ЧАСТИНА ДЕСЯТА ТЕОРІЯ ПРАВОВОЇ ЗАКОННОСТІ ТА ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ
Розділ 25. ПРАВОВА ЗАКОННІСТЬ
§ 1 Правова законність як багатогранне явище: ознаки та структура
Законність - комплексне (принцип, метод, режим) соціальноправове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв’язок особи, влади, права і закону в конкретній державі. Термін «законність» є похідним від термінів «право» і «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці.
Види законності:
• формальна - офіційне дотримання будь-яких норм, що закріплені в приписах законів (виражається через зовнішню ознаку, яка не залежить від змісту приписів, їх відповідності чи невідповідності сутності права);
• правова - дотримання норм права, закріплених у приписах законів та інших джерел (форм) права відповідно до принципу верховенства права, реалізація якого убезпечує людину від свавілля владних інституцій та їх посадових осіб (виражається через внутрішню, сутнісну, ознаку, що полягає у неухильній відповідності приписів гуманістичній сутності права).
Правова законність, як багатогранне явище, може виступати як принцип, метод, режим.
Правова законність як принцип - провідне загальноприйняте правило імперативного характеру, що виражене у нормах-ідеях найвищого авторитету і потребує від державних органів та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань діяти правомірно, у межах правових норм, закріплених у приписах усіх чинних джерел (форм) права.
Правова законність як метод - система правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з яким органи держави і посадові особи: 1) спираються на визнання та беззастережне прийняття найвищої цінності людини при розробленні і прийнятті рішень; 2) не підмінюють своїм регулюванням (тобто актами управління) закон; 3) не виходять за межі своєї компетенції, що визначена законом, при реалізації прийнятих рішень; 4) додержуються правових процедур у процесі контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин тощо. Метод правової законності (його називають законністю управління) є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю та ін.
Правова законність як режим - стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права, котрі відповідають принципу верховенства права, правовим цінностям свободи, формальної рівності, справедливості. За режиму правової законності встановлюється правова атмосфера, де неухильно здійснюються (додержуються, виконуються, використовуються, застосовуються) чинні правові норми усіма суб’єктами права (державними органами, посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями), де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи й відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя й насильства.
Визначення правової законності як режиму є найповнішим - ним охоплюються поняття правової законності як методу і законності як принципу.
Структура правової законності розкривається через такі елементи:
1) нормативний - відповідність праву законів і підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел (форм) права;
2) діяльнісний (поведінковий) - правова доцільність поведінки, відповідність діяльності фізичних і юридичних осіб правовим нормам внаслідок формування правосвідомості, орієнтованої на позитивне психологічне ставлення суб’єкта до вимог законності;
3) охоронний - попередження порушення правових норм, контроль і нагляд за точним й однаковим їх виконанням;
4) захисний - відновлення у правовому стані, накладання відповідальності за допущені порушення правових норм з метою захисту інтересів потерпілої особи і суспільства.
Суб’єктами правової законності є всі суб’єкти права, однак безсумнівним є те, що насамперед державна влада (органи держави і їх посадові особи) повинна зв’язувати себе власними нормативними настановами, виключати сваволю у своїх діях.
Утворення правової законності історично пов’язане з виникненням права, а формування правової законності перебуває в постійному зв’язку з верховенством права, «правлінням права». Правова законність існує не в тій державі, де не порушуються закони, а в тій, де такі правопорушення припиняються за допомогою правових засобів, де влада обмежується правом, зв’язує себе власними нормативними настановами. Це - демократична держава.
§ 2. Правова законність і демократія, їх взаємовплив. Роль конституційної законності у зміцненні демократії
Режим правової законності - неодмінний елемент демократії, оскільки без правової законності демократія може перерости в охлократію - владу юрби. Без правової законності як режиму суспільно- політичного життя суспільство може бути втягнуте в анархію і хаос, коли особа стає вразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.
Правова законність є основою становлення і розвитку демократії:
а) створює правові рамки для розширення і поглиблення демократії, динаміки її розвитку;
б) забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів громадян та їх об’єднань, а також виконання покладених на них обов’язків, здійснення відповідальності;
в) служить гарантом додержання демократичних процедур прийняття нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів;
г) охороняє політичне, ідеологічне, економічне розмаїття в суспільстві (багатопартійність, плюралізм думок, парламентську опозицію, різноманіття форм власності та ін.).
Демократія - основний чинник зміцнення правової законності:
а) створює сприятливі умови для різних політичних сил вести боротьбу за владу - усуває причини, що викликають конфлікти, використовує консенсус як засіб досягнення політичних цілей;
б) орієнтує на видання демократичних, гуманних законів та підзаконних актів і ратифікацію парламентом міжнародних конвенцій в галузі прав людини;
в) передбачає підконтрольність державних органів і посадових осіб народу;
г) стимулює громадськість до сприяння правоохоронним органам у боротьбі з правопорушеннями та ін.
Правова законність і демократія - основні умови для торжества принципу верховенства права, побудови правової держави.
У зміцненні демократії в Україні вирішальну роль відіграє такий різновид правової законності як конституційна законність - стан правової організації суспільно-політичного життя, створюваний усіма суб’єктами права у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення (додержання, виконання, використання, застосування) норм Конституції як норм прямої дії.
Ознаки конституційної законності: 1) правовий характер самої Конституції як основного закону держави; 2) верховенство Конституції в ієрархії нормативних актів як акта вищої юридичної сили;
3) універсальність дії Конституції - поширення на всіх громадян і всю територію країни; 4) неухильне дотримання громадянами й органами держави норм Конституції як норм прямої дії; 5) контроль конституційної юрисдикції за відповідністю конституції законів та інших нормативних актів, що ухвалюються у державі (в Україні конституційний контроль здійснює Конституційний Суд).
§ 3. Принципи правової законності
Принципи правової законності - загальноприйняті норми - ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами, на підставі яких встановлюється правова законність як стан правової організації суспільно-політичного життя в державі.
Основні принципи правової законності:
1) відповідність закону праву і справедливості, дотримання принципу верховенства права при складанні і прийнятті закону; вкладання у зміст закону уявлень про справедливість тих чи інших суспільних відносин;
2) верховенство закону в системі нормативно-правових актів - підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і піднормативних) відповідно до їх субординації;
3) єдність правової законності - однаковість вимог до всіх суб’єктів, які перебувають у сфері часової та просторової дії законів та інших форм права;
4) загальність правової законності - поширення дії закону на усіх без винятку - на державні органи, громадські організації, комерційні об’єднання, посадових осіб, громадян тощо;
5) взаємозв'язок правової законності і доцільності - вибір суворо в рамках закону найоптимальнішого варіанта поведінки, який найбільше задовольняє потреби та інтереси суб’єкта права, оскільки правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю;
6) рівність усіх перед законом, що передбачає наявність рівних прав і обов’язків кожної людини, відповідність правам обов’язків;
7) реальність правової законності - не тільки проголошення, а й гарантування приписів законів, насамперед державне забезпечення (реалізація, охорона, захист) прав і свобод людини, закріплених у конституції і законах;
8) невідворотність відповідальності за правопорушення - своєчасне розкриття кожного скоєного протиправного діяння, понесення відповідальності за його вчинення;
9) зумовленість правової законності демократичним державно- правовим режимом, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загально- дозвільного - поширюється на громадян та їх об’єднання («дозволено все, окрім прямо забороненого законом»).
§ 4. Вимоги правової законності
Вимоги правової законності - певні напрями (сторони) її змісту, що мають нормативну форму, зумовлюються змістом і принципами права та підлягають обов’язковому виконанню відповідними суб’єктами нормотворчої, правозастосовної та інших правових форм діяльності держави.
Вимоги правової законності - це тісно пов’язані між собою різнорідні підпринципи. На відміну від принципів правової законності, які діють в усіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб’єктів суспільних відносин, вимоги правової законності пов’язані з діяльністю певних органів публічної влади і їх посадових осіб.
Розглянемо вимоги правової законності у нормотворчій і право- застосовній діяльності. У сфері нормотворчої діяльності диференціюємо вимоги до її змісту, форми і процедури.
Вимоги правової законності до змісту нормотворчої діяльності:
1) відповідність змісту законів та підзаконних актів потребам життя, що передбачає комплексну наукову експертизу законопроектів, яка охоплює політичні, економічні, фінансові, право- застосовні, організаційні, правоохоронні, термінологічні, історичні та інші аспекти;
2) відповідність нормотворчої діяльності загальнолюдським цінностям, основоположним правам і свободам людини, закріпленим у конституції;
3) додержання внутрішньої єдності і погодженості правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно- правових договорах та інших формальних джерелах права, тобто формування єдиної системи права;
4) забезпечення стабільності правових актів, тобто більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад, закон про надзвичайний стан або закон про бюджет);
5) додержання ієрархічної субординації нормативних актів - забезпечення верховенства конституції і пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів (Конституція - конституційні закони - звичайні закони - підзаконні акти);
6) неприпустимість видання конкуруючих (колізійних) нормативно-правових актів, наприклад, ухвалення урядом двох актів із суміжних питань, що володіють однаковою юридичною силою;
7) неприпустимість суперечностей (колізій) між чинними актами і новим прийнятим актом, якщо він не вносить у них прямі зміни, та ін.
Вимоги правової законності до форми і процедури нормотворчої діяльності:
1) видання актів у тій формі, що передбачена законом (наприклад, не можна приймати державний бюджет постановою уряду чи указом президента - він приймається лише законом парламенту), отже жоден підзаконний акт (акт управління) не може підміняти своїм регулюванням закон;
2) складання нормотворчих актів у простій і доступній для розуміння формі - з використанням усіх правил юридичної техніки;
3) додержання всіх необхідних реквізитів - відповідно до виду акта;
4) додержання процесуальних правил, пов’язаних із прийняттям тих чи інших нормативних актів, нормативно-правових договорів та інших формальних джерел права - забезпечення своєчасного їх ухвалення (скасування) з дотриманням певної процедури;
5) забезпечення незаперечності закону - ніхто не може скасувати чи змінити закон, крім органу, що його видав, та ін.
Вимоги правової законності у сфері реалізації права:
1) наявність соціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов’язків, існування можливостей для використання суб’єктивного права);
2) відповідність діяльності правозастосовних органів закону та спеціально-дозвільному принципу «дозволено лише те, що прямо передбачено законом»;
3) гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;
4) правильне тлумачення правових норм;
5) наступність і стабільність судової практики та ін.
Вимоги правової законності за усієї своєї значущості не можуть бути втілені в життя самі по собі, автоматично. Для забезпечення їх реальності, стійкості і непорушності необхідні певні умови, організаційні засоби, правові способи, створювані державою і суспільством.
§ 5. Гарантії правової законності
Гарантії правової законності - система загальносоціальних і спеціально-соціальних (юридичних) умов, засобів, способів, що закріплені в чинному законодавстві та спрямовані на забезпечення режиму законності.
Загальносоціальні гарантії правової законності - умови, що визначають зміцнення режиму правозаконності:
1) економічні - стан економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, підвищення продуктивності праці і зростання обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб’єктів права створює об’єктивні умови для їх зацікавленості у правовій законності;
2) політичні - рівень демократизму конституційного ладу, тобто розвиненості системи народовладдя, демократичних форм та інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дає змогу особі вільно самовизначатися, об’єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади;
3) соціальні - життєвий рівень населення, необхідна забезпеченість громадян найважливішими житлово-комунальними, соціально-культурними та іншими послугами; надання державної соціальної допомоги незаможним сім’ям або самотнім громадянам - субсидій, компенсацій, життєво необхідних товарів; соціальне страхування, ефективна соціальна служба; відсутність безробіття або низький його рівень;
4) ідеологічні (духовні) - ступінь розвиненості правосвідомості, комплекс моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимість вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав’язування державою ідеології, а турбота про правову освіту, виховання, правову культуру; недопущення культивування насильства, націоналізму, расової ворожнечі, цинізму, байдужості до соціальних цінностей, зокрема й до права. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дає змогу вести публічну боротьбу з правопорушеннями у будь-якій сфері державного і суспільного життя.
Спеціально-соціальні (юридичні) гарантії правової законності - сукупність юридичних умов, правових способів та організаційно-правових засобів, що закріплені в чинних законах та інших джерелах (формах) права й безпосередньо спрямовані на забезпечення режиму правової законності і правового порядку:
1) юридичні умови - якісний стан чинних джерел (форм) права: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, судових прецедентів, правових звичаїв тощо, а також актів тлумачення норм права і правозастосовних актів;
2) правові способи - досконале законодавство і його відповідність нормам конституції; нагляд і контроль за станом законності, включаючи конституційний судовий контроль; попередження і припинення правопорушень; захист, відновлення порушених прав; реалізація юридичної відповідальності; наявність надійних і загальнодоступних юридичних процедур і процесів; розвинена правосвідомість і правова культура населення тощо;
3) організаційно-правові засоби - реалізація принципу поділу влади; ретельний підбір кадрів; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та правоохоронних органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, наркобізнесу, тероризму, корупції тощо.
Юридичні гарантії правозаконності забезпечуються ефективною діяльністю законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади (в Україні - парламентом, урядом, Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції, зокрема спеціалізованими судами - господарськими й адміністративними, прокуратурою, органами державної безпеки, міліцією та ін.); залежать не лише від об’єктивних, а й від суб’єктивних факторів - діяльності різноманітних службових і посадових осіб.
Поряд із національними гарантіями законності важливу роль відіграють міжнародні гарантії правозаконності, що виражаються у діяльності міжнародних організацій: 1) з проведення контролю за дотриманням прав і свобод людини в різних країнах (забезпечення права громадян звертатися до міжнародних організацій з метою захисту своїх прав; з інспекційних перевірок в регіонах стану дотримання прав людини; з міжнародних спостережень за проведенням виборів тощо); 2) зі здійснення заохочувальних заходів політичного й економічного характеру, спрямованих на додержання прав і свобод людини в різних державах; 3) із застосування санкцій (політичних, економічних, військових) щодо держав, які порушують права і свободи людини.
Юридичні гарантії правової законності за найближчими цілями:
1) охоронні (превентивні, запобіжні) - виявлення, попередження і припинення правопорушень, їх негативних наслідків (митний контроль);
2) захисні (відбудовні) - відновлення порушених прав; компенсація збитків; покарання особи, винної у вчиненні правопорушення, з метою захисту потерпілої особи і суспільства від будь- яких протиправних діянь (примусове стягнення аліментів).
Юридичні гарантії правової законності за суб’єктами застосування: парламентські, президентські, урядові (адміністративно- управлінські), судові, прокурорські, контрольно-наглядові, муніципальні (комунальні) тощо.
Усі зазначені гарантії правової законності є зовнішніми, формальними; їх фундамент - гарантії внутрішні, духовні, що досягаються моральним примусом особи, котра самовдосконалюється.
§ 1 Правова законність як багатогранне явище: ознаки та структура
Законність - комплексне (принцип, метод, режим) соціальноправове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв’язок особи, влади, права і закону в конкретній державі. Термін «законність» є похідним від термінів «право» і «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці.
Види законності:
• формальна - офіційне дотримання будь-яких норм, що закріплені в приписах законів (виражається через зовнішню ознаку, яка не залежить від змісту приписів, їх відповідності чи невідповідності сутності права);
• правова - дотримання норм права, закріплених у приписах законів та інших джерел (форм) права відповідно до принципу верховенства права, реалізація якого убезпечує людину від свавілля владних інституцій та їх посадових осіб (виражається через внутрішню, сутнісну, ознаку, що полягає у неухильній відповідності приписів гуманістичній сутності права).
Правова законність, як багатогранне явище, може виступати як принцип, метод, режим.
Правова законність як принцип - провідне загальноприйняте правило імперативного характеру, що виражене у нормах-ідеях найвищого авторитету і потребує від державних органів та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань діяти правомірно, у межах правових норм, закріплених у приписах усіх чинних джерел (форм) права.
Правова законність як метод - система правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з яким органи держави і посадові особи: 1) спираються на визнання та беззастережне прийняття найвищої цінності людини при розробленні і прийнятті рішень; 2) не підмінюють своїм регулюванням (тобто актами управління) закон; 3) не виходять за межі своєї компетенції, що визначена законом, при реалізації прийнятих рішень; 4) додержуються правових процедур у процесі контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин тощо. Метод правової законності (його називають законністю управління) є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю та ін.
Правова законність як режим - стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права, котрі відповідають принципу верховенства права, правовим цінностям свободи, формальної рівності, справедливості. За режиму правової законності встановлюється правова атмосфера, де неухильно здійснюються (додержуються, виконуються, використовуються, застосовуються) чинні правові норми усіма суб’єктами права (державними органами, посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями), де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи й відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя й насильства.
Визначення правової законності як режиму є найповнішим - ним охоплюються поняття правової законності як методу і законності як принципу.
Структура правової законності розкривається через такі елементи:
1) нормативний - відповідність праву законів і підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел (форм) права;
2) діяльнісний (поведінковий) - правова доцільність поведінки, відповідність діяльності фізичних і юридичних осіб правовим нормам внаслідок формування правосвідомості, орієнтованої на позитивне психологічне ставлення суб’єкта до вимог законності;
3) охоронний - попередження порушення правових норм, контроль і нагляд за точним й однаковим їх виконанням;
4) захисний - відновлення у правовому стані, накладання відповідальності за допущені порушення правових норм з метою захисту інтересів потерпілої особи і суспільства.
Суб’єктами правової законності є всі суб’єкти права, однак безсумнівним є те, що насамперед державна влада (органи держави і їх посадові особи) повинна зв’язувати себе власними нормативними настановами, виключати сваволю у своїх діях.
Утворення правової законності історично пов’язане з виникненням права, а формування правової законності перебуває в постійному зв’язку з верховенством права, «правлінням права». Правова законність існує не в тій державі, де не порушуються закони, а в тій, де такі правопорушення припиняються за допомогою правових засобів, де влада обмежується правом, зв’язує себе власними нормативними настановами. Це - демократична держава.
§ 2. Правова законність і демократія, їх взаємовплив. Роль конституційної законності у зміцненні демократії
Режим правової законності - неодмінний елемент демократії, оскільки без правової законності демократія може перерости в охлократію - владу юрби. Без правової законності як режиму суспільно- політичного життя суспільство може бути втягнуте в анархію і хаос, коли особа стає вразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.
Правова законність є основою становлення і розвитку демократії:
а) створює правові рамки для розширення і поглиблення демократії, динаміки її розвитку;
б) забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів громадян та їх об’єднань, а також виконання покладених на них обов’язків, здійснення відповідальності;
в) служить гарантом додержання демократичних процедур прийняття нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів;
г) охороняє політичне, ідеологічне, економічне розмаїття в суспільстві (багатопартійність, плюралізм думок, парламентську опозицію, різноманіття форм власності та ін.).
Демократія - основний чинник зміцнення правової законності:
а) створює сприятливі умови для різних політичних сил вести боротьбу за владу - усуває причини, що викликають конфлікти, використовує консенсус як засіб досягнення політичних цілей;
б) орієнтує на видання демократичних, гуманних законів та підзаконних актів і ратифікацію парламентом міжнародних конвенцій в галузі прав людини;
в) передбачає підконтрольність державних органів і посадових осіб народу;
г) стимулює громадськість до сприяння правоохоронним органам у боротьбі з правопорушеннями та ін.
Правова законність і демократія - основні умови для торжества принципу верховенства права, побудови правової держави.
У зміцненні демократії в Україні вирішальну роль відіграє такий різновид правової законності як конституційна законність - стан правової організації суспільно-політичного життя, створюваний усіма суб’єктами права у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення (додержання, виконання, використання, застосування) норм Конституції як норм прямої дії.
Ознаки конституційної законності: 1) правовий характер самої Конституції як основного закону держави; 2) верховенство Конституції в ієрархії нормативних актів як акта вищої юридичної сили;
3) універсальність дії Конституції - поширення на всіх громадян і всю територію країни; 4) неухильне дотримання громадянами й органами держави норм Конституції як норм прямої дії; 5) контроль конституційної юрисдикції за відповідністю конституції законів та інших нормативних актів, що ухвалюються у державі (в Україні конституційний контроль здійснює Конституційний Суд).
§ 3. Принципи правової законності
Принципи правової законності - загальноприйняті норми - ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами, на підставі яких встановлюється правова законність як стан правової організації суспільно-політичного життя в державі.
Основні принципи правової законності:
1) відповідність закону праву і справедливості, дотримання принципу верховенства права при складанні і прийнятті закону; вкладання у зміст закону уявлень про справедливість тих чи інших суспільних відносин;
2) верховенство закону в системі нормативно-правових актів - підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і піднормативних) відповідно до їх субординації;
3) єдність правової законності - однаковість вимог до всіх суб’єктів, які перебувають у сфері часової та просторової дії законів та інших форм права;
4) загальність правової законності - поширення дії закону на усіх без винятку - на державні органи, громадські організації, комерційні об’єднання, посадових осіб, громадян тощо;
5) взаємозв'язок правової законності і доцільності - вибір суворо в рамках закону найоптимальнішого варіанта поведінки, який найбільше задовольняє потреби та інтереси суб’єкта права, оскільки правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю;
6) рівність усіх перед законом, що передбачає наявність рівних прав і обов’язків кожної людини, відповідність правам обов’язків;
7) реальність правової законності - не тільки проголошення, а й гарантування приписів законів, насамперед державне забезпечення (реалізація, охорона, захист) прав і свобод людини, закріплених у конституції і законах;
8) невідворотність відповідальності за правопорушення - своєчасне розкриття кожного скоєного протиправного діяння, понесення відповідальності за його вчинення;
9) зумовленість правової законності демократичним державно- правовим режимом, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загально- дозвільного - поширюється на громадян та їх об’єднання («дозволено все, окрім прямо забороненого законом»).
§ 4. Вимоги правової законності
Вимоги правової законності - певні напрями (сторони) її змісту, що мають нормативну форму, зумовлюються змістом і принципами права та підлягають обов’язковому виконанню відповідними суб’єктами нормотворчої, правозастосовної та інших правових форм діяльності держави.
Вимоги правової законності - це тісно пов’язані між собою різнорідні підпринципи. На відміну від принципів правової законності, які діють в усіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб’єктів суспільних відносин, вимоги правової законності пов’язані з діяльністю певних органів публічної влади і їх посадових осіб.
Розглянемо вимоги правової законності у нормотворчій і право- застосовній діяльності. У сфері нормотворчої діяльності диференціюємо вимоги до її змісту, форми і процедури.
Вимоги правової законності до змісту нормотворчої діяльності:
1) відповідність змісту законів та підзаконних актів потребам життя, що передбачає комплексну наукову експертизу законопроектів, яка охоплює політичні, економічні, фінансові, право- застосовні, організаційні, правоохоронні, термінологічні, історичні та інші аспекти;
2) відповідність нормотворчої діяльності загальнолюдським цінностям, основоположним правам і свободам людини, закріпленим у конституції;
3) додержання внутрішньої єдності і погодженості правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно- правових договорах та інших формальних джерелах права, тобто формування єдиної системи права;
4) забезпечення стабільності правових актів, тобто більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад, закон про надзвичайний стан або закон про бюджет);
5) додержання ієрархічної субординації нормативних актів - забезпечення верховенства конституції і пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів (Конституція - конституційні закони - звичайні закони - підзаконні акти);
6) неприпустимість видання конкуруючих (колізійних) нормативно-правових актів, наприклад, ухвалення урядом двох актів із суміжних питань, що володіють однаковою юридичною силою;
7) неприпустимість суперечностей (колізій) між чинними актами і новим прийнятим актом, якщо він не вносить у них прямі зміни, та ін.
Вимоги правової законності до форми і процедури нормотворчої діяльності:
1) видання актів у тій формі, що передбачена законом (наприклад, не можна приймати державний бюджет постановою уряду чи указом президента - він приймається лише законом парламенту), отже жоден підзаконний акт (акт управління) не може підміняти своїм регулюванням закон;
2) складання нормотворчих актів у простій і доступній для розуміння формі - з використанням усіх правил юридичної техніки;
3) додержання всіх необхідних реквізитів - відповідно до виду акта;
4) додержання процесуальних правил, пов’язаних із прийняттям тих чи інших нормативних актів, нормативно-правових договорів та інших формальних джерел права - забезпечення своєчасного їх ухвалення (скасування) з дотриманням певної процедури;
5) забезпечення незаперечності закону - ніхто не може скасувати чи змінити закон, крім органу, що його видав, та ін.
Вимоги правової законності у сфері реалізації права:
1) наявність соціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов’язків, існування можливостей для використання суб’єктивного права);
2) відповідність діяльності правозастосовних органів закону та спеціально-дозвільному принципу «дозволено лише те, що прямо передбачено законом»;
3) гарантоване якісне застосування права, з урахуванням усіх обставин;
4) правильне тлумачення правових норм;
5) наступність і стабільність судової практики та ін.
Вимоги правової законності за усієї своєї значущості не можуть бути втілені в життя самі по собі, автоматично. Для забезпечення їх реальності, стійкості і непорушності необхідні певні умови, організаційні засоби, правові способи, створювані державою і суспільством.
§ 5. Гарантії правової законності
Гарантії правової законності - система загальносоціальних і спеціально-соціальних (юридичних) умов, засобів, способів, що закріплені в чинному законодавстві та спрямовані на забезпечення режиму законності.
Загальносоціальні гарантії правової законності - умови, що визначають зміцнення режиму правозаконності:
1) економічні - стан економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, підвищення продуктивності праці і зростання обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб’єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб’єктів права створює об’єктивні умови для їх зацікавленості у правовій законності;
2) політичні - рівень демократизму конституційного ладу, тобто розвиненості системи народовладдя, демократичних форм та інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дає змогу особі вільно самовизначатися, об’єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади;
3) соціальні - життєвий рівень населення, необхідна забезпеченість громадян найважливішими житлово-комунальними, соціально-культурними та іншими послугами; надання державної соціальної допомоги незаможним сім’ям або самотнім громадянам - субсидій, компенсацій, життєво необхідних товарів; соціальне страхування, ефективна соціальна служба; відсутність безробіття або низький його рівень;
4) ідеологічні (духовні) - ступінь розвиненості правосвідомості, комплекс моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимість вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав’язування державою ідеології, а турбота про правову освіту, виховання, правову культуру; недопущення культивування насильства, націоналізму, расової ворожнечі, цинізму, байдужості до соціальних цінностей, зокрема й до права. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дає змогу вести публічну боротьбу з правопорушеннями у будь-якій сфері державного і суспільного життя.
Спеціально-соціальні (юридичні) гарантії правової законності - сукупність юридичних умов, правових способів та організаційно-правових засобів, що закріплені в чинних законах та інших джерелах (формах) права й безпосередньо спрямовані на забезпечення режиму правової законності і правового порядку:
1) юридичні умови - якісний стан чинних джерел (форм) права: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, судових прецедентів, правових звичаїв тощо, а також актів тлумачення норм права і правозастосовних актів;
2) правові способи - досконале законодавство і його відповідність нормам конституції; нагляд і контроль за станом законності, включаючи конституційний судовий контроль; попередження і припинення правопорушень; захист, відновлення порушених прав; реалізація юридичної відповідальності; наявність надійних і загальнодоступних юридичних процедур і процесів; розвинена правосвідомість і правова культура населення тощо;
3) організаційно-правові засоби - реалізація принципу поділу влади; ретельний підбір кадрів; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та правоохоронних органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, наркобізнесу, тероризму, корупції тощо.
Юридичні гарантії правозаконності забезпечуються ефективною діяльністю законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади (в Україні - парламентом, урядом, Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції, зокрема спеціалізованими судами - господарськими й адміністративними, прокуратурою, органами державної безпеки, міліцією та ін.); залежать не лише від об’єктивних, а й від суб’єктивних факторів - діяльності різноманітних службових і посадових осіб.
Поряд із національними гарантіями законності важливу роль відіграють міжнародні гарантії правозаконності, що виражаються у діяльності міжнародних організацій: 1) з проведення контролю за дотриманням прав і свобод людини в різних країнах (забезпечення права громадян звертатися до міжнародних організацій з метою захисту своїх прав; з інспекційних перевірок в регіонах стану дотримання прав людини; з міжнародних спостережень за проведенням виборів тощо); 2) зі здійснення заохочувальних заходів політичного й економічного характеру, спрямованих на додержання прав і свобод людини в різних державах; 3) із застосування санкцій (політичних, економічних, військових) щодо держав, які порушують права і свободи людини.
Юридичні гарантії правової законності за найближчими цілями:
1) охоронні (превентивні, запобіжні) - виявлення, попередження і припинення правопорушень, їх негативних наслідків (митний контроль);
2) захисні (відбудовні) - відновлення порушених прав; компенсація збитків; покарання особи, винної у вчиненні правопорушення, з метою захисту потерпілої особи і суспільства від будь- яких протиправних діянь (примусове стягнення аліментів).
Юридичні гарантії правової законності за суб’єктами застосування: парламентські, президентські, урядові (адміністративно- управлінські), судові, прокурорські, контрольно-наглядові, муніципальні (комунальні) тощо.
Усі зазначені гарантії правової законності є зовнішніми, формальними; їх фундамент - гарантії внутрішні, духовні, що досягаються моральним примусом особи, котра самовдосконалюється.
Розділ 26. ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК
§ 1. Поняття і ознаки правового порядку
Правовий порядок - стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (правозаконності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов’язків, додержання заборон) усіма суб’єктами права.
Різновидами правового порядку є національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Усі означені правопорядки розкриваються через ознаки, принципи, функції, зміст, структуру.
Ознаки національного правового порядку:
1) має соціальне підґрунтя - виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека;
2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним);
3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (правозаконності);
4) підтримується у «діючому» стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави;
5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності;
6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно- правових формах;
7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб’єктивних прав та виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;
8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;
9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;
10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об’єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.
Отже, національний правопорядок - комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.
Громадянське суспільство є основою правопорядку, оскільки воно об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості буття, його безпечності, організованості, передбачуваності, стійкому функціонуванні за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. В умовах сприятливого правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно діють різні громадські і приватні організації, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Громадянське суспільство протистоїть безладності, безсистемності, формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку і транслює вимогу закріплення цих норм і протистояння негативним явищам на державу.
Держава об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових взаєминах з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавська дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і правова законність виступають правовим підґрунтям і засобами функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених органів формулює, конкретизує норми права, вона закладає в них основи офіційного правопорядку і забезпечує їх реалізацію.
Отже, правопорядок як праводержавне явище, є устроєм правового життя суспільства, у просторі якого перебувають суб’єкти права, котрі зацікавлені у стабілізації, підтриманні рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави, створенні необхідної безпеки, тобто такого стану, коли можна передбачати рішення юридичних ситуацій і розраховувати на гарантування здійснення прав.
Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.
§ 2. Зміст і структура правового порядку
Зміст правового порядку - система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють втіленню у реальність права, правових відносин, правомірної поведінки, правової діяльності, інших видів правової активності.
Розрізняють такий зміст правопорядку:
1) матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті виражається закономірність виникнення, розвитку і функціонування правопорядку в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою. Отже, матеріальний зміст правопорядку - це умови для координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку,
2) юридичний (державно-правовий) - система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян як результат установлення правозаконності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, що досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.
Отже, юридичний зміст правопорядку - це результат координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку.
Діяльність у межах чинних законів, підзаконних актів та інших джерел (форм) права, підставою яких є природні, невід’ємні і невідчужувані права і свободи людини, зумовлює правопорядок.
Структура правового порядку - це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом.
Основні елементи структури правопорядку:
1) інституціональний - суб’єкти права/учасники правопорядку - громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення правового порядку - державні органи загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура, органи внутрішніх справ); органи місцевого самоврядування; недержавні формування та організації громадянського суспільства;
2) документально-актний - правові акти: нормативно-правові акти, акти реалізації права, правозастосовні акти, акти тлумачення права, тобто введення багатосторонньої взаємопов’язаної правової регламентації - розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава. Кожний із вказаних видів правових актів відіграє свою роль у творенні правового порядку;
3) ідеологічний - образ (загальне уявлення) правового порядку, що виробляється у свідомості людини і складається в результаті поєднання раціонального й ідеального уявлень (образів) про упорядкування правом суспільного життя;
4) функціональний - діяльнісний: а) правові відносини - створюють правовий порядок і водночас самі відновлюються на основі мінливої самоорганізації суспільства і динаміки правового порядку; б) правореалізація; в) правова діяльність та інші види правової активності; г) правомірна поведінка суб’єктів права/учасників правопорядку;
5) комунікативний (інтегральний) - процедурно-процесуальні форми здійснення та оформлення зв’язків між різними суб’єктами права/учасниками правопорядку, інституціями у сфері його забезпечення, з соціальним порядком, з міждержавним (інтеграційним) і міжнародним правовим порядком.
§ 3. Функції і принципи правового порядку
Функції правового порядку - основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:
1) стабілізаційна-непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереження і розвиток власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують (розвиток демократії, вдосконалення законів, зміцнення правозаконності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів, забезпечення останніх новітніми засобами комп’ютерного контролю і телемеханіки у процесі фіксації і реагування на протиправні діяння, якими, наприклад, є камери відеонагляду, встановлені на вулицях міст, та ін.);
2) компромісна - підтримання злагоди в суспільстві, припинення конфліктів, їх згладжування;
3) корекційна - своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
4) оцінно-орієнтувальна - орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;
5) комунікативна (інтегральна) - підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;
6) виховна - вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.
Єдиним способом виживання і розвитку правопорядку є його систематичне вдосконалення.
Принципи правопорядку - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.
Систему принципів правопорядку становлять юридичні принципи, що забезпечують єдність права, його інститутів, правової системи - верховенство права, обов’язковість закону для всіх, рівність перед законом, рівність перед судом, невідворотність відповідальності, презумпція невинуватості та інші спеціальні принципи, що взаємодіють з принципами права як нормативною основою правопорядку. Усі принципи ґрунтуються на загальнолюдських цінностях права - гуманізм, демократизм, справедливість, свобода, рівність.
Основні принципи правопорядку:
1) правова законність - зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері правозаконності - не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави. Для усунення таких фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення правової законності, охорони та захисту правопорядку;
2) соціально-нормативна визначеність - полягає у повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування суспільних відносин;
3) системність (структурність) - визначається системою (структурністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок. Правопорядок - не проста випадкова сукупність відносин окремих суб’єктів права, що не пов’язані між собою, а саме система відносин (економічних, політичних, соціальних, ідеологічних), як тих, що об’єктивно складаються і предметно зумовлюються, так і таких, що організуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Правопорядок - це не лише система суспільних відносин, а й правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка, правова діяльність, будь-яка правова активність. Наявність системно-структурної організації правопорядку, з безліччю елементів і внутрішніх зв’язків дає змогу діяти злагоджено не тільки елементам правового порядку, а й елементам громадянського суспільства та національної правової системи;
4) субординаційність - наявність системи елементів правопорядку, яка ґрунтується на субординації, суворій співпідпорядкованості: а) органів держави, посадових осіб за їх ієрархією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховенство конституції, відповідність законів конституції, а підзаконних актів - законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно-правовим актам та нормативним положенням (принципам) конституції і міжнародним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв’язків у суспільстві;
5) цілісність, як і єдність правової законності,- забезпечується його поширеністю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків в окремих регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарної держави, якою є Україна. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін.) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактувань на місцях. Умовою єдності правопорядку є єдність правової законності;
6) стабільність (усталеність) - надійне закріплення його функціонування правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації. Оскільки небезпека дестабілізації загрожує правопорядку постійно, особливо в періоди соціально-економічної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах наявності прогалин і колізій в законодавстві, держава застосовує запобіжні заходи у сфері як нормотворчості, так і правозастосування (охорона правопорядку правоохоронними органами та ін.);
7) підконтрольність - виявляється у здійсненні повсюдного, загального й універсального контролю суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відповідності їм підзаконних актів, ступеня реалізації прав та свобод громадян тощо). Підконтрольність додає стійкості правопорядку, оскільки спрямовує його розвиток на високих моральних підвалинах, повазі до прав людини, її гідності і честі;
8) відповідальність держави перед суспільством і громадянином за його забезпечення - означає, що реалізація основоположних прав і свобод людини, здійснення суб’єктивних прав і обов’язків учасників правовідносин, діяльність державних органів і посадових осіб у межах їх офіційно визначеної компетенції, додержання усіма суб’єктами правозаконності, охорона і захист фізичних і юридичних осіб від порушень гарантуються державою. У разі неналежного забезпечення правопорядку держава (в особі її органів і посадових осіб) має нести відповідальність перед суспільством і громадянином.
§ 4. Право, правова законність, демократія і правовий порядок
Право, правова законність, правовий порядок, демократія - взаємоозумовлені явища, що не можуть повноцінно існувати одне без одного. Якщо право, правова законність, правовий порядок - це певні рівні, зрізи правової матерії, які можна розглядати як її початок, динамічну частину (розвиток) і результат, то демократія є умовою для їх якісного функціонування.
Право і правовий порядок - співвідносяться як юридична основа (право) і результат дії права (правопорядок):
Право є системою норм, що регулюють суспільні відносини задля встановлення правопорядку; слугує засобом формування та закріплення норм; зумовлює нормативність правопорядку; виступає первинним засобом правового впливу на суспільні відносини, що стали предметом правового регулювання; визначає можливість правового регулювання суспільних відносин; слугує гарантом правопорядку у разі своєчасного оновлення правових норм відповідно до вимог суспільного розвитку.
Правовий порядок є громадянським порядком, що ґрунтується на нормах права, поза якими і без яких він немислимий; є реалізованим правом; зумовлює нормативність права; є кінцевим результатом дії права, визначає рівень упорядкованості суспільних відносин правом, але може передувати праву - у разі, коли типові моделі правової поведінки, що формуються у громадянському суспільстві, набувають пізнішого закріплення в офіційних джерелах права; характеризує дієвість правового регулювання суспільних відносин; завдяки нормативності виступає засобом подолання прогалин та колізій в законодавстві, оскільки правові норми, втілюючись у суспільне життя, виявляють недоліки у сфері правового регулювання.
Правова законність і правовий порядок співвідносяться як засіб установлення правового порядку (правова законність) і впорядкована дійсність, наслідок дії правової законності (правовий порядок).
Правова законність - галузь сущого і належного, тобто є правом, що реалізується; це принцип, метод діяльності, режим правових дій і відносин; засіб встановлення правопорядку; визначає рівень правопорядку.
Правовий порядок - галузь сущого, тобто втілене в життя право; правова законність у дії, реалізована правова законність, результат принципу, методу діяльності, режиму правових дій і відносин; фактична упорядкованість суспільних відносин, що виступає як найважливіша основа (засіб) для підтримання законності; залежить від зміцнення правозаконності.
Правовий порядок і демократія співвідносяться як підґрунтя для розвитку демократії (правопорядок) і сприятлива атмосфера для утвердження права, забезпечення законності і правопорядку (демократія).
Правовий порядок - основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії; впливає на рівень розвитку демократії; слугує мірилом свободи особи, гарантованості її прав і законних інтересів, виконання обов’язків і здійснення відповідальності; забезпечує легітимність демократії.
Демократія - режим сприяння правопорядку, гуманістична атмосфера для його розвитку (дотримання міжнародних стандартів прав людини); визначає рівень розвитку правопорядку завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам; створює умови для забезпечення принципу рівності громадян перед законом, рівності їх прав, свобод і обов’язків, рівності правової охорони і захисту; є легітимною основою ефективності правопорядку.
Отже, правовий порядок - вінець дії права, результат механізму правового регулювання і необхідна умова функціонування як правової системи, так і всієї соціальної системи.
§ 5. Правовий порядок, громадський порядок і дисципліна
Правопорядок є частиною громадського порядку, що складаєтеся із суспільних відносин як правового, так і неправового характеру, котрий являє собою стан урегульованості суспільних відносин.
Громадський порядок - зумовлений об’єктивними і суб’єктивними чинниками стан урегульованості та організованості порядку у громадських місцях, що складається на основі реалізації всіх соціальних норм і принципів (правових, моральних, релігійних, корпоративних тощо).
За допомогою громадського порядку, його встановлення і підтримання забезпечуються: а) суспільна безпека і злагода; б) безпека громадян, їх захист від зазіхань на їх права та інтереси; в) сприятливі умови для нормального функціонування організацій і громадських об’єднань, для праці і відпочинку громадян, поваги їхньої честі, людської гідності і суспільної моральності. Основу громадського порядку складають відносини, поведінка та всі види діяльності, що складаються в місцях спілкування людей при задоволенні їхніх матеріальних, духовних потреб, під час відпочинку (тобто в громадських місцях).
Поняття громадського (суспільного) порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки у зміцненні і підтримці першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається тільки на основі правових норм і тому охороняється спеціальними державно-правовими засобами. Громадський порядок гарантується переважно силою суспільного впливу, однак держава не може бути байдужою до його стану. Держава вводить заборони на певні дії, встановлює відповідальність за правопорушення, визначає завдання, функції, повноваження, форми і методи діяльності державних органів, їх посадових осіб, громадських формувань з охорони порядку.
Державна дисципліна - порядок відносин, поведінки, діяльності, що встановлюється державою для державних органів, установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян, відповідно до якого вони повинні виконувати покладені на них завдання, функції і обов’язки. Наприклад, посадові особи зобов’язані не перевищувати свої повноваження, не зазіхати на права, не зачіпати інтересів інших суб’єктів, виявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі тощо.
Державна дисципліна і правопорядок тісно пов’язані між собою, оскільки державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку. Без дисципліни не може існувати стійкий правопорядок, оскільки дисципліна пов’язана з правомірною діяльністю (поведінкою) особи. У ній відображаються: 1) вимоги суспільства до фізичних осіб і колективів; 2) соціальна оцінка поведінки людини з огляду на її відповідність інтересам суспільства, законності, правовій культурі.
Види державної дисципліни: технологічна - додержання технологічних нормативів у процесі виробничої діяльності та ін.; договірна - додержання суб’єктами права договірних зобов’язань; планова - своєчасне і якісне виконання планових завдань; фінансова - додержання суб’єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових приписів нормативних актів: військова - додержання військовослужбовцями правил, установлених законами, військовими статутами, наказами тощо.
Принципове значення має трудова дисципліна - обов’язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого внутрішнього розпорядку: вчасно приходити на роботу, дотримуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, вчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін.; в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов’язків працівників, пов’язаних з дотриманням технологічної дисципліни. Для підвищення ефективності трудової дисципліни важливо: 1) застосовувати способи заохочення з метою розвитку спонукальних чинників (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода); 2) накладати засоби юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).
На трудову дисципліну, як мінімум, впливають два фактори:
1) бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації. Виконавська дисципліна зумовлюється: а) підбором кадрів - залученням найбільш придатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації; б) демократичним стилем керівництва, який поєднує колегіальність в обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийняте рішення) та єдиноначальність при ухваленні рішення і відповідальність за його результат. Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці;
2) сприйняття правил і стандартів у роботі. Правила повинні бути розумними й доречними, тоді і дисципліна додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від ефективності правового виховання, рівня правової культури, усіх членів трудового колективу, атмосфери професійного порозуміння і співпраці.
§ 1. Поняття і ознаки правового порядку
Правовий порядок - стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (правозаконності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов’язків, додержання заборон) усіма суб’єктами права.
Різновидами правового порядку є національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Усі означені правопорядки розкриваються через ознаки, принципи, функції, зміст, структуру.
Ознаки національного правового порядку:
1) має соціальне підґрунтя - виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека;
2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним);
3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (правозаконності);
4) підтримується у «діючому» стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави;
5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності;
6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно- правових формах;
7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб’єктивних прав та виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;
8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;
9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;
10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об’єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.
Отже, національний правопорядок - комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.
Громадянське суспільство є основою правопорядку, оскільки воно об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості буття, його безпечності, організованості, передбачуваності, стійкому функціонуванні за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. В умовах сприятливого правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно діють різні громадські і приватні організації, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Громадянське суспільство протистоїть безладності, безсистемності, формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку і транслює вимогу закріплення цих норм і протистояння негативним явищам на державу.
Держава об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових взаєминах з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавська дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і правова законність виступають правовим підґрунтям і засобами функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених органів формулює, конкретизує норми права, вона закладає в них основи офіційного правопорядку і забезпечує їх реалізацію.
Отже, правопорядок як праводержавне явище, є устроєм правового життя суспільства, у просторі якого перебувають суб’єкти права, котрі зацікавлені у стабілізації, підтриманні рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави, створенні необхідної безпеки, тобто такого стану, коли можна передбачати рішення юридичних ситуацій і розраховувати на гарантування здійснення прав.
Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.
§ 2. Зміст і структура правового порядку
Зміст правового порядку - система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють втіленню у реальність права, правових відносин, правомірної поведінки, правової діяльності, інших видів правової активності.
Розрізняють такий зміст правопорядку:
1) матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті виражається закономірність виникнення, розвитку і функціонування правопорядку в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою. Отже, матеріальний зміст правопорядку - це умови для координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку,
2) юридичний (державно-правовий) - система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян як результат установлення правозаконності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, що досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.
Отже, юридичний зміст правопорядку - це результат координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку.
Діяльність у межах чинних законів, підзаконних актів та інших джерел (форм) права, підставою яких є природні, невід’ємні і невідчужувані права і свободи людини, зумовлює правопорядок.
Структура правового порядку - це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом.
Основні елементи структури правопорядку:
1) інституціональний - суб’єкти права/учасники правопорядку - громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення правового порядку - державні органи загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура, органи внутрішніх справ); органи місцевого самоврядування; недержавні формування та організації громадянського суспільства;
2) документально-актний - правові акти: нормативно-правові акти, акти реалізації права, правозастосовні акти, акти тлумачення права, тобто введення багатосторонньої взаємопов’язаної правової регламентації - розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава. Кожний із вказаних видів правових актів відіграє свою роль у творенні правового порядку;
3) ідеологічний - образ (загальне уявлення) правового порядку, що виробляється у свідомості людини і складається в результаті поєднання раціонального й ідеального уявлень (образів) про упорядкування правом суспільного життя;
4) функціональний - діяльнісний: а) правові відносини - створюють правовий порядок і водночас самі відновлюються на основі мінливої самоорганізації суспільства і динаміки правового порядку; б) правореалізація; в) правова діяльність та інші види правової активності; г) правомірна поведінка суб’єктів права/учасників правопорядку;
5) комунікативний (інтегральний) - процедурно-процесуальні форми здійснення та оформлення зв’язків між різними суб’єктами права/учасниками правопорядку, інституціями у сфері його забезпечення, з соціальним порядком, з міждержавним (інтеграційним) і міжнародним правовим порядком.
§ 3. Функції і принципи правового порядку
Функції правового порядку - основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:
1) стабілізаційна-непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереження і розвиток власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують (розвиток демократії, вдосконалення законів, зміцнення правозаконності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів, забезпечення останніх новітніми засобами комп’ютерного контролю і телемеханіки у процесі фіксації і реагування на протиправні діяння, якими, наприклад, є камери відеонагляду, встановлені на вулицях міст, та ін.);
2) компромісна - підтримання злагоди в суспільстві, припинення конфліктів, їх згладжування;
3) корекційна - своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;
4) оцінно-орієнтувальна - орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;
5) комунікативна (інтегральна) - підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;
6) виховна - вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.
Єдиним способом виживання і розвитку правопорядку є його систематичне вдосконалення.
Принципи правопорядку - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.
Систему принципів правопорядку становлять юридичні принципи, що забезпечують єдність права, його інститутів, правової системи - верховенство права, обов’язковість закону для всіх, рівність перед законом, рівність перед судом, невідворотність відповідальності, презумпція невинуватості та інші спеціальні принципи, що взаємодіють з принципами права як нормативною основою правопорядку. Усі принципи ґрунтуються на загальнолюдських цінностях права - гуманізм, демократизм, справедливість, свобода, рівність.
Основні принципи правопорядку:
1) правова законність - зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері правозаконності - не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави. Для усунення таких фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення правової законності, охорони та захисту правопорядку;
2) соціально-нормативна визначеність - полягає у повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування суспільних відносин;
3) системність (структурність) - визначається системою (структурністю) самого права, результатом дії якого є правовий порядок. Правопорядок - не проста випадкова сукупність відносин окремих суб’єктів права, що не пов’язані між собою, а саме система відносин (економічних, політичних, соціальних, ідеологічних), як тих, що об’єктивно складаються і предметно зумовлюються, так і таких, що організуються, закріплюються, охороняються державою за допомогою права. Правопорядок - це не лише система суспільних відносин, а й правореалізація та правозастосування, правомірна поведінка, правова діяльність, будь-яка правова активність. Наявність системно-структурної організації правопорядку, з безліччю елементів і внутрішніх зв’язків дає змогу діяти злагоджено не тільки елементам правового порядку, а й елементам громадянського суспільства та національної правової системи;
4) субординаційність - наявність системи елементів правопорядку, яка ґрунтується на субординації, суворій співпідпорядкованості: а) органів держави, посадових осіб за їх ієрархією; б) нормативних актів за юридичною силою: верховенство конституції, відповідність законів конституції, а підзаконних актів - законам; в) актів застосування норм права, що відповідають нормативно-правовим актам та нормативним положенням (принципам) конституції і міжнародним актам; вертикальна і горизонтальна супідрядність інших зв’язків у суспільстві;
5) цілісність, як і єдність правової законності,- забезпечується його поширеністю на території всієї країни. Неприпустимим є існування різних правопорядків в окремих регіонах (областях, районах, містах) держави, тим більше унітарної держави, якою є Україна. Однак на практиці у певних сферах правового регулювання (стягування податків, надання пільг, організація ринкової торгівлі та ін.) такий різнобій існує. Зазвичай він виникає від суперечностей у чинному законодавстві і зумовлених цим різних його трактувань на місцях. Умовою єдності правопорядку є єдність правової законності;
6) стабільність (усталеність) - надійне закріплення його функціонування правовими нормами та створення умов щодо їх реалізації. Оскільки небезпека дестабілізації загрожує правопорядку постійно, особливо в періоди соціально-економічної перебудови, реформування суспільства, не завжди продуманого і обґрунтованого, а також в умовах наявності прогалин і колізій в законодавстві, держава застосовує запобіжні заходи у сфері як нормотворчості, так і правозастосування (охорона правопорядку правоохоронними органами та ін.);
7) підконтрольність - виявляється у здійсненні повсюдного, загального й універсального контролю суб’єктами та інститутами громадянського суспільства, уповноваженими органами держави (перевірка якості законів, відповідності їм підзаконних актів, ступеня реалізації прав та свобод громадян тощо). Підконтрольність додає стійкості правопорядку, оскільки спрямовує його розвиток на високих моральних підвалинах, повазі до прав людини, її гідності і честі;
8) відповідальність держави перед суспільством і громадянином за його забезпечення - означає, що реалізація основоположних прав і свобод людини, здійснення суб’єктивних прав і обов’язків учасників правовідносин, діяльність державних органів і посадових осіб у межах їх офіційно визначеної компетенції, додержання усіма суб’єктами правозаконності, охорона і захист фізичних і юридичних осіб від порушень гарантуються державою. У разі неналежного забезпечення правопорядку держава (в особі її органів і посадових осіб) має нести відповідальність перед суспільством і громадянином.
§ 4. Право, правова законність, демократія і правовий порядок
Право, правова законність, правовий порядок, демократія - взаємоозумовлені явища, що не можуть повноцінно існувати одне без одного. Якщо право, правова законність, правовий порядок - це певні рівні, зрізи правової матерії, які можна розглядати як її початок, динамічну частину (розвиток) і результат, то демократія є умовою для їх якісного функціонування.
Право і правовий порядок - співвідносяться як юридична основа (право) і результат дії права (правопорядок):
Право є системою норм, що регулюють суспільні відносини задля встановлення правопорядку; слугує засобом формування та закріплення норм; зумовлює нормативність правопорядку; виступає первинним засобом правового впливу на суспільні відносини, що стали предметом правового регулювання; визначає можливість правового регулювання суспільних відносин; слугує гарантом правопорядку у разі своєчасного оновлення правових норм відповідно до вимог суспільного розвитку.
Правовий порядок є громадянським порядком, що ґрунтується на нормах права, поза якими і без яких він немислимий; є реалізованим правом; зумовлює нормативність права; є кінцевим результатом дії права, визначає рівень упорядкованості суспільних відносин правом, але може передувати праву - у разі, коли типові моделі правової поведінки, що формуються у громадянському суспільстві, набувають пізнішого закріплення в офіційних джерелах права; характеризує дієвість правового регулювання суспільних відносин; завдяки нормативності виступає засобом подолання прогалин та колізій в законодавстві, оскільки правові норми, втілюючись у суспільне життя, виявляють недоліки у сфері правового регулювання.
Правова законність і правовий порядок співвідносяться як засіб установлення правового порядку (правова законність) і впорядкована дійсність, наслідок дії правової законності (правовий порядок).
Правова законність - галузь сущого і належного, тобто є правом, що реалізується; це принцип, метод діяльності, режим правових дій і відносин; засіб встановлення правопорядку; визначає рівень правопорядку.
Правовий порядок - галузь сущого, тобто втілене в життя право; правова законність у дії, реалізована правова законність, результат принципу, методу діяльності, режиму правових дій і відносин; фактична упорядкованість суспільних відносин, що виступає як найважливіша основа (засіб) для підтримання законності; залежить від зміцнення правозаконності.
Правовий порядок і демократія співвідносяться як підґрунтя для розвитку демократії (правопорядок) і сприятлива атмосфера для утвердження права, забезпечення законності і правопорядку (демократія).
Правовий порядок - основа демократії, найважливіша умова реалізації інститутів демократії; впливає на рівень розвитку демократії; слугує мірилом свободи особи, гарантованості її прав і законних інтересів, виконання обов’язків і здійснення відповідальності; забезпечує легітимність демократії.
Демократія - режим сприяння правопорядку, гуманістична атмосфера для його розвитку (дотримання міжнародних стандартів прав людини); визначає рівень розвитку правопорядку завдяки демократичним механізмам, інститутам, нормам; створює умови для забезпечення принципу рівності громадян перед законом, рівності їх прав, свобод і обов’язків, рівності правової охорони і захисту; є легітимною основою ефективності правопорядку.
Отже, правовий порядок - вінець дії права, результат механізму правового регулювання і необхідна умова функціонування як правової системи, так і всієї соціальної системи.
§ 5. Правовий порядок, громадський порядок і дисципліна
Правопорядок є частиною громадського порядку, що складаєтеся із суспільних відносин як правового, так і неправового характеру, котрий являє собою стан урегульованості суспільних відносин.
Громадський порядок - зумовлений об’єктивними і суб’єктивними чинниками стан урегульованості та організованості порядку у громадських місцях, що складається на основі реалізації всіх соціальних норм і принципів (правових, моральних, релігійних, корпоративних тощо).
За допомогою громадського порядку, його встановлення і підтримання забезпечуються: а) суспільна безпека і злагода; б) безпека громадян, їх захист від зазіхань на їх права та інтереси; в) сприятливі умови для нормального функціонування організацій і громадських об’єднань, для праці і відпочинку громадян, поваги їхньої честі, людської гідності і суспільної моральності. Основу громадського порядку складають відносини, поведінка та всі види діяльності, що складаються в місцях спілкування людей при задоволенні їхніх матеріальних, духовних потреб, під час відпочинку (тобто в громадських місцях).
Поняття громадського (суспільного) порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки у зміцненні і підтримці першого важлива роль належить усім соціальним нормам. Правопорядок складається тільки на основі правових норм і тому охороняється спеціальними державно-правовими засобами. Громадський порядок гарантується переважно силою суспільного впливу, однак держава не може бути байдужою до його стану. Держава вводить заборони на певні дії, встановлює відповідальність за правопорушення, визначає завдання, функції, повноваження, форми і методи діяльності державних органів, їх посадових осіб, громадських формувань з охорони порядку.
Державна дисципліна - порядок відносин, поведінки, діяльності, що встановлюється державою для державних органів, установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян, відповідно до якого вони повинні виконувати покладені на них завдання, функції і обов’язки. Наприклад, посадові особи зобов’язані не перевищувати свої повноваження, не зазіхати на права, не зачіпати інтересів інших суб’єктів, виявляти ініціативу і відповідальність у дорученій справі тощо.
Державна дисципліна і правопорядок тісно пов’язані між собою, оскільки державна дисципліна неможлива без додержання і виконання законів і свідомого позитивного ставлення державних службовців до встановленого правопорядку. Без дисципліни не може існувати стійкий правопорядок, оскільки дисципліна пов’язана з правомірною діяльністю (поведінкою) особи. У ній відображаються: 1) вимоги суспільства до фізичних осіб і колективів; 2) соціальна оцінка поведінки людини з огляду на її відповідність інтересам суспільства, законності, правовій культурі.
Види державної дисципліни: технологічна - додержання технологічних нормативів у процесі виробничої діяльності та ін.; договірна - додержання суб’єктами права договірних зобов’язань; планова - своєчасне і якісне виконання планових завдань; фінансова - додержання суб’єктами права бюджетних, податкових та інших фінансових приписів нормативних актів: військова - додержання військовослужбовцями правил, установлених законами, військовими статутами, наказами тощо.
Принципове значення має трудова дисципліна - обов’язкове додержання учасниками трудового процесу встановленого внутрішнього розпорядку: вчасно приходити на роботу, дотримуватися встановленої тривалості робочого дня, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, вчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації та ін.; в трудовому законодавстві визначається додаткове коло обов’язків працівників, пов’язаних з дотриманням технологічної дисципліни. Для підвищення ефективності трудової дисципліни важливо: 1) застосовувати способи заохочення з метою розвитку спонукальних чинників (оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком, почесною грамотою, подання до нагородження орденами і медалями, званнями, матеріальна винагорода); 2) накладати засоби юридичної відповідальності (звільнення, депреміювання, пониження на посаді та ін.).
На трудову дисципліну, як мінімум, впливають два фактори:
1) бажання, з яким виконуються накази і розпорядження адміністрації. Виконавська дисципліна зумовлюється: а) підбором кадрів - залученням найбільш придатних працівників і турботою про підвищення їх кваліфікації; б) демократичним стилем керівництва, який поєднує колегіальність в обговоренні рішення (право мати власну думку, доки не прийняте рішення) та єдиноначальність при ухваленні рішення і відповідальність за його результат. Слід визнати, що дисципліна залежить не стільки від сили примусу або виховного впливу переконанням, скільки від раціональної системи господарювання і управління, стилю керівництва, орієнтованого на особу, яка реалізує себе в процесі праці;
2) сприйняття правил і стандартів у роботі. Правила повинні бути розумними й доречними, тоді і дисципліна додержуватиметься. Головним має бути принцип: прагнути до поєднання інтересів працівників і адміністрації. Якість дисципліни залежить від ефективності правового виховання, рівня правової культури, усіх членів трудового колективу, атмосфери професійного порозуміння і співпраці.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги