Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Амстердам пишається своєю особливістю. Природно, що там розквітають усі можливі і навіть маргінальні рухи. Події тут теж влаштовують найрізноманітніші: від зборів учасників Фронту визволення тварин до кінофестивалів трансвеститів. Амстердам — це простір свободи, куди щороку приїжджають понад сім мільйонів туристів для того, щоб насолодитися його унікальною атмосферою. Як і решті туристів, мені доводиться стояти в чергах до відомих музеїв міста. Кожен із них має офіційний статус, чи то музей канабісу, чи то музей сексу, чи музей Ван Гога.

Свобода, яку амстердамці вважають своїм основним правом, принесла місту величезні статки вже чотириста років тому. Амстердам отримав зиск від релігійних переслідувань та обмеженості у решті європейських країн. Варфоломіївська ніч 25 серпня 1572 р. ознаменувала початок систематичних переслідувань протестантів-гугенотів у Франції. Під час спалахів насильства, що тривали місяцями, було вбито майже десятки тисяч гугенотів. В Англії за часів правління Стюартів тисячі квакерів померли в тюрмах, а пуритани-протестанти були вислані з країни. Лютерани своєю чергою вороже ставилися до парафіян вільної церкви. В Іспанії та Португалії тривали гоніння на іудеїв. Європа була неначе жертва лихоманки божевільних фанатиків і плекала плоди ненависті протягом наступного століття релігійних війн.

У той час, коли решта Європи зосередилася на спалюванні невірних і книжок на вогнищах, в Амстердамі з розкритими обіймами зустрічали представників переслідуваних меншин, торгували та збагачувалися. У той час, коли в інших країнах правителі ставали на заваді наукового мислення, в Амстердамі полірували лінзи телескопів і мікроскопів, складали найточніші у світі карти, препарували трупи на кафедрах анатомії і видавали праці Галілео Галілея. У кав’ярнях Амстердама читали літературу, заборонену королівською цензурою інших країн Європи, що за межами Нідерландів каралося смертною карою. Порівняно невеличкий Амстердам мав величезне значення для світової історії. Він став тихою гаванню для нового мислення, що дістало назву «Просвітництво».

Діапазон стилів мислення, культур і релігій Амстердама вражав іноземців. Письменник Джеймс Хауел так писав батькові у травні 1619 р.: «На вулиці, де я живу, майже стільки ж релігій, скільки будинків, і жоден з мешканців цих будинків не відає про те, яку релігію сповідують його сусіди, та й навряд чи взагалі думає про це».

На думку історика Расселла Шорто, що мешкає в Амстердамі, таке ставлення у голландській мові позначається дієсловом gedogen, «технічно незаконний, але офіційно терпимий». Дивитись у бік — це не толерантність, а терпимість. Це також стосується наркоманів і кварталів червоних ліхтарів. Не потрібно, щоб усе подобалося, але не потрібно також занадто багато забороняти, якщо це не шкодить власному життю. Gedogen є цілковитою протилежністю етосу держслужбовців у Фінляндії, які саме те й роблять, що звертають свої погляди на всі відхилення, що виражається у вимірюваннях, заборонах і безкомпромісному дотриманні всіх приписів і правил.

Наприкінці 1667 р. правитель Флоренції, Козімо III Медічі, вирушив у плавання Рейном, аби заспокоїти нерви і відпочити від своєї ворожо налаштованої дружини, Маргарити Луїзи. Він прибув до Амстердама. Теплі зустрічі з Рембрандтом та іншими митцями дали йому змогу на мить забути тягар похмурого сімейного життя. Саме тоді Козімо із сумом усвідомив, що Флоренція більше не була містом номер один, куди прагнули потрапити обдаровані люди.

«У жодному місті світу немає такої інтенсивної торгівлі, як в Амстердамі. Іноземці дивуються, побачивши місто вперше. Скидається на те, ніби всі чотири сторони світу віддають свої найрідкісніші й найдивовижніші скарби до його гаваней. Приголомшує те, що місто, яке спочатку було зовсім непримітним, за короткий час набуло такої величчі, краси та блиску».

Канали Амстердама освітлювали 2556 ліхтарів, які спроектував митець і винахідник Ян ван дер Гейден. Козімо придбав одну з його картин. На ній було зображено життя метрополії, де у світлі ліхтарів жителі Амстердама прогулюються, не остерігаючись злочинців. Мережа каналів взагалі становила світове диво, насолоджуватися яким люди приїжджали здалека. Його човни-таксі слугували громадським транспортом. Петро Великий взяв модель міського планування Амстердама за зразок під час будівництва Петербурга. У XVII ст. Амстердам став одним із найзаможніших міст світу, де сховища ломилися від кориці, лютефіску[8], чаю, китового жиру, цукру, солі, мила, парусини, шовку, пива, тютюну та інших товарів, що очікували своєї черги на транспортування. Все це багатство було породжене незламною вірою амстердамців у себе та у свої здібності, якій сприяла успішна боротьба з морем.

«Бог створив світ, а голландці — Голландію»

В Амстердамі не знайдеш ані одержимих монументальністю і величчю правителів, ані архітектури, що підкреслювала б зверхність власної держави, як, наприклад, у Парижі, Відні чи Римі. Місто було спроектоване так, аби воно слугувало всім його мешканцям. Багаті жили уздовж каналів, а бідні — у кварталах за каналами, проте бідняків не замикали у гетто, як у багатьох інших містах. Купці навіть фінансували у 1580 р. заснування міського дитячого садка, першого в світі. За переконанням кальвіністів, ніхто не є богом — натомість усі є однаково маленькими людьми.

Однак скромність означала не власну недооцінку, а лише те, що кожен має змогу відповідати за свій персональний успіх. Такий погляд заохочував докладати зусиль і ризикувати.

Голландці вважали ненормальною саму думку про те, що у аристократів чи церкви можуть бути привілеї на володіння землею. Більшу частину землі у своїй країні голландці відвоювали у моря важкою працею, і для цього не потрібно було ні аристократичного, ні божественного керівництва. «Бог створив світ, а голландці — Голландію», так звучить відоме прислів’я. Жителі Нідерландів засновували водні комітети — waterschappen. Вони були відповідальними за дамби, вали та вітряні млини, якими відкачували воду. Водні комітети й надалі залишалися невід’ємною частиною культури Нідерландів, що включає в себе своєрідне поєднання індивідуальності та общинності. Не має значення, до якої секти чи сексуальної меншини ти належиш, якщо ти долучаєшся до охорони води.

Оскільки кожен мав змогу отримати більше землі, відкачуючи воду, ні у церкви, ні в аристократії не було жодного слушного аргументу вимагати для себе права власності. Коли на початку XVI ст. церква й аристократія володіли в Європі всією землею, у Нідерландах лише п’ять відсотків належало аристократії.

Отже, середньовічне маєткове панування, де господар керував селянами і був відповідальним за правильну поведінку, зовсім не пасувало атмосфері стабільності та рівноправ’я Нідерландів. Людина тут мала право вільно мислити, докладати зусиль і ставати заможною, незалежно від того, яким було її походження і соціальний статус. Інколи використання цієї можливості мало катастрофічні наслідки. Перший у світі справжній біржовий пузир було створено саме у Нідерландах. У 1634—1637 рр. символом високого статусу стали цибулини тюльпанів, що мали змінений внаслідок дії вірусу колір, тож ціни на них невиправдано злетіли. Як наслідок торгівля вийшла з-під контролю і голландці почали продавати навіть торгові угоди, тобто, по суті, деривативи.

Однак голландці вміли гарно вчитися на власних помилках. Голландські провінції були в змозі фінансувати свою діяльність, позичаючи гроші за низькою відсотковою ставкою і вчасно виплачуючи борги з податкових надходжень. Крім заможних купців, гроші державі позичали також усі, хто володів певним капіталом. Оскільки багато хто позичав державі й одночасно отримував зиск від власних інвестицій, громадяни схвалювали більш високі, порівняно з іншими європейськими країнами, податки. Впевненість у фінансовій системі держави була настільки міцною, що відсоткові ставки за кредитами дорівнювали лише чотирьом відсоткам.

Держава спромоглась уникнути фінансової кризи, типової для тогочасних королівств Європи. У 1621 р. податки почали стягувати із земельних володінь, нерухомості та з тих, хто мав статки, сума яких перевищувала дві тисячі гульденів. Останніх називали «капіталістами», можливо, вперше у світовій історії (Hollandische Mercurius, 1633). Постійний потік податкових надходжень привів до того, що можна було оцінити ймовірні державні доходи в наступному році, і тоді стали вести перемовини між різними сторонами щодо використання доходів. Це було свого роду узгодження державного бюджету, як ми б сьогодні це назвали. Отже, крихітна країна могла за потреби мобілізувати свої ресурси проти таких великих країн, як Іспанія, Англія чи Франція.

Від мертвої хватки Іспанії до Республіки

Інтелектуальна атмосфера у Голландії була зовсім іншою, ніж на Піренейському півострові. Правителі Іспанії і Португалії були засліплені жагою завоювання нових земель. Левову частку зусиль вони витрачали на переслідування релігійних меншин, розграбування золота Америки та побудування «непереможних армад».

У дельті Рейну, у країні низовин, іспанське володарювання було справжнім жахіттям. Мешканці Нідерландів у 1478 р. потрапили під владу Габсбургів, а згодом — Іспанії. Через відданість кальвінізму в Нідерландах протягом XVI ст. постійно бунтували проти правління католиків. Король Іспанії Філіп II був невблаганним і не бажав йти на щонайменші компроміси з північними протестантами. Про його вдачу яскраво свідчить вимога до кожного, хто приходив у його покої, доповідати про свої справи стоячи на колінах.

Коли нідерландці вимагали припинення утисків із боку інквізиції, а також свободи віросповідання та депортації іспанців, Філіп у жодному разі не хотів розпочинати діалог, натомість у 1567 р. відрядив свої війська до Нідерландів. Безжалісним послом злої волі став Фернандо Альварес де Толедо, герцог Альба. Він із гордістю рапортував про успішні воєнні операції. Зокрема, пишався тим, як його воїни перерізали населення Зютфена і Нардена.

Якщо іспанці плекали надію насадити католицизм шляхом залякування, вони сильно помилялися. До 1572 р. майже всі міста Нідерландів перейшли на бік кальвіністів і Вільгельма Оранського, представника Орансько-Нассауської династії. Остання правила у Нідерландах протягом чотирьохсот років до приходу іспанців. Було лише питанням часу, коли Іспанія послабить свою хватку і відпустить Нідерланди.

У 1578 р. в Амстердамі спалахнула революція протестантів. Попередніх правителів було вигнано, проте релігійні переслідування не трапилися. Революція була радше вельми спокійною і впорядкованою зміною влади. Частину католицьких монастирів віддали гільдіям або перетворили на заклади державної служби. Частина стала школами. Один монастир, а саме монастир св. Лукіана, став сирітським будинком. Релігійні пам’ятники зносили. Багато святкових днів, присвячених вшановуванню католицьких святих, було відмінено. Вперше керівництво міста обирали на виборах. Хоча тут йшлося ще не про демократію, а радше про новий спосіб вирішувати справи, запроваджений вузьким колом торговців. Зміна влади дала поштовх розвиткові ідеології рівності, в якій становище людини не визначали на основі релігійної належності або родинних зв’язків.

Ліберальний соціальний лад був відповіддю на тиранію короля Іспанії Філіпа II. Це дуже чітко виявилося під час укладання Утрехтської унії. Так, проголошувалося, що у разі, коли правитель вимагає одної лише рабської покірності, він не може вважатися правителем, а є тираном. Кожна людина вільна, особливо щодо вибору релігії. У 1582 р. Утрехтська унія, тобто шість північних провінцій, відділилися від Іспанії і стали Нідерландською Республікою. Південна частина залишилася під владою Іспанії, і з неї згодом утворилися сучасні Бельгія та Люксембург.

Кожній провінції надавалося широке самоврядування. Спільним законодавчим органом були Генеральні Штати (Staats General), що складалися з представників од кожної провінції. Генеральні Штати регулярно проводили зібрання у Гаазі, і рішення ухвалювали лише за умови повної одностайності. Аристократія більше не обирала губернатора (штатгальтера) на кшталт Вільгельма Оранського, натомість виборами опікувалися Генеральні Штати.

Ненависть Філіпа II була такою ж абсолютною, як і його правління. Король пообіцяв винагороду за вбивство Вільгельма і назвав його шкідником християнської віри та ворогом людства. Один фанатичний католик застрелив Вільгельма у 1584 р. у Делфті. Роком пізніше Антверпен був окупований іспанськими військами герцога Парми. Ця подія вирішила долю Антверпена як північного центра торгівлі.

Філіп II робив все, що було в його силах, аби не залишити північним протестантам жодного шансу. Надзвичайно провокуючим було те, що голландці намагалися вторгнутися у морський простір католицького світу. Ще у 1493 р. папа Александр VI розділив території поза межами Євразії між Іспанією та Португалією. Коли у 1580 р. остання стала частиною Іспанської імперії, Філіп II закрив гавань Лісабон для голландців.

Однак усі спроби Філіпа II підкорити північ були колосальними помилками. Загнані в кут, амстердамці віднаходили все нові й нові рішення. Завдяки біженцям з Антверпена економіка Амстердама переживала новий зліт. Багато хто з них були заможними купцями, банкірами, авторами карт, видавцями та художниками. Вони відігравали велику роль у започаткуванні Ост-Індської та Вест-Індської торгових компаній. Крім своїх статків, вони залишили Амстердаму свої контакти і велику кількість знань. Фламандські біженці надихнулися розширити торгові зв’язки до Балтії та Росії (до Архангельська). Фламандці також фінансували подорож Віллема Баренца у пошуках Північного морського шляху та подорож Генрі Гудзона Північно-Західним проходом. Ці плавання залишилися лише надто вдалими спробами, проте на честь мореплавців-дослідників було названо Баренцове море і Гудзонову затоку. Навички суднобудування та картографії значно розвинулися.

Після смерті Філіпа у 1598 р. Іспанія втратила свій статус великої держави. Останні іспанські загони були вигнані з Нідерландів у 1607 р. На карті світу з’явилася країна купців із півночі, що відкачували воду, цінували переселенців і використовували їхні зв’язки та знання. Великих успіхів мореплавці, фінансовані амстердамцями, досягали у тропіках.

Лише судноплавство важливе

У Королівському тропічному інституті регулярно проводять наукові конференції. Їхні голландські організатори не роблять великого галасу навколо місця події, хоча його багатство, твори мистецтва та велич вражають. Конференція, в якій брав участь я, була присвячена комп’ютерному моделюванню, але мою увагу полонили 74 картини у вестибюлі інституту, що прикрашають колонаду будівлі. Вони розповідають захоплюючу історію про подорож одного голландського капітана до Індонезійського архіпелагу. Над дверима — меморіальна табличка, встановлена у 1945 р., на день 350-ї річниці подорожі. На дошці зображено чотири вітрильника та текст латиною: navigare necesse est.

Цим капітаном був Корнеліс Гаутман, який у 1592 р. вирушив до міста Бантам, що на західному узбережжі острова Ява. Подорож Гаутмана стала не успіхом, а радше катастрофою: він утратив більшу частину свого екіпажу і мав проблеми з місцевими жителями. Утім, амстердамці не падали духом. За два роки після подорожі Гаутмана нові кораблі рушили до берегів Індонезії, звідти привезли гвоздику, перець і мускатний горіх. Епоха торгівлі прянощами в Амстердамі розпочалася.

Голландські суднобудівники мали довгу традицію створення відмінних торгових суден. Уже у 1416 р. у місті Горн, розташованому на півночі від Амстердама, розробили довгий, великий і надзвичайно пристосований до морських походів човен з опуклими бортами і виїмчастою внутрішньою частиною. Будова човна дозволяла патрати оселедець під час риболовних подорожей. Рибалки зауважили, що оселедець краще зберігається, якщо під час патрання залишати підшлункову залозу та сліпу кишку. Бродіння припиняється через те, що фермент сліпої кишки руйнує живильні речовини для мікроорганізмів. Завдяки вдосконаленню зберігання риби човни перетворилися на плавучі фабрики, що дозволяло їм залишатись у морі до п’яти тижнів. Після чого у порт доставляли малосольний оселедець, смак якого був іще більш довершеним.

На торгових кораблях працювали досвідчені моряки, обробники риби і пакувальники. Вироби мали настільки високу якість і довгий термін зберігання, що на бочках з гордістю писали «Голландський оселедець». Це було прообразом сучасного маркування на товарах, повністю вироблених в одній країні. Голландці експортували оселедець по всій Європі. Оселедцеві судна, що приходили з різних торгових портів, наповнювали польським зерном, німецьким пивом або французьким вином.

Завдяки своїм розвиненим торговим зв’язкам на Балтійському морі голландці отримували за дешево всі необхідні матеріали для своїх кораблів: чи то лісоматеріали, чи то дьоготь, чи смолу, чи такелаж або щогли.

Лісоматеріали, оброблені на вітряках-лісопильнях, неабияк цінувалися на англійському ринку. Обладнані механічними пилами і потужними щогловими кранами, голландські доки не мали собі рівних.

Голландці розбудовували також судноремонтні верфі, на яких виробляли змінні запасні частини для своїх кораблів. На верфях Саардама, що поблизу Амстердама, як новий корабель, так і новий такелаж для корабля могли побудувати лишень за тиждень. Амстердам став також ринком уживаних кораблів. Якщо корабель зазнавав аварії, в Амстердамі можна було за день придбати новий і швидко перемістити туди екіпаж. Голландські брокери могли за потреби придбати навіть новий вантаж для екіпажу.

У XVII ст. fluyt (флейт), нова модель швидкого та маневрового корабля, зробив голландців королями світового ринку. Порівняно вузький і вісімдесят футів завдовжки, флейт спричинив революцію в торговому судноплавстві. Він був спроектований для перевезення максимально великої кількості вантажу. Флейт мав три щогли і великий трюм під окремою палубою. Грот- і фок-щогли були оснащені щонайменше двома квадратними й одним трикутним вітрилами. Винайдені ще римлянами велике трикутне і видовжене квадратне вітрила знач­но полегшували керування багатощогловим кораблем. Залежно від тоннажу зазвичай потрібно було лише двадцять і менше членів екіпажу, що на одну п’яту менше, ніж на суднах конкурентів. Це було надзвичайно важливим для економіки судноплавних компаній, оскільки під час тривалих морських плавань витрати на харчування та заробітну плату моряків були дуже великими.

У 1635 р. флот Нідерландів налічував сімсот тисяч тонн і чотири тисячі вісімсот суден, це було більше, ніж у флотах всіх європейських держав разом. Англія поступилася Нідерландам своєю першістю у світовій торгівлі. Моряки у першій мали невисокий фаховий рівень, до них ставилися невимовно погано, їхній досвід зневажали. Голландці ж поводились інакше: вони цінували обізнаність у різних галузях, що дало змогу будувати кращі кораблі та створювати точніші карти.

Перша у світі біржа

Подорож Корнеліса Гаутмана у 1592 р. фінансувала група підприємців з Амстердама. Двома роками пізніше вони зібрались обговорити справи за келихом вина. У важкий час нестабільності, коли молода республіка потерпала від натиску Іспанії, Франції та Англії, вони зрозуміли, що будь-яка конкуренція безперспективна. Отже, настав час для сміливих кроків.

На зустрічі були присутні десятеро чоловіків, серед них — торговець деревом і сіллю Рейнір Паув, бровар Пітер Хаселар, а також емігрант із Німеччини, землевласник Ян Попен. Очолив дискусію негоціант Дірк ван Ос, один з тисяч фламандців-протестантів, що емігрували з Антверпена до Амстердама.

Десятим учасником був не купець, а один з найвизначніших авторів карт того часу. Уродженець Антверпена, Петер Планціус плідно співпрацював із мореплавцями. Разом із ван Осом він підтримував дослідника Генрі Гудзона. Завдяки Планціусу мореплавці могли придбати революційну картографічну проекцію, розроблену його співвітчизником Герардом Меркатором. Ця проекція досі використовується як морська навігаційна карта.

Результатом зустрічі стало заснування у 1601 р. приватної прибуткової компанії, що керувалася державою та мала право оголошувати війну від імені Нідерландської Республіки. Вона мала також право будувати військові фортеці й укладати угоди з іншими державами. Головою виконавчої ради було обрано Йохана ван Олденбарневелта, державного діяча і дипломата, що розпочав перемовини з торговими домами інших міст Нідерландів.

Олденбарневелт домігся, аби компанія дістала благословення нового штатгальтера Моріца, сина Вільгельма Оранського. Штаб-квартирою компанії став Амстердам, але, крім нього, у ній брали участь представники торгових домів п’яти інших міст: Мідделбурга, Роттердама, Делфта, Енкхейзена та Горна. Впливовий Амстердам мав лише вісім місць у правлінні компанії, що не забезпечувало йому більшості, адже всі решта міст разом мали дев’ять місць.

Компанія стала називатися Vereenigde Oostindische Compagnie («Об’єднана Ост-Індська компанія»), і відтоді її стали впізнавати за абревіатурою VOC на бортах кораблів. Різні фірми об’єдналися під керівництвом одної керівної ради, яку почали після цього називати Heeren XVII («Сімнадцять джентльменів»).

Засновники VOC походили з різних суспільних прошарків і змогли зробити керівництво торгової компанії винахідливим і креативним. Це не була традиційна керівна група, члени якої мали однакове походження, соціальний статус та освіту. Навпаки, поєднання різних стилів мислення та професійних навичок дало поштовх успішному розвиткові однієї з найприбутковіших компаній світу.

Дірк ван Ос творив також економічну історію. Першого квітня 1602 р. він відчинив двері свого дому для всіх бажаючих придбати акції VOC. Протягом наступних п’яти місяців йому вдалося продати 1143 вкладникам загалом 57 відсотків акціонерного капіталу торгової компанії. Найбільшим незалежним акціонером став фламандський купець Ісаак ле Мер, що брав участь у розробці перших у світі угод морського страхування та активно займався торговим морським судноплавством. Фламандські біженці мали значну частку статутного капіталу, адже вони володіли 38 відсотками акцій VOC в Амстердамі. Серед акціонерів був також Жаспар Гвінетті, провідний італійський підприємець. Вільгельм Уселінкс, дипломат, що мешкав в Іспанії, Португалії та на Азорських островах і свого часу надихнув жителів Нідерландів Південною Америкою, також був одним із засновників Вест-Індської компанії у 1621 р.

Найстарішу в світі акцію біржі підписав ван Ос. Спочатку VOC видавала квитанції, що заносилися до реєстру, проте 27 вересня 1606 р. було розпочато поширення власне акцій. У найстарішій акції підтверджувалося, що такий собі Пітер Хермансзон є власником документа, що визначає володіння долею капіталу VOC у розмірі 150 гульденів. Того ж року до вжитку входить слово «акціонер».

Акції та володіння часткою капіталу спричинили революцію в економіці. Народився сучасний капіталізм. Торговий майданчик акцій та облігацій Ост-Індської торгової компанії в подальшому отримав назву «Амстердамська біржа», Amsterdam Beurs. Хоча біржа Антверпена була на вісімдесят років старішою, саме Амстердамська біржа стала першим у світі місцем, де можна було продати та купити акції компаній.

Як і в Ісфахані, в Амстердамі опікувалися безпекою купців, пропонуючи мандрівникам страхування та комфортні готелі, розташовані поряд із біржею. Також торговці мали право вільно користуватися центральним сховищем.

Британська Ост-Індська компанія (EIC) — конкурент VOC, заснована в 1600 р., була не такою успішною. Вона не мала ні такого потужного фінансування, як у VOC, ні солідної підтримки держави. На початку XVII ст. в Амстердамі були вочевидь найефективніший в світі фінансовий ринок і найнижчі відсоткові ставки. Порівняно з Британською Ост-Індською компанією, VOC змогла в десять разів збільшити свій капітал.

Також представники VOC майстерно подавали та виправдовували свою діяльність. У 1608 р. вони замовили юристові та філософу права Гуго Гроцію працю Mare Liberum, в якій він проголосив, що незалежність і свобода торгівлі є рушійними силами прогресу. Хоча праця була написана на замовлення, Гроцій заклав нею основи міжнародного права і запропонував принцип, згідно з яким моря були визнані міжнародною територією, а кожен народ мав право на торгове судноплавство. Гуго Гроцій підкреслював значення природного права як протилежності права, заснованого на волі. Це природне право стало основою для соціальних аспектів Просвітництва. Однак сам Гроцій не був аж занадто просвіченим. Він писав про справедливу війну (bellum justum) в європейських державах, під час якої військовополонені та їхні нащадки перетворювалися на рабів «на законних підставах». Цей аргумент не залишився непоміченим.

У 1617 р. VOC була найбагатшою компанією в світі. Вона налічувала загалом п’ятдесят тисяч робітників по всьому світу і мала приватну армію, що складалася з тридцяти тисяч осіб. Незважаючи на великі загальні витрати, VOC змогла забезпечити своїм акціонерам сорок відсотків річних дивідендів од інвестицій. До 1620 р. голландці заснували торгові місця на островах Індонезії, таких як Ява, Молуккські острови, Сулавесі, Тимор, Суматра і Борнео. У 1641 р. вони витіснили португальців із міста Малакка на Малайському півострові, а в 1658 р. — з острова Цейлон. Древня велична вохрово-червона будівля ратуші в центрі Малакки з вивіскою голландською досі нагадує про славетні часи нідерландського ринку прянощів.

VOC створила ефективну мережу світової торгівлі. Це була єдина європейська компанія, що купувала в Японії мідь і срібло, після чого продавала їх китайцям і купувала в Китаї шовк і порцеляну, щоб потім обміняти їх у Східній Азії на прянощі. Голландія продавала прянощі не лише в Європі, а й у Китаї та Індії. Індонезійський цукор голландці продавали Персії, а індійські тканини — Ємену. Представники компанії навіть порадили анатолійським погоничам кіз віддати перевагу вирощуванню тварин, з яких отримують мохер. У результаті мохер став всесвітньовідомим товаром.

Між 1595-м та 1795 р. нідерландці здійснили 4800 плавань до Азії. Хоча це було дуже ризиковою справою, вони втратили лише чотири відсотки кораблів. Капітани суден отримували вичерпну інформацію про морські шляхи, вітри та морські течії. Їх забезпечували точними картами та навігаційними приладами, виготовленими у власних майстернях VOC.

Успіх невеличкої країни Нідерландів здивував і надзвичайно роздратував англійців, звиклих до статусу великої держави. На думку історика Расселла Шорто, англійці не могли примиритися з тим, що маленька берегова країна змогла успішно боротися проти Іспанії, створила діючу економіку і була більш багатою, ніж їхня власна острівна держава. Велися торгові війни, писалися сардонічні памфлети. В англійській мові досі існують вирази, зневажливі щодо голландців, наприклад: Dutch courage[9] — коли п’ють алкоголь перед битвою, або going Dutch — коли платять у ресторані тільки за себе, а за інших — ніколи.

Великим державам було важко зрозуміти, що за успішністю голландців стояла їхня практичність і толерантність: Нідерланди завжди були відкритими для професіоналів усіх віросповідань і національностей, що могли вільно вести тут бізнес і здійснювати дослідження. Голландці першими в світі навіть видання наукових праць зробили прибутковою справою.

Свобода мислити

Хоча Амстердам був ліберальним місцем, те ж саме не можна було сказати про намісників у Нідерландах. Після вбивства Вільгельма Оранського намісником став його син, Моріц Оранський. Незалежні та волелюбні мешканці Амстердама недолюблювали правителів Орансько-Нассауської династії, що не схвалювали ідею республіки в Нідерландах. Голландським купцям довелося відчути на собі старі силові методи.

У молодості, коли Моріц був першим держсекретарем, він користувався підтримкою Йохана ван Олденбарневелта. Але з року в рік напруга між чоловіками зростала. Ван Олденбарневелт уклав мирну угоду з іспанцями, що суперечило баченню Моріца. Цю угоду, що тривала з 1609 по 1621 р., підтримували передусім протестанти, вільнодумніші від кальвіністів, ремонстранти під проводом Якоба Армінія, а також Гуго Гроцій. Моріц не міг примиритися з цим рішенням, адже він волів би продовжувати війну проти Іспанії. Він стратив ван Олденбарневелта, незважаючи на численні звернення на його захист. Осудження минулих союзників, ув’язнення Гуго Гроція та вигнання ремонстрантів заплямували репутацію Моріца. Починаючи від 1618 р. і аж до своєї смерті у 1625 р. Моріц тримав у своїх руках усю владу в республіці.

Намісники Орансько-Нассауської династії завжди мали непрості стосунки з провінціями. Часто намісники разом зі своїми прибічниками змінювали правителів у Нідерландах. Після Моріца до влади прийшов його зведений брат Фредерік Генріх, що переніс двір до Гааги. Фредерік Генріх і його син Вільгельм II обоє мали войовничий характер. Вільгельм II зі своєю армією навіть осадив Амстердам. Коли в 1650 р. Вільгельм II помер від віспи, керівництво республіки скористалося моментом і залишило місце намісника вільним. Агресивна політика Орансько-Нассауської династії стала для всіх уроком. Сина Вільгельма зробили «сином держави», взявши під опіку республіки. На практиці це означало, що Вільгельма III збиралися тримати подалі від влади.

Хоча кальвіністська реформаторська церква, якій сприяла правляча династія, перебувала при владі, кальвінізм не став офіційною державною релігією. У 1630 р. до країни дозволено було повернутися ремонстрантам, що мешкали у вигнанні та були значно вільнодумнішими від кальвіністів. Вони також отримали повну свободу будувати церкви та власні школи на всій території Нідерландів. Ремонстранти прославились як дуже ліберальна релігійна секта. У 1986 р. вони стали першою в світі церквою, що схвалила одностатеві шлюби.

Одним із прізвиськ Амстердама є Mokum, слово на ідиші, що означає «тиха гавань». Це ім’я місту дали євреї ашкеназі, що прибули зі Східної Європи. Також до Амстердама, втікаючи від інквізиції, дісталися євреї сефарди, тобто євреї з Іспанії та Португалії.

Євреї не приїжджали з порожніми руками, а привносили свій капітал, професіоналізм і торгові контакти. Вони були талановитими підприємцями з розвинутими міжнародними торговими зв’язками по всій Європі, на Близькому Сході й у Північній Африці. Наприклад, торговець Самуель Паллаче, марокканський єврей, прибув до Нідерландів у 1608 р. як посол султана Марокко. Євреї змогли також налагодити гарні відносини з Південною Америкою, що сприяло створенню Вест-Індської компанії. Також їхня майстерність збагатила сферу обміну валют і ринку акцій. Євреї Амстердама не належали до гільдії купців, проте досягли значних успіхів як керівники видавництв, друкарі, продавці книжок, а також продуктів харчування та лікарських засобів.

Амстердам приймав робочий люд зі всієї Європи. Іммігранти влаштовувалися прибиральниками сміття, консьєржами, човнярами. Копачами торфу найчастіше працювали німці, яких було так багато, що вони навіть отримали окреме прізвисько Hollandganger. Також до міста прибували майстерні ремісники текстильної промисловості та суднобудівельники. Коли Вільгельм Оранський в’їжджав у місто, там мешкало тридцять тисяч осіб. У 1650 р. їх налічувалося вже сто сорок тисяч, а до кінця століття — двісті тисяч. Населення Амстердама було сумішшю фламандців, валлонів, німців, португальців, євреїв і французів. І досі третину населення Амстердама становлять іноземці.

В Амстердамі наголошували на рівності в усьому. Навіть багатії уникали вихвалянь. Їхні слуги їли за одним столом із ними та їхньою родиною, що вражало інших європейців. У невеликих будинках уздовж каналів жили головно батьки з дітьми. На нижньому поверсі була майстерня або магазин, де зустрічали клієнтів. Підводячись на верхній поверх, взуття треба було скидати, тому що там починався власне дім.

У 1654 р. керувати державою був призначений 28-річний адвокат і математик, пристрасний захисник республіки Йохан де Вітт. На його переконання, в освіченому суспільстві влада повинна належати не королям і принцам, а тим, хто був обраний для керування спільними справами завдяки своїм достоїнствам. Друг де Вітта, Пітер де ла Кур, написав популярну книжку, в якій визначив переваги відкритого та толерантного суспільства. Він пов’язав голландський лібералізм із політикою, релігією та економікою. Цей лібералізм був зовсім не таким, як у класово свідомих суспільствах Франції та Англії. На думку де ла Кура, у жодній з цих країн не було свободи віросповідання. Обидві країни були монархіями, де всі експортні та імпортні товари підлягали жорсткому оподаткуванню. Свобода в Нідерландах, своєю чергою, була запорукою того, що мешканці залишалися в країні, а також приваблювала іноземців. Де ла Кур покладав великі надії на підприємництво та приплив мізків. Для того щоб привабити професіоналів до Нідерландів, тут піклувалися про свободу кожного. Збагачення без гарантій свободи має сумнівну привабливість, адже насправді багатство народжується лише завдяки свободі. У другій половині XVII ст. ВВП на душу населення в Амстердамі був у чотири рази більшим, ніж у Парижі.

Усі сфери, що процвітали протягом цього часу — природничі науки, медицина, політична філософія, мистецтво, промисловість і фінанси, — відображалися в книжках. В Амстердамі була немислимо велика кількість книжкових магазинів — чотириста — та сто видавництв. За даними Х. де ла Фонтена, дослідника Амстердамського університету, в XVII ст. половину книжок у світі друкували в Нідерландах, третину — в Амстердамі.

Свобода висловлюватися і публікувати

На думку голландського історика мистецтва Деріка Регіна, видавнича справа в Амстердамі була результатом дивовижного поєднання мистецтва, науки і торгівлі. Уродженець Фландрії Йодокус Хондіус прибув до Амстердама наприкінці XVI ст. і привіз із собою мистецтво фламандської картографії. Він також володів латиною та грецькою мовою, був обізнаний у гравіруванні та каліграфії. Хондіус і учень Тихо Браге, Віллем Янсзон Блау, отримали свої знання від найкращих фламандських картографів, як-от Герард Меркатор і Абрагам Ортеліус.

Хондіус опублікував низку атласів Меркатора. Останній створив першу математично точну картографічну проекцію, що значно спростила навігацію порівняно з більш ранніми картами. Широта і довгота на ній відображались як прямі лінії. Отже, кути між напрямками на карті у будь-якій точці зберігаються відповідними до реальних. Для мореплавців було важливо, щоб шлях судна, що рухається незмінним курсом, позначався на карті прямою лінією.

Віллем Янсзон Блау до того часу створив точний глобус землі та зіркового неба. Він видав у 1608 р. унікальний атлас і довідник для мореплавців Het Licht der Zeevart. У ньому містився опис мілководних територій морів, заток і берегів. Рід Блау володів найбільшою в світі друкарнею, що видавала найкращі в світі карти.

Сучасне наукове видавництво «Elsevier» запозичило свою назву у найвідомішого голландського видавництва XVII ст., названого на честь засновника. Лодовейк Ельзевір навчався друкарського мистецт­ва у видавничому домі Плантена в Антверпені, після чого вирушив до Лейдена. Його сини продовжили справу батька, а Ельзевір став офіційним видавцем в університеті Лейдена. В 1637 р. онук Лодовейка Ельзевіра заснував філіал видавництва в Амстердамі. Основний центр видавничої діяльності Ельзевіра було перенесено до Амстердама, де панувала більша, ніж у Лейдені, свобода друкарства. Видавництво Ельзевіра видало перші в світі книжки кишенькового формату, що був співзвучним з підприємницьким характером міста. Жоден правитель чи папа не зміг заборонити амстердамським друкарям видавати те, що вони забажають. Наприклад, у 1638 р. було надруковано книгу Галілео Галілея, заборонену інквізицією. З усієї Європи люди з’їжджалися до Амстердама, аби мати змогу придбати заборонені книги та ознайомитися з різноманітними науковими збірками.

Не дарма французький філософ Рене Декарт переїхав до Нідерландів. Хоча Декарт був переконаним католиком, його шокувало те, як інквізиція вчинила з Галілео Галілеєм. У листопаді 1633 р. він зізнався другові, отцю Мерсенну, що через страх перед інквізицією він розмірковує над тим, чи не спалити йому всі свої праці. «Він також вирішив, що краще залишити праці неопублікованими, аніж видавати їх після обробки цензурою церкви, «у кастрованому вигляді». А в Нідерландах Декарт нарешті зміг писати спокійно.

У 1635 р. в будинку на площі Вестермаркт, 6 французький філософ написав свій трактат про пристрасті душі. На вибір теми, ймовірно, вплинули стосунки філософа з його домробітницею Хеленою, яка народила йому доньку Франсін.

«Де ще в світі можна настільки ж легко, як тут, відшукати всі приємності та дива життя, які хочеш побачити? В якій іншій країні можна здобути таку ж повну свободу? Де ще можна спати спокійно, або знайти військових, які ладні захищати тебе? Чи є де-небудь менше отрут, інтриг і наклепів, ніж тут?»

Ця цитата з Декарта вигравійована на меморіальному камені у його будинку в Амстердамі.

Французи пишаються, що Рене Декарт є одним з найвидатніших мислителів Франції. Однак більше двадцяти років він прожив у Нідерландах і саме там написав свої найвідоміші твори, які стали класикою західної філософії.

Рене Декарт цікавився, поміж іншим, анатомією людини. В Лейдені та Амстердамі відвідування лекцій з анатомії було вільним. Ці лекції змусили Декарта ще більше розмірковувати про важливість емпіричних методів і спостережень для пошуку правильної інформації.

Дослідження в Лейдені всій Європі видавалися жахіттям. У 1582 р. Філіп II заборонив навчання в Лейденському університеті, а в 1630 р. папа Климент VIII відлучив од церкви всіх студентів Лейдена. Тільки в 1648 р., після укладання Мюнстерського миру, дипломи Лейденського університету були визнані у країнах Європи.

Утім, у Лейдені не переймалися через відлучення від церкви. До розтинів трупів тут ставилися під кутом зору холодного наукового підходу, як колись у Александрії.

Антоні ван Левенгук був торговцем тканинами, проте відомим став, коли зазирнув в окуляр свого саморобного мікроскопа. Мікроскоп винайшли Захарій Янсен і Корнеліус Дреббель, проте Левенгук виготовив самотужки скло для лінз і першим розглянув під мікроскопом сперматозоїди людини. Одним з найавторитетніших дослідників був Йохан ван Бевервейк, досвідчений мандрівник, завзятий борець за права жінок. Він прочитав багато лекцій з анатомії для акушерок і видав велику кількість книжок. У Лейдені з Декартом познайомився швейцарський лікар Франциск Сільвій.

Сільвій був заможним лікарем в Амстердамі та професором у Лейдені. Він поєднував захоплення хімією та анатомією й уважно прислухався до інших лікарів незалежно від їхнього походження та статусу. Це було би нечуваним у Парижі або Лондоні: Бевервейк та Сільвій видавали свої книжки, читали лекції з анатомії, а відтак обговорювали політичні питання з лідерами Амстердама. У Лондоні та Парижі вирішальне слово завжди належало представникам аристократії. У цих містах наріжним каменем гучного успіху вважалася університетська та інститутська освіта. За цією ознакою різко відрізнялися між собою лікарі та аптекарі, що породжувало невдоволення і ревнощі.

З Лейдена було легко переїхати до Амстердама, куди переселялися лікарі з усієї Європи. У лікарнях Амстердама проведення розтинів померлих було звичайною справою. Співпраця між лікарями, хірургами й аптекарями була напрочуд успішною. Багато хто з відомих лікарів були синами аптекарів. Аби бути прийнятими до спільної гільдії, лікарям потрібно було захистити свій університетський ступінь, а аптекарям — виконати учнівську роботу. Лікарі також були зобов’язані допомагати бідним, якщо була така потреба.

Історик науки Гарольд Кук зазначає, що голландські лікарі, незалежно від їхніх релігійних переконань, були спільної думки щодо важливості точного клінічного й анатомічного опису. Це сприяло виникненню нових форм науки і методів лікування, які наблизили лікарів до пацієнтів.

Ніколас Тюльп був професором гільдії лікарів у Амстердамі і спеціалістом з анатомії. Саме його увічнив на полотні Рембрандт. На відомій картині Рембрандта лікарі під керівництвом Тюльпа зібралися навколо тіла, вивчаючи анатомічну будову руки. До того ж Тюльп був членом думи Амстердама, олдерменом, а з 1654 р. — також мером цього міста. Він був блискучим прикладом амстердамської неупередженої діяльної людини.

Перебуваючи в постійному пошуку нових знань, відвідуючи лекційні зали, Рене Декарт ретельно відшліфовував свої праці. У 1637 р. в Лейдені побачила світ його робота «Міркування про метод». Мислення Декарта ґрунтувалося на тому, що він піддавав сумніву геть усе і тому був здатний дивитися на світ неупереджено. Згідно з Декартом, ніколи не можна сприймати за істинне те, в істинності чого немає впевненості. Методика сумніву відкидала сліпе слідування авторитетам і заклала основи для сучасної науки. Декарт також дотримувався думки, що тіло і душа — це різні речі, і відокремив природничі науки від моральної філософії. Праця вийшла латиною в 1656 р. в Амстердамі.

Філософія Декарта вплинула на Бенедикта Спінозу. Останній проголосив, що Бог є безособистісним механізмом природи і Всесвіту. Він також стверджував, що Біблія була символічним текстом, який використовувався для навчання природи Бога, а диявол, пекло, гріх і чудеса — спеціально вигаданими способами для управління людьми й утримання їх під владою певних авторитетів. Суспільство не може бути засноване на владі церкви й монархії — воно повинно ґрунтуватися на житті кожної окремої людини, свободі та прагненні до особистого щастя. Працю Спінози Tractatus заборонили у Франції, і поліція провела рейди книжковими магазинами з метою її вилучення.

У житті Спінози, як і в Амстердамі, гармонійно поєдналися багато культур і мов. Вдома він розмовляв португальською, в школі — іспанською, на вулицях Амстердама — голландською, а Тору читав на івриті.

Бенедикт Спіноза вважав правління де Вітта ідеальним. На його думку, свобода не становить загрозу суспільному ладові, а навпаки, є необхідною умовою спільного миру. Де Вітт був освіченим ідеалістом, однак не майстром міжнародної політики. У 1672 р. король-Сонце Людовик XIV разом із англійськими Стюартами вторгся до Нідерландів. Принц Вільгельм, що став на той час штатгальтером Вільгельмом III, успішно відбив це вторгнення і захопив владу. Винним у нападі зробили де Вітта. Натовп черні порізав його ножами на шматки. Гротескним чином це нагадує долю Гіпатії в Александрії. Ця трагедія шокувала Спінозу. Турбуючись про його безпеку, орендодавець філософа навіть зачинив його у будинку, аби той не поширював листівки зі звинуваченнями на адресу «мерзенних варварів». Спіноза помер через чотири роки після вбивства де Вітта, у віці всього лише 44 років. Він писав, що в біді люди більш схильні до пристрастей і частіше виявляють мстивість, аніж милосердя. Нині найпрестижніша наукова премія в Нідерландах Spinozapremie носить ім’я Спінози.

Рік 1672-й загалом став для Нідерландів роком руйнації. Проте настала нова фаза відродження, джерелом якого знову були переселенці. Коли Людовик XIV у 1685 р. анулював Нантський едикт, позбавивши гугенотів свободи віросповідання, загони черні набули права нападати на них і нищити їхнє майно. П’ятдесят тисяч гугенотів утекли з Франції до Нідерландів.

Робітники текстильної та паперової промисловості, а також інші ремісники, чиї технології були довгий час винятково монополією Франції, іммігруючи, поширювали свої знання в Амстердамі та решті світу. Шовкова промисловість Тура та Ліона зазнала краху, Реймс і Руан утратили половину своїх робітників. Банкіри й підприємці вивозили свій капітал із Франції. Видавці книжок, суднобудівники, юристи та лікарі втікали з країни. Протягом чотирьох років дев’ять тисяч моряків, дванадцять тисяч вояків і шістсот офіцерів переїхали до Нідерландів. У той же час до багатьох мов з французької прийшло нове слово — «біженець», refugée. Економіка та інтелектуальне життя Амстердама ще більше збагатилися.

Силою не змусити людей змінити свої принципи

Англія за часів правління Стюартів аж ніяк не була місцем, де панувало рівноправ’я. Карл II і Яків II прагнули чимдуж впливати на вибори членів парламенту, тобто обмежити свободу виборчої системи. Стюарти також приперли до стінки протестантів. Вільям Пенн, один із квакерів, що втікали з Англії, спочатку мешкав у Амстердамі, але згодом виїхав і заснував тиху гавань на землях Америки, що носить сьогодні назву «Пенсильванія».

Одним із найвпливовіших біженців, що прибували до Амстердама, був філософ Джон Локк. Його друг, граф Шефтсбері, іммігрував до Нідерландів у 1682 р. Локк також почав відчувати небезпеку і восени 1683 р. поспіхом утік до Нідерландів, навіть не встигнувши упакувати свій одяг. Карл II та Яків II вимагали видачі Локка, але безуспішно.

Джон Локк п’ять років переховувався в Нідерландах під іменем доктора Ван дер Ліндена. Весь цей час він писав, насолоджуючись політичною і релігійною свободою Амстердама. Локк захоплювався працями Якоба Армінія та інших голландських мислителів, які постулювали, що правляча верхівка жодної держави не має права навертати незгодних до певної віри, оскільки «ніхто не може знати думки Бога».

Джон Локк також вивчав твори Гуго Гроція, Декарта і Бенедикта Спінози. На той час 54-річний Локк іще не опублікував нічого видатного. Видавець Жан Ле Клерк, що переїхав зі Швейцарії, та міністр Філіп ван Лімборх закликали його опублікувати свої тексти. Вперше твори Локка було видано французькою саме в Амстердамі.

У листопаді—грудні 1685 р. Джон Локк написав твір — лист, звернений до ван Лімборха. «Лист про віротерпимість» (Letter Concerning Toleration) був приголомшливо гуманним і мудрим маніфестом, в якому проголошувалося право людини самостійно вирішувати, у що вона віритиме, а у що — ні. Ця праця стала одним із найпереконливіших закликів до припинення релігійних переслідувань у XVII ст.

На думку Джона Локка, поєднання різних ідей і вірувань — це запорука здорового суспільства. Надзвичайно важливо, аби толерантність поширювалася не лише на різні християнські течії, а й на нехристиян. Релігійні вподобання, за його словами, не можуть створювати правову основу для дискримінації. Ані мусульмани, ані євреї не можуть бути позбавлені цивільних прав через свою релігію. Те ж саме стосується і американських індіанців, яких не можна карати за неприйняття віри та релігійних культів європейців.

Одна з цікавих і дуже практичних ідей Локка полягає у тому, що переслідування насправді неефективні. Неможливо примусом переконати людей у тому, що якась віра є єдино правильною. Віра ґрунтується на внутрішніх переконаннях, що виростають із довіри. Тому не можна нав’язувати уявлення про правильне і неправильне. Покарання іншої людини через те, що та вірить у «неправильні» речі, можна вважати логічною помилкою, що заводить міркування у глухий кут. Штрафи, в’язниці, тортури, смерть приносять не більше щирої віри в серце, аніж побиття указкою — нових знань у голову учня. Джон Локк, напевно, жахнувся би від манії сучасних організацій відправляти співробітників на курси позитивного мислення, що передбачає зобов’язання бути у захваті від будь-яких змін. За його словами, хоча людей і можна змусити робити заяви, підписувати документи та брати участь у спільних заходах, проте вони роблять це радше як сумирні лицеміри, а не як врятовані душі. До того ж деякі з них можуть згодом стати злочинцями, а деякі — записатися в мученики.

Локк уважав, що уряди повинні залишити в спокої релігійну діяльність і втручатися в неї тільки тоді, коли та починає становити небезпеку для функціонування суспільства. Неналежна поведінка під час виконання священних обрядів жодним чином не варта сприйматися загрозливішою від незвичної поведінки на ринку.

В Амстердамі Локк також завершив свою другу працю, Two Treatises of Government, що стала згодом класикою лібералізму. Локк базувався на тому факті, що люди мають природні права, які не може скасувати жоден правитель: ніхто не вправі забирати чуже життя, здоров’я, свободу, власність або шкодити їм. Право одного індивіда закінчується там, де починається право іншого.

На думку Джона Локка, піддані передають владу правителеві тільки для того, щоб їх добробут покращувався, а їхнє майно перебувало під захистом, на відміну від стихійного стану. Якщо правитель дотримується угод, піддані зобов’язані зберігати йому вірність. Правління може бути законним, тільки якщо отримає згоду підлеглих і захищає природні права на життя, свободу і власність. Якщо такої згоди не надано, громадяни мають право на повстання. Права індивіда, які захищав Локк, і поставлена під сумнів роль королівських осіб як обраних Богом правителів і сьогодні залишаються наріжним каменем сучасної концепції демократії.

Локк повернувся до Англії лише в 1689 р., у почті дружини Вільгельма III Оранського, коли той роком раніше повалив владу свого свекра, короля Якова. Вільгельм і його дружина Марія були короновані як король і королева 11 квітня 1689 р. Працю Two Treatises of Government було опубліковано англійською. За бажанням Локка, вона була анонімною. Лише в своєму заповіті він зізнався у своєму «батьківстві».

Відвертість і ясність мовлення сприяють майстерності

У працях історика науки Гарольда Кука знаходимо захоплю­ючий аналіз історії інтелектуальних рухів, які виникають унаслідок спілкування з іноземцями. Марк Грановеттер і низка інших дослідників зі соціолінгвістики виявили, що часто нові знання і нові слова швидше входять до вжитку не завдяки близьким друзям та родичам, а через неофіційні кола знайомих. Люди із зовнішнього оточення, наприклад діти друзів, поширюють інформацію про нові слова, винаходи і модні тенденції. Вдалим прикладом цього явища у наш час є інформаційні технології та соціальні медіа. На думку Марка Грановеттера, найвпливовішими винахідниками часто стають люди, які мають багато зв’язків і зазвичай опиняються в найкращому місці, в найкращий час для обміну ідеями.

Коли розширення зв’язків віддаляє людину від кола її близьких, це заразом дає їй можливість бувати у різних спільнотах. Гарольд Кук уважає, що лінгвістична модель пропонує ґрунтовне пояснення історії інтелектуальних рухів. Згідно з нею, інтелектуальні рухи пов’язані з поїздками і спілкуванням у неофіційному середовищі. Поїздки дають можливість зустрітися з незнайомими людьми, поспілкуватися, творчо обмінятися словами, ідеями, ба навіть помилками. Після зустрічей люди часом вирішують підтримувати зв’язок. Таким чином створюється вільне середовище, де відбувається обмін листами, книжками та різними подарунками. На думку Кука, саме в таких неофіційних колах створювалися поняття, відомі нам сьогодні як «Ренесанс», «наукова революція» або «Просвітництво».

Кук зазначає, що у купців і дослідників є багато спільного: подорожі, нестандартний погляд на речі, взаємообмін, здатність до порівняльного аналізу, надійність і прагнення досягти кращого майбутнього через власну діяльність, а також стандарти прямої і точної мови. На думку Кука, саме завдяки цьому виникло сучасне розуміння науки. Про велике значення ясності висловлюються також Декарт, Спіноза і Локк.

Рене Декарт підкреслював значення сумніву як відправної точки всіх знань людей. Джон Локк був уражений ясністю думки Декарта, усвідомивши, що філософія може бути чимось іншим, крім красномовного конструювання концепцій. Локк підкреслював значення особистих спостережень як джерела інформації: людина не має вроджених ідей — знання народжуються з досвіду та спостережень.

У решті Європи представники вищих верств суспільства говорили прикрашеною алегоріями та символами мовою. Стиль мови відбивав ієрархію і суспільні відносини. Голландські купці говорили один з одним прямо, на рівних. Те, що людина висловлюється чітко й послідовно, свідчило про чесність і надійність. Чіткість була важливою й у науковій аргументації та аналізі. Подібний реалізм поширювався також на мистецтво. Популярності набули зображення побуту та повсякденного життя людей.

Художники відкинули стару королівську і католицьку традицію. Голландське мистецтво наново винайшло себе. На відміну від барокових живописців решти Європи, голландці не ідеалізували те, що зображали, не прагнули показувати лише розкіш. Було дуже мало релігійних мотивів. Замість цього зображали селянське життя, пейзажі, міста, море і квіткові композиції. Ян Вермер малював голландців у повсякденні. Його роботи прості та сповнені спокою, утім, вони змальовують кожний об’єкт як цінність.

Одним із найвидатніших художників був Рембрандт ван Рейн, що розпочав свою кар’єру як успішний портретист. Він ніби розповідав на своїх полотнах історії, зображаючи людей у різних настроях і образах. Він уміло грав світлом і тінню, але разом із тим був непохитним у своєму реалізмі. Його навіть критикували за те, що він з більшим задоволенням змальовував потворність, аніж красу.

Крах

Наприкінці XVII ст. Нідерланди поступово втрачали свої позиції. Хоча Вільгельм III мав більше влади, ніж його попередники, він відмовлявся делегувати свої повноваження. Коли Орансько-Нассауська династія переїхала до Англії, амстердамці запропонували обговорення деяких рішень перенести до Амстердама. Проте Вільгельм на це не погодився. Багато активних містян відходили від справ. Місто продовжувало процвітати, але про колишню працелюбність вже не йшлося. На думку Деріка Регіна, амстердамців занапастило багатство. Замість того, щоб працювати, вони полювали за титулами. Стали більше звертати увагу на те, як людина виглядала, аніж на те, що вона робила.

Хоч Амстердам і був тихою гаванню для європейців, прапор Нідерландів символізував рабство для корінних народів їхніх колоній. Cвобода, яку пропонувала ця країна, була не для кожного. Зокрема, парламент Нідерландів ще в 1791 р. оголосив, що работоргівля відіграє важливу роль у розвитку торговельних зв’язків і заможності колоній. Вест-Індська компанія спеціалізувалася на работоргівлі. У XVIII ст. більше шістдесяти відсотків жителів Батавії були рабами, що виконували роботи для VOC. Нідерланди покінчили з рабством у колоніях лише в 1863 р. Тоді як у Португалії і Франції рабство було скасовано вже до початку XIX ст. За доби Просвітництва, у XVIII ст., одним із небагатьох по-справжньому толерантних місць були населені піратами Багамські острови, де в команди піратських кораблів набирали професіоналів незалежно від кольору шкіри, культури і віросповідання. Найкраще, на що могли сподіватися раби, якими були набиті вщент трюми галер, — це те, що судно буде захоплене піратами.

Монополія та спекуляції не могли вічно тривати без наслідків. Португалія втратила свій ринок спецій у Нідерландах частково тому, що багато азіатів не бажали вести торгівлю з португальськими покупцями, оскільки ті поводились жорстоко і нахабно. На голландців чекала така сама участь.

Утраті лідируючих позицій Амстердама сприяли брутальність торгових компаній, погані відносини з громадськістю і повна сліпота щодо власних помилок. Основою багатства Нідерландів були частково монополія на ринку спецій в Азії і безпрецедентна жорстокість. Поступово VOC заволоділа сучасною Індонезією. Щоб тримати ціни на спеції на світовому ринку на найвищому рівні, голландці займалися спекуляцією і змовами. Їхні прибутки у торгівлі спеціями сягали двох тисяч відсотків. Аби ціни можна було підтримувати на штучно завищеному рівні, величезні кількості спецій спалювали в порту Амстердама.

На площі міста Горн, як і раніше, височіє велика статуя: одягнений у мантію і з мечем кремезний вусатий чоловік поважно і суворо дивиться у бік моря. Ця людина — національний герой зі шкільних підручників Нідерландів. Ян Пітерсзон Кун був ревним виконавцем голландської політики широкомасштабної і жорстокої колонізації. VOC призначила його губернатором Джакарти. Амбіційний і нещадний Кун був талановитим адміністратором, якого боялися геть усі. Він діяв згідно з таким уявленням: якщо бути доброчесним і доброзичливим, прибутки будуть невисокими. Тож краще сікти аборигенів батогами і гнати наче стадо худоби. А батіг Кун умів використовувати вправно.

У 1619 р. Кун вирішив створити новий центр торгівлі на острові Ява. Застосовуючи силу, він безжалісно знищив старе місто Джакарту. Замість нього було побудоване нове місто, що стало відоме як Батавія (назва походить від римської назви Голландії). На Амбоні та прилеглих Молуккських островах голландці зосередилися на вирощуванні гвоздики. В інших місцях ця культура була заборонена під страхом смертної кари. З фортеці VOC спрямовувалися тяжкі удари на оточуючі землі: «незаконно» вирощені культури спалювали, фермерів убивали, контрабандистів, що перевозили гвоздику, викидали в море.

Так само ревно й безжально контролювали вирощування та збут мускатного горіха з островів Банда. У 1621 р. місцеве населення продало спеції англійцям усупереч угодам, укладеним з VOC. У відповідь на це Кун наказав стратити на островах кожного мешканця чоловічої статі, старшого від 15 років. Ватажкам села відрубали голови та насадили на палі. Протягом наступних п’ятнадцяти років кількість корінного населення островів Банда різко скоротилася — з 15 000 до 600 осіб. Натомість під наглядом японських найманців сюди завозили рабів з острова Ява.

Компанія VOC не боялася нікого. У лютому 1623 р. на острові Амбон губернатор Херман ван Спелт стратив десять англійських торговців, десять японських найманців і одного португальця. Страти поклали край співпраці з англійцями.

Звірства на Молуккських островах тривали протягом усього існування VOC. У 1650 р. губернатор острова Тернате, навіть будучи хворим, спеціально підвівся з ліжка, бажаючи власноруч вибити зуби лідерові повстання на Тернате, розчавити йому піднебіння, відрізати язика і розрізати горло.

Настав час розплачуватися за прагнення до монополії на ринку спецій. Між 1650-м і 1713 р. Нідерланди кілька разів воювали проти Англії. Війни «з’їли» економіку Нідерландів, і зрештою голландці поступилися британцям у пануванні на морях. У XVIII ст. VOC стала неефективною і корумпованою. Європейські конкуренти компанії дозволяли своїм працівникам торгувати з корінним населенням, але VOC уважала нових підприємців піратами і за приватну торгівлю засуджувала на смерть. Проте кількість заколотників зростала, і компанія була змушена витрачати дедалі більше грошей на закупівлю зброї.

Порівняно зі своїми конкурентами, VOC була консервативною щодо змін. Наприкінці XVIII ст. абревіатуру VOC стали розшифровувати по-новому: Vergaan Onder Corruptie, або «та, що зруйнувалася через корупцію». У 1770 р. француз П’єр Пуавр (французькою його прізвище перекладається буквально як «перець») контрабандним шляхом перевіз мускатний горіх до острова Маврикій поблизу узбережжя Африки. Звідти рослина була доставлена на Карибські острови, де чудово прижилася. Голландську монополію було втрачено. Остаточно VOC збанкрутувала в 1800 р.

Поступово Лондон і Гамбург стали головними торговими центрами Європи, залишивши Амстердам далеко позаду.

Ліберальна спадщина Амстердама

На думку професора філософії Мікко Юрйонсуурі, Просвітництву була властива оптимістична віра в те, що правильне використання розуму створює можливості для постійного поліпшення умов життя. З огляду на це він називає Декарта і Локка головними теоретиками Просвітництва. Переїхавши до Амстердама, вони власним прикладом довели, що активність, використання розуму та віра у майбутнє дають кожному жителю міста змогу досягти успіху.

У підручниках історії народів зазвичай не розповідають про обставини життя мислителів і винахідників. Зводячи статуї героїв, підкреслюють їхнє етнічне походження, а не те, де вони насправді працювали, знаходили підтримку, фінансування і захист. Замовчування фізичного місця розташування келії дослідника чи студії художника спотворює історію, оскільки творче мислення не може існувати без захисту. Тому важливо віддати данину визнання також тим умовам, що сприяли такій людині: будь то безпека, догляд, премії або надихаюче середовище. Амстердам був якийсь час всім цим. За словами мистецтвознавця Деріка Регіна: «Здавалося, що пошук спокою і притулку випадково спрямував мандрівників у одне й те ж саме місто, де вони були вражені свободою звичайного здорового глузду, життєво важливою для розвитку культури».

Регін уважає, що сильною стороною освіти в Нідерландах була практичність і доцільність сформованого мореплаванням техно-капіталістичного способу мислення. Їхнім логічним наслідком стали експериментальна й емпірична науки. Нові винаходи, інтелектуальна діяльність і комерціалізація справ виникають не на порожньому місці, а за наявності сприятливих і безпечних умов.

Філософи знайшли в Амстердамі мирні умови для своєї розумової праці, результатом якої стали класичні монументальні твори західної філософії. Бенедикт Спіноза, Рене Декарт і Джон Локк створили підґрунтя для заснованого на розумі та незалежному мисленні лібералізму. Релігійна терпимість, республіканське світосприйняття, атмосфера індивідуальності та вільного підприємництва — всі ці особливості Амстердама надали імпульсу філософській діяльності Джона Локка, який відтак надихнув інших.

Ідеї Локка про індивідуальну свободу стали відправною точкою міркувань Томаса Джефферсона. Останній уважав Локка одним із найвидатніших мислителів усіх часів. Пристрасна віра Томаса Джефферсона в ідеали суспільного договору, розроблені Локком, вплинула на текст Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки. У ній король Англії був звинувачений у недотриманні угоди з американськими підданими, що спричинило її розірвання.

Мислення Локка згодом вплинуло на формування релігійної свободи у США. Його ідеї вгадуються у першому реченні Декларації незалежності: «Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені Творцем невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя».

Перші десять поправок до Конституції США також є ніби запозиченням із творів Локка: всі люди створені рівними і мають право на життя, свободу, насолоду плодами своєї праці та прагнення до щастя. Вся політична влада походить від народу, і всі мають право на свободу зібрань, свободу віросповідання та свободу слова. Приватну власність не можна відбирати у громадське користування без справедливого відшкодування.

Хоча Сполучені Штати розривалися між принципами Конституції, Декларації незалежності та реальністю — наприклад, Джордж Вашингтон і Томас Джефферсон були рабовласниками, — тексти самі по собі та закладені в них принципи були надзвичайно піднесеними. Вони дали людям надію на краще майбутнє, захищене законом. Громадські рухи США в 1960-х рр., починаючи від Мартіна Лютера Кінга, зверталися саме до цих принципів і були могутнім поштовхом до вдосконалення законів Америки. Битва за рівність і свободу слова переросла у потужний громадський рух у Сан-Франциско та його околицях.

Жодне інше місто в Сполучених Штатах не перейнялося духом Декларації незалежності більше, ніж Сан-Франциско: місто — центр зустрічі різних способів життя, громадських активістів, культур і винахідників.