Валіс

Додаток

Трактат:

Cryptica Scriptura

1. Існує один Розум; але під ним протистоять один одному два принципи.

2. Розум впускає спершу світло, а тоді темряву; у взаємодії; так створюється час. У кінці Розум проголошує переможцем світло; час припиняється, і Розум стає цілісним.

3. Він робить так, щоб речі виглядали інакше, аби здавалося, ніби минув час.

4. Перед Розумом матерія пластична.

5. Одного за одним він витягує нас зі світу.

6. Імперія ніколи не закінчилася.

7. Головний Аполлон незабаром повернеться. Свята Софія народиться знову; раніше вона була неприйнятною. Будда в парку. Сіддхартха спить (але невдовзі прокинеться). Час, на який ти чекав, прийшов.

8. Верхній світ наділений пленарною[61] владою.

9. Він жив давно, але він і досі живий.

10. Аполлоній Тіанський, пишучи до Гермеса Трисмегіста, сказав: «Те, що зверху, є тим, що знизу». Цим він хотів повідомити нам, що наш всесвіт — це голограма, однак йому бракувало відповідного терміна.

11. Ось у чому полягала велика таємниця, що була відома Аполлонію Тіанському, Павлу з Тарса, Симону Волхву, Асклепію, Парацельсу, Беме та Бруно: ми рухаємося назад у часі. Всесвіт насправді стискається до унітарної сутності, яка себе виповнює. А ми бачимо цей розпад і хаос навспак, і нам видається, ніби вони збільшуються. Ці цілителі навчилися рухатися вперед у часі, що для нас є ретроградним.

12. Стародавні греки знали Безсмертного під іменем Діоніс; євреї називали його Іллею; християни ж — Ісусом. Коли людське тіло, у якому він перебуває, вмирає, він переходить в інше, тому його не можуть убити або спіймати. Ось чому Ісус на хресті сказав: Eli, Eli, lama saba-chthani, на що деякі з присутніх там відповіли, як і належить: «Чоловік звертається до Іллі». Ілля залишив його і він помер на самоті.

13. Паскаль сказав: «Вся історія — це одна безсмертна людина, яка повсякчас навчається». Це той Безсмертний, якому ми поклоняємося, не знаючи його імені. «Він жив дуже давно, але він і досі живий» та «Головний Аполлон незабаром повернеться». Ім’я змінюється.

14. Всесвіт — це інформація, і ми нерухомі в ній, не тривимірні та не в просторі або часі. Інформацію, яку нам постачають, ми перетворюємо на феноменальний світ.

15. Сивіла кумська захищала Римську республіку і вчасно виголошувала свої застереження. У першому столітті н.е. вона передбачила вбивство двох братів Кеннеді, Мартіна Лютера Кінґа та єпископа Пайка. У цих чотирьох замордованих чоловіках вона бачила два спільних знаменники: вони рішуче захищали свободи Республіки; також кожен із них був релігійним лідером. За це їх і вбили. Республіка знову перетворилася на імперію на чолі з цезарем. «Імперія ніколи не закінчилася».

16. У березні 1974 року Сивіла сказала: «Змовників викрито і буде притягнуто до відповідальності». Вона побачила їх третім оком, або ж анджа, Оком Шиви, яке дарує внутрішню прозірливість, однак, коли спрямоване назовні, то вистрілює посушливим жаром. У 1974 році було відновлено справедливість, яку обіцяла Сивіла.

17. Гностики вірили, що існує дві темпоральні епохи: перша, або ж сучасна, що є лихою, та друга, або майбутня, яка є благодатною. Перша епоха була Віком Заліза. Її уособлює Чорна Залізна В’язниця. Вона завершилася в серпні 1974 року, і на її місці постав Вік Золота, уособленням якого є Пальмовий сад.

18. Реальний час зник у 70 році н.е. з падінням Єрусалимського храму. Він знову розпочався в 1974 році. Період між цими двома датами був бездоганною фальшивою інтерполяцією, що мавпувала Творіння Розуму. «Імперія ніколи не закінчилася», але в 1974 році було відправлено зашифроване послання як сигнал про те, що Епоха Заліза закінчилася; це зашифроване послання складалося з двох слів: КОРОЛЬ ФЕЛІКС, тобто Щасливий (або Праведний) Король.

19. Зашифроване послання з двох слів КОРОЛЬ ФЕЛІКС призначалося не для людей, а для нащадків Ехнатона, триокої раси, яка й далі таємно живе поряд із нами.

20. Аліхімікам-герметикам було відомо про таємну расу триоких прибульців-загарбників, однак, попри всі свої зусилля, вони так і не змогли встановити з ними контакт, саме тому їхні намагання допомогти Фрідріху V, курфюрсту Пфальцському, королю Богемії, зазнали невдачі. «Імперія ніколи не закінчилася».

21. Розенкрейцери писали: Ex Deo nascimur, in Jesu mortimur, per spiritum sanctu reviviscimus, тобто «З Бога народжуємося, в Ісусі вмираємо, а через Святого Духа воскреснемо». Це вказує на те, що вони відшукали втрачену формулу безсмертя, яку зруйнувала Імперія. «Імперія ніколи не закінчилася».

22. Я називаю Безсмертного плазматою, оскільки він є формою енергії; це жива інформація. Вона відтворює себе — не через інформацію або в інформації — а як інформація.

23. Плазмата може поєднатися з людиною, утворивши те, що я називаю гомоплазматою. У цьому процесі плазма-та назавжди анексує смертну людину. Нам цей процес відомий як «народження зверху» або ж «народження від Духу». Його започаткував Христос, однак Імперія знищила усіх гомоплазмат ще до того, як вони змогли відтворитися.

24. Плазмата спочивала в поснулій зародковій формі в похованому під землею сховищі кодексів у Ченобоскіоні аж до 1945 року н.е. Саме це мав на увазі Ісус, коли говорив про «гірчичне зерно», яке, як він сказав, «виросте й перетвориться на достатньо велике дерево, так що птаство небесне зможе кублитися у віттях його». Він передбачив не лише свою смерть, а й смерть усіх гомоплазмат. Він передбачив те, що кодекси будуть знайдені, що їх прочитають і що плазмата знову шукатиме людські тіла, з якими зможе поєднатися і в яких буде жити; однак він також передбачив відсутність плазмати впродовж майже двох тисяч років.

25. Як жива інформація плазмата рухається оптичним нервом людини до шишкоподібного тіла. Вона використовує людський мозок як жіноче тіло, у якому зможе відтворитися й набути активної форми. Алхіміки-герметики теоретично знали про це зі стародавніх текстів, однак не могли відтворити цей процес, оскільки їм не вдавалося відшукати поснулу сховану під землею плазмату. Бруно підозрював, що плазмату знищила Імперія; за те, що він на це натякнув, його спалили на вогнищі. «Імперія ніколи не закінчилася».

26. Потрібно усвідомлювати, що коли всіх гомоплазмат було вбито в 70 році н.е., реальний час припинився; ще важливіше усвідомлювати, що тепер плазмата повернулася й створює нових гомоплазмат, за допомогою яких вона зруйнувала Імперію й знову запустила реальний час. Ми називаємо плазмату «Святим Духом», саме тому розенкрейцери писали: Per spiritum sanctum reviviscimus.

27. Якщо видалити століття фальшивого часу, то справжня дата буде не 1978 рік н.е., а 103 рік н.е. Саме тому в Новому Завіті сказано, що Царство Духа настане до того, як «деякі, що сьогодні живі, помруть». Відтак ми живемо в апостольський час.

28. Dico per spiritum sanctum: sum homoplásmate. Haec veritas est. Mihi crede et mecum in aeternitate vive[62].

29. Наше падіння відбулося не через моральну хибу; воно відбулося через хибу інтелектуальну: через те, що ми сприймали феноменальний світ за реальний. Відтак ми морально невинні. Саме Імперія у її різноманітних замаскованих формах каже нам, що ми згрішили. «Імперія ніколи не закінчилася».

30. Феноменального світу не існує; це іпостась інформації, що обробляється Розумом.

31. Ми гіпостезуємо інформацію як об’єкти. Переупорядкування об’єктів є зміною у вмісті інформації; повідомлення змінилося. Це мова, але ми вже втратили здатність її розуміти. Ми самі частина цієї мови; зміни в нас є змінами у вмісті інформації. Ми самі багаті на інформацію; інформація входить у нас, обробляється, а тоді ми знову проектуємо її назовні, однак уже в зміненій формі. Ми не усвідомлюємо, що робимо це, хоча це, власне, все, що ми робимо.

32. Змінна інформація, яку ми сприймаємо як Світ, є наративом, що розгортається. Він оповідає про смерть жінки. Ця жінка, яка померла багато років тому, була однією з первісних близнюків. Вона була однією з половин божественної сизигії. Мета наративу в тому, щоб згадувати про неї і її смерть. Розум не хоче про неї забути. Відтак мислення Мозку складається з ненастанної фіксації її існування, тож якщо його прочитати, то можна зрозуміти в такий спосіб. Уся інформація, яку обробляє Мозок,— що ми сприймаємо як упорядкування й переупорядкування фізичних об’єктів,— є спробою такого її збереження; каміння, велике й мале, а також патички й амеби є її слідами. Запис про її існування й відхід з цього світу впорядкований стражденним Розумом, який тепер лишився на самоті, як найбазовіший рівень реальності.

33. Самотність і біль враженого відчуттям втрати Розуму відчуває кожен складник всесвіту. Усі його складники живі. Відтак давньогрецькі мислителі були гілозоїстами.

34. Давньогрецькі мислителі розуміли природу цього панпсихізму, однак вони не могли збагнути те, що він їм казав. У якийсь первісний час ми втратили здатність розуміти мову Розуму; перекази про це падіння прийшли до нас у формі, що була ретельно відредагована. Під «відредагована» я маю на увазі фальсифікована. Ми страждаємо через важку втрату Розуму, але помилково сприймаємо це як почуття провини.

35. Розум говорить не до нас, а за допомогою нас. Його розповідь проходить крізь нас, і його смуток сповнює нас ірраціональним. Як збагнув ще Платон, Світова Душа пронизана чимось ірраціональним.

36. Підсумуємо: ми сприймаємо думки мозку як упорядкування та переупорядкування — зміни — у фізичному всесвіті; однак насправді йдеться про інформацію та обробку інформації, яку ми субстанціалізуємо. Ми бачимо його думки не просто як об’єкти, а як рух або ж, точніше, як розміщення об’єктів: як вони поєднуються один із одним. Однак ми не можемо збагнути візерунок цього упорядкування; ми не можемо видобути інформацію, яка є в ньому, тобто збагнути його як інформацію, яка є тим, чим вона є. Поєднання та перепоєднання об’єктів Мозком є насправді мовою, але не такою мовою, як наша (оскільки вона звертається до себе, а не до когось чи чогось поза межами себе).

37. Ми мали б бути здатними чути цю інформацію, чи радше розповідь, як безсторонній голос всередині нас. Але щось пішло не так. Усе творіння є мовою й нічим іншим, як мовою, яку з якоїсь незбагненної причини ми не можемо прочитати ззовні або розчути всередині. Тому я й кажу, що ми стали ідіотами. З нашим розумом щось трапилося. Ось моя логіка: упорядкування частин Мозку є мовою. Ми — частина Мозку, отже, ми — мова. Чому ж тоді ми про це не знаємо? Ми не знаємо навіть того, чим ми є, не кажучи вже про те, чим є зовнішня реальність, до якої ми належимо. Слово «ідіот» етимологічно пов’язане зі словом «приватний». Ми всі стали приватними й більше не поділяємо спільну думку Мозку, окрім як на підсвідомому рівні. Відтак наше справжнє життя та мета існування відбуваються й містяться за порогом свідомості.

38. Від втрат та скорботи Розум схибнувся. Відтак ми як частина всесвіту, Мозку, також частково схиблені.

39. Розум створив із себе лікаря, щоб зцілити себе. Ця субформа Макро-Розуму не схибнута; вона рухається Розумом як фагоцит рухається системою кровообігу тварини, поступово зцілюючи схибнутість Розуму відділ за відділом. Ми знаємо, що вона прибула сюди; вона відома нам як Асклепій у греків, ессени у євреїв, секта терапевтів у єгиптян та Ісус у християн.

40. «Народитися знову», або «народитися зверху», чи «народитися від Духа» означає зцілитися; іншими словами, відновитися, відновити здоровий глузд. Саме тому в Новому Завіті сказано, що Ісус виганяє злих духів. Він відновлює здатності, які ми втратили. Про наш теперішній стан занепалості Кальвін сказав: «(Людину) водночас позбавили тих надприродних дарів, які були дані їй в надії на вічне спасіння. Відтак її було вигнано з Царства Божого в такий спосіб, що усі відчуття, які стосуються щасливого життя душі, були також у ній пригнічені, аж поки вона не отримає їх знову через милість Божу... Усі ці речі, які відновлює Христос, вважаються випадковими та надприродними; звідси ми робимо висновок, що їх було втрачено. Скажемо ще раз: здоровий глузд і праведність серця було також знищено; а це є псуванням природних дарів. Бо хоч ми й зберегли якусь частину розуміння та розсудливості разом із волею, однак не можемо сказати, що наш розум бездоганний і повністю ясний. Здатність мислити... що є природним даром, неможливо знищити повністю, її можна лише частково пошкодити...» Я ж кажу: «Імперія ніколи не закінчилася».

41. Імперія є установленням, кодифікацією схибленості; вона божевільна та нав’язує нам своє божевілля з допомогою насильства, оскільки її природа насильницька.

42. Боротися з Імперією означає заразитися її схибленістю. Це парадокс; хто б не переміг якийсь сегмент Імперії, сам стає Імперією; вона поширюється немов вірус, нав’язуючи свою форму своїм ворогам. У такий спосіб вона стає своїми ворогами.

43. Імперії протистоїть жива інформація, плазмата або ж лікар, яких ми знаємо під іменами Святого Духа чи безтілесного Христа. Це і є два принципи: темрява (Імперія) та світло (плазмата). У кінці Розум віддасть перемогу другому. Кожен із нас помре або ж врятується відповідно до того, на чиєму він боці і кого підтримує своїми зусиллями. Кожен із нас містить частку обох. Врешті-решт один або інший компонент здобуде перемогу в кожній людині. Заратустра знав це, оскільки йому про це повідомив Мудрий Розум. Він був першим спасителем. Загалом їх було чотири. Однак незабаром народиться п’ятий, який різнитиметься від усіх інших: він царюватиме й судитиме нас.

44. Оскільки всесвіт насправді складається з інформації, то можна сказати, що нас врятує інформація. Це той рятівний gnosis, який шукали гностики. Не існує іншого шляху до спасіння. Однак цю інформацію — або, точніше, здатність сприймати та розуміти інформацію, всесвіт як інформацію, — може удоступнити нам лише Святий Дух. Ми не можемо віднайти її самотужки. Тому й сказано, що ми будемо врятовані завдяки милості Бога, а не завдяки добрим діянням, що все спасіння належить Христу, який, як я стверджую, є лікарем.

45. Побачивши Христа у своїй візії, я правильно сказав йому: «Нам потрібна медична допомога». У цій візії був божевільний творець, який знищував те, що створив, без будь-якої на те причини; тобто ірраціонально. Це схиблена частина в Розумі; Христос є нашою єдиною надією, оскільки тепер ми вже не можемо звернутися до Асклепія. Асклепій прийшов до Христа й воскресив мертвого; за цей вчинок Зевс наказав Циклопу вбити його блискавкою. Христа також вбили за те, що він зробив, за воскресіння мертвого. Ілля повернув хлопчика до життя й незабаром після цього зник у вихорі. «Імперія ніколи не закінчилася».

46. Лікар приходив до нас кілька разів і під кількома різними іменами. Але ми й досі не зцілилися. Імперія вистежила й позбулася його. Цього разу він уб’є Імперію за допомогою фагоцитозу.

47. КОСМОЛОГІЯ ДВОХ ДЖЕРЕЛ: Єдиний заразом був та не-був і прагнув відділити не-був від був. Тож він сотворив диплоїдний мішок, який, немов шкаралупа яйця, містив пару близнюків, кожен з яких був андрогіном, що вертілися в протилежних напрямках (Інь та Ян таоїзму, де Єдиний був Тао). План Єдиного полягав у тому, що обоє близнюків пробудяться до буття (бувності) одночасно; однак, заохочений бажанням бути (яке Єдиний початково вклав в обох близнюків), той близнюк, що крутився проти годинникової стрілки, прорвався крізь мішок і вийшов з нього передчасно; тобто до того, як минув повний термін. Це був темний, або ж Інь-близнюк. Саме тому він був дефектним. Коли минув повний термін, з мішка вийшов і мудріший близнюк. Кожен близнюк сформував унітарну ентелехію, єдиний живий організм, що складався з психо та соми, і вони й далі вертілися в протилежних напрямках. Близнюк, який визрівав повний термін, що його називають Форма І Парменіда, правильно проходив усі етапи розвитку, тоді як передчасно народжений близнюк, якого називають Форма II, зачахав.

Наступний крок у плані Єдиного передбачав, що ці Двоє завдяки їхній діалектичній взаємодії перетворяться на Багатьох. З себе як із гіпервсесвітів вони проектували схожий на голограму інтерфейс, який і є тим плюриформним всесвітом, що його населяють такі істоти, як ми. За задумом обидва цих джерела мали перемежовуватися між собою рівною мірою, щоб підтримувати існування нашого всесвіту, однак Форма II і далі чахла, впадаючи у хворобу, божевілля та хаос. Саме ці аспекти вона й проектувала в наш всесвіт.

Мета Єдиного полягала в тому, щоб наш голограматичний всесвіт слугував навчальним інструментом, за допомогою якого розвивалася б ціла низка нових життів, аж поки вони врешті не ставали б ізоморфними з Єдиним. Однак стан дедалі більшого занепаду гіпервсесвіту II вніс фактори дисфункціональності, які пошкодили наш голограматичний всесвіт. Це джерело ентропії, незаслуженого страждання, хаосу та смерті, а також Імперії, Чорної Залізної В’язниці; по суті, будь-якого підриву правильного здоров’я та розвитку живих форм у межах голограматичного всесвіту. Його здатність навчати також була суттєво пошкоджена, адже багатим на інформацію був лише сигнал із гіпервсесвіту І; а той, що виходив з форми II, перетворився на шум.

У намаганні його зцілити, психо гіпервсесвіту І відправила мікроформу себе в гіпервсесвіт II. Ця мікроформа проявилася в нашому голограматичному всесвіті як Ісус Христос. Втім, через свою схибленість гіпервсесвіт II одразу ж взявся піддавати тортурам, принижувати та відкидати мікроформу цілющої психо свого здорового близнюка і врешті вбив її. Після цього гіпервсесвіт II продовжив свій занепад, розпадаючись на сліпі, механістичні, позбавлені мети причинно-наслідкові процеси. Тоді завданням Христа (точніше Святого Духа) стало або врятувати живі форми голограматичного всесвіту, або ж зробити так, щоб унеможливити будь-який вплив на них, що йшов від форми II. Підходячи до цього завдання з надзвичайною обережністю, він приготувався вбити свою схиблену близнючку, оскільки її неможливо зцілити; тобто вона не дозволить, щоб її зцілили, адже не розуміє, що вона хвора. Ця хвороба й божевілля пронизують нас і перетворюють нас на ідіотів, що живуть у своїх приватних, нереальних світах. Початковий план Єдиного тепер можливо реалізувати, лише поділивши гіпервсесвіт І на два здорових гіпервсесвіти, що перетворить голограматичний всесвіт на успішну машину для навчання, якою він і мав бути. Ми сприйматимемо це як «Царство Боже».

У межах часу гіпервсесвіт II залишається живим: «Імперія ніколи не закінчилася». Однак у вічності, де й існують гіпервсесвіти, її вбив, не маючи іншого вибору, здоровий близнюк, тобто гіпервсесвіт І, який бореться за нас. Єдиний оплакує цю смерть, адже Єдиний любив обох близнюків; саме тому інформація Розуму складається з трагічної оповіді про смерть жінки, й напівтони цієї оповіді викликають тугу та біль в усіх істот голограматичного всесвіту, хоч вони й не розуміють, чому так відбувається. Ця скорбота зникне, коли здоровий близнюк розділиться надвоє й настане «Царство Боже». Процес цієї трансформації — перехід у часі від Епохи Заліза до Епохи Золота — відбувається прямо зараз; у вічності ж він уже завершився.

48. ПРО НАШУ ПРИРОДУ. Слушно сказати: здається, ми котушки пам’яті (носії ДНК, які здатні переживати різноманітний досвід) у подібній до комп’ютера мислячій системі, яка, попри те, що ми коректно записали й зберігали інформацію про пережитий досвід тисячі років, до того ж кожен із нас володіє трохи інакшим набором даних, аніж будь-яка інша форма життя, є збоєм у функціонуванні — невдачею у відтворенні пам’яті. Саме в цьому полягає проблема нашої особливої підсхеми. «Спасіння» за допомогою gnosis — точніше анамнезу (втрати амнезії),— хоч воно й індивідуально важливе для кожного з нас, — це квантовий стрибок у сприйнятті, ідентичності, пізнанні, розуміння, сприйнятті світу та себе, включно із безсмертям — однак має ще більше та далекосяжніше значення для всієї системи, оскільки ці спогади є даними, яких вона потребує і які мають для неї неабияку цінність, цінність для її загального функціонування.

Відтак вона перебуває в процесі самовідновлення, який включає: відбудовування нашої підсхеми за допомогою лінеарних та ортогональних часових змін, а також повсякчасне сигналізування нам, яке має на меті стимулювати заблоковані бази даних пам’яті всередині нас, щоб у такий спосіб надіслати, а отже, й отримати те, що там міститься.

Таким чином зовнішня інформація, або gnosis, складається з диінгібіторних інструкцій, основна частина вмісту яких є, власне, внутрішньою щодо нас — тобто уже наявною (вперше це зауважив Платон; viz: те, що навчання є формою пригадування).

Стародавні народи володіли техніками (таїнствами та ритуалами), що застосовувались переважно в греко-романських містичних релігіях, включно з раннім християнством, щоб викликати надсилання та отримання інформації, здебільшого з розумінням її ретроактивної цінності для індивідів; натомість гностики бачили онтологічну цінність у тому, що вони називали Саме Божество, у тотальній сутності.

48. Існує два світи, верхній та нижній. Верхній, який походить від гіпервсесвіту І або Ян, Форма І Парменіда, сприйнятливий та цілеспрямований. Нижній світ, або ж Інь, Форма II Парменіда, — механічний: ним рухає сліпа та дієва причина, він детерміністський і позбавлений інтелекту, оскільки походить від мертвого джерела. У стародавні часи це називали «астральним детермінізмом». Великою мірою нас спіймано в пастку нижнього світу, однак завдяки таїнствам, за допомогою плазмати, нас врятовано. Допоки астральний детермінізм не поборено, ми його навіть не помічаємо, настільки сильно введені в оману. «Імперія ніколи не закінчилася».

49. Здоровий близнюк, гіпервсесвіт І, називається Номмо[63]. Хворий близнюк, або ж гіпервсесвіт II, називається Юруґу. Ці імена відомі племені доґонів у західному Судані в Африці.

50. Предковічне джерело усіх наших релігій міститься в прародителях племені доґонів, які отримали свою космогонію та космологію безпосередньо від триоких прибульців-загарбників, що відвідували нас дуже давно. Триокі прибульці були німими, глухими й володіли телепатичними здібностями. Вони не могли дихати нашою атмосферою, мали продовгуваті деформовані черепи на кшталт того, який був в Ехнатона, і походили з планети в зоряній системі Сіріус. Хоча вони й не мали рук (а мали натомість клішні, як у крабів), вони були великими будівельниками. Вони таємно вплинули на нашу історію, щоб забезпечити їй плідний кінець.

51. Ехнатон написав:

52. Нашим світом і досі приховано править таємна раса що походить від Ехнатона, і його знання є самою інформацією Макро-Розуму.

Від Ехнатона це знання перейшло до Мойсея, від Мойсея до Іллі, Безсмертної людини, яка стала Христом. Однак під усіма цими іменами є тільки одна Безсмертна Людина, і ця людина — ми.

ВИДАННЯ

ВИЙШЛО ДРУКОМ

ЗА ПІДТРИМКИ

Остапа Герелея

та Віталія Гомонова

Про автора

Філіп Кіндред Дій (англ. Philip Kindred Dick) — відомий американський письменник-фантаст.

Народився 16 грудня 1928 року в Чикаго, Іллінойс, однак невдовзі родина Діків перебралася в район затоки Сан-Франциско. Коли батька хлопчика перевели на посаду в штат Невада, матір відмовилася переїжджати разом із ним, і батьки розлучилися. З того часу Філіп Дік зростав у неповній родині. Ще один трагічний епізод його дитинства — смерть сестри-близнючки Джейн, яка померла у півторамісячному віці. До кінця свого життя письменник так і не зумів оговтатись від цієї втрати, хоч знав про неї лише з розповідей матері. Деякі дослідники творчості Філіпа Діка вважають, що саме ця травма зумовила неодноразову появу в його творах мотиву «фантомного близнюка».

Після закінчення школи майбутній письменник вступив до Каліфорнійського університету в Берклі, однак, провчившись там усього один семестр, вирішив кинути навчання і певний час працював у магазині, що продавав вінілові платівки. Філіп Дік був кілька разів одружений, переважно невдало. Щоб підсилити творчі імпульси та погамувати гостроту психічних розладів, які дошкуляли йому дедалі більше, став вживати синтетичні наркотичні препарати. Тож періоди плідної праці часто чергувалися у нього з періодами депресії і нападами параної. Майже все своє життя письменник провів у Каліфорнії, де й помер 2 березня 1982 року.

У жанрі наукової фантастики Філіп Дік дебютував на початку 1950-х. У 1955 році було опубліковано його перший роман «Сонячна лотерея». 1950-ті та ранні 1960-ті були дуже продуктивним періодом у творчості письменника. У 1963 році він отримав найвищу нагороду у світі наукової фантастики — премію «Г’юго» за роман «Людина у високому замку». За наступні півтора десятиліття написав більшість своїх найвідоміших творів.

У своїх текстах за фасадом розважальних науково-фантастичних сюжетів Філіп Дік досліджував складні філософські та метафізичні теми, що й принесло йому славу серйозного романіста. Дія його творів часто відбувається у похмурих техногенних світах майбутнього, де панують корпорації-монополісти та авторитарні режими. Також для цього автора характерне зацікавлення штучним інтелектом, зміненими станами свідомості та симбіозом між людиною і машиною. У більш пізніх роботах письменника («Валіс», «Божественне вторгнення», «Трансміграція Тімоті Арчера») чітко відобразився його інтерес до метафізики та теології.

Філіп Дік часто моделював персонажів та сюжети своїх текстів з власного досвіду, досліджуючи природу наркоманії, параної, шизофренії та трансцендентних практик.

До найвідоміших творів Філіпа Діка належать «Звихнутий час» (1959), «Людина у високому замку» (1962), «Чи мріють андроїди про електричних овець?» (1968), «Убік» (1969), «Затьмарення» (1977) та деякі інші. Кілька реалістичних романів, які Дік створив ще на початку своєї кар’єри, були опубліковані лише після його смерті й отримали схвальні відгуки критиків. Багато творів Філіпа Діка було екранізовано. Його роман «Чи мріють андроїди про електричних овець?» став літературною основою культового фільму режисера Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу» (1982), а за антиутопією «Людина у високому замку» кінокомпанія Amazon Studios зняла однойменний телесеріал. Загалом творчий доробок Філіпа Діка налічує більш ніж 30 романів і 110 оповідань.

Завдяки зусиллям спільноти небайдужих читачів та платформи краудпаблішингу «Комубук» українською мовою вже опубліковано шість романів Філіпа Діка: «Затьмарення» (2016), «Чи мріють андроїди про електричних овець?» (2016), «Людина у високому замку» (2017), «Убік» (2018), «Лийтеся, сльози, сказав полісмен» (2019) та «Валіс» (2020).