Весь світ у кишені

І

Джипо стояв, притиснувшись широкою спиною до стіни фургона, якого хилитало в усі боки. Очі італійця впиралися в сталеву стіну броньовика, що лише на кілька дюймів не доходив до його випуклого живота.

Блек обійшов панцерник і розташувався позаду нього, позираючи вбік, де примостилися Морґан і Джипо.

Усі троє намагалися втриматися на ногах, доки фургон хитався й трусився на вибоїнах, не встигаючи за швидким «б'юіком».

— Санта Марія! — вигукнув Джипо. — Там всередині людина?

— Так, але вона тебе не потривожить, — відказав Морґан. — Той чоловік мертвий. А тепер слухай, Джипо, ти маєш відчинити ці ролети. Потрібно переконатися, що радіосигнал вимкнено.

Вперше з початку операції Блек висунув конструктивну ідею:

— Радіо живиться від батареї. Чи не можна залізти під броньовик і обрізати проводку?

— Точно, — погодився Морґан. — Лізь туди, Джипо, і знайди дроти. Хутко!

— Я не хочу туди лізти. Броньовик може зрушити й роздушити мене, — сказав Джипо. Його обличчя було блідим.

— Ти чув, що я сказав! — гарикнув Морґан. — Поквапся!

Лаючись про себе, Джипо відчинив дверцята шафки, де зберігав інструменти, а тоді витягнув ножиці для дроту й викрутку. Френк визирнув крізь штору, що прикривала вікно.

Вони вже виїхали на другорядну дорогу, й Кітсон щодуху тиснув на газ. Фургон небезпечно гойдався в усі боки. Якщо неподалік проїжджатиме коп, він обов'язково вчепиться до них за таку швидкість. Однак змоги попередити Кітсона не було. Морґан сподівався, що юнак таки сповільниться, доки вони виїдуть на автостраду.

Джипо опустився на підлогу, намагаючись залізти під броньовик. Місця для маневрів було мало, а крім того, італієць страшенно боявся. Зрештою він змусив себе залізти під дно авто. Морґан підсвічував йому ліхтариком. Прилаштувавшись під двигуном панцерника, Джипо побачив за кілька дюймів від свого обличчя велику червону пляму, в якій навіть він упізнав кров. Гарячі липкі краплини падали йому на шию.

Італієць відсунувся від плями й затремтів, знаючи, що від мерця його відділяє тільки тонке дно.

Руки Джипо трусилися, а тіло судомило. Він відчайдушно намагався відшукати акумуляторні дроти. Якби не Френк, що стояв навколішки й зазирав під броньовик, Джипо сказав би, що вже перерізав проводку. Але Морґан не зводив із нього очей, тож коротун не наважився збрехати. Зрештою він знайшов один дріт, але дотягнутися до нього не міг.

— Не можу дістатися до нього, Френку, — видихнув Джипо. — Доведеться робити це згори.

— Там усе зачинено, — відказав Морґан. — Зачекай хвилинку.

Він підійшов до шафки з інструментами й витягнув звідти довгі металеві ножиці.

— Ось цим дістанеш, — сказав він, кинувши знаряддя під броньовик.

Джипо довелося відкласти ліхтарик заради маніпуляцій із ножицями.

Трішки пововтузившись, італійцеві вдалося зручно прилаштувати ножиці, але тоді він втратив з поля зору дріт.

— Мені потрібне світло, — видихнув він.

— Спустися і присвіти йому, — наказав Морґан Блекові, поступаючись тому місцем. Ед легко пірнув під панцерник. Він підняв ліхтарик і скривився, побачивши кров на підлозі й на перекошеному від страху обличчі Джипо.

Італієць нарешті перерізав дріт.

— Ось воно. Тепер дайте мені вилізти звідси.

Вислизаючи з-під броньовика, Блек почув таке, від чого волосся у нього стало дибки: крізь обшивку пробивався тихий стогін і легке шкрябання. Ед посунувся назад, наче злякався, що щось торкнеться до нього.

— Санта Марія! — задихався Джипо. — Випустіть мене звідси!

Коротуна охопила така паніка, що він взявся лупцювати Блека, щоб пролізти повз нього.

Ед заричав і копнув його під ребро — так сильно, що спільник мало не втратив дару мови.

— Годі вже!

Ед виліз з-під броньовика, підвівся й поправив одяг.

— Що там таке? — запитав Морґан, помітивши, як зблід Ед.

Джипо також вигулькнув, порвавши сорочку в процесі звільнення.

Він стояв із моторошним виразом обличчя. Кров, що крапала на нього, тепер стікала щоками та шиєю.

— Він живий! — видихнув Джипо. — Я чув його! Він рухається!

Морґан закляк.

— Але він не може скористатися радіозв'язком чи зіпсувати замок. Ці кнопки мають працювати від батареї! Ну ж бо, Джипо, відчини жалюзі. Ми мусимо дістати цього хлопця!

— Не я! — відказав Джипо, відсахнувшись назад. — У нього ж є пістолет, правда? Коли я відчиню ролети, він мене вб'є!

Френк, завагавшись, знову зиркнув у вікно. Вони саме сповільнювалися на перехресті допоміжної дороги й автостради. Коли Кітсон зупинив «б'юік», Морґан зміг розгледіти автостраду, переповнену швидкими машинами.

Якщо хлопець у броньовику почне бахкати, постріли можуть почути.

Морґан не знав, що робити.

— Краще зачекати, Френку, — сказав Блек. — На автостраді завжди багато копів. Якщо вони почують стрілянину...

— Ну так. Добре, почекаймо.

Джипо полегшено видихнув і сів навпочіпки. Витягнувши носову хустинку, він витер кров з обличчя та шиї.

Морґан підійшов до броньовика, приклав вухо до сталевої панелі, що захищала вікно, й прислухався. Він нічогісінько не чув. Постояв так кілька секунд, а тоді зиркнув на Блека.

— Нічого. Ти певен, що чув його?

— Так. І він рухався.

— Джипо, — розвернувся до нього Морґан. — Ану не сиди крячкою! Оглянь задню частину броньовика. Чим раніше ти почнеш над ним працювати, тим швидше ми заберемо грошву!

Італієць підскочив і проштовхався повз Морґана до панцерника.

«Б'юік» знову поїхав. Зиркаючи у вікно, Морґан побачив машини, що обганяли їх на завантаженій шестисмуговій автостраді. Він тішився, що Кітсон не перевищує тридцяти миль за годину. Фургон тепер легко ковзав рівною поверхнею дороги.

Джипо оглянув задню частину броньовика, і його серце впало в п'ятки. Він саме так і думав: робота майстерна. Двері прилягали так щільно, що шансу відірвати їх не було. Посеред дверей був циферблат, схожий на ті, що чіпляють на звичайні сейфи. Біля циферблата розташувалося крихітне віконце, захищене броньованим склом. Крізь скло Джипо міг розгледіти число. Він знав: якщо перевернути циферблат, число зміниться. Щоб відчинити двері, доведеться знайти точну комбінацію цифр, а для цього потрібен гострий слух та чутливі — і що головне — спокійні пальці.

— Який він? — запитав Морґан, обходячи задню частину броньовика й зупиняючись біля Джипо.

— Доволі складний, — відказав італієць. — Як я й казав, знадобиться час, аби підібрати правильну комбінацію.

— Є шанси просто вибити двері?

— Жодних. Поглянь, з якого матеріалу вони зроблені! Можливо, я міг би прорізатися всередину, якби мав час.

— Спробуй підібрати комбінацію, — сказав Морґан. — До приїзду в кемпінг у нас іще хвилин сорок. Починай негайно.

Джипо глянув на боса так, наче подумав, що той блекоти наївся.

— Просто зараз? Як мені це робити, з усім цим рухом і галасом? — гарячково запротестував він. — Мені ж прислухатися потрібно. А з таким інтенсивним трафіком я нічогісінько не почую.

Френк нетерпляче кивнув, але стримався.

Біль у боку ставав усе сильнішим, та чоловік опанував себе. Він знав: натиснути на Джипо надто рано було б фатальною помилкою. Тож думки Френка повернулися до водія у броньовику. «Усе надто ускладнилося», — подумав Морґан, вмощуючись на підлозі. Справа може виявитися навіть гіршою, ніж він очікував.

Він ударив по сталевому боці броньовика стиснутим кулаком.

— Тут же мільйон баксів, — сказав він. — Подумайте про це! Отут, за цією клятою стіною! Мільйон баксів! І ми дістанемо їх! Хай навіть це буде останнім, що ми зробимо!

Кітсон був таким зайнятим, намагаючись втримати «б'юік» на поворотах дороги, доки мчав до автостради, що не мав змоги звертати увагу на Джинні. Та щойно він вивів машину на шосе і під колесами опинилося рівне покриття, юнак трішки розслабився.

Джинні відхилилася назад, розглядаючи швидкі машини, що пролітали повз них. Ще досі дуже бліда, вона стиснула руки між колінами, щоб приховати тремтіння. Кітсон весь час думав про людину в броньовику. Його жахала думка, що доведеться відчинити панцерник і витягнути тіло. Чи вдалося водієві подати радіосигнал? Чи не їхали вони зараз просто у поліційну пастку?

— Якщо той хлопець увімкнув радіосигнал, — сказав він, не в змозі більше мовчати, — ми можемо вскочити в халепу.

Джинні втягнула голову в плечі.

— Ми нічого з цим не можемо вдіяти.

— Справді, — відповів Кітсон, але ці слова його не заспокоїли. — Я радий, що хоча б у фургоні не їду. Певно, там доволі кепсько.

— Слухай! — різко перебила Джинні.

У Кітсона схололо на душі, коли він почув далеке слабке виття поліційної сирени. Машини, що рухалися смугою швидкісного руху, автоматично перемістилися на повільніші смуги, звільняючи дорогу. Виття сирени наростало. А тоді Кітсон побачив, як до них наближається поліційна машина. За нею — четверо патрульних на мотоциклах і ще дві поліційні машини. Вони проривалися крізь трафік на швидкості понад вісімдесят миль за годину.

Джинні й Кітсон перезирнулися.

— Здається, ми саме вчасно забралися з тієї дороги, — хрипко зауважив Апекс.

Дівчина кивнула.

Вони рушили далі. Та за кілька миль помітили, що рівномірний рух машин сповільнився, а далеко попереду низка авто просто-таки повзла.

— Блокпост, — сказав Кітсон. Його почав проймати холодний піт. — Це може нас потопити.

— Тільки не втрачай голови, — попередила Джинні.

Машини перед «б'юіком» повзли все повільніше, а згодом і зовсім спинилися.

Настала довга пауза, потім рух відновився.

Кітсон повільно, закляклими руками, вів «б'юік» за довгою колоною машин. Посеред дороги розташувалися дві поліційні машини, що перегородили шлях, лишивши для водіїв лише тоненьку смугу. Біля авто стояли шестеро офіцерів. Вони нахилялися до кожної машини, коли та зупинялася. Поліцейський коротко перемовлявся з водієм, а тоді відпускав його.

Джинні мовила:

— З ним говоритиму я. Лиши це на мене.

Алекс швидко зиркнув на дівчину, дивуючись її витримці. Він замислився, про що ж думає трійця у фургоні. Вони ж не бачили блокпоста, а тому могли тільки здогадуватися, чому рухаються настільки повільно. І знову юнак подякував долі, що не перебуває там. Кітсон лише сподівався, що Джипо не викине якогось коника.

За десять хвилин — десять хвилин, які витягнули Кітсонові нерви в струну — вони нарешті доповзли до блокпоста.

Джинні навмисно підтягнула спідницю вище колін і закинула одну ногу на іншу, а тоді визирнула з вікна машини.

Підійшов патрульний офіцер. Він зиркнув спершу на обличчя Джинні, а потім — на ноги. Його червоне обличчя викривила оцінювальна посмішка. На Кітсона поліціянт навіть не глянув.

— Звідки ви приїхали, міс? — запитав він, притулившись до боку «б'юіка» і захоплено дивлячись на Джинні.

— Із Дьюкаса, — відповіла дівчина. — У нас медовий місяць. А звідки стільки галасу?

— Ви часом не бачили дорогою броньованого автомобіля «Веллінґ»? — запитав офіцер. — Якби побачили, то ні з чим би не переплутали. На задній частині в нього величезний напис.

— Та ні, — відказала Джинні й, повернувшись, запитала Кітсона: — Ми ж не бачили панцерника, любий?

Кітсон похитав головою. Його серце гупало так гучно, що юнак боявся, аби коп цього не почув.

— А ви його загубили? — запитала Джинні й гигикнула.

Коп усміхнувся, не відриваючи погляду від її колін.

— Не зважайте. Можете проїжджати. Гарного вам медового місяця, — він поглянув на Кітсона і підморгнув. — Упевнений, так і буде. Рухайтеся.

Юнак натиснув на газ — і вже за мить блокпост лишився позаду, а «б'юік» виїхав на відкриту дорогу.

— Оце так! — видихнув Алекс, вчепившись у кермо настільки сильно, що в нього побіліли кісточки пальців. — Як ти упорала цього типа!

Джинні поправила спідницю, прикрила коліна й нетерпляче смикнула плечима.

— Дай чоловікові на що подивитися — і він перетвориться на ще одного лузера, — відказала вона, витягуючи із сумки пачку цигарок. — Хочеш?

— Гадаю, так.

Дівчина запалила цигарку й передала її Кітсону. На цигарці лишилася пляма від помади, і юнакові було приємно думати, що сюди торкалися губи Джинні.

Ще одну цигарку вона запалила для себе.

Наступні десять миль вони їхали в тиші, а тоді Джинні мовила:

— Перший поворот праворуч. Дорога веде до Фоун-Лейк.

Кітсон кивнув. Зиркнувши вгору, він помітив, як до них наближається літак, що лише на триста футів піднявся над дорогою.

— Поглянь на це!

Із різким свистом літак пролетів над «б'юіком» і фургоном.

— А вони доволі швидко заворушилися, — відповіла Джинні.

Дівчина зиркнула на годинник. Було десять хвилин по полудню. І хоча минуло тільки сорок п'ять хвилин, відколи вони зупинили броньовик, Джинні здавалося, що вже пройшла ціла вічність.

Морґан, Джипо і Блек також почули свист вітру від літака, й італієць інстинктивно пригнувся. Він зрозумів, що шукають саме їх. Доки вони тягнулися через блокпост, усі троє припали до підлоги. Морґан стискав у руці пістолет, ладний стріляти в будь-якого копа, що спробував би залізти у фургон.

Та усі розслабилися, коли «б'юік» прискорився. Морґан розстібнув піджак й поглянув на подушечку, яку Джинні приклала до його рани. Подушечка була вся закривавлена: вочевидь, рана відкрилася знову.

Намагаючись знову завоювати довіру Морґана, Блек підвівся. Переступивши через Джипо, він підійшов до однієї з лежанок і схопив аптечку, яку взяли якраз за наполяганням Морґана.

— Я допоможу тобі, Френку, — сказав Ед.

Морґан ледь не знепритомнів. Він дуже хвилювався, що втратив так багато крові, тож тепер тільки кивнув, притулившись до стіни фургона.

Джипо із жахом витріщався, думаючи: «Якщо Френка не стане, що ми робитимемо? Ніхто, крім нього, не здатен дати раду такій скрутній ситуації, як наша. Якщо він помре, ми пропали».

Блек сів навпочіпки біля Морґана і взявся до роботи. За кілька хвилин він прилаштував нову подушечку, й кровотеча спинилася.

— Тепер усе буде добре, — сказав він і витер рота затиллям долоні. — Хочеш випити?

— Давай, — гірко відказав Морґан. — У тебе є всі підстави святкувати.

Блек налив три склянки нерозбавленого віскі й роздав спільникам.

П'ючи, вони відчули, що «б'юік» з'їхав з автостради. Фургон одразу затрусило й захитало, щойно колеса торкнулися путівця. Чоловіки квапливо допили віскі. Рот Морґана викривився від болю, коли підлога фургона його підкинула.

Невдовзі «б'юік» сповільнився, а тоді й зовсім спинився.

Настала пауза. Тоді двері трейлера прочинилися, і всередину зазирнули Джинні з Кітсоном.

— Усе гаразд? — стривожено запитав Алекс. Його здивувала блідість Морґана.

Френк глянув поза Кітсоном і побачив, що вони з'їхали з дороги й примостилися у тіні смерекового лісу. Дорога — на тридцять футів точно — було безлюдною. За пагорбом вона повертала і приблизно за шість миль виводила просто до Фоун-Лейк.

Згори долинав гуркіт літака. Цей звук нагадав Морґану, що небезпека близько.

— Він досі живий, — повідомив Френк Кітсону, вказавши пальцем на броньовик. — Мусимо витягнути його. Тут місце непогане. Зачиніть фургон і залиште справу нам. Зніміть колесо «б'юіка», неначе у вас спустило шину. Якщо побачите, що під'їжджає якась машина, вдарте об бік трейлера. Джинні, сядь на узбіччі й витягни кошик з їжею. Поводься так, наче готуєш пікнік. Уперед.

Блек напружено витягнув кошик із їжею.

Кітсон видавався шокованим.

— Що ви з ним робитимете? — запитав він.

Рот Морґана викривився у жорстокій посмішці.

— А ти як гадаєш? Зачиняй фургон і роби, що я кажу!

— Зачекайте! — пронизливо вискнув Джипо. — Я вшиваюся звідси! Не хочу мати з цим нічого спільного! Це не моя робота! Я тут, щоб лиш відчинити броньовик.

— Стули пельку! — гарикнув Морґан, погрожуючи коротуну пістолетом. — Ти відчиниш ці бісові ролети! І робитимеш те, що я кажу, інакше я тебе вб'ю!

Вираз його обличчя нажахав Джипо.

— Ти б не вчинив зі мною так, Френку! — італієць благально звів руки. — Випусти мене звідси!

Морґан глянув на Кітсона.

— Роби, що я кажу! Зачини фургон і працюй із колесом!

Блідий і тремтливий, Алекс зачинив задні двері трейлера. Тоді, важко дихаючи, він відкрив багажник «б'юіка» і витягнув домкрат.

У фургоні Морґан звернувся до Джипо спокійним, але страхітним голосом:

— Послухай, Джипо. Просто зараз ти починаєш заробляти свою частку грошей. Досі тобі було легко, але відтепер буде доволі сутужно, тож починай мізкувати! Відчиняй ті кляті жалюзі!

Зі свистом видихаючи крізь ніс повітря, Джипо підійшов до віконниці й поглянув на неї.

Блек спостерігав за ним. Його очі бігали від Джипо до Морґана й назад до Джипо.

Італієць бачив, що відчинити заслінку нескладно. Вона прилягала не дуже щільно — не так, як двері у задній частині броньовика.

Морґан це також швидко зрозумів.

— Візьми монтувальний лом і молоток, — сказав він. — Відірвати це — нам до снаги.

Джипо здригнувся. Він думав про мить, коли відчиняться жалюзі.

— Той тип чекатиме, — хрипко мовив італієць. — Щойно він побачить мене, негайно застрелить.

— Хутко! — гарикнув Френк.

Джипо, відчинивши шафку з інструментами, дістав з полиці лом і молоток. Його руки так тремтіли, що він ледь втримував знаряддя.

— Ну ж бо! Рухайся! — розгнівано репетував Морґан. — Що тебе лякає, товстопузе?

— Якщо він мене застрелить, хто ж відчинить броньовик? — видихнув Джипо, зігравши козирем.

Морґан повільно і гнівно вдихнув.

— Дай сюди інструменти, вилупку! — гарикнув він. — Але я провчу тебе й твого друзяку Еда! І якщо ви гадаєте, що отримаєте свою частку повністю, то дуже помиляєтеся!

Та тієї миті Джипо був ладен віддати всю свою частку за право забратися з цього жахного фургона в маленьку хижку, яку він називав домом. Він позадкував, щойно Морґан вирвав з його рук інструменти.

Прилаштувавши кінець лома у щілині між сталевою віконницею і вікном, Френк почав забивати його всередину. Лом прослизнув між рамою і віконницею, трішки посунувши її назад.

Морґан гупав і далі, доки лом не заглибився всередину на чотири дюйми, а тоді кинув молоток і поглянув на Еда.

— Що, і в тебе жижки затрусилися? — запитав він. Блек витягнув пістолет із кобури й підійшов до Френка.

— Якщо ти готовий, то і я готовий, — сказав Ед із рішучим поглядом.

Морґан криво осміхнувся до нього.

— Намагаєшся врятувати свою частку?

— Облиш це, Френку. Починай. Я подбаю про нього. Морґан уже був готовий навалитися на лом усією вагою, як у бік фургона тричі постукали. Він закляк, як укопаний.

— Хтось іде! — мовив Френк. — Тихо!

Блек підійшов до вікна й визирнув крізь штору. За кілька ярдів від Джинні, що сиділа на узбіччі, зупинилася машина з трейлером. Чоловік середнього віку з веселим, обпаленим сонцем круглим обличчям виліз із машини. Усередині лишилися жінка й хлопчик, який не відривав погляду від авто з фургоном.

Блек почув, як товстун мовив:

— Агов, міс, вам допомогти? Здається, у вас шину спустило.

Джинні всміхнулася до нього.

— Усе гаразд, дякую. Мій чоловік впорається. Але все одно дякую.

— Ви прямуєте до Фоун-Лейк? — запитав чоловік.

— Саме так.

— І ми. Ми відпочивали там минулого літа. А ви вже там бували?

Джинні похитала головою.

— Ні.

— Вам сподобається. Там надзвичайно, і знають, як вгодити. Мене звати Фред Бредфорд. А це моя дружина, Міллі, і Фред-молодший, мій син. У вас є діти?

Джинні розсміялася.

Прислухаючись до розмови, Блек здивувався, наскільки природно звучав її сміх.

— О ні, поки що ні, — відказала вона. — У нас медовий місяць.

Бредфорд ляснув себе по стегну. Його доброзичливий сміх немов різонув по вухах трьох чоловіків у фургоні.

— Оце так! Міллі, тільки послухай! У людей медовий місяць, а базіка запитує, чи є у них діти.

Жінка в машині несхвально насупилася.

— Годі тобі, Фреде, — суворо відказала вона. — Ти бентежиш дівчину.

— Ага, певно, так і є, — усміхаючись, відказав Фред. — Вибачте, місіс... Як вас звати?

— Гаррісон, — відповіла Джинні. — Вибачте, що мій чоловік такий зайнятий.

— То дрібниці. Ну добре, може, ми ще побачимося, — мовив Бредфорд. — А якщо ні, то щасливого медового місяця.

— Дякую, — відповіла Джинні.

Чоловік повернувся до машини, влаштувався у сидінні і помахав рукою. А тоді поїхав далі.

Френк з Едом тривожно перезирнулися.

— Якщо цей паскуда почне стріляти, — мовив Блек, — вони почують.

— Це не має значення, — Морґан почувався надто погано, тож йому було начхати. — У лісах же ж і полюють. Вони подумають, що хтось просто вистежує дичину, — він взявся за монтувальний лом. — Давай! Покінчімо з ним!

Кітсон гукнув крізь вікно:

— Що там у вас відбувається?

Френк спинився, щоб на дюйм привідчинити вікно.

— Стій, де стоїш, — сказав він. — Просто попередь, якщо хтось знову під'їде. Зараз ми його порішимо.

Алекс позадкував, враз відчувши напад нудоти.

Морґан зачинив вікно й кивнув Блеку.

— Готовий?

— Ага.

Коли Френк натиснув на лом, Джипо закрив долонями обличчя.

II

Дейв Томас, водій броньовика, лежав на підлозі. Він страждав від болісної агонії, яку спричинила розтрощена щелепа, зі стоїчною сміливістю незламної людини.

Куля Морґана пройшла крізь нижню частину обличчя, розбивши кістку й прорвавши дірку в язику. Від болю й шоку чоловік знепритомнів. Минуло трохи часу, перш ніж він отямився, і водій негайно збагнув, що стікає кров'ю.

Він лише наполовину розумів, що відбувається, і вряди-годи запитував себе, як же панцерник рухається, якщо ніхто не сидить за кермом.

Він не вірив, що протягне тут довго. Ще нікому не вдавалося втратити стільки крові, як він, і вижити. Але смерть не лякала Дейва. Він не сумнівався: навіть якщо трапиться диво й він виживе, навряд чи зможе повністю оклигати від таких поранень. А вештатися з виглядом потвори, яка, імовірно, ще й розмовляти не зможе, йому не хотілося.

Усю його увагу тепер було зосереджено на русі броньовика. Зрештою, трохи поміркувавши, водій вирішив, що панцерник, певно, запхали в інший транспорт. Дейв визнав, що злочинці зробили розумний хід — але недостатньо розумний. Варто було йому натиснути на кнопку — й постійний радіосигнал приведе поліцію до броньовика, байдуже, як мудро його сховають.

Томас усвідомлював, що це потрібно зробити негайно, але радіокнопка була позаду нього, тож аби дотягнутися до неї, довелося б розвернутися й простягнути руку над головою.

Водій знав, що коли повернеться, то завдасть собі величезного болю. У спокійному ж стані біль лишався принаймні терпимим. Тож він лежав нерухомо й, заплющивши очі, думав про худе, хиже обличчя чоловіка, який підстрелив його, міркуючи, ким би він міг бути. Дівчина у спортивній машині також була замішана у цій справі. Сам по собі план був доволі розумним. Аварія виглядала переконливо, і він радів, що Майк Дірксон, охоронець, не запанікував, а зв'язався з Агентством і повідомив про інцидент на дорозі. Інакше їх би вважали парочкою бевзів. А так вони принаймні отримали від Агентства дозвіл з'ясувати, що й до чого. Щоправда, це нічим не допомогло їм ні тоді, ні зараз.

Томас сонно подумав: «І як тільки така гарна дівчина могла вплутатися в настільки безнадійну справу!» Вона нагадала йому маленьку Керрі, його тринадцятирічну доньку.

У Керрі було схоже волосся, але вона не була такою гарною, як ця дівчина. Хоча, звісно, могла вирости й справжньою красунею. Тут ніколи не вгадаєш. Усе залежить від простого талану.

Донька завжди обожнювала його і називала героєм. Вона завжди казала, що батько надзвичайно сміливий, адже возить броньовик, доверху напханий грошима.

І Томас подумав: «Навряд чи й тепер вона б вважала мене сміливим, якби побачила, як я тут лежу й не роблю нічого, щоб врятувати броньовик, бо мені бракне духу перевернутися на інший бік. Навряд чи вона була б високої думки про мене зараз». А для порятунку панцерника він би міг зробити дві речі: увімкнути радіосигнал і натиснути на кнопку, яка збиває замок із годинниковим механізмом.

Кнопка, що керувала замком, була розташована біля керма. Щоб дістатися до неї, йому доведеться сісти й нахилитися вперед. Чоловіка кидало в холодний піт від думки, як ці рухи відгукнуться в його розтрощеній щелепі.

Керрі б очікувала, що він врятує броньовик. А його дружина, Генрієтта, — ні. Вона б зрозуміла. Але ж Керрі має власні уявлення, і він більше не буде для неї героєм, якщо не спробує врятувати броньовика. Й Агентство чекатиме цього від нього. Якщо він наважиться докласти зусиль, роботодавці можуть проявити щедрість і подбати про його дружину та Керрі. Звісно, ніколи не можна знати напевно, що саме вони робитимуть, але якщо ці горлорізи влізуть до панцерника, Агентство вирішить, що він не виконав свого обов'язку, а це може мати величезне значення, коли дійде до виплати пенсії для Генрієтти.

«Ну ж бо, прояви сміливість, — переконував себе Томас. — Найважливіше — радіосигнал. Займися спершу ним. Потрібно лишень перевернутися на бік і простягнути руку. Важіль просто ж над головою. Натисни на нього — і вже за півгодини чи навіть раніше на шляху грабіжників буде купа поліційних машин, а ти станеш героєм. Хоча б спробуй. Ну, просто поболить трохи більше».

Але йому знадобилося кілька хвилин, аби набратися відваги й поворухнутися. Коли Томас нарешті зробив це, його пронизав такий інтенсивний біль, що чоловік знову знепритомнів. Він лежав нерухомо, поклавши руку на педаль зчеплення.

Від несподіваного гупання Дейв отямився і розплющив очі. Навпроти нього були сталеві жалюзі, що прикривали вікно водія. Тепер крізь щілину проходили промені сонячного світла. Придивившись, він побачив, що між віконною рамою і віконницею вставлено кінець монтувалки.

«Отже, вони вирішили прикінчити мене, — подумав Томас. — А, байдуже, та якщо мені випаде нагода, одного я таки заберу з собою. Це найменше, що я можу зробити. Майк би не поважав мене, якби я не помстився за нього. Було б добре забрати обох, але з мого положення і одного порішити буде за щастя».

Слабкою рукою він потягнувся до пістолета, якого так і не зміг витягнути, коли Морґан підстрелив його. У нього був автоматичний кольт 45-го калібру, що, вислизнувши з кобури, враз здався дуже важким. Настільки важким, що Томас мало не впустив його.

Водій, доклавши неймовірних зусиль, таки положив пістолет праворуч від себе, а тоді підняв його і націлив на вікно. Він подумав: «Ну ж бо, покидьку, давай! Мені є чим тебе здивувати. Не змушуй чекати. Мені лишилося недовго, тож поквапся!»

Раптом він почув різкий голос:

— Хтось іде! Зачекай!

Настала довга пауза. Дейв відчув, як свідомість поступово залишає його. Лише неймовірним зусиллям волі він утримався при тямі, бурмочучи про себе:

— Швидше. Швидше.

А тоді почув чоловічий голос:

— Якщо цей паскуда почне стріляти, вони почують.

Інший голос відповів:

— Це не має значення. У лісах же ж і полюють. Вони подумають, що хтось просто вистежує дичину. Давай! Покінчімо з ним!

Пістолет у Томасовій руці ставав усе важчим, і водій збагнув, що більше не зможе націлювати його на вікно. Доведеться зачекати, доки відчиняться двері. Тоді він матиме гарний шанс вистрелити в тіло.

Він почув тріск монтувалки, коли хтось по інший бік віконниці наліг на неї усією вагою, і продовжував чекати. Через нестерпний біль важко дихалося, але Дейв був рішучим, небезпечним і жорстоким, як загнаний у кут поранений лев.

— Візьми інший лом, — промовив якийсь голос, — і допоможи мені.

У просвіті з'явився кінець ще одного лома. Знову тріск, ривок — і віконниця відлетіла.

І Морґан, і Блек трималися подалі від відчиненого вікна.

Вони стояли обабіч дверей кабіни й прислухалися.

Не почувши нічого, чоловіки перезирнулися.

— Гадаєш, він вдався до хитрощів? — важко дихаючи, запитав Ед.

— Можливо, — відповів Френк.

Тримаючись поза зоною видимості, Морґан просунув руку крізь відчинене вікно й торкнувся дверної ручки.

Томас стежив за ним з-під напівопущених повік. Його палець трішки напружився на спусковому гачку пістолета. Водій скористався цією паузою, щоб перепочити.

Морґан відчинив двері, які тепер перекрили Блекові шлях, не даючи йому зазирнути в кабіну. Френк хутко роззирнувся, нахилився вперед і відразу ж відсахнувся. Він побачив чоловіка, що лежав, згорнувшись, на підлозі кабіни. Його очі були заплющені, а обличчя — барви мокрої глини. Морґан видихнув крізь зуби.

— Усе добре, — сказав він Блеку. — Водій мертвий.

А Томас подумав: «Не зовсім, друзяко. І за мить ти про це дізнаєшся. Майже мертвий, але ще не зовсім». Зусиллям волі він підняв руку і відчув, як пістолет, що важив зараз, мабуть, тонну, ледь ворухнувся, коли Френк підійшов до відкритих дверей броньовика.

Морґан досі націлював ствол на Томаса — так, про всяк випадок. Він був переконаний, що водій мертвий. Ніхто з таким розбитим обличчям і жахним кольором шкіри не може бути живим.

— Варто витягнути його і поховати, — сказав Френк і зиркнув на Блека, який нахилився вперед і, притиснутий дверцятами, дивився крізь віконце на Томаса.

Раптом Томас розплющив очі.

— Стережись! — крикнув Ед і спробував підняти зброю, але двері обмежували йому свободу рухів. Томас натиснув на гачок пістолета саме тоді, коли Морґан вистрелив у нього. Два постріли пролунали водночас.

Куля Морґана пробила Томасове горло і вбила водія.

Куля Томаса прошила Морґанові живіт. Бандит упав на коліна і гепнувся в кабіну, головою на коліна водія.

Джипо довго, пронизливо закричав.

Блек спершу закляк. А тоді штовхнув дверцята броньовика до Френкових ніг і протиснувся між дверима й боком фургона.

Він нахилився в кабіну й перевернув Морґана на спину.

Френк глянув на спільника затуманеним поглядом.

— Не вдалося, — пробурмотів він так тихо, що Блеку ледь вдалося розчути слова. — Удачі, Еде. Вона тобі знадобиться. Усім вам знадобиться.

Блек випростався. Він піймав себе на думці, що якщо вдасться влізти у броньовик, то кожен отримає по двісті п'ятдесят тисяч доларів, адже тепер куш ділитиметься на чотирьох, а не на п'ятьох.