Міністрів. Разом з тим Ц. Ком. висловився за те, щоб члени партії не залишали менш одповідальних урядових посад і допомагали урядові, як в обороні України, так і в захисті її суверенітету.

Виходячи з того, що сучасна ситуація для України надзвичайно складна і тяжка, я вважаю, що в даний момент всі сили творчі нашого краю повинні взяти участь в державній праці, не вважаю для себе можливим ухилитись од виконання своїх обов'язків, яко сина свого народу, перед Батьківщиною і буду, доки це можливо, стояти і працювати при державній праці. З огляду на це я тимчасово виходжу зі складу членів Укр. СД партії.

Вінниця, 11. П. 1919 року

С. Петлюра

Наказ Головної Команди військ УНР, 26 серпня 1919 року ч. 131[124]

"Українське хоробре військо, скуте національною свідомістю свого великого визвольного завдання, освячене кращими заповітами своїх прадідів, непереможно й швидкою ходою посунуло вперед, до кращої долі, здобуваючи її своєю і вражою кров'ю. Самою історією судилося нашому славетному козацтву принести на своїх багнетах волю й щастя своїй рідній землі й усім тим, хто на ній з давніх — давен мирно оселився. А бандити всього світу, спіймані на гарячому вчинку, — большевики, наче ті полохливі злодії, нестримно тікають на північ, у свій темний закуток.

"Проте на вільній, але занапащеній нашій землі ще залишився сморід конаючого звіря — ворога. Йому було мало чесної крови вояцтва; йому захотілося ще крови невинної, ні в чому неповинного населення. Темні люди, чорносотенці й червоносотенці (одна темна зграя), різні провокатори, кинувши зброю, повилазили зі своїх закутків і розпочали ганебну працю на іншому ґрунті. Вони завзято снують своє ганебне павутиння провокації, викликаючи погроми єврейської нації й часом підбурюючи на це страшне діло й деякі несталі елементи нашого війська. В такий спосіб вони хочуть заплямити перед усім чесним миром нашу боротьбу за волю й загирити нашу національну справу.

"Старшино й козацтво! Час нам знати, що єврейство, так само як і більшість нашого українського населення, зазнало лиха від большевицько — комуністичної навали й зрозуміло вже, де правда. Найкращі єврейські партії, як ось: "Бунд", "Об'єднанці", "Поалей Ціон", "Фолькс Партай", рішуче стали на бік української самостійної державности й рука в руку з нами працюють на її користь. Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення — їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми — було поневолене й позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас; воно живе з нами з давніх — давен, поділяючи з нами нашу долю й недолю.

"Лицарське військо, що несе всім націям України братерство, рівність і волю, не повинно спокійно слухати всяких пройдисвітів і провокаторів, жадаючих людського м'яса. Так само воно не може спригинятися до тяжкої недолі євреїв. Хто ж допускається такого тяжкого злогину, той є зрадник і ворог нашого краю й мусить бути усунений від людського співжиття.

"Старшино й козацтво! Ввесь світ дивиться й не надивується на наші визвольні подвиги. Не плямуйте ж їх, хоч би й випадково, ганебним ділом і не завдавайте нашій державі пекучого сорому на весь світ. Наші численні зовнішні й внутрішні вороги вже використовують погромні події; вони вже тичуть у нас пальцями й цькують на нас, нібито ми негідні на незалежне державне існування й мусимо знову запрягтися в ярмо неволі.

"Я, ваш Головний Отаман, кажу вам, що якраз тепер на міжнародньому суді розв'язується справа: бути чи не бути нашому державному незалежному життю. Старшино й козацтво! У ваших руках ця справа. Виступайте зі зброєю проти справжнього ворога й пам'ятайте, що наше чисте діло вимагає й чистих рук. Будьте певні, що всіх ворогів краю зустріне сувора законна кара нараднього суду, а пімста, часто — густо небміркована, це некозацьке діло.

,Усіх же, що підбурюватимуть вас на погроми, рішуге наказую викидати геть з нашого війська й віддавати під суд яко зрадників Вітгизни. Суд же нехай судить їх по їхніх вгинках, не жаліюги для злогинців найсуворіших кар закону. Уряд УНР, розуміючи всю шкоду від погромів для держави, видав до всього населення краю відозву, в якій закдцкає виступити проти всіх заходів ворогів, що підіймають погроми єврейського населення.

"Наказую всьому вояцтву пильно прислухуватись до цієї відозви й найширше розповсюдити її серед населення та серед товариства. Наказ цей прочитати в усіх дивізіях, бриґадах, полках, куренях та сотнях як наддніпрянської й наддністрянської армії, так і серед повстанських частин.

Головний отаман Петлюра Начальник штабу Головного Отамана, отаман Юнаків"

Громадяни! [125]

Осінь ставить перед всіма нами завдання величезної ваги — тепло одягти та взути наших козаків. Як же полагодити цю справу, — поміркуємо всі вкупі та подивимось. Перш усього звернемося до нашого розуму, — що уявляють собою наші козаки, себто наша армія? Це наше життя, це наша воля, це наші кохані діти, котрі своєю кров'ю будують нашу Республіку і звільняють від чужинців нашу землю та захищають наш спокій та добробут. Уявім собі, хоч на хвилину, що нашої армії не стане, що наші козаки босі та голі не винесуть холоду і розійдуться по своїх хатах; що тоді станеться і з нашою волею, і з нашим спокоєм, і з нашим добробутом? Розум наш каже: армія повинна існувати, козаки повинні бути одягнені та взуті, щоб в холод, дощ і сніг стояти на варті та зберігати те, що здобули вони своєю кров'ю.

Наша промисловість покищо майже зовсім стоїть, а торговельні зносини з іншими державами покищо не залагодились, а через те наш розум нам роз'яснює, що в сучасний момент ми можемо та мусимо одягнути та взути наших козаків тільки тим, що у нас є: своїми свитами, кожухами, чобітьми, та шапками — це нам каже розум; а що нам каже наше серце? Що вам каже ваше серце, батьки, матері, жінки, сестри? Коли б ви зобачили голого й босого свого сина або брата за роботою в холод, дощ і сніг, чи не потягнулась би рука ваша до теплого одягу та чобіт, чи не здушив би вас у грудях великий жаль, а у вас, жінки, чи не заблищали б на очах сльози, коли б на цвяху у вашій хаті не знайшлося б свитки для голого і чобіт для босого? І серце, наше, українське серце, нам каже: треба не баритися, треба одягнути і взути нашу армію, щоб забезпечити здоров'я наших козаків, наших братів, наших дітей.

Одночасно, як Головний Отаман військ нашої Республіки, я видаю наказ Ч. 146, щоб населення України задовольнило козаків зимовим одягом на умовах, які в цьому наказі зазначені. Громадяни, прочитайте той наказ та виконуйте його не зі страху, а через те, що ви знаєте, що ви нарід український, — маєте розум і серце, і що ви повинні допомогти вашим синам та братам у війську пробуваючим.

Підписав: Головний Отаман Петлюра

2–го вересня 1919 року.

Телеграма до штабу Головного Отамана[126]

Побувши в околицях Хвастова і ознайомившись з ситуацією, констатую:

1. Відступ від Києва деморалізуюче вплинув на нашу армію і коли він буде тягнутись далі, то армії у нас не буде.

2. Під впливом відступу козаки і навіть старшини Запорізького корпусу переходять до повстанських відділів.

3. Серед галицьких бриґад помітно хвилювання і недовір'я до командного складу.

4. Інспектура і командний склад Запорізької групи вважає для себе неможливим підлягати надалі генералові Кравсові.

5. Населення місцевостей, де проходило наше військо, схвильоване відступом і незадоволене урядом і командним складом, який без бою примушує військо відступати, вимагає мобілізації і готове на розпачливі міри.

6. Значна частина козаків запорожців, як і галичан, обвинувачує в зраді командний склад і правительство за будьто би зложену згоду з Денікіном і слово "зрада" кружляє скрізь.

Щоб припинити деморалізацію армії, розвал, страшенну провокацію, яка губить і загрожує нам катастрофою, я розпорядився Запорізькій групі разом з повстанськими відділами готуватись до наступу і тому пропоную вам дати розпорядження про припинення відступу і заняття вихідного становища, рахуючись з загальним стратегічним становищем. Одночасно пропоную виділити Запорізьку групу з — під команди генерала Кравса, над розпорядженням котрого в зв'язку з київською операцією призначити слідство, для чого вам належить порозумітись з прем'єр — міністром, урядом і президентом Петрушевичем. Загальне керування київським відтинком вважав би відповідним доручити отаманові Сальському.

Прошу президента Петрушевича вплинути на галицьких старшин запілля, які необачно розмовляють на теми безпідставного контакту з Денікіном і тим розкладають громадянство і військо. Безпідставність таких орієнтацій яскраво стверджує маніфест Денікіна до населення "Малороссии", де він зве нашу владу зрадницькою і заповідає нам боротьбу з гаслом єдиної і неділимої Росії.

Схвильовані і підвищений настрій військ і населення може бути переломаний недвозначною заявою уряду і Директорії в справі боротьби з Денікіном і тому потрібно ясно і недвозначно заманіфестувати це, в противному разі неминуча катастрофа. Потрібна широка інформація населення, для чого прошу вжити екстремні і спеціяльні міри.

6 вересня 1919 року.

До трудового селянства[127]

Селяни! Наше славетне військо, а ваші батьки, брати, і сини, зараз женуть наших заклятих ворогів, комуністів, геть з рідної землі.

Але ж, щоб вигнати ворога з батьківщини і озброїти призваних до війська рекрутів і мобілізованих, потрібні: зброя, набої та інше приладдя.

Всі заходи про забезпечення війська зброєю зроблені, але поки вона не буде доставлена, Ваша допомога буде все ж таки необхідна.

Знаю, що в кожному селі зараз знайдуться кулемети, в кожній хаті — рушниця та набої і тому, як Головний Отаман, я вимагаю від Вас, Селяни, допомогти мені в справі негайного забезпечення зброєю наших славних лицарів — козаків.

Боятися банд грабіжників і грабунків і тільки для того задержувати набої і зброю у себе вам не треба, бо зараз, коли ми об'єднані з нашими братами Західньої України, ми уявляємо з себе велику організовану силу і Уряд має дійсну можливість захистити вас і від ворога, і від грабіжників.

В надії на Вашу щиру поміч я віддаю наказ аби корпуси, дивізії, а також повітові комісари одержали в кожнім селі набої та інше гарматне майно, що так необхідне для війська.

Вірю, що Ви виконаєте цей святий обов'язок перед батьківщиною.

За одержану зброю будуть вам виплачені гроші, згідно з розцінкою, оголошеною в окремому моєму наказі від 10 вересня за ч. 158.

Підписав: Головний Отаман Петлюра

До населення всієї Соборної України[128]

Селяни, робітники і весь народе України!

З подиву гідним завзяттям ось уже два роки українське військо одбиває напади то червоних, то чорних ворогів, що насуваються з Москви, аби підбити під своє панування український народ.

Голод і нужда, що часом доводиться терпіти, не зневірили оборонців свободи нашої республіки й міцною стіною стоять вони все так само віддано й щиро перед напором, спершу большевицьких, а тепер добровольчих банд, кривава робота котрих ще не забута…

Тисячі пограбованих господарств, спалені села, люди, що живими закопувалися в землю, зґвалтовані дівчата, убиті батьки, брати й сини — всі ці злочинні вчинки, як живі, стоять перед очима нашого многострадального народу.

Безсоромно, облудливо підходять ці нові кати, й підкравшись, силкуються здавити нас, силкуються скористати з тих успіхів, що ними покрило свій славний шлях наше військо. То взиваючи нас большевиками, з котрими билося до повної побіди наше вояцтво, то простягаючи свою криваву руку до порозуміння, ці нові хижаки всякими способами стараються захистити чужу національно нашому народові московську зграю чорносотенців і забезпечити її панування над долею українського народу.

Важкий шлях, народе України, до твого щастя… Тернями встеляють його твої вороги і, як дикі звірі, вичікують хвилі, коли б кинутися на тебе й своїми забрудненими пазурями впитися в твоє молоде тіло… й ссати з нього твою святу кров. А ти, зневірений і втомлений, блукаєш серед цього бруду, чуток, провокацій, підлесливих обіцянок, котрі тільки розпорошують твої сили й розбивають дух твій. Зневір'ю, розчаруванню не може бути місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя і твій добробут. Тільки міць, єдність та тверде непохитне стремління до повної незалежности й свободи може бути нашим побратимом.

Твердо пам'ятай і віруй, що Верховний Уряд твій — та міністри, ним призначені, розпочавши боротьбу за інтереси народу України проти клятої гетьманщини й подолавши непридатний та ворожий нам большевизм, не припинили й не припинять боротьби проти всіх насильників, були б то большевицькі, чи добровольчі банди грабіжників, доки не забезпечить повної свободи, незалежности та добробуту народові України.

Верховний Уряд Республіки, Директорія, — під моїм головуванням, — складається з членів проф. Ф. ТТТвеця та А. Макаренка. Між Директорією та Радою Народніх Міністрів панує повна згода й порозуміння щодо правування державою нашою.

Вороги народу ширять всякі брехливі чутки про наш уряд та його завдання й цілі, а тому оголошую, що теперішнє Народне Міністерство Республіки Української є в такому складі: Голова Ради Народніх Міністрів і Народній Міністер Внутрішніх Справ Ісаак Мазепа, Народній Міністер Земельних Справ Микола Ковалевський, Народній Міністер Фінансів Борис Мартос, Народній Міністер Праці Безпалко, Військовий Міністер полк. Петрів, Міністер Юстиції і Керуючий Міністерством Закордонних Справ Андрій Лівицький, Народній Міністер Шляхів України Сергій Тимошенко, інженер, Народній Міністер Господарства Микола Шадлун, Народній Міністер Здоров'я і Опікування Дмитро Одринау Народній Міністер Попіт і Телеграфів Іван Паливода, Народній Міністер Преси і Інформацій Теофіль Черкаський, Міністер Культів Іван Огіснко, Міністер Єврейських Справ Красний і Державний Секретар Левко Шрамгенко.

Найтяжча хвиля боротьби не зупинила праці Українського Правительства на користь та добробут Батьківщини. Уряд Української Народньої Республіки знає, що все, що здобуто українським народом в революційній боротьбі, повинно належати народові й тому, щоб збудувати міцну та вільну Українську Республіку, в програму своєї діяльности покладає такі підвалини:

Перша підвалина: самостійність і незалежність Української Народньої Республіки, — щоб ніхто з близьких та далеких сусідів не замахувався на наше самостійне, державне життя та добробут українського народу.

Друга підвалина: передага земель казенних і всіх великих власників без викупу до рук селянства.

Третя підвалина: цілковите забезпечення робітничої кляси, як того вимагають інтереси самих робітників та інтереси республіки — 8–ми годинний робочий день і страхування робітників.

Четверта підвалина: загальне, рівне, таємне> безпосереднє, пропорціональне право обирати своїх представників до всіх установ народньої влади.

П'ята підвалина: мир, добре співжиття зі всіма народами світу та зав'язання з ними торговельних зносин, щоб забезпечити українське населення всім необхідним: крамом, сіллю, нафтою, шкірою, залізом, матерією, і т. і.

Щоб остаточно збудувати та завершити будівлю Української Держави, Уряд Республіки при першій змозі скличе Велику Державну Раду, — яка прозветься українським Парляментом з установчими функціями, до складу якого увійдуть представники найширших кіл українського громадянства. Цей парлямент, а не хтось інший, розв'яже справу нашого державного устрою і дасть нарешті спокій, лад і силу Державі.

Військо українське, обороняючи інтереси народу, мусить провадити і далі визвольну боротьбу. Разом з ним боряться і наші брати, галицькі українці (а не австріяки, — як кличуть дурні люди); боряться, щоб спільними силами здобути кращу долю для всіх нас, синів Соборної Єдиної України.

СЕЛЯНИ, РОБІТНИКИ И ВЕСЬ НАРОДЕ УКРАЇНИ!

Не вірте новим окупантам України — денікінським добровольцям. Це ті "гетьманці", які торік катували вас і накладали на вас контрибуцію, тільки в іншій шкурі. Вони разом з російськими поміщиками та жандармами хотять знову запрягти вас в панське ярмо, відібрати від вас землю, вони хотять знову завести царизм, який душив нас сотні літ. Ці чорносотенці розпускають чутки, нібито ми, українці, йдемо разом з ними. Це брехня…

Будьте свідомими, не йміть віри нікому, хто дуритиме вас, що ніби Петлюри й його війська вже нема; українська справа вже заснула. Петлюра, У країнське Республіканське військо, Українське Соціялістичне Правительство є. Вони житимуть і працюватимуть доти, доки житиме лицарський свободолюбний Нарід Соборної України і ще добре дадуться в знаки всім його ворогам. Не тратьте ж духу, шукайте правди в своїй громаді і знайте, що за вашою допомогою всі наші вороги будуть розтрощені впень, а ми, запанувавши у своїй сторонці, збудуємо таку Державу, — де ми, — Нарід сам, буде правити своїм життям.

Розум і совість, зброя і праця — запорука цьому.

Головний Отаман всіх військ Української Народньої Республіки. Петлюра

В Ставці року 1919, дня 17, м — ця вересня".

Лист до французького публіциста Жана Пелісьє[129]

Кам'янець на Поділлі

Мій дорогий Пелісьє!

Багато вже минуло часу, коли я з Вами бачився. З цього часу пережили ми багато тяжких моментів і не один сивий волос вказує на ті болючі етапи тієї дороги, якою ми пішли. Ми маємо багато ворогів, але через те власне скристалізувалась єдність волі нашого народу, через те й запалало могутнім вогнем бажання нашої країни до власної суверенности. Під теперішню пору нашим найтяжчим ворогом є Денікін, який замість воювати з большевиками, обернув проти нас гармати й кріси, які отримав від Антанти; його старшини заявляють цілком одверто, що коли буде повалено Україну, вони вестимуть війну з Польщею і Румунією.

Ми не отримали досі жадної помочі; ні амуніції, ні технічних апаратів, ні санітарного матеріялу. Нічого! Ах, коли б Ви знали, Друже, скільки трагічних моментів прийшлось нам пережити через це цілковите опущення нас! Траплялось часто, що нашим козакам бракувало патронів! І тоді приходилось їм класти свою голову в багнетній боротьбі з большевиками! Приміри їхнього героїзму й ті великі криваві жертви, які вони несли, це щось одиноке, нечуване в історії війни.

Три четвертини наших козаків без чобіт і одежі; однак їх дух не погас! Ми не маємо ліків; тиф десяткує ряди нашої армії, багато з ранених вмирає, бо не маємо ні медикаментів, ні білля. А антантські держави, які проголошують високі принципи, забороняють Червоному Хрестові прибути до нас! Ми вмираємо, а Антанта, мов Пилат, вмиває руки, й нам не остається більш нічого як кликнути їм: "morituri te salut ant"!

Та Ви знаєте це добре, Друже! Осторонь від переворотів і політичних комбінацій стоять незмінені принципи гуманности і філянтропії. Для осягнення цих принципів закладено Червоний Хрест. Його відділ мусить прибути на Україну, щоб рятувати хворих і ранених, і тим дати доказ, що милосердя й любов ближнього не знає ріжниць і, що вона не ділить людей на добрих і злих, на овець і вовків!

Через Вас звертаюсь я до великої французької демократії, її діяльність, її посвята мусить подвоїтись. Нехай вона трубить алярм! Нехай вона примусить того, кого слід, шанувати закони любови і людськости! Нехай французький уряд зніме бльокаду і тим дасть змогу купити для нашої армії та нашого народу медичні средства і ліки.

Головний Отаман С. В. Петлюра

У нас цього року гарні жнива, і ми за ці речі заплатимо хлібом, щоб тільки допомогти нашому народові, який гине на полях битви і якого нищать епідемічні хвороби.

Я вірю, що мій поклик не пролунає без сліду й що він знайде широкий відгомін у демократичних колах Франції.

Наш народ ненавидить большевиків і вважає їх своїми смертельними ворогами; так само відноситься він і до правих, деспотичних і жорстоких приклонників Денікіна. Ці останні вживають тих самих метод, яких вживають і большевики, і між одними і другими існує певного роду спільний стратегічний плян відносно України й українців. Денікін ллє воду на совєтський млин і цю воду доливає Антанта! Що за сумне явище! Тут мається діло з цілковитою політичною сліпотою! Я з цілого серця бажаю, щоб антантські кола увільнилися від подібної хвороби й почали дивитись на справи правдивими очима.

У тих тяжких трагічних умовах, серед яких ми будуємо свою долю, ведемо свою визвольну боротьбу, ми потішаємося думкою, що є ще люди, які мимо цієї загальної сліпоти, правдиво оцінюють наше становище і усувають всякі перешкоди, пересуди й недовір'я. Це все дозволяє мені й моїм приятелям легше нести цей тяжкий хрест, який на нас поклало Провидіння. Ви, мій Друже, є одним з тих, хто sine іга et studio виступаєте в обороні нашої нації, і я вірю, що настане день, коли правда і справедливість побідить.

Дозвольте мені в доказ моєї вдячности за Вашу моральну поміч стиснути Вашу руку.

Відданий Вам Петлюра

28 жовтня 1919 року.

Промова С. Петлюри на політичній нараді 26 листопада 1919 року[130]

Панове старшини й козаки! Дивлячись на всіх вас тут, пригадую й пізнаю не одне ім'я й обличчя тих людей, з якими мені пощастило почати роботу й боротьбу за волю України. В тому тяжкому стані, в якому перебуває українська армія в цю хвилину, може, декому в серце закрадається думка, — чи не пора, мовляв, нам сказати: "Не тратьте, куме, сили, пускайтеся на дно"!

Немає більшої помилки, коли б хто з нас так подумав. Чи ми своєю боротьбою здобули для України щонебудь? Так, наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами. Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати, як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність. Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила, якої не можна не брати на увагу. Самі російські большевики словами Леніна заявляють, що тільки через боротьбу з Україною большевизм не дійшов до Західньої Европи. Признаймося без гордощів і без зайвої скромности, що за час двохлітньої нашої боротьби ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі.

Знаю, що в наслідок наших невдач багато слабших духом піддаються настроям безнадійности, про які передо мною говорив голова ради міністрів. "Фахівці" від нас одсіялись. Будемо робити наше військове діло тими силами, які ми маємо. Я знаю втому і злидні, які підточують армію, п дух і віру. Ми перейдемо на спільний котел, а таки буде наше зверху! Тільки не треба одчаю. Коли ми тут дамо собі присягу, що й далі непохитно будемо боротися, то ми переможемо. Денікіну приходить кінець, бо вже взяли большевики Курськ і Бахмач. Проти добровольців ідуть народи Кавказу й Кубані. Нам треба вирватись із цього тісного кутка, виспатись і відпочити, а тоді ми підемо вперед. Дехто думає, що ми повинні розійтися по Україні й нищити Денікіна з сільських закутків. Це неправильно, бо, розпустивши військову організацію, ви все знищите. Я попереджаю, щоб ніхто не йшов на той бік фронту без наказу. Сепаратні вчинки в армії недопустимі. За порушення наказів винні будуть відповідати по закону аж до розстрілу. Я дав вказівки командуючому армією звести частини докупи. Не треба зайвих посад і зайвих людей. Воєнний плян ми можемо виконати тільки тоді, коли будемо виконувати накази.

Не повинно бути хаосу в політичному думанні. Наша політика оправдала себе. Самостійна Україна коли буде, то буде тільки як демократична республіка. Переговори з большевиками не роблять нас самих большевиками. Ми будемо завжди самі собою. Наше становище не безвихідне. Ми на короткий час відходимо на північ, щоб відтіля рушити на південь проти денікінських частин, які самі вже розпадаються. Не думайте, що нам можна базуватися тільки на повстанцях. В нашій боротьбі рішаючу ролю грало і гратиме регулярне військо. Отже, панове старшини й козаки, візьмемось до праці в цей тяжкий момент, щоб зберегти єдину надію України, регулярну армію, бо тільки наша боротьба й перемога може визволити Україну від чужого панування!

Від Правительства Української Народньої Республіки [131]

"В будуванні Самостійної Української Народньої Республіки в цей момент кінчається один період, — період нечуваної героїчної боротьби і великих страждань українського народу. Доля судила, що український нарід на шляху до самостійного життя не мав реальної підтримки серед держав світу. Територія України вважалася і вважається як приватна здобич для кожного, хто може свої бажання піддержати озброєною силою, а не як хата вільного українського народу і свобідних, рівноправних меншостей цієї країни.

"Російські комуністи бажають за допомогою матеріяльних багатств України піддержати свою Совєтську Республіку. Російські контрреволюціонери почали відновлення російської царської імперії походом на Україну.

"Імперіялістичні держави Европи будують свою політику на сході через поневолених народів України.[132] Тому не дивно, що український нарід, полишений лише на свої власні сили, не міг досі твердо стати на ноги в будівництві своєї держави.

"З моменту евакуації Києва, після повалення гетьманського насильства, Українська Народня Республіка була під страшною загрозою захоплення ворогами. І лише завдяки надзвичайному героїзмові народу і війська держалися ми проти наших противників.

"За час цієї боротьби в боях полягло велике число нашого вояцтва, а ще більше вірних синів України гинуло від усяких заразних хвороб. Держави світу не тільки байдуже дивилися на те, що український нарід гине без усяких санітарних засобів, а, навіть, забороняли привозити на Україну потрібні нашому війську ліки.

"Правительство Української Народньої Республіки і республіканське військо, які заводили лад і порядок на території України, спираючися на демократичні принципи, не були в силі виконати свої завдання, бо буржуазно — демократична Европа відрізала нашу територію від взаємовідносин зі світом, в наслідок чого наш край знову кинутий на чорну страшну анархію.

"Через усе те, наше державне діло стояло многократно перед катастрофою: в січні 1919 року — в Києві, в лютім — у Вінниці, в травні — в Волочиську, в червні — в Кам'янці. Все це етап українського народу по дорозі на Голгофу. Бичований, знеможений піднімався він у своїм завзятті до свого самостійного життя, до нових спроб стати вільним і рівноправним громадянином світу. І напевне наше робітниче і селянське військо виконало б свої завдання, коли б тяжкий іспит історії не знесилив матеріяльно і морально наших організованих сил.

"Перехід Галицької Армії на сторону Денікіна поставив нашу армію в надзвичайно тяжке стратегічне і матеріяльне положення, бо одночасно з передачею ворогові сили військового майна, для його наступу була відкрита наша головна комунікаційна лінія.

"Це примусило державний апарат нашої Республіки і військо залишити район Кам'янця, Проскурова та Староконстянтинова і перейти в місцевість, де б наша армія могла відпочити, поправитись і знову, як організована й дисциплінована сила, піти в наступ проти ворога.

"Відступ армії в тяжких умовах розстроїв наш державний урядовий і фінансовий апарат і зруйнував постачання армії. В цей критичний момент для української державности, коли наша армія зосереджувалась у районі містечка Любара, купка авантурників, прикриваючи свої пляни совєтськими лозунгами, задовольнила свої хижацькі наміри тим, що зрадницьки пограбувала державну скарбницю.

"Цим наша армія поставлена в ще більш скрутне матеріяльне становище. В зв'язку з зазначеним станом речей, правительство Української Народньої Республіки заявляє, що воно тимчасово переходить на інші способи боротьби за нашу державність. Військо одержить від вищого командування ті завдання, які воно повинно надалі виконувати. Правительство разом з верховною владою республіки для державного діла перебуватиме в певному місці, щоб маючи зв'язок з народом і військом, керувати справами України і заступати її перед другими державами і народами так, як цього будуть вимагати інтереси нашої республіки. Правительство не припиняє своєї діяльности і доложить всіх сил, щоб боротьба українського народу за визволення була доведена до успішного кінця.

"Панські порядки нового гетьмана генерала Денікіна вже підняли проти себе весь трудящий народ України, всю українську і неукраїнську демократію. Понад Дніпром ідуть великі повстання українського народу проти російських чорносотенних завойовників.

"Окрім повстання в тилу добровольчеської армії, її силу підриває наступ червоної армії із Совєтської Росії. Господарюванням чужоземців Україна доведена до крайньої руїни і безладдя. Народ України і наше республіканське військо знає, що в большевизмі порятунку немає. Большевицький комунізм на українському ґрунті не приймається. Він може посіяти тільки нову міжгромадянську війну, нове кровопролиття, втретє знищити Україну матеріяльно.

"Вояки Української Армії і весь народе України!

"Нехай наша віра в нашу народню справу не захитається ні на мить!

"Тяжкий момент, який переживає наш рідний край, вимагає від вас великої самопожертви. Але ніщо на світі не дається без боротьби. Двохрічною своєю боротьбою з ворогами України ви поважно поставили перед усім світом справу визволення нашого народу. Всесвітній Соціялістичний Конґрес в Люцерні 8–го серпня цього року одноголосно признав Українську Самостійну Республіку.

"Весь щиро демократичний і соціялістичний світ дивується нашій впертій і невпинній боротьбі з своїми ворогами за національну і соціяльну справедливість.

"Успіхи наших ворогів недовговічні, бо на чужі гроші і чужою допомогою, а не своєю внутрішньою силою, держиться армія Денікіна. Українська Народня Республіка держиться своїми власними силами і наперекір нашим лютим ворогам вона буде жити вільно й сомостійно. Як раніше, так і тепер нашим кличем буде самостійна Народня Республіка. Тільки в самостійній республіці може трудящий народ України, без ріжниці національностей, здобути собі землю, волю і громадські та національні права.

"Нехай живе вільний нарід України і його Незалежна Народня Республіка.

"Голова Директорії Отаман Петлюра

Голова Ради Народніх Міністрів і Міністер Внутрішніх Справ І. Мазепа. Міністер Преси й Пропаганди Т. Черкаський. Міністер праці И. Безпалко. Міністер Єврейських справ 77. Красний. Керуючий Міністерством Пошт і Телеграфів 7. Паливода. В. о. Міністра Народнього Господарства Г. Солодар. Державний Секретар Л. Шрамеенко.

м. Любар на Волині, 2 грудня 1919 року".

Нота до найвищої ради Союзних і Сполучених Держав у Парижі[133]

Українська Народня Республіка. Голова Директорії і Головний Отаман Республіканських Військ 17 січня 1920 р. № 881 Ставка.

Уряд Української Народньої Республіки має честь довести до відома Найвищої Ради Союзних і Сполучених Держав слідуюче:

З грудня місяця 1918 року Українська Народня Республіка веде невпинну і рішучу боротьбу з большевиками. Виключно своїми власними силами, без усякої допомоги зовні, український нарід обстоює своє національне незалежне життя і кров'ю своїх кращих синів будує самостійну державу. В тій боротьбі загинули вже десятки тисяч українського війська.

І нині під час третьої спроби окупації України російськими комуністами, український нарід також не дозволить робити над своїм тілом комуністичних експериментів, не дозволить чужинцеві панувати над собою.

Але боротьба ця надзвичайно утруднена бльокадою, яка заряджена Найвищою Радою Союзних і Сполучених Держав і разом з Совєтською Росією захоплює український нарід. Бльокада ця, не будучи в силах зупинити нелегального товарообміну і зв'язаної з ним деморалізуючої спекуляції, осягає лише того, що позбавляє Уряд Української Народньої Республіки змоги заосмотрити військо і населення медикаментами і санітарним матеріялом і таким чином протиділати страшним епідеміям тифу і холери, що винищують армію і цивільне населення.

Ця страшна небезпека, яка є не тільки небезпекою для України і сусідніх з нею держав, але може й для всієї Европи, дає Урядові Української Народньої Республіки право, котре є одночасно обов'язком перед українським народом і всім населенням Европи, звернутись до Найвищої Ради Союзних і Сполучених Держав з просьбою придивитись тяжкому становищу, в якому знаходиться український нарід і дати Урядові Української Народньої Республіки змогу боротись зі страшною фізичною загрозою життю населення України. Уряд Української Народньої Республіки має честь просити Найвищу Раду Союзних і Сполучених Держав дозволити вільний перевіз на Україну ліків і санітарного матеріалу, які Урядом Української Народньої Республіки давно вже закуплені на заході Европи, але й досі не можуть бути привезені на місце.

Уряд Української Народньої Республіки має честь зазначити, що тепер на Україні в районах вільних від большевиків іде енергійна праця над реорганізацією війська, відродженням економічного життя і відбудовою держави на принципах суто демократичного парляментаризму.

Уряд Української Народньої Республіки має честь просити Найвищу Раду Союзних і Сполучених Держав прихильно віднестись до цих його стремлінь і передовсім уможливити фізичне оздоровлення країни. Без цього необхідного фізичного оздоровлення Україна, що була колись житницею Европи, буде тепер осередком епідемій. Таким чином Україна не зможе дати вже Европі своїх величезних запасів хліба. Уряд Української Народньої Республіки думає, що фізичне оздоровлення України було б разом з тим першим дійсно міцним кроком в розвиванні східньої проблеми, яка займає тепер Найвищу Раду Союзних і Сполучених Держав.

Уряд Української Народньої Республіки надіється, що Найвища Рада Союзних Держав не відмовить вжити заходів, які могли б поліпшити санітарне становище України.

Оригінал підписали:

Голова Директорії і Головний Отаман Республіканських Військ: Петлюра.

За Голову Ради Міністрів Військовий Міністер Ген. Штабу

Полковник Сальський. За Міністра Закордонних Справ Міністер Праці: Осип Безпалко.

Меморандум до Юзефа Пілсудського[134]

Голова Директори Української Народньої Республіки

і Головний Отаман Військ

До пана Начальника Польського Панства

Меморандум в справі відношення польських властей до військ і урядовців Української Народньої Республіки, що перейшли на територію Польщі та в справі державного і приватного майна УНР, що привезене було на цю територію державними установами республіки і окремими урядовцями, а також в справі поводження польських військових властей на території України, занятій польським військом по пропозиції Головного Отамана України.

"Військові обставини, викликані відомою зрадою в листопаді місяці галицьких українських військ під проводом генерала Тарнавського, — спричинилися до того, що Верховна Українська Влада і Вищий Уряд України, змушені були опустити тимчасову столицю України, Кам'янець на Поділлі.

"Не бажаючи допустити ворога України — добровольчу армію під проводом генерала Денікіна до окупування як Кам'янця, так і інших міст на Поділлі, я мав честь звернутися до пана Начальника Панства з проханням зарядити заняття опускаємих українським військом місцевостей польськими військами.

"Звертаючись з подібним проханням до пана Начальника Панства, я спирався на слідуючі підстави:

1) Поширення влади добровольчої російської армії, що має на меті відновлення "єдиної, неділимої Росії" в її довоєнних межах, небажане і суперечне не лише панствовим інтересам України, але і таким же інтересам Польщі, тим більш, що опановуючи Поділля, спільний Україні й Польщі ворог — підходить безпосередньо до кордонів Панства Польського.

2) Я був і є прихильником щирого порозуміння і нав'язання тісних добросусідських стосунків між суміжними українським і польським народами на підставі їх співділання на ґрунті політичному і економічно — господарському, і

3) Українська Дипломатична Місія, вислана до Варшави, інформувала мене в тому, що в Високій особі Пана Начальника Панства, в Польському Уряді і кращих представниках польського народу — Українська Держава, український нарід і Український Уряд мають щирих прихильників самостійної, незалежної і дужої України.

"Заряджуючи звільнення через Верховну Державну Владу і українське військо тимчасової столиці і інших міст Поділля, Український Уряд не мав сумніву в тому, що, вступаючи на територію України по запроханню, польські військові відділи і влада вступають, як заприязнені союзники, вступають не з метою окупації і використання тимчасового неладу в шерегах оборонців України, а з метою не допустити окупанта на посідаєму українською владою територію, з метою дати змогу українському військові і народові позбутися наслідків анархії, кинутої в їх шереги зрадою генерала Тарнавського.

"Коли б Український Уряд, помимо авторитетних і з українських, і з польських джерел інформацій, припускав можливість іншого відношення до панствових, військових і громадських інтересів України з боку польського війська і польської влади, — то він не мав би жадної рації збільшувати критичне становище України під погрозою опанування її реставруємою Росією ще й добровільно покликаною польською окупацією.

"Урядові Української Народньої Республіки була відома та праця, яку якраз в листопаді місяці Українська Дипломатична Місія в Речі Посполитій Польській проробила спільно з делегацією, призначеною Польським Урядом для переговорів з Місією. Уряд Української Народньої Республіки був ознайомлений з тими засадами й жаданнями, які за спільною згодою української місії і польської делегації мали лягти в основу польсько — українсь — ких союзних порозумінь і.дійсно лягли в основу деклярації місії від 2–го грудня 1919 року. Отже, — Уряд Український, порозуміваючись з Урядом Польським відносно заняття польським військом опущених військом українським місцевостей України, — був цілком певний тоді і зостається певен того і тепер, що обидві сторони в своїх стосунках мали і мають виходити, згідно вимогам міжнароднього права, не лише зі змісту, але і з духу, поданої українською місією в імені свого Уряду, а прийнятої польською делегацією в імені її Уряду, деклярації від 2–го грудня, заповідаючої широкий союзний і приязний контакт між панствами польським і українським.

"При такому напрямкові польсько — українських переговорів в Варшаві і особливо після подачі деклярації від 2–го грудня 1919 p., - Український Уряд, по зрозумілих причинах, не знаходив потрібним детально і скрупульозно умовлятися з Польським Урядом відносно того, які стосунки мають бути між українською цивільною владою і владою польською в тих місцевостях, де дійде до співпраці цих влад, які мають бути права і обов'язки польської військової влади супроти громадян і мешканців території Української Народньої Республіки, супроти державних установ, законів, державного майна республіки і майна приватного. Українська державна влада призначила законним шляхом, в особі одного із членів Кабінету Міністрів, Міністра Освіти і Культів, проф. Огієнка — свого Головноуповноваженого на керування цивільними справами опущеної тією владою території, дала йому певні інструкції, ознайомила негайно зі змістом деклярації від 2–го грудня м. р. і з тими заявами, які ця деклярація викликала з боку польської делегації і була певна, що польська військова влада, яка приходить по запрохаиню української влади на територію України, — своєю чергою посідає відповідні, засновані у дусі деклярації 2–го грудня м. p., інструкції і вказівки.

"Тимчасом, від окремих урядовців і приватних осіб на ім'я Верховної Української Влади і Українського Уряду стали поступати заяви про ті надужиття, яких допускається Польське Військове Командування над державними установами, державним та громадським майном, над політичними правами населення і його приватним майном.

"Українська Верховна Влада і Уряд — хотіли спочатку бачити в цьому прибільшення і узагальнення поодиноких небажаних і гідних жалю випадків, але число скарг, їх настойчивість і гострота обжалуваємих випадків щодалі збільшувались. Пізніше стали поступати заяви від вищих військових і цивільних урядовців, які через незалежні від них причини, опинились на території Польського Панства, деякі самі по собі, а деякі і з державним майном.

"Позволю собі тут згадати про ті випадки гострого відношення і ті поневіряння, яких зазнали від агентів польської влади на пограничній території Польського Панства як цілі військові відділи, так і окремі військові і цивільні урядовці Української Народньої Республіки.

"Шерег відділів і груп, які в Борщеві, Гусятині і Підволочиську, після попереднього порозуміння з приділеним для зв'язку з українською владою старшиною польського війська, капітаном Чарнецьким — перейшли на польську територію, щоби або одержати пропуск на Шепетівку і далі, як це було умовлено між дотичними представниками української і польської влади, або одержати від української влади інший маршрут, урядовці були оповіщені польськими властями почасти конфінованими, почасти інтернованими. На натуральне здивування старшин і козаків української армії, військових і цивільних урядовців української республіки і на протести та заяви їх, що вони прибули на територію заприязненої Україні держави за дозволом компетентного польського органу і зовсім не заслуговують на таке до себе вороже відношення, — польські власті відповідали, що їм рішуче нічого не відомо про наміри польського уряду, про заприязненість між Україною й Польщею, і вони не мають жадних вказівок на те, як ставитися до українських військових і цивільних урядовців, а тому і ставляться так, як вважають за потрібне.

"Після конфінування та інтернування, — польські власті почали переводити одбирання майна, яке було при прибулих.

Одбиралось державне майно, що вивезене було для технічних потреб війська, державних установ української республіки, а саме: скарбові гроші, телеграфні, телефонні апарати, авта, приладдя й часті до авт, канцелярські пишучі машини й інше. При одбиранні державного майна — не завше шанувалась і приватна власність, так що шерег урядовців залишився без грошей і потрібних до вжитку речей. Вимоги, аби при одбиранні майна складались акти про те, що і в якій кількості одібрано, — залишались без задоволення, бо аґенти польської влади відмовлялись або непотрібністю актів, або браком часу на їх складання.

"Після переведення обезброєння військових частин і вивлащення як військових так і цивільних урядовців з державного, а, почасти, і з приватного майна, військові частини і окремі урядовці були згодом за посередництвом Української Дипломатичної Місії в Варшаві направлені назад до Кам'янця — Подільсько — го, а здебільшого розпорядженням польського уряду перевезені в Ланьцут, в лагер інтернованих.

"Але ці всі, хоч як неприязні Україні, акти аґентів польської влади — не мають майже значення супроти тих актів, яких допустились польські військові власті в Кам'янці-Подільському і інших містах Поділля.

"Відносно цих актів Головноуповноваженим Українського Уряду Міністром Огієнком прислано на мої руки великий матеріял.

"Ознайомившись з цим матерія л ом, — я і уряд української республіки могли би впасти в зневіру, коли б великому ґрону українських політичних і громадських діячів та проводарів народу не була властива віра в те, що опріч тієї Польщі, яка не в відповідний спосіб представлена на Україні, є ще й інша, лицарська Польща, речником якої є в першій мірі Високодостойний Пан Начальник Польського Панства.

"Тільки глибока віра в те, що ця остання Польща буде рішати врешті справу співділання суміжних Панств, України й Польщі, дає мені змогу і право предложити Панові Начальникові Панства цей меморандум на належне узгляднення і висновки.

"З шерегу, поданих п. Головноуповноваженим Української Народньої Республіки неправних вчинків і виступів аґентів польської влади на Поділлі, - подаю лише головніші, не вважаючи потрібним при їх існуванні говорити про дрібніші.

"В першу чергу зупиняюсь на вчинках, які не можуть бути інакше кваліфіковані, як поґвалтування, під оглядом розумінь міжнароднього права, самостійности і незалежности України, а саме:

"В моє розпорядження представлені опубліковані: приказ "довудства" групи генерала Бонніна № 7465. III — від 2–го грудня м. р., на польській мові. Приказ № 1–й коменданта повіту і пляцу капітана Оцеткевича на українськії мові "Odezwa powiatu і placu w Kamiencu — Pod.," підписана тим самим капітаном Оцеткевичем.

"В приказі "довудства" групи генерала Бонніна в п. З "Всі міністри, урядовці і службовці України Наддніпрянської, що знайдуться за Збручем по обнятті заряду комісаром польським, будуть мати право позостатись в Кам'янці в характері осіб приватних; в п. 5 приказу "довудство" "з інституцій українських зізволяє на функціонування в Кам'янці університету українського і школи юнкерів, яко інституцій приватних".

"Отже приказ "довудства": а) касує українські уряди, які правомочно зоставлені Вищою Українською Владою на опущеній території України, б) позбавляє урядовців їх законних службових прав, і в) обертає Державний Український Університет і урядову школу юнкерів в "приватні інституції".

"В приказі № 1 комендант повіту і пляцу оповіщає, що "всі попередньо видані зарядження тратять силу обов'язуючого". В п. З "приказу" комендант вимагає, аби "всі матерія ли, які коли — небудь були власністю урядів: австрійського, німецького, російського і українського — мали бути зложені найдальше до дня 15 січня, 1920 року команді повіту і пляцу". В п. 5 комендант вимагає, аби "всі подання і прохання до військових властей були редаговані в польській мові (з евентуальним переводом російським або українським) і були відповідно стемпльовані у касового старшини команди повіту і пляцу".

"Odezwa" в цілому представляє такий документ, який під оглядом порушення прав суверенности УНР, — не надається до цитування окремими абзацами і говорячи про ту "Odezwu", треба би було наводити всю її цілком. Досить сказати, що в "Odezwie" комендант повіту і пляцу вважає, що Кам'янець "co tak nierozerwalnie złączony z dolą i niedolą Rzeczypospolitej" "po długich latach niewoli, ucisku i udręki do dawnej wraca macierzy". П. комендант сподівається, що місто Кам'янець стане за взірець для інших міст, очевидно Поділля, під оглядом польськости і офірности.

"Як бачимо, комендант пляцу і міста находить можливим говорити:

а) про відміну огульно "всіх" заряджень, які були видані до обняття комендантської влади п. Оцеткевичем.

б) вимагає передачі комендантурі майна належного Українській Народній Республіці і то однаково, як власного майна республіки, так і майна, належного їй по праву наслідування його від первісних власників, що полишили це майно напризволяще на території України;

в) всупереч основним законам України заводить в стосунках з польською військовою владою обов'язковою урядовою мовою мову польську, допускаючи евентуально мову українську, поруч з російською, тільки як мову, паралельного перекладу, замість того, аби законно жадати подань на державній мові УНР, з перекладом польським.

г) оповіщає Кам'янець на Поділлі і його повіт прилученим до Польщі, хоч польський уряд і прийняв деклярацію Української Дипломатичної Місії в Речі Посполитій Польській з дня 2–го грудня м. р., в якій деклярації кордон між Польщею й Україною з півдня і заходу зазначено по річці Збруч;

д) оповіщає про дальшу польську експансію в "kraj najbliższy" себто: на дальші українські простори на схід.

,Головноуповноважений Української Народньої Республіки Міністер Огієнко звернувся до п. коменданта м. Кам'янця і пляцу з протестом проти одбирання польською військовою владою на території Поділля, зайнятій польським військом, без жадного порозуміння з українською владою, державного, громадського і приватного майна без ваги, обчислення, обмірення, без опису і часто без розписок, на мільярди карбованців. Головноуповноважений Міністер УНР справедливо і в формах якнайбільш коректних вказував, що подібне відношення до державної, громадської і приватної власности руйнує адміністративні апарати, руйнує земське життя, економічно — господарські, санітарні, просвітні і апровізаційні заходи української влади та спричиняється до зросту якнайбільше небажаного ворохобницького настрою у населення, що на подібне ж відношення до державної, громадської і приватної власности України з боку німецьких окупантів, населення відповіло в свій час повстанням і кривавими бійками з окупантами.

"Справедливий протест Головноуповаженого Міністра УНР викликав телеграму — розказ Н. Д. фронту галіційського, в якій телеграмі "довудство" за підписом шефа штабу полковника Кеслера відповідає, що нібито розкази Н. Д. щодо українців, видані з моєї, Отамана Петлюри, відомости. Що зокрема до Головноуповноваженого і Міністра УНР, то на свій коректний і цілком зрозумілий протест в загальних інтересах і населення, і влади польської і влади української — дістав в вищезазначеній телеграмі обвинувачення в "протиділанні" польським властям і обіцянку що проти нього Н. Д. вчинить належні кроки.

"Примушений запротестувати якнайрішучіше проти невідповідаючого дійсності покликування на мою згоду як з тими зарядженнями, так і вчинками, які польські власті провадять у відношенні і до населення, і до майна державного, народнього і приватного на території України, зайнятій польським військом на прохання української влади. Дотичні ж місця в телеграмі відносно Головноуповноваженого Міністра УНР — вважаю незаслуженою образою скерованою, не лише особисто супроти п. Огієнка, але і супроти влади УНР, членом якої є п. Огієнко і яка знаходиться формально і бажано, аби знаходилась і по суті, в заприязнених дружніх відносинах з Польським Панством.

"Слідом за вищими польськими військовими установами в напрямку неґації української влади йдуть і нижчі аґенти. Так, наприклад, в листі від 19 XI м. р. на ім'я п. Огієнка, надісланім, за згодою майора Борути, призначений польською владою головний лікар шпиталів українських (підпис нерозбірний) іменує п. Огієнка "Тимчасовим Міністром" мимо того, що п. Огієнко є повноправний член Кабінету Міністрів Уряду УНР, і опріч того вищезазначений урядовець польський заявляє, що всякі накази бувшої української влади "не мають значення".

"Заходи Головноуповноваженого Міністра п. Огієнка нав'язати правильні стосунки з Українською Дипломатичною Місією в Варшаві і тими членами уряду, які перебувають там, — не мали жадних скутків, бо телеграми п. Огієнка і листи його за призначенням не доходили, а посилаємі кур'єри завертались польськими властями назад або арештовувались, а пакети відбирались і розпечатувались.

"Безоглядні реквізиції засобів апровізації, майна і мешкань, контрибуції (в с. с. Ісаковці, Ляшковці, Гавриловці, Вітковці та інших), арешти громадських, земських діячів — тероризують населення і, як констатує в своїй записці Кам'янецька Повітова Земська Управа, — це все зробило немоясливою працю органів земського самоврядування. Для країни, в якій, після довгої розрухи щойно стало налагоджуватися економічно — господарське життя, — припинення діяльности таких великої ваги організацій, як земства, — загрожує щонайлихішими наслідками і анулюванням досягнених уже результатів щодо відродження краю і піднесення добробуту його населення.

"Руїна державних установ УНР, що зостались за розпорядженням Уряду УНР на місці, довершається ще і в інший спосіб. Так, військове командування обезброїло в м. Кам'янці міліцію, а 26–го грудня м. р. навіть обезброїло Експедицію Заготовки Державних Паперів, де відбувається виріб українських кредитових білетів на великі суми. Таке обеззброєння, натурально, перш за все впливає на умови праці персоналу Експедиції і зменшує продуктивність тієї праці, а по — друге — виставляє Експедицію на небезпеку перед злочинними елементами, з боку яких не виключена можливість грабіжницьких нападів на Експедицію.

"Така великої ваги справа, як реорганізація розложеного зрадою ген. Тарнавського українського війська і поповнення його новими елементами провалиться в атмосфері недоброзичливого відношення польських військових властей в Кам'янці, що знову впливає як на успішність реорганізації і поповнення армії, так і на настрій реорганізуємих частин та людського матеріялу, яким частини поповнюються.

"Як на приклад можна вказати на випадок, коли зформована в Кам'янці за розпорядженням польської команди і відправлена нею в супроводі підпоручника польської служби п. Неймана до Борщева, — партія була мало що не інтернована в Борщеві і тільки після довгих переговорів старшин цієї партії з польською владою, — старшинам удалося повернутися назад до Кам'янця.

"Так само партія кількістю 65 чоловік старшин, направлена до Ланьцуту через Львів, у Львові була засаджена за ґрати і трактована, як ворожі полонені, тільки після цілого шерегу клопотів партія ця добилася врешті того, що її до Ланьцуту направили як охотників до формуємої української армії, а не як полонених ворожої сторони.

"Прикази польської влади про явку старшин української армії на зборні пункти для відпровадження у місця, де по умові між мною і паном Начальником Польського Панства мають провадитись формування, — видаються в такій редакції, як наче б то старшини ті підпадають інтернуванню в лагерях для полонених і неспокійних елементів ворожого панства (приклади: оголошення команди міста і повіту Кам'янець — Подільського від 1–го грудня м. p.). Ті старшини, які з'являються все ж таки для отправки залишаються без засобів до переїзду, бо часто підводи не заготовлені і не зроблено розпорядження про маршрут.

"Такі ненормальні форми співділання польських військових властей на Україні в справі реорганізації української армії ведуть до дуже прикрих наслідків. Зменшується контингент бажаючих продовжувати боротьбу за самостійну Україну в шерегах при таких умовах реорганізуємо! армії, падає віра в можливість братерства по зброї, української армії з армією польською і, навіть, одержується, покищо ще остаточно не установлені, звістки про випадки, коли менш витримані старшини воліли підпасти під кулю польського жовніра, як підпадати трактуванню, гідному у відношенні до ворога польської влади.

"Роблячи підсумок всьому вищезазначеному, я з якнайбільшою увагою поставився до представленого мені Головноуповноваженим Міністром УНР матеріялу.

"Безпосередня моя участь на протязі двох останніх років в центрі українського політичного та державного життя, те знання української історії і душі українського народу, яке я міг придбати за попереднє своє життя, — цілком виразно дають мені змогу зробити консеквентні висновки з того становища, в яке поставились до місцевого населення українського Поділля представники польської військової влади і в яке вони поставили до себе те населення.

"Ігнорування елементарних прав самостійности Української Держави, зневажування її законів, мови, урядових установ; непотрібне, нічим не викликаєме поневіряння військових і цивільних оборонців тієї держави, безоглядне забирання і привлащуваня державного майна на мільярди карбованців, — все це може викликати і викликає справедливе обурення та нарікання супроти тих чинників, які прислужилися до всього того.

"Відповідно своєму розвиткові, своєму соціяльному становищу, різні елементи українського суспільства по — різному реагують на те, про що вони чують і що вони бачать на території УНР, зайнятій військами дружньої і заприязненої нам держави — Польщі.

"Але всі ці елементи об'єднуються в одному: росте хвиля незадоволення, як тією владою, яка, в щирому бажанні вивести Україну на широку дорогу щасливого вільного життя, запрохала на частину цієї України для дружньої співпраці польську військову владу, так і проти цієї запроханої влади.

"В останній період української історії серед українського суспільства як в вищих його і інтелігентніших колах, так і в колах нижчих, почав було ширитися і поглиблюватися настрій та рости свідомість про необхідність щирого і всебічного порозуміння з Польщею. Цей настрій і це пересвідчення уряд УНР взяв у свої руки і повів свою політику в напрямі зазначеного зближення. І саме тоді, коли здавалось можливим це зближення довести до жаданого кінця, коли можна було слова перетворити в діла, саме тоді з боку наших сусідів, з якими ми шукали і, здавалось, готові були знайти те зближення — прийшли такі події, які вибивають із рук українського уряду можливість на те, щоб провадити справи того зближення далі, а, навіть, підкопують і ті здобутки, які вже осягнені і знайшли своє зафіксування в деклярації Української Дипломатичної Місії від 2–го грудня м. р.

"Серед гарячих, навіть, прихильників продоьження політики зближення України й Польщі чуються тепер нарікання на те, що зазначена деклярація зостається мертвим словом супроти суворої, далекої від того слова дійсности. Особи, які досі хотіли працювати і працювали в напрямку нав'язання тісних стосунків з Польщею, — зараз зрікаються покладених на них завдань і звертаються до верховної влади з проханням про звільнення їх від праці і обов'язків, в корисність яких для української справи у тих працівників відібрано віру.

"Зостаючись все ж таки особисто глибоким прихильником щирого порозуміння Польщі і України і маючи пересвідчення, що таким же прихильником являєтесь і Ви, Пане Начальнику, я запропонував Українській Дипломатичній Місії в Польщі вчинити відповідні кроки перед польськими властями, а разом з цим — я позволю собі предложити високій увазі Пана Начальника цей меморандум в повній надії, що це ще не пізно поправити ТІ ПОМИЛКИ, які досі зроблені польськими військовими властями на Поділлі і які, коли їх не усунути надалі, а наслідків від них тепер же негайно не ліквідувати, — матимуть фатальне значення для України і відбиватимуться негативно на спокої та ладу сусіднього Польського Панства.

"Вчинки, яких допустилось польське командування на Поділлі, можуть тільки плодити анархію, живити денікінство, давати сік для росту большевизму, себто: робити все можливе для того, щоби ні Україна, ні Польща не мали тих нормальних умов, за яких тільки і можуть стати сильними ті два сусідні Панства."

Голова Директорії і Головний Отаман Петлюра Міністер Закордонних Справ А.Лівицький

Дня 22–го січня 1920 р.

м. Варшава № 133/вих.

Лист до Д. В. Антоновича[135]

Д. В. Антоновичу

Голові Дипломатичної Місії У. Н. Р. в Італії

Шановний Дмитре Володимировичу, В зв'язку з новими — зміняючимися — обставинами в справі визнання нашої державности, Ви одержите належні вказівки й побажання уряду щодо Вашої діяльности в Італії. Знаючи, що дотеперішня позиція держави, в якій Ви представляєте інтереси нашої республіки, значно залежала од позиції Англії та Франції, я певен, що позиція та швидко зміниться на краще. Разом з тим я не можу не оцінити тих заходів, які робились дотепер деякими кругами італійськими в справі допомоги нашому становищу міжнародньому. Певен, що Ви склали подяку тому депутатові (здається Корде), який виступив у парляменті за визнання України. Жалкую, що через незалежні обставини, від Вас досі доходили скупі вісті й уривчасті інформації, і що, очевидно, і од уряду нашого Ви не мали ні своєчасно, ні належних вичерпуючих інформацій та директив. Користаючи з нагоди мого побачення з К. Мацієвичем, я передаю Вам цього листа з висловом в ньому деяких інформацій та гадок.

Щодо перших. В європейських газетах уже з'явились, та ще й з'являтись певно будуть інформації про "уряд Мазепи", про те, що ніби сам Мазепа перейшов до большевиків etc. Все це — інсинуації або провокації, в створенні яких заінтересовані вороги нашої національно — державної єдности та демократичної лінії, яку і я, і Мазепа неуклінно переводили і провадити далі будемо. Отож при заяві в пресі якихось в цьому роді зредагованих інформацій майте на увазі, що "уряд Мазепи і Петлюри" — це все одно, — одного добиваємось, за одно змагаємось. Я виїхав за кордон для полагоджування нашого становища і по постанові уряду та війська, щоб при першій нагоді повернути. Міністер Безпалко вже приїздив за мною, але не маючи точних відомостей про наслідки тієї кампанії, яку я, користуючись різними зв'язками, провадив, я не міг ще, на жаль, вернутись "додому". Але цей час вже наближається. 30. 1. я одержав од Тишкевича телеграму: (Тексту телеграми не подано — прим. Редакції).

Чекаю кілька день на розшифрування цього повідомлення. Полагоджу деякі справи з п. Пілсудським, Мартосом (справи нових наших за кордоном) і не замедлю вирушити, щоб довести нашу боротьбу до бажаного кінця. Маю надію, що зроблені заходи одчинять нам двері до Европи, до світу. Хвилююсь лише, чи втримається до того часу Мазепа і те військо, що з ним, щоб своєчасно прибути зорганізованою військовою силою на допомогу і одчинити можливість для ввозу на Україну різного краму, без якого далі ніякі змагання будувати нашу державу не дадуть пожаданих наслідків.

Переходжу до другого моменту мого листа.

Ми потерпіли велику невдачу не тільки через зраду галичан (установлено, що її санкціонував шифрованою телеграмою Петрушевич), не тільки через виснаженість та неорганізованість нашу, але головно через нашу ізольованість од світу і ту бльокаду, в яку кинула нас Антанта. А провадити боротьбу при таких обставинах та ще творити при цьому державу, абсолютно не можна, ні організувати культурно — державне життя так само не можливо. Тисячі жертв, сила крови, руїна матеріяльних і культурних цінностей — і то все не оправдалось би, не мало би наслідків, коли б ми і надалі свою боротьбу провадили в дотеперішніх умовинах. Нарід, надто селяни, здивачів, здеморалізувався і виснажився. Школи здебільшого зачинені. Дезорієнтація. Моя хата скраю, — нічого не знаю. Брак почуття обов'язку. Потреби людей натурального господарства. — Ось що уявляє Україна в більшій своїй частині. Сновигання військових частин по території з реквізиціями, кінською повинністю — все це дратує селянина, і він часто — густо повстає проти всіх, утворюючи волосні республіки, які сепарують з себе комітети, ради, ватажків — ота — манів etc. Із всіх влад, які бачив селянин і зазнав на своїй шкурі, найбільше він поважає свою — українську, головно через те, що вона менше всього його чіпала, менше надокучала реквізиціями й іншими формами свого державного попечительства. Разом з тим всі селяни хочуть ладу — порядку, хочуть влади, а найбільше хочуть соли,[136]… матерії, заліза і кожі. Хто ці речі їм дасть, той буде ними заправляти, того вони слухати будуть. І позаяк без цього не можна нічого зробити на Україні, то ясна річ, що й большевика не приймуть і будуть повставати проти нього. Большевики знову ставлять своїм завданням роззброєння "кулаков" і "излишков хлеба". Це старі методи, що вже викликали повстання. Реставруючи їх, вони викликають рецидиви повстань. І вже останні почались. З весною вони поширяться. До цього моменту треба приготовити і збільшити свою військову силу, хоча би з полонених, приготовити краму різного, і тоді наш селянин, розлютований, підпоможе нам і нашому змаганню створити державу. Большевизм не витримає. Але з ним треба говорити. Не з тим, хто творить уряд, в Києві, а безпосередньо з московським урядом. Щоб говорити достойно, треба мати і силу і реальні засоби для організації державно — господарського життя. Всі мої змагання направлені до придбання цих засобів, бо повторюю, без них краще нічого не робити і спускатись на дно.

Маю надію, що дещо в цій справі спільними силами ми і набуваємо і набудемо.

Коли наше становище покращає хоча би до фактичного визнання нашого уряду державами Антанти, Ваша роля в Італії набуває досить значної ваги для будування державности нашої. І я прохав би Вас вже тепер почати підготовчу роботу в цій справі. Ясна річ, що здобувши собі територію та поширивши її, ми зможемо викинути на ринок досить значну кількість збіжжя в обмін на різний крам. Я одночасно звертаю увагу нашого міністра фінансів на необхідність уже тепер подбати про фінансову агентуру при Вашій місії, яка б (агентура) свою працю скоординувала б з дипломатичною працею моєї[137]

28. І. 1920 р.

Лист до панів послів та голів дипломатичних місій УНР[138]

У.Н.Р. Голова Директорії і Головний Отаман Військ Української

Народньої Республіки. 4 березня 1920 р. ч. 144. Ставка.

Вата Ексцеленціє.

Виїжджаючи незабаром на Україну для безпосередньої участи в дальшій боротьбі за нашу державність і відновлення сталої державної праці вважаю необхідним подати до Вашого відома слідуюче:

1. Мій від'їзд з України стався в наслідок військово — державної наради за участю п.п. міністрів, начальників всіх дивізій Дієвої

Армії в м. Любарі 3–го грудня 1919 року. Нарада та під моїм головуванням прийшла до необхідносте перемінити, з огляду на зраду командування Галицької Армії, методи провадження боротьби з ворогами української державности, а мені виїхати за кордон для провадження державної акції. Всякі поголоски, що з'являлись в європейській пресі про роз'єднаність влади, яка, ніби, запала в зв'язку з моїм тимчасовим від'їздом за кордон, не відповідали і не відповідають дійсності. Ці поголоски ширились або свідомими ворогами влади Республіки, або дезорієнтованими і несталими кругами української еміґрації. Протягом цілого часу свого перебування не на Україні я був найтісніше зв'язаний з міністерствами через прем'єр — міністра І. Мазепу і з призначеним мною командуючим республіканськими військами отаманом Омельяновичем — Пав — ленком, даючи їм належні інформації та директиви.

Коли б і далі, з моїм поворотом на Україну, згадані елементи ширили якісь нові чутки про роз'єднаність влади поміж мною та міністерствами, такі чутки наказую п.п. послам та головам місій спростовувати і припиняти. Ні зараз нема причин для такої роз'єднаности, ні в майбутньому бути не може.

2. Моє листування з п.п. послами та головами місій, як також інформації пана міністра справ закордонних, рівнож і персональні мої розмови з деякими політичними та фінансовими діячами закордонними, приводять мене до висновку, що в даний момент Українська Народня Республіка мала би вже фактичне узнання існуючого її уряду, коли б цей останній посідав певну те "риторію і міг би вступити в товарообмін з державами Европи. В пакті попередньому зазначив я причини загублення території. В пояснення цього мушу додати: в тих стратегічних умовинах, серед яких, після зради галицького командування, опинилось військо українське, як мені, так і штабові мойому, ходило о те, аби зберегти кадри цього війська і дати йому можливість перепочити якийсь час (зиму), не вступаючи в систематичні та сталі сутички з ворогом. Утворення сталого фронту було би ризикованим, з огляду на брак амуніції та належного заосмотрення війська: воно би спричинилось до загибелі цілком свідомих вояків, загартованих в боротьбі за нашу державність, а тим самим і долю державности нашої поставило би під небезпеку. З весною те завдання, яке мною дано було війську нашому, мусить скінчитись. Незалежно від припоручень, які дістали штабні старшини в справі організації та керування повстаннями протибольшевицькими, головне ядро війська повинно зібратися в призначеному для нього місті, в цілях посідання певної території і аби тим самим на цій території дати можливість створити центри урядові та почати відновлення державних апаратів. Інформації про похід подій, направлених до здійснення цього завдання, п.п. посли та голови місій своєчасно одержувати будуть.

3. В тісному зв'язку з цим завданням стоять заходи, пороблені мною в справі організації за кордоном певних військових частин з наших полонених; згадані частини повинні перетранспортуватись на Україну для активної участи, разом з іншим нашим військом, в боротьбі за нашу державність. П.п. посли та голови місій дипломатичних повинні всіх сил улшти, щоб улегшити це перетранспортування. Разом з тим їм доручається і за обов'язок кладеться подбати про перетранспортування певним маршрутом і до певних центрів того військового майна, яке закуплено урядом за кордоном і таким потрібним буде в найближчі часи для заосмотрення нашого війська. Належні в цій справі заходи п. п. послів та голів місій повинні бути скоординовані і в порозумінні між собою доцільно переведені.

Разом з тим доручається п. п. послам та головам відповідних місій діяльність окремих урядових аґентів чи представників різних міністерств, маючих певні доручення в цій справі, так само скоординувати і під догляд взяти.

4. Ті заходи, що будуть чинитись урядом і військом для осягнення завдань, зазначених в § 2, повинні супроводитись одночасно акцією дипломатичною, для чого панам послам та головам місій доручається розвинути якнайбільшу ініціятиву і енергію в формі: 1) оголошення різних інформацій — статтей про Україну та інтерв'ю в органах преси, 2) організацію виступів в парляментах на користь — а) визнання нашого уряду, б) державности нашої, в) необхідносте нав'язання зносин торговельних з Україною тощо.

5. Знаючи зі звітів посольських і інших джерел, що закордонні політики та державні мужі, виявляють незнайомство з формою нашої влади, з її джерелами правнодержавними, з компетенцією її, ставлячи під знак запитання гармонію і однодумність в змаганнях уряду і народу о суверенність нашої Республіки і висловлюючи часто сумніви чи така однодумність існує або така єдність змагань буде завершена в спосіб об'єктивний та задовольняючий громадську опінію Европи та Америки: — я вважав би необхідним якнайбільшу акцію з боку п. п. послів та голів місій дипломатичних в тому напрямку, щоби сумніви ті збити, а упередження ті, які так завзято підтримуються ворогами нашими в тій справі, невтралізувати. Потрібно при дотичній акції в цій справі не тільки спиратись на великі державні акти з дотеперішньої боротьби за незалежність нашої Республіки, які видані були Центральною Радою, Трудовим Конгресом, Директорією і в яких воля народу ясно і недвозначно виявила себе щодо нашої незалежности, але й на численні жертви людські, які сам народ приніс на алтар самостійної України і в оборону влади своєї в числі не одного десятка тисяч наших вояків, що загинули смертю лицарів в боротьбі з нашими ворогами, не одної тисячі мирних горожан нашого краю, розстріляних і замучених тими ворогами через одне підозріння в прихильності до ідеї Суверенної України або навіть через одну лиш приналежність до української нації. Цими кривавими жертвами не вичерпується відданість нашого народу ідеї Суверенної України. Протягом 3 років він офірує тій ідеї і руїною власного добробуту та господарства, що приймала форму ґвалтовних реквізицій, повинностей в постачанні транс — портових засобів, а з боку ворогів звичайного і організованого грабіжництва, доказує свідому готовність населення нести й далі жертви в ім'я цієї ідеї.

Керуючи боротьбою нашого народу, несучи моральну і історичну відповідальність за неї, я і міністерство глибоко певні, що перемога в цій боротьбі врешті буде на стороні нашого народу, а ті ідеї й гасла, які є імпульсом боротьби, народ, через своїх представників у парляменті з установчими функціями, зайвий раз урочисто тільки санкціонує і затвердить. До скликання цього парляменту треба готуватись і я з правительством дбати будемо, щоб праця такого всенароднього зібрання могла розпочатись якомога скорше. Вияснення наміру уряду УНР в цій справі мусить бути п. п. послами і головами місій в даний момент особливо взято під увагу при виясненні української справи в зносинах їхніх з впливовими колами.

6. Разом з тим п. п. посли і голови місій повинні при тих зносинах зазначати, що, одкидаючи принципи совдепських рад, як фальсифікуючих волю народу і оддаючих долю України на поталу нікчемної своєю кількістю меншости населення, уряд, як і раніш, змагатись буде до затвердження справжнього демократизму і проведеного од верху до низу парляментаризму. В зв'язку з цим організація адміністрації, як центральної, так і на місцях, буде переведена в спосіб, Гарантуючий неможливість повторення тих помилок, що дотепер були допущені. Прикликання до праці фахових досвідчених сил хоч би закордонних, є потребою державного значення, на яку звернуто буде якнайпильнішу увагу. І то не тільки в справі організації нашого регулярного війська, але і в справі організації фінансів, відновлення та розвитку промислів, транспорту, як також і в організації органів охорони громадського ладу та порядку в формі військової жандармерії, міліції тощо. Бажано було б, аби п. п. посли та голови місій звернули належну увагу відповідних кругів Европи і Америки на природні багатства нашого краю, на потребу в приміщенні чужого капіталу, який так потрібний буде для експлуатації цих багатств і. т. д. Маючи на увазі огородити інтереси нашої Республіки од хижих тенденцій капіталу в цій справі, прямуючи до того, щоб дальший економічний розвій нашого краю поставити в залежність од себе, я доводжу до відома п. п. послів та голів місій, що заключения різних договорів на займи, концесії чи продаж збіжжя, мусять переводитись через міністра фінансів і за санкцією уряду УНР в цілому. Разом з тим я наказую п. п. послам та головам місій, в дорозі допомогти пану міністрові фінансів, провадити підготовчі міри і прелімінарні заходи в цій справі.

З огляду на те, що справа організації держави нашої потребує не тільки фахових сил, але запозичання нами певного життьового то державного досвіду, зафіксованого в об'явах державної творчости інших народів, бажаним було би, аби п. п. посли та голови місій звернули увагу на вистудіювання з цього боку тих країн, де вони перебувають, поділились би вислідами своїх студій з нашим урядом і переслали би йому тексти коституцій, основних законів і інших актів державної творчости, схоплюючих важніші галузі і ділянки державного життя. Цим матеріялом уряд УНР міг би пожиточно скористуватись при уложенні майбутніх основних законів нашої Республіки і організації цілого державного апарату нашого краю. В зв'язку з цим стоїть і справа повернення на Україну наших культурних сил, перебуваючих за кордоном: вони потрібні більше у себе в краю, ніж на чужині, де іноді деморалізуються і стають пропащими силами для свого народу, збільшуючи кадри дезорієнтованої і безґрунтовної еміґрації. П. п. посли і голови місій повинні персональним впливом подбати про таких людей і зокрема тих, що справді не підпали остаточній дезорієнтації, направити до виявлення з їх боку активного інтересу та участи в творчій праці над будівлею рідної держави. Само собою зрозуміло, що всякі шкідливі виступи наших дезорієнтованих діячів за кордоном повинні знаходити належну одсіч. П. п. посли і голови місій певно знають, що тимчасове тяжке становище на Україні викликало серед деяких кругів і окремих людей одчайдушність, а то й злу волю скористати з цього становища в персональних цілях, не тільки протилежних, але явно ворожих інтересам нашої Республіки. Ці злочинні з'явшца не минуть без кари для винуватців і п.п. посли та голови місій, оскільки то можливо, повинні представити міністру юстиції, як генерал — прокуророві УНР, належні матеріяли та дані, характеризуючі людей, що в важливу і критичну для Республіки хвилину, забули про державну честь, діючи на шкоду їй своєю неслухняністю та забуттям карности.

Доручаючи п. п. послам та головам місій, працювати в даний мент з особливою напруженістю для добра нашого краю, прошу їх утримувати між собою якнайтісніший контакт, своєчасно інформуючи про свої заходи Міністра Справ Закордонних для одержання од нього відповідних інструкцій.

Бажаючи якнайбільшого успіху п.п. послам і головам місій в їх праці, прошу передати мій заклик до праці також всім співробітникам і певність мою, що спільними силами виборемо визнання нашому народові, те, за що він так уперто бореться і що дасть йому великий імпульс до щасливого закінчення цієї боротьби: визнання суверенітету Республіки й її Влади.

З щирою пошаною Петлюра Контрасигнував: Міністер Справ Закордонних А. Лівицький

Лист до військового міністра В. Сальського від 29 березня 1920 p.[139]

Шановний пане Міністре!

Вашого докладного листа од 24. ІІІ. з додатками я отримав. Не маючи змоги дати відповідь по всіх питаннях у Вашому листі порушених, я передаю через Доценка оцього короткого листа, а ширшого передам через два дні Вашим адъютантом.

Тимчасом пишу коротко:

а) Омельянович — Павленко з своєю армією повинен наблизитись до району і прикрити лінію Могилів — Бар. Звичайно, коли б у нього була певність, він міг би тримати Вапнярку, але я гадаю, що цього зробити він не зможе, поки не улаштуємо постачання.

Сьогодні я висилаю до Мацієвича кур'єра з пропозицією приготовитись до можливого приближения Ом. — Павленка до лінії Дністра (Ямпіль — Могилів).

б) Розпорядження в справі бригади Шаповала вважаю правильними. Заходи в справі заосмотрення одежею Удовиченка робляться.

в) Наказ про оперативний зв'язок Удовиченка з Крайовським посилаю на Ваші руки для передачі Удовиченкові.

г) Розгортайте військову школу!

д) Розгортайте бригаду Шаповала!

29. ІІІ. 1920. З повагою Петлюра

Лист до військового міністра В. Сальського від 31 березня 1920 p.[140]

Шановний Пане Міністре!

В додаток до листа мого од 29 ІІІ., переданого Вам через Доценка подаю до Вашого відома слідуюче:

1) Настрої кам'янецьких декотрих людей чи навіть груп не повинні Вас вибивати з колії державної праці і тієї рівноваги, яку повинно додержати в цей рішаючий долю України момент. Мені не раз доводилось говорити з Вами на тему польсько — українського порозуміння. Це той етап, через який ми повинні перейти. Але цього мало і це ще в моїх очах не є арґумент рішаючий мотивіровку потреби цього порозуміння. Ми — Польща і Україна — повинні досягти цього порозуміння, щоб перед Москвою устояти, Посилання на історію польсько — українських непорозумінь в минулому для сучасного реального політика не є арґумент. Нові відносини вимагають і з боку польського корективів до минулої політики і життьовий інтерес Польщі примушує її мати самостійну Україну. Ті українські діячі, що штовхають нас в обійми російської федерації, - є люди без перспективи державної, не вміють вони піднятись вище інтересів та болів сьогоднішнього дня і через це вони кепські політики, а робота їх шкідлива для України. Те, що в очах таких людей є переконуючим, щоб бути проти згаданого порозуміння, — є просто вислід занадто чуйного і діткливого реаґування на сумні факти. Але ніколи не забувайте, що польські політики, як п. Пілсудський, повинні боротись в самій Польщі за ідею нашої державности, бо не всі її розуміють, не всі її підтримують, а є й такі — і досить впливові ще, — що й поборюють цю ідею (вшехполяки, н — деки etc). Отже, які б арґументи не виставлялись різними людьми, а надто галичанами, — Ви не зважайте, а правильно ведіть лінію праці — діла, реальної затрати часу, а не безплодних, непродуктивних дискусій та розмов. Одна тільки невтомна праця може нас урятувати. Галичани, своєю сліпою, нерозважною політикою, вже не раз "зарізали" нас; отже їхні поради, їхні сентенції — є лише хворим відгуком розпуки та дезорієнтації. Ми повинні, в ім'я державности, зараз не рахуватися з розпукою, а мати тверду державну волю і не піддаватись на провокацію, все одно чи остання походить з нервів політичних, чи зі свідомих і недобрих мотивів. А я маю таке враження, що діяльність д-ія Барана має своєю метою руйнування нашої державности і при тому — зле, нечисте. Установіть за ним догляд.

2. З останніх цікавих для нас подій треба зазначити а) офіціяльне визнання нашої державности і нашого теперішнього уряду Лотиською республікою. Акт визнання 26. ІІІ вручений на — нашому представникові в Ризі. Сьогодні (30. ІІІ) був у мене й у Лівицького з цього приводу посол лотиський при Польщі Кєніш. Маю надію, що це матиме вплив і на інші держави, б) В палаті депутатів у Парижі провадилась дискусія в українській справі. Голова комісії закордонних справ палати Барту та депутати Бансельмі[141] виступали в оборну нашої самостійности[142].

3) Військова секція тутешня вступила в тісніші стосунки з чинами військового міністерства польського, було спільне (в ресторані) зібрання. В зв'язку з цим реальна допомога для Удовиченка (одежею та амуніцією) повинна бути реалізованою, ретельнішою.

4. Посилаю Вам копію листа к — адмірала Остроградського. В зв'язку з такими відомостями, які він подає, я викликаю його з Букарешту сюди, щоб дати належні директиви на той випадок, коли наше військо візьме Одесу. Треба приготовитись і до того, щоб хоч якась фльота була до послуг державних.

5. Посилаю для Вашого відома також лист посла в Чехії Славінського, з якого Ви дізнаєтесь про чеську бригаду. В цій справі ген. Зелінський провадить переговори з польським військовим міністерством. Коновалець цими днями збирається виїздити до бригади.

6. З Копенгаґи од нашого посла Дм. Левицького одержано телеграму, що Черемісов виїздить через Відень до нас для переговорів про вступ на українську військову службу.

7. Всі люди з Ланьцута переведені до Берестя і маю надію, що бригада Безручка буде цілком готова до 15. IV.

8. В справі тих урядовців та старшин військового міністерства, які залишаються за штатом, я трохи іншої думки, як та, що висловлена Вами. Мені здається, що було би недобре цих людей зовсім одкидати од праці. Чи не увійшли б Ви в порозуміння з Мін. Внут. Справ, щоб цих людей ужити для служби в міліції, жандармерії, комісаріяті тощо. В кожному разі ці люди з боку ділового більше відповідні як ті, що з них і досі рекрутувалася наша адміністрація. А якби для цієї публіки влаштувати належні курси по адміністративним справам, то я гадаю, що можна було б куди зручніше використати ці елементи! Отже прошу Вас, цю думку обговорити з колегами по міністерству і, по можливості, в інтересах державних реалізувати.

9. Посилаю Вам схеми організації центральних військових установ вироблені, згідно з дискусіями нашими, Сінклером, Зелінським, Дітковським etc. До всіх цих схем є пояснюючі записки. Принципіяльно, як я вже Вам говорив не раз, з схемою цією я згоден. Мені здається, що будування нашої військової справи по цьому принципу забезпечує поважність і порівнюючу безсторонність цілої праці творчих чинників військового міністерства. Разом з тим верховній владі це забезпечує повну об'єктивну цінність всього того матеріялу, який предкладається на затвердження. Прошу переглянути до мого затвердження ці схеми і свої уваги переслати мені, коли я не поїду до того часу.

10. Посилаю Вам підписаний мною наказ Головної Команди про Сінклера. Щоб вийти із становища, — Сінклер Не може їхати до Кам'янця в родинних справах, — я його тимчасово прикомандировую до себе. А Вас прошу прислати йому для розроблення різні справи і питання, щоб використати і час, і сили цього безумовно для нас корисного чоловіка.

11. Щодо Військової Ради, то я гадаю, що до неї треба вводити лише людей компетентних, з великим авторитетом в тій чи іншій галузі військового знання та науки, і нині призначення Колодія, напр., я вважаю тимчасовим, бо мати будемо в ближчому часі більш кваліфікованих кандидатів. З боку формального я вважаю призначення до Військової Ради, коли ще не затверджено самого інституту Ради, не досить зручним.

12. Підкреслюю необхідність поширення — а) військової школи, б) заснування школи підстаршинської; в) розгортання і більш інтенсивного формування бриґади Шаповала в цілях зміцнення дивізії полк. Удовиченка.

13. Схеми організації центральних військових установ, після зняття копій, прошу повернути мені.

14. Вчора (30. III.) польським радіом перехоплена радіотелеграма про захоплення нашим військом Умані, Єлисавету та Одеси. Ця радіотелеграма сьогодні з'явилась по всіх европейських газетах. Оскільки вона вірна — не знаю, але диму без вогню не буває. В кожному разі ті відомості про Ом. — Павленка, що Ви в своєму листі подавали, — запізнені. Спеціальний посланець од Ом. — Павленка (чотар Макаренко) до мене дає інші відомості про стан і розташування нашого війська.

15. В закордонній пресі містяться провокаційні чутки, що начебто українці запропонували мир большевикам та пристали на це. Ця чутка не одповідає дійсності. Коли з польсько — большевицьких переговорів щось вийде, — хоч це річ ще непевна, — то польські соціалісти, які братимуть участь в переговорах (Морачевський п. п. с.), будуть вимагати од большевиків негайного увільнення України большевиками для заняття нашими військами і переведення конституанти нами. В цьому напрямку Лівицький провадить переговори з ППС, які, як я вже зазначив, братимуть офіційну участь в урядових польсько — большевицьких переговорах. Оцінюючи ситуацію, я кваліфікую її, як сприяючу для нас. Треба лише витримати твердо нашу лінію і не піддаватись на провокацію. Події розгортаються на нашу користь.

Вважаю необхідним, аби порушили справу на Раді Міністрів про заготовку міністром Шадлуном хліба для товарообміну, який може початись через два — три місяці. Останні відомості про працю Яковлева в Бельгії, Марґоліна в Лондоні, Тишкевича в Парижі свідчать про великі заходи, які робляться ними для нашої справи. Маса газетних відомостей про Україну, дякуючи цим заходам. Хай не вірять спліткам та провокаціям. Всі вони, ці посли, на своєму місці і напружують усі зусилля для нашої справи.

П. С. По можливості скоріше висилайте певного кур'єра з Вашими відомостями і за тими, які тут наспіють. Зараз це буде потрібно.

З повагою Петлюра

Лист до Юзефа Пілсудського[143]

Пану Начальникові Польської Речі Посполитої, Головному Вождеві Польських Військ і Голові Ради Оборони Панства Юзефу Пілсудському Головний Отаман Військ У. Н. Р. Симон Петлюра відправив слідуючого листа.

Актом 22 квітня цього року уряди Польської Речі Посполитої і Української Народньої Республіки заключили історичну умову для боротьби проти споконвічного ворога обох Держав, який, прибравшись у крайню форму руйнуючої демагогії, має тенденцію повалити самостійність обох Республік і нанести великий удар давнім їх вольностям.

Та умова чесно і свято додержується обома сторонами в боротьбі, яку провадить військо і підпомагаюча його суспільність обох заприязнених народів аж до сьогоднішнього дня. В боротьбі за державну спільну вільність лилася братня кров і кращі сини Польщі та України одягнені в мундури старшин та козаків, своїм життям освятили і скріпили життєве значення згаданого вище історичного акту од 22 квітня ц.р.

По завзятих і переможних побідах, які одкривали широкі перспективи для майбутности і державного розцвіту обох Республік, військове щастя на разі змінилось на користь ворога і зробило ситуацію стратегічну, а разом з цим і щодо майбутности обох Республік більш поважнішою і загрожуючою.

Знаючи інтереси українського населення, його настрій, що Україна ніколи не погодиться з соціяльною і політичною програмою совєтської влади, знаючи вдачу противника, неорганізованість його запілля, нежиттьовість методів державного будівництва, яке він провадить, економічну руїну краю, я гадав, що глибоко помиляються ті, хто надає тимчасовим успіхам ворога рішаюче значення і вважає для себе потрібним починати з ним мирові переговори. Разом з тим я не вважаю стратегічного положення обох союзних армій таким лихим, щоби воно навівало безнадійність чи безвихідність становища. Я, як Головний Отаман українських військ, свідчу, що армія українська є здорова духом, перед ворогом не почуває ляку і певна є в остаточній перемозі над ним. Так само, думаю, що й лицарська польська армія, по тимчасовім відвороті почуває в собі моральну силу для провадження переможної боротьби з ворогом. Цю силу можна ще більше скріпити і зробити її рішуче непереможною при полагодженні деяких справ, які в даній стратегічній чи політичній ситуації мають на мій погляд рішаюче значення.

Українська Республіканська Армія, на чолі якої стою я, з моменту утворення єдиного польсько — українського фронту, свій відворот переводила з огляду на накази головного командування військ польських і проводячи цей відступ контратаками, зрештою зайняла згідно цим наказам лінію р. Збруча. Штаби частин і тилових військових установ опинились на території Галичини. Цей фронт творить скомпліковану ситуацію як для армії, так і мого правительства. Будучи переконаним, що лише спільне братерське співжиття Речі Посполитої Польської і Української Народньої Республіки може забезпечити їм тривку і сталу майбутність, яка стоїть перед давнім імперіялізмом Московської Держави хоча б і переодягненим в новітню (комуністично — демократичну) одежу, я хотів би усунути всі перешкоди, всі труднощі, які стоять на дорозі дальшого скріплення союзу обох Республік. Я свідчу, п. Коменданте, що та велика ідея, для якої я і правительство Української Народньої Республіки працювали з повним розумінням історичної її волі[144] і яка знайшла глибокий та сердечний відгук у серці громадянства, а саме — ідея польсько — українського порозуміння, контрактної праці та інтересів обох вільних Республік, що вона переломила упередження невірів, слабодухість несталих і зв'язала золотою струною солідарноеги кращих представників обох заприязнених народів та повела їх шляхом може і тернів до слави і великої будуччини. Цій буду ччині ніщо не може загрожувати, коли те взаємне довір'я, з яким ми починали велику справу польсько — українського союзу і далі не залишить нас, навпаки буде імпульсом і базою для дальшого, так одвічального в даний мент співділання. І власне це дає мені право і обов'язок звернутись до Вас, п. Коменданте, з рядом справ, полагодження яких вважаю невідкладним, полегшуючим ту скомпліковану ситуацію, яка витворилась з огляду на стратегічне становище. Бажаючи, щоби запілля моєї армії, яка так геройськи билась за спільні інтереси і понесла великі втрати в людях, було одповідаючим стратегічним завданням, зміцнило армію, а не кинуло її в дезорганізацію, я вважав би за конче потрібне, аби Ви, п. Коменданте, і Ваше Правительство зробили все, що одповідало б зазначеним мною стратегічним інтересам. З огляду на те, що запілля — Східня Галичина, і ще незагоєна рана для її населення як польського так і українського, я вважав би потрібним, аби ми знайшли силу духа і мужности ту рану, хоч як вона ятрить, загоїти мудрими державними засобами тоді, коли оба народи перед небезпекою од ворога тісніше подають один одному руки; я не хотів би, аби частина українського народу, заселяюча Східню Галичину, стояла осторонь і була штучно ізольована од участи в цій боротьбі, я не бажав би, аби справи біжучого дня і частини наших народів стояли на перешкоді для потреб дальшої їх майбутности. І галицьку частину українського народу треба прикликати і заохотити до спільної праці. Я гадаю, що це річ не тільки можлива, але історично необхідна. З повним почуттям одвічальности за завтрішній день, за долю обох народів повинно взятись до цієї справи, не підпадаючи наболілим враженням недавнього пережитого, а навпаки, лише думаючи про інтереси завтрішнього дня в житті Республіки. А для того такі справи як: а) амнестія всім, хто в добрій думці служби свойому народові добивався суверенности для Східньої Галичини, а тепер опинився в тюрмі, полоні, або конфінованим, б) вільний вступ всіх боєздатних галичан до союзних армій, в) покликання до одповідальної участи в житті краю також місцевих українців і г) зрештою розпочаття переговорів Польського Правительства з представниками українського населення Східньої Галичини. Я вважаю [не][145] настільки одіозним, аби до них не можна було негайно приступити, з приводу їх не знайти спільну мову, так потрібну в теперішній мент, а ще більше для будуччини обох народів. Я і моє правительство приложимо всіх сил для легшого переведення цієї справи.

22 квітня цього року знайшлось у нас спільне довір'я, яке дало нам умову, що переломивши традиції століття, повели армії наших народів дружньо на спільного споконвічного ворога. Тепер це наше взаємне довір'я скріплене і осягнене пролитою кров'ю лицарів і безумовно взаємною вірністю. Покликаючись на те, впевняю, що вжиття заходів з боку Вашого, п. Коменданте, і Вашого Правительства, аби в Східній Галичині утворити такий самий спільний ґрунт для згідного союзного співділання проти московського імперіялізму, найде і там зрозуміння і відповідний відгук, виведе тамошнє населення з бездорожжя на ясний вірний шлях і буде новим історичним фактом, який дасть нам змогу перемогти не тільки тепер, але завсігди, і не тільки теперішнього, але кожного ворога нашої спільної державної волі.

Про це треба думати нам, які перед історією і членами теперішнього покоління, відповідаємо не тільки за сьогоднішнє, але й за майбутнє.

З щирою приязню і відданістю

Петлюра

Ставка 14. УІІ. 1920 р.

Уривки з листа до українського посла в Швейцарії М. Василька[146]

Моя орієнтація, з приводу неї, п. После, читав і чув кілька версій. Деякі з них просто сміхотворні. Аби Ви напевно знали правду в цій справі, я повинен сказати, що жадної орієнтації — крім українсько — державної, у мене не було і не буде. В житті держави, надто такої, що в муках тяжких своє життя виборює, можуть бути моменти, якими тимчасово зазначається характер її реальних відносин до інших держав. Я не буду ні поясняти Вам, ні конкретизувати потреби наших сьогоднішніх відносин, бо причини їх та підстави цілком зрозумілі і на даному етапові нашої державности були і є неминучі. Я ніколи не був максималістом в територіяльних питаннях, бо вважаю таку позицію ілюзорною і, при даному відношенні внутрішніх сил на Україні, просто злочинною … Хай політичні фантасти за це мене болотом обкидають і агітацію провадять, — я знаю, що той шлях, на якому я стою, скорше до цілі приводить і, замість мрій, тверді підвалини в будівлю держави підведе.

… Мушу поінформувати Вас, п. После, що не я, не наш уряд, а Вранґель перший почав робити заходи, щоб порозумітися зо мною. Ще в серпні до мене приїздив його уповноважений полковн. Нога, аби вияснити можливість спільних акцій. Я в принципі не мав нічого й нині не маю, щоб контакт в акціях був, бо ще небіжчик Бебель казав, що вразі потреби треба мати той контакт і з чортом та його бабою. Я не дав оформлення для цієї справи, поки не вияснив агентурним шляхом справжньої ситуації у Врангеля. Результати вияснення дали мені право поставити нашому урядові вимогу: для того, щоб увійти в порозуміння з Врангелем, необхідне визнання його з його боку: а) самостійности У. Н. Р. і б) нашого нинішнього уряду. Шановний Пане После, Вранґель, без мого війська буде знищений большевиками, бо його армія буде в такому стратегічному становищі, що без співдіяння з моєю не в силі буде далеко на північ посунутися од Таврії. Лише тоді, коли моя армія забезпечить його ліве крило, він при інших умовинах, зможе щось зробити. Беручи це на увагу, я поставив проф. Мацієвичеві та ген. Дельвіґові (моєму військовому представникові в Румунії) умови, аби вони, крім згаданих двох політичних ґарантій, вимагали од Вранґеля ще й передачі мені повного заосмотрення (одежа, зброя, амуніція) на 2 дивізії (себто на 44.000 чоловік кругло). Я знаю, що французи скрізь і завжди говорять, аби було єдине командування і начебто згоджуються і нам допомагати зброєю, коли ми визнаємо верховне командування Вранґеля. Мені не треба Вам поясняти, що на це я ніколи не піду, бо той уряд, який би прийняв таку умову сьогодні, вже на другий би день був усунутий нашою армією. Зрештою я дивлюся на Вранґеля з погляду утилітарного: там, в його армії, є певний % українців, територіяльно відтятих од моєї армії, а я роблю все, щоб при наближенні моєї армії до Вранґелівської ті українці самі перейшли до мене. Мені здається, що вони перейдуть з рушницями і іншою зброєю, і Бог їм у цьому допоможе! Переговори з представником Вранґеля ген. Ґеруа мають провадити в Букарешті проф. Мацієвич та ген. Дельвіґ. Проф. Мацієвич хотів було їхати до Криму в цій справі, але я рішуче висловився проти такої необачної подорожі. Нині до мене перейшла бриґада російська Яковлева од поляків (в 2000 багнетів). Складається вона з донських та кубанських козаків і, згідно з умовою, яку я сьогодні затверджую, має ця бриґада російська виконувати мої накази, од мене платню отримувати аж доти, доки Дону не дійде. Правда в бриґаді є досить бандитів і несталого елементу, але тимчасово вона мені потрібна. Оперувати ця бриґада буде на північному відтинку мого фронту, і до півдня (де Вранґель) я її ніколи не пущу, та вона сама Вранґеля не визнає. Цей факт треба подати до преси ї до дипломатичних канцелярій.

Другий російський відділ ген. Перемикіна (зорганізований з росіян, бувших большевиків, що попали до полону польського), кількістю до 3.500 чоловік, (а через деякий час може вдвічі збільшитись), має підпомагати нашому командуванню лише в оперативному відношенні і так само оперувати на північному нашому відтинку. Ген. Перемикін звернувся до мене навіть з належним листом (копію предкладаю), але я одержав сьогодні відомості, що він щось крутить, хоче йти на Черкаси, що я йому рішуче заборонив. Французька військова місія у Варшаві "покровительствує" цьому відділові. Можливо, що ця компанія злякалась большевиків і захоче через Румунію переїхати до Вранґеля. Взагалі російські військові елементи несталі, мало здисципліновані і на них опиратись ризиковно. Коли б я мав, Пане После, рушничні набої до російської системи рушниць, я був би значно вільніший в своїх стосунках до росіян. На жаль, брак набоїв приневолює мене тимчасово рахуватися з ними більше, як я хочу і як цього вимагає справа… Але, я гадав би, було б не зайвим в цій справі поробити певні заходи перед німецьким урядом. Здається мені, що різні перепони щодо транспорту цих набоїв я міг би полагодити. Отже поручаю Вам, п. После, зробити певні дірки в тому німецькому мурі, якого досі ніяк не можна було пробити: потрібні набої до крісів російської системи. Можна попробувати повести розмову про заплату за набої тими марками, які заарештовані німцями. Коли б Ваші заходи принесли корисні результати, Ви зробили б велику послугу армії нашій і цілій державній справі.

3. XI. 1920 р.