Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Володимир В'ятрович (ч. notes)

Примітки

1

Текст виступу Й. Сталіна був опублікований французькою агенцією «Гавас», яка отримала його з «надійних швейцарських джерел». Очевидно, що текст цієї промови передав на Заході хтось із європейських комуністів, керівників Комінтерну. 30 листопада 1939 р. Й. Сталін особисто дав інтерв’ю газеті «Правда» (що він робив лише у виняткових випадках), почавши запопадливо заперечувати «брехливе повідомлення» агентства «Гавас». Радянська історична наука й пропаганда впродовж 50 років відкидали факт не лише виступу Й. Сталіна, а навіть розширеного засідання Політбюро 19 серпня 1939 р. Уперше підтвердив реальність такого засідання відомий радянський історик і біограф Й. Сталіна Д. Волкогонов. 16 січня 1993 р. в інтерв’ю газеті «Известия» він підкреслив, що особисто читав протоколи того історичного зібрання. 1994 року російський історик Т. Бушева вперше опублікувала в журналі «Новый мир» повний текст виступу Й. Сталіна 19 серпня 1939 р., знайдений в колишньому таємному фонді «спецхрана СРСР». Пізніший аналіз тексту документа підтвердив авторство Й. Сталіна.

2

Серед українських політичних організацій в умовах радянізації вижила тільки нелегальна, підпільна ОУН, котра, як і за часів Польщі, продовжувала користуватися конспіративними методами.

3

Кількість дезертирів із Червоної армії за всю війну оцінюють цифрами 1 000 000 — 1200 000 осіб. Офіційних перебіжчиків, які перейшли на бік ворога зі зброєю в руках за так званими перепустками, які німці розкидали з літаків над окопами червоноармійців, за всю війну було 40 000 осіб, тоді як офіційних перебіжчиків із вермахту — лише 29 осіб. З 22 червня до 10 жовтня 1941 р. за вироками військово-польових судів співробітники НКВС розстріляли 10 201 червоноармійця, звинувачених в боягузтві. За всю війну трибунали засудили 994 000 червоноармійців, з яких 157 593 (понад 15 дивізій) розстріляли! У вермахті за всю війну розстріляли тільки 7810 солдатів і офіцерів.

4

Генерал П. Понедєлін, який потрапив до німецької неволі важко пораненим, після німецького полону й 5 років слідства 25 серпня 1950 р. був засуджений Воєнною колегією Верховного Суду СРСР до страти.

5

Меншовартісна, неповноцінна людина; у нацистській ідеології — представник негерманської народності.

6

Перед смертю Ю. Пілсудський обіймав посади генерального інспектора збройних сил та міністра внутрішніх справ. При цьому він залишався фактичним лідером держави, впливовішим за президента й прем’єр-міністра.

7

Назва руху походить від товариства «Прометей». Організації, що приєдналися до прометеївського руху, виступали за ліквідацію СРСР і створення національних держав. Найбільш активними осередками руху були Париж і Варшава. Серед українських прометеївських активістів більшість належала до середовища еміграційного уряду УНР (Р. Смаль-Стоцький, Я. Токаржевський-Карашевич, В. Прокопович, О. Шульгин та ін.).

8

У жовтні 1938 р. одночасно з окупацією Німеччиною Судетів Польща захопила Тешинську область та деякі інші території Чехословаччини.

9

Наприклад, у липні 1938 р. у Люблінському воєводстві відбулася акція знищення православних церков Холмщини. З мовчазної згоди влади було зруйновано понад 100 українських культових споруд.

10

Ще раніше ОУН подбала про створення в західних державах українських інформаційних служб. У Брюсселі цим питанням займався Д. Андрієвський, у Лондоні — С. Давидовим, а у Вашингтоні — О. Грановський.

11

Під час розгортання внутрішнього конфлікту в ОУН на початку 1940 р. одна з вимог бандерівців стосувалася необхідності перенесення ПУН до нейтральної країни, наприклад Швейцарії.

12

У період до підписання Берлінського пакту у вересні 1940 р. Антикомінтернівський пакт 1936 р. відігравав роль основного рамкового договору держав Осі: Німеччини, Японії та Італії. Загалом його метою була протидія Комінтерну, тобто СРСР. Насправді це був союз не антикомуністів, а ревізіоністів, про що свідчить напівжартівлива заява Й. Ріббентропа під час німецько-радянських переговорів у серпні 1939 р.: «Сталін ще приєднається до Антикомінтернівського пакту».

13

Степан Скрипник (1898—1993) — племінник С. Петлюри, хорунжий Армії УНР. У міжвоєнний період депутат польського сейму, представник Волинського українського об’єднання. Пізніше став Патріархом Київським і всієї Русі-України Мстиславом.

14

Кавалерійська частина, у якій служив колишній командир «чорних запорожців» Армії УНР П. Дяченко, у вересні 1939 р. узяла участь у боях не з вермахтом, а з Червоною армією. Він дістав поранення й разом з іншими вояками свого підрозділу перейшов литовський кордон.

15

Межі «румунського плацдарму» приблизно збігаються з кордонами сучасної Івано-Франківської області.

16

Ідеться про гарантії, надані Варшаві Парижем і Лондоном згідно з франко-польським договором від 19 лютого 1921 р. та англо-польським договором від 25 серпня 1939 р.

17

В. Сікорський обіймав міністерські посади в Польщі в 1920-х рр., а в 1928 р. емігрував до Франції на знак протесту проти політичного режиму Ю. Пілсудського та його послідовників.

18

14 лютого 1942 р. наказом головнокомандувача збройних сил Польщі генерала В. Сікорського СЗБ було перейменовано на Армію крайову.

19

М. Токаржевський-Карашевич був двоюрідним братом діяча петлюрівської еміграції Я. Токаржевського-Карашевича. Як і багато інших польських офіцерів, що опинилися в радянському полоні, М. Янушайтіс-Жегота, М. Токаржевський-Карашевич і Л. Окулицький були звільнені, щоб приєднатися до армії генерала В. Андерса. Пізніше Л. Окулицький став останнім командувачем АК. У березні 1945 р. його вдруге заарештував НКВС і цього разу вже не випустив живим.

20

У документах за підписом В. Прокоповича датою набуття президентських повноважень є 26 жовтня 1939 р. Очевидно, А. Лівицькому було зручно, щоб це рішення оприлюднили пізніше.

21

Під впливом уряду В. Сікорського французька влада певний час здійснювала насильницьку мобілізацію українців до польської армії. Деяких діячів УНС за агітацію проти мобілізації було заарештовано. Дійшло до того, що українських націоналістів звинуватили в симпатіях до СРСР (на тій підставі, що комуністи також не вважали Західну Україну частиною Польщі).

22

Ендеки — члени Національно-демократичної партії Польщі, яка сповідувала праві націоналістичні погляди. Ендеки виступали за етнічну асиміляцію українського народу поляками та росіянами й за встановлення польсько-російського кордону за етнічним критерієм.

23

Є. Ґедройць (1906—2000) — польський громадський діяч і журналіст. Після Другої світової війни видавав у Парижі журнал «Культура», публікації якого справили значний вплив на польське суспільство, зокрема на покращення ставлення поляків до України.

24

Очевидно, ці слова О. Шульгина були не прямою цитатою, а вільним переказом змісту розмови 3. Гралінського. Навряд чи прем’єр-міністр УНР оперував суто польським поняттям «Східна Малопольща».

25

Згідно із Секретним додатковим протоколом до пакту Молотова — Ріббентопа від 23 серпня 1939 р., уся Фінляндія належала до «сфери інтересів» СРСР. У Зимовій війні Німеччина дотримувалася нейтралітету. Вона відмовила уряду Фінляндії в проханні стати посередником під час переговорів із Москвою, а також не надала права транзиту через свою територію озброєння, яке Фінляндія придбала в Італії та Угорщини.

26

О. Бойків зустрічався з румунським військовим аташе в Парижі й намагався переконати Бухарест не чинити перешкод утікачам з УРСР у Румунію. Націоналісти сподівалися використати цих людей для поповнення своїх військових формувань. 23 листопада 1940 р. Бухарест остаточно зробив вибір на користь держав Осі, та це лише активізувало відносини з обома ОУН. На території Румунії в оперативному підпорядкуванні 11-ї армії вермахту розмістили батальйон «Роланд» та підрозділ «Пума». Звідси вони вирушили до України разом із німецькими та румунськими військами.

27

Під час перебування в Англії С. Давидович був коханцем відомої франко-канадської письменниці Г. Руа. Історія їхніх стосунків описана в спогадах Г. Руа «Чарівність і смуток».

28

Переговори з представниками УПА, які відбулися в Будапешті в грудні 1943 р., вів начальник генерального штабу Угорщини Ф. Сомбатгеї. Саме він у березні 1939 р. командував угорськими військами, які захопили Карпатську Україну.

29

Посередником виступив В. Габсбург (Василь Вишиваний), який жив у той час у Відні.

30

3 метою збільшення чисельності польських збройних сил генерал В. Андерс не зупинявся перед тим, щоби приймати до корпусу німецьких військовополонених (шльонзаків), а також українців та білорусів, які служили у формуваннях вермахту й СС. 1945 року чисельність корпусу зросла до 75 000 вояків. Уже після капітуляції Німеччини до корпусу зголошувалися полонені вояки Української національної армії П. Шандрука, які мали перед війною польське громадянство. Таким чином українці намагалися уникнути репатріації в СРСР, а польське командування прагнуло мати напоготові потужні війська в разі війни між західними демократіями та Радянським Союзом.

31

На концерті з нагоди перемоги в битві І. Яросевич із творчого ансамблю при 2-му польському корпусі виконала пісню «Червоні маки на Монте-Кассіно», яка згодом стала дуже популярною. Ірена була дочкою капелана УСС, а після завершення Другої світової війни вийшла заміж за В. Андерса.

32

Цікаво, що в 1978 р. італійське слідство в справі викрадення та вбивства «червоними бригадами» прем’єр-міністра А. Моро отримало непрямі свідчення про причетність І. Маркевича до цього злочину.

33

Британські війська захопили Ісландію в травні 1940 р., щоб попередити німецьке вторгнення так, як воно відбулося в Данії та Норвегії.

34

Найвідомішими українськими американцями на Закарпатті були Каленик і Петро Лисюки, завдяки яким події в Карпатській Україні залишилися задокументованими в кінохроніці.

35

3 1940 р. дотепер УККА і КУК є найвпливовішими представницькими організаціями українців у США й Канаді. 1989 року КУК змінив свою назву на «Конгрес українців Канади», що не вплинуло на абревіатуру.

36

Третій Рейх широко практикував створення колабораціоністських урядів у завойованих країнах. Навіть останнього президента Чехословаччини Е. Гаху німці залишили на посаді «державного президента» Протекторату Богемії та Моравії, хоча реальна влада в країні була зосереджена в руках німецького рейхспротектора.

37

Окрім Німеччини, націоналістична організація з такою ж назвою діяла в Канаді. Головна політична партія закарпатських українців, до якої належав президент А. Волошин, теж називалася Українським національним об’єднанням.

38

Тут, очевидно, ідеться про визначних радянських українців, евакуйованих на схід під час німецької окупації України. Раду народних комісарів (уряд) УРСР евакуювали до Саратова, однак багато людей і установ опинилося також в Уфі та інших містах Радянського Союзу.

39

У цей період у паризькому уряді УНР посаду військового міністра обіймав О. Удовиченко. Син В. Сальського Юрій служив у польських військово-повітряних силах, разом з якими евакуювався до Франції. В. Сальський помер у Варшаві 5 жовтня 1940 р.

40

Є. Побігущий (1901—1995) — ветеран Галицької армії. Через деякий час після поразки перших визвольних змагань мобілізований до Війська польського. Під час Вересневої кампанії командував ротою, пізніше — батальйоном. Потрапив у німецький полон, з якого був звільнений навесні 1940 р.

41

Під час радянської окупації Західної України у вересні 1939 р. K. Левицький залишився у Львові. Невдовзі його затримав HKBC, і півтора роки ветеран українського національного руху провів у тюрмі на Луб’янці. Враховуючи популярність політика серед західних українців та зважаючи на його похилий вік (80 років), радянська влада звільнила й повернула К. Левицького до Львова.

42

Буковинський курінь був створений улітку 1941 р. і налічував 1500 осіб. Слідом за німецьким військом курінь на чолі з П. Войновським прибув до Києва. Його учасники долучилися до створення націоналістичних осередків в українській столиці.

43

Українська народно-революційна армія — назва партизанських підрозділів Волині під командуванням T. Боровця (Тараса Бульби), обрана після того, як попередню — УПА — монополізували бандерівці. Після арешту її командира в листопаді 1943 р. УНРА практично припинила активність.

44

Після визнання П. Шандрука головою УНК та командувачем УНА П. Скоропадський дистанціювався від комітету. 15 березня 1945 р. він доручив членові гетьманської організації І. Сапізі дістатися в район, окупований британськими військами, і повідомити синові Данилу про необхідність боротися проти примусової репатріації українців до СРСР. П. Скоропадський разом із сім’єю виїхав до Баварії, де став жертвою британської авіації. Від завданих ран гетьман помер 26 квітня 1945 р.

45

Наприкінці Другої світової війни деякі українці все ще сподівалися, що союз західних демократій із Й. Сталіним розпадеться одразу після усунення А. Гітлера. За таких умов створені з допомогою німців національні збройні сили мали відіграти важливу роль у новому глобальному зіткненні, яке завершилося б поразкою й розпадом СРСР. Зі свого боку німецькі офіцери, що взялися допомагати українському визвольному руху, сподівалися таким чином заслужити на краще ставлення з боку англо-американської коаліції. Американський дослідник Дж. Армстронг порівнює зазначену ситуацію з тією, яка склалася в той самий час на тихоокеанському театрі бойових дій. Індонезійський національно-визвольний рух пішов на співпрацю з японськими окупантами з метою створення власних збройних сил. Майбутній президент Індонезії А. Сукарно очікував на поразку Токіо й намагався отримати від японців максимум перед тим, як із допомогою британців на острови повернеться голландська адміністрація. У подальшій боротьбі з британцями й голландцями індонезійці розраховували також на поміч «антиімперіалістичного» СРСР. Натомість японські офіцери прагнули через індонезійських націоналістів налагодити відносини з Москвою, оскільки так само чекали на розпад антигітлерівської коаліції.

46

Під час Ялтинської конференції «великої трійки» 4—11 лютого 1945 р. західні союзники погодилися на пропозицію Й. Сталіна про репатріацію радянських громадян, які опиняться на території, підконтрольній англо-американським військам. Звільнені радянські військовополонені та військовослужбовці збройних сил Німеччини (колабораціоністи) підлягали обов’язковій примусовій репатріації.

47

На виконання угод Ялтинської конференції в травні-червні 1945 р. британці видали Радянському Союзу 40 000 — 60 000 вояків і членів родин Козацького стану та 15-го козацького кавалерійського корпусу військ СС. Ці козаки належали до збройних сил КВНР і після капітуляції перебували в австрійському місті Лієнц, неподалік від місця інтернування 1 УД УНА.

48

3 31 березня 1940 р. до 16 липня 1956 р. у складі СРСР існувала Карело-Фінська Радянська Соціалістична Республіка. Створена після Зимової війни, у 1956 р. вона була перетворена на Карельську АРСР у складі РСФРР.

49

Серед інших «письменницьких» призначень того часу було, наприклад, затвердження П. Тичини на посаді наркома освіти УРСР.

50

На початку свого існування УРСР уже мала власні оборонне й дипломатичне відомства. Останнім наркомом воєнних справ України був М. Подвойський (до серпня 1919 р.), а останнім наркомом закордонних справ — X. Раковський (до липня 1923 р.). Військових та зовнішньополітичних прерогатив, навіть суто формальних, уряд Радянської України позбавили в процесі централізації ленінської держави.

51

Маньчжоу-Го — маріонеткова держава, утворена Японією в 1932 р., після завоювання Маньчжурії. До її складу входили три північні китайські провінції: Ляонін, Дзелінь (Гірін), Хейлундзян. У березні 1934 р. Пу І — останній імператор Китаю з династії Цін — був проголошений імператором Маньчжоу-Го. Реальна влада належала японській Квантунській армії.