Том на фермі

Картина 4

Том одягнений в старе фермерське вбрання свого мертвого коханця. В полі. Сутеніє. Вдалині заходиться гавкотом пес.

ТОМ: Твоя одежа завелика. Занова, щоб бути вінтажною, і застара, щоб зійти за марку «Пол Сміт». На ремені замало дірочок. Я завжди був затонким. Я підперезався мотузком. Я започаткую моду. (До Франсіса). Нам ще далеко йти? Я був старанним учнем і в мене й досі лайно на підошвах черевиків.

ФРАНСІС: Ти мене сьогодні дійсно вразив.

ТОМ: Ти мені не залишив вибору, окрім як брехати.

ФРАНСІС: Та я про корів кажу. Ти лагідний з тваринами. Я навіть бачив, як ти пестив одну з них.

ТОМ: Ніколи не думав, що доїльні можуть бути настільки модерними.

ФРАНСІС: Уже є і лазерні. Ото на стільки менше роботи. Апарат сам знаходить вим’я. Перед тобою така собі контрольна панель. Ти жмеш на кнопку і доїльня сама пристосовується до дійок.

ТОМ, не знає, що відповісти: Здорово!

ФРАНСІС: Чуєш, собака гавкає? А це значить, там он багацько койотів.

ТОМ: Не знаю, чому він щоразу збуджується, коли говорить про койотів.

ФРАНСІС: Коли на ферму ще їздили туристи, тут було повно японців. Вони перетинали всю планету, щоб зробити фото. Мабуть, це означає, що тут гарно. Мені ж здається, що тут забагато кукурудзи. Землю продають тільки під кукурудзу. Для свиней. Навколишні ферми майже всі закинуті. Там бачиш той ряд будинків — стоять порожні.

ТОМ: У вас нема сусідів?

ФРАНСІС: Нема.

ТОМ: Звучить обнадійливо.

ФРАНСІС: У них маленькі очі, у японців, а коли вони сміються, то очі й зовсім зникають. Якось я привів подружжя до коров’ячого могильника. Їм хотілось побачити койота. Нам повезло, ми тоді бачили трьох. Білі зуби на фіолетовій плоті. Спостерігають один за одним кутиками очей і гарчать. «Лиш доторкнись до мого шматка — уб’ю». А трохи далі був ще один, той грався із зайцем, ще не зовсім мертвим. Бив його лапами, щоб той рухався. Заєць намагався втекти. Койот наздоганяв його, придушував, давав йому відбігти, знов ловив.

ТОМ: Чому з тобою ніхто не розмовляє? Ось нещодавно, в громадській залі, до тебе ніхто не підійшов. А ти все таки брат померлого.

ФРАНСІС: А мені зовсім нецікаво, як у них справи. Думаю, я їм теж до лампочки, для них не має значення, як я живу. (Пауза). Ти знаєш?

ТОМ: Що?

ФРАНСІС: Японців!

ТОМ: Я проходив стажування з мистецтва зображення в Наґої.

ФРАНСІС: Здорово.

ТОМ: Чому я уточнив «в Наґої»? Манія робити все з більшим шиком, ніж усі довкола.

ФРАНСІС: Ти мені зараз здаєшся справді добрим.

ТОМ: Я люблю тварин.

ФРАНСІС: Ні, я кажу про Еллен.

ТОМ, роздратовано: Ну звісно.

ФРАНСІС: Те, що ти зробив, — це було правильно.

ТОМ: Думаю, що ні.

ФРАНСІС: Матінка була рада.

ТОМ: Ні, я так не думаю. Ні.

ФРАНСІС: Я сказав брату: я нічого не скажу мамці про твій маленький секрет, але ти даси мені фото, де ти з дівчиною. Будь-якою, але вродливою. Ми назвали її «Еллен». Її справжнє ім’я, здається, Сара. Вони працювали разом.

ТОМ: Сара?

ФРАНСІС: Ага.

ТОМ: Стиліст аґенції?

ФРАНСІС: Він тримає її за талію на фото.

ТОМ: Язиката алкоголічка? Та, яка плутає дижестив з полосканням для рота?

ФРАНСІС: Вони на його мотоциклі. На ній рожевий шолом.

ТОМ: Під кінець вечірки вона вилизує все, від денець склянок до пісуарів!

ФРАНСІС: Матінці вона здається гарною.

ТОМ, все більше й більше дратується: П’янчужка, у неї ж очі як у жаби! Ярига, вона розтягує кожне слово на два склади! Вона говорить англійською, як корова іспанською. Вона не здатна навіть вимовити «Еллен». Все, що вона знаходить, вона копіює зі швидкістю світла. Шумахер копіювальної машини. І тому, що для неї все — «художнє», а проникливістю вона не страждає, ми вирубуємо ліси, щоб потурати її некомпетентності! Сара! Це ж смішно.

ФРАНСІС, виймає фото з кишені і показує Тому: Вони цілуються.

ТОМ: Ідіотська ідея залишитись тут. Мерзенна, нудотна ідея. Я повертаюсь додому.

ФРАНСІС: Ти куди йдеш?

ТОМ: Я все скажу твоїй матері і поїду!

ФРАНСІС, ловить його за мотузок, який служить йому замість паска: Ти нічого не скажеш моїй матері.

ТОМ: Ти відпустиш мене.

ФРАНСІС: Тобі зі мною погано?

ТОМ: Ага! Як тому зайцю! Він підіймає руку, щоб почесатись, а я боюся, що він заїде мені по потилиці. Він повертається — просто, щоб повернутися, а мені ввижається удар в живіт. Я бачив заправку біля церкви. Я заллю повний бак і поїду.

ФРАНСІС, загрозливо, наближається до Тома: І саме тоді, коли я почав прив’язуватися до тебе?

ТОМ: Аж занадто близько. Занадто близько. Мені добре з тобою! Мені з тобою добре! Тебе влаштовує така відповідь? Цей твій пейзаж з кукурудзою, він чарівний. Я люблю койотів, які рвуть м’ясо. У японців гарненькі маленькі очки, при цьому Сара — кінчена алкоголічка! (Франсіс бере мотузок і з силою зв’язує зап’ястя Тома). Ти що ото робиш? Це такий от у тебе спосіб прив’язуватись? Дурнуватий! Дурнуватий жарт! Фарс! Дотеп! Жарт! Дурнуватий! Дурнуватий! Дурнуватий!

ФРАНСІС: Ти чуєш собаку?

ТОМ: Так, чую його, твого клятого собаку!

ФРАНСІС: Час їсти.

Франсіс б’є йому ногою під коліна. Том падає.

ТОМ: П’ята година, ще не час для їжі, ще навіть не час для аперитиву!