Соняшнi кларнети

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

Сизокрилими голубками

У куточках на вустах

Їй спурхнуло щось усмішками —

Й потонуло у душі…

Наливалися жита. — Я сказав їй: золота!

Гнівно брівоньки зламалися,

Одвернулася. Пішла.

Тільки довго оглядалася —

Мовби кликала: іди!

Почали тумани йти. — Я сказав; не любиш ти!

Стала. Глянула. Промовила.

От І осінь вже прийшла.

Так любить? — кажи. Та швидше ж бо! —

Блиснув сміх Їй, мов кинджал…

Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай!

Враз сердечним теплим сяєвом

Щось їй бризнуло з очей…

Сизокрилою голубкою

На моїх вона вустах!