ПІСЛЯМОВА


«Завод Сіменона…»

Так назвали сусіди будинок Жоржа Сіменона, одного з найпопулярніших письменників сучасності.

В кожному жарті є трохи правди. Особливо наявно присутня вона в цьому доброзичливому жарті сусідів «батька» Мегре.

Ім'я Сіменона давно вже не потребує рекомендацій — воно відоме не лише в країнах, де розмовляють французькою мовою, романи його перекладено десятками мов світу; цілком певної цифри не назвав би й він сам.

«Завод» прокидається о восьмій. І одразу ж починає працювати великий, добре злагоджений конвейєр, що діє з математичною точністю.

Будинок великий. Власне, це замок, хоч і в модерному стилі.

Сорок кімнат (більшість із них робочі, так би мовити, виробничі приміщення).

Комутатор на двадцять сім телефонів.

Електронні прилади, апарати для розмноження копій тощо.

Близько двадцяти телевізорів.

Двадцять службовців. Майже всі вони в більшій або меншій мірі причетні до випуску продукції.

Сіменон має також дружину і четверо дітей (не враховуючи онуків, звичайно).

Два кабінети шефа — в одному він приймає видавців і кінопродюсерів, підписує контракти, веде всілякі ділові розмови; другий — святилище, де акуратно розкладають щоранку п'ятдесят — не більше й не менше — жовтих олівців, заструганих до гостроти бджолиного жала. А «для душі» — імпозантна колекція з трьохсот люльок. Сіменонова люлька, на відміну від люльки Мегре, не вигадана, а цілком реальна.

Мало хто з випадкових туристів, які тисячами мандрують по Швейцарії, уздовж мальовничих берегів Женевського озера, може здогадатися, що у великому білому будинку, який скидається більше на чистенький молокозавод або скромний пансіон для благородних дівиць, міститься одна з найбільших і найупорядкованіших приватних творчих лабораторій.

Уславлений письменник Жорж Сіменон живе тут з 1955 року.

Його видавець нещодавно оголосив, що в березні 1969 року має побачити світ двохсотий роман Жоржа Сіменона.

Проте чи вірогідна ця майже фантастична цифра — двісті?

— Жорж Сіменон, — розповідає його видавець, — написав свій перший роман у шістнадцять років. Зараз йому шістдесят п'ять. Таким чином, середня продуктивність на рік становить чотири романи.

Проте ці підрахунки не охоплюють написаного під псевдонімами. Адже лише в 1928 році він написав і опублікував сорок романів під десятьма псевдонімами.

До початку 1969 року Сіменон був виданий — лише за приблизними даними — не менш як двадцятьма вісьмома мовами, загальним тиражем триста мільйонів примірників. За його романами — а вони легко піддаються екранізації — поставлено шість десятків художніх кінофільмів. Сімдесят шість романів Сіменона стали основою близько вісімдесяти телевізійних фільмів. Роль комісара Мегре зіграли сімнадцять артистів.

Цікаво, що до недавнього часу телевізійні фільми за творами Жоржа Сіменона йшли в десятках країн, крім Франції. Обурений тим, що французька телевізійна компанія (ОРТФ) самоправно зняла й показала серію телефільмів про інспектора Бурреля, Сіменон заприсягся, що нізащо не дозволить ОРТФ показати «справжнього» Мегре. Дирекції ОРТФ довелося п'ять років умовляти «батька» Мегре, поки народився сімнадцятий Мегре (артист Жан Рішар).


У чому ж полягає секрет такої величезної популярності Сіменона? Їй він завдячує передусім самому собі, своєму літературному талантові.

Читач належно оцінив те основне, що властиве його творчості. Це — гуманізм, співчуття до знедолених, гаряча любов до життя, без якої немає справжньої літератури, невтомні пошуки правди, уміння будувати напружену, гостру, динамічну інтригу. І все це щасливо й невимушено поєднується з майже професійним знанням людської психології, всебічним розумінням суспільного життя тощо.

Кілька років тому відомий французький письменник і прогресивний діяч Еммануель д'Астьє де ля Віжері писав:

«Жорж Сіменон вивчає своїх героїв подібно до біолога, закоханого в життя і сповненого поваги до всього живого. Він ретельно аналізує і ставить діагноз з усією необхідною обережністю, але не дозволяє собі узагальнювати і не бере на себе роль ні політика, ні соціолога. Проте його твори, завдяки своїй об'єктивності, є найбагатшим матеріалом для філософів і моралістів…»

Сам Сіменон завжди й неодмінно підкреслює, що в центрі його уваги — в усій його творчості — стоїть людина, її характер, оточення, доля:

«Люди — це моя пристрасть. Дехто колекціонує поштові марки, а я колекціоную й люблю людей!»

Ключем до розуміння Сіменонового демократизму може бути його життєвий і творчий шлях.

Жорж Сіменон, син Дезіре й Анрієт Сіменон, народився 13 лютого 1903 року в Бельгії, в місті Льєж. Батько займав скромну посаду бухгалтера страхової компанії, мати працювала в універсальному магазині. На шістнадцятому році життя Жорж втратив батька і змушений був шукати роботу. Він влаштовується судовим репортером льєжської газети, а відбувши військову службу в кавалерії, «подається завойовувати Париж». Почав писати нариси, оповідання, а згодом і романи на найрізноманітніші теми.

Сіменон був уже досить відомим письменником, коли в 1930 році, подорожуючи своєю яхтою по ріках Європи, вигадав комісара Мегре. З того часу постать спостережливого, дотепного, розумного й винахідливого, хоча водночас і трохи вайлуватого, комісара з незмінною люлькою в зубах, мов тінь, супроводить Сіменона на всіх етапах його творчого життя.

Коли почалася гітлерівська навала на Європу, Сіменон разом із родиною емігрував до Канади, звідки згодом перебрався до США. На американському континенті він перебував аж до повернення в Європу. З того часу — вже чотирнадцять років — він живе у Швейцарії.

Яскраве, сповнене численних зустрічей і хвилюючих пригод, життя Сіменона було й лишається для нього невичерпним арсеналом ідей і задумів, несподіваних висновків і творчих знахідок.

Тривале перебування за океаном дало йому багатющий матеріал для цілого циклу романів про пригоди Мегре в Новому Світі. Там народився й роман, який, на нашу думку, є шедевром Сіменона, тобто «Брати Ріко». Опис гангстерської суперорганізації та її членів надає романові глибоко реалістичного звучання, підсиленого громадським пафосом, старанно приховуваним автором під зовнішньою стриманістю, байдужістю й об'єктивністю.

Хоч серія про комісара Мегре займає лише третину літературного доробку Сіменона, вона, безперечно, є його найважливішою складовою частиною. Саме в ній письменник найпослідовніше викладає своє мистецьке кредо, своє ставлення до життя і людей.

Комісар Мегре — людина зовсім не така екстравагантна й виняткова, як, скажімо, один із його найславетніших літературних попередників — Шерлок Холмс. Ні, він чоловік звичайний, простий, без претензій. Демократичний, людяний, одвертий (наскільки дозволяють службові інтереси), він уміє знайти спільну мову з робітником, прислугою, кельнером, рибалкою, навіть бродягою. Зате йому майже ніколи не вдаються контакти з аристократією, найвищими урядовцями, ділками, банкірами, промисловцями, статечними буржуа.

Не випадково в романі «Порт у тумані» Мегре відчуває себе зовсім чужим і небажаним, коли випадково потрапляє в товариство претензійних і зарозумілих буржуа.

Вигаданий Сіменоном майже жартома, щоб виграти парі з якимось приятелем, комісар Мегре перетворився в персонаж, від якого автор вже не може відмовитися. Щось подібне сталося колись із Шерлоком Холмсом, якого Конан-Дойлеві довелося воскресити після того, як він описав його загибель від руки злочинця; читачі вимагали цього воскресіння.

Мегре не є класичним поліцейським комісаром з поверхового легковажного детективного роману. Він і не хоче, і не вміє догоджати, начальству, вислужуватися, Хоч в деяких романах комісар «помиляється», «боїться», «зазнає невдачі», його «мучить сумління», «він «гнівається», «захищається», його, нарешті, «ставлять на місце»…

Послідовний у своєму реалізмові, автор, хоч і не одразу, змушений був визнати, що його Мегре чужий не лише в салонах банкірів і аристократів, а й у нескінченних коридорах похмурого сірого будинку на набережній Орфевр — штаб-квартирі кримінальної поліції, де панують ті ж самі закони, що і в усьому буржуазному суспільстві, де чесність, порядність зовсім не вважаються цінностями, вартими уваги. Навпаки. Ось чому чесний і прямолінійний Мегре час від часу потрапляє навіть в опалу.

Від стандартного детективу романи Сіменона відрізняє й те, що автор дбає не про те, аби показати, як саме було вчинено злочин, а про те, щоб розкрити його причини, показати соціальний фон, середовище злочинця, розкрити характери й долі людей. Майстерність і правдивість, з якою це робить Сіменон, підносить більшість його романів до висот справжнього реалізму.

Ось, наприклад, «Тюрма» (1968 рік). Людина в капіталістичному суспільстві одинока. Вона живе мов у тюрмі, хоч і не завжди здатна це зрозуміти. Хто знає, як склалася б доля обдарованого журналіста Алена Пуато, якби оточення не знищило його морально й фізично.

Проте слід тверезо оцінювати весь творчий доробок Сіменона. Адже поряд із такими соціально-значущими і викривальними романами, як «Брати Ріко», «Тюрма» або «Порт у тумані», Сіменон написав і цілий ряд просто розважальних книг. Тут не можна не зважити на майже фантастичні темпи творення десятків книг.


А. Кисіль


Загрузка...