Замкнена кімната

XX

Кабінет Ейнара Ренна в штабі спецгрупи на Кунгсгольмсгатан виходив вікном на подвір'я. З вікна видно було великий котлован, з якого помалу мав вирости, затуляючи все навколо, високий будинок управління поліції. І з цього ультрасучасного колоса в самому центрі Стокгольма поліція простягне на всі боки свої мацаки й міцно стисне ними покірних громадян. Принаймні частину з них, адже не кожен може виїхати за кордон і не кожен здатний накласти на себе руки.

Місце, обране для будови, і велетенські розміри нової поліційної штаб-квартири викликали з усіх боків запеклу критику, але кінець кінцем поліція домоглася того, — чого хотіла. Стосовно будинку.

Поліція, чи, швидше, дехто з її керівництва, хотіла мати у своїх руках владу. Саме ця прихована мета протягом останніх років зумовлювала всі її дії. А оскільки досі поліція ніколи не виступала в шведській політиці як самостійна сила, то мало хто збагнув, куди вона гне. Більшості ж людей постійна активність поліції, яку вона виявляла останнім часом, удавалася суперечливою і незрозумілою.

Новий будинок мав стати важливим символом нової влади. Він повинен був полегшити централізацію управління тоталітарного типу й водночас стати фортецею, де легко сховатися від сторонніх очей. Під сторонніми в цьому випадку мали на думці весь шведський народ.

До уваги брали й ще одне міркування: з поліції в Швеції дуже багато сміялись, а тепер цьому буде покладено край.

На це дуже розраховували..

Та поки що такі заповітні надії плекала лише купка людей, і те, що внаслідок сприятливих політичних поворотів могло перетворитися в міністерство жаху, було ще тільки величезною ямою в кам'янистому грунті Кунгсгольмена.

З вікна Реннового кабінету й досі можна було без перешкод дивитися на верхню частину Бергсгатан і розкішну зелень Крунуберзького парку.

Мартін Бек підвівся з крісла й підійшов до вікна, йому навіть видно було вікно тієї квартири, де Карл Едвін Сверд дістав кулю в груди і пролежав два місяці, забутий усіма на світі.

— Поки ти став спеціалістом з банкових пограбувань, у тебе в руках побувала одна справа. Смертельний випадок. Прізвище покійника Сверд.

Ренн зніяковіло хихикнув.

— Спеціалістом… Годі тобі.

Ренн був непоганий чоловік, але зовсім не такої вдачі, як Мартін Бек, тому їм завжди було важко працювати разом.

— Але я справді саме почав був розслідувати той смертельний випадок, коли мене перекинули.

— Як перекинули?

— Ну, відрядили сюди, в спецгрупу.

Мартін Бек відчув легеньке роздратування. Сам того не усвідомлюючи, Ренн весь час збивався на військовий жаргон. Два роки тому в нього не було цього.

— Ти дійшов якогось висновку?

Ренн почухав великим пальцем свій червоний ніс і сказав:

— Я не, встиг глибше копнути. А чого ти питаєш?

— Того, що цю справу передали мені. Ти хіба не знаєш? Своєрідна трудова терапія.

— Ні, таки кумедна справа, — сказав Ренн. — Наче початок детективного роману. Вбитий дід у кімнаті, замкненій зсередини. А тут ще…

Він замовк, наче засоромився чогось. Ця його звичка багатьох дратувала. Весь час із нього доводилось витягати слова. Наприклад, запитувати:

— Ну, що ще?

— Та ні, просто Гунвальд сказав, що я мав би негайно арештувати самого себе.

— Чого?

— Як підозрюваного. Ні, ти гладь! Адже я міг би сам його застрілити зі свого кабінету. Крізь вікно.

Мартін Бек нічого не відповів, і Ренн відразу зніяковів.

— Та ні, він, звичайно, пожартував. А крім того, Свердове вікно було замкнене зсередини, завіса опущена й шибки цілі. Та й…

— Що ще?

— Та й з мене нікчемний стрілець. Якось я не влучив у лося з восьми метрів. Після того батько не давав мені рушниці. Я тільки носив термос, горілку і їжу. Тож…

— Що?

— Та ні, адже звідси до того вікна метрів двісті. Якщо я з восьми не влучив у лося з рушниці, то з пістолета взагалі і в той будинок не влучу. Ох, вибач, я не хотів…

— Що не хотів?

— Та ні, тебе, мабуть, дратує, що я весь час торочу про пістолети, про стрільбу.

— Анітрохи. Але що ти все таки встиг зробити?

— Та майже нічого, — я вже казав. Зробив криміналістичне дослідження. Але до того часу там уже встигли так наслідити… Ще я подзвонив у лабораторію, спитав, чи перевіряли руки Сверда на сліди пороху. Виявилося, що ні. І, на жаль…

— Що на жаль?

— Трупа вже не було. Віддали на кремацію. Нічого собі слідство…

— А про самого Сверда ти щось дізнався?

— Ні, ще не встиг. Але я спробував з'ясувати одну річ…

— Що саме?

— Та бачиш, коли хтось застрілився, повинна бути куля. А балістичної експертизи не зробили. То я подзвонив патологоанатомові — між іншим, то була жінка, — і вона сказала, що поклала кулю в конверт і десь його засунула. Недбальство на кожному кроці.

— Ну й що?

— Вона ніяк не могла знайти його, того конверта. Я звелів їй неодмінно знайти й відіслати кулю на балістичну експертизу. Потім мене забрали.

Мартін Бек обвів поглядом ряд будинків віддалік на Бергсгатан і задумливо потер перенісся двома пальцями.

— Слухай, Ейнаре, — почав він. — А що ти сам думаєш про цю справу? Сам особисто?

У поліції своїми особистими думками про офіційні справи обмінювались тільки близькі друзі. Мартін Бек і Ренн ніколи не були ні друзями, ні ворогами.

Ренн довго мовчав, видно, був неприємно вражений. Нарешті відповів:

— Думаю, що у квартирі був револьвер, коли патрульні виважили двері.

Чому саме револьвер? Дуже просто: гільзи не знайшли. Отже, Ренн усе-таки здатен логічно думати. Револьвер лежав десь на підлозі, наприклад, під трупом. А потім його хтось забрав.

— Але ж тоді виходить, що котрийсь із патрульних збрехав, чи як?

Ренн сумно похитав головою.

— Ні… тобто, я сказав би трохи інакше: вони не доглянули як слід, тоді вирішили покрити один одного. Бо коли Сверд наклав на себе руки, револьвер мав лежати під ним. Тоді ні вони, ні Густавсон, якого вони викликали, не могли його помітити, поки тіло лежало. І хтозна, чи вони здогадались оглянути підлогу потім, як тіло вже забрали.

— Ти знаєш Альдора Туставсона?

— Знаю.

Ренн знічено зіщулився, та Мартін Бек утримався від неприємних запитань. Натомість він сказав:

— Ще одна важлива річ, Ейнаре.

— Яка?

— Тобі пощастило побалакати з Крістіансоном і Квастму? Коли я в понеділок вийшов на роботу, тільки один із них був на службі, а тепер один у відпустці, а другий має вихідні.

— Еге, я їх викликав сюди, — сказав Ренн.

— І що вони сказали?

— Те саме, звичайно, що написали в своєму рапорті.

Що від тієї хвилини, коли вони виламали двері й поки не пішли, у квартирі побувало тільки п'ять осіб.

— Отже, вони обидва, Густавсон і ті двоє, що забирали труп.

— Еге ж, саме так.

— І ти, звичайно, питав, чи вони дивилися під трупом?

— Питав. І Квастму сказав, що дивився. Крістіансон кілька разів блював, тому він більше стояв на сходах.

Мартін Бек не забарився натиснути знов:

— І ти вважаєш, що Квастму збрехав? Ренн довго зволікав з відповіддю.

«Адже він сказав «А», — подумав Мартін Бек, — то немає підстав так довго тягти з «Б»». Ренн помацав пластир на лобі.

— Недарма мені казали, що не вельми приємно попасти до тебе на допит.

— То що?

— Нічого, тільки виходить, що казали правду.

— Може, ти таки відповіси на моє питання?

— Я не фахівець із психології свідків, — мовив Ренн. — Але мені здалося, що Квастму казав правду.

— Тоді в тебе не сходяться кінці, — холодно зауважив Мартін Бек. — Ти припускаєш, що в кімнаті був револьвер, і водночас вважаєш, що патрульні казали правду.

— Тому, що іншого пояснення нема, — сказав Ренн. — Усе просто.

— Ну гаразд, Ейнаре, я й сам вірю Квастму.

— Ти ж казав, що не розмовляв із ним, — здивувався Ренн.

— Такого я не. казав. Я розмовляв з Квастму у вівторок. Але не мав нагоди спокійно побалакати з ним у кабінеті, а ти мав.

Ренн насупився.

— З тобою справді важко, — сказав він.

Він висунув шухляду в столі, витяг розлінієний блокнот, погортав його, видер один аркушик і простяг його Мартінові Беку.

— Ось тут відомості, що можуть зацікавити тебе. Адже Сверд недавно перебрався на Кунгсгольмен. Я з'ясував, де він мешкав перед тим. А потім уже не встиг туди піти. Ось адреса. Будь ласка.

Мартін Бек глянув на аркушик. Прізвище й номер будинку на Тулегатан. У тій частині міста, яку колись не без причини називали Сибіром. Він згорнув папірець і сховав до кишені.

— Дякую, Ейнаре.

Ренн промовчав.

— Ну, бувай.

Ренн тільки ледь кивнув головою.

Їхні стосунки ніколи не були особливо добрі, а сьогодні, здається, вони ще погіршали..

Мартін Бек вийшов з Реннового кабінету й відразу подався в місто. У кінці Кунгсгольмсгатан він перейшов мостом на Кунгсгатан, вийшов нею на Свеявеген і звернув у північному напрямку.

Не важко було б поліпшити свої стосунки з Ренном: сказати йому ласкаве слово, похвалити. І знайшлося б за що. Від самого початку розслідування смерті Сверда вели недбало, і аж після того, як його доручили Реннові, він поставився до нього так, як належало.

Ренн відразу збагнув, що револьвер міг лежати під трупом, а це дуже важлива обставина. Чи справді Квастму оглянув підлогу, коли забрали тіло? Адже, власне, ніхто б його не звинуватив, коли б він її й не оглянув. Густавсон і старший рангом, і сам слідчий, тож його категоричні висновки великою мірою знімали відповідальність з обох патрульних.

А якщо Квастму потім не оглядав підлоги, то все відразу міняється. Коли тіло забрали, патрульні запечатали квартиру й поїхали. Та що означає в цьому випадку «запечатали квартиру»?

Адже щоб зайти до квартири, поліції довелось виважувати двері із завісів, і перед тим їх добре вже покололи, то запечатування звелося до того, що патрульні натягли мотузку між одвірками й повісили. на ній стандартну картку, де було надруковано, що згідно з відповідним параграфом входити до квартири заборонено. Практично, звичайно, це нічого не означало: будь-хто і в будь-який час міг легко туди зайти. І так само легко винести що завгодно, наприклад, зброю.

Але з цього випливало, по-перше, що Квастму свідомо збрехав, та ще й так спритно, що йому повірив не тільки Ренн, а й Мартін Бек. А вони ж були стріляні зайці, їм не так легко забити баки.

По-друге: якщо Сверд сам себе застрілив, то навіщо комусь треба було викрадати зброю?

Явна нісенітниця.

Як і те, що застрілений чоловік лежав у замкненій зсередини кімнаті, в якій, видно з усього, не було ніякої зброї.

Сверд, мабуть, не мав ніяких близьких родичів. Відомо також, що він ні з ким не приятелював.

Але якщо ніхто його не знав, то кому потрібна була його смерть?

Треба з'ясувати цілу низку запитань. І, між іншим, перевірити ще одну деталь, пов'язану з тим, що сталося в неділю 18 червня.

А насамперед треба зібрати більше відомостей про Карла Едвіна Сверда.

На аркушику, який йому дав Ренн, крім адреси, було прізвище: «Господиня квартир на винайм Рея Нільсен».

Мартін Бек якраз дійшов до будинку на Тулегатан. Глянувши на таблицю з переліком пожильців, він переконався, що господиня будинку також мешкала там. Таке рідко буває. Ну що ж, може, хоч тут йому пощастить.

Він піднявся на третій поверх і подзвонив.