Сміх. Біологія, психіка, культура

Висновок

Отже, розглянувши у цій розвідці потрійне кодування сміху (біологічне, психічне і соціокультурне), у нас сформувалося нове розуміння сміху. Те, що ми від самого початку дистанціювалися від профанного та науково-редукціо­ністського підходів, цілковито виправдалося. Уявлення про людську специфіку, про лицеве вираження радості, що вказує на добре здоров’я, як і про автоматизм здійснення сміху, відтепер застаріли й недостатні.

Залежачи від доволі складного процесу творення, сміх виявляється породженням багатовимірної історії (філогенетичної, онтогенетичної, культурної та індивідуальної), в якій на структурному рівні сформувався зв’язок сміху з грою.

Належачи до системи сміхової комунікації, ігрового регістру, як у своїй структурі, так і функціях та значеннях, сміх вочевидь зберігає архаїчний зв’язок з грою, в якій бере участь його «мімічний партнер». Ідеться про властиву людині ігрову міміку, що сигналізує про відхід від серйозної та обмежувальної реальності заради третьої сфери — ілюзії та «свободи».

Сміх також виражає комплексне задоволення залежно від обставин; задоволення від самовладдя і нарцисичного тріумфу, що вкорінене в болісному досвіді; задоволення від символічної сатисфакції часткових, садистичних і вуайє­ристських, потягів; задоволення від трансгресії й зваби Над-Я.

Однак сміх також є невіддільною частиною системи емоційних, індивідуальних і соціальних виражень.

По-перше, сміх передає афективні повідомлення, притаманні психічному досвідові суб’єкта, що сміється. Вони позитивні, коли настрій веселий, життєрадісний унаслідок особистого чи колективного успіху, або очікуваного, або неочікуваного. Сміх сигналізує нарцисичний тріумф і задоволення від самовладності.

Однак сміх також може бути захистом проти неприємних, прикрих і болісних афектів, які він намагається заперечити або спростувати, зображаючи «протилежну міміку». Так само він непрямо надсилає негативні афективні сигнали.

Як лице-дихальний шлях розрядки, він дозволяє своє­рідний виплеск певної частки психічного збудження або напруження (які не контролюються психічно).

Нарешті, йдеться про соціальний, «кодований» сміх або «сміхову міміку», відокремлену і незалежну від будь-яких особистих афектів, передаючи «колективні емоції», приписані в певних визначених типах соціальних взаємодій, що таким чином беруть участь у репертуарі конвенційної соціальної міміки групи. Тому вони улягають правилам етикету й належної поведінки. Згадаймо «приписаний» колективний сміх радості й сатисфакції, сміх ввічливості, зваби, навіть прихованого замішання, ніяковості.

Відштовхуючись від універсальної основи сміху — філогенетичної спадщини міміки в соціальній грі вищих приматів, — людина витворила свій поліморфізм, свою функціональну полівалентність і багатозначність, а отже, здатність змінюватися за допомогою обробки соціальних правил, чистих витворів її ментальної діяльності, породжуючи новий маркер соціальної ідентичності.

Так, ми бачимо, що сміх, крім своєї належності до систем сміхової та емоційної комунікації, відіграє важливу роль у фундаментальній драмі людського існування, складеного з антагонізму процесів життя / процесів смерті.

Справді, як захист проти смерті та її згубних процесів лице-вокальна метафора, яку втілює сміх, є, напевне, вираженням вибухового тріумфу життя.

Вибух сміху, врешті-решт, символізує ефемерний вибух життя…