Симон Петлюра. Статті, листи, документи

Реферат С. Петлюри на 1 військовому з'їзді у Києві про просвітню справу[147]

Головним референтом просвітньої справи був С. Петлюра. Бесідник підчеркнув, що для українців справа просвіти має величезне значення. Переходячи до минулого, він сконстатував, що в історичній Україні просвіта народу стояла так високо, що це викликало подив у чужих подорожників, про що свідчать документальні дані. До цього часу загалом в Росії просвіта творила школу рабства й гашення духа, а на Україні вона була засобом систематично переводжуваної денаціоналізації мас, позбавлення національного обличчя українського народу. Тепер перед Україною розкриваються широкі шляхи для справжньої національної просвіти. Педагогічний з'їзд у своїх авторитетних ухвалах намітив ці шляхи у сфері загальногорожанської освіти. Йдучи за принципом, наміченим цим з'їздом, військовий з'їзд повинен добиватися, щоб касарняне вивчення, так і наука у військових середньо — наукових закладах, а далі й у вищих, як напр., академія генерального штабу, велися для українців в їх рідній мові. Коли рахуватися з обставинами, здійснення цієї програми можливе, розуміється, не івідразу, а при деякій послідовності.

По виміні думок делегатів, з'їзд прийняв оці дві вироблені президією резолюції: І. Беручи під увагу, що денаціоналізація народніх мас ставить перешкоди всякому прогресивному рухові, затроює і деморалізує душу українського народу та затримує розвиток, як духовних, так і матеріальних продуктивних сил на Україні, перший український військовий з'їзд постановляє: 1. від осени цього 1917 року тимчасове правительство повинно ввести науку в школах на Україні в українській мові з забезпеченням прав меншости інших народів; 2. українська народня школа повина бути обов'язковою і загальною, утримуваною засобами держави; 3. ті українські гімназії й інші середньо — наукові заклади, які відкриваються в осені ц. р. має удержувати держава на державний рахунок; 4. справу практичного переведення в житя української середньої і вищої освіти (гімназії, університети, спеціяльні інститути,) котрі з'їзд вважає обов'язковими (також з Гарантією прав меншости інших народностей), з'їзд полишає компетенції Української Центральної Ради; 5. що торкається просвіти війська, згідно з ухвалою з'їзду про українізацію армії й військову просвіту, її треба переводити в життя в українськім напрямі: а) в українській мові і б) шляхом відкритя військових шкіл від нижчих до вищих, як напр. академія генерального штабу.

II. "При сучасних умовах, як в армії, так і у флоті з'їзд вважає необхідним: 1. щоб у військових командах, де є до того можливість, вивчення українців велося в їх мові; 2. щоб військові установи й різні підручники перекласти на українську мову з їх відповідним приспособлениям; 3. щоб для українських військових товариств і гуртків виписувано літературу (газети, журнали, книжки й агітаційні брошури) на засоби держави на таких самих основах, на яких передплачується літературу на російській мові, і щоб при військах відкрито просвітні курси; 4. що торкається перетворення існуючих уже на Україні військових шкіл (як юнкерські, прапорщицькі, морські, авіяційні, й інші школи), практичне здійснення того всього з'їзд доручає Українській Центральній Раді вкупі з вибраним з'їздом Українським Військовим Генеральним Комітетом.

В справі провокації начальника київської міліції Лепарського[148]

На засіданні Військового З'їзду дня 19–го травня виголосив Петлюра слідуючу промову:

"Товариші! Проф. Грушевський повідомив Г. У. К.,[149] що до нього учора о 3 год. уночі дзвонив по телефону п. Оберучев і схвильовано запитував, чи то правда, що увечорі одбулась нарада з'їзду, на якій о 2 год. ночі вирішено захопити державний банк та губерніальне казначейство (голоси: "Провокація"!). Проф. Грушевський заявив йому, що він того не знає, бо на вечірньому засіданні не був, але може запевнити, що по складу президії, на його думку, такої постанови з'їзд не міг зробити.

З огляду на те, що якісь такі чутки дані до преси, Г. У. К. постановив послати делегатів до п. Оберучева, аби докладно дізнатись, у чому саме й де закопана, як то кажуть, собака. Поїхали я і т. Поплавко. Від Оберучева ми дізнались, що нач. міліції п. Лепарський розбудив уночі Оберучева й повідомив, що о 2 годині ночі військовий український з'їзд постановив захопити державний банк та губерніальне казначейство. До цього п. Лепарський додав, що населення обурене і страшно хвилюється. Тоді Оберучев і видав своє відоме оповіщення до населення і видав прикази поставити сторожу біля інституцій, яким загрожувала небезпека.

На це ми — я та т. Поплавко від імені Г. У. К заявили, що те, що зробив п. Лепарський, є брехня, і брехня, зроблена з провокаційною метою. Ми прохали п. Оберучева подати у часописи, що факти, подані Лепарським, не відповідають дійсності.

Ми так просто і сказали "брехня", переводячи на російську мову "ложь", але п. Оберучев просив нас змінити редакцію, бо, мовляв, командуючий округом не може так писати у своїх спростуваннях. Ми далі вказали, що у такому. спростуванні мусить бути уміщено, що "засідання з'їзду закінчилось в 11 годині, що ніяка подібна справа не підіймалася, що у той вечір взагалі ніяких резолюцій не ухвалено.

Погляд Г. У. К. на ту справу такий, що з'їзд має рішати більш важливі справи, а коли якийсь Лепарський провокує з'їзд, то на те треба дивитись, як дивиться чоловік на муху, що сідає йому на ухо. Але не реагувати на вчинок п. Лепарського не можна. Треба раз і на завше сказати таким добродіям, що вони роблять, прикриваючись революцією, справжню контрреволюцію. Тільки ми стоїмо на сторожі революції на Україні. Ми стоїмо тут і боремося з контрреволюційною "демократією", з панами Лепарськими. А коли ворожа нам демократія заявляє, що ми розпорошуємо революційні сили, то ми з свого боку мусимо заявити, що навпаки, ми революцію на Україні спасаємо, бо тільки на наші зорганізовані сили може опертися, яка б там не була, демократія. І різні небезпеки тільки викликають тут невідповідальні вчинки Лепарських. Ми хочемо довести революцію до кінця, йдучи, як брат з братом, з революційною демократією усіх націй. Ми їм помагаємо, а вони будуть помагати нам, і добродіям Лепарським не вдасться викопати межи нами прірву. На мою думку доручити Г. У. К. виробити відозву до населення від імені з'їзду, в якій правдиво освітити цей факт, і послати до "Известий Раб. і Сол. Депутатов" і у всі видатніші часописи. Я потверджую, що велику працю по підготовці революції у Петрограді зробили наші зорганізовані товариші українці. І тому, коли всі народи Росії скинули ненависне ярмо неволі, то в цьому є багато нашої роботи.

Тепер запитаємо пп. Лепарських, що вони роблять? Вони сіють вітер, пожнуть бурю!. Нам скажуть, що це все від того, що двері зачинені для сторонніх, але ми це робимо не через конспірацію, а лише тому, що хочемо провадити свою роботу спокійно. Ми йдемо прямими шляхами до своїх ідеалів і робимо чистими руками. Дозвольте прохати вас доручити цю справу Г. У. К. Він виробить текст відозви до населення і подасть до преси для заспокоєння переляканого Лепарським громадянства. Наприкінці я ще раз заявляю одно: хай знає демократія інших націй, що Український Військовий З'їзд стоїть на сторожі революції і ганьбить провокаційний вчинок Лепарського". (Вигуки: "Ганьба!").

В дискусії промовці домагалися, щоб з'їзд зайняв гостре становище супроти Лепарського і Оберучева. С. Петлюра остерігав проти такого кроку і забравши вдруге голос, сказав таке:

"Шлях, на який хоче вступити з'їзд, є шлях невірний і небезпечний. Давайте говорити логічно, маючи документи в руках та уважно їх обмірковуючи. Коли з'їзд висловлюється за усунення Лепарського, то це є вислід нашого обурення. Лепарський поставився до справи легковажно і це в резолюції зазначено. Легковажність ця має провокаційне значення. Вона веде до того, що населення Києва та й поза Києвом буде нарочито невірно освідомлене. Таким чином вчинок Лепарського є злочином, бо він іде проти революції, намагаючись перекопати шлях до нашого порозуміння з демократією інших національностей. На цей вчинок з'їзд відповість заявою, що з'явиться завтра у всіх часописах не тільки Києва, але і по всій Росії.

Перейдемо тепер до Оберучева. Мені неприємно, що в цій справі я буду говорити власне проти вас. Мені здається, що в цій справі ми трохи стоїмо на різних точках погляду. Питання йде про те, чи мав, чи не мав право з формального боку, як командуючий військовою округою і як людина, що знає сучасний стан краю, п. Оберучев видати свою заяву до населення м. Києва. Я думаю, що мав, і кожен з вас на його місці зробив би у подібнім випадкові так само. Справді, подивімся, як все сталося. О другій годині вночі Лепарський звернувся до Оберучева і стурбовано оповів про небезпечну постанову з'їзду… Начальник округи не може не вірити начальникові міліції, бо то є людина офіціяльна. Уся вина тому цілком спадає на Лепарського. У відозві п. Оберучева зазначено, що сам він "не допускает мысли", щоб таку постанову міг ухвалити з'їзд. (Голоси: "Чого він до з'їзду не звернувся?). Він звертався до проф. Грушевського, себто, до кого міг, бо діло було вночі. Виходячи з усього того, можна вважати, що п. Оберучев мав право поставити охорону.

От всі ті міркування холодного розуму, які треба нам взяти на увагу, щоб поставитись спокійно до вирішення цього питання".

Другий Військовий З'їзд[150]

визначений на 18–23 червня н. ст. був заборонений тодішнім російським міністром війни Керенським, але, не дивлячись на ту заборону, зібрався в призначеному часі, відбуваючи свої засідання в Оперному Театрі. З'їзд відкрив від імені Генерального Військового Комітету С. Петлюра промовою, в якій сказав таке:

"Генеральний Комітет вітає вас і у вашій особі українських вояків і громади, які вислали вас, яко найкращих представників своїх думок у тій цілі, щоб розв'язати питання великої ваги. Ми зібралися на з'їзд при таких умовах, коли нам конче треба піднестися до найкращого розуміння сучасних обставин. Українські військові громади, посилаючи Вас, думають, що ви будете душею їх душі, тому Комітет вітає у ваших особах найкращих представників українських військових організацій. Ми переживаємо велику хвилю. Наша земля переживає хвилю уведення в життя наших ідеалів. А це домагається спокійної праці, розважної роботи, чого і жде від з'їзду Генеральний Комітет. Комітет дасть вам найдокладніше звідомлення зі своєї роботи ла невеликий протяг часу від дня першого військового з'їзду. Дозвольте у ваших особах привітати велику часть українських мас. Ми всі переодягнені в шинелі члени української демократії. Її ідея — наша ідея. Слава українському війську!"

Доклад С. Петлюри на Другому Військовому З'їзді про конструкцію генерального військового комітету[151]

Що ж уявляє собою Ген. Ком.? Які його завдання? Щоб відповісти на це питання, треба підійти до нього з потрібною поважністю й серйозністю. Ген. Ком. — інституція, утворена революцією на нашім національнім ґрунті. Ген. Ком. є та установа, яку утворили українські вояки для закріплення волі нашого народу. Коли в діяльности Ген. Ком. були хиби, незорганізованість, то ті хиби пояснюються станом революції, яка ще не скінчилась. Ви знаєте, що в кожній революції є краса й сила, є порядок і хаос. Революція набирає краси й сили тоді, коли порядок запанує над хаосом. Практика нашої роботи показала нам наші хиби. Ми багато думали над тим, аби надати Г. К. авторитетности. Надзвичайно тяжко в наш перехідний моглент творити міцну організацію, якою має бути Г. К., яка відповідала б усім потребам нашого національного життя. Для розв'язки цього питання ми склали комісію з чотирьох спеціялістів. Після довгих обговорень ми прийшли до певної згоди з цією комісією, аби надати роботі майбутнього Ген. Ком. продуктивности і авторитетности, щоб надати діяльності характеру, аби вона відповідала нашим потребам.

Схема організації Г. К. намічена така. Перше всього почнемо з президії, себто з того органу, який має бути найвищим законодавчим, а разом з тим регулюючим органом. Це той орган, який буде зноситися з найвищою російською владою, буде посередником між українським військом і тією владою. Президія санкціонує всі прикази Г. К. Отже на нашу думку цей орган мусить складатися з чотирьох членів і п'ятого писаря. Останній мусить бути обраний з'їздом, бути уповноваженим ним, бо роля писаря відповідальна.

Комітет має складатися з восьми відділів, з яких кожний веде свою окрему працю, висунуту розвитком нашого життя.

Відділи такі:

1. Аґітаційно — просвітний і організаційний. Це щодо загальних завдань. Далі йдуть відділи з чисто військовими завданнями.

2. Інспекторський. Цей відділ має вести реєстрацію, себто реєстр особистого складу, працю, зв'язану з новобранцями, вести реєстр усіх українців по округах Росії. Питання — скільки нас і де ми — важне питання. Цей відділ має також дбати про перевод окремих військових одиниць (вже затверджених), організувати українські роздільні пункти, реєструвати народню міліцію — вільне козацтво

3. Мобілізаційний, а до нього прилучається відділ воєнних повідомлень. Цей відділ мусить зайнятися дуже важною справою — справою демобілізації. Чи довго ще буде тягтися війна, чи ні, а вже час готуватися до демобілізації. Я вже казав у своєму першому докладі, що через наші поля посунуть після замирення маси війська, отже треба заздалегідь подбати, аби наш край не був зруйнований. А хто може й буде найкраще боронити добробут України, як не ми самі? Ясно, що головною задачею цього відділу є заходи, аби в першу чергу увільнено тих людей, що живуть в місцевостях, найближчих до фронту.

Виходячи з потреб, при цьому відділі мусить бути три секції: — в) демобілізаційна, б) воєнних повідомлень і в) топографічна.

4. Муштровий або строєвий.

5. Комісія спеціяльних служб, секції: в) кавалерійська, б) піхотна, в) артилерійська, г) інженерська ід) авіяційна.

В цю комісію спеціялісти мають входити головним чином консультантами.

6. Санітарно — медичний, з ветеринарною секцією. Цей відділ мусить наглядати за сан. — медичним життям наших вояків. Для того він мусить вести реєстр всіх шпиталів, лазаретів і т. ін., стежити за евакуацією хворих українців.

7. Канцелярія Комітету. Цей відділ провадить всю канцелярську і господарську справу. Йому підлягає комендант при Ген. Ком., який реєструє всіх українських офіцерів і солдатів, що перебувають проїздом у Києві. Ці останні мусять з'являтися в Г. К., брати інструкції, доручення, літературу, давати інформації і т. ін.

8. Відділ правно — консультаційний. Цей відділ складатиметься з хористів. Можливо, що наші права будуть російськими центральними організаціями й органами нарушуватися, через те являється необхідність цього відділу.

Далі, на нашу думку, Г. К. мусить мати найменше трьох представників в російському Ген. Штабі. Це конче потрібно, бо нам прийдеться бути в постійних зносинах з найвищою власно. Не менше ніж двох представників потрібно при ставці, по одному при кожнім штабі всіх фронтів, по одному по округах, одного при штабі Кубанського війська і по одному при штабах двох фльот, — скрізь треба мати своїх людей.

Таким чином в склад Г. К. має увійти найменше 40 люда. Така наша схема конструкції Г. К. Робота, як я вже казав, велика і відповідальна. Через те ми увесь час дбали, аби надати нашому органові стройности й логічности.

Вибирати треба людей добре ознайомлених з військовою справою.

"Справа революції в Росії може опертись на українське військо як на камінну гору…"[152]

На засіданні Української Центральної Ради, дня 19 серпня 1917, Генеральний Секретар для військових справ С. Петлюра, здавав справоздання про українізацію війська, при чому, між іншим, подав цілу низку думок бойових генералів, котрі визнають справу націоналізації війська бажаною і корисною на фронті.

"Ті ж, хто повстав проти націоналізації війська, — говорив Петлюра, або не розуміють, або не хотять розуміти користи цієї справи. Під час останнього великого відступу російського війська українські частини були тим елементом, на який в той час спирався порядок у війську. Коли один з членів Генерального Комітету, бувши останніми днями на фронті, запитав командира того полку, до якого послали "полуботківців", чи задоволений він ними, то той відповів: "Давайте нам якнайбільше таких "бунтовщиків". Коли на фронті і на Україні буде переведено формування війська по національно — територіяльному принципу, то справа революції в Росії може опертись на українське військо, як на камінну гору. Українське військо задушить всяку контрреволюцію в самому її зародку.

Це розуміють російські контрреволюціонери і через те вони так завзято виступають проти формування українського війська. Вони хотять підрубати ту гиляку, на якій сидить вся російська революція.

Треба всьому громадянству взятися до того, щоб розвіяти туман наклепів, який стоїть коло українізації війська, а також якнайширше заходитись біля культурно — просвітньої справи серед вояків.

Таким чином за час війни можна буде підготовити великі кадри свідомих і організованих працівників на культурній ниві, коли вони повернуться додому."

Розмова з Петлюрою[153] (в справі українського війська)

З приводу дебатів на засіданні Малої Ради 30 серпня, де говорилося про вороже відношення до українства Оберучева та Кирієнка, Оберучев в розмові з співробітником "К. М."[154] висловив деякі думки про Генеральний Військовий Комітет і про українське військо. Маючи це на увазі, голова Генерального Комітету С. Петлюра мав учора розмову з співробітниками кількох київських газет, в котрій сказав слідуюче:

"По питанню українізації війська командуючий округою висловив думку, що українізація шкідлива для справи оборони держави і волі. В цьому його погляди дуже розходяться з поглядами багатьох авторитетів у військовій справі, котрі не раз висловлювали свої думки в цій справі.

Треба сказати, що ні в одній з тих частей, які стоять на позиціях, українізація не переводилась там же, а робилось це тільки тоді, коли частина відводилась в резерв. Щодо того, чи ослаблює це силу фронту, то тут різні авторитетні особи, котрі мають бойову практику і командують корпусами та цілими арміями, як напр. ген. Брусілов, ген. Гутор, командуючий Н. армією ген. Парський, ген. Данілов, ген. Щербачов і інші надають українізації велике значення, як чинникові, що зміцнює і відпорну, і ударну силу війська.

Не раз командуючі округами та великими військовими одиницями звертались до Генерального Комітету, щоб він присилав українські доповнення та українські маршеві роти для підвищення бойової здатности військових частин і кращого в них порядку. Не дивлячись на те, що процес українізації дивізій не був скінчений, ті українізовані дивізії, що були за останній час у боях, виявили витривалість і задовольняли всі бойові вимоги, що засвідчено і командирами цих дивізій. Треба зауважити, що самі ці командири зовсім не українці.

Ніяк не можу згодитися з командуючим округою, що формування українських частин є "явным узаконением скопления дезертиров и самовольно отлучившихся солдат", бо в той час, коли починалось формування українського полку, взагалі було поширено дезертирство в російському війську. Вжитими правительством заходами ці вояки завертались і, збираючись на розбивочних пунктах по можливості відправлялись на фронт. Але на пунктах були не тільки дезертири, а і вояки, що мали відпустки. Ці люди захопились організацією українського війська і взяли участь у творенні українських полків. Вішати завше всіх живих і здорових собак на українські комплектування я вважав би принаймні незручним та несприяючим утворенню спокійної атмосфери в наш переходовий час.

Освітлення діяльности Генерального Комітету в розмові командуючого округою зовсім не відповідає дійсності і оперте на неправильних даних, котрі дістав Оберучев. Мушу зазначити, що Генер. Комітет, сприяючи поповненню фронтових частин, все робив тільки силою морального авторитету і того довір'я, котре до нього мають вояки — українці.

Ніякого фізичного апарату власти для прискорення посилки ешельонів у нього нема і не було. Ні один ешельон не пройшов на фронт по сепаратному розпорядженню Генер. Комітету, а всі маршрути для ешельонів давав Генеральний Штаб. Треба мати на увазі, що українські ешельони відправлялись при нашій допомозі в той час, коли взагалі через відомі причини, доповнення на фронти ішли слабо.

Я маю тверду певність, що тепер, після уроків корніловщини, коли так гостро почувається зусилля демократії для боротьби з реакцією та П наслідками, будуть уникнуті ті завади, котрі не давали можливосте досягнути єдности революційного фронту в нашім краю і що, зосібна, справа українізації війська, яка має велике державне значення, не буде гальмуватись так, як це робилось досі" — закінчив Петлюра.

С. Петлюра в головній квартирі[155]

Повернувши з головної квартири, С. Петлюра подав до преси такі інформації про свою розмову з верховним головнокомандуючим ген. Брусіловим в справі українізації війська, повернення з війська учителів і інше.

"Ген. Брусілов сказав, що від 14 вересня всі учителі, які є у війську, будуть увільнені. Щождо українізації війська, то верховний головнокомандуючий обіцяв видати наказ, щоб по всіх фронтах і у всіх військових частинах не робилося ніяких перешкод діяльності культурно — просвітних українських громад і комітетів, та широко розповсюджувати у війську другий універсал і декларацію тимчасового правительства про згоду з Центральною Радою.

До раніш призначених для українізації корпусів, верховний головнокомандуючий згодився добавити ще кілька корпусів, а також одну кінну дивізію. Для підготовки офіцерів українців мають бути зукраїнізовані дві київські школи прапорщиків і підготовча школа при першім українськім заласнім полку. Дано згоду й на те, щоб усі білобілетники, новобранці та виписані з лазаретів, які йдуть до війська, не вивозилися в чужі губернії, а зоставалися в межах України, а також, щоб усі українські військові комітети були признані й затверджені на тих самих основах, що й загальноросійські.

На запитання С. Петлюри про долю населення тих місцевостей, котрі тепер захоплює вороже військо, Брусілов відповів, що російське військо не буде при відступанні силоміць виганяти людности в тил, і крім того просив Центральну Раду з свого боку вжити всіх заходів, щоб населення само не тікало, а лишалося.

Щодо українізації Гарнізонів по містах України — вона буде по можливості переводитись і зокрема у Києві донський козачий полк буде замінений полком чорноморських (кубанських) козаків.

На останку ген. Брусілов сказав, що Києву ворожий наступ не загрожує, і прохав, щоб Генеральний Військовий Комітет увійшов у тісніші й постійні зв'язки з головною квартирою, котра з свого боку охоче зробить усе, що буде залежати від неї і не пожаліє бойової сили війська."

Також у "Робітничій Газеті" видруковано таке оповіщення С. Петлюри:

"Верховний головнокомандуючий, на мою пропозицію під час перебування в головній квартирі, згодився на те, щоб українці офіцери поволі переводились з різних частей в ті військові часті, які призначені для українізації, з заміною офіцерів неукраїнцями. Відповідну телеграму (11740) дижурний генерал квартири верховного головнокомандуючого Кортаці розіслав начальникам штабів північного, західнього, південно — західнього, румунського й кавказького фронтів. По згаданий дозвіл верховного головнокомандуючого доводжу до відомости українців офіцерів, що правом переводу в українські дивізії можна користуватися тільки виконуючи формальні вимоги. Крім того кожен офіцер — укра-їнець, що хотів би перенестись до української дивізії, мусить мати відповідні посвідчення від місцевої Української Військової Громади."

С. Петлюра про українізацію армії[156]

Голова Українського Військового Генерального Комітету С. Петлюра, у розмові з кореспондентом "Дня", ч. 19. X., сказав ось що:

"Нам часто приписують те, до чого ми непричетні. Новий Генеральний Секретаріат тільки недавно що почав виконувати свої обов'язки й негайно взявся за розв'язку одного з головних, поставлених перед ним завдань — до завдання українізації армії. Розв'язка цієї справи дещо відтягається з причини недостачі секретаріату для всіх військових справ і тепер ми уважаємо своїм обов'язком настоювати перед тимчасовим правительством на затвердженні на Україні місцевого міністерства війни.

Я, — сказав Петлюра, — представляю собі секретаріят для військових справ тільки органом, що працював би в контакті з міністерством війни в Петрограді, а що торкається українських частей, вони безумовно будуть підчинені під оперативним оглядом найвищому командному складові, а під господарським оглядом ці частини будуть цілком находитися під проводом Генерального Секретаріату й Центральної Ради.

Секретаріят для військових справ буде також і виконавчим органом, бо він виповнятиме ті вказівки, які торкаються українських частей і котрі даватиме міністерство війни в Петрограді.

Тепер іде робота по організації українських військових частей успішно, і ми сподіваємось зформувати в найближчій будуччині до двадцяти українських дивізій".

У справах чисто політичного характеру Петлюра зазначив, що напади, котрі чуються в російській пресі, звернені проти Генерального Секретаріату у зв'язку з розгардіяшом на Україні, безосновні. Досі Генеральний Секретаріат був позбавлений можливости проявити тверду революційну власть, і тільки тепер, коли змінилося відношення до України та и органів, отримав Український Генеральний Секретаріат цю можливість і провадитиме тверду й рішучу політику на Україні, як щодо негайного здавлення погромів і непорядків, так і щодо боротьби з контрреволюцією.

Вкінці сказав Петлюра: "Ми думаємо перед всеросійським Установчим Зібранням скликати Установчі Збори на Україні, які й вияснять будучі взаємні відносини між Україною і Росією й, виробивши проєкт, внесуть його на розгляд всеросійського Установчого Зібрання. Одначе тепер тяжко мені сказати, чи українські Установчі Збори будуть скликані рівночасно з загальними Установчими Зборами, чи вони відбудуться пізніше".

С. Петлюра повідомляє російські військові власті про своє призначення українським міністром війни[157]

Генеральний секретар військових справ України С. Петлюра вислав начальникові штабу верховного головнокомандуючого, головнокомандуючому румунським фронтом, головнокомандуючому арміями південно — західнього фронту, начальникові Одеської округи й багатьом іншим офіціяльним представникам військових органів телеграму, в якій повідомив, що Українська Центральна Рада назначила його головою найвищої військової влади на Україні, по втечі влади київської округи без повідомлення про це нікого. Головним завданням вищих військових установ на Україні є охорона нарушеного ладу в Києві, окрузі й по всій Україні, встановлення залізничого руху, забезпечення армії людьми та всіма життьовими й бойовими припасами. З огляду на хоробу головного начальника одеської округи Маркса, назначив Петлюра тимчасово виконуючим його обов'язки коменданта 12 бриґади кавалерії ген. Єлчанінова.

З промови у Києві 20 травня 1920 року[158]

Багато висловлено слів довір'я до тієї праці, яка припадає мені в участі на добро українського народу. Та мушу сказати, що ці слова перебільшені. Я демократ і думаю: всю справу доконав через мене народ. Навіть в хвилях, коли ми були роз'єднані, цей контакт з народом жив у наших душах. Нас рятував і рятує від загину український народ. Навіть в той момент, коли ми були ізольовані од вас, я був переконаний, що всі українські діячі, які перебували по цей бік фронту і по тамтім боці Дніпра вповні поділяли наші думки. Я переконаний, що ця єдина думка є думкою всього свідомого громадянства. Ця солідарність думки об'єднувала нас в тяжкі хвилини, об'єднує нас і тепер. Коли ми бачили упадок в нашій праці, ця свідомість рятувала всіх — і мене. І у мене були моменти, коли безсильно впадали руки, коли здавалося, що гасне віра в святу ідею, та ці моменти людської перевтоми були тоді, коли я не бачив єднання й активности в нашій суспільності, а бачив тільки партійні роздори, які доводили до того, що багато людей не вбачали за деревами лісу, за партійними інтересами інтересів державних. В такі хвилини я пригадував собі слова Мазепи: "Нема згоди, всі пропали". Та тепер не можна повторювати похибок минувшини. На цих похибках ми повинні вчитися. Під теперішню хвилю я не перебільшую наших сил, одначе я твердо вірю в процес освободження народу. Я бачу, що та сила, яка тут не загасила вашого духа, сотворила тверду опору будівництва життя. Цей процес єднання необхідних сил, єднання партійних сил є елементом, який служить запорукою, що ми на твердім ґрунті нашої державної праці. Великий шлях ще перед нами до нашої мети. Ми перейшли всього четверту частину цього шляху. Ворог — на другім березі Дніпра. Наші брати, що на тім боці, ждуть об'єднання з нами. Перед нами великі завдання суспільного і державного будівництва, і кожен повинен оддати волю, душу й руки на службу цьому ділу. Ми повинні віддати на це всю енергію. Година повинна у нас бути за день, день за місяць, бо тільки таким чином досягнемо своєї мети".