Симон Петлюра. Статті, листи, документи

Симон Петлюра (Короткий життєпис)

Симон Васильович Петлюра народився 10–го травня 1879 року на передмісті Полтави. Рід Петлюр був козацький, але батько Симона Васильовича був приписаний до міщан міста Полтави. Мати, Ольга Олександрівна уроджена Марченко, теж була козацького роду.

Як з боку батька, так і з боку матері, Симон Васильович мав багато родичів духовного стану. Рідна баба його, мати Василя Петлюри, була ігуменею і співосновоположницею Тепловського манастиря коло Феодосії в Криму. Дід Симона Васильовича з боку матері, повдовівши, постригся в ченці і помер ієромонахом. Разом з ігуменом Іоною був основоположником Київського Іонійського Скиту.

Початкову освіту Симон Петлюра одержав у церковно — приходській школі рідного передмістя, вчився потім у Полтавській бурсі.

Від 1895 року він учився в полтавській семінарії. В 1898 році належав до української семінарської громади; ще під час перебування в семінарії він вступив до заснованої в 1900 році Революційної Української Партії. 1901 року Симон Петлюра брав участь у конференції РУП та у всеукраїнському студентському з'їзді делегатом від української семінарської громади, хоч тоді вже не був у семінарії. На початку 1901 року його було виключено з останньої кляси за вияв революційно — національних настроїв. Безпосередньою причиною виключення був інцидент в зв'язку з запрошенням до семінарії композитора Лисенка.

З 1902 року, співпрацею в Літературно — Науковому Вістнику, почалась журналістична діяльність Симона Петлюри.

Весною 1902 року вибухли великі селянські бунти, в яких полтавські семінаристи відіграли поважну ролю. Симонові Васильовичу загрожував арешт, а тому восени цього року він виїхав на Кубань і короткий час був учителем міської школи в Катеринодарі. Потім працював над архівами Кубанського Війська під керівництвом Ф. А. Щербини. Одночасно був діяльним у Чорноморській Вільній Громаді РУП в Катеринодарі і співпрацював у нелегальних виданнях РУП, що виходили у Львові. В наслідок цієї діяльности він в середині грудня 1903 року був заарештований і просидів у в'язниці коло трьох місяців. Випущений "на поруки", виїхав до Києва, а звідтіля восени 1904 року за кордон, до Львова.

У Львові Симон Петлюра віддається партійній та журналіс — тичній праці.

У грудні 1904 року там відбувалася конференція РУП, на якій обговорювалася справа об'єднання з Російською Соціял — Демократичною Робітничою Партією. Петлюра належав до течії, що не пішла на об'єднання.

Повернувшись після амнестії в кінці 1905 року до Києва, Симон Васильович ще раз їде до Львова на з'їзд галицької української соціял — демократії, де виступає під псевдонімом Святослав Таґон від Української Соціял — Демократичної Робітничої Партії, як стала називатись РУП.

В січні 1906 року Симон Петлюра виїхав до Петербургу для редагування партійного органа "Вільна Україна", але незабаром повернувся до Києва. В липні 1906 року став секретарем щоденника "Рада", а від літа 1907 року до 1908 співредактором легального соціял — демократичногс? часопису "Слово".

Увесь цей час Симон Петлюра містить статті в різних українських часописах та журналах.

В кінці 1908 року Петлюра виїхав до Петербургу для заробітку, працював там як бухгальтер, але скоро переїхав до Москви. Там він одружився з Ольгою Опанасівною Більською і там же народилась його єдина дочка, Леся.

В Москві від 1912 року Симон Петлюра редаґував "Украинскую Жизнь", журнал про Україну і українців російською мовою для інформування росіян про українські справи.

Під час першої Світової Війни Симон Петлюра став на працю до "Союза Земств и Городов". Революція застала його в Мєнську і він зразу ж став головою Українського Військового Комітету Західнього фронту.

Як представник Комітету Петлюра прибув на перший Всеукраїнський Військовий З'їзд, що відбувся 22–го травня 1917 року в Києві. На цьому з'їзді його було обрано головою Українського Військового Генерального Комітету.

18–го червня того ж року відбувся другий Всеукраїнський Військовий З'їзд, на якому Петлюра головував.

Після створення в червні 1917 року Генерального Секретаріяту, Симон Петлюра став першим секретарем військових справ.

Не погоджуючися з політикою голови секретаріяту, Володимира Винничеика, він у кінці 1917 року залишив це становище і виїхав на Лівобережжя. Там він зформував Гайдамацький Кіш Слобідської України, що складався з червоних та чорних гайдамаків. Коли російський большевицький уряд оголосив Україні війну, Кіш Слобідської України з Петлюрою на чолі відзначився в боях, але був відкликаний до Києва, де в кінці січня 1918 року вибухло большевицьке повстання.

Симон Петлюра особисто керував бойовими операціями для звільнення Києва від комуністів, здобув арсенал, де засіли головні їх сили, і зайняв центр міста. Але перемога була недовготривалою. Під Київ уже підступила армія Муравйова, і після завзятих, але нерівних боїв, українське військо мусіло відступити на Житомир.

Після Берестейського Договору Симон Петлюра перший своїми частинами зайняв Київ 1–го березня 1918 року.

Під час уряду гетьмана Павла Скоропадського Симон Петлюра став на чолі Київського Губерніяльного Земства і Всеукраїнського Союзу Земств. Проте справі українського війська він не перестав служити, публікуючи протягом 1918 року в "Книгарі" статті і замітки на військові теми.

Літом 1918 року, після виступу на зборах Сільськогосподарського Товариства проти збереження великої земельної власносте, Петлюра був заарештований і пробув у в'язниці до листопада 1918 року.

З вибухом повстання проти гетьмана, Петлюру обрано до складу Директорії Української Народньої Республіки. Одночасно він очолив українську армію як Головний Отаман.

14–го грудня 1918 року на чолі війська Симон Петлюра вступив до Києва, але вже в лютому 1919 року з боями відійшов з столиці, уступаючи перед большевицькою навалою.

Після ухвали Центрального Комітету Української Соціял — Демократичної Робітничої Партії про відкликання її членів з складу Директорії та Ради Міністрів. С. Петлюра, ставлячи обов'язок перед Державою понад партійні інтереси, виступив з партії.

11–го лютого 1919 року, після від'їзду за кордон Володимира Винниченка, Симон Петлюра став головою Директорії і всю енерґію звернув на організацію армії та на здобуття допомоги з боку держав Антанти.

30–го серпня 1919 року злучені армії Української Народньої Республіки і Західньої Української Народньої Респуліки здобули Київ.

Ворожа постава Денікіна до української незалежности змусила уряд УНР розпочати проти нього війну.

Відсутність амуніції і медикаментів, пошесть тифу, перехід Української Галицької Армії до Денікіна спричинилися до повної катастрофи. Коло 1–го грудня 1919 року армія УНР з Головним Отаманом Симоном Петлюрою і урядом опиняєтьсл в районі Любар — Чортория, оточена з усіх боків ворогами.

4- го грудня на нараді уряду й штабу та представників війська під головуванням Симона Петлюри, постановлено вислати армію в запілля ворога у відомий Зимовий Похід.

5- го грудня уряд виніс ухвалу про від'їзд Головного Отамана за кордон для шукання підтримки і союзників.

22–го квітня 1920 року, після довгих переговорів, було підписано між українським та польським урядами договір та військову конвенцію для спільної боротьби проти Росії.

В наслідок цього союзу Симон Петлюра ще раз вступив на чолі українського війська до звільненої столиці України 8–го травня 1920 року. Але вже 10–го червня Київ знов було залишено.

В листопаді 1920 року, після припинення воєнних дій між Польщею і Росією і упертої самотньої боротьби, армія УНР з Головним Отаманом та урядом, не бажаючи капітулювати, перейшла Збруч і опинилась у таборах для інтернованих.

Але Симон Петлюра не припинив боротьби. З — за кордону він утримував зв'язки з Україною. Він керував роботою екзильного уряду УНР та інформаційною діяльністю українців у міжнародніх колах. Він організовував українську еміграцію і під псевдонімами друкував статті в українській еміґраційній пресі.

31–го грудня 1923 року, Симон Петлюра виїхав з Польщі і перебував в Австрії, Угорщині, Швайцарії. Восени 1924 року оселився в Парижі і організував видання тижневика "Тризуб". Його невтомна діяльність призвела до того, що большевики видали на нього смертний вирок. Цей вирок було виконано 25–го травня 1926 року на вулиці Расін у Парижі.

Псевдоніми і криптоніми Симона Петлюри

(За даними Бібліотеки ім. С. Петлюри і А. Жука).

В. М.

В. Марченко

В. Салевський

Г. Рокитний

О. Ряст

О. Р.

О. Р — ний

Святослав Тагон

Святослав Таґон

Си — то

СТ.

Симон

С. П — ра

С. Торнтон П.

П. С. С. Т.

Зілот

Матеріали до бібліографії Симона Петлюри

Нижчеподані бібліографічні матеріали зібрали Андрій Жук, Григорій Довженко і редакційна колегія цього збірника.

Редакційна колегія свідома, що це не повна бібліографія і далі працюватиме над збиранням матеріялів.

БІБЛІОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ 1902–1909 p.p. ПРЕСА РУП — УСДРП.

За матеріялами Андрія Жука А. Окремі видання

1. Відозва "До Чорноморських козаків", 1902, вид. на гектографі Чорноморського Комітету РУП. Передрукована в додатках до розвідки А. Дучинського "Революційна Українська Партія на Полтавщині", в Збірнику "За сто літ", кн. 2, Київ, 1928, ст. 313–314.

2. "Добра порада в лиху годину", 1906, Петербург, в серії брошурочних видань УСДРП, виданих півлегально. (Видана без імени автора, за даними А. Жука написав її С. Петлюра).

Б. ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ І. "Добра Новина"

(Виходила у Львові 1903 р. Спершу, — три числа за січень, лютий, березень — як орган Української Соціялістичної Паргії (УСП), а по з'єднанні її з РУП, в червні 1903 p., стала органом РУП, заступивши Черновецьке "Гасло", яке перестало виходити в травні 1903 р. Під фірмою РУП вийшли два подвійні числа "Доброї Новини": ч. 4–5 за вересень — жовтень і ч. 6–7 за листопад — грудень 1903 р.; на цьому числі часопис перестав виходити.)

1. Допис з Катеринодару про поширення літератури РУП поміж козаками Кубанської Области і огляд заворушень між вірменами на Кавказі й Кубані, у зв'язку з відбиранням у казну маєтків вірменських церков, ч. 6–7.

П. "Праця"

(Орган РУП, Львів, виходила від березня 1904 до квітня 1905 p., заступивши "Добру Новину").

1. "Агонія царату", 1905, ч. 12, підпис — П.

2. "Революція в Росії і європейська преса", 1905, ч. 12, підпис — Зілот. Крім того, в числах 1–6–7, 1904 p., дописи з Катеринодару. На думку А. Жука, тематика дописів і їх стиль говорять за те, що їх автором був С. Петлюра.

В дописі до ч. 1. "Праці" за березень 1904 р., між іншим оповідається про "ведомственный конфликт" між місцевим жандармським полковником і катеринодарським поліцмайстром, бо поліцмайстер дозволив піднадзорному тоді Ф. Щербині, виступити в Товаристві Дослідників Кубані з рефератом про померлого дослідника місцевої старовини Феліціна. При цім в дописі подаються деякі біографічні інформації про Щербину, та що він працює над історією Кубанського війська.

В дописі до ч. 2. "Праці", за квітень, оповідається про патріотичну цареславну маніфестацію з приводу війни, до якої була втягнена також шкільна молодь міста. Проти цього виступили гуртки "свідомої молоді, української і російської", випускаючи відповідні відозви, в українській і російській мовах.

В ч. З, за травень місяць є два дописи. Оповідається про підступну мобілізацію черкесів на війну, що ніби то вони самі добровільно зголошуються. Описано випадки поліційних і жандармських ревізій, арештовань і взагалі переслідувань революціонерів, та що "література РУП і СД має великий успіх. Козаки, що досі майже не мали в руках нелегальної літератури, з великою прихильністю ставляться до видань РУП".

В ч. 4–5, за червень — липень, є три дописи: про процес над групою вірмен з Армавіра, в стан. Албінській, що боронилися перед відбиранням властями церковних маєтків; друга — про чорносотенних педагогів в Єйську; третя — про те, що "жандарми та інші царські посіпаки не можуть тепер спокійно спати", бо скрізь їм привиджуються японські шпіони. Наприкінці подається така вістка: "Привезено на днях у Кате — ринодарську тюрму Ткаченка, якого заарештовано на австрійському кордоні коло Новоселиці з транспортом літератури РУП. За чутками, його продав за 100 карбованців пачкар. Ткаченко був арештований перший раз у Катеринодарі по справі РУП, від суду втік за кордон".

В ч. 6–7, за серпень — вересень, теж є кілька дописів. В першому з них оповідається про поширення літератури РУП по станицях та хуторах, про арешти селян з тою літературою, між інш. у стан. Платніровській; про обшуки в Катеринодарі і арешти учнів учительської семінарії Глушка і Коломийця, з літературою РУП і РСДРП. В другому дописі оповідається про режим в катеринодарській тюрмі, голодівку в'язнів і т. ін. В третьому дописі, оповідається про "численне розповсюдження літератури РУП і РСДРП, та про провокаційні методи жандармерії у вишукуванні "злочинців". Кінчається допис такою вісткою: "Незабаром у Катеринодарі Новочеркаська Судова Палата розпочне ряд процесів над політичними. У першу чергу піде справа двох селян, що читали голосно на станичних базарах відозви РУП. Далі мають іти справа робітничого гуртка РСДРП і справа РУП — Ткаченка, Петлюри, Понятенка". Остання коротенька замітка в цьому числі говорить про антивоєнні настрої серед кубанських козаків.

ІІІ. "Селянин"

(Місячник, виходив від січня 1903 р. у Чернівцях, а від січня 1904 р. у Львові, спершу як популярний часопис РУП для сільського пролетаріяту. Після спинення в квітні 1905 р. "Праці" став єдиним періодичним виданням РУП, як бойовий орган революційно — політичної пропаганди і агітації. Десь від числа 27, за березень 1905 р. редактором "Селянина" став С. Петлюра. На числі 33–34 (вересень — жовтень 1905 р.) часопис перестав виходити..

Статті в "Селянині" не мають підписів авторів. Нижче подається список статтей, які, на думку А. Жука, своїм стилем і дейним спрямованням говорять за те, що автором їх міг бути С. Петлюра. "З певністю можна твердити", — пише А. Жук в своєму листі до редакційної колегії від 23 квітня 1956 p., - "що частину часописного матерія л у виготовляв сам Петлюра, зрештою, як редактор часопису, він політично відповідав за статті інших непідписаних авторів".)

1. "Що нам робити", 1905, ч. 27, березень.

2. "Чого домагаються люди і чого нам слід домагатися", 1905, ч. 28, квітень.

3. "Як цар піклується про нас", 1905, ч. 29, травень

4. "Не даймося, щоб нас обдурили", 1905, ч. 30, червень.

5. "І солдати повстали", 1905, ч. 30, червень.

6. "Про жорстокий закон 1876 року", 1905, ч. 30, червень.

7. "Царська політика з селянами", 1905, ч. 31–32, липень — серпень.

8. "Нові вчинки царського правительства", 1905, ч. 33–34, вересень — жовтень.

9. "Про національний гніт", там — же.

IV. "Воля"

(Львів, орган українських соціял — демократів Галичини.)

1. "Українська Демократична Партія", підпис С. П — ра. (кінець статті в ч. 10–11, з 1 вересня 1905 р.)

2. "Ухвали з'їзду УСДРП", підпис П. С. (точних даних про число, в якому була надрукована ця стаття нема, десь у січні 1906).

V. "Вільна Україна"

(Петербург, місячник, орган місцевої організації РУП — УСДРП, виходив у 1906 p., остання книжка вийшла в травні-червні).

1. "Внутрішній огляд" (Вакханалія реакції. Бюрократична творчість. Торговельний договір з Германією. З приводу закону про Думу). Підпис С. Тагон, 1906, кн. З, березень, ст. 81–100.

2. "Друга конференція Укр. Соц. — Дем. Партії Австрії", підпис Сімон, там — же, ст. 100–105.

3. "З політичного життя України", підпис П. С., там — же, ст. 105–114. (Передрук з "Волі" — див. IV-2).

4. "Внутрішній огляд" (Перед Думою. Що далі), підпис С. Тагон, 1906 кн. 4, квітень.

5. Рец. В. Ленін: "Победа кадетов и задачи рабочей партии", підпис С. П — ра, там — же.

6. "Слова і діла буржуазії", підпис С. Петлюра, 1906, кн. 5–6, травень — червень.

7. "Державна Дума і революційні перспективи", підпис С. Тагон, там — же.

Крім того, хронікальні і бібліографічні замітки в кн. 4.

VI. "Слово"

(Київ, 1907–1909, орган УСДРП, перше число з'явилось 11 травня 1907 p.)

1907 рік.

"Мало арештів" (Сімон), ч. 2

"Облітають квітки" (П — ра), ч. 2.

"Про державну раду" (Сімон), ч. З

"Про новий виборчий закон", ч. 5

"Про з'їзд професіональних союзів" (С. П — ра), ч. 10

"Герої-злочинці" (Сімон), ч. 11

"Міжнародній союз типографщиків" (С. П — ра), ч. 11 "Резолюція київських робітників про терор і відношення до неї преси", (Сімон), ч. 15

"Українські катедри і український пролетаріят", ч. 20.

,Нова дума і національне питання", ч. 22

"Українське село і еміґрація в Америку", ч. 21, 22

"Українці на Кубані" — П. Капельгородського (рецензія), ч. 23.

"Російські культурно — просвітні інституції на Україні", ч. 27.

"Станіслав Виспянський", ч. 28.

1908 рік.

"З українського життя в минулому році", ч. ч. 1, 2, 3. "Ювілей М. Заньковецької", ч. ч. 2, 3.

"Новини нашої літератури", ч. 2 (Рецензія на збірник "Дзвін".) "Переклади М. Загірної", ч. 5.

"Про життя і працю українських акторів", ч. ч. 6, 7, 8. "Вчіться у Шевченка", ч. 8.

"Моя відповідь акторам з трупи д. Садовського", ч. 10. "Ідейна" боротьба з українством", ч. 16. "З'їзд кооперативних товариств" ч. ч. 17, 18. "Про з'їзд слов'янської молоді в Празі", ч. 20. "Додаток до рецензії на п'єсу В. Винниченка — Щаблі Життя", ч. 21.

"Помста!" (З приводу суду над Січинським), ч. 25. "Над могилою похованих", ч. 26. "Міжнародній рух гірничих робітників", ч. ч. 33, 34. "На увагу "Просвітам", ч. 37. "Критика чи деморалізація", ч. 42.

"Українська Муза", поетична антологія О. Коваленка, (рецензія), ч. 45.

"Поет шахтарів" (оцінка творчости С. Черкасенка), ч. ч. 47₁ 48, 49.

"Професіональні союзи в Фінляндії", ч. 50.

"Білоруси і їх національне відродження" — Д. Дорошенка (рецензія), ч. 51–52.

1909 рік.

"З української наукової літератури" (бібліографічна замітка), ч.І.

"Записки Українського Наукового Товариства у Києві, кн. III" (рецензія), ч. 18.

"Молода Україна" — Ивана Рукавишникова, (рецензія), ч. 21.

На числі 23 з 7 червня 1909 року "Слово" перестало виходити.

Бібліографічні матеріяли

Зібрані Редакційною Колегією Збірника[226]

А. КНИЖКИ

1. "І. Франко — поет національної чести". (1913?).

2. "Незабутні", Київ, 1918, вид. "Час". (Збірка статтей, посмертних згадок про Ів. Тобілевича, М. Коцюбинського, Ів. Франка, М. Лисенка та інших, друкованих в журналах "Україна" та "Украинская Жизнь").

2. "Сучасна українська еміграція та її завдання", Щипіорно, 1923. (видана під псевдонімом О. Ряст).

4. "Завдання української військової літератури", Варшава, 1937. Вид. "Варяг" (передрук з ч. І журнала "Табір", де цей твір був надрукований під псевдонімом О. Ряст).

5. С. Петлюра брав участь у складанні книжки: "Галичина, Буковина, Угорская Русь", Москва, 1915, 230 ст. Склали співробітники журнала "Украинская Жизнь".

Б. ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ

І. "Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка". (Львів).

1. "Причинок до історії переселення турецьких запорожців на Кубань, т. ILXV, кн. III, 1905 р. стор. 1–11 і окремий відбиток.

II. "Літературно — Науковий Вістник" (Львів, 1902–1907).

1. "Стан народньої освіти та медицини на Полтавщині в цифрах". 1902, кн. 9, ст. 152–154.

2. "Народня освіта в Росії в цифрах", 1903, кн. 2, ст. 124–127.

3. "Леонід Андреев і його "Червоний сміх", 1905, кн. 4, ст. 87–88.

4. "Галицькі відносини в світлі Церковного Вістника", 1905, кн. 9, ст. 245–250.

5. (рецензія) "Н. И. Лазаревский — Автономия", СПБ, 1906., 1907, кн. I, ст. 181–182.

6. (рецензія) "М. П — ш - Автономія України в світлі соціял — де — мократичної критики", 1907, кн. І, ст. 182–185.

Крім того у відділі "Хроніка і бібліографія" в кількох книжках за 1902 рік сім заміток: 1) Про пам'ятник Котляревському в Полтаві (ст. 1–2), 2) Аматорські вистави, 3) Українські книжки як премії, 4) Музей Поля в Катеринославі, 5) Видання української Біблії, 6) Відхід з посади д. Русова, 7) Рачинський С. А.

Про збірник українських пісень на Кубанщині, 1903, кн. І.

"Нові реакційні змагання в Росії" (ст. 149), "Ювілей поступового російського часопису" (ст. 139), про Д. Перетца (ст. 68), "Археологічні розкопи Запорізької Січі (ст. 139), "Невиконаний замір" (ст. 146), "Нові факти політики обрусіння", "Статистика жидів" (ст. 150), "Про товариство дослідників Кубанщини", ст. 152, 1903, кн. 9. "Історія Кубанщини" (ст. 61), "Досліди над економічним станом гірських станиць Кубанської области" (ст. 62), "Новий твір Толстого" (ст. 62), "Досліди Сєрошевського" (ст. 62), "Невиконана постанова" (ст. 70), "Заборона святкування 25–тилітніх роковин смерти Тургенева" (ст. 69), "Заборона учительського з'їзду в Казані" (ст. 71), "Український

"Театр на Чорномор'ї" (ст. 146), 1903, кн. 10.

Кілька заміток, 1904, кн. 6.

По кілька заміток, 1905, кн. кн. 2, 3, 4 і 5.

Ш. "Областное обозрение и Вестник Казаних Войск"

(щотижневе видання, Петербург)

1. Стаття присвячена пам'яті дослідника минулого Кубанського козацтва, Є. Д. Феліцина (помер у грудні 1902 p.), 1903, ч. 2.

2. "О языке народных школ Кубанской области", 103, ч. 37.

IV. "Киевская старина"

1. "Полтавский семинарист в плену у горцев", 1904, липень — сер — пень, ст. 106–110.

2. Рец. на книжку Феліцина "Библиографический указатель литературы о Кубанской области, Кубанском казачьем войске и Черноморской губернии", Катеринодар, 1899–1902, 1904, ч. 3, ст. 131–135.

V. "Україна"

(місячник, виходив у Києві протягом 1907 року)

1. "З українського життя", Т. І. березень, ч. П, ст. 129–139.

2. "Політичні українські партії в Галичині. Партія українських соціял — демократів", Т. І, квітень, ч. II, ст. 1–19.

3. "З українського життя", там — же, ст. 20–36.

"Ucrainica в журналі "Былое" за минулий (1906) рік", Т. І, травень, ч. І, ст. 189–213.

5. Рец. А. С. Суворин: Хохлы и хохлушки", там — же, ст. 233–235.

6. "Політичні українські партії в Галичині (Партія українських соціял — демократів)", Т. І, травень, ч. II, ст. 37–48, продовження під ч. 2. Також вийшло окремим відбитком: "Українська соц. — демократична партія Австрії, короткий історичний нарис". Київ, 1907, ст. 30.

7. "З українського життя (З'їзд української демократично — ради — кальної партії. З'їзд УНП. Шовінізм резолюцій з'їзду цієї партії)", там — же, ст. 49–64.

8. "Секретні циркуляри правительства на Кубані", Т. II, червень, ч. І, ст. 347–350.

9. Рец. А. С. Пругавин: "Монастырские тюрмы в борьбе с сектанством", там — же, ст. 356–358.

10. "З українського життя: 3 діяльности Української Трудової Громади. Заснування Українського Наукового Товариства у Києві. Урядові репресії над українською пресою", Том II, червень, ч. II, ст. 77–94.

11. "З переписки Хведора Квітки з Антоном Головатим", Т. ІІІ, липень — серпень, ч. І, ст. 186–201.

12. Рец. Борис Грінченко: "Перед широким світом", Київ 1907, 317 стор., там — же, стор.

13. "З українського життя. Про союз (спілку) українських акторів". Т. П., Липень — серпень, ч. II, стор. 1–17. Також вийшло, як окремий відбитк, ст. 17.

14. "Вірша 1786 року на київських ченців", Т. III, вересень, ч. І, ст. 379–388.

15. Рец. "Воспоминания Вл. Дебория — Мокриевича", гам — же.

16. Рец. Іван Кровецький: "Корифеї російської критики і українське письменство. І. В. Белинський", там — же.

17. "Пам'яті Івана Тобілевича (Карпенка — Карого)", т. III, вересень, ч. П, ст. 19–30.

18. "З українського життя", таїм — же, ст. 31–41.

19. Рец. "Українці на Кубані", написав Н. Капельгородський, т. IV, жовтень, ч. І, ст. 129–132.

20. "З життя Австрійської України", Т. IV, жовтень, ч. П, ст. 1–16.

21. Рец. "Календар "Просвіти" на рік 1908". Т. IV, листопад — гру — день, ч. І, ст. 439–441.

22. "До ювілею М. К. Заньковецької", Т. IV, листопад — грудень, ч. П, ст. 34–63. Таікож окремий відбиток, Київ, 1907, ст. 31.

23. "З українського життя", там — же, ст. 64–84.

Також у 1907 році в Києві:

Передмова до українського видання п'єси Є. Чірікова "Євреї" (переклад Леоніда Пахаревського, видано з передмовою С. В. Петлюри: "Уваги про завдайня українського театру", стор. I–XVni).

УП. "Образование"

(Петербург)

1. "М. П. Драгоманов и его переписка", 1908, кн. IX–X.

VII. "Украинская Жизнь"

(Москва 1912–1917) 1912

(Першої і 7–8 книжок бракує)

1. "К драме жизни Т. Г. Шевченка", кн. 2, ст. 7–15. (Реферат на Шевченкових поминках в Москві 1912 р., в скороченні).

2. "Памяти д — ра Е. С. Грибинюка", посмертна згадка, кн. 2, ст. 92–93.

3. "Памяти д — ра Е. С. Грибинюка", кн. 3, ст. 103–104. (Додаток до попередньої статті).

4. Рецензія. "Ежегодник газеты "Речь" на 1912 г. СПБ, кн. 2, ст. 111.

5. Рец. "Сборник посвященный памяти Т. Г. Шевченка", Москва, 1912, кн. 3, ст. 107–110.

6. Рец. "Указатель журнальной литературы А. Ульянова", Вьш. I, Москва, 1912, кн. 4, ст. 111–114.

7. "Эпигон Герцена", кн. 5, ст. 118–120.

8. "Украинский отдел на выставке прозведений печати", кн. 9, ст. 77–86.

9. "Памяти М. В. Лисенка", кн. 11, ст. 20–24.

10. Рец. "Чистому серцем. Пам'яті В. Доманицького" — С. Єфремова, кн. 11, ст. 94–95.

11. Рец. "Систематичний показник до "Киевской Старины" і "України", В. Дорошенка, кн. 12, ст. 123–124.

(В одній з бракуючих книжок (1, 7–8) була стаття С. Петлюри п. з. "К вопросу о культурном творчестве").

1913 рік.

1. "О переоценке", ч. I, ст. 5–13.

2. Рец. "Ілюстрована Україна", ч. 2.

3. "Из русской печати — "Русская Мысль" (III кн.), ч. 3, ст.

69–74.

4. "Пам'яти Коцюбинского", ч. 4, ст. 518.

5. И. Франко — поэт национальной чести", ч. 5., ст. 26–40, ч. 6, ст. 76–84.

6. "На Украине и вне ее. Невежество и безтакгность", ч. 10, стор.

95–97.

7. "Сокращенное" разоблачение украинства г — ном Щеголевым", ч. 12.

1914 рік

С дані тільки про те, що в ч. 7 надруковано редакційну статтю "Война и украинцы", (ст. 3–7), автором якої був С. Петлюра.

VIII. "Голос Минувшего" Місячник, виходив у Петербурзі.

1. "Драгоманов об украинском вопросе", 1913, ч. 9, ст. 299–304.

2. "Былое в украинских журналах", 1914, ч. 3, ст. 268–279.

3. "Последний украинский шестидесятник", 1914, ч. 10, ст. 236243.

4. "К истории Научного Общества имени Шевченка во Львове", 1915, ч. I, ст. 264–272.

IX. "Книгарь", 1918.

Літопис українського письменства, виходив у Києві в роках 1917–19, вид. Т — ва "Час". Редактором спочатку був В. Королів, пізніше М. Зеров.

1. "Потреба військової літератури", кн. 7, ст. 375–376.

2. Рец. Др. Іван Крип'якевич: "Українське Військо", Відень, 1916, вид. Союзу Визволення України, кн. 8, ст. 446–447.

3. "Січові Стрільці в літературі", кн. 9, ст. 498–504.

4. Рец. "Червона Калина", ч. І, літературний збірник УСС, Львів, 1918, кн. 10.

5. Рец. "Військово — Науковий Вістник Генерального Штабу УНР", ч. І, Київ, 1918, кн. 10, ст. 592–5.

6. Рец. Др. О. Назарук: "Над золотою липою", Львів, 1917, кн.

12.

7. "Про перекладну соціялістичну літературу", кн. 15, ст. 885–8.

X. "Трибуна України"

Неперіодичний орган української еміґрації.

(Редакція перебувала у Варшаві, друкувався журнал в таборовій друкарні, без зазначення місцевости).

1. "В шуканнях виходу", за підписом С. Торнтон, ч. 1, Березень 1923 р., ст. 4–6.

2. "Військові пляни Москви", за підписом С. Т., ст. 36–38.

3. Рецензія. "І. Зубенко. Наші лицарі й мученики. Збірка перша. Каліш, 1922 р. ст. 28", за підписом С. Т., ст. 44

4. "Німецькі комуністи про українців в майбутній війні", за підписом С. Торнтон, ч. 2–4 за квітень — червень 1923 р., ст. 57–60.

5. Рец. "Записки Української Академічної Громади, при Українській Господарчій Академії в Ч. С. Р.", т. І, Січень — Березень 1923 p., Подєбради, — за підписом С. Т., ст. 84–85.

6. Рец. "Заграва", орган незалежної політичної думки, за редакцією Д. Донцова, Львів. Перші два числа з квітня 1923, - за підписом С. Т., ст. 89–90.

С. Петлюра містив статті в газеті "Трибуна", Варшава, і в журналі "Табір", під псевдонімом О. Ряст. Дещо з того увійшло до книжок. (Див. ст. 467).

СТАТТІ И ЗАМІТКИ С. ПЕТЛЮРИ В "ТРИЗУБІ" ЗА 1925–26 р.

Склав Григорій Довженко за матеріалами Бібліотеки імени Симона Петлюри в Парижі, (після назви статті подано псевдонім).

1925 рік

Ч. 1. Передова стаття, ст. 1–5; "Перед широким світом", В. Марченко, ст. 5–9; Хроніка: Жертви окупантської жорстокости на Україні. Боротьба з окупантами на Украдні. З щоденного життя, стор. 20–22; Бібліографія: "Студент Революції". Ст. стор. 30–31.

Ч. 2. — "Нова "Республіка" на Україні", Г. Рокитний, ст. 2–6; Хроніка: 3 нашого життя на еміґрації. Резолюція 2–го Соціалістичного Інтернаціоналу про Україну, ст. 19; В Чехословаччині, ст. 26.

Ч. З — Передова стаття, ст. 1–3; "Нова "Республіка" на Україні" Г. Рокитний, ст. 6–9; Хроніка: На Україні (17 заміток) ст. 22–26; Перед широким світом (3 замітки) ст. 30–31.

Ч. 4. — "Дебют в Женеві", В. Салевський, ч. 1, ст. 3–6; "Самі про себе"; про книжку В. Сухомлинова: "Великий Князь Николай Николаевич (младший)", Берлін, 1925, стор. 108. Ст. ст. 19–22; Хроніка: З Великої України (7 заміток), ст. 23–26.

Ч. 5 — "Дебют в Женеві", ч. 2, В. Салевський, ст. 8–11; Хроніка: З нашого життя на еміґрації — в Чехословаччині, Польщі, ст. 23–25.

Ч. 6 — Передова стаття, ст. 1–3; Хроніка: 3 Великої України (16 заміток), ст. 21–24; В Польщі (3 замітки), ст. 26–27; 3 чужоземного життя і преси (3 замітки, ст. 28–30.

Ч. 7 — Хроніка: 3 Великої України (14 заміток), стор. 27–29.

Ч. 8 — Хроніка: 3 Великої України (8 заміток), ст. 25–28; Ucrainіса: (1 замітка), ст. 30.

Ч. 9 — "Міліція пана Балицького і юстиція пана Скрипника" ч. І, Г. Рокитний, ст. 7–11; Хроніка: 3 Великої України (8 заміток) ст. 24–26; "Бюджетний геній пана Балицького", Ст., ст. 27–28.

Ч. 10/11 — "Міліція пана Балицького і юстиція пана Скрипника", ч. 2, Г. Рокитний, ст. 10–13; Хроніка: 3 Великої України (14 залгіток), ст. 19–24.

1926 рік

Ч. 12 — Хроніка: 3 Великої України (20 заміток), ст. 21–24; В Польщі (1 замітка), ст. 28.

Ч. 13 — Хроніка: 3 Великої України (21 замітка), ст. 18–22; В Польщі (1 замітка), ст. 23; 3 життя і преси (4 замітки), ст. 26–27; передруки з "Тризуба" (1 замітка), ст. 29.

Ч. 14 — "З приводу українізації Червоної Армії", О. Р., ст. 18–20; Хроніка: 3 Великої України (22 замітки), ст. 22–26; передруки з "Тризуба", ст. 31.

15. — "Пам'яті поляглих за державність", В. Марченко, ст. 2–3; Хроніка: 3 Великої України (21 замітка), ст. 22–25; В Канаді, ст. 27–28; 3 чужої преси, ст. 28–30; Бібліографія: "Видання "Нашої Бесіди", Ст., ст. 30.

Ч. 16 — Хроніка: 3 Великої України (38 заміток), ст. 18–25; В Польщі (1 замітка), ст. 28–29; 3 чужої преси (3 замітки), ст. 30–31.

Ч. 17 — Передова стаття, ст. 1–3; Хроніка: 3 Великої України (19 заміток), ст. 18–25; В Польщі (1 замітка), ст. 27.

Ч. 18 — Панас Любченко в ролі Горемикіна", О. Р., ст. 17–18; Хроніка: 3 Великої України (34 замітки), ст. 19–23; В Канаді (1 замітка), ст. 28.

Ч. 19 — "Українізація на Кубані та Північному Кавказі", Ст., ст. 14–16; "З літературного сита", Си — то., ст. 23–24; Хроніка: 3 Великої України (11 заміток), ст. 25–27; В Польщі (1 замітка), ст. 29; У Франції (1 замітка), ст. 29; 3 чужого життя, ст. 30.

Ч. 20 — "Біля Української Автокефальної Церкви" (перші 29 рядків статті), ст. 6; "З літературного сита", СИ — ТО., ст. 20–23; Хроніка: З Великої України (7 заміток), ст. 24–25.

Ч. 21 — "Редакційна досконалість "Радянського Села", О. Р — ний, ст. 17–19; Хроніка: 3 Великої України (9 заміток), ст. 22–24; "Документ", ст. 24; У Франції, ст. 25; У Чехословаччині, ст. 26.

Ч. 22 — "Лист з України", ст. 12–16; Хроніка: 3 Великої України (16 заміток), ст. 23–28; 3 чужого життя і преси, ст. 30–31.

Ч. 23 — Хроніка: 3 Великої України (4 замітки), ст. 23–25; У Франції (2 замітки), ст. 29; Літературні новинки, ст. 31; 3 чужого життя і преси, ст. 32.

Ч. 24 — Хроніка: 3 Великої України (13 заміток), ст. 25.

Ч. 25 — (передова стаття), ст. 1–3.

Ч. 26–27 — "Ловці душ", В. М., ст. 2–10.

Ч. 28 — Передова, ст. 1–2; "Українські моменти на зарубежному з'їзді", ст. 21; Хроніка: У Франції (1 замітка), стц 25; У Польщі (1 замітка), ст. 27–28.

Ч. 29 — (передова стаття), ст. 2–3; "Американський сенат і Грузія", В. М., ст. 7–9; "Посмертна згадка", Г. Рокитний, ст. 16–20; Хроніка: 3 Великої України (5 заміток), ст 23–25; В Польщі (1 замітка), 27 стор.

Ч. 30 — (передова стаття), ст. 1–2; "Російська меншість на Україні", В. М., ст. 3–8; "Києво — Печерська Лавра", ст. 23–25; Хроніка: З чужої преси, ст. 31.

Ч. 31 — (передова стаття), ст. 1–3; "Компетентне признання Чубаря", В. М., ст. 3–6; Хроніка: 3 Великої України (7 заміток), ст. 21–23, 25, 27; 3 чужої преси (2 замітки), ст. 31–32.

Ч. 32 — (передова стаття), ст. 1–3; "По іспиті на матуру", В. М., ст. 3–6; Хроніка: 3 Великої України (7 заміток), ст. 28–29; 3 міжнароднього життя, ст. 30–31.

Ч. 33 — Хроніка: 3 Великої України (3 замітки), ст. 27.