Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Примечания

1

Цей термін я взяв в історика Lowentahl, David. 1985. The Past is a Foreign Country. Cambridge: Cambridge University Press. (Тут і далі прим. авт.)

2

Це сказав римлянин Цицерон. Цитую за Postman, Neil. 1985. Amusing Ourselves to Death. New York: Penguin: 146. Там Цицерона цитують так: «The purpose of education is to free the student from the tyranny of the present».

3

Див. інтерв’ю з Ерною Сульберґ у газеті Dagbladet від 6 січня 2019 року.

4

Statistisk sentralbyrå. 2020. Landbakgrunn for innvandrere og norskfødte med innvandrerbakgrunn i Norge: https://www.ssb.no/innvandring-oginnvandrere/faktaside/innvandring (дата звернення: 10.05.2020).

5

Через згадані зміни, на мою думку, доцільно стверджувати, що в цей період Норвегія стала більш міжнародною. Так, я називаю той період «міжнародний прорив». Див. Tvedt, Terje, 2017. Det internasjonale gjennombruddet. Fra «ettpartistat» til multikulturell stat, Oslo: Dreyer.

6

Див. Fukuyama, Francis. 1992. The End of History and the Last Man, London: Penguin Books. Кілька книжок цього періоду просували той самий погляд на історію та її ідеологічно-політичний кінець, утім, книжка Фукуями — найтиповіша і найвпливовіша його версія.

7

Типовий приклад — стратегія розвитку бідних країн, що її розробив норвезький уряд на зламі тисячоліть. За передумову такого розвитку вважали те, що всі поділяють однакові цілі — на політичному жаргоні початку 2000-х це звуть «вашингтонський консенсус». Згідно з його мотивами й метафорами, норвезькі уявлення про розвиток та вимірювані цінності визначили як універсальні цінності. Див. St.meld. nr. 35, 2003—2004: Felles kamp mot fattigdom: En helhetlig utviklingspolitikk.

8

Кілька засновників соціології вважали, що соціологія має вивчати соціальні змінні й відносини, які можна пояснити лише за допомогою соціальних змінних. Див., напр., «батька» соціології Durkheim, Émile. 1960a. «Sociology and its Scientific Field», у Wolff, Kurt H. (red.). Émile Durkheim, 1858—1917: A Collection of Essays with Translations and Biography, Columbus, OH: The Ohio State University Press: 354—363; Durkheim, Émile. 1960b. «Prefaces to L’Année Sociologique», у Wolff, Kurt H. (red.). Émile Durkheim, 1858—1917: A Collection of Essays with Translations and Biography. Columbus, OH: The Ohio State University Press: 341—353, і Durkheim, Émile. 1966 [1904]. The Rules of Sociological Method. New York: Free Press. Такий погляд був і в межах вивчення історії. Див., напр., найвпливовішого теоретика досліджень історії Оттара Даля. Він пише: «Історія має вивчати соціально-причинові взаємозалежності» (курсив — О. Д.). І далі: «Усе знання про людську культуру чи життя суспільства має ґрунтуватися на тлумаченні матеріалу, що має значення, тобто виражає наміри чи духовний зміст»; Dahl, Ottar. 1976 (3. utg.). Norsk historieforskning i det 19. og 20. århundre. Oslo: Universitetsforlaget: 11 og 15. Цією книжкою я прагну розширити такий погляд на суспільство та людські дії. Бо річки, повені, землетруси й паводки або урагани чи пустелі не мають жодних намірів чи «матеріалу, що має значення», але однаково дуже важливі для розвитку суспільства і можуть бути головними джерелами нашого знання про життя суспільства.

9

Цю теорію також намагаються обґрунтувати і в психології, де стверджують, що люди мають схожі реакції на схожі подразники. Вважають, що на цьому погляді ґрунтується більша частина історіографії. Див., напр., «Висновок» у Pomper, Philip, Elphick, Richard H., Richard T. Vann (red.). 1998. World History: Ideologies, Structures, and Identities. Malden, Massachusetts: Blackwell Publishers: 58. Ці автори вважають, що ця ідея або навіть догма надихнула чи не всю історіографію.

10

Kramer, Samuel Noah. 1988. History Begins at Sumer. Thirty-Nine Firsts in Recorded History. University of Pennsylvania Press. 3-є вид. Крамера вважають за одного з найпровідніших шумерологів і, безумовно, одного з першопрохідців у цій царині (Прим. пер.: Крамер народився у Жашкові, Черкаська область. Хоч і в дитинстві переїхав до США, нині в Жашківському історичному музеї зберігають книжки, фото та інші документи й матеріали Крамера, подаровані його родиною).

11

З часом праць про Шумер стало напрочуд багато. Крім робіт Крамера, мені стали у пригоді такі дослідження: Clark, John Grahame Douglas. 1961. World Prehistory: In New Perspective: Cambridge: Cambridge University Press; Crawford, Harriet. 1991. Sumerian Water Management and Irrigation Technologies. New York: Cambridge University Press; Jacobsen, Thorkild. 1982. Salinity and irrigation agriculture in antiquity: Diyala Basin archaeological report on essential results, 1957—58. (Bibliotheca Mesopotamica, Vol. 14.); Storm, Rachel. 2000. Egyptian mythology: myths and legends of Egypt, Persia, Asia Minor, Sumer and Babylon, London: Hermus House; Crawford, Harriet. 2004. Sumer and the Sumerians, Cambridge: Cambridge University Press, і King, Leonard W. 1923. A history of Sumer and Akkad: London: Chatto and Windus.

12

Євфрат завдовжки приблизно 2800 кілометрів, а Тигр — 1900 кілометрів. Обидва мають витік у Туреччині. Євфрат протікає територією сучасної Сирії та Іраку, а Тигр — через Ірак (Мосул і Багдад лежать на берегах цієї річки) і в нього також впадають річки, що течуть з Ірану. Там, де Євфрат і Тигр зливаються в одну річку неподалік містечка Ель-Курна в Південному Іраці, річка має назву Шатт-ель-Араб. Ці дві ріки, а також користування ними, відіграють важливу економічну й політичну роль, зокрема в конфлікті між Туреччиною, Сирією та Іраком, кожна з яких мають свої інтереси. Проведення кордону між Іраком і Іраном по річці було однією з причин кривавої війни між цими двома країнами-сусідами у 1980—1989 роках.

13

Простої, точної та повної дефініції «цивілізації», з якою всі погоджувалися б, немає. Французький соціолог Арман Кувільє запропонував понад 20 означень цього слова. Французькі історики Фернан Бродель і Люсьєн Февр також описували генезу та появу згаданого поняття (див. Braudel, Fernand. 1980. On History. Chicago: University of Chicago Press: 177—218, а також Febvre, L. 1973. «Civilization: Evolution of a word and a group of ideas», у Burke, P. (red.). A New Kind of History. From the Writings of Lucien Febvre:219—25. London: Routledge & Kegan Paul). У цій книжці я визначаю і використовую це поняття у два способи: як поняття, що допомагає зрозуміти розвиток давніх цивілізацій, і як поняття, що допомагає зрозуміти взаємини між цивілізаціями в сучасному світі.

14

Навесні 2020 року я виявив, що Bokmålsordboka змінив це означення на більш описове та ненормативне. Восени 2019-го в Національній бібліотеці Норвегії я готував серію лекцій і досліджував проблематичні аспекти цього означення — тоді у словнику можна було знайти версію, на яку покликаюся тут. Оскільки історія традиції інтерпретації посідає важливе місце в цій книжці, я залишив згадане означення та свої коментарі.

15

Cross, Frank More. 1989. «The invention and development of the alphabet, 77—91», у Senner, Wayne M. (red.). The Origins of Writing. London: University of Nebraska Press: 77.

16

Твердження, що історія почалася в Шумері, певна річ, проблематичне з емпіричного погляду, якщо його сприймати буквально. Адже задовго до цього людина стала на дві ноги, почала виготовляти знаряддя праці, розвинула мову, навчилася полювати й перевершила неандертальців, швидше пристосовуючись до разючих кліматичних змін. Та і, зрештою, уже відбулася неолітична революція. Харарі в книжці, наприклад, вважає за початок історії когнітивну революцію, що сталася приблизно 70 000—30 000 років тому, див.: Харарі Ю. Н. Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього / пер. з англ. Я. Лебеденка. Харків: КСД, 2016.

17

«Енкі та світоустрій» — це довгий шумерський міфологічний текст, що досить добре зберігся (прибл. 472 рядків). Сьогодні завдяки неймовірній праці безлічі вчених ми можемо власноруч почитати приблизно 400 різних шумерських текстів із кінця ІІІ і початку ІІ століття до н. е. Див. The Electronic Text Corpus of Sumerian Literature (ETCSL) — цифрову бібліотеку оригіналів та англійських перекладів шумерської літератури з можливістю пошуку. Цей текст цитую звідти.

18

Літературу про зрошування в шумерів подано, наприклад, у Crawford, Harriet E. W. 1991. Sumerian Water Management and Irrigation Terminology, New York: Cambridge University Press.

19

Див., напр., Lhuisset, Emeric. 2016. Last Water War, Ruins of a Future, Paris: André Frère Éditions.

20

Цитую за «Енкі та Нінхурсаг».

21

Місто Еріду заснували 6000—4000 років тому, воно було відоме як «дім» Енкі, а в центрі міста стояв храм на його честь.

22

Finkel, Irwing, Jonathan Taylor. 2015. Cuneiform: Ancient Scripts, J. Paul Getty Museum.

23

Kramer, Samuel Noah, 1949. Schooldays: «A Sumerian Composition Relating to the Education of a Scribe». Journal of the American Oriental Society 69, 4: 199—215.

24

Дискусію про судебник царя Ур-Намму подано в Kramer, Samuel Noah. 1988: History Begins at Sumer: Thirty-Nine Firsts in Recorded History, (3. вид.). University of Pennsylvania Press: 52—55.

25

Crawford, Harriet, 2013: The Sumerian World, London: Routledge. Поширена та традиційна думка про те, що коротші одиниці вимірювання часу виникли в сучасному капіталістичному суспільстві як засіб дисципліни праці, не бере до уваги контролю часу в іригаційних системах у засушливих районах 5000 років тому.

26

Nash, Harriet, 2010: «Lesser Man-Made Rivers: The Aflaj of Oman and Traditional Timing of Water Shares», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red): Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.): A History of Water (9 vol.). London: IB Tauris.

27

Цей аналіз натхненний працею Генрі Франкфорта, що побачила світ 1948-го. Він досліджував форми влади в Єгипті та Шумері і вважав, ніби, попри збіги, зумовлені схожим культурним розвитком і географічним положенням, у них чимало розбіжностей у міфологіях — почасти через природні умови, у яких розвивалися ці суспільства. Розливи Нілу, які щороку оновлювали життя в його долині, давали єгиптянам упевненість у незмінності речей і віру в життя після смерті. У шумерів, натомість, було більше тривоги. Тигр і Євфрат мали більший суспільно-руйнівний потенціал, ніж Ніл та Інд. Див. Frankfort, Henri. 1978. Kingship and the Gods: A Study of Ancient Near Eastern Religion as the Integration of Society and Nature. Phoenix: Oriental Institute of The University of Phoenix.

28

Відомий данський історик Торкільд Якобсен (1904—1993) якось розповів одну історію, що підкреслює це почуття страху та безвладдя: працюючи в Багдаді, одного дня Якобсен побачив, як паводок проковтнув місто. Він писав, що наводнення було заввишки з чотириповерховий будинок.

29

Крамер початково описував Шумер як тоталітарну теократію, але згодом переглянув цей аналіз. Див. Kramer, Noah. 1963. The Sumerians: Their History, Culture, and Character. Chicago: University of Chicago Press. Однак найцікавіше полягає не в тому, що це сучасне поняття не пасує Шумеру, а в тому, чи мало духівництво тиранічну владу, а щодо цього Крамер та інші подають вдалі приклади.

30

Цю історію подано в Морис Я. Чому Захід панує — натепер. Оповіді з історії та що з них випливає щодо майбутнього / пер. з англ. О. Кочерга. Київ: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2014. C. 190.

31

Емпіричні дослідження історії глобальної урбанізації подані у, напр., Tvedt, Terje, Terje Oestigaard, (red.) 2014. Water and Urbanization. Series III, Vol. I, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water (9 vol). London: IB. Tauris. Там подані емпіричні дослідження багатьох міст — від Єрихона, Мохенджо-Даро й до Лас-Вегаса.

32

Див., напр. Freeman, Charles, 2004. Egypt, Greece, and Rome: Civilizations of the Ancient Medi­terranean, (2-е вид.). Oxford: Oxford University Press; Bodley, John H. 2008. Anthropology and Contemporary Human Problems, (5-е вид.). London: Alta Mira Press: 42, а також LaFreniere, Gilbert F. 2008. The Decline of Nature: Environmental History and the Western Worldview. London: Academica Press: 43—44.

33

Див. Braarvig, Jens. 2018: «Dependent Languages», 79—91, у Braarvig, Jens, Markham J. Geller (red.). 2018. Multilingualism, Lingua Franca and Lingua Sacra: 88—89. Open Access, https://www.mprl-series.mpg.de/studies/10/index.html.

34

Jacobsen, Thorkild. 1982. «Salinity and irrigation agriculture in antiquity: Diyala Basin archaeological report on essential results, 1957—58», (Bibliotheca Mesopotamica, Vol. 14.) xiv, 107 pp., 6 plans, 20 plates. Malibu California: Undena Publications.

35

Цю теорію 2012 року запропонував Метт Конфісрт, геолог Центру полярних досліджень ім. Р. Берда. Такі самі теорії запропонували й щодо Індської цивілізації, див. Marris, Emma. 2014. «Two-hundred-year drought doomed Indus Valley Civilization». Science, 03.03.2014, https://www.nature.com/news/two-hundred-year-drought-doomed-indus-valley-civilization-1.14800 (дата звернення: 01.04.2020).

36

Дехто стверджує, що географія регіону суттєво змінилася, бо раніше суху Перську затоку залило водою після останнього льодовикового періоду. Інша гіпотеза стверджує, що, ймовірно, метеорит або комета впала в Індійський океан приблизно у 3000—2800 рр. до н.е., зумовивши гігантське цунамі. Також твердять, що міф про потоп може ґрунтуватися на раптовому піднятті рівня моря, що його спричинило швидше дренування озера Аґассіс наприкінці останнього льодовикового періоду. Унаслідок дренування також виник потоп, що вразив більшість світу. Див. шосту частину, де про це йтиметься докладніше. У Castleden, Rodney. 1998. Atlantis Destroyed. London: Routledge описані деякі ці події.

37

Геродот. Історії в дев’яти книгах. / пер. О. Білецького. Київ: Наукова думка, 1993. С. 88—89. Ця книжка написана приблизно 440 р. до н. е.

38

Окупація Єгипту була частиною більшого плану, що мав на меті поставити під загрозу позиції британців в Індії, а також послабити здатність Лондона перешкоджати французьким амбіціям.

39

Jonquière, Clément de La. 1899. [2003]. L’expédition d’Égypte, 1798—1801, vol 2: 585.

40

Сьогодні цей населений пункт має назву Рашид і досі лежить на берегах Нілу, неподалік того місця, де річка втікає в Середземне море. Докладніший опис боротьби за цей камінь, що точилася між британськими та французькими колоніалістами, поданий у Tvedt, Terje. 2012. Nilen. Historiens elv. Oslo: Aschehoug: 52—54.

41

Літератури про Стародавній Єгипет сила-силенна. Ось кілька праць, у яких розглядають різні аспекти: Anthes, Rudolf. 1959. Egyptian Theology in the Third Millennium B. C., Journal of Near Eastern Studies,18, 3: 169—212; Butzer, Karl. 1976. Early Hydraulic Civilizations in Egypt: A Study in Cultural Ecology. Chicago and London: University of Chicago Press; Bunbury, Judith, 2010. «The Development of the River Nile and the Egyptian Civilization: A Water Historical Perspective with Focus on the First Intermediate Period», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red): Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.): A History of Water (9 vol.), London: IB Tauris; Lorenz, Kemp, Barry. 1991: Ancient Egypt: Anatomy of a Civilization. London: Routledge; Oestigaard, Terje: 2018. The Religious Nile, Water, ritual and society since ancient Egypt, London: IB. Tauris. Щодо літератури, пов’язаної з Єгиптом і Нілом у цій частині й пов’язаної з Нілом під Британською імперією в четвертій частині, посилаюся на тритомну бібліографію, що охоплює різнобічну літературу про Ніл: Tvedt, T. 2001: The River Nile and its Economic, Political, Social and Cultural Role. An Annotated Bibliography. London: IB. Tauris; Tvedt, T. & Hovden, E. 2008. A Bibliography on the River Nile. Vol. II, Literature Published 2000—2006. Bergen: BRIC, а також Tvedt, T. & Hovden, E. 2008. A Bibliography on the River Nile. Vol. III Nile Plans and Reports 1960—2006. Partially annotated. Bergen: BRIC.

42

У кліматичній літературі пустельним кліматом називають погоду, де річна кількість опадів переменшує 200 міліметрів.

43

Ритм життя суспільства зоставався таким, доки Єгипет на чолі з Гамалем Абделем Насером не побудував із допомогою СРСР нове Асуанське водосховище. Коли його ввели в експлуатацію 1971 року, Ніл у Єгипті перетворився з природної, частково загаченої річки на зрошувальний канал. Відтоді Ніл ніс у Єгипет стільки води, скільки воліло керівництво країни, і тоді, коли воно цього хотіло.

44

Геродот. Історії в дев’яти книгах. / пер. О. Білецького. Київ: Наукова думка, 1993. С. 82.

45

Останній природний розлив Нілу відбувся у 1947—1948 роках, тобто до побудови Асуанського водосховища.

46

Див., напр., Hurst, H. E., 1952. The Nile. A general account of the river and utilization of its waters. London: Constable.

47

Почитати докладніше про Фалеса та його погляд на значення води можна у Tvedt, Terje. 2012. Nilen. Historiens elv, Oslo: Aschehoug: 30—32.

48

Наприклад, одну з перших загат у світі звели в Єгипті приблизно 2600 р. до н. е. — загату Садд аль-Кефера. Ця гребля контролювала розливи Нілу, але коли вийшла з ладу, це не мало вирішального значення.

49

Said, Rushdi. 1993. The River Nile. Geology, hydrology and utilization. Oxford: Pergamoon Press, а також Rzoska, Julian (red.). 1976. The Nile: Biology of an Ancient River. The Hague: Junk.

50

Evans, Terry. 1990. «History of Nile flows», у Howell, P. P., J. A. Allan. 1990. The Nile. Resource Evaluation, Resource Management, Hydropolitics and Legal Issues. London: SOAS, p. 5—40.

51

Див. Lehner, Mark, Zahi Hawass. 2017. Giza and the Pyramids: The Definitive History. Chicago: University of Chicago Press.

52

Стародавня єгипетська культура та уявлення про світоустрій позначилися, зокрема, на юдаїзмі та християнстві. За традицією, Мойсей жив у Єгипті за правління фараона, а пізніше, після того як римляни завоювали країну, Ісус і Марія ходили до дельти Нілу, а Марко, пишучи Євангеліє, жив в Александрії. У Біблії Бог використовує владу над Нілом, щоб покарати Єгипет, водночас як Ніл — це одна з чотирьох річок, що течуть у Раю.

53

Докладніше про це див., напр., Lawson, Fred H. 2010. «Nile River Flows and Political Order in Ottoman Egypt», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red). Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.), A History of Water (9 vol.). London: IB Tauris.

54

Теза про те, що розвиток — це нормальний стан суспільства, являє собою оптимістичну історичну теорію, що її сформували, намагаючись зрозуміти трансформацію європейських суспільств у ХІХ столітті. Таке мислення лиш посилилося за часів колоніалізму, коли західні держави несли в решту світу результати свого розвитку як жест доброї волі. Якщо дотримуватися цієї теорії, те, що насправді потребує пояснення, стає чимось нормальним, а брак розвитку вважатимуть за аномалію, ваду чи хворобу. А втім, технологія єгипетського землеробства впродовж усіх цих тисячоліть являла собою оптимальну адаптацію до екології річки, і її вперше порушили лише в ХІХ столітті через промислову революцію у Європі.

55

Тут я використовував Piggott, S. 1950. Prehistoric India. London: Penguin; Romila, Thapar. 2004. Early India: From the Origins to AD 1300. University of California Press; Possehl, Gregory L. 1997. The Transformation of the Indus Civilization, Journal of World Prehistory, 11 (4): 425—472, Giosan, L. et al. 2012. «Fluvial landscapes of the Harappan Civilization», Proceedings of the Natio­nal Academy of Sciences. USA. 109 (26): 1688—94; Sanyal, Sanjeev. 2012. Land of the Seven Rivers. A Brief History of India’s Geography. London: Penguin, у Possehl, Gregory L. 2010. «The Indus Civilization and Riverine History in Northwestern India and Pakistan», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red.). Rivers and Society: From the Birth of Agriculture to Modern Times, Series II, Vol. 2, у Tvedt T. (seriered.). A History of Water. London: IB Tauris. Якщо когось цікавить загальна книжка про воду й історію, див. Fagan, Brian. 2011. Elixir. A History of Water and Humankind. New York: Bloomsbury Press.

56

Роботу очолював сер Джон Маршалл. Він написав кілька фундаментальних книжок про цю цивілізацію і вплинув на те, як розуміємо її сьогодні.

57

Індська цивілізація не була цивілізацією одного Інду в буквальному розумінні. Північні частини водойми мали вкрай обмежений потенціал для землеробства. На півночі, неподалік кордону з Китаєм, на території сучасного Пакистану, річка завжди текла через стрімкі ущелини, обіч яких людям зі звичайними нервами складно їздити. З вузеньких гравійних доріг на схилах гір можна «зазирнути» в річку, що тече за сто метрів нижче. Від Гілгіту й південніше в напрямку Ісламабада річкою теж було неможливо користуватися в давні часи. Тут вона ставала радше перешкодою для всіх. Так, південна частина Інду, бувши протилежністю Інду на плоских рівнинах, підкреслює цивілізацієтворчу роль останнього. Ці розбіжності в одній водоймі також свідчать про те, що історичний аналіз відносин річок і суспільства має брати до уваги часто розбіжні відносини, що складалися між водоймою та суспільствами вздовж неї.

58

Piggott, S. 1950. Prehistoric India. London: Penguin: 200.

59

Wheeler, Mortimer. 1968. The Indus Civilization (3-є вид.). Cambridge: Cambridge University Press.

60

Докладніше див. McIntosh, Jane. 2008. The Ancient Indus Valley: New Perspectives. Oxford: ABC-CLIO.

61

Деякі індійські дослідники, щоправда, обстоюють тяглість, стверджуючи, що частина Індської цивілізації ввійшла до пізнішої індуїстської традиції, див., напр., науково-популярну книжку: Sanyal, Sanjeev. 2012. Land of the Seven Rivers. A Brief History of India’s Geography. London: Penguin. Така інтерпретація, однак, не відкидає питання про причини зникнення цієї цивілізації на другий план. Для короткого дослідження «полишених міст», див. Wood, W. H. Arden. 1924. «Rivers and Man in the Indus-Ganges Alluvial Plain», у Scottish Geographical Magazine, 40, 1: 1—16.

62

Жодна річка чи географічне явище навіть і близько не такі важливі в цих священних текстах. Мати Ганг, наприклад, майже тут не трапляється. Дослідження значення річки Ганг в індійській історії подано у Darian, Steven G. 1978. The Ganges in Myth and History. Honolulu: The University Press of Hawaii.

63

Вчені з Physical Research Laboratory (PRL) в Ахмедабаді й Індійського технологічного інституту в Бомбеї 2019 року опублікували статтю у Science Reports, стверджуючи, що знайшли Сарасваті, див. «Evidence of river Saraswati’s existence found?», The Hindu, 7.12.2019 (дата звернення: 18.05.2020).

64

Деякі стверджують, що суперечливо ставити знак рівності між Гхаггар і Сарасваті. Їхній аргумент полягає в тому, що басейн Гхаггару був осушений, коли писали Веди; див. Thapar, Romila. 2004. Early India: From the Origins to AD 1300. University of California Press: 42 Для дискусій про те, що сталося з Індською цивілізацією, див. також Possehl, Gregory L.1997. «The Transformation of the Indus Civilization», Journal of World Prehistory, 11, 4: 425—472, а також Giosan, L. et al. 2012. «Fluvial landscapes of the Harappan Civilization», Proceedings of the National Academy of Sciences. USA. 109, 26, 1688—94.

65

У ХІХ столітті, коли сформували перші теорії про розвиток суспільства, людству було відомо лише про Стародавній Єгипет, до того ж украй мало. У той час коли Фрідріх Геґель описував Єгипет як статичну противагу європейському динамізму — і це вплинуло й на норвезького письменника Генріка Ібсена, коли той писав вірші після виправи в Єгипет 1869-го, — люди ще не вміли тлумачити ієрогліфи. Коли Фрідріх Енгельс, колега Маркса, розвивав теорії про приватну власність і походження держави, люди мали рудиментарні знання про Шумер, а про Індську цивілізацію й Теракотову армію Цінь Ши Хуанді просто не знали. І коли батько соціології, Еміль Дюркгайм, писав, що соціологія має перейматися лише «соціальними фактами», адже лише вони можуть пояснити соціальні змінні, ані він, ані будь-хто інший не знав про роль кліматичних змін у розвитку та долі перших цивілізацій. Такі думки в соціології виникли через штиб життя в міській Європі у ХІХ і першій половині ХХ століття. Вони виникли і вкоренилися в науці так швидко, адже тоді люди вірили, що панували над природою, тому розвиток суспільств пояснювали, не аналізуючи відносин між природою та суспільством. Перемогу модерну над природою сприймали як найфундаментальнішу рису цієї епохи, тому природа не становила цікаву тему для соціології. Перші цивілізації довели нам, що це хибний підхід.

66

У Tvedt, Terje. 2016. Water and Society. Changing Perspectives of Societal and Historical Development. London: IB Tauris я порівнюю Єгипет і Норвегію, коли йдеться про деякі загальні питання, пов’язані з різними відносинами між водою і суспільством, с. 162—175.

67

За винятком хіба комуни Шок у Гудбраннсдален, найсухішого регіону Норвегії, де в середньому за рік випадає менш ніж 300 міліметрів опадів. Тут так рідко дощило, що людям довелося організувати систему штучного зрошення. Воду вели з гір лісоспусками на поля, а знизу викопали малі рівчаки, де можна було затикати дірки, щоб розподіляти воду полями. В інших місцях гірської Норвегії також зрошували поля, але далеко не в таких масштабах.

68

У романі норвезького письменника Кнута Гамсуна «Соки землі», за який він отримав Нобелівську премію, головний герой, Ісак Селланро, міг відвернутися від суспільства, узяти всі свої речі й податися в ліс, шукати нового місця, не підкорюючись жодній владі, жодній державі, жодному феодалу, що контролював колодязі та водні ресурси, як це було в багатьох місцях від Франції до Сицілії. Ісак Селланро міг піти за власним життєвим призначенням, він був автономний, адже його прихистив би ліс, де текли струмки й падав дощ і де воду контролював лише він сам. Така постать селянина в романі Гамсуна далеко не універсальна, це дитя північно-західного дощовитого узбережжя Євразії. Про таку незалежність від суспільства селяни в зрошувальних суспільствах могли тільки мріяти.

69

Уперше це поняття я використовую у Tvedt, Terje. 2016. Water and Society. Changing Perspectives of Societal and Historical Development. London: IB Tauris. Визначаю його так: «Водо-суспільні системи: поняття, що описує специфічні відносини води та суспільства, такі складні, але стабільні, що їх можна розглядати як постійні адаптивні системи, яким притаманні й визначені повторювальні цикли, та зміни. У таких відносинах соціальні системи й водойми розглядають як фундаментально пов’язані у взаємному процесі розвитку».

70

У McNeill, J. R. William H. McNeill. 2003. The Human Web. A Bird’s Eye view of World History, New York, W. W. Norton and Company, автори подають аналіз ролі комунікації та поширення культури в історії світу.

71

Найвідомішим прибічником такого погляду, мабуть, є британський історик Арнольд Тойнбі. Цю тезу він висуває у великій розвідці: Toynbee, Arnold J. (1934—1960). A Study of History. Це дванадцятитомник, присвячений історії цивілізацій.

72

Див., напр., Bernstein, William J. 2009. A Splendid Exchange: How Trade Shaped the World from Prehistory to Today, New York: Grove Atlantic, що подає виклад раннього значення торгівлі.

73

Див., напр., Cross, Frank More, 1989. «The invention and development of the alphabet», 77—91, у Senner, Wayne M. (red.). 1989. The Origins of Writing, London: University of Nebraska Press: 77. З другого боку, алфавіт винайшли лише один раз. Із його появою приблизно 1250 р. до н. е., коли він містив 22 знаки, відбулася революція — і він поширився як ідея та модель.

74

Написи китайськими ієрогліфами також знайшли в черепашачих панцирах часів династії Шан (1766—1123 р. до н. е.).

75

Childe, Gordon V. 1942 (1960). What Happened in History. Rev. ed. Baltimore: Penguin.

76

Карнейро підсумував дослідження держави так: «Виникнення держави — це найважливіша політична подія в історії людства, однак ми досі не повністю розуміємо цей процес. Насправді жодна відома теорія не повна й задовільна. Усі так чи інакше помиляються», с. 733 у Carneiro, Robert L. 1970. «A theory of the origin of the state», у Science, 169. 3947: 733—738. Ця проблема досі не розв’язана.

77

Фрідріх Енгельс. Походження родини, приватної власності й держави / Пер. з нім. — Харків: Державне видавництво України, 1925. Перше видання праці Енгельса побачило світ 1884 року. Це була спроба Енгельса оновити та розширити марксистську теорію, щоб та теж містила питання про виникнення держави. Це вважали за необхідність, адже Маркс у «Капіталі» майже не розглядав ролі держави. Рух історії пов’язували натомість із рухом самого «капіталу», що став самостійним áктором і змітав усе інше. Унаслідок цього держава як історичний áктор, якщо не втратила актуальності, то стала більш маргінальна.

78

У цій книжці ідеологія не визначена так, як у марксистській традиції, де вона була «хибною свідомістю», тобто системою ілюзій про реальність, що заважає людям розуміти власні, справжні інтереси. Не визначена вона і як набір глибоких переконань та уявлень про те, як улаштований світ. Надаю ідеології обмеженіше значення, щоб ідентифікувати та аналізувати зміни в ідеологіях упродовж історії, також ранньої. Уживаючи слово «ідеологія», я просто маю на увазі відносно великі ідеї, які, на думки їхніх носіїв, можуть пояснити великі питання в суспільстві та житті. Так, цей термін доволі синонімічний до світогляду чи штибу мислення, але не має відбивати глибокі переконання та переконання щодо того, як улаштований світ.

79

Рамзес ІІ керував Єгиптом з 1279 до 1213 р. до н. е.

80

Crawford, Harriet. 2004. Sumer and the Sumerians (2-ге вид.). Cambridge: Cambridge University Press: 28.

81

Gibbon, Edward, 1776—1789. The History Of The Decline And Fall Of The Roman Empire. London: Strahan & Cadell. Перший том з’явився у 1776-му, другий і третій у 1781-му, четвертий, п’ятий, шостий у 1788—1789 роках. Ця праця була новаторською і в іншому сенсі: там Ґіббон критикував організовану релігію, а що ще важливіше — представив сучасний історично-фаховий погляд на історію, у тому сенсі, що він вважав, що історія розвивалася без Божого керівництва.

82

Mommsen, Theodor. 1871—1908. History of Rome. Англійські переклади цієї праці з’являлися впродовж майже тридцяти років.

83

Toynbee, Alfred (1934—1960). A Study of History. Це дванадцятитомник про історію світу.

84

Саме тому Саддам Хусейн — іракський диктатор, чий режим повалили США, увірвавшись у країну, — був великим прихильником давньої літератури; його перший роман «Забіба та король» поєднував «Епос про Гільгамеша» і «Тисячу й одну ніч». Цей роман також був екранізований як фільм і мюзикл, щоб посилити позицію Саддама. Так він мав би постати перед публікою як лідер, який приніс давні традиції в сучасність.

85

Див., напр., Li Shi. 2019. History of Science and Technology in the Ming Dynasty; Deep Logic (електронна книжка); Grove, Lina, Christian Daniels (red.) 1984. State and Society in China: Japanese Perspectives on Ming-Qing Social and Economic History. Tokyo: University of Tokyo Press; Sung Ying-hsing. 1997. T’ien-Kung K’ai-Wu: Chinese Technology in the Seventeenth Century. New York: Dover Publications; Brook, Timothy. 2010. The Troubled Empire: China in the Yuan and Ming Dynasties, Cambridge, MA: Belknap Press of Harvard University Press; Twitchett Denis C., Frederick W. Mote (red). 1998. The Cambridge History of China: Volume 8: The Ming Dynasty, Part 2: 1368—1644., Cambridge: Cambridge University Press.

86

Тогочасна кількість населення Китаю — 60 мільйонів, але історики згодом вирахували, що ця цифра, ймовірно, ближча до 100 мільйонів. (У Норвегії в той час жило 140 000—200 000 осіб. У Holmsen, Andreas. 2007. Norges historie. Fra de eldste tider til 1660, Oslo: Universitetsforlaget: 421 подано 180 000.) За 150 років, 1660-го, приблизно наприкінці правління династії Мін, кількість населення Китаю виросла до 160 мільйонів. Англію, яка незабаром стане найбільшою економікою світу й найпотужнішою країною, тоді населяли менш ніж п’ять мільйонів.

87

У Китаї Янцзи називають річкою Чан — «Довгою річкою». Янцзи — англіфікована назва, що закріпилася в багатьох європейських мовах.

88

Багато норвежців, включно зі мною, вважають захопливим Телемаркський канал, збудований наприкінці ХІХ століття. Він поєднує міста Шієн і Дален у Південній Норвегії і, як порівняти, має лише 100 кілометрів завдовжки.

89

Метафора. Хто як не правитель вирішував, кому відрубувати голову, а кому — ні.

90

Duducu, Jem, 2017. The Sultans: The Rise and Fall of the Ottoman Rulers and Their World: A 600-year history. Amberley Publications: 7.

91

Приблизно 1500 року ісламські сили росли і в Азії. Уже 731 року мусульманські солдати ввійшли в Сінд, сучасний Пакистан, і це було вступом до ісламського завоювання суттєвих частин Азії. За 700 років моголи заснували свою імперію, підім’явши під себе території індуїстської Індії. Неймовірний Тадж-Махал — яскравий культурний і архітектурний приклад панування ісламу в Азії. Так, приблизно 1500 року найвірогіднішим сценарієм було те, що іслам стане панівною релігією у світі, а християнство поступово відтіснятиметься на захід і північ Європи. Позаяк халіфат з 1517 року розташовувався в Константинополі, ісламське завоювання Індії зміцнило позиції османів у світі.

92

Tong Zhang, Barry Schwartz, 1997. Confucius and the Cultural Revolution: «A Study in Collective Memory Author», у International Journal of Politics, Culture, and Society, 11, 2: 189—212.

93

Xi Jinping’s Speech in Commemoration of the 2,565th Anniversary of Confucius’ Birth, http://library.chinausfocus.com/article-1534.html (дата звернення: 10.05.2020).

94

Щоб глобальні історичні тенденції були зрозумілі, ми не можемо уникнути поняття «цивілізація» і не визначати його інакше, ніж за аналізу давніх цивілізацій. Серед істориків цей термін досить довго використовували в описовий і ціннісно-нейтральний спосіб про різні культурні регіони, що існували впродовж тривалого часу. Тому було звично говорити про Китай як про цивілізацію зі своїми особливими ідеологічними та історичними традиціями — не універсальними традиціями, що мають бути пов’язані з визначеними географічними регіонами. Університети та школи або громадськість у Європі чи на Близькому Сході має, наприклад, у кращому разі поверхове ставлення до панівних китайських традицій. Так само є безліч праць близькосхідних авторів про іслам, зростання й занепад ісламської цивілізації, про правові традиції, релігійні уявлення й політичні інституції. Ці праці ніколи не впливали на те, як члени суспільства в Китаї чи Західній Європі думали про суспільство, це життя або життя після смерті. Аналогічно, певна річ, можна говорити про визначену західну цивілізацію зі своїми особливими традиціями, де Арістотель, Платон, Ісус і Марія, Геґель, Маркс, Моцарт, Біллі Голідей, «Бітлз», Майкл Джексон і Пікассо відіграють зовсім іншу роль для роздумів суспільства про себе, ніж у Китаї чи ісламських країнах. Якщо ісламські лідери майже відразу після того, як іслам став панівною релігією на Аравійському півострові в VII столітті, поділили світ на дві частини — дім ісламу (миру) і дім війни, — то уявлення про «західну цивілізацію» — це здебільшого явище ХХ століття, що замінило поняття «європейської» чи «християнської цивілізації». Усі цивілізації певною мірою ґрунтуються на invented traditions, або «винайдених традиціях», але саме різне сприйняття робить їх значущими та фактичними історичними явищами. Межі між ними, певна річ, не чіткі, адже немає паспорта цивілізації чи цивілізаційної митниці. Як сказав Генрі Кіссінджер, невідомо, хто підніме слухавку, коли хтось телефонуватиме, щоб поговорити з лідером цивілізації. У цій книжці також підкреслюю, що цивілізації — це не суб’єкти, що діють. Діють лише визначені політичні й економічні угруповання, які іноді вдають із себе представників «колективного ми» чи цілої «цивілізації». Як описове поняття, «цивілізація» — це щось особливе, що водночас розвивається та змінюється. Воно, звісно, не заміняє такі поняття, як капіталізм, феодалізм чи соціалізм, а збагачує їх, кидаючи світло на інші питання та явища. Використання поняття «цивілізація» не передбачає що той, хто його використовує, стає прибічником уявлень чи теорій про те, що війни між цивілізаціями необхідні або неминучі. Поняття «цивілізація», звісно, не означає, що вони незмінні. Насправді немає іншого поняття, яке замінило б «цивілізацію», адже потребуємо поняття, що може охопити одиниці, більші за держави, але менші за світ і континенти.

95

«Erdogan holds mass celebration on Ottoman conquest anniversary», https://www.dw.com/en/erdogan-holds-mass-celebration-on-ottoman-conquestanniversary/a-19292255 (дата звернення: 03.02.2020).

96

Противники президента нарекли його «новим султаном». Цьому також посприяло те, що Ердоган збудував собі розкішний президентський палац, що обійшовся в приблизно 410 000 доларів. Див., напр., Cagaptay, Soner, 2017. The New Sultan: Erdogan and the Crisis of Modern Turkey, London: IB Tauris. Див. також того самого автора: Cagaptay, Soner. 2019. Erdogan’s Empire: Turkey and the Politics of the Middle East. London: IB Tauris. Див. також Johnsen, Nilas. 2019. Erdogan. Tyrkias nye sultan, Oslo: Aschehoug.

97

Як зазначає угорський історик Ґабон Аґостон: «Перелік авторів, які мають такі погляди, довгий і містить [таких провідних істориків, як] Кеннет Сеттон, Пол Кеннеді, Ерік Джонс, Артут Ґолдшмідт і Бернард Льюїс», див. Ágoston, Gábor. 2005. Guns for the Sultan: Military Power and The Weapons Industry in the Ottoman Empire, Cambridge: Cambridge University Press. Див. також Jones, E.L. 1997. The European Miracle: Environments, Economies, and Geopolitics in the History of Europe and Asia, (2-е вид.). Cambridge: Cambridge University Press: 175—191. Джонс пише: «У такт розвитку Європи вони [османи] також могли чогось звідти навчитися. Хай там як, вони плюнули на цю можливість, і згодом їх охопив терор» (с. 178).

98

Ідеться про du Halde, Jean-Baptiste. 1735. Geographical, Historical, Chronological, Political, and Physical Description of the Empire of China and Chinese Tartary. Її спершу опублікували французькою. Жан-Батист Дюальд сам ніколи не був у Китаї, але розмовляв з кількома місіонерами-єзуїтами, які мали впливові позиції при китайському дворі.

99

Ляйбніца також вразила схожість бінарної арифметики (яку він винайшов і яка відтак стала математичною основою всіх комп’ютерів) і «Книги зміни», класичного китайського трактату, який символічно описував структуру всесвіту так, що вона в багатьох важливих сферах збігалася зі структурою бінарної математики. Див. Eberhard, Wolfram. 1950. History of China (4-е вид. 1977), Berkeley: University of California Press: 294.

100

Див. Marco Polo, 2018. The Travels of Marco Polo, the Venetian, пер. і ред. William Marsden, London: Forgotten books.

101

У Tvedt, Terje. 2002. Verdensbilder og selvbilder. En humanitær stormakts intellektuelle historie Oslo: Universitetsforlaget я аналізую, як головні норвезькі письменники описували маоїзм у Китай, індуїзм й іслам. Один із висновків полягав у тому, що ці світогляди сприймали як такі, що мають цілком вимірювані цінності та уявлення, які збігаються з цінностями авторів. Художні твори були абстраговані від історії та контексту. І сталося щось кумедне: коли ці світогляди універсалізувалися, вони стали самовтілюваними. Це було однією з причин, чому такий спосіб розглядати й применшувати різноманіття світу став дуже потужним у Норвегії в часи міжнародного прориву.

102

Добірка книжок, що розглядають різні аспекти історії цього регіону та його відносини з Європою: Goodwin, Jason.1998. Lords of the Horizons: A History of the Ottoman Empire. New York: H. Holt; Duducu, Jem. 2017. The Sultans: The Rise and Fall of the Ottoman Rulers and Their World: A 600-year history, Amberley Publications; Finkel, Caroline. 2005. Osman’s Dream; Kafader, Cemal. 1995. Between Two Worlds: The Construction of the Ottoman State. Akgündüz, Ahmed, Said Özürk. 2011. Ottoman History: Misperceptions and Truths, Rotterdam: IUR Press; Faroqhi, Suraiya. 2005. Subjects of the Sultan: Culture and Daily Life in the Ottoman Empire, London: I.B. Tauris; İnalcık, Halil. 2005. «The Ottoman State: Economy and Society, 1300—1600», у Halil, İnalcık, red. 2005. An Economic and Social History of the Ottoman Empire: Volume 1: 130—1600, Cambridge: Cambridge University Press: 9—37.

103

Жодна дискусія про аналіз та осмислення Османської імперії неможлива без згадки про Едварда Саїда (1935—2003) і його вкрай впливову критику орієнталізму в західній історії ідей. Саїд, американський професор літературознавства в Колумбійському університеті, палестинець із походження, стверджував, що те, як Захід інтерпретує Близький Схід, сягає корінням європейського імперіалізму в цьому регіоні в ХІХ столітті. Див. Said, Edward, 1978. Orientalism. New York: Vintage Books, і також його книжку про сучасніші образи ісламу: Said, Edward, 1997, Covering Islam: How the Media and the Experts Determine How We See the Rest of the World. New York: Vintage Books.

104

Див., напр., Herrin, Judith. 2007. Byzantinum. The surprising life of a medieval Empire, London: Penguin Books.

105

Певна річ, серед учених немає згоди щодо причин конфлікту між християнством та ісламом 1000 років тому й щодо того, що справді було рушієм хрестових походів і хто винен найбільше. Але один висновок незаперечний — програли християни. Див. класичну сучасну працю Riley-Smith, Jonathan. 2005. The crusades: a history. London: Continuum.

106

Після того як Османська імперія стала важливою політичною силою в Європі, європейці об’єднувалися з османами, воюючи проти інших європейських країн чи правителів. Візантійці 1345 року самостійно через внутрішню боротьбу за владу запропонували османам перейти протоку Дарданелли, що розділяє Азію та Європу. Тож до нового початку ісламських завоювань в історії Європи призвів не напад мусульманської Османської імперії, а брак єдності між християнськими лідерами.

107

У цей період експансія ісламу тривала в Африці та Азії. Яскравий приклад чимраз більшого впливу ісламу в Африці, що на той час була майже «дехристинізаційована» — за винятком Ефіопії, — це малійський правитель Манса Муса (1312 — прибл. 1337). У 1324 році він вирушив у Мекку як паломник. Згідно з тогочасними історіями від ісламських мандрівників, це було чи не найбільше паломництво в історії, адже Мусу супроводжували 60 000 чоловіків і жінок, 12 000 рабів, тисячі з яких, імовірно, несли по 1,8 кг золота, а також 80 верблюдів, кожен з яких був завантажений золотом. Див., напр., Rodriguez, Junius P. (red). 1997. The Historical Encyclopedia of World Slavery, vol I, Oxford: ABC-CLIO: 449.

108

Утім, навіть у контексті воєн між ісламськими країнами та Європою, європейці не лише конструювали «образ ворога». У норвезькому дискурсі про історію світу багато хто не оминає увагою хрестові походи, що їх запустив папа Урбан ІІ 1095 року, коли проголосив промову про «мусульманську загрозу». Ця промова пролунала після того, як посланці візантійського імператора Олексія І Комніна попросили про допомогу в боротьбі з нападами мусульман — турків-сельджуків. Однак у європейській і норвезькій літературі про хрестові походи в останні роки часто говорять радше про західну та християнську агресію. І це неабияк відрізняється від наративів про поразки Європи в оборонній війни проти експансії Османської імперії, починаючи з XIV століття. Ослаблений папа, кілька європейських держав, включно із Францією та Болгарією, зібрали війська, щоб відбити в османів столицю Болгарії, Никополь. Битву під Никополем вважають за останній великий хрестовий похід у Середньовіччі, у ній європейці зазнали поразки проти краще організованих і краще споряджених османів. Європейських військовополонених відрядили в Каїр, Багдад і Тебриз, де їх показово водили вулицями. Інша поразка європейців сталася 10 листопада 1444 року, коли султан Мурад ІІ переміг угорські та польські війська в останній битві під Варною, містом у Болгарії на березі Чорного моря, куди сьогодні чимало європейців приїздять відпочити. Невдалу військову кампанію у Варні почали кілька європейських монархів, які воліли покласти край розширенню Османської імперії до Центральної Європи. За чотири роки Мурад ІІ знову переміг європейців у другій битві під Косово 1448 року. Приблизно 400 років по тому європейську ідею про націю живило вороже ставлення до османів, адже воно загрожувало свободі націй. Грецьку визвольну війну проти турецько-ісламського панування в 1820-х оспівували поети від Лорда Байрона до Генріка Верґеланна як справедливу боротьбу проти тиранії турків. Відтак у ХІХ столітті великі європейські держави почали підтримувати послаблену Османську імперію. Англія та Франція стала на бік османів у Кримській війні проти Росії, а Англія разом з Османською імперією, як побачимо в шостій частині, почала завоювати Єгипет і Північну Африку. Так, мусульмани були союзниками європейців у боротьбі проти інших європейських держав. Цей факт теж стерли зі сторінок історії, говорячи про óбрази ворогів на Сході, «створювані Заходом».

109

Див., напр., Гантінґтон Семюел П. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. Пер. з англ. Наталії Климчук. Львів: Кальварія, 2006 як представника цієї перспективи. Гантінгтон, провідний політолог і колишній радник американських президентів, був не єдиний, хто говорив про боротьбу між цивілізаціями та релігіями. Такі теорії набули ще більшої популярності після терористичного акту 11 вересня 2001 року.

110

Китай, як і більшість Близького Сходу, відчув наслідки монгольської навали Чингісхана та його наступників. Монголи зруйнували Багдад, центр Аббасидського халіфату, і вбили чимало людей, а в Китаї прийшли до влади 1271 року й заснували династію Юань.

111

Див., напр., одну з багатьох статей про це явище: Qian Lui et al., 2018. «Climate, disasters, wars and the collapse of the Ming Dynasty», у Environmental Earth Sciences 77(2). Особливо нищівні наслідки виникли внаслідок руйнування дамб водами Хуанхе — у 1344 і 1351 роках.

112

Див. Ebrey, Patricia Buckley. 2010. Cambridge Illustrated History of China, Cambridge: Cambridge University Press. Щоб загалом ознайомитися з економічним розвитком, див., напр., Atwell, William. 1998. «Ming China and the Emerging World Economy, c. 1470—1650», у Twitchett, Denis C., Frederick W. Mote. (red.). 1998. The Cambridge History of China: Volume 8: The Ming Dynasty, Part 2: 1368—1644, Cambridge: Cambridge University Press: 376—416. Atwell, William. 2002. «Time, Money, and the Weather: Ming China and the ‘Great Depression’ of the Mid-Fifteenth Century», у The Journal of Asian Studies 61, 83—113.

113

Andrew, Anita M., John A. Rapp (red.). 2000. Autocracy and China’s Rebel Founding Emperors: Comparing Chairman Mao and Ming Taizu, London: Rowman and Littlefield: 63.

114

Див. Hayhoe, Ruth, Yongling Lu. 1996. Ma Xiangbo and the Mind of Modern China, East Gate Books: 276; Greenbaum, Jamie. 2007. Chen Jiru (1558—1639): The Development and Subsequent Uses of Literary Personae, Sinica Leidensia, 81.

115

Див. Центральне статистичне бюро Норвегії (Statistisk sentralbyrå), 2018. Площа оброблювальних угідь (Jordbruksareal etter bruken) — 9 836 352 акрів.

116

Політолог Карл Віттфоґель у 1950-х у межах пропаганди епохи Холодної війни проти Китаю та СРСР запропонував теорію про те, що тривала історія зрошувального землеробства в Азії створила особливу форму авторитарного правління. Цю форму він називав «східною деспотією» і вважав, що вона могла пояснити позиції комунізму в країнах на континенті. Див. Wittvogel, Karl.1957. Oriental Despotism: A Comparative Study of Total Power. Yale: Yale University Press. Ця книжка стимулювала дослідження історії зрошувальних суспільств, а надто відносин між державою та суспільством. Однак детерміністська тенденція в його аналізі створила спрощене розуміння взаємозв’язку річкових систем, зрошення та характеру держави. Шрі-Ланка, наприклад, була класичною азійською зрошувальною цивілізацією, але тут не розвинулася така сама державна система. В Індії також не виникло сильного та об’єднаного державного управління, як у Китаї.

117

В останні роки команда археологів і природознавнів зробили відкриття, які, на їхню думку, доводять, що історії про Юя — не міфи. Учені вважають, що в час, зазначений у класичних легендах, справді був потоп, а тому, ймовірно, китайці почали працювати з річками. Див., напр., Montgomery, David R. et al. 2016. «Emperor Yu’s Great Flood», Science: 353, 6299: 538—539.

118

Посилання на частину літератури про Хуанхе подане у Qiang Zhang, Chong-Yu Xu, Tao Yang, Zhen-Chun Hao. 2010. «The Historical Evolution and Anthropogenic Influences on the Yellow River from Ancient to Modern Times», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red). Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water (9 vols), London: IB Tauris. Кілька культурних уявлень щодо ролі води подано у Zheng Xaio Yun. 2010. «Shaping Beliefs, Identities and Institutions: The Role of Water Myths among Ethnic Groups in Yunnan, China», у Terje Tvedt og Terje Østigård (red.)., Ideas of Water: From Ancient Societies to the Modern World, vol II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water, 9 vol. London: IB Tauris.

119

Dreyer, Edward L. 2007. Zheng He: China and the Oceans in the Early Ming, 1405—1433. Library of World Biography. New York: Pearson Longman.

120

Є різні версії того, що сталося 1510 року. Ось цю цитую за Bresciani, Umberto. 2016. Wang Yangming: An Essential Biography, Roma: Passerino Editore.

121

Щодо опису системи іспитів див. Elman, Benjamin. 2002, A Cultural History of Civil Examinations in Late Imperial China, Berkeley: University of California Press.

122

В історії Китаю чимало таких водних війн, і «Aquatic Warfare» описана в авторитетних працях. Див., напр., Sawyer, Ralph. 2010. Aquatic Warfare in Historic China; у Tvedt, Terje, Chapman, Graham, Roar Hagen. 2010. «Water, Geopolitics and Collective Power in the New World Order», у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water, Vol. 3, Series 3, London: IB Tauris., с. 111—138.

123

Див. Finkel, Caroline. 2005. Osman’s Dream. London: John Murray.

124

Herrin, Judith. 2007. Byzantinum. The surprising life of a medieval Empire, London: Penguin Books.

125

В Англії, наприклад, перше постійне військо з’явилося приблизно 1660 року після ухвали парламенту про «New Model Army» 1645 року. Див. також Balfour, Patrick. 1977. Ottoman Centuries: The Rise and Fall of the Turkish Empire. New York: Morrow Quill Paperbacks: 52, Goodwin, Jason. 1998. Lords of the Horizons: A History of the Ottoman Empire. New York: H. Holt, 59, p.179—181, Wittek, Paul. 2012. The Rise of the Ottoman Empire: Studies in the History of Turkey, thirteenth—fifteenth Centuries. London: Routledge.

126

Див. Nicolle, David. 1995. The Janissaries, New York: Bloomsbury, і Goodwin, Godfrey. 2013. The Janissaries, London: Saqi Books.

127

Braude, Benjamin (red.). 2014. Christians and Jews in the Ottoman Empire: The Abridged Edition, Boulder Co: Lynne Rienner, р. 18—20.

128

Zilfi, Madeline C. 2010. Women and slavery in the late Ottoman Empire, Cambridge: Cambridge University Press.

129

Див., напр., Lewis, Bernard. 1992. Race and slavery in the Middle East: an historical enquiry, New York: Oxford University Press; Hakan Y, Erdem. 1996. Slavery in the Ottoman Empire and its Demise 1800—1909, London: MacMillan, а також Zilfi, Madeline C. 2010. Women and slavery in the late Ottoman Empire, Cambridge: Cambridge University Press.

130

Див., напр., Frankopan, Peter. 2017. Silkeveiene (overs. Gunnar Nyquist). Oslo: Gyldendal.

131

Quataert, Donald. The Ottoman Empire 1700—1922, 2nd ed. New York: Cambridge University Press, 2005.

132

Faroqhi, Suraiya. 1996. Pilgrims and Sultans: The Haji Under the Ottomans, London: IB Tauris: 46.

133

Braude, Benjamin (red.). 2014. Christians and Jews in the Ottoman Empire: The Abridged Edition, Boulder Co: Lynne Rienner.

134

Zaman, Muhammad Qasim. 2010. «Transmitters of authority and ideas across cultural boundaries, eleventh to eighteenth century», у Cook, Michael (ed.). 2010. The New Cambridge History of Islam (3rd ed.), Cambridge: Cambridge University Press.

135

Див., напр., Alkhateeb, Firas. 2014. Lost Islamic History: Reclaiming Muslim Civilisation from the Past, London: Hurst & Company: 157.

136

Див. приклади різних аналізів: Balfour, Patrick. 1977. Ottoman Centuries: The Rise and Fall of the Turkish Empire. New York: Morrow Quill Paperbacks і Palmer, Allan. 2011. The Decline and Fall of the Ottoman Empire. London: John Murray.

137

Alderson, Anthony Dolphin. 1956. The Structure of the Ottoman Dynasty. London: Clarendon Press:10 і Palmer, Allan. 2011. The Decline and Fall of the Ottoman Empire. London: John Murray.

138

Побачивши, як із палацу виносять стільки домовин, стамбульці зреагували, тож таку систему престолонаступництва змінили.

139

Див., напр., «Erdogan leads first prayer at Hagia Sophia», The Guardian, 24.07.2020.

140

«Why was a sermon delivered in Hagia Sophia holding a sword?», https://en.baaghitv.com/why-was-a-sermon-delivered-in-hagia-sophia-holding-asword/ (дата звернення: 25.07.2020).

141

Термін «державотворча ідеологія» висвітлює, як державне керівництво формулює майбутню ідеальну мету держави, її роль та характер щодо громадян. Отже, варто розрізняти ідеологію та практику, або ідеали та реальність. Державотворчі ідеології можуть змінюватися, а фактична політика держави — ні, і навпаки: ідеологія може зоставатися незмінною, а політика змінюватися.

142

Див., напр., Landes, David S. 1998. The Wealth and Poverty of Nations: Why Some Are So Rich and Some So Poor, New York: W.W. Norton; Ferguson, Niall. 2011. Civilization: The west and the rest. London: Allen Lane; Морис Я. Чому Захід панує — натепер. Оповіді з історії та що з них випливає щодо майбутнього.

143

Дефініція і вжиток цього терміну подані у Pomeranz, Kenneth. 2000. The Great Divergence. China, Europe, and the making of the Modern World Economy, Princeton, NJ: Princeton University Press.

144

Украй впливовий опис нової «світової системи», написаний у перспективі, натхненій марксизмом та теорією залежності, подано у Wallerstein, Immanuel. 1978—1979. Det moderne verdenssystem (2 bind), oversatt av Egil Johan Ree og Jørgen Sandemose, Oslo: Gyldendal.

145

Морис Я. Чому Захід панує — натепер. Оповіді з історії та що з них випливає щодо майбутнього / пер. з англ. О. Кочерга. Київ: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2014. С. 464.

146

Щодо відомого аналізу процесу, що має назву «Колумбійський обмін», див. Crosby, Alfred W. Jr. 1972. The Columbian Exchange: Biological and Cultural Consequences of 1492. Westport, CT: Greenwood Press.

147

Немає чітких показників обсягів цієї работоргівлі, але останніми роками вийшли праці, які припускають, що в полон взяли, а отже, використовували як рабів приблизно мільйон осіб. Див. Davis, Robert C.. 2003. Christian Slaves, Muslim Masters: White Slavery in the Mediterranean, the Barbary Coast and Italy, 1500—1800, London: Palgrave MacMillan. Про один мільйон зазначено в Sowell, Thomas. 2013. Intellectuals and Race. New York: Basic Books: 119.

148

Wright, John. 2007. The Trans-Saharan Slave Trade, London: Routledge і Manning, Patrick. 1990. Slavery and African Life: Occidental, Oriental, and African Slave Trades, Cambridge: Cambridge University Press.

149

Аж два мільйони рабів померли в дорозі. Ті, хто перевозив рабів, отримували величезні прибутки, але не вирішальні для стрибка промислової революції, який до того ж потребував менше капіталу, ніж припускають традиційні теорії. Вкрай впливовий — і вдосконалений пізніше — аналіз значення рабства для розвитку британського капілазму поданий у Williams, Eric 1994 [1944], Capitalism and Slavery,Chapel Hill, North Carolina,: University of North Carolina Press.

150

В Едо, сучасному Токіо, приблизно 1700 року проживав мільйон осіб, його вважали тоді містом із найбільшою кількістю населення.

151

Як написав французький історик Марк Блок, водяне колесо, а надто його значення, завдяки якому млинових жорен стало більше, було найважливішою технологічною революцією в Середньовічній Європі. Це вплинуло на штиб життя людей і те, чим вони могли харчуватися. Див. Bloch, Marc. 1935. «Avènement et conquêtes du moulin à eau», у Annales d’histoire économique et sociale 7: 538—563, опублікована англійською 1967 року як «The Advent and Triumph of the Watermill», у Land and Work in Mediaeval Europe: Selected Papers, пер. J.E. Anderson. London: Routledge & Kegan Paul. Див. також Blaine, Bradford Bennett. 1966. The Application of Water-Power to Industry During the Middle Ages, дисертація на здобуття ступеня доктора філософії, University of California, Los Angeles, у Lucas, Adam Robert. 2005. «Industrial Milling in the Ancient and Medieval Worlds: A Survey of the Evidence for an Industrial Revolution in Medieval Europe», у Technology and Culture 46, 1: 1—30.

152

Огляд, що його тут подаю, — скорочена версія більшого компаративного аналізу дев’яти країн у період від 1500 до 1820 року, який завершую та опублікую впродовж кількох років. Ця праця має попередню назву The Rise of the Modern World. Wealth, Weapons, and Water and why Europe won, and Asia fell behind. У ній я порівнюватиму Японію, Османську імперію, Росію, Нідерланди, Німеччину, Францію, Іспанію, Китай, Індію та Англію. Вона ґрунтується на методологічних і термінологічних дискусіях у Tvedt, Terje, 2016. Water and Society. New Perceptions of History and Societal Developments, London: IB Tauris/Bloomsbury. У європейському контексті найцікавіше порівнювати саме Францію, Нідерланди й Англію, коли йдеться про промислову революцію, але позаяк книжка, яку тримаєте в руках, присвячена історії світу; тут я зосереджуюся на Англії, Індії та Китаї.

153

У літературі вчені часто порівнюють країни, періоди та галузі випадково. Я також намагаюся уникнути порівняння між «The West» і «The East» (Захід і Схід), адже ці категорії не чіткі (відомий британський історик Норман Дейвіс, напр., уклав перелік із дванадцяти визначень «Заходу», що їх застосовують провідні історики. Це засвідчує географічну й історичну проблематичність цього терміна). На мою думку, термін «Захід» може бути вдалий, але лише у визначених контекстах. Коли йдеться про промислову революцію, цей термін має істотні обмеження. Передумови для появи технологічних та інституційних інновацій, а також загальна ситуація на «Заході» та «Сході» були дуже різні, тож таке категоризування та порівняння можна заледве назвати доцільним.

154

Історію водяного колеса подано в Reynolds, Terry S. 1983. Stronger Than a Hundred Men: A History of the Vertical waterwheel. Baltimore: Johns Hopkins University Press.

155

Коли йдеться про промислову революцію, певна річ, важливо вибрати термінологію. Тому в іншому, ширшому дослідженні трансформаційного процесу я обґрунтовую, чому оперую парою понять «промислова еволюція» (яка тривала з прибл. 1500 до 1760 року) і «Промислова революція» (з великої літери) з 1760 до 1820 року. Використовуючи цю пару понять одночасно, можемо показати, що революцію доцільно вивчати в ширших, ніж зазвичай, хронологічних рамках. Поняття «промислова революція» охоплює багато малих, але важливих змін у використанні водяного колеса в різних галузях від XVI століття. Водночас саме це поняття не може пояснити революційні зміни способів виробництва й організації праці в 1760—1820 роках. Учені переважно погоджуються, що приблизно 1820 рік становить межу й кінець першого етапу цієї революції, адже Англія вже тоді стала чільним виробником текстилю в світі й домінувала в усіх морях.

156

Використання заліза — визначальна риса історії, і відповідні хронології це лише засвідчують. Залізну добу, щоправда, визначають по-різному в різних місцях на планеті: вона тривала з приблизно 1200 р. до н. е. до 500 р. до н. е. на Близькому Сході, з приблизно 800 р. до н. е. до приблизно 600-х років до н. е. в Європі, а в Північній Європі — з 500 р. до н. е. до 1050 р. н. е.

157

Ferguson, Niall. 2011. Civilization: The West and the Rest, New York: Penguin Press.

158

Про Аркрайта написано чимало. Див., напр., Fitton, R.S. 1989. The Arkwrights. Spinners of Fortune. Derwent Valley Mills. Educational Trust (Прим. пер.: Water Frame і Spinning Jenny — ткацькі станки, що працювали завдяки руху водяних колес, відрізнялися технічними характеристиками.)

159

Літературу про британську текстильну промисловість подано, напр., в Aspin, Chris. 2003. The Water-spinners: A New Look at the Cotton Trade. Helmshore, UK: Helmshore Local History Society і Baines, Edward. 1835. The History of the Cotton Manufacture in Great Britain. London: Fisher, Fisher & Jackson.

160

Sir Edward Turnour, Speaker of the House of Commons, 2 March 1665. Journal of House of Lords, xi: 675.

161

І в цій сфері англійці не були першопрохідцями: перший паровий човен збудували не в Англії. «Піроскаф» побудували маркіз Клод де Жоффруа разом із колегами у Франції 1783 року, вдосконалюючи ранішу модель такого човна 1776 року, що мала назву «Пальміпед». У 1785 році човен проплив 15 хвилин Соною, аж доки не зупинився. Французи намагалися протидіяти перевагам англійців за допомогою техніки, але марно. В Англії національна транспортна система була цілком можлива без парових човнів. Навіть до того, що в Англії та Вельсі називали The Canal Mania (приблизно 1790—1810), — періоду, коли інвестували в низку маленьких і вузьких, але ефективних каналів. Малі човні без двигунів і вітрил могли спускатися течією, а підійматися під час припливу. Спеціальні видовжені та вузькі човни каналами тягли люди або тварини. Можна й досі побачити залишки стежок уздовж тогочасних каналів багато де в Англії, саме тому вздовж водойм за містом нині так багато велодоріжок. Коли човни пропливали тісними й низькими тунелями під мостами, чоловіки, лежачи горілиць на палубі, пропихували човен, відштовхуючись ногами від тунелю.

162

Джозеф Конрад влучно описав історичну роль Темзи, коли на початку славнозвісного роману «Серце пітьми» (уперше виданий 1902 року) писав: «Стара розлога ріка, що вікáми служила вірою і правдою людності, яка населяла її береги, безжурно спочивала у цю вечірню пору й плинула поволі, з незворушною гідністю водного шляху, що веде до найдальших закутків землі. Ми дивилися на могутній потік, осяяний не яскравим спалахом короткого дня, що, зблиснувши, гасне навіки, а врочистим світлом невмирущих спогадів. І справді, людина, котра шанобливо і палко віддалася, як то кажуть, “поклику моря“, може заввиграшки оживити тут, у пониззі Темзи, величний дух минулого» (пер. І. Андрущенка).

163

Британську транспортну систему докладно описано у Jackman, W. T. 1916. The Development of Transportation in Modern England, 2 vols., Cambridge: The University Press; Willan, Thomas S. 1964. River Navigation in England, 1600—1750, London: F. Cass & Co.; Bagwell, Philip S.. 1974. The Transport Revolution from 1770, London: Batsford; Duckham, Baron E. 1983. «Canals and River Navigations», у Transport in the Industrial Revolution, за ред. Aldcroft, Derek Howard, Michael J. Freeman (red.). Manchester: Manchester University Press, р.128—129, у Aldcroft, Derek H., Michael J. Freeman. 1983. Transport in the Industrial Revolution. Manchester: Manchester University Press.

164

Phillips, John. 1803. A General History of Inland Navigation, Foreign and Domestic: Containing a Complete Account of the Canals Already Executed in England, with Considerations on Those Projected, 4 ed., London: Printed for J. Taylor and H. Baldwin, p. vi—vii.

165

Landes, David. 1998. The Wealth and Poverty of Nations, New York: W.W. Norton: 55.

166

Ronan, Colin A. 1995. The Shorter Science and Civilization in China, vol. 5. Cambridge: Cambridge University Press, а також Needham, Joseph. 1996. Science and Civilization in China. New York: Cambridge University Press.

167

Feuerwerker, Albert. 1976. State and Society in Eighteenth-Century China: The Ch’ing Empire in Its Glory, Ann Arbor: Center for Chinese Studies, University of Michigan: 304. Емпіричний опис поданий у Nishijima, Sadao. 1984. «The Formation of the Early Chinese Cotton Industry», у Linda Grove, Christian Daniels (red.). State and Society in China: Japanese Perspectives on Ming-Qing Social and Economic History. Tokyo: University of Tokyo Press: 17—79.

168

Недоцільно називати розвиток за часів династії Мін «зародковим капіталізмом». Такий підхід і термінологія вважає майбутню історію Заходу мірою того, що сталося або мало б статися за часів Мін у XVII столітті. Крім того, головною перепоною в розвитку Китаю не були ні маньчжурське завоювання, ні західний імперіалізм. Див., напр., Pletcher, Kenneth, (red). 2011. The History of China, London: Britannica Educational Publishing: 208.

169

Fairbank, John, K. 1978. Late Ch’ing 1800—1911, vol. 10, part I, у Twitchett, Denis, Michael Loewe (red.). 1976, Cambridge History of China, vol. 10, Cambridge: Cambridge University Press.

170

Див., напр., Dunstan, Helen. 2006. State or Merchant: Political Economy and Political Process in 1740s China,Cambridge, MA: Harvard University Center. Ця книжка аргументує, що династія Цін напрацювала політику, яка сприяла торгівлі, що торгівля продуктами сільського господарства відігравала важливу роль і що чиновники це розуміли. Інша книжка про роль Китаю у торгівлі та економіці в регіоні Меконгу описує «Китай, що процвітає» у XVIII столітті. Тут йдеться про те, як енергійна торговельна діяльність змінила частину цього регіону, тож століття в регіоні назване «століттям Китаю». Див. Cooke, Noala, Tana Li, (red.). 2004. Water Frontier: Commerce and the Chinese in the Lower Mekong Region, 1750—1880, Lanham, MD: Rowman & Littlefield.

171

Див., напр., Kang Chao. 1977. The Development of Cotton Textile Production in China. London: Harvard University Press.

172

Murphey, Roads, 2009. History of Asia. Harlow: Pearson/Longman. Мусонна Азія — історичний термін на позначення Китаю, Індії, Південно-Східної Азії, Кореї та Японії.

173

Див. Elvin, Mark. 1972. «The High-Level Equilibrium Trap: The Causes of the Decline of Invention in the Traditional Chinese Textile Industries», у Willmott, W.E. (red.). 1972. Economic Organization in Chinese Society, Stanford, CA: Stanford University Press: 137—172. Див. також Elvin, Mark. 1973. The Pattern of the Chinese Past. London: Eyre Methuen.

174

Haw, Stephen G. 2006. Marco Polo’s China: A Venetian in the Realm of Khubilai Khan, London: Routledge: 117.

175

Marco Polo, 2018. The Travels of Marco Polo, the Venetian, пер. і ред. William Marsden (London: Forgotten books): 284, 494.

176

Keay, John. 2009. China. A History, New York: Harper Collins: 381.

177

Pomeranz, Kenneth. 2000. The Great Divergence: China, Europe, and the Making of the Modern World Economy, Princeton, NJ: Princeton University Press: 35.

178

Pomeranz Kenneth. 2000. The Great Divergence. China, Europe, and the Making of the Modern World Economy, Princeton, NJ: Princeton University Press: 34, quoting Adam Smith, The Wealth of Nations: 637—638.

179

Braudel, Fernand. 1979, Civilization and Capitalism, 15th—18th Century, translated by Siân Rey­nolds, 3 vol., The Structures of Everyday Life, Vol I, New York: Harper & Row: 421.

180

Leonard, Jane Kate. 1996. Controlling from Afar: The Daoguang Emperor’s Management of the Grand Canal Crisis, 1824—1826, Ann Arbor: Center for Chinese Studies, University of Michigan: 2—3. Див. також Dodgen, Randall A. 2001. Controlling the Dragon, Confucian Engineers and the Yellow River in Late Imperial China. Honolulu: University of Hawai’i Press. Огляд китайської історіографії щодо цього подано у Zhi Dao. 2019. History of Water Conservancy in China, DeepLogic, Ball, Phillip. 2017. The Water Kingdom: A Secret History of China, Chicago: University of Chicago Press.

181

Тимчасова напруга між індуїстами та мусульманами Індії призвела до того, що постійно виникають нові інтерпретації та реінтерпретації того, що сталося, коли мусульмани вдерлися в Індію, отримавши контроль над більшістю країни. Нещодавно, наприклад, індуїстські фундаменталісти запропонували державі не сплачувати за обслуговування Тадж-Махалу, адже його збудували за часів Шах Джахана, тож ця споруда, як ніщо інше, символізує ісламське завоювання.

182

Див., напр., Dharampal, Shri (red.). 1971. Indian Science and Technology in the Eighteenth Century. Goa: Other India Press.

183

Dharampal, Shri (red.). 1971. Indian Science and Technology in the Eighteenth Century. Goa: Other India Press.

184

Irfan Habib. 2008. Technology in Medieval India: c. 650—1750, New Delhi: Tulika Books, р. 102.

185

Див., напр., Nupur Dasgupta. 1997. The Dawn of Technology in India Protohistory, Calcutta: Punthi Pustak.

186

Вичерпна книжка про транспортний потенціал Гангу в ХІХ столітті: Bernstein, Henry T. 1960. Steamboats on the Ganges: An Exploration in the History of India’s Modernization through Science and Technology. Calcutta: Orient Longman. Щоб ознайомитися з водоймами загалом, див. Bharati, Radhakant. 2004. Rivers of India. New Delhi: National Book Trust.

187

M’Cosh, John. 1837. Topography of Assam, Calcutta: G. H. Huttmann: 6—8.

188

Каутілью вважають за першопрохідця в політичній філософії та економіці в Індії та автора політичного трактату «Артхашастра». Вважають, що згадана праця вийшла з-під пера цього філософа та політика, також відомого як Чанак’я, або Вішнугупта (прибл. 350 — прибл. 275 до н.е.).

189

Цей висновок підтвердили в Новий час, див. Deloche, J. 1994. Transport and Communications in India Prior to Steam Locomotion: Volume I: Land Transport (French Studies on South Asian Culture and Society, No VIII). Oxford: Oxford University Press. 1995). Transport and Communication in India Prior to Steam Locomotion: Volume 2: Water Transport (French Studies in South Asian Culture and Society, No VII). Oxford: Oxford University Press.

190

Див., напр., Parthasarathi, Prasannan. 1998. «Rethinking Wages and Competitiveness in the Eighteenth Century: Britain and South India», у Past & Present, 158, 79—109.

191

Обґрунтування, чому ділю дослідження на два напрямки, подане у Tvedt, T. 2010. «Why England and not China and India? Water systems and the history of the Industrial Revolution», у Journal of Global History, 5, 1: 29—50.

192

Landes, David S. 1998. The Wealth and Poverty of Nations: Why Some are So Rich and Some So Poor, New York: W.W. Norton, р. 516. Третій розділ у цій книжці має назву «Європейська винятковість: інший шлях» (European Exceptionalism: A Different Path, р. 28—44). Такий тип пояснень передбачає безліч версій. Дехто також обґрунтовує різницю в «організаційних навичках», див. Pacey, Arnold. 1991. Technology in World Civilization: A Thousand-Year History, Cambridge MA: MIT Press. Інші школи підкреслюють інші виняткові чинники. Наприклад, «Social Change School», див. Toynbee, Arnold. 1884. Lectures on the Industrial Revolution of the Eighteenth Century in England, London: Longmans, Green, and Co; Polanyi. Karl. 1944. The Great Transformation, Boston: Beacon press. Деякі вчені говорять про вміння промислової організації, див. Mantoux, Paul. 1970 [1928]. The Industrial Revolution in the Eighteenth Century: An Outline of the Beginnings of the Modern Factory System in England, London: Methuen & Co., а також Pollard, Sidney. 1964. «Fixed Capital in the Industrial Revolution in Britain», у Journal of Economic History 24, no. 3: р. 120—141. Коли йдеться про більш макроекономічну школу, яка ділить розвиток суспільства на стадії, див. Rostow, Walter W. 1960. Stages of Economic Growth: A Non-Communist Manifesto, Cambridge: Cambridge University Press, Gerschenkron. Alexander. 1962., Economic Backwardness in Historical Perspective, Cambridge: Harvard University Press а також Fogel, Robert W. 1983. «Scientific History and Traditional History», у Fogel, Robert W., G. R. Elton. Which Road to the Past?: Two Views of History, New Haven: Yale University Press. Щоб ознайомитися з тими, хто наголошує на технологічних особливостях, див. Knick C. Harley. 1982. «British Industrialization before 1841: Evidence of Slower Growth during the Industrial Revolution», у Journal of Economic History 42, no. 2: p. 267—289. Див. також Crafts, N. F. R. 1985. British Economic Growth During the Industrial Revolution, New York: Oxford University Press, а також Crafts, N. F. R. 1977. «Industrial Revolution in England and France: Some thoughts on the Question: ‘Why was England First?’», у Economic History Review, 30: 429—441.

193

Є чимало літератури про роль науки. Впливовою загальною працею зостається Bernal, J. D., 1954. Science in History, London: Watts & Co. Див. також Lipsey, Richard G., Clifford Bekar. 2004. Science, Institutions and the Industrial Revolution, у The Journal of European Economic History 33, 3: 709—753.

194

Американський історик Джек Ґолдстоун — один з багатьох, хто наголошує на ролі жінки в культурі та економіці. Він вказує, що витіснення жінок із трудового життя та брак фабрик у Китаї взаємопов’язані, див. Goldstone, Jack A. 1996. «Gender, Work, and Culture: Why the Industrial Revolution Came Early to England but Late to China», у Sociological Perspectives 39, no. 1: р. 1—21. Інший американський історик, Кеннет Померанц, стверджує, що аргументів для такого взаємозв’язку недостатньо, тож він не може пояснити розвиток у Китаї у тривалій перспективі. Див. Pomeranz, Kenneth. 2000. The Great Divergence: China, Europe, and the Making of the Modern World Economy, Princeton, NJ: Princeton University Press: 105. Хоч цей чинник і справді мав велике значення в китайському зрошувальному землеробстві й під час пізніших етапів промислової революції, його значенння маргінальне, коли промисловий розвиток аналізувати в перспективі, що включає відносини між суспільством і водоймами.

195

Ферґюсон, Ніл. Цивілізація. Як захід став успішним. Шість козирів у колоді Заходу / пер. з англ. Вячеслав Циба. Київ: Наш Формат, 2017.

196

Такі аргументи подані в North, Douglas C., Barry Weingast 1989. «Constitutions and Commitment: Evolution of Institutions Governing Public Choice in Seventeenth Century England», у Journal of Economic History 49, no. 4: р. 803—832; North, Douglas C. 1981. Structure and Change in Economic History, New York: Norton; North, Douglas C., Paul Thomas. 1973. The Rise of the Western World, A New Economic History, New York: Cambridge University Press.

197

Є кілька варіантів цієї теорії в різних працях; найвпливовіша, певна річ, книжка самого Вебера про протестантську етику та капіталізм, уперше видана у 1904—1905 роках. Див. Вебер, Макс. Протестантська етика і дух капіталізму / пер. з нім. О. Погорілого. Київ: Наш Формат, 2018.

198

Фукуяма, Френсіс. Витоки політичного порядку. Від прадавніх часів до Французької революції / пер. Роман Корнута. Київ: Наш Формат, 2018.

199

Дуже популярною книжкою в останнє десятиліття є Аджемоглу Дарон, Робінсон Джеймс. Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності / пер. Олександр Дем’янчук. Київ: Наш Формат, 2016. Аргументи, подані тут, вдало відповідають цій традиції, яка наголошує на культурних й інституціональних особливостях.

200

Landes, David S. 1998. The Wealth and Poverty of Nations: Why Some are So Rich and Some So Poor.New York: W. W. Norton: 516.

201

Landes, David S. 1998. The Wealth and Poverty of Nations. New York: W.W. Norton: 220.

202

Ранні прибічники цього напряму, напр.: Williams, Eric. 1961 [1941]. Capitalism & Slavery, New York: Russell & Russell; Frank, André Gunder. 1967. Capitalism and Underdevelopment in Latin America: Historical Studies of Chile and Brazil New York: Monthly Review Press, а також Amin, Samir. 1974. Accumulation on a World Scale: A Critique of the Theory of Underdevelopment, пер. Brian Pearce, New York: Monthly Review Press. Пізніше дослідження у межах цієї традиції див. Frank, André Gunder. 1998. ReOrient: Global Economy in the Asian Age, Berkeley: University of California Press.

203

Франк — можливо, найвпливовіший досвідник так званих «теорій залежності», які в 1970-х значно вплинули на антиімперіалістичну громадську думку в Європі, включно з Норвегією. Політичний висновок із цієї теорії полягає в тому, що недостатньо розвинутим або бідним країнам на «периферії» світової капіталістичної системи не пощастило стати частиною світової економіки. Ідея полягала в тому, що центр використовував периферію, тому периферія поступово біднішатиме. Див. Frank, André Gunder, 1967. Capitalism and Underdevelopment in Latin America: Historical Studies of Chile and Brazil, New York: Monthly Review Press. Критика того, що Франк використовує Єгипет як яскравий приклад на користь його теорії, подана у Tvedt, Terje. 1990. Bilder av «De andre». Om utviklingslandene i bistandsepoken. Oslo: Universitetsforlaget. Після появи так званих «азійських тигрів» і країн БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), які, на думку більшості спостерігачів, розвинулися, зокрема, тому, що пов’язали себе зі світовим ринком, кількість прихильників цієї теорії впала.

204

Frank, André Gunder. 1998. ReOrient: Global Economy in the Asian Age, Berkeley: University of California Press: 4.

205

У 1944 році Ерік Вільямс опублікував magnum opus, Capitalism and Slavery, виданий в University of North Carolina Press.

206

Говорячи про поступ сучасного світу та тріумф промислової революції, Ґілрой наголошував на вирішальній ролі інституту работоргівлі в цих процесах, повторюючи твердження раніших дослідників про те, що работоргівля фінансувала промислову революцію, див. Gilroy, Paul. 1993. The Black Atlantic Modernity and Double-Consciousness. New York: Verso: 49. Він також відкидав ідею про те, що рабство було залишком колишньої форми виробництва, тому несумісне з сучасним капіталізмом. Однак найважливіший внесок «The Black Atlantic Modernity» полягав у тому, що в цій праці рабство стало частиною європейського розуміння сучасності.

207

Pomeranz, Kenneth. 2000. The Great Divergence: China, Europe, and the Making of the Modern World Economy, Princeton, NJ: Princeton University Press: 107.

208

Інша теорія, яку також варто тут згадати, — це екологічно-географічна теорія Джареда Даймонда, див. Даймонд, Джаред. Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами / Пер. з англ. Т. Цимбала. Київ: «Ніка-Центр», 2009. Теза Даймонда майже не була частиною дискусій про промислову революцію в історичних колах, однак його загальна теорія про фундаментальні історичні причинові чинники важлива в цьому контексті. Його теорія ґрунтується на тому, що клімат — це вирішальна змінна й причиновий чинник. Саме розбіжність клімату створила різний доступ до тварин і рослин, що, своєю чергою, визначило суспільний розвиток і різноманіття, а це, за Даймондом, було основною причиною домінування Євразії над Африкою та американським континентом до промислової революції. Даймонд майже не пояснює, як і чому країни на одному євразійському континенті розвивалися вкрай по-різному в різні часи й чому між країнами на одному континенті й на одних широтах виникли розбіжності. Однак такі питання важливі в цій книжці, одне із завдань якої полягає в тому, щоб пояснити, як східна частина Євразії могла домінувати за епохи аграрних цивілізацій, а західна частина — під час промислового стрибка. Даймонд не може це пояснити в межах своєї перспективи. Він вважає клімат за вирішальний чинник суспільного розвитку. У цій книжці я радше цікавлюся розбіжностями в кліматі і кліматом та водоймами як недетерміністичними передумовами різного суспільного розвитку. Наприклад, говорячи термінологією Даймонда, орієнтація континентальної Євразії може пояснити, чому Англії вдалося користуватися близькосхідними інноваціями, але вона не пояснює, чому промисловий стрибок стався саме в Англії, а не в Нідерландах. Так само теорія Даймонда може висвітлити, як Китай та Індія могли користатися з багатої флори та фауни, але вона не може пояснити, чому вони зоставалися аграрними цивілізаціями в той час, коли Велика Британія індустріалізувалася.

209

Процитовано у Eltis, David, Stanley L. Engerman, 2000. «The Importance of Slavery and the Slave Trade to Industrializing Britain», у The Journal of Economic History, 60, 1: 123—144:123.

210

Типове дослідження — Williams, Eric 1994 [1944], Capitalism and Slavery, Chapel Hill, North Carolina: University of North Carolina Press.

211

У Rawley, James A., Stephen D. Behrendt. 1981. The Transatlantic Slave Trade: A History, New York: Thomsen-Shore подане широке, емпіричне та збалансоване історичне дослідження значення работоргівлі для економік держав. У цій книжці зазначено, що британські капіталісти заробляли на рабах, але немає достатньо доказів, що работоргівля мала вирішальне значення для промислової революції. Eltis, David, Stanley L. Engerman. 2000. «The Importance of Slavery and the Slave Trade to Industrializing Britain», у The Journal of Economic History, 60, 1: 123—144 показують, що п’ятирічка 1798—1802 була п’ятирічкою, коли з Англії вирушило найбільше кораблів з рабами. Однак економічні наслідки торгівлі в ці роки — незалежно від її прибутковості для окремих капіталістів в Англії — мали ефект уже після структуральних змін від промислової революції. У 1792 році з Англії в Америку відплив­ли 204 судна з рабами, що разом могли перевезти 38 099 тонн — приблизно чотири кораблі щотижня. Кожне плавання тривало рік. У 1782 році у Великій Британії були зареєстровані 14 334 кораблі загальною місткістю 1,44 мільйона тонн. Так, работоргівля стосувалася лише 1,5 відсотка британських кораблів і становила менш ніж три відсотки всього британського мореходства.

212

Morgan, Kenneth, 2001. Slavery, Atlantic Trade and the British Economy, 1660—1800, Cambridge, Cambridge University Press подає огляд різних суперечливих пояснень про роль і значення работоргівлі.

213

Багато істориків, наприклад, люблять поняття «протоіндустріалізація» на позначення форми промислової організації, що виникла в багатьох суспільствах до самої промислової революції, але мала би призвести до такої трансформації. Початково це поняття використовували, щоб позначати дрібну промислову діяльність у селах. Протоіндустріалізація давала селянам додаткові преференції, що рятувало їх у разі бідних урожаїв. Проблема не в тому, що сам термін хибний, а в тому, що його застосовують, позначаючи певний щабель організації суспільства, таку собі сходинку на шляху суспільства від феодалізму до капіталізму. Насправді лише Англія як країна могла перейти від такої протопромислової стадії до промислової стадії, хоч у низці країн було багато «кишень», де таке теж стало можливим, як у районі Барселони в Іспанії, Вупперталі в Німеччині й кількох уральських регіонах у Росії — там ще Петро І наприкінці XVII — на початку XVIII століття заснував фабрики, які виробляли достатньо якісну зброю; завдяки цьому Росії вдалося здобути низку перемог проти Швеції та Османської імперії. Спільна риса цих трьох регіонів — наявність схожих на англійську систем водойм, якими було легко користуватися, щоб урухомити водяні колеса на фабриках. Усе це обговорюю набагато докладніше в майбутній книжці The Rise of the Modern World. Wealth, Weapons, and Water and why Europe won, and Asia fell behind.

214

На другому етапі промислової революції, щоправда, воду як джерело енергії замінили парові двигуни. Саме це звільнило промисловість від річок, а транспорт — від течій і вітрів, а також посприяло тому, що порівняльні переваги британців з часом щезли. Так скінчилася ця коротка, але вирішальна «водяна мить» в історії Англії. Вона змінила майбутнє, але швидко відійшла в минуле.

215

Churchill, Winston. 2005 [1899]. The River War: An Historical Account of the Reconquest of the Soudan. London: Prime Classic Library: 9—10.

216

«Війна на річці», або «The River War», — назва двотомника Черчилля про англо-єгипетську воєнну компанію, що відбувалася між 1896 і 1898 роками й скінчилася тим, що Судан формально опинився під єгипетсько-британською владою, або «Англо-єгипетського кондомініуму», як зазначали в угоді, що її уклали про Судан Велика Британія та Єгипет 1899-го. Однак насправді політику в Судані визначав Лондон через міністерство закордонних справ, а надто коли йшлося про Ніл.

217

Див., напр., Darwin, John. 2007. After Tamerlane, The Rise & Fall of Global Empires 1400—2000, London: Penguin Books, а також Burbank, Jane, Frederick Cooper. 2011. Empires in World History: Power and the Politics of Difference. Oxford: Princeton University Press.

218

Є чимало визначень колоніалізму та імперіалізму, деякі з них перетинаються, а інші наголошують на розбіжностях між цими двома явищами. Розмежовувати імперіалізм і колоніалізм цілком доцільно, але в контексті цієї книжки можливість варіативності понять важливіша, ніж розбіжність між ними. Тут імперіалізм і колоніалізм визначені так: система відносин, що організовує нерівну взаємодію між двома політичними одиницями, де могутніша сторона систематично й тривало здійснює панівну політичну та економічну владу над слабшою стороною на національному й міжнародному рівні. Ці політичні одиниці не обов’язково мусять бути державами, але часто вони саме такі. Імперії та колоніальні системи мають гнучкі кордони на відміну від сучасних національних держав. Важливо, щоб це означення не було надто чітким чи обмеженим лише однією моделлю влади, адже метрополії використовують або визначають «периферію» по-різному.

219

Еміграцію з колишніх колоній після набуття незалежності до Європи можна розглядати і в протилежній перспективі — як тривалий тріумф колоніалізму і як вияв того, яким вдалим був проєкт експорту західної моделі суспільства. Колонізовані пішли слідами колоніалістів: останні повернулися на батьківщину, а перші виїхали, щоб оселитися в тих самих країнах. Однак вони туди прибули не в коркових шоломах, а радше з Google maps у смартфоні, що уможливив інтернет.

220

Suketu, Metha. This Land is Our Land: An Immigrant’s Manifesto. New York: Farrar, Straus and Giroux.

221

Водночас точаться гострі глобальні дебати між тими, хто досі вважає, що ліберально-капіталістичні суспільства на Заході — це приклад і модель для решти світу, і тими, хто вважає, що колоніалізм — це безперечний доказ хибності західного проєкту, який веде людство до занепаду. Зв’язок між британським колоніалізмом як виявом інтересів еліт з одного боку і набагато більшою західною цивілізацією, у якій він виник, із другого, часто плутають у дискусіях про суть колоніалізму. Це політичне тло — одна з багатьох причин, чому дослідження колоніалізму мають бути чіткі й точні, а також обґрунтовувати, що вони вивчають.

222

Популярний приклад такого погляду — Ферґюсон, Ніл. Імперія. Як Британія вплинула на сучасний світ / пер. з англ. Катерина Диса. Київ: Наш Формат, 2020.

223

Коли йдеться про колоніалізм як ідеологію пригнічення, див., напр., Ross, R. J. 1982. Racism and Colonialism: Essays on Ideology and Social Structure, Haag: Martinus Nijhoff. Книжка Howard-Hassmann, Rhoda E. 2008. Reparations to Africa. Philadelphia: University of Pennsylvania Press вимагає сплачувати африканцям репарації, як і жертвам Голокосту, за работоргівлю та колоніалізм, див. с. 60—88 і 88—106. Останнім представником може бути коротка книжка ганського історика Альберта Боагена, яку перевидали 2011 року: Boahen, Albert A. 2011. African Perspectives on European Colonialism, New York: Diasporic Africa Press.

224

United Nations, Department of Public Information, New York, 2002. World Conference Against Racism, Racial Discrimination, Xenophobia and Related Intolerance. Declaration and Programme of Action, paragraph 14: 16.

225

Докладний опис іншого прикладу колоніалізму як тероризму та геноциду, цього разу німецького в Намібії, поданий у Eriksen, Tore Linné. 2007. Det første folkemordet i det tjuende århundret. Namibia 1903—1908, Oslo: Unipub.

226

Див., напр., Reybrouck, David van. 2014. Congo: The Epic History of a People. Transl. by Sam Garrett. HarperCollins.

227

Ця історія привернула неабияку увагу свого часу, тоді також обговорювали, чи відповідає вона дійсності. Див. Hulme, Peter, Tim Yongs. 2002. The Cambridge Companion to travel writing, Cambridge: Cambridge University Press: 163. Дружина Джеймсона також видала книжку чоловіка про ці події після його смерті, щоб очистити його ім’я. Див. Jameson, J. 1890. Story of the Rear Column of the Emin Pasha Relief Expedition, London: R.H. Porter. Див. також Ward, Herbert. 2018. My Life with Stanley’s Rear Guard, London: Franklin Classics Trade, що відкидає істинність історії. У цих усіх книжках стверджують, що сирійський перекладач, належний до експедиції, розповідав цю історію, щоб заплямувати Джеймсона й експедицію загалом. Ми навряд колись дізнаємося правду, хоч дівчинку безсумнівно розчленували та з’їли канібали, а Джеймсон, щонайменше проти своєї волі, а може, і свідомо посприяв цьому.

228

Césaire, Aimé. 2000. Discourse on Colonialism. New York: Monthly Review Press: 39. Сезер тут вживає термін «цивілізація» нормативно, як антонім варварству та браку цивілізації.

229

У час, коли про відношення расизму, колоніалізму та європейської культури точаться гострі дискусії, варто пояснити, що мають на увазі як «расизм». У цій книжці я прагну визначити «расизм» так, щоб це означення давало змогу зрозуміти його мінливу роль у часі та просторі історії. Вважати расизм за синонім упереджень чи дискримінації визначених народів не доцільно, адже дискримінація й упередження були завжди. Таке означення не дає змоги вхопити субстанційні зміни та розбіжності в поглядах на людину. Потрібен також термін, який розмежовував би дискримінацію, притаманну, наприклад, індійській кастовій системі та османській системі міллетів, з одного боку, і расизм, який поділяє людей на групи на підставі кольору шкіри — з другого. Вважати критику або відкидання визначених культур і традицій за расизм теж недоцільно, якщо хтось прагне зрозуміти історичну тяглість і зміни, а також особливе значення расизму. Річ у тім, що, згідно з таким означенням, більшість суспільств можна буде назвати расистськими, включно з Османською імперією, хоч вона не була така систематично расистська, як у певні періоди європейський колоніалізм. Османи дискримінували людей не на підставі кольору шкіри, а на підставі релігії. За часів династії Цін усіх, хто не носив косу, страчували, але дискримінацію на підставі зачіски чи культурних традицій не треба називати расизмом. Визначення расизму на кшталт «приниження чиєїсь гідності або обмеження чиїхось прав людини» теж не достатнє, адже розчиняє один із елементів расизму — систематичне пригнічення. Права людини обмежують чи порушують постійно, в усіх можливих сферах, навіть у межах одного народу. Тому, щоб зрозуміти расизм, сформований і вироблений системою європейського колоніалізму, варто обмежити дискусію про расизм до різних типів ієрархічних класифікацій, що ґрунтуються на кольорах шкіри або расах. Саме в такому контексті расистська ідеологія за часів раннього доколоніального й колоніального періодів у європейській історії стає цікавою. У XVIII столітті головними були дві теорії. Перша, теорія деградації, ґрунтувалася на тому, що всі раси були людьми, але небілі раси деградували через клімат і довкілля, божественне прокляття чи брак освіти. Друга, теорія полігенезу, стверджувала, що раси належали до різних видів. За цією теорією, люди з іншим кольором шкіри не були людьми взагалі, тому вона особливо приваблювала тих, хто захищав рабство. У ХІХ столітті на зміну цим теоріям виник «науковий» расизм. Це мислення було в розквіті приблизно тоді, коли соціал-дарвінізм посідав чільні позиції у соціології. Думка про те, що суспільство було ареною «війни всіх проти всіх», де «перемагає найкращий», заклала ідеологічні підвалини різного ставлення до людей на підставі раси. Тобто стверджували, що ті, хто мав владу, заслужили цього, адже були біологічно та генетично краще озброєні за тих, хто програв. Зважаючи на панування Європи в неєвропейському світі, це призвело до того, що расизм став інструментом влади і впливовим мисленням, що ділило людей на «вищих» і «нижчих». Колоніалізм став доказом й інструментом демонстрації законної «вищості» білої раси. Щоб ідентифікувати та проаналізувати зв’язки цього мислення з колоніальним проєктом, потрібне саме таке означення расизму, яке не прирівнює його до упереджень і критики культури або релігії.

230

Ці цитати, а також ширше обговорення поданого уривка з «Про національні характери» (Of National Characters) Девіда Юма, написаних 1748 року й переглянутих у 1753, 1754 і 1777 роках, подані в Immerwahr, John. 1992. «Hume’s revised racism», у Journal of the History of Ideas, 53, 3.: 481—486, а також у Eze, Emmanuel Chukwudi. 2000. «Hume, Race, and Human Nature», у Journal of the History of Ideas, 61, 4.: 691—698.

231

Garrett, Aaron, Silvia Sebastiani. 2017. «David Hume on Race», у Zack, Naomi. 2017. The Oxford Handbook of Philosophy and Race, https://www.oxfordhandbooks.com/view/10.1093/oxfordhb/9780190236953.001.0001/oxfordhb-9780190236953-e-43.

232

Див. Kleingeld, Pauline. 2007. «Kant’s Second Thoughts on Race», у The Philosophical Quarterly, 57, 229: 573—592.

233

Ці дві альтернативи описує німецький філософ Мартін Гайдеґґер: Heidegger, Martin. 1976. What is Called Thinking. Harper Perennial Modern Thought. New York: HarperCollins.

234

Майже даремно покликатися на одну або лише кілька книжок про таку популярну для дослідження тему, як британське сприйняття колоніалізму. Проте аналіз британських дискусій про колоніалізм у ХІХ столітті поданий, напр., в Amigoni, David. 1993. Victorian biography. Intellectuals and the Ordering of Discourse. New York: St. Martin’s Press. Сучасніше дослідження: Gildea, Robert. 2019. Empires of the Mind. The Colonial Past and the Politics of the Present. Cambridge: Cambridge University Press.

235

Dharampal, Shri (red.). 1971. Indian Science and Technology in the Eighteenth Century. Goa: Other India Press.

236

McCue, Jim. 1997. Edmund Burke and Our Present Discontents. London: Routledge.

237

Британська колоніальна адміністрація в Судані організувала журнал «Sudan Notes & Records». Там публікували статті, що описували суданців та їхню культуру й історію без натяку на расизм, але в окремих місцях із патерналістичної перспективи. Покликання на кілька таких статей див. у Tvedt, Terje, et. al. 2004. An Annotated Bibliography on the Southern Sudan, (Vol I and II). London: IB Tauris.

238

Цитую за Lloyd Evans, Lloyd, Philip J. Pledger, 1967. Contemporary Sources and Opinions in Modern British History, Vol 2: London: Frederick Warne & Co: 210.

239

Мандела, Нельсон. Довгий шлях до свободи. Київ: Наш Формат, 2014.

240

Португальці заснували кілька центрів торгівлі вздовж узбережжя Азії й Африки, часто після сутичок чи воєн з Османською імперією. В Ефіопії, наприклад, єдиній африканській країні, яку не колонізували, за винятком короткої влади муссолінівської Італії у 1935—1941 роках, португальське військо під проводом родича Васку да Ґами постало перед османськими вояками на чолі із сомалійським воєначальником Ахмадом Ґраном. Ці сутички цікаві як приклад боротьби двох імперій за владу та вплив в Африці. Так, османи пішли священною війною проти християнської Ефіопії й намагалися підкорити країну. Кріштована да Ґаму вбили після того, як португальці зазнали поразки у другій битві. У третій вони зрештою перемогли й убили Ахмада Ґрана. Остання битва була вирішальна для християнської Ефіопії. Так зі східного узбережжя Африки — фортифікованого, зокрема, промовистим укріпленням, що має назву Форт Ісус, яке й досі можна відвідати в сучасній Кенії, — європейці й далі випливали в Індійський океан і пливли в Азію.

241

Див. Armesto, Felipe Fernández. 2010. 1492: The Year Our World Began. London: Bloomsbury.

242

Морис Я. Чому Захід панує — натепер. Оповіді з історії та що з них випливає щодо майбутнього / пер. з англ. О. Кочерга. Київ: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2014. С. 465. Книжка, у якій обговорюють різні причини зростання імперії: Webster, Anthony. 2006. The Debate on the Rise of the British Empire. Manchester: Manchester University Press, а також Johnson, Robert. 2003. British Imperialism. (Histories and Controversies). New York: Palgrave Macmillan. Популярніша книжка про європейську боротьбу за Африку: Pakenham, Thomas. 1991. The Scramble for Africa, 1876—1912. London: Abacus.

243

На Золотому березі у другій половині ХІХ століття лондонський уряд поступово скуповував землю, належну британцям та іншим європейським країнам і компаніям. Існували такі приватні підприємтва, як Африканське товариство торговців, Данське підприємство Золотого берега і згодом Нідерландське підприємство Золотого берега.

244

Див., напр., класичну працю з соціальної антропології: Evans-Pritchard, E.E. 1940. The Nuer: A Description of the Modes of Livelihood and Political Institutions of a Nilotic People. Oxford: Cla­rendon Press. Еванс-Прітчард, як і багато чільних антропологів, служив імперії, встановлюючи разом з іншими інформацію про африканський континент.

245

Цей аналіз обмежується британським колоніалізмом уздовж Білого Нілу. Роль Британії вздовж Блакитного Нілу, тобто в Ефіопії й Еритреї, лише ускладнить короткий огляд. Для тих, хто цікавиться британською політикою вздовж усього Нілу, а також архівними дослідженнями, на які вона спирається, див. Tvedt, Terje. 2004. The River Nile in the Age of the British. London: IB Tauris.

246

Вияв османського історичного впливу полягав у тому, що в північних частинах Уґанди населення часто-густо приймало іслам. Це стане відомо світу, коли через 100 років на політичній арені з’явиться Іді Амін, спершу як головнокомандувач уґандської армії. Він належав до народу маді, народу в Північній Уґанді, що його ісламізували в 1870-х. Здійснивши військовий заколот, Амін став президентом Уґанди і відомим на весь світ диктатором. Він помер у вигнанні в Саудівській Аравії.

247

Цитую за Ferguson, Niall 1999. The House of Rothschild: The World’s Banker, 1849—1998, Vol. II. New York: Penguin Books а також Ферґюсон, Ніл. Імперія. Як Британія вплинула на сучасний світ / пер. з англ. Катерина Диса. Київ: Наш Формат, 2020.

248

Аналіз відносин між Британією та європейськими суперниками в період від 1882 року й до кінця існування імперії вздовж Нілу поданий у Tvedt, Terje. 2004. The River Nile in the Age of the British. London: IB Tauris. Кілька розділів докладно розглядають цю тему. Див. також Robinson, R., J. Gallagher (with Alice Denny). 1981. Africa and the Victorians: The Official Mind of Imperialism, (друге видання містить два нові розділи, як порівняти з першим виданням 1961-го). London: Macmillan. Ця книжка вважає суперництво між європейськими країнами за головну причину появи британських кораблів у Нілі й описує Лондон як «імперіаліста, що вагається», бо британці піднялися Нілом через страх Франції та Італії. Раннє обговорення цієї тези подане у Louis, William Roger (red.). 1976. Imperialism: The Robinson and Gallagher Controversy. New York: New Viewpoints. Моє дослідження критикує таку теорію, що довго була панівна.

249

Придушивши антибританське повстання в Індії (що його в англійській історіографії називають Indian Mutiny — Індійський заколот, або Повстання сипаїв), Лондон змінив стратегії і почав правити Індією безпосередньо. Так Могольська імперія формально опинилася в домовині. Британський уряд забрав владу в Ост-Індійської торговельної компанії, а тоді її розпустив. У 1858 році королеву Вікторію проголосили імператрицею Індії.

250

Глобальні обсяги бавовняної промисловості істотно зросли впродовж ХІХ століття, так що 1900 року 1,5 відсотка населення світу так чи інакше працювало в цій галузі, переважно на плантаціях і фабриках. Див. Beckert, Sven. 2014. Empire of Cotton. A Global History. New York: Alfred A. Knopf: xvi.

251

Яскравим прикладом того, якою мірою британське керівництво зосереджувалося на контролі Нілу, можуть слугувати щорічні звіти, що їх Кромер надсилав у Лондон. Див. Cromer, Earl of (Evelyn Baring). 1885—1907. Reports by his Majesty’s Agent and Consul-General on the Finances, Administration and Conditions of Egypt and the Sudan (annual reports). London: MSO.

252

Огляд першого десятиліття британського панування у викладі британця, який відповідав за економічну політику, див. Milner, Alfred. 1892. England in Egypt. London: E. Milner. Див. також книжку історика Роберта Тіґнора: Tignor, Robert. L. 1966. Modernization and British Colonial Rule in Egypt, 1882—1914. Princeton, NJ: Princeton University Press.

253

Baring, E. (Earl of Cromer). 1908. Modern Egypt, 2. vol. London: Macmillan, Volum II: 465. Для ширшого обговорення ролі Нілу як мотивації для британської експансії в Африці див. Tvedt, Terje. 2011. «Hydrology and Empire: The Nile, water imperialism and the partition of Africa», у Journal of Imperial and Commonwealth History, 39, 2: 173—194.

254

Garstin, William E. 1904. Report upon the Basin of the Upper Nile with Proposals for the Improvement of that River. Cairo: Ministry of Public Works: 166. Ґарстін написав кілька звітів і статей, які цікаві не лише як джерело британської політики щодо Нілу, але і як джерело інформації про те, як адміністратор колоній з такими великими завданнями дивився на світ і розумів значення своєї діяльності. Garstin, William E. 1900—1906. Report upon the Administration of the Public Works Department for 1899—1905. With reports by the officers in charge of the several branches of the Administration. 7 vols. Cairo: Ministry of Public Works, Garstin, William E. 1905. Some Problems of the Upper Nile, у The Nineteenth Century and After VLII, 343: 345—66, а також Garstin, William E. 1909. «Fifty Years of Nile Exploration and Some of Its Results», у The Geographical Journal, 33, 2: 117—152.

255

До цього були залучені кілька фахівців і один з найвпливовіших, який теж був добрий письменник, — Вільям Вілкокс. Див. Willcocks, William. 1889. Egyptian Irrigation. 2 vols. New York: E. & F.N. Spon; Willcocks, William. 1893. Report on the Nile and Proposed Reservoirs. Cairint 3/14/232, NRO, Khartoum, Sudan; Willcocks, William. 1894. Report on Perennial Irrigation and Flood Protection of Egypt. Cairo: Ministry of Public Works; Willcocks, William. 1936. Sixty Years in the East. London: E & F. N. Spon, а також Willcocks, William, James Craig. 1913. Egyptian Irrigation. 2nd ed. London: E. & F. N. Spon.

256

Лист, «Cromer to Lansdowne», 15.3.1905, FO 407/164, Public Records Office, London.

257

Cromer, Earl of (Evelyn Baring). 1908. Modern Egypt. 2 vols. London: Macmillan., vol II: 146—147.

258

«An interview with Samuel Baker», Pall Mall Gazrette, «Extra» (1884): 8. Див. також Tvedt, Terje. 2004. The river Nile in the age of the British. Political ecology and the quest for economic power. London: IB. Tauris: 38, що містить продовження дискусії про цю політику та роль Бейкера. Британці, певна річ, мали й інші мотиви, але вони менше важили стратегічно; див., напр., Lugard, Frederick D. 1893. The Rise of Our East African Empire. 2 vols. London: W. Blackwood & Sons.

259

Блакитний Ніл витікав з Ефіопії й приносив переважну більшість води Єгипту — приблизно 80 відсотків, а Білий Ніл — лише 10. Однак Білий Ніл був найважливішою притокою в перспективі Лондона та Каїра від 1890-х і аж до побудови водосховища Насера 1971 року. Це постколоніальне водосховище може вміщувати дворічний обіг двох приток Нілу, тому не мало значення, коли вода приходить у Єгипет. Тепер мала значення загальна кількість води, тож Блакитний Ніл став найважливішим джерелом.

260

Британська політика «опосередкованого керування» й укладання альянсів з місцевими елітами — одна з причин, чому Ганді в Індії згодом говорив про стратегію визволення, яка також була орієнтована на місцеві еліти. Стверджують, що вони начебто стали більш британські, ніж самі британці.

261

Це досить докладно обговорюю у Tvedt, Terje. 2012. Nilen. Historiens elv. Oslo: Aschehoug: 273—297.

262

Churchill, Winston, 1908, My African Journey, London: Icon Books.

263

Op. cit.

264

Ґордон був одним із вікторіанських героїв або титанів у книжці Джейкоба Ріса-Моґґа. Аналіз передумов і причин повстання подано у. Holt, P.M. 1967. A Modern History of the Sudan: From the Funj Sultanate to the Present Day. 3rd ed. London: Weidenfeld and Nicolson.

265

Ferguson, Niall. 2003. Empire: How Britain Made the Modern World. London: Allen Lane: 375. (Ферґюсон, Ніл. Імперія. Як Британія вплинула на сучасний світ / пер. з англ. Катерина Диса. Київ: Наш Формат, 2020)

266

Вивчаючи чимало праць і листів, що ними обмінювалися чільні британські стратеги в Лондоні та Каїрі, таємні нотатки англійського міністерства закордонних справ і готові плани британців щодо заволодіння Нілом, я продемонстрував, що британці давно планували окупувати Судан, але чекали слушної миті, див. Tvedt, Terje, 2004. The river Nile in the age of the British. Political ecology and the quest for economic power. London: IB. Tauris: 19—87. Огляд того, як більшало знань, пов’язаних з Нілом, поданий у Hurst, H. E. 1927. «Progress in the Study of the Hydrology of the Nile in the Last Twenty Years», у The Geographical Journal, 70, 5: 440—463.

267

Пропаганду, пов’язану зі смертю Ґордона, можна порівняти з пропагандою США та Буша-молодшого про те, що потрібно окупувати Ірак і скинути Саддама Хуссейна через роль Осами бен Ладена та Аль-Каїди в Іраку.

268

Churchill, Winston. 2005 [1899]. The River War: An Historical Account of the Reconquest of the Soudan. London: Prime Classic Library: 9.

269

Op. cit: 9.

270

Цей проєкт відіграє вирішальну роль у відносинах між Єгиптом і Суданом — почасти посприяє початку революції в Єгипті проти британців 1919 року і стане частиною відомого ультиматуму Алленбі 1924-го, коли британський очільник Єгипту та Судану вперше погрожував Нілом єгипетським націоналістам. Див. Tvedt, Terje, 2004. The river Nile in the age of the British. Political ecology and the quest for economic power. London: IB. Tauris: 87—189.

271

Foreign Office Memorandum, 1923. Дискусія про цю та схожі пам’ятні записки з покликаннями на джерела подана у Tvedt, Terje, 2004. The river Nile in the age of the British. Political ecology and the quest for economic power. London: IB. Tauris. Саме про цю тему: р. 99—106 і 265—268.

272

Орвелл, Джорж. Бірманські будні. / з англ. пер. О. Гордієнко. Київ: Вид-во Жупанського, 2021. С. 96.

273

Арабську работоргівлю з південносуданської перспективи описує Deng, F. M., 1978. Africans of the Two Worlds: The Dinka in Afro-Arab Sudan. Khartoum: University of Khartoum.

274

Огляд усієї літератури про аспекти розвитку Південного Судану від 1850 року поданий у Tvedt, Terje et al, 2004c. The Southern Sudan. An Annotated Bibliography. 2 vol. 2. ed. London: IB Tauris.

275

Див. Garstin, William E. 1904. Report upon the Basin of the Upper Nile with Proposals for the Improvement of that River. Cairo: Ministry of Public Works. У цьому звіті вперше сформульована стратегія щодо всього Нілу — як гідрологічної одиниці, що має зазнавати планування. Це лишатиметься головним концептом щодо користування водоймою надалі в колоніальні часи. Однак план побудови каналу через болота офіційно з’явився ще 1899 року, тобто лише через кілька місяців після того, як британці взяли Фашоду, див. Garstin, William E. 1899. Note on the Soudan. Cairo: Ministry of Public Works.

276

Повний огляд і аналіз усіх планів поданий у Tvedt, Terje. 2004. The river Nile in the age of the British. Political ecology and the quest for economic power. London: IB. Tauris. Див. р. 425—428.

277

Jonglei Investigation Team. 1954. The Equatorial Nile Project and Its Effects in the Anglo-Egyptian Sudan, 4 vols.. Khartoum: Sudan Government (Introduction and Summary. Vol. I: «A Survey of the Area Affected». Vol. II: «The Equatorial Nile Project: Its Effects and Remedies». Vol. III: «Special Investigations and Experimental Data». Vol. IV: «Maps and Diagrams»).

278

Human zoos (людські зоопарки) — термін, яким тоді позначали так звані примітивні суспільства, тобто суспільства, де, на думку антропологів, можна дослідити основоположні людські відносини і які існували в умовах, схожих на резервацію, див., напр., Blanchard, Pascal et al. (red.). 2009. Human Zoos: Science and Spectacle in the Age of Colonial Empires. Liverpool: Liverpool University Press. Населення Південного Судану не жило в резерваціях, але екологічні умови визначали чіткі межі для мобільності й можливості контактів цього суспільства із зовнішнім світом.

279

За кілька років Ізраїль і США займуть таку саму позицію. Під час першої (1956—1972) і другої війни (1983—2005) у незалежному Судані — партизани в Південному Судані воювали проти уряду в Північному Судані — Моссад та агенти ЦРУ надсилали військову допомогу тим, хто воював у Південному Судані, часто під прикриттям працівників міжнародних неурядових організацій. Тепер, як і тоді, мета полягала в тиску на Єгипет, щоб той діяв відповідно до інтересів США й Ізраїлю. Це було пов’язано з важливою роллю Єгипту на Близькому Сході. Див., напр., документальний серіал «Inside the Mossad» на Netflix, де подані інтерв’ю з агентами про те, як мало осіб може вплинути на хід війни. Хартум також депортував найперших працівників норвезької гуманітарної організації «Kirkens Nødhjelp», стверджуючи, що ті працювали на Ізраїль. Ізраїль відіграв важливу роль у війні. Це може підтвердити один анекдот із мого життя. Коли я їхав автівкою в Південному Судані 1983 року, одного ранку ми зупинилися, бо перед нами на дорозі став лев. Поки ми чекали, щоб поїхати далі, з чагарників побіч дороги виліз молодий нуерець. Англійською він говорив погано, але розповів, що вважає ізраїльського генерала Моше Даяна героєм. Коли я запитав чому, він приставив ребро лодоні до свого горла і відказав: «He was so good at killing» («Він так вправно вбивав»).

280

У перший період, коли британці де-факто мали владу в Єгипті, країна формально становила частину Османської імперії і її представники були формальними керівниками країни. Під час Першої світової війни британці скасували формальне османське панування в Єгипті, підпорядкувавши країну безпосередньо Лондону. Після 1919 року Лондон не знайшов єгиптян, які воліли б керувати країною разом із ними, тому 1922-го гарантував Єгипту формальну незалежність від Лондона. Однак британці і далі керували Суецьким каналом, зовнішньою політикою та політикою щодо Нілу.

281

Лондону доводилося розвивати сільське господарство на кенійських висотах, щоб фінансувати й підтримувати діяльність залізниці, прокладеної до озера Вікторія зі стратегічних міркувань. Розвинути сільське господарство в Кенії могли б, на думку британців, лише «імпортовані» селяни. Дискусія про розвиток Кенії, а також про єврейське питання подана у Tvedt, Terje. 2012. Nilen — Historiens elv. Oslo: Aschehoug: 278—280.

282

Sudan Archive в Даремі, Англія і Sudan National Archive в Хартумі мають неймовірні колекції таких звітів і листів від різних адміністраторів колоній.

283

Роль, що її Британська імперія відіграла в розвитку Індії, Непалу, Пакистану, Західної Африки й навіть Близького Сходу, годі переоцінити. Особливо зважаючи на те, що саме британці проводили кордони на мапі після розпаду Османської імперії.

284

В останні десятиліття кілька дослідників розглядали питання норвезької «винятковості» у зв’язку з європейською колоніальною історією. Одна з таких праць — Kjerland, Kirsten Alsaker og Knut Rio (red.). 2009. Kolonitid: Nordmenn på eventyr og big business i Afrika og Stillehavet, Oslo: Spartacus Forlag. У ній розглядають тезу про те, що «міф про інакшість» та уявлення про те, що Норвегія не брала участі в колоніальних проєктах у світі, не відповідає дійсності. Книжка цю тезу ані підтримує, ані спростовує, але автор доходить висновку, що норвезька політика щодо Африки й Тихого океану істотно відрізнялася від аналогів у «більших» європейських колоніальних націях. Норвезькі музеї військової справи 2011 року опублікували статтю, у якій стверджували, що Норвегія була колонізатором і торгувала рабами: «Це доволі непоширена інформація, тож хочемо присвятити ще один розділ тому, що Норвегія, перебуваючи у складі Дансько-норвезького королівства, також була колонізатором і ми, зважаючи на це, також використовували рабів і були причетні до работоргівлі та рабоперевезень». Hansen, Jan Ingar. 2011. Kolonimakt og slavehandel, 13.1.2011, Forsvaret, Forsvarets museer, http://www.forsvaretsmuseer.no/nor/Forsvarets-museer/Forsvarets-historie/Tiden-foer-1800/Dansk-norskemarine/400-aarsnatten-1 (дата звернення: 15.03.2020). У 2019 році вирішили, що Норвегія була колонізатором: «Письменник Фаштайн Горґар викладає колоніальну епоху в історії Норвегії. Ми ж це зазвичай називаємо “епохою вітрила”. Серія романів Фаштайна Горґара демонструє, що норвезька колоніальна історія набагато кривавіша, ніж більшості з нас відомо», часопис «Kulturplot», 20.11.2019. https://kulturplot.no/bok/2019/setter-ord-pa-den-norske-kolonitiden.

285

Rian, Øystein. 1997. Danmark-Norge 1380—1814, bind 2, Den aristokratiske fyrstestaten 1536—1648. Oslo: Universitetsforlaget.

286

Те, що Норвегія стала частиною більшої європейської колоніальної економіки, зважаючи на розташування країни в Північно-Західній Європі, поруч із Британською імперією, і на те, що вона сама була маленькою колонією Данії, — це інше питання. Через роль Норвегії як найбільшого в Європі експортера деревини від XVI століття до 1870-х нідерландцям вдалося побудувати кораблі, що стали частиною колоніальної світової торгівлі. А національне судноплавство в Норвегії почало набирати обертів лише з середини ХІХ століття, коли лібералізм, економічний розвиток і європейський колоніалізм дали норвежцям змогу вийти на міжнародні фарветери. У 1875 році, на піку європейського колоніалізму, Норвегія мала третій за величиною флот у світі, що налічував приблизно 60 000 осіб. Тож у певних сферах Норвегія була частиною міжнародної торгівлі, яку визначали колоніальні імперії і яка заробляла на колоніалізмі як системі, — але це робили й індійські принци, землевласники в Єгипті та вожді в Судані. Тому, щоб зрозуміти колоніальну систему, важливо розмежовувати такий тип економічних відносин та економічні відносини між метрополіями й колоніями.

287

У деяких випадках норвезька практика надання допомоги мала певні елементи, що нагадували те, як європейська колоніальна влада організовувала відносини між колоністами й колонізованими. Коли Норвезька церковна допомога працювала в Південному Судані, то місцевому населенню, що взаємодіяло з норвежцями в одному проєкті, не дозволяли їсти з іноземними колегами в одній їдальні аж до 1980-х.

288

У романі «Воронячий маг» (Wizard of the Crow) кенійський письменник і вчений Нгугі Ва Тхіонго зазначає, що між цими двома історичними епохами та системами є важливий зв’язок, ще не досить досліджений. Він пише: «Чому бідна Африка і далі дозволяє використовувати своє багатство на задоволення потреб іноземців, а потім із простягнутими руками йде за ними, просячи назад свої коштовності, але тепер у формі позики? Як ми опинилися в ситуації, у якій найкращий лідер — це той, хто знає, як просити про свою частку відданого дорогою ціною? Що чекає на Африку в майбутньому?»

289

Churchill, Winston. 2005 [1899]. The River War: An Historical Account of the Reconquest of the Soudan. London: Prime Classic Library, Vol. I: 19.

290

Див., напр., Evans-Pritchard, E.E. 1940. The Nuer: A Description of the Modes of Livelihood and Political Institutions of a Nilotic People. Oxford: Clarendon Press.

291

Fallout from US-China trade conflict could be «even worse» than WWI, Kissinger says, див. https://www.cnbc.com/2019/11/22/us-china-economicconflict-could-be-worse-than-wwi-henry-kissinger-says.html (дата звернення: 01.04.2020).

292

Ibid.

293

Докладний огляд перебігу подій між 1955 і 1956 роками поданий у Tvedt, Terje. 2004. The River Nile in the Age of The British. Political Ecology and the Quest for Power. London: IB Tauris: р. 189—321. Цей огляд ґрунтується на таємних документах американського зовнішньополітичного керівництва, на джерелах британського міністерства закордонних справ і міністерства оборони, включно з приватними документами британського прем’єра Ентоні Ідена і держсекретаря США Джона Фостера Даллеса, а також інших головних американських і британських зовнішньополітичних діячів (доступ до цих джерел можна отримати, зокрема, у John Foster Dulles Papers, Princeton University Library, President Eisenhower Library, що в місті Абілін, штат Канзас, Public Records Office у Лондоні і Sudan Archive у Даремі, Англія). Щоб ознайомитися з цілком таємною розвідувальною діяльністю, яку за наказом Ідена вели в Уґанді, шукаючи можливості змінити річище Нілу й «висушити» Насера та Єгипет замість того, щоб воювати, див. ibid. p. 303—310.

294

Провідні вчені описували США як імперію впродовж кількох десятиліть, хоч і по-різному. Одні говорять про Incoherent Empire (безладна імперія, див. Mann, Michael. 2005. Incoherent Empire. New York: Verso), яка гне лінію «неоімперіалізму» — суміші примусу та окупаційних тенденцій з більш неформальними способами домінування й контролю. Інші описують її як Empire Lite (імперію «м’якішого» гатунку, Ignatieff, Michael. 2003. Empire Lite. Nation-Building in Bosnia, Kosovo and Afghanistan: Vintage), а ще інші говорять, що через втілення плану Маршалла в Європі вона стала Empire by invitation (імперією за запрошенням, Lundestad, Geir. 1986. Empire by Invitation? The United States and Western Europe, 1945—1952, у Journal of Peace Research, 23, 3: 263—277).

295

Ferguson, Niall, 2004. Colossus: The Rise and Fall of America’s Empire, London: Allen Lane.

296

Ignatieff, Michael. 2003. Empire Lite. Nation-Building in Bosnia, Kosovo and Afghanistan. London: Penguin.

297

«The American Empire Project» (Проєкт «Американська імперія») — серія книжок, яка розглядає імперіалістичні тенденції в зовнішній політиці США. Цю серію видало видавництво Metropolitan Books, і до неї належать тексти багатьох американських письменників. Зокрема, Ноама Чомскі, див., напр., його книжку, що побачила світ 2005 року — Imperial Ambitions: Conversations on the Post 9/11 World.

298

Про важливу, але не визнану, роль, що її відіграли США у війні Алжиру проти Франції, пише Wall, Irwin M. 2001. France, the United States, and the Algerian War, California University Press. У Tvedt, Terje. 2004. The River Nile in the Age of The British. Political Ecology and the Quest for Power. London: IB Tauris, я демонструю, як США посприяли незалежності Єгипту та Судану і як американська економічна активність підважила британську колоніальну систему вздовж Нілу. Європейські колоніальні імперії не мали шансу на перемогу в цій боротьбі за hearts and minds еліт. В архівах британського міністерства закордонних справ можна знайти чимало звітів від британських посланників в Африці, які рвали на голові волосся через діяльність США. Для багатьох із них було природно, що Лондон керував «нерозвинутими суспільствами», але що британці їм могли запропонувати? Аж тут на континент приїхали молоді, неосвічені янкі з жуйкою в роті, писали вони, і здобули прихильність еліт. Що британці могли з цим зробити? Нічогісінько, адже американці мали долар.

299

Samuel Johnson, Vol III, 15. april 1778: р. 392, але цитую за Martin, Peter. 2019. «Escaping Samuel Johnson», у Paris Match, 30.5.2019, https://www.theparisreview.org/blog/2019/05/30/escaping-samuel-johnson/ (дата звернення: 03.05.2020).

300

Ceaser, James W. 2003. «A genealogy of Anti-Americanism», у Public Interest, 152: 3-18, знову надруковано 2020 року в National Affairs, 44:7.

301

Woodward, C. Vann. 1992. The Old World’s New World, Oxford: Oxford University Press: 6.

302

Woodward, C. Vann. 1992. The Old World’s New World, Oxford: Oxford University Press: 6.

303

Hamsun, Knut. 1962 [1889]. Fra det moderne Amerikas Aandsliv. Oslo: Gyldendal.

304

Schama, Simon. 2003. «The Unloved American». The New Yorker, 10.3.2003.

305

Steinberg, Theodore. 1991. Nature incorporated. Industrialization and the waters of New England. Cambridge: Cambridge University Press.

306

Текст самої угоди: https://www.archives.gov/exhibits/american_originals/louistxt.html. У 1867 році США також купили в Росії Аляску за 7,2 мільйона доларів, тобто сплативши пів цента за кожні 5 гектарів. Тож, коли президент Трамп запропонував Данії купити Ґренландію, це було не безпідставно. Проблема лиш полягала в тому, що світ змінився.

307

Див., напр., Worster, Donald. 1985b. Rivers of Empire. Water, Aridity and the Growth of the American West. New York: Pantheon Books. Є чимало справді добрих досліджень про те, як спілка між капіталом і державою змінив водойми на заході США.

308

Губернатор штату Нью-Йорк Девітт Клінтон доручив побувати канал між містом Баффало, що на східному березі озера Ері, і річкою Гудзон, щоб «одружити великі озера з океаном», як він сказав на церемонії відкриття каналу 1825 року. Цей канал мав вирішальне значення для торгівлі й розвитку національного ринку. Так виник прямий водний шлях від Нью-Йорку до Середнього Заходу США, що призвело до масштабних комерційних інвестицій і розвитку землеробства — і навіть міграції — у рідконаселені регіони західного штату Нью-Йорк, штатів Огайо, Індіана та Мічіган і навіть західніше. Завдяки каналу виникли структурні передумови того, що місто Нью-Йорк змогло стати центром національної торгівлі.

309

Worldometer, Oil Production by Country (дата звернення: 01.06.2020).

310

Brands, H. W. 2006. The Age of Gold: The California Gold Rush and the New American Dream, Arrow Books, а також Holliday, J.S. 1999. Rush for Riches: Gold Fever and the Making of California, University of California Press.

311

Tuchman, Barbara. 2016. The Zimmermann Telegram: The Astounding Espionage Operation That Propelled America into the First World War.

312

Та цей принцип не стояв на заваді, коли Вілсон увів війська в Росію без згоди на те Конгресу 1917 року (експедиція «Полярний ведмідь»). Разом із Великою Британією та Францією він відрядив туди солдатів, щоб повалити робітничу державу більшовиків і запобігти націоналізації ключових індустрій, у які вкладався американський капітал.

313

Address of the President of the United States to the Senate, 22. January 1917, див. http://www-personal.umd.umich.edu/~ppennock/doc-Wilsonpeace.htm.

314

Див., напр., Tvedt, Terje. 2004. The River Nile in the Age of The British. Political Ecology and the Quest for Power. London: IB Tauris. Ця книжка, зокрема, описує спробу Ефіопії залучити американських інвесторів до побудови греблі на Нілі в Ефіопії, але британцям удалося зупинити всі плани американських будівельників. Боротьба американських і британських компаній за контракт на побудову Асуанської греблі також був одним із великих конфліктів між Лондоном і Вашингтоном, доки останні не відмовилися від ідеї фінансувати греблю.

315

СРСР переміг і в Другій світовій війні, але жодна країна не постраждала так сильно, як він. Ніхто не втратив стільки населення. Крім слабкої економіки, у країні поменшало робочої сили — у війні померло 27 мільйонів радянців. США, своєю чергою, втрати переважно оминули — унаслідок війни загинуло «лише» 400 000 американців.

316

Hunner, John. 2012. J. Robert Oppenheimer, The Cold War, and The Atomic West, Oklahoma: University of Oklahoma Press: 111.

317

На цю тему є чимало літератури. Найґрунтовнішою є Hoopes, Townsend, Brinkley, Douglas. 2000. FDR and the Creation of the U.N, Boston: Yale University Press. Автор підсумовує, що заснування ООН після війни було першочерговим пріоритетом для Рузвельта, див. р. 178. Є також книжка норвезькою про владу США над ООН у перші роки її існування, див. Tveit, Odd Karsten. 2018. Gudfaren. Trygve Lie. Generalsekretæren som sviktet FN. Oslo: Kagge Forlag. Тут Твайт докладно демонструє, як генеральний секретар Трюґве Лі дозволяв США і ФБР шпигувати за тими, хто працював у будівлі ООН у Нью-Йорку.

318

США так перевершували інші країни, що 1950 року вони виробляли вдвічі більше товарів, ніж Франція, Німеччина та Велика Британія разом.

319

Політика США щодо прав людини була частиною їхньої цілісної політики створення світового порядку після Другої світової війни. Достоту, як і у випадку з міжнародною допомогою, так і з правами людини, американці шукали політики, які можна було обґрунтовувати як загальні й універсальні. Ранню дискусію про цю політику прав людини подано у Cranston, M. 1962. What are Human Rights. New York: Basic Books. Права людини обґрунтовували так 1948 року, а пізніше, за каденції Джиммі Картера й Білла Клінтона, наголос на універсальному походженні та характері цих ідей став лише чіткішим. На Віденській конференції з прав людини 1994 року зовнішньополітичне керівництво США постановило, що універсальність цих прав — незаперечний факт і їх не можна пов’язувати з визначеною західною або європейською філософською традицією (див. World Conference on Human Rights, 1993. Vienna Declaration and Programme of Action, https://digitallibrary.un.org/record/495371). Щоб чіткіше пояснити цю американську інновацію, варто сказати, що Лютер, Руссо, Кант і Геґель — усі вони були універсалісти в тому сенсі, що вірили у право кожної людини на гідність на підставі потенціалу внутрішньої свободи та раціональності. А втім, вони вважали, що такі ідеї про людську гідність не виникли природно в усіх суспільствах або не виникли б усюди, якби суспільства розвивалися без зовнішнього впливу. Геґель, наприклад, вважав, як відомо, що історії духу в Африці немає. Легко знайти докази європейської зверхності та стереотипності щодо «інших», але не так просто довести, що думка про рівність всіх людей і відповідно рівні права кожного виникли в Європі й стали частиною європейського мислення в ХІХ столітті. Так само складно стверджувати, що відповідні ідеї не просувалися або сформулювали як політично-ідеологічну програму в Китаї в період династії Цін, в Індії за правління моголів, в Османській імперії або в доколоніальній Африці.

320

Саме в такому розумінні політика щодо прав людини стала норвезькою політикою.

321

Rosow, Stephen, J., Inayatullah, Naeem, Mark Rupert (red). 1994. The Global Economy as Political Space. London: Lynne Rienner: 175.

322

Це поширене пояснення, див., напр., Darwin, John. 2007. After Tamerlaine, The Rise & Fall of Global Empires 1400—2000. London: Penguin Books: 482. У Smith, Neil. 2003. American Empire. Roosevelt’s Geographer and the Prelude to the American Empire, Berkeley: University of California Press: 184—188. Автори пропонують емпіричний аналіз. Книжка присвячена Ісаї Бовмену, професору географії університету ім. Джонса Гопкінса, котрий став радником Рузвельта, коли той шукав тривалої стратегії під час війни.

323

Одна з найвідоміших таких праць — Kennedy, Paul. 1987. The Rise and Fall of the Great Powers: Economic Change and Military Conflict from 1500 to 2000. New York: Random House. Добірка новіших книжок, які по-різному пояснюють занепад імперії: Galtung, Johan. 2009. The Fall of the US Empire — And Then What? Transcend University Press, — це опис імперії, що занепадає перед нашими очима. Ґальтунґ стверджує, що всі імперії мають певний життєвий цикл, і американська імперія — не виняток. Це проблематична, або щонайменша нечітка, теорія, адже тут не зазначена тривалість цих циклів. Питання, коли та імперія занепаде, теж без відповіді. Ґальтунґ прогнозував падіння США впродовж багатьох років і 2009 року заявив, що «Американська імперія зникне до 2020-го». Bulmer-Thomas, Victor. 2018. Empire in Retreat: The Past, Present, and Future of the United States, Yale University Press — більш емпірична праця, що вважає нову зовнішньополітичну стратегію Доналда Трампа за вияв бажання більшості американців щодо «скорочення» імперії — США мають дбати насамперед про себе. Представником найцікавішого напряму, який зважає на внутрішній занепад і збільшення соціальної напруженості у США, можна вважати, напр., Hedges, Chris. 2018. America: The Farewell Tour. New York: Simon & Schuster.

324

Kennedy, Paul. 1987. The Rise and Fall of the Great Powers: Economic Change and Military Conflict from 1500 to 2000. New York: Random House: 526.

325

«Remember China, China, China», acting US Defence Secretary says, Reuters, 02.01.2019.

326

Коли 1992 року «Кінець історії» Фукуями побачив світ, тогочасні події підтверджували його теорію, зокрема такі визначні події, як падіння Берлінського муру 1989-го та Алматинську декларацію, що засвідчила розпад СРСР. Фукуяма як політолог розумів, до чого ці події призведуть, але вони його — як і багатьох інших — подолали. Його теорія не зважала на процеси, що вже були добре помітні 1989-го, але ставали чимраз чіткішими в 1990-х і на початку ХХІ століття, почасти у формі розквіту Китаю, який, маючи іншу модель суспільства, кидав суттєвий виклик США, зокрема у формі пробудження ісламізму. Такий погляд на історію призведе до того, що сам Фукуяма на початку 2000-х підтримає вторгнення США в Ірак, покликане поширити ліберальну демократію на Близькому Сході.

327

Причини Першої світової війни активно досліджують та обговорюють. Версія Аллісона спирається на одну з багатьох відомих теорій, але науковці не вважають, що це єдиний чинник, який призвів до війни. Див., напр., Fromkin, David. 2005. Europas siste sommer: Hvem startet første verdenskrig? Oslo: Humanist Forlag, Joll, James. 1992. The Origins of the First World War. London: Routledge; Tuchman, Barbara. 1962. The Guns of August. New York: Ballantine Books.

328

Див. Scott, D. 2008. The Chinese Century?:The Challenge to Global Order. London: Palgrave Macmillan; Shenkar, Oded. 2004. The Chinese Century: The Rising Chinese Economy and Its Impact on the Global Economy, the Balance of Power, and Your Job. Pennsylvania: Wharton School Pub. Див. також три книжки радника Трампа з питань Китаю Пітера Наварро про війну з цією країною, див. 2008. Coming China Wars. Where They Will Be Fought and How They Can Be Won, 2011. Death by China: Confronting the Dragon — A Global Call to Action, а також 2015. Crouching Tiger: What China’s Militarism means for the world.

329

Myrdal, Gunnar. 1968. An Asian Drama. An Inquiry into the Poverty of Nations. New York: Twentieth Century Fund.

330

Ці цифри звідси: The Lowy Institute, Chart of the week: Global trade through a US-China lens, 18.12.2019, див. https://www.lowyinstitute.org/theinterpreter/chart-week-global-trade-through-us-china-lens (дата звернення: 01.04.2020). Як розумію, саме ці показники загалом вважають за вичерпні.

331

Під час Холодної війни обидва блоки під керівництвом Вашингтона й Москви втілювали більші та менші проєкти в Африці, щоб завоювати hearts and minds африканців. Після 1980 року тут утілювала проєкти і Японія, а Китай за правління Мао запустив проєкт «ТАНЗАМ», що передбачав побудову залізниці між Танзанією та Замбією.

332

McKinsey & Company (Irene Yuan Sun Kartik Jayaram Omid Kassiri). 2017. Dance of the lions and dragons: How are Africa and China engaging, and how will the partnership evolve? Див. https://www.mckinsey.com/~/media/mckinsey/featured%20insights/Middle%20East%20and%20Africa/The%20closest%20look%20yet%20at%20Chinese%20economic%20engagement%20in%20Africa/Dance-of-the-lions-and-dragons.ashx (дата звернення: 01.03.2020).

333

У Вупперталі народився і виріс Фрідріх Енгельс. Відтак він поїхав у Манчестер, щоб займатися текстильною фабрикою батька. Там він разом із Марксом і написав одну з найвідоміших книжок у європейській історії. Хоч Енгельс походив з європейського міста, де текстильна промисловість виникла рано, він також не помітив революційної ролі води в історії промисловості. Адже в Англії, коли він там писав про умови для робочого класу, керуючи фабрикою, уже всюди використовували парові двигуни.

334

Xinua «Full text of President Xi Jinpings speech at the opening of the Belt and Road Forum», 14 травня 2017, див. http://2017.beltandroadforum.org/english/n100/2018/0306/c25-1038.html (дата звернення 01.04.2020). Для аналізу див. Frankopan, Peter. 2018. The New Silk Roads. The Present and Future of the World. London: Bloomsbury Publishing.

335

Piraeus Port Authority, www.olp.gr, див. http://www.olp.gr/en/investor-information/presentations/item/download/17997_f0687abea578a3aa83c9fb32fd011f7a (дата звернення: 10.05.2010).

336

Цей термін, що походить з англійської, описує відомий і повторюваний історичний процес у Китаї. Іноземні завойовники з часом ставали «китаїзованими», або переймали чимраз більше традиційних китайських традицій і цінностей. Вони «ставали китайцями», асимілювалися.

337

Chang, Iris. 1997. The Rape of Nanking — The Forgotten Holocaust of World War II. New York: Basic Books.

338

Mitter, Rana. China’s War with Japan, 1937—1945: The Struggle for Survival. London: Allen Lane. Важливу роль відіграло й повстання Китаю проти японської окупації. Цей чинник, яким частково нехтують, уможливив майбутню перемогу США над Японією на Тихоокеанському театрі воєнних дій.

339

Чотири корисні книжки, які з різних перспектив документують та обговорюють китайську політику ресурсокористування й контролю води впродовж історії: Edmonds, Richard Louis (red.). 1988. Managing the Chinese Environment: Studies on Contemporary China. Oxford: Oxford University Press; Needham, Joseph. 1971. Science and Civilization in China, Vol. IV, Part 3, «Civil Engineering and Nautics». Cambridge: Cambridge University Press; Tilt, Bryan. 2014. Dams and Development in China: The Moral Economy of Water and Power. New York: Colombia University Press, а також Pietz, David A. 2015. The Yellow River. The problem of water in modern China. Cambridge, MA: Harvard University Press.

340

Elvin, Mark. 1998. «The Environmental Legacy of Imperial China», у Edmonds, Richard Louis (red.). 1988. Managing the Chinese Environment: Studies on Contemporary China. Oxford: Oxford University Press: 9—32.

341

Цей текст процитований в англійському перекладі у Needham. 1971: 223.

342

Див., напр., огляд у https://www.nsenergybusiness.com/news/tophydropower-producing-countries/. (Дата звернення: 01.06.2020).

343

Див. інтерв’ю міністра водних ресурсів Китаю в документальному фільмі «Подорож у майбутнє води» (2007), або «The Future of Water» англійською. Див. Amazon Prime Time, https://www.amazon.com/The-Future-of-Water/dp/B07N14YWSP.

344

Дискусія про стратегічні наслідки таких тенденцій серед населення Китаю подана у, напр., Gordon, John IV, Button, Robert W., Cunningham, Karla J., Reid, Toy I., Irv Blickstein. 2009. Domestic Trends in the United States, China, and Iran: Implications for US Navy Strategic Planning. Rand: Rand Corporation: 59.

345

Bloomberg News, 17 грудня 2019.

346

https://www.statista.com/statistics/188629/united-states-direct-investmentsin-china-since-2000/ (Дата звернення: 01.04.2020).

347

Defense Manpower Data Center (DMDC).

348

«Number of Military and DoD Appropriated Fund (APF) Civilian Personnel Permanently Assigned By Duty Location and Service/Component (as of March 31, 2020)». Defense Manpower Data Center. 08.5.2020.

349

Країни-члени НАТО до того ж позитивно сприймають (березень 2020) цю організацію. https://www.pewresearch.org/global/2020/01/08/trumpratings-remain-low-around-globe-while-views-of-u-s-stay-mostly-favorable/pg_2020-01-08_us-image_0-07/ (дата звернення: 10.03.2020).

350

Британці не мали справжніх союзників і вважали це за потрібну чесноту в розколотій Європі, де панувало суперництво між рівними державами. Прем’єр-міністр лорд Пальмерстон підсумував цю позицію Британії в ХІХ столітті: «Ми не маємо ані вічних союзників, ані вічних ворогів. Єдине вічне — це наші інтереси, і ми зобов’язані їх дотримуватися». Frost, Ginger S. 2018. The Victorian World: Facts and Fictions. Santa Barbara: ABC-CLIO: 169. Пальмерстон був міністром закордонних справ Британії і двічі прем’єром, він визначав британську зовнішню політику у 1830—1865 роках.

351

Видання Washington Post повідомляло, що 2010 року у США боротьбою проти тероризму, внутрішньою безпекою й розвідкою займалися 1271 урядових організацій і 1931 приватних компаній у 10 000 місцях. У розвідувальній спільності, за даними видання, працює 854 000 осіб. За підрахунками, США щороку витрачають майже більйон доларів на програми, пов’язані з нацбезпекою. Незалежні проєкти «Project on Government Oversight» і «Columbia Journalism Review» публікували звіти та статті, які підтверджували достовірність цих показників.

352

US National Security Agency, Національна агенція з питань безпеки США, роками прослуховувала телефонні розмови канцлерки Німеччини Анґели Меркель з її найближчими радниками і шпигувала за тими, хто працював з її попередниками. Цю інформацію опублікувала WikiLeaks: згідно з нею, 125 номерів головних німецьких чиновників тривалий час прослуховували. Див., напр., Guardian, 08.07.2015.

353

У 2020 році Pew Research Center досліджував, скільки людей «пильно стежили за новинами» зі США, і у 37 країнах 40 відсотків респондентів дали ствердну відповідь; у Нідерландах, наприклад, — 75 %, а в десяти європейських країнах 51 % «пильно стежить за новинами» зі США, див. https://www.pewresearch.org/global/2020/01/08/trump-ratings-remain-low-around-globe-while-viewsof-u-s-stay-mostly-favorable/pg_2020-01-08_us-image_0-07/ (дата звернення: 10.03.2020). Немає відповідного дослідження того, скільки людей у тих 37 країнах пильно стежать за новинами із Франції, Росії чи Китаю, але можна впевнено припустити, що цей відсоток значно нижчий.

354

https://afsp.org/suicide-statistics/.

355

https://www.cdc.gov/drugoverdose/data/statedeaths.html.

356

The Council of Economic Advisers, September 2019, The State of Homelessness in America, https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2019/09/The-State-of-Homelessness-in-America.pdf.

357

Ці формулювання подані в Hedges, Chris. 2018. America: The Farewell Tour. New York: Simon & Schuster: 294.

358

https://news.un.org/en/story/2019/09/1047052 (дата звернення: 01.03.2020).

359

Поставити питання в розділі про промислову революцію мене частково надихнуло саме це. Як я писав, виявилося, що перший етап промислової революції головно ґрунтувався на використанні «зеленої» енергії. Тоді люди застосовували не парові двигуни на вугіллі, а найвідновлюваніший ресурс — воду.

360

White, Lynn jr. 1967. «The Historical Roots of our Ecological Crisis», у Science. Про цю проблему є чимало літератури. Див., напр., Coates, P. 1998. Nature. Western Attitudes since Ancient Times. Cambridge: Polity Press, Glacken, Clarence J. 1967. Traces on the Rhodian Shore: Nature and Culture in Western Thought from Ancient Times to the End of the Eighteenth Century. Berkeley: University of California Press, і список літератури у Tvedt, Terje. 2016. Water and Society. Changing Perspectives of Societal and Historical Development. London: IB Tauris.

361

Дискусія про це подана у, напр., Callicott, J. Baird, Roger T. Ames (red.). 1989. Nature in Asian Traditions of Thought: Essays in Environmental Philosophy. Albany: State University of New York Press; Chapple, Christopher K., Mary E. Tucker. 2000. Hinduism and Ecology: The Intersection of Earth, Sky, and Water Cambridge, MA: Harvard University Press.

362

Дискусія про це подана, напр., у Callicott, J. Baird, Roger T. Ames (red.). 1989. Nature in Asian Traditions of Thought: Essays in Environmental Philosophy. Albany: State University of New York Press; Chapple, Christopher K., Mary E. Tucker. 2000. Hinduism and Ecology: The Intersection of Earth, Sky, and Water. Cambridge, MA: Harvard University Press.

363

Ось кілька давніших праць про історію клімату, написаних тоді, коли вчені не так переймалися вуглекислим газом, як у ХХІ столітті: Budyko, M. I. 1982. The Earth’s Climate: Past and Future. International Geophysics Series, 29. New York: Academic Press, Burroughs, William James. 2007. Climate Change. A Multidisciplinary Approach. Cambridge: Cambridge University Press.

364

Penny, David, 2010. «The Mekong River System and the End of the Angkor Civilization: A Water Historical Perspective», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red). Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water (9 vols). London: IB Tauris.

365

Richardson B. Gill, 2010. «The Maya Collapse: Water, Drought and Volcanoes», у Tvedt, Terje, Richard Coopey (red). Rivers and Society. From the Birth of Agriculture to Modern Times, vol. II, Series II, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water (9 vols). London: IB Tauris.

366

Доґґерленд описаний у Gaffney, Vincent L, Fitch, Simon, David N. Smith, 2009. Europe’s Lost World: The Rediscovery of Doggerland. York: Council for British Archaeology.

367

Я обговорюю це поняття на позначення епохи чи періоду, напр., у Tvedt, Terje, 2016. Water and Society. Changing Perspectives of Societal and Historical Development. London: IB Tauris, але вперше його вжив у «En reise i vannets fremtid» («Подорож у майбутнє води»), серії документальних передач для норвезького телеканалу TV2, 2007 року.

368

Capon, Samantha J.; Chambers, Lynda E.; Nally, Ralph Mac; Naiman, Robert J.; Davies, Peter; Marshall, Nadine; Pittock, Jamie; Reid, Michael; Capon, Timothy; Douglas, Michael; Catford, Jane; Baldwin, Darren S.; Stewardson, Michael; Roberts, Jane; Parsons, Meg Stephen E. Williams. 2013. «Riparian Ecosystems in the 21st Century: Hotspots for Climate Change Adaptation?», у Ecosystems, 16, 3: 359—381.

369

Див. Salby, Murray L. 1996. Fundamentals of Athmospheric Physics. Salt Lake City: Academic Press. Хмари бувають різного розміру — від кількох метрів до сотень кілометрів. Більшість води в атмосфері — це пара, що стала краплями або кристалами льоду залежно від температури та фізики хмари. Відтак хмари скидають на землю опади, а потім формуються знову завдяки випаровуванню океанів і горизонтальному та вертикальному переміщенню води в атмосфері (див. Dickinson, Robert E. 2003. «Overview: The Climate System», у Potter, Thomas D., Bradley Colman (red.). Handbook of Weather, Climate, and Water: Atmospheric Chemistry, Hydrology, and Societal Impacts. London: Wiley-Interscience. Тому пара води — найпоширеніший парниковий газ. Його в атмосфері приблизно вшістдесятеро більше за CO2.

370

Феномен Ель-Ніньйо полягає в різкому підвищенні температури поверхневого шару води на сході Тихого океану, що іноді впливає на мусони в Азії. Див., напр., Davis, Mike, 2000. «The Origin of The Third World Victorian Holocausts», Antipode 32:1, 2000: 48—89, що розглядає великий голод в Індії в 1876—1878 роках. Стаття Ґрува розповідає про менш відому таку катастрофу століттям раніше, див. Grove, Richard H. 2006. «The Great El Niño of 1789—93 and its Global Consequences: Reconstructing an Extreme Climate Event in World Environmental History», у The Medieval History Journal, 10, 1—2: 75—98.

371

Сучасне дослідження на цю тему: Wester, Philippus; Mishra, Arabinda; Mukherji, Aditi, Arun Bhakta Shrestha (red). 2019. «The Hindu Kush Himalaya Assessment. Mountains, Climate Change, Sustainability and People», https://link.springer.com/book/10.1007%2F978-3-319-92288-1, дата звернення: 20.07.2020. Головний автор тієї статті в інтерв’ю The Guardian сказав, що сценарії, запропоновані на початку 2000-х, були ненадійні. Але тепер дослідження надійні: «Донедавна вплив кліматичних змін на кригу в регіоні Гіндукуш-Гімалаї визначити було складно, — мовив Вестер. — Однак тепер нам справді відомо достатньо, щоб діяти, і потреба цих дій нагальна». Див. інтерв’ю, The Guardian, 04.02.2019, дата звернення: 25.6.2020.

372

Див. Mission Impossible, Fallout, 2018. (Прим. пер.: в укр. прокаті — «Місія неможлива: Фолаут».)

373

В інтернеті є чимало журналістських статей і звітів ООН, гуманітарних організацій та дослідників, які пишуть про катастрофічне майбутнє озера Чад через наслідки кліматичних змін в Африці. Такі звіти з’являлися, коли рівень води в озері опускався до «рекордно низького» рівня, але коли він підіймався, це також списували на кліматичні зміни.

374

Див. одну з наукових статей першої половини 2000-х, де за причину падіння рівня води вважали кліматичні зміни: Awange, Joseph L.; Ogalo, Laban; Bae, Kwanh-Ho; Were, Paul; Omondi, Philip; Omute, Paul, Monica Omullo. 2006. «Falling Lake Victoria water levels: Is climate a contributing factor?», Climate Change, 89: 281—297.

375

Див., напр., «Hydropower at risk as water levels at Lake Victoria rise», ESI Africa, 04.05.2020. https://www.esi-africa.com/industry-sectors/generation/hydropower-at-risk-as-water-levels-at-lake-victoria-rise/ (дата звернення: 01.06.2020).

376

Така фраза пролунала в інтерв’ю для документального серіалу «Подорож у майбутнє води» (En reise i vannets fremtid, 2007). Серіал виготовлений кінокомпанією Panopticon AS, а режисерами були Ерик Ганнеманн, Андерс Тейлор-Ларсен і Тер’є Тведт. (Прим. пер.: цей серіал частково можна знайти на YouTube норвезькою й англійською. Англійська назва — The Future of Water, див. YouTube-канал автора: Terje Tvedt on global history, the Nile, and water. Див. також іншу книжку автора з однойменною назвою, що вийшла в українському перекладі: Тведт Т. Подорож у майбутнє води / пер. з норвезьк. І. Сабор. Київ: Ніка-Центр, 2013.)

377

Ширший огляд і обговорення цього взаємовідношення релігії та води можна почитати в розділі «Religion and the enigma of Water», у Tvedt, Terje. 2016: 65—91.

378

Тут я використовую норвезький переклад Корану, поданий на вебсторінці https://koran.no/. (Прим. пер.: цитати з Корану українською подаю за виданням: Коран / Пер. з араб. М. Якубовича. Київ: Основи, 2015. Цитати з Біблії подаю за перекладом І. Огієнка.)

379

У Біблії також згадана річка Бога, що напувала землю і створювала поживу та добробут: «Ти відвідуєш землю та пóїш її, Ти збагачуєш щедро її, — пóвний води потік Божий, Ти збіжжя готуєш її, — бо Ти так приготóвив її!» (Книга псалмів, псалом 64 (65), 10). Бог, або Яхве, описаний як «джерело живої води» (Єремії 2:13), а благословіння Господа в різні способи порівняне з благословінням води: «Господь — то мій Пáстир, томý в недостáтку не буду, — на пасови´ськах зелених осéлить менé, на тихую воду мене запровáдить!» (Книга псалмів, псалом 22 (23), 1—2) і «вони з ситости дому Твого напóюються, і Ти їх напувáєш з потока Своїх солодóщів, бо в Тебе джерéло життя, в Твоїм світлі побачимо світло!» (Книга псалмів, псалом 35 (36), 9—10). Так само описаний і Аллах: «Вiн — Той, Хто створив небеса й землю за шiсть днiв, коли трон Його був над водою. Це все для того, щоб випробувати вас — чиї вчинки будуть кращими?» (сура 11, 7). І далі: «Аллах — Той, Хто посилає вiтер, який жене хмари. Вiн розтягує їх на небi так, як побажає, i розриває їх на шматки. Ти бачиш дощ, який виходить з-помiж них. Коли Вiн проллє його на тих Своїх рабiв, кому побажає, вони починають радiти» (сура 30, 48). І остання цитата про Аллаха та воду, яких понад сотню: «Вiн — Той, Хто звiв iз неба воду, завдяки якiй ростуть рiзнi рослини. Ми виводимо з них зелень, iз якої вирощуємо зерна в колоссi. А з пальмових зав’язей Ми вирощуємо звислi грона. Ми вирощуємо винограднi сади, оливи та гранати, подiбнi й неподiбнi. Погляньте ж на їхнi плоди, коли вони зав’язуються i дозрiвають! Воiстину, в цьому — знамення для людей вiруючих!» (сура 6, 99). Інша література про роль води в ісламі подана у, напр., Blair, Sheila S., Jonathan M. Bloom. 2009. Rivers of Paradise. Water in Islamic Art and Culture. New Haven: Yale University Press, а також Yadgar, Ahmad. 2015. State Sovereignty and Shared Water Resources under the Islamic Legal Tradition, у Tvedt, Terje, McIntyre, Owen, Tadesse Kassa Woldetsadik (red.). 2015. Vol II, Series III, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water, 9 vols, London: IB Tauris.

380

Про релігійне значення міфу про потоп, його сенс і взаємозв’язок із фактичними екологічними процесами є чимало праць. Огляд міфів про потоп у західній інтерпретації поданий у Cohn, Norman. 1996. Noah’s Flood. The Genesis Story in Western Thought. New Haven and London: Yale University Press. І щось конкретніше: Allen, Don. C. 1963. The Legend of Noah. Renaissance, Rationalism in Art, Science, and Letters. Urbana, IL: University of Illinois Press, або Doniger, Wendy. 2010. «Flood Myths», у Tvedt, Terje, Terje Østigard (red.). 2010. Series II, volume II, Ideas of Water: From Ancient Societies to the Modern World, у Tvedt, Terje (seriered.). A History of Water. London: IB Tauris / New York: Macmillan. Див. також Dundes, Allan (red.). 1988. The Flood Myth. Berkeley, CA: University of California Press.

381

Huaiqi, Wu. 2018. An Historical Sketch of Chinese Historiography. New York: Springer (з Chan-Ku Ts’e, 663, пер. J. I. Crump jr. Oxford: Clarendon Press, 1970: 303).