Том на фермі

Картина 7

Том, одягнений в червону блузку, висить на мотузці, прив’язаний до її кінця, гойдається в порожнечі, головою вниз, в напівтемряві. Франсіс тримає інший кінець мотузки.

ТОМ, нажахано: Я не блюватиму. Не хочу. Це смердить горщик. А його мати думає, що ми розважаємося в селі. Його мати думає, що ми фліртуємо з матерями-одиначками з неймовірними зачісками. Це не горщик смердить. Навіть, якщо його й нема вже кілька тижнів, я впевнений, що то він смердить... Червоний горщик. (Віддається на поталу жахливій ситуації). Коров’ячі туші. Нутрощі, що гниють. Кишки тварин! Тельбухи! Трупні плями. Шлунки! Потрох! Рубці! Органи! Я вже не знаю, який буде синонім до «Витягни мене звідси, засранцю!» Ці запахи — просто кошмар. Я не панікуватиму. Я не блюватиму! Я не буду! (Мотузка опускається на кілька сантиметрів.) Ні! (Франсіс імітує гарчання койота.) Я чув койота. Франсіс каже, що койоти не нападають на людей. Але ж я — не людина. Я — шматок м’яса над падаллю. Я ж для койотів, ну просто їжа. (Знову ричання). Там внизу, я знаю, є рух. Там внизу — черви. Я знаю, що вони там. Я чую, як вони рухаються. Пачулі, перуанська седрела. Ветивер! Мені не вдається відволіктися.

(Пауза. Франсіс знову імітує гарчання койота. Том починає квилити). Витягни мене звідси! Витягни мене звідси! Франсісе, витягни мене звідси.

ФРАНСІС: Ще трішки! Ти витримаєш!

ТОМ: Витягни мене звідси!