Зміїне молоко

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Розділ військово-революційної Ради Вільної Алайської Республіки, колишній заступник міністра оборони, колишній бригадний генерал Ґнор Ґін був задоволений. Більше того — він був щасливий.

З епідемією вдалося впоратися несподівано швидко.

Виявилось, що славні алайські мікробіологи на чолі з військлікарем другого рангу Маґґою, незважаючи на мізерні субсидії, не сиділи склавши руки, а виробили дуже ефективну вакцину, що може врятувати хворого чи не на останній стадії.

Мало того, всупереч пануючому безладу й розрусі, вдалося зберегти медичний персонал і значну частину парку санітарних фургонів. Ці фургони, відмічені традиційною емблемою птаха Бу, чиї яйця, за легендою, давали людині друге життя, гасали зараз по всій республіці, не минаючи найглухіших її куточків, розносячи життєдайну рідину за допомогою одноразових шприців, виробництво яких теж дивом удалося налагодити.

Алайський народ, що забув у невідбутній своїй великодушності минулі образи, охоче поділився й вакциною, і шприцами з братським народом колишньої Імперії, нині Карґонської Демократії. За цю допомогу Ґнору Ґіну вдалося без усякої стрільби виторгувати у новоспеченого сусіднього уряду не лише спірне гирло Аріхади, але й деякі інші стратегічно важливі території, на які герцоги Алайські навіть і не збиралися зазіхати.

Санітарні фургони їздили по кварталах бідноти, по конторах, по підприємствах, що збереглися, де їх зустрічали, як рідних, і браві санітари, яких доля вберегла від безславної загибелі за чужі інтереси, швидко й споро ставили уколи.

Доповідали, щоправда, що в деякого (втім, нікчемно малого) числа людей вакцина викликає своєрідну алергічну реакцію, в результаті якої той, що вакцинується засинає воістину багатирським сном на дві доби, але усі ті, що заснули тут же доставляються у відповідний медичний центр, де їм надається необхідна допомога.

Ад’ютант мигцем помітив, що серед тих, що поснули, на жаль, виявилося немало активістів нового режиму, незамінних фахівців і взагалі потрібних і неординарних людей.

— Вони надто багато працювали останнім часом, — сказав прем’єр-міністр нового уряду. — А всяка вакцина, як відомо, знесилює організм. Наша влада потурбується про них, брате ад’ютанте. Нехай відпочинуть. Вони це заслужили…

Воякою Ґнор Ґін був ніяким, і штабником ніяким, та зате вислужився з самих низів, спеціалізуючись на організації військових парадів і показових навчань. Оскільки під час війни цих корисних заходів не проводилося, він тинявся по міністерству, вишукуючи порушення форми одягу й страшенно дратуючи герцога.

Нарешті терпець Його Алайської Високості увірвався, і він розпорядився відправити пана генерала на передову, але тут якраз і почалися народні заворушення, був звірячим штурмом узятий палац, і, за рішенням повсталих (нікого з ватажків генерал зроду в очі не бачив) уряд запропонували очолити старому солдатові, вірному синові народу Ґнору Ґіну, який не заплямував своє чесне ім’я, женучи на забій цвіт алайської нації.

Це була чистісінька правда. Ґнору Ґіну не довіряли навіть призов резервістів. Герцог теж тримав його в міністерстві в якості сина народу.

— А що там з братом віце-прем’єром?

— Шукають, брате прем’єре. Самі знаєте, в якому стані у нас безпека, — сказав ад’ютант. За всіма статтями саме місце було братові ад’ютантові не тут, а на відновлювальних роботах, але генерал до нього вже звик, а звички його ставали віднині законом.

Ґнор Ґін знав, в якому стані безпека. Яйцерізи, як тільки почався штурм палацу, захищати Його Алайську Високість не стали за браком часу, оскільки люто почали палити свої ж архіви.

Підготовлені архіви до знищення були ще заздалегідь — чесно кажучи, увесь час були готові. І всі, загалом, залишилися задоволені.

— Без архівів працювати не можна, — глибокодумно сказав генерал, подумав і додав: — А з архівами жити не можна.

Сказано було влучно, у дусі маршала Наґон-Ґіґа.

— Референт на допиті показав, що брата віце-прем’єра виманили обманом. Якийсь Ґаґ, колишній курсант школи Бійцівських Котів…

— Ґаґ, Ґаґ… — прем’єр-міністр спохмурнів. — Пам’ятається, ловили вже якогось Ґаґа. А що чутно про молодого герцога? Доки він живий, криваве підпілля має прапор.

— Знайдемо, брате прем’єре, — сказав ад’ютант. — Немає в республіці дому, де зможе цей виродок ката знайти сховище. Всякий чесний алаєць…

— Не на мітингу, — обірвав його Ґнор Ґін. — А тільки щоб голову його — об це місце!

І постукав по кришці столу.

— Референта розстріляти? — довідався ад’ютант.

— З доконечної потреби, — туманно відповів прем’єр.

— Пора, брате прем’єре, — нагадав ад’ютант.

Ґнор Ґін підійшов до дзеркала. Нова форма, зшита за його власним ескізом, сиділа, мов улита. Він поправив послужливо поданим гребінцем сиві скроні. Не гірше за покійного герцога виглядаю, не турбуйтеся, тільки ось презирливості цієї проклятої в очах немає, а є в очах втома й серйозна державна заклопотаність…

Різномасто одягнені вартові в коридорі віддавали честь по-старому, оскільки нового ритуалу ще не виробили, а честь начальству віддай і не гріши. Ох, але ж в інтендантстві, мабуть, солдатської новизни бозна-скільки, якщо, звісно, не пішла вона ще на чорний ринок…

Площа перед Народними зборами була повна народу. Заради урочистого дня люди вбралися в усе найкраще, але виглядали все одно блідими й убогими. У натовпі виділялися кольором обличчя здоровенні літні чоловіки — явно селяни непризовного віку.

— Наїхало їх з усіх кінців, ваше… брате прем’єре, — пояснив ад’ютант. — Прямо ніби в місті медом їм намазано.

Численні санітари, працюючи прикладами, розчищали проїзд до театру.

— Чому санітари з автоматами? У них зі зброєю такий безглуздий вигляд, — незадоволено сказав прем’єр.

— Почастішали випадки нападу на лікарські фургони, — сказав ад’ютант. — Якісь мерзотники примудрилися торгувати вакциною, ось доктор Маґґа й зажадав… І взагалі у санітарів дисципліна, не те що…

Він не договорив, бо треба було вискакувати й відкривати дверцята перед начальством.

Вхід у колишній Імператорський театр, а нині Народні Збори, було застелено килимами, на килимах же валялася різноманітна зброя — усіх, хто входив, ретельно обшукували, а без зброї в столиці ходили хіба що малі діти. Обшук вели люди в морській формі.

— Екіпаж повсталого крейсера «Алайські зорі», брате прем’єре. Першими увірвалися в барліг тирана…

Прем’єр прихильно кивнув і пройшов далі. Імператорський театр був колись прекрасний, стародавній і гарний, гарний саме своєю старовиною. Коли після звитяжного повстання виникло Алайське герцогство, у тиранів і деспотів вистачило розуму нічого тут не чіпати й не перебудовувати, а лише вчасно давати гроші на реставрацію. Колись до цього ґанку під’їжджали запряжені шестернями заґґутських ілґанів карети, потім запихтіли перші паровики, потім… Багато чого було потім. Тут лицедіяв великий Лінаґґ, тут сяяла красою чарівна Барухха, тут виходив на уклони видатний комедіограф Ніґґа, згодом викритий як імперський шпигун… За традицією, до кожної прем’єри ткався ґобелен, що зображував сцену зі спектаклю, тож на стінах не було вільного місця, а вздовж стін стояли дорогоцінні вази стародавньої династії Тук, і у вазах щодня міняли квіти, що нарочито привозилися аж із Архіпелагу…

Нині ґобелени було частково зідрано й розхапано, частково спаплюжено, пішли гобелени на онучі й на пелюшки, а в дорогоцінних вазах, тих, що не зуміли або не встигли потрощити, замість квітів пахла не така вже й витончена матерія.

— Учора ж, ніби, все вичистили… — бліднучи, сказав ад’ютант. — І коли примудрилися?

— Та не турбуйся, брате ад’ютанте, — сказав прем’єр. — Це всього лише знак безмежної народної зневаги до чудасій аристократів.

Ад’ютант зітхнув і повів його на сцену, вкладаючи в начальницьку руку текст промови, згорнутий у трубочку. Промову склав видатний письменник Ляґґа, що всім серцем прийняв нову владу.

Прем’єр заздалегідь проглянув промову, викреслив з неї слово «спричиняючий» через його повну для військової людини невимовність, і в цілому схвалив.

Прем’єр боязко виглянув в зал. Зал був ніде й пальцем ткнути.

Солдати, матроси, яйцерізи, люмпени з міських околиць, роботяги у традиційних синіх картузах, знову ж таки селяни, взагалі незрозуміло хто й навіть тубільці з Архіпелагу у своїх смугастих спідничках і з високими зачісками, скріпленими усохлою кров’ю ворогів.

А в герцогській ложі причаїлися справжні господарі країни — члени виконавчого комітету Союзу боротьби чогось із чимось, і ось їх-то прем’єр-міністр боявся по-справжньому.

«Сини вільного Алаю! — повторював він про себе початок промови. — У важку годину, в годину випробувань, коли зуби кривавого дракона Ґуґу контрреволюції готові…»

— Пора! — дуже безцеремонно підштовхнув його ад’ютант.

На сцені, яку досі обтяжували лише розкішні декорації, було поспішно споруджено трибуну, обтягнуту новим алайським прапором — помаранчево-зелено-синім.

Ворушачи губами, Ґнор Ґін підійшов до трибуни й завмер.

Усередині трибуни, як коханець у шафі, сидів чоловік з дуже знайомим обличчям і підкидав на долоні гранату.