Весь світ у кишені

І

Морґан призначив зустріч на восьму, але Блек прибув трішки раніше. Він приїхав до «Більярдної Лу Стріджера» о сьомій сорок п'ять з однієї-єдиної причини: його годинник поспішав. Він проштовхався крізь залюднений, наповнений димовим серпанком бар до Стріджера, червонопикого товстуна, що спостерігав за грою в більярд.

— Хтось уже прийшов, Лу? — запитав Блек.

— Ні, але ж двері відчинені. Випий поки чогось, — запропонував Стріджер.

— Я буду скотч, — сказав Блек. Поки Стріджер наливав йому, Ед пройшов у куток зали й умостився, натягнувши капелюх на потилицю й послабивши краватку.

Цього вечора Блек почувався невдоволеним і без настрою. Морґанова ідея пограбувати кафе була йому не до душі.

Блек починав із набагато кращого старту, ніж троє інших. Його батько був успішним крамарем, а тому зміг дати синові гарну освіту. Він мріяв, щоб Ед став лікарем, але нудне навчання було не для Блека. За кілька років він несподівано покинув коледж і пішов з дому. Почав продавати машини й водночас відкрив у собі невситиму жагу до жінок. Він витрачав більше, ніж заробляв, а тому, коли опинився по вуха в боргах, вирішив пошукати фінансової підтримки в сейфі компанії, де зберігалося чотири тисячі доларів. Спершу Ед дуже тішився, що замів сліди, а тому був шокований, коли двоє детективів упіймали його ще до того, як він встиг витрати і половину із вкраденого. Тож Ед потрапив на півроку за ґрати. Тоді йому було двадцять два. З того часу Блек ще двічі побував у в'язниці: раз затримався там на два роки, а вдруге — на чотири. Тепер в'язниця жахала його.

Відбуваючи за ґратами востаннє, він познайомився з Морґаном, який досиджував свої п'ятнадцять років — від такого тривалого терміну у Блека кров схолола в жилах. Звільнилися вони водночас, і коли Френк запропонував об'єднати зусилля, Ед хутко погодився. Погодився через Морґанову славу. Досвідчені люди подейкували, що Морґан стане колись «великим босом». Казали, буцімто раніше чи пізніше Морґан зірве великий куш, а коли це трапиться, його справу запам'ятають надовго.

Тепер Блекові було тридцять п'ять. Він знав: якщо не наважиться поставити на карту все, щоб отримати максимальну винагороду, його майбутнє буде вельми туманним. Він відчував, що Морґан достатньо сильний і що він здатен прокрутити справу, яка забезпечить їх грішми до кінця життя.

Сидячи в кутку більярдної та посьорбуючи скотч, Блек подумки витрачав свою частку грошей із майбутньої справи. Двісті тисяч доларів! Він подорожуватиме. Знайомитиметься з дівчатами з усіх країн Європи. Поїде в Монте-Карло й зірве куш. Він би...

Аж раптом до зали увійшла Джинні Ґордон, і всі Блекові марення враз обірвалися. Ледь схиливши підборіддя, вона йшла крізь цигаркове марево, зверхньо роззираючись довкола. Чоловіки в більярдній витріщалися на неї, з розумінням усміхаючись, підморгували одне одному й штовхалися ліктями. Якби Лу Стріджер не забороняв чіплятися до жінок у своїй більярдній, їй би проходу не дали з першої ж миті.

«Сексуальна дівчинка», — подумав Блек, спостерігаючи, як Джинні зупинилася біля дверей. За ними були круті сходи, які вели до кімнатки — Стріджер здавав її для приватних розмов.

Джинні вбралася в чорні слакси, що тісно облягали її сідниці, й сорочку пляшково-зеленого кольору з відкритою шиєю.

«А вона міцний горішок, — міркував Блек, допиваючи скотч. — Звідки вона? Могло б бути весело... Може, мені вдасться трішки її розтопити. Коли закінчимо справу, можемо разом вирушити у мандри. Темперамент у неї є. А тіло яке!»

Він підвівся, перетнув кімнату й рушив сходами за дівчиною. Наздогнав її вже на сходовому майданчику.

— Привіт, Джинні, — мовив він. — Ми з тобою перші. Ці штани тобі дуже пасують.

Вона озирнулася й глянула на нього нищівним байдужим поглядом зеленкуватих очей.

— Ти так вважаєш? — дівчина відчинила двері й зайшла до кімнати, хутко увімкнувши світло. Тоді обійшла стіл і сіла. Витягла із сумочки дзеркальце й гребінець і взялася розчісувати мідне волосся.

Блек підтягнув стілець і сів навпроти дівчини, захоплено спостерігаючи, як під тонкою тканиною сорочки здіймаються її груди щоразу, коли вона піднімає руки.

— Справу заплановано на сьогодні, — сказав він. — Боїшся?

Джинні відклала гребінець і дзеркальце, а натомість дістала пачку цигарок.

— Боюся? А чого там боятися? — байдуже запитала вона.

— Ти справді спокійна, — зауважив Блек, розглядаючи її. — Не віриться, що ти взагалі можеш боятися.

Він потягнувся вперед, пропонуючи Джинні вогник своєї запальнички.

Дівчина довго вивчала полум'я, а тоді нахилилася й торкнулася його кінчиком цигарки. Її повні червоні губи вигнулися в посмішці, що з'явилася й зникла так швидко, що Блек не міг стверджувати напевне, чи це йому не привиділося.

— Що смішного? — різко запитав він.

І знову її погляд упав на полум'я запальнички. Блек також зиркнув на нього. Зауваживши, яке воно нерівне, Ед збагнув, що його рука тремтить. Він погасив вогонь і сів на стілець, вичавивши з себе посмішку.

— Маєш рацію. Я боюся, і скажу тобі чому, — він склав руки на столі й обіперся на них. — Боюся, що ми запоремо сьогоднішню справу й проґавимо велику. Не до вподоби мені це. Я намагався відмовити Френка. Було б простіше й безпечніше пограбувати заправку в Дьюкасі, але він мене не слухав. А під час нападу в кафе хтось може спробувати покорчити із себе сміливця. У такому разі доведеться почати стрілянину. Якщо сьогодні когось застрелять, напруга зросте, та й шум підніметься чималий, і наш великий план може піти коту під хвіст.

Випустивши крізь ніздрі дим, Джинні поглянула на Блека.

— Отже, нам потрібно подбати, щоб ніхто не корчив сміливця.

— Ага. Та легше сказати, ніж зробити.

Вона підняла брови.

— Невже? Якщо показати злому собаці, що не боїшся його, він відступиться. Так само й зі сміливими людьми.

Блек насупився.

— Не можу тебе ніяк розкусити. Ти працювала раніше з іншою бандою?

Погляд Джинні затуманився.

— А не потрібно мене кусати, — різко відказала вона.

Блек знизав плечима.

— Ну гаразд, хочеш погратися в таємничість — уперед. Але не забувай: сьогодні тобі світить найскладніша робота. Поки будеш збирати гаманці, хтось може спробувати добряче тобі всипати. Будь обачною.

Оскільки сам він почувався тривожно, то сподівався, що його слова хоча б збентежать Джинні. Однак вираз її обличчя не змінився.

— Ніхто не спробує мені всипати.

Двері відчинилися, й зайшли Кітсон і Джипо.

Кітсон закляк, побачивши Джинні й Блека наодинці. Його обличчя розпашілося, а очі спалахнули люттю.

— А ось і наречений, — мовив Блек, хрипко наспівуючи весільний марш Мендельсона.

Джипо гигикнув: на його думку, жарт був веселим і доречним. Його маленькі чорні очі весело поблискували.

Але Кітсон сполотнів.

— Стули пельку! — його голос тремтів. — Годі!

Блек припинив наспівувати й відкинувся на стільці з глумливим осміхом.

— То й що? Ти і вона... — він кивнув на Джинні, що нерухомо сиділа, не відриваючи погляду від Кітсона, — ви ж молодята, правда? Френк казав, що ви з нею наймаєте трейлер для медового місяця.

— Я ж сказав — годі! — гарикнув Кітсон.

— Що тебе так турбує, дурбелику? Не хочеш із нею в медовий місяць? — запитав Блек. — Тобі дісталася найлегша частина роботи. Що може бути приємнішим, ніж подорожувати з такою крихіткою разом у фургоні? Звісно, якщо ти знаєш, що потрібно робити, коли лишаєшся з жінкою на самоті.

Двома швидкими кроками Кітсон дістався до столу. Його кулак здійнявся й зацідив Блекові в щелепу. Той беркицнувся разом зі стільцем і приземлився на підлогу з гучним тріском, від якого вся кімната аж затрусилася. Ед розпластався, дивлячись на Алекса затуманеними очима.

— Підводься, здохляче! — крикнув Кітсон. — Я тобі зуби через потилицю виб'ю!

— Гей, малий! — перелякано гукнув Джипо.

Італієць схопив Кітсона за руку, але боксер відкинув його в інший куток кімнати.

Блек похитав головою. Звернений до Кітсона погляд палахкотів ненавистю.

— Я завжди хотів провчити тебе, сучий покидьку, — сказав Блек. — І зараз покажу тобі, що таке справжня бійка.

Коли він звівся на ноги, до кімнати зайшов Морґан.

Затамувавши подих, Джипо мовив:

— Зупини їх, Френку! Вони намірились битися!

Чотири швидкі кроки — й ось уже Морґан стоїть між чоловіками, повернувшись спиною до Кітсона, а обличчям — до Блека.

— Ти що, зовсім з глузду з'їхав? — із награною ввічливістю поцікавився Френк. Його зміїні очі палахкотіли.

Блек завагався, а тоді знизав плечима, поправив пальто, пригладив пальцями волосся. Підтягнувши стілець, він вмостився на нього й опустив погляд на стіл, розтираючи щелепу.

Морґан повернувся до Кітсона.

— Якщо через тебе в команді почнуться проблеми, — сказав він, — то опинишся по вуха в лайні. Вдруге повторювати не буду. Сядь!

Кітсон згорбився на стільці подалі від Джинні з Блеком.

Досі схвильований, Джипо підійшов до столу й невпевнено зупинився біля Джинні.

— Не проти, якщо я тут сяду?

Вона похитала головою:

— А мені яка різниця?

Збентежено всміхаючись, Джипо сів.

Морґан заходився міряти кроками кімнату. З тонких вуст звисала цигарка, а капелюх прикривав очі.

— Добре, люди, — мовив він, — увага. Йдемо на справу сьогодні, десять хвилин по півночі. Саме тоді кафе буде переповнене, а шанси, що нас спіймають, — мізерні. За кермом — Кітсон, — він змовк і поглянув на Алекса. — Ти знаєш район. Лишайся в машині, двигуна не глуши. Коли стане гаряче, дочекайся нас, а тоді повертай ліворуч, щоб уникнути світлофорів. Якщо за нами буде хвіст, твоя справа — відірватися від нього. Впораєшся?

Кітсон насуплено кивнув.

— Джинні. Ти, Ед і я, — вів далі Морґан, продовжуючи крокувати, — зайдемо всередину. Лу позичить мені кулемет. Ти, Еде, будеш зі своєю зброєю. Джинні заходить за мною. Потім — Ед. Він і подбає про двері. Щойно опинимося всередині, Ед опустить на дверях жалюзі. Я підійду до барної стійки, щоб контролювати всю залу. Кулемет має остудити всі гарячі голови. Коли відвідувачі опиняться у потрібному місці, Джинні пройдеться й забере гаманці. Нам не потрібно нічого, крім готівки. Якби хтось зайшов, то ти маєш розібратися з ним, Еде. Якщо працюватимемо хутко, уся справа триватиме не більше п'яти хвилин. Це залежить від тебе, Джинні. Стеж, аби ніякий хитрий тип не схопив тебе, коли забиратимеш його гаманець. Ми б хотіли уникнути стрільби, хіба що зовсім непереливки стане.

Доки Джипо слухав, його маленькі чорні очиці неспокійно бігали. Він тішився, що не бере участі в операції.

Кітсон розтер кісточки пальців і подивився на стіл. Він також радів, що відповідає лише за машину. Потрібно було мати неймовірну витримку, щоб увійти до кафе й підкорити своїй волі чотири чи п'ять десятків людей. Молодик не був певен, що таке йому до снаги.

У душі Блека досі клекотав гнів, що Кітсон вдарив його, але Морґанові слова відволікли його від Алекса: нутрощі Еда враз схололи й затягнулися у тугий вузол.

— Ну гаразд, — сказав він. — Якщо хочеш, зробимо саме так, Френку, але ідея мені не до вподоби. Ми могли б виконати щось легше.

Морґан на мить спинився.

— Знаю. Але ми йдемо саме на таку справу, щоб налаштуватися й підготуватися до великої. Я знаю, що роблю, Еде. Ця справа покаже, чи не зіпсує хтось із вас головної операції. Тому я й обрав її, — він обійшов навколо столу й поглянув Джинні у вічі. — Це випробування для тебе. Ти багато чого тут наговорила, й слова твої звучали вельми переконливо. Тепер я хочу побачити, чого вони вартують. Саме тому я дав тобі найскладнішу роль.

Дівчина спокійно дивилася на нього.

— Я впораюся. Це не так вже й складно.

Морґан усміхнувся.

— Побачимо. Ось, власне, і все. Наразі попрощаймося. Кітсоне, прижени машину Джипо до кафе о дванадцятій десять. Твій годинник точний? Що він показує зараз?

— Восьму двадцять, — сказав Кітсон, зиркнувши на наручний годинник.

— Наразі восьма двадцять три, — виправив його Морґан, зиркнувши на свій. — Лу видасть тобі кулемет. Тримай його на задньому сидінні. Приїдеш до кафе сам. Ми з Едом прийдемо пішки. Дорогою я витягну зброю із машини, — він поглянув на Джинні. — Ти прийдеш із Меддакс-стрит. Будь на місці о дванадцятій десять. Мусимо прибути вчасно. Ти маєш годинник?

Джинні кивнула.

— Гаразд, — підсумував Морґан. — Забери зброю, коли виходитимеш, Кітсоне. Піди з ним, Джипо, й переконайся, що все гаразд. Отже, побачимося о дванадцятій десять?

Алекс звівся на ноги. Нервово зиркнувши на Френка, а потім — на Джинні, він відвів погляд, тоді розвернувся й широкими кроками рушив до дверей. Джипо почимчикував за ним.

Коли вони пішли, Морґан сів.

— Ти в порядку? — запитав він у дівчини.

Джинні підняла брови.

— А чому мало б бути інакше?

— Слухай, припини тут комедію розігрувати, — різко відказав Френк. — У минулому я провертів із дюжину таких операцій, але досі трішки боюся. Не намагайся блефувати зі мною. Я питаю: ти в порядку? Ти досі хочеш виконати найскладнішу частину роботи?

Дівчина витягнула руку, затиснувши між тонкими пальцями недокурену цигарку. Дим здіймався чітко вгору — цигарка не тремтіла.

— Я здаюся наляканою? — запитала вона, а тоді відсунула стілець і підвелася.

Морґан і Блек не відривали від неї поглядів, та вона дивилася тільки на боса.

— Десять хвилин на першу, — сказала дівчина. — До зустрічі.

Красуня розвернулася й рушила до дверей. Її стегна спокусливо похитувалися в ритмі кроків. Дівчина прочинила двері, вийшла й зачинила їх за собою, навіть не озирнувшись.

— Міцний горішок, — скривився Ед.

— Можливо, — розсудливо зауважив Френк. — Але я вже бачив, як такі горішки лускають у найнедоречніший момент. Подивимся, — він підвівся. — Ну добре, забираймося звідси.

II

П'ять хвилин по півночі Морґан і Блек вийшли з трамвая на розі Меддакс-стрит. Вони перейшли через дорогу й зупинилися біля темних дверей магазину, розглядаючи нічне кафе «Палас».

У завішеному вікні мерехтіли вогні. Крізь скляні двері зловмисники бачили частину бару.

Морґан кинув на дорогу недопалену цигарку.

— Ось воно, — мовив він.

— Закладаюся, Джипо зараз дякує всім святим, що не бере участі в операції, — сказав Блек, усвідомлюючи, як його серце повільно гупає об ребра і як спітніли долоні.

— І я дякую всім святим, що він не тут, — відказав Морґан. Він також відчував тенькання серця, у роті в нього пересохло. — Щойно Кітсон під'їде, перейдемо через дорогу.

— Ага, — мугикнув Блек. Він торкнувся кишені й поклав долоню на руків'я револьвера 38-го калібру. — А ось і дівка, — мовив він, коли побачив, як Джинні підходить до кафе. На ній досі були чорні слакси й темно-смарагдова сорочка, але волосся дівчина сховала під зелений шарф. Коли Джинні проходила під вуличним ліхтарем, Блек збагнув, наскільки мідні кучері прикрашали її. Коли волосся було сховане, дівчина видавалася посередньою. Тієї самої миті під'їхав запилюжений «Лінкольн» і загальмував біля кафе.

— Ходімо, — наказав Морґан і широкими, квапливими кроками перетнув вулицю.

Надворі було порожньо. Зловмисники чули вальс, що долинав зі скрипучого музичного автомата в кафе.

Морґан зупинився, щоб дістати кулемет із «Лінкольна».

— Розслабся, — сказав він Кітсону. — Швидко зайдемо — швидко вийдемо.

Кітсон щось буркнув, міцно стиснувши кермо.

Блек витягнув хустинку й закрив нею нижню частину обличчя. Руки в нього так тремтіли, що він ледве зав'язав вузол.

Джинні вже приховала обличчя й стояла біля дверей кафе, тримаючи в руках «кольт спешл» з набоями 38-го калібру.

Морґан не вважав за потрібне ховати обличчя. Він був битим жаком у цій грі, тож добре знав: усі будуть такі налякані, що навряд чи зможуть надати поліції корисний опис.

— Ходімо, — сказав він, швидко й глибоко вдихнувши.

Морґан підійшов до Джинні.

— Відчини двері, а тоді відступися.

— Знаю.

Голос її звучав спокійно і рівномірно. Френк і Джинні перезирнулися.

«Що ж, вона досить спокійна, — подумав старий злодій. — А я не вірив, що таке можливо з цією малявкою».

Джинні відчинила двері й притулилася до них, пропускаючи Морґана вперед. Чоловік ступив у галасливе й задушливе кафе. Обличчя Блека під хустинкою-маскою стікало потом. Увійшовши за Джинні й Морґаном, він зачинив двері й опустив жалюзі.

Коли раптовий потік нічного повітря увірвався крізь відчинені двері, двоє чоловіків у барі байдуже озирнулися через плече. Вони вражено витріщилися на Морґана й на кулемету його руках. Потім, не вірячи власним очам, перевели погляд на Джинні й заклякли. Їхні обличчя сполотніли.

Морґан закричав:

— Забирайтеся! Усі назад!

Гамір розмов у кафе почав стихати. Голос Морґана розрізав повітря, наче лезо — шовк.

Обоє відвідувачів мало не попадали, коли відбігали назад.

Морґан поклав одну руку на барну стійку й скинув на підлогу склянки й пляшки, щоб ті не заважали. Несподіваний дзенькіт розбитого скла змусив людей підвестися, а розмови — змовкнути.

— Зберігайте спокій! — зарепетував Морґан, окреслюючи простір зали цівкою кулемета. — Це пограбування! Не рухайтеся — і ніхто не постраждає! Усі сядьте! Хто пручатиметься, матиме повне черево свинцю! Сидіть спокійно — і все буде добре!

Блек мало не осліп від поту, а його серце гупало так сильно, що чоловік ледве дихав. Ед стягнув маску-хустинку, яка мало не задушила його. Тримаючи револьвер у тремтячій руці, він оглядав переповнене кафе й молився, щоб жоден дурень не почав геройствувати.

Якась жінка заверещала. Двоє чоловіків хотіли скочити на ноги, але їхні супутниці негайно повернули сміливців на місце. Інші відвідувачі заклякли, наче статуї.

— Добре! — підвищив голос Морґан. — Нам потрібна готівка. Покладіть гаманці на столи. — Ну ж бо! Ворушіться!

Більшість людей почали длубатися в кишенях. Це було сигналом для Джинні. Вона витягнула мішкувату сумку, яку дав їй Морґан. Тримаючи сумку в лівій руці, а пістолет — у правій, Джинні почала самотню прогулянку вздовж проходу. Зупиняючись біля кожного столика, вона забирала гаманці й скидала їх у сумку.

Стоячи біля дверей, Блек спостерігав за Джинні. Вона йшла повільно й обережно, наче ступала тонкою кригою, але в її рухах не було вагання. Дівчина не проминула жодного столика: вона забирала усі гаманці, що лежали там, кидала їх у торбу й рухалася далі.

Морґан волав:

— Ну ж бо! Ну ж бо! Витягуйте гаманці! У мене руки чухаються вистрелити, але я не хочу нікого поранити, тож зроблю це тільки в крайньому разі! Давайте, витягуйте гаманці!

Блек почав розслаблятися.

«Морґан із дівчиною добре впораються зі справою», — подумав він. А яка у них витримка! Різкий голос Морґана та його манера стояти — трішки зігнувшись і виставивши вперед кулемет — перетворювали чоловіка на страшного типа, від якого кров холола в жилах.

Раптом Джинні припинила механічні рухи.

Вона підійшла до столика, де сиділа жінка, вбрана у норковий палантин, й опасистий чоловік із насупленим обличчям. Гаманця на столі не було.

Джинні перезирнулася з чоловіком. Його маленькі сірі очиці гнівно поблискували.

— Ну ж бо, пане, — тихо сказала вона. — Давайте його сюди.

— У мене нічого для тебе немає, шльондро, — сказав товстун. — Я не ношу грошей.

Блек почав пітніти, немов носом відчуваючи проблеми. Він зиркнув на Морґана, який нерухомо стояв, наставивши кулемет. Той не зводив очей із Джинні, оголивши зуби в хижому осміху.

— Віддавайте! — вигукнула Джинні.

— У мене для тебе нічого немає, мала сучко, — повторив чоловік, дивлячись їй у вічі.

Його супутниця враз стала блідою, як смерть, і заплющила очі. Її масивне тіло почало осідати на чоловіка, але той лише нетерпляче відштовхнув її.

Джинні підняла пістолет.

— Давай сюди, свиното, — різким, скрипучим голосом сказала Джинні. — А то скуштуєш порцію свинцю!

Обличчя чоловіка напружилося, але він сказав:

— У мене для тебе нічого немає! Забирайся!

Морґан повернув цівку кулемета, щоб у разі потреби вистрелити в чоловіка, але знав, що цей маневр марний, адже товстун зрозуміє: він не вистрелить, бо на лінії вогню Джинні. Настав час дівчині показати себе. Морґан напружено спостерігав за тим, як вона проходить випробування. Карти роздані, тиск максимальний. Чи впорається краля?

Він отримав відповідь навіть швидше, ніж сподівався.

Джинні всміхнулася чоловікові: швидкоплинний усміх, що з'явився і зник під маскою. Тільки блиск в її очах видав усмішку. Дівчина замахнулася і вдарила сміливця пістолетом по обличчю. Рух цей був блискавичним, а тому товстун не мав жодного шансу захиститися. Ствол револьвера гепнув його у ніс і щоку. Порснула кров. Чоловік упав назад, затуливши обличчя долонями. З його рота вирвалося гарчання.

Дівчина нахилилася і ще раз вдарила чоловіка. Ствол важко опустився йому на голову, тож товстун майже безтямно повалився на стіл. Жінка в норковому палантині пронизливо закричала й, знепритомнівши, сповзла зі стільця.

Морґан закричав:

— Не ворушіться! Якщо хтось смикнеться, пристрелю!

Його голос звучав настільки загрозливо, що Блек на мить заціпенів.

Джинні підступила до напівпритомного чоловіка, смикнула його, щоб сів рівно, й витягнула із внутрішньої кишені гаманець. Потім добряче штовхнула його й кинула гаманець у торбу.

Цього вистачило.

Наче за помахом чарівної палички на столах почали з'являтися гаманці. Тепер Джинні лишалося тільки швидко ходити між столиками, збирати здобич і скидати її в торбу.

Блек так захоплено спостерігав за подіями, що відволікся від дверей, а тому був по-справжньому шокований, коли ті прочинилися й великий широкоплечий чоловік зайшов до кафе.

Блек тупо витріщився на новоприбулого. Здоровань перевів погляд із Блека на револьвер, якого горе-грабіжник в'яло стискав у руці. Чоловік блискавично завдав удару Едові по зап'ястю. Зброя випала із Блекових рук і ковзнула підлогою до бару.

Коли здоровань уже намірився дати Блекові копняка, Морґан спрямував на нього кулемет і закричав:

— Не рухайся! Руки вгору! Чуєш?

Здоровань зиркнув на кулемет у Морґанових руках, і його сміливість випарувалася. Він відійшов від Блека й підняв руки.

Кремезний чоловік із розгніваним обличчям, що саме віддавав Джинні гаманець, помітив, що кулемет Морґана вказує не на нього, і зненацька схопив дівчину за зап'ястя та спробував вирвати з її рук револьвер.

Вона міцніше стиснула зброю і поглянула в його божевільні, налякані очі. А тоді натиснула на курок. Від пострілу задзеленчали вікна в кафе. Чоловік розслабив хватку, неначе торкнувся до розжареного заліза: куля пройшла крізь рукав і поранила його в руку.

Джинні відступила, погрожуючи чоловікові зброєю, а Морґан тим часом закричав, сиплячи лайкою.

— Швидше! Швидше! — гукнув Морґан до Джинні. — Поквапся!

Спокійна, як модель на подіумі, дівчина рушила вперед, збираючи гаманці й скидаючи їх у сумку. Ніхто не ворухнувся. Усі сиділи закляклі й сполотнілі. Їхні обличчя були перекошені від страху.

На вулиці, в машині, Кітсон почув постріл і здригнувся. Неабияка сила волі змусила його не натиснути на газ, щоб утекти.

Він сидів нерухомо, стискаючи кермо, підбадьорюючи себе й переконуючи лишитися на місці. Піт стікав його обличчям.

А тоді раптом усе скінчилося.

Почулися квапливі кроки. Задні двері «Лінкольна» прочинилися, й до машини заскочили люди. Розгарячілий і спітнілий, Блек впав на переднє сидіння. Кітсон хутко запустив машину.

— Уперед! Уперед! — заволав Морґан йому на вухо з заднього сидіння. — Хутчіш забирайся звідси!

Кітсон погнав машину вперед. Його дихання зі свистом виривалося крізь міцно стиснуті зуби. Під акомпанемент змучених шин хлопець повернув ліворуч, перетнув вузьку алею й знову виїхав на вулицю.

Завдяки вродженому хисту він швидко проскочив головною вулицею й повернув у провулок, поступово збавляючи швидкість, вмикаючи фари й одразу ж вимикаючи їх на перехрестях.

Морґан розвернувся й витріщався в задню шибку, щоб розгледіти, чи їх, бува, не переслідують. Десь за пів-милі він різко сказав:

— Усе добре, на хвості нікого. Поїхали до Джипо.

Напруга у машині спала.

— Оце так пригода була! — сказав Блек, витираючи обличчя затиллям долоні. — Якби в нас не було кулемета, справа могла б закінчитися зовсім кепсько. Уф! А коли той покидьок намагався забрати в Джинні револьвер!

— Що трапилося? — запитав Кітсон тремтливим голосом. — Що то була за стрілянина? Когось поранено?

— Ні. Один тип намагався забрати револьвер у Джинні, ось вона й вистрелила. Нікого не поранено. А той придурок точно напудив у штани від страху. Потім один тип заскочив мене зненацька й вибив зброю з рук. Це також було не надто приємно.

Джинні сиділа біля Морґана. Старий злодій відчував, як все її тіло тремтить. Він скоса зиркнув на дівчину, коли вони проїжджали під ліхтарем, і побачив, що вигляд у неї доволі кепський, а шкіра — біла, аж синя.

Він поплескав її по коліну.

— Ти добре впоралася, мала, — сказав Френк. — Справді добре. А як ти поставила на місце того товстуна! Такої витримки я ще не бачив.

Джинні відсунула ногу.

— Ох, годі вже! — мовила вона, тоді відвернулася й заплакала, що дуже його здивувало.

Кітсон із Блеком сиділи попереду, тож ніхто з них не бачив, що трапилося. Морґан відсунувся від дівчини, щоб вона могла побути на самоті.

— А як щодо здобичі? — запитав Алекс. Тепер, рухаючись до майстерні Джипо, він кермував обережно.

— Має бути пристойною. Як мінімум п'ятдесят гаманців і повна каса, — відказав Морґан. Він запалив цигарку, з гордістю зауваживши, що його руки нітрохи не тремтять.

Він досі чув важке дихання Блека. Спостерігаючи за Едом у кафе, Френк збагнув, що давній знайомець може підвести, і це його схвилювало. Раніше йому здавалося, що в Блека хороша витримка, але його поведінка в кафе і те, як Ед дозволив здорованю вибити з рук зброю, насторожило Морґана. Віднині до Блека варто придивлятися уважніше.

Та й Кітсон зреагував не надто добре, коли вони заскочили в машину. Він їхав не так швидко, як мав би. Якби Морґан не підганяв його, колишній боксер рухався б настільки повільно, що хтось із відвідувачів кафе міг би запам'ятати машину.

Доведеться їм напружитися перед великою справою. Принаймні в дівчині він не засумнівався: трималася вона чудово. З них усіх Джинні виявилася найкращою.

Морґан знову зиркнув на дівчину: та більше не плакала. Її бліде обличчя задерев'яніло. Затуманеними очима вона дивилась у вікно.

Френк дав їй цигарку.

— Ось, візьми, — різко мовив він.

Джинні взяла цигарку й засунула її до рота, не сказавши ні слова.

Коли Морґан запалював ще одну цигарку, тепер уже для себе, Кітсон саме виїхав на розбитий шлях, що вів до майстерні Джипо.

Майстерня складалася з великого сараю й дерев'яної хижки, в якій мешкав Джипо. У тому хліві він час від часу виконував зварювальні роботи, наприклад, виготовляв залізні ворота, якщо комусь були потрібні ворота (а траплялося це рідко), вирізав ключі й ремонтував замки для міських магазинів техніки.

Майстерня давала Джипо законний привід тримати в себе кілька балонів ацетилену й нерозведеного водню, вельми корисних для розрізання сейфів. Прибуток від майстерні ледь-ледь давав змогу покрити її оренду.

Джипо стривожено чекав на спільників. Щойно фари «Лінкольна» осяяли двостулкові двері, як італієць підскочив і відчинив їх із гарячковою незграбністю наляканої людини.

Кітсон завів «Лінкольн» до сараю, й пасажири вийшли.

— Ну? — запитав Джипо, зачиняючи двері. — Як все минуло?

— Нормально, — відказав Морґан. — Зараз було б непогано чогось випити. Кітсоне, зніми ці номери, вилий з радіатора воду й залий туди свіжої. Хто його знає: може, копи піднімуть галас через це кафе. Тож будьмо обачні. Джипо, принеси нам випити, — він зиркнув на Блека, що тремтячою рукою підпалював цигарку. — Еде, поможи Кітсону.

Роздавши всім вказівки, Морґан підійшов до Джинні й усміхнувся.

— Усе гаразд?

Її рот напружився. Дівчина досі мала кепський вигляд, а її шкіра зберігала синюватий відтінок.

— Так.

— Якщо ти поводитимешся під час великої справи так, як сьогодні, то впораєшся з нею, — сказав Морґан.

— Годі вже розмовляти зі мною, як із дитиною, — роздратовано відказала Джинні й відвернулася. Вона підійшла до робочого верстата й почала безцільно торкатися інструментів.

Морґан знизав плечима, а коли Джипо квапливо приніс пляшку віскі й склянки, розлив п'ять порцій, взяв дві й поніс до Джинні.

— Гадаю, це тобі потрібно так само, як і мені, тож краще випий, — сказав він.

Дівчина взяла склянку і, трішки ковтнувши, скривилася. Синюватий відтінок зійшов з її обличчя.

— Це було складніше, ніж я гадала, — вичавила вона. — Я мало не розклеїлася.

— Але ж не розклеїлася, — Френк змовк, випив півсклянки віскі й продовжив: — Ти добре впоралася. Ходімо подивимося, який в нас улов.

Доки Джипо, Кітсон і Блек гарячково клопоталися навколо машини, Морґан витягнув з торби здобуті трофеї й розклав на верстаті. Тоді разом із Джинні почав спорожнювати гаманці.

— Цей належить йому, — сказала дівчина, взявши гаманець зі свинячої шкіри. — Типу, якого я вдарила.

— Погляньмо, що ж він так намагався захистити, — сказав Морґан. — Скільки?

Джинні витягнула десять стодоларових купюр і виклала їх на верстат.

— Не дивно, що він поводився так рішуче.

Троє інших вже закінчили з машиною і теж прийшли подивитися. За кілька хвилин Морґан із дівчиною закінчили випорожнювати гаманці. Френк сів на коробку й взявся рахувати гроші.

Усі четверо спостерігали за ним.

Поклавши останню п'ятидоларову купюру на верстат, Морґан підвів погляд.

— Дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять баксів, — оголосив він. — Ось наш стартовий капітал. Можемо переходити до справи.

— А правда, що вона вдарила якогось типа? — запитав Джипо з круглими від подиву очима.

— Так, вдарила, — відповів Морґан, охайно складаючи гроші. — Він сам напросився. Катюзі по заслузі. Вона дала йому раду краще, ніж це зробив би я. Та й взагалі краще за будь-кого.

Джинні відвернулася й пішла до машини.

Усі четверо поглянули на неї, а тоді перезирнулися.

— Вона впорається, — спокійно сказав Френк. — Якщо ви, хлопці, поводитиметеся не гірше, то той мільйон буде у нас в кишені.

Він зиркнув на Блека, який намагався витримати погляд шефа, але таки опустив очі. Ед витягнув цигарку й взявся старанно вишукувати сірники, чудово розуміючи, що Морґан досі допитливо дивиться на нього.

— Ти мене чуєш, Еде?

Блек запалив цигарку.

— Звісно.

Відчувши якісь емоційні зміни, Джипо запитав:

— Щось пішло не так, Френку?

— Ед дозволив одному типу вибити йому з рук зброю, — пояснив Морґан. — Це могло зіпсувати всю справу.

Блек ворухнув широкими плечима й насупився.

— Він заскочив мене зненацька. Таке з кожним могло трапитися.

— Так, — погодився Морґан. — Але слідкуй, аби таке не повторилося, — повернувшись до Кітсона, він продовжив: — А тепер щодо тебе. Ти надто повільно рушив. Потрібно було значно швидше вести машину.

Кітсон знав, що бос має слушність. Звук пострілу наче паралізував його. Тоді хлопець подумав, що в кафе когось вбили, а отже, дрібна справа може завершитися звинуваченням у вбивстві.

— Джинні!

Дівчина обернулася на звук Морґанового голосу й підійшла до чотирьох спільників.

— Можемо братися за велику справу, — сказав Френк. — Завтра ви з Кітсоном поїдете в Марлоу і купите фургон. Джипо дасть вам розміри, — Морґан сів на лавку. Дим від цигарки кружляв навколо його носа, звиваючись тонкими спіралями. — Торгуйтеся, щоб купити його якнайдешевше. Нам потрібен кожен цент, ви самі це маєте знати, — він поглянув на Кітсона. — Легенду ти знаєш: ви з нею щойно одружилися і хочете придбати фургон для медового місяця. Багато молодих людей купують з такою метою трейлери, і ви маєте подбати, щоб продавець вас не запам'ятав.

Кітсон підозріливо зиркнув на Блека, але в того була своя гризота: Ед переймався, що кепсько показав себе під час пограбування, тому він не мав настрою глузувати.

— Спробуй не виглядати, як дровеняка, добре? — продовжував Морґан. — Поводься, наче ти по вуха закоханий, бо інакше у продавця виникнуть запитання щодо справжності медового місяця.

Джипо гигикнув.

— Може, мені краще взятися за цю справу? — спитав він. — Я від природи ніжний. Ми з Джинні були б чудовою парою.

Розсміялися всі, навіть Джинні.

— Ти надто товстий і старий, Джипо, — відказав Морґан. — Продавець може тебе запам'ятати. Тож піде Кітсон.

Він відрахував дві тисячі й віддав гроші Кітсону.

— Спробуй витратити менше. Завтра я піджену «б'юік» із буксиром до тебе додому, об одинадцятій, — він поглянув на Джипо: — Ти поїдеш зі мною до Кітсона на «Лінкольні» — потрібно ж мені якось повернутися.

— Звісно, — погодився італієць.

— Ну що ж, пора прощатися, — сказав Морґан. — Я мушу повернути кулемет Лу. Еде, поїдь зі мною, — він поглянув Джинні й Кітсона: — А ви їдьте автобусом. Так безпечніше. Не варто, щоб нас бачили вчотирьох.

Він поклав решту грошей у кишеню штанів.

— Домовтеся, де завтра зустрінетеся, — звернувся Френк до дівчини. — Я хочу, щоб ви на фургоні повернулися сюди ще до обіду, — він кивнув до Блека: — Ходімо.

Коли вони пішли, Джинні зняла зелений шарф і розпустила мідне волосся.

Збентежено розглядаючи дівчину, Кітсон подумав, яка ж вона красива. Він стояв біля верстата і розтирав доволі незграбно від збентеження кісточки пальців.

— Вип'єш іще? — запитав Джипо.

Дівчина похитала головою.

— Ні, дякую, — вона витягла пачку цигарок і, поклавши одну між губами, поглянула на Кітсона. Молодик добув сірники, запалив один тремтливою рукою й підтримав полум'я, щоб вона змогла прикурити. Холодними пальцями Джинні торкнулася його руки, щоб урівноважити полум'я. Кітсон відчув, як від її дотику в ньому заграла кров.

Красуня рушила до двостулкових дверей.

— До зустрічі, — сказала вона Джипо.

— Бувай, — відказав італієць і підморгнув Кітсону. Юнак проігнорував жарт і вийшов слідом за дівчиною в спекотну ніч. Вони рушили пліч-о-пліч дорогою до автостради.

— Де ти живеш? — запитала Джинні, коли вони опинилися на автобусній зупинці.

— На Леннокс-стрит, — відповів Кітсон.

— Тоді чекатиму тебе на розі завтра об одинадцятій.

— Я можу забрати тебе з дому, якщо хочеш.

— У цьому немає потреби.

Запала тиша. Кітсон не відривав погляду від дівчини, що стояла поруч.

— Того вечора, — несподівано сказав він, — я б тебе не вдарив. Я просто втратив над собою контроль. Вибач.

Джинні всміхнулася.

— А мені здалося, що от-от вдариш. Ти налякав мене.

Кітсон почервонів.

— Я б так не вчинив. Я ніколи не б'ю менших за себе.

— А якби і вдарив, то цілком заслужено. Я була винна, — дівчина відкинула цигарку. — Думаєш, відлупцювати Блека було гарною ідеєю?

Алекс насупився.

— Настав час провчити того покидька, — сказав він. — Сам напросився.

— Так, але ідея все одно кепська. Стеж за ним. Він не із тих, хто таке забуває.

Кітсон знизав плечима.

— Я дам йому раду.

— Гадаю, ти впораєшся. Я бачила тебе на ринзі рік тому. Коли ти побив Джекі Лезардса. То був серйозний бій.

Кітсон поглянув на Джинні, і його обличчя просвітліло. Бій і справді був серйозний. Йому просто пощастило перемогти Лезардса. Вони билися дев'ять жорстоких раундів, і нікому не вдавалося взяти гору.

— Він був сильним боксером.

— Ти також непогано показав себе. Чому ти залишив ринг?

Питання було незручним, тож Кітсон квапливо імпровізував:

— Після останнього бою в мене почало двоїтися в очах, — він провів пальцями по кучерявому волоссю. — Я злякався. Усе б гаразд, але ж в очах двоїлося. Лікар сказав, що я мушу залишити спорт, і серйозно наполягав на цьому. Мені не хотілося. У мене були шанси здобути титул, але якщо лікар сказав, що необхідно піти, то його варто було послухати.

Це його версія історії. Менеджер міг би розповісти щось абсолютно інше. Кітсон тривожно глянув на Джинні, намагаючись збагнути, чи її задовольнило це пояснення. Вираз на обличчі дівчини був байдужим.

— Чому ти обрала Френка? — запитав хлопець після тривалої паузи.

— А кого ще в цьому місті обирати? — гмикнула вона. — Ось і автобус.

Вони сіли в автобус. Джинні дозволила Алексу купити квитки. Вони сіли пліч-о-пліч, і їхні обличчя відображалися в склі. Людей в автобусі було багато, та ніхто на них не зважав. Хіба що кілька чоловіків витріщилися на Джинні, коли та сідала.

До міста вони поверталися мовчки.

На вокзалі дівчина мовила:

— Я виходжу тут. Побачимося завтра об одинадцятій.

Алекс підвівся, щоб Джинні могла пройти, і знову відчув, як заграла його кров, коли їхні тіла торкнулися одне до одного.

Коли автобус поїхав, Кітсон притиснув обличчя до вікна, заглядаючи у пітьму, щоб іще мить подивитися на Джинні.