Замкнена кімната

VI

Мартін Бек надто довго працював у поліції, щоб знати: коли в рапорті не сходяться кінці з кінцями або в ньому щось незрозуміле, то в дев'яноста дев'яти випадках зі ста причина полягає в тому, що хтось поставився до своєї праці недбало, допустився помилки, погано оформив рапорт, не вловив головного або просто не вміє зрозуміло викласти свої думки.

Друга частина повісті про покійників будинку на Бергсгатан виявилась темною.

Спершу все йшло так, як і належало. В неділю ввечері тіло повезли в морг. В понеділок у квартирі зроблено необхідну в таких випадках дезинфекцію, і відповідальні за це співробітники поліції склали протокол.

Розтин тіла зроблено у вівторок, і висновок надійшов до поліції другого дня.

Досліджувати розкладений труп не вельми приємно, а надто коли наперед знаєш, що йдеться про самогубство або про смерть з якихось природних причин. А коли до того ж небіжчик не посідав високого становища в суспільстві, а був, наприклад, скромним пенсіонером, колишнім робітником на складі, то досліджувати його тим більше нецікаво.

Протокол розтину підписала особа, що її Мартін Бек не знав, певне, якийсь тимчасовий працівник. Текст був пересипаний вченими словами й не дуже зрозумілий.

Мабуть, саме тому ця справа й посувалася так повільно. Бо з усього виходить, що ці папери потрапили у відділ насильницьких злочинів, до Ейнара Ренна, аж через тиждень. І, видно, аж там вони справили належне враження.

Мартін Бек присунув до себе телефон, щоб уперше після довгої перерви подзвонити у службовій справі. Він зняв трубку, торкнувся правою рукою диска з цифрами й спинився.

Він забув номер телефону морга. Довелося заглянути в довідник.

Експерт — це була жінка — начебто здивувалась.

— Звичайно, пам'ятаю, — сказала вона. — Висновок послано два тижні тому.

— Я знаю.

— Там є щось неясне?

— Просто я дещо не зовсім розумію.

— Не розумієте? Як це?

Чи в її голосі не забриніла образа?

— З вашого висновку виходить, що досліджуваний наклав на себе руки..

— Так.

— А в який спосіб?

— Хіба з висновку не видно? Чи я написала так незрозуміло?

— Ні, чому ж.

— То що ж вам неясно?

— Як щиро казати, то багато що. Але винна, звичайно, моя необізнаність.

— Ви маєте на думці термінологію?

— І її також.

— Завжди бувають такі труднощі, коли хтось не має медичної освіти, — втішила вона його.

Голос дзвінкий, чистий — мабуть, вона ще зовсім молода!

Мартін Бек промовчав. А варто було б сказати: «Слухайте, дівчино, цей висновок призначений не для патологоанатомів. Він потрібен був поліції, і його належало так написати, щоб кожен слідчий міг усе зрозуміти».

Але він цього не сказав. Чому?

Лікарка урвала його роздуми:

— Алло, ви слухаєте?

— Так, слухаю.

— У вас є якісь конкретні запитання?

— Так. Найперше я хотів би знати, чим ви обґрунтовуєте своє припущення, що це самогубство.

— Шановний комісаре, — здивовано відповіла вона, — адже тіло привезла нам поліція. Перше ніж зробити розтин, я сама зв'язалася по телефону зі службовцем, який, по-моєму, відповідав за слідство. Він сказав, що це звичайний випадок і його цікавить тільки одне питання.

— Яке?

— Чи досліджуваний наклав на себе руки.

Мартін Бек роздратовано потер груди кісточками пальців. Інколи в нього боліло те місце, де влучила куля. Йому пояснили, що це психосоматичне явище і що воно зникне, коли підсвідомість звільниться від тягаря минулого. Але цього разу було навпаки — його дратувало найсправжнісіньке теперішнє. І підсвідомість була тут ні до чого.

Адже допущено елементарну помилку. Розтин треба робити об'єктивно. Наштовхувати судового лікаря на якусь версію — просто службовий злочин, а надто, коли експерт такий молодий і недосвідчений, як ця дівчина.

— Ви не знаєте прізвища того службовця?

— Слідчий Альдор Густавсон. Я зрозуміла, що він веде цю справу. — Він справляв враження досвідченого і тямущого фахівця.

Мартін Бек нічого не знав про слідчого Альдора Густавсона і про його фахову кваліфікацію.

— Отже, поліція дала вам певну настанову? — спитав він.

— Можна сказати й так. У кожному разі, мені ясно натякнули — є підозра, що це суїцид.

— Он що.

— Суїцид, як ви, мабуть; знаєте, означає самогубство.

Мартін Бек нічого на це не відповів. Натомість спитав:

— Розтин важко було робити?

— Властиво, ні. Якщо не брати до уваги великих органічних змін. Адже вони завжди вимагають іншого підходу.

Цікаво, чи багато самостійних розтинів на її рахунку?

— А робота забрала багато часу?

— Зовсім ні. Оскільки йшлося про суїцід або про гостре захворювання, я почала розтин з торокса.

— Чому?

— Бачите, покійник був людина літня. І оскільки він помер нагло, відразу спадає на думку, що причиною була серцева недостатність або інфаркт.

— А чого ви припускаєте, що він помер нагло?

— Ваш службовець натякнув мені на це.

— Як саме?

— Дуже ясно, наскільки я пам'ятаю.

— Що він сказав?

— Що сказав? Мовляв, той старий або наклав на себе руки, або помер від паралічу серця. Десь так.

Знов кричуща помилка. В паперах немає жодних даних, які б свідчили проти того, що Сверд, поки помер, довго пролежав паралізований чи непритомний.

— Ну гаразд, ви зробили розтин грудної клітки.

— Так. І майже відразу знайшла відповідь на запитання. Не залишалось ніякого сумніву, яка причина смерті.

— Самогубство?

— Звичайно.

— Як воно сталося?

— Той старий стріляв собі в серце. Куля застрягла в грудях.

— Він улучив у саме серце?

— Майже влучив. Найбільше пошкоджено аорту. Дівчина замовкла, тоді спитала, явно бажаючи його вколоти:

— Чи я висловлююсь досить ясно?

— Так.

Наступне питання Мартін Бек сформулював точніше:

— У вас великий досвід з вогнепальними ранами?

— Гадаю, що достатній. А крім того, цей випадок виявився не таким уже й складним.

Скільки за своє життя їй довелося розтинати вбитих вогнепальною зброєю? Трьох чи двох? А може, тільки одного?

Лікарка, мабуть, відчула його мовчазний сумнів, тому пояснила:

— Я працювала в Йорданії під час громадянської війни два роки тому. Там вистачало вогнепальних ран.

— Але самогубств, напевне, було мало?

— Так, справді.

— То знайте ж: рідко котрий самогубець цілиться і серце, — пояснив Мартін Бек. — Вони більше стріляють собі в рот, а декотрі в скроню.

— Так, це правда. Але він далеко не перший. У курс: психології я вчила, що самогубцям властивий інстинкт цілитись у серце, а особливо тим, які романтизують самогубство. А таких чимало.

— Як ви гадаєте, скільки Сверд міг прожити з такою раною?

— Недовго. Хвилину, може, дві або три. Внутрішній крововилив був дуже широкий. Я б сказала — хвилину, і якщо й помиляюся, то не набагато. Це має якесь значення?

— Може, й не має. Але мене цікавить ще одне. Ви робили розтин двадцятого червня.

— Так, двадцятого.

— Скільки, на вашу думку, часу він уже лежав убитий?

— Гм…

— У протоколі цей пункт висвітлений нечітко.

— Не так легко відповісти на ваше питання. Може, якийсь досвідченіший патологоанатом відповів би точніше.

— А все-таки, як вам здається?

— Щонайменше два місяці, але…

— Що але?

— Все залежить від приміщення. Тепло й волога мають велике значення. Наприклад, могло бути й менше, як два місяці, коли тіло лежало в теплі. З другого боку, як я вже сказала, процес розкладу зайшов так далеко…

— А що ви скажете про вхідний канал?

— З тієї самої причини на це запитання також важко відповісти.

— Постріл зроблено впритул?

— На мій погляд, ні. Але врахуйте, що я можу помилитися.

— А який ваш погляд?

— На мій погляд, він застрілився другим способом. Адже є два найвідоміші способи стрілятися, правда ж?.

— Так, два, — відповів Мартін Бек.

— Або дуло приставляють до тіла й натискають на курок, або тримають руку з пістолетом чи якоюсь іншою зброєю на відстані, спрямовуючи її на себе. Тоді, здається, натискають на курок великим пальцем?

— Авжеж. Ви вважаєте, що це був другий спосіб?

— Так. Але з усіма можливими застереженнями. Коли тіло так розклалось, важко сказати, чи постріл було зроблено впритул.

— Розумію.

— Виходить, це тільки я нічого не розумію, — сказала дівчина легковажним тоном.

— Чого ви без кінця питаєте? Хіба так страшенно важливо, як він застрілився?

— Схоже, що важливо. Сверда знайшли у квартирі, вікна й двері були замкнені зсередини. Він лежав поряд із ввімкненим електричним каміном.

— Через це тіло його так і розклалося, — пожвавішала вона. — В такому разі досить було й одного місяця.

— Справді?

— Так. І через це також важко було визначити, чи він стріляв упритул.

— Розумію, — мовив Мартін Бек. — Дякую за допомогу.

— Нема за що. Дзвоніть, коли вам буде ще щось незрозуміле.

— До побачення.

Він поклав трубку.

Хвацько вона все пояснює. Скоро залишиться нез'ясованим тільки одне.

Але тим важче його з'ясувати.

Сверд не міг накласти на себе руки.

Адже застрілитись без зброї не так легко.

А в квартирі на Бергсгатан не знайдено ніякої зброї.