Збірник«Неправильний» погляд на війну

ОУН

Зараз говорять ОУН-УПА, і це є більшовицька провокація. Було ОУН і УПА. Хто об’єднує ОУН та УПА, той провокатор. А тепер ще й зачали додавати дивізії ОУН-УПА. Що ви говорите? То ви тільки помагаєте ворогам, бо до слова «дивізія» наші противники відразу додають дві букви СС – і все, маємо штамп. Я не раз говорю за кордоном з тими дивізійниками, хто дійсно був у німецьких дивізіях, і вони кажуть, що воювали за Україну. Яку? Під німцями? А як я кажу, що ви воювали за Німеччину, то вони шаленіють. Бандерівці кажуть, що як буде признання УПА, то одночасно має бути признання і ОУН, що є неможливим! – стерджує Євген Стахів, людина що достеменно, з середини знала ситуацію в цій нелегкій борні.

У 1943 році під впливом «філософії східняків» – похідних груп ОУН, що усвідомили світоглядні принципи нащадків запорожців з Східної України, для яких демократизм і толерантність є такими ж природними, як захист рідного краю від нападників, ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. З того часу, домінуючою для Євгена Стахіва є тема зміни світогляду націоналістів, базована на принципі – Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.

– Зараз Бандеру вважають взірцем українського націоналіста. Він дійсно на це заслуговує?

– Це велике та складне питання. Я вже казав, що спочатку в нас було гасло: «Україна для українців», але на Сході це гасло не сприймали так, як на Заході, і ми, ті, хто були на Сході, вирішили, що ми маємо бути з народом, а не рішати за нього чи диктувати, як воно має бути, тому в 1943 році постановили, що будемо звертатись до проводу ОУН, а провід був у Львові, щоб змінити цю ідеологію. І відбулася конференція підпільників Волині, Галичини та Східної України, і була дискутована програма. Галичина думала інакше, було непорозуміння на цих нарадах, навіть могло дійти до розриву, але рішили, що ми мусимо скликати великий збір українських націоналістів і най великий збір рішить. Збір відбувся в серпні 1943 року, і в історії він називається великий надзвичайних збір ОУН. На тім зборі змінили програму на демократію та рівність. Тоді ж вирішили позбутись вождівства. Постановили створити бюро поводу – тріумвірат. Голова – Шухевич, Дмитро Маївський та Ростислав Волошин. То був перехід від тоталітаризму до демократії.

В липні 1944 року була створена УГВР – Українська головна визвольна рада, яка повинна керувати всією боротьбою. До неї увійшло ОУН, рештки демократичних партій, церковні діячі. І на доказ того, що то не є галицька інституція, президентом обрали Кирила Осьмака, уродженця Києва. Там були і католики, і православні. І православних та католиків було пів-на-пів.

Тепер щодо Бандери. В 1941 році німці заарештували український уряд у Львові, арештували Стецька, а в Кракові – Бандеру та мого брата, який був в уряді Стецька міністром закордонних справ. Вони сиділи в Берліні в тюрмі. Більшість заарештованих відправили до концтабору Освенцим. 15 вересня німці влаштували великий погром українців. Було арештовано багато людей в Україні та студентів у Відні, Берліні, Гданську, Празі.

Як війна скінчилася, ті люди вийшли з тюрем та концтаборів з тою ідеологією, з якою їх арештували – тоталітарною, донцовською. Ніхто з них не мав жодного поняття, що в Україні діється. Позиція Бандери була незрозуміла ні для кого. У лютому 1946 року була конференція тих членів ОУН, які були за кордоном, і на тій конференції вирішили, що для боротьби за Україну треба створити ЗЧОУН – закордонні частини ОУН. Степана Бандеру вибрали головою не ОУН, а ЗЧОУН. Зачалася внутрішня боротьба. Бандера знову хотів повернути назад свій статус, що він є провідник, диктатор. Відбулася дискусія між тими, що прийшли з України, і тими, що вийшли з тюрем. Ми, ті, хто вийшли з криївок, хотіли, щоб керівник ЗЧОУН називався голова, а Бандера вимагав, щоб назва була провідник. Пішли на компроміс, що хай буде провідник, але ми обираємо провід.

Поступово сформувалися дві групи. Ті, що підтримували УГВР та були за демократію – краївики, та ті, що вийшли з тюрем – кацетники.

Бандера хотів повертати назад до тоталітаризму, що було погано для українського народу. Отже той, хто хоче зводити пам’ятник Бандері, той бажає повертатись до тоталітаризму. Бандері, який не знав, що тут робиться, – пам’ятники, а тим, хто тут воював, що? Шухевичу мають бути пам’ятники, а не Бандері! То є кривда для тих, хто воював та гинув, бо вони гинули не за Бандеру, а за Україну.

До речі, в УПА не було жодного червоно-чорного знаку! Тільки синьо-жовті та жовто-сині прапори, бо то були бандерівці та мельниківці. Упівці бандерівського напрямку стояли на позиції синьо-жовтий прапор, а мельниківці – жовто-синій, а червоно-чорні кольори з’явились в Україну допіру в 1991-1992 роках.

– І звідки ж взявся червоно-чорний прапор?

– Червоно-чорний прапор – це є фашизм! Бо тільки більшовики, фашисти та італійські фашисти Муссоліні зробили партійні прапори державними. Навіть Росія зараз повернулася до нормально російського прапору. Червоно-чорний прапор – це прапор провокаторів.

Я казав, що був тут у 1990 році. Тоді ще був Радянський Союз, який тут всім керував і вже тоді у Львові з’явилась УНА-УНСО. Вони ходили з червоно-чорними прапорами. І УНА-УНСО було створене не українськими патріотами, а більшовиками. Створило його КГБ для провокацій.

Бажаєте доказів? Перед проголошенням незалежності я був у Львові і мешкав у готелі «Жорж». Вийшов я на балкон, дивлюся, а по тій дорозі, що зараз є проспект Шевченка, марширує УНА-УНСО – десь 80 хлопців в камуфляжі, і вони несуть червоно-чорні прапори і співають: «Смерть, смерть, ляхам смерть, смерть московсько-жидівській комуні». Так вони ходили по колу цілу годину. А я якраз їхав до Києва і був знайомий із головою комісії зовнішніх справ в парламенті України, і я йому кажу, що українці мають страшне клеймо, що ми є антисеміти, а в Європі антисемітизм є рівний із фашизмом, і ми можемо сильно потерпіти. Ви є при владі, і ви маєте з цим щось зробити. А він мені каже, що бачив цю атракцію ввечері на російському телебаченні. Руські вже там були! В КГБ це все організували, щоб світ вже знав, хто то є українці.

КГБ були мудрі. Покажімо світу, що вони є антисеміти! А ті ідіоти до сих пір той прапор тримають.

Я був на перших зборах УГВР в Сприні (в Карпатах коло Самбора на Львівщині). У 1994 році було більше синьо-жовтих прапорів та менше червоно-чорних. А в 2004 році, на 60-літті УГВР, то було мало синьо-жовтих. А все червоно-чорні! Це говорить про цю страшну глупоту, яка допомагає ворогам України!

– На початку війни ОУН заключила договір з гітлерівською Німеччиною. Чому це сталося? Чи був цей договір необхідним?

– Співпраця ОУН з німцями була вже давно. Задовго до Другої світової війни. Ще від ЗУНР. Ще з часів договору Петлюра-Пілсудський – трагічного та нещасного для України. Поляки нас не завоювали, бо Петлюра у цьому договорі відрікся від Західної України та віддав її полякам. Петрушевич не міг підтримувати петлюрівщини, та ніхто на Західній Україні не міг того підтримувати. І тоді з’явилось таке гасло – «З чортом, але проти Польщі». Тоді почало розвиватись поміж галичанами радянофільство. Тоді ж зачали шукати контакти з німцями, а Німеччина на той час була республіканська – демократична. І УВО, і потім ОУН мали контакти з німецьким військом. Ще до приходу Гітлера. Українці разом з німцями робили саботажі проти Польщі і були підтримувані німецькою військовою розвідкою.

А як прийшов Гітлер, то контакти перервалися. Чому? Бо польський диктатор Пілсудський був розумніший за всіх інших правителів у Європі. Бо побачив загрозу, яку несе Гітлер та звернувся до інших країн з пропозицією піти на Німеччину та задушити Гітлера. Йому відмовили і тоді він, боячись нападу, заключив з Німеччиною договір про ненапад та домовився про співпрацю проти більшовиків – надіявся, що в такому разі його не зачеплять. Зараз є знайдені документи, в яких зазначено, на яких засадах був цей договір. Була домовленість, що як вони разом розвалять СРСР, то Польща отримає Україну.

Після того голова німецької розвідки Канаріс закликав Коновальця на таємну розмову та сказав, що «є договір з поляками і ми більше не можемо вас підтримувати у боротьбі проти поляків. Але ви організуйте підпілля проти більшовиків». І це стало причиною смерті Коновальця. Більшовики закидали до нас свою резидентуру та один із цих резидентів забив Коновальця. А коли Гітлер підписав договір зі Сталіним, то все знову повернулося в другий бік, і ми знову разом з німцями були проти Польщі. Це щодо старої співпраці.

А тепер як все було під час війни. Версальський договір поділив Україну навпіл, залишивши частину під Польщею. Німеччина воювала за ревізію цього договору. Ми всі, патріоти, також стояли за ревізію цього договору, щоб знову об’єднати Україну. Отже ми стояли з німцями на однакових позиціях щодо ревізії цього договору. І коли Гітлер почав війну, то ми раділи, бо думали, що це є знову шанс зробити Україну незалежною!

30 червня 1941 року у Львові проголошується незалежність України і у всіх наших проголошеннях було написано – «Хай живе Гітлер!» Бо ми надіялися, що будемо об’єднаною країною в новій Європі, хоч і розуміли, що так звана «Нова Європа» – це буде гітлерівський СРСР! Ми готові були задля об’єднання України стати німецьким васалом. І зараз я кажу, що німці добре зробили, що нас тоді розігнали, бо ми би ніколи не мали самостійної України. Нас би світ прокляв, що ми є прислужники німецькі!