Соняшнi кларнети

Світає…

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Мов свічі погаслі в клубках фіміаму,

В туман загорнувшись, далекі тополі

В душі вигравають мінорную гаму.

Вже дніє поволі…

Так тихо, так любо, так ніжно у полі.

Світає…

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.

Лиш птах десь озвався спросоння ліниво,

Та пень обгорілий, мов піп на могилі,

"Безсмертний, помилуй!" — кричить мовчазливо.

Видніє щохвилі…

Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.

Світає…

Проміннями схід ранить ніч, мов мечами.

Хмарки золоті поспішають на битву

Безмовні тумани тремтять над полями,

І з ними стаю я на ранню молитву:

О зглянься над нами!

За що нас Ти раниш у серце мечами?