Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів

Переднє слово

Ця книжка побудована не так довкола історії «засобів насолоди» — Genußmittel[1] «самих по собі», а радше навколо питання, як ці речовини позначилися на історії людини Нового часу? Як так сталося, що в певні часи в Європі з’являються «засоби насолоди» цілком нового типу? Чи були кава, чай і тютюн лише супровідними наслідками колоніальних відкриттів, чи, може, вони задовольняли нові, незнані досі потреби насолоди? І як ці нові потреби можна окреслити?

Ось ті найзагальніші питання, на яких зосереджена ця книжка. Саме з них постають інші, конкретніші, запитання, які слід простежити докладніше. Серед них, скажімо, й такі:

Чому в Середні віки виявляють таку виразну пристрасть до страв, приправлених східними прянощами? І чому це палке пожадання так раптово зникає у ХVІІ столітті?

Чому аристократія ХVІІІ сторіччя воліє пити шоколад, тоді як міщани вельми вподобали каву? Як сталося, що у ХVІІІ сторіччі тютюн переважно нюхали, хоча раніше його курили за допомогою люльки, а після цього століття — у сигарах і сигаретах?

Чому протягом сторіч деякі речовини — приміром, опій і гашиш — вільно вживали як щоденні засоби отримання задоволення, а наприкінці ХІХ сторіччя їх зненацька починають таврувати як «дурманне зілля» і врешті забороняють?

Німецьке слово Genußmittel дещо оманливе. Англійська та французька мови з їхніми stimulants більше наближаються до історичної дійсності, адже ці речовини не лишень слугували для райської насолоди, але водночас неодмінно виконували певну «роботу». Їхньою історичною функцією була — що попервах може прозвучати парадоксально — власне, отака «праця-в-насолоді». Процеси, що їх «засоби задоволення» спричиняли в людському організмі, так би мовити, хімічно довершують те, що в ньому вже попередньо закладено в духовному, культурному і політичному сенсах. Вранішнє горнятко кави і чарка-друга суботнього вечора то дієвіше залучають індивіда до життя спільноти, що дарують йому задоволення.