День 7. Чутно, як вдалині гавкає собака. Том, накульгуючи, заходить до спальні і застає Франсіса за укладанням волосся.
ФРАНСІС, руйнуючи зачіску: Ти не міг зробити трохи шуму? Ти звідки взявся?
ТОМ: Я ходив допомогти Фіфочці поїсти.
ФРАНСІС: Га?
ТОМ: Наше теля!
ФРАНСІС: Ми здихаємось його.
ТОМ: Нізащо.
ФРАНСІС: Так завжди роблять.
ТОМ: Я завтра викличу ветеринара. Я за все розрахуюся сам.
ФРАНСІС: Лягай!
ТОМ: Я взяв його на руки. Я підніс його до його матері. Йому так хотілось пити! Я все боявся, що воно впаде.
ФРАНСІС: Лягай!
ТОМ: Воно і досі не може ставати на ту ногу. Воно тремтіло. (Пауза). Можна мені спати з тобою?
ФРАНСІС: Ти бачив розмір ліжка?
ТОМ: Будь ласка.
ФРАНСІС: Ти спатимеш в білизні.
ТОМ: Дякую.
Том лягає біля Франсіса.
ФРАНСІС: Ти тхнеш коровником.
ТОМ: Дякую. (Здивовано). Ти пахнеш парфумом?
ФРАНСІС: Майже ні.
ТОМ, сміється: Ти йдеш на весілля?
ФРАНСІС: Так, старий флакон завалявся.
Пауза.
ТОМ: Ти пахнеш твоїм братом.
Пауза.
ФРАНСІС: Він навіть і хвилини не витримав над коров’ячим могильником. (Гордий за Тома). А ти, ти справді чокнутий! Її звали Каріна.
ТОМ: Кого?
ФРАНСІС: Дівчину зі школи танців. Спи.