Соняшнi кларнети

Іще пташки в дзвінких піснях блакитний день купають,

Ще половіє злотом хвиль на сонці жита риза

(Вітри лежать, вітри на арфу грають); —

А в небі свариться вже хтось. Завіса чорно-сиза

Півнеба мовчки зап'яла. Земля вдягає тінь…

Мов звір, ховається людина.

— Господь іде! — подумав десь полинь.

Заплакав дощ… і вщух.

Мовчить гора. Мовчить долина.

— Господня тінь, — прошепотів полинь.

І враз — роздерлась пополам завіса! — Тиша. Мертва…

Метнувсь огонь: розцвівсь, розпавсь — аж води закипіли!

І полилася піснь, принеслась жертва.

Курять шляхи, біжать, біжать… Рвуть вихори, як жили,

Рідке коріння верб старих, що моляться в сльозах.

А трави — й плакати не сміють.

Ідуть потужні сили! Морок. Жах…

…І дзвонять десь в селі.

І вже тремтять, вже спокій сіють

Сріблясті голуби у небесах.