Атлантида

24

Човник, набираючи ходу, поїхав одним із проходів-труб, але завдяки повітряній подушці швидкості не відчувалося. Джек з Асланом розташувалися на протилежних сидіннях. Масивне тіло казаха займало майже весь простір. Джек вирішив, що вони спускаються у долину, до центральної споруди, яку він бачив із вікна «Пантеону».

Кілька секунд тому вони зупинялися, щоб підібрати ще одного пасажира, який наразі нерухомо стояв між ними. Це був кремезний, схожий на ведмедя чолов’яга у чорному щільному комбінезоні; він мав плаский ніс і свинячі очі, що без жодного виразу дивилися з-під виступаючих надбрівних дуг.

— Дозвольте мені відрекомендувати вашого охоронця, — доброзичливо сказав Аслан. — Володимир Юрійович Далмотов. Колишній спецназівець, ветеран війни в Афганістані, приєднався до чеченських бійців за свободу після того, як його брата було страчено, — за те, що той задушив офіцера, який послав його взвод на смерть у Грозному. Після Чечні він найнявся на службу борцем за святу справу звільнення Абхазії — я про членів Аль-Каїди. Я знайшов його за кривавим слідом із тіл, який він залишав по собі. Він не вірить у Бога, але Аллах прощає йому.

Човник зупинився. Двері розчинилися, і всередину увійшли двоє слуг. Вони допомогли Асланові підвестися на ноги. Здогадавшися, що Костас і Катя досі на острові, Джек тягнув час. Коли Далмотов підштовхнув його до виходу, він побачив, що на плечі охоронця висить «Узі», але бронежилета на ньому немає.

Приміщення, в якому вони опинилися, являло собою разючий контраст із заколисливою пишнотою помешкань. Це був величезний ангар. Двері відчинилися, і Джек побачив уже знайомий йому вертолітний майданчик. На бетоні стояло громіздке тіло «Гайнда». Довкола гелікоптера порпалися техніки, поруч напоготові стояв заправник пального.

— Саме на ньому ми прилетіли з острова минулої ночі, — повідомив Аслан. — А тепер він готовий здійснити те, заради чого був побудований.

Вид на довкілля почасти загороджував автомобіль із безбортовою платформою, що стояв перед дверима. Джек побачив, як група чоловіків почала розвантажувати машину, ставлячи великі дерев’яні скрині стосами біля вішака з льотчицькими комбінезонами.

Щось мовивши до Аслана, Далмотов пішов до виходу. Узявши одну зі скринь, він голими руками розкрив її та почав витягати й збирати те, що було всередині. Ще до завершення складання Джек упізнав «Барет М82А1», либонь, найнебезпечнішу снайперську ґвинтівку в світі. Вона стріляла патронами для кулемета «Браунінґ» 50 калібру або їхнім російським еквівалентом калібру 12,7 міліметра, і постріл із цієї зброї був здатний пробити броню панцерника з п’ятисот метрів або знести людині голову з відстані втричі більшої.

— Мій скромний внесок до джихаду, — широко посміхнувся Аслан. — Мабуть, ви помітили наш центр підготовки снайперів за злітно-посадковою смутою. Далмотов є головним інструктором. До числа клієнтів входять Нова Бригада Ірландської Республіканської Армії та Аль-Каїда, і вони дуже задоволені з нашої роботи.

Джек згадав низку високопрофесійних нападів снайперів, що відбулися на початку року і знаменували собою нову жахливу фазу війни терористів проти Заходу.

Поки Далмотов спостерігав, як чоловіки збирають зброю, Джек слідом за Асланом пішов до складу в далекому кутку ангара. Всередині люди у робочих комбінезонах розбивали скрині та перевіряли їхній вміст. Коли повз них проїхав навантажувач, Джек звернув увагу на літери, написані червоним на боці скринь. Один зі знайомців Джека з військової розвідки розповідав, що перехопив партію скринь із таким самим написом, що йшла з Лівії. Це був «Семтекс», смертоносна пластикова вибухівка виробництва Чеської Республіки, яку використовувала ІРА у своїй кампанії терору, спрямованій проти Британії.

— Це наш головний перевалочний пункт, — повідомив Аслан. — Зазвичай сюди входять лише у костюмах хімзахисту, адже тут зберігається хімічна та бактеріологічна зброя, але я нещодавно транспортним гелікоптером відіслав останню партію до ще одного вдоволеного клієнта на Середньому Сході.

Аслан замовчав. Його руки були складені на животі, великі пальці повільно оберталися. Очі звузилися, він приглядався до чогось за Джековою спиною.

Джек уже навчився розпізнавати момент, коли в Аслана відбувається чергова зміна настрою.

— Треба сказати, що в мене є й один невдоволений споживач — його терпець ми випробовуємо аж з 1991 року. Коли ми побачили, що «Сіквест» виходить з Трабзона, то зрозуміли, що в нього може бути лише один пункт призначення: саме той, який назвала Ольга після аналізу давніх текстів. Під прикриттям темряви ми наблизилися до вулкана. Ви забезпечили мене чудовим захисним екраном, дозволивши потрапити туди, куди через політичні міркування мені не було ходу вже багато років. Тепер, якщо супутник помітить якусь діяльність, військовики вирішать, що це ваш цілком легальний науковий проект. Саме в цьому місці мив 1991 році мали зустрітися з підводниками, але цей дурень Антонов через свою некомпетентність потопив човен і зіпсував мою торгову операцію.

— Капітан Антонов доправив би свій вантаж, — тихо відповів Джек, — але на субмарині стався заколот, очолений замполітом. Імовірно, це був єдиний гарний вчинок за цілу історію існування КДБ.

— А ядерні боєголовки? — різко перервав його Аслан.

— Ми бачили лише звичайну зброю, — відповів Джек.

— Тоді чому моя дочка, ведучи перемовини з моїми людьми, загрожувала ядерним вибухом?

Джек на деякий час замовчав. Катя не повідомила йому цієї подробиці своїх перемовин у рубці управління.

— Мої люди вас не пустять, — тихо сказав він. — Ваші друзі-фундаменталісти не єдині у світі люди, готові померти заради ідеї.

— Можливо, вони змінять думку, почувши, яка доля чекає на вас та вашого приятеля-грека, якщо вони не здадуться, — лиховісно посміхнувся Аслан. Схоже, спокій уже повернувся до нього. — Гадаю, ви вважатимете наш наступний крок надзвичайно цікавим.

Вони залишили ангар іншим шляхом — відкритою платформою, що лежала на даху конвеєра, — і тепер рухалися до центральної будівлі, розташованої ближче до моря, приблизно в кілометрі від ангара. Через п’ять хвилин вони ступили на ескалатор, що підвіз їх до дверей ліфта. Ліфтер натиснув на кнопку верхнього поверху.

Видовище, що відкрилося перед очима Джека, було гідним космодрому НАСА. Розміри приміщення дорівнювали розмірам «Пантеону», але тут було встановлено безліч комп’ютерів і різноманітного електронного обладнання. Джек з Асланом вийшли з ліфта, і Джек побачив, що стоїть на центральному узвишші на зразок сцени, оточеному рядами комп’ютерів, які невпинно підморгували їм різнокольоровими моніторами. На стінах висіли великі екрани, на яких були зображені мапи та телевізійні картинки. Приміщення в цілому нагадувало модуль управління «Сіквеста», але було набагато просторішим. Засобів зв’язку й обладнання тут вистачило б, щоб успішно керувати невеличкою війною.

Двоє чоловіків допомогли Асланові сісти в електричне крісло-візок. Якісь сірі люди, що, згорбившись, нерухомо сиділи біля моніторів, здавалося, не помітили їхньої появи.

— Зазвичай я віддаю перевагу «Грифові»: там більше місця для людських емоцій, — сказав Аслан, відкинувшись на спинку крісла. — Але звідси я можу керувати всіма своїми операціями одночасно. З цього крісла я можу, майже не повертаючи голови, побачити, що зображено на будь-якому екрані в кімнаті.

Чоловік, що зі знервованим виглядом стояв неподалік, наблизився та, нахилившись, щось прошепотів Асланові на вухо. Обличчя казаха залишилося непроникним, але його пальці почали барабанити по підлокітнику крісла. Не сказавши ні слова, він натиснув на кнопку, і крісло понесло його до панелі управління, на екрані якої висвітилися цифри. Джек у супроводі Далмотова пішов слідом. Коли вони наблизилися, Джек відзначив, що екрани, розташовані ліворуч, були моніторами системи спостереження, подібної до тієї, що використовувалася у карфагенському комплексі. Монітори показували внутрішні приміщення будівлі.

Сірі люди тихо розступилися, пропускаючи Аслана до панелі. Джек зупинився за електричним візком, поруч із оператором, що сидів за клавіатурою панелі управління. Обіч став Далмотов.

— Ми нарешті встановили зв’язок, — англійською сказав оператор. — Супутник почне переказувати дані просто зараз.

Цей чоловік мав азійські риси обличчя, але, на відміну від більшості, одягненої в чорні комбінезони, був убраний у білу сорочку та джинси. З його акценту Джек зробив висновок, що чоловік здобував освіту в Англії.

Оператор подивився спочатку на Джека, потім — питально — на Аслана. Гладун зі сміхом кивнув, — вочевидь, не тому, що йому було байдуже, а тому, що був непохитно впевнений, що його гість ніколи нічого нікому не розповість.

Мозаїка пікселів на екрані згустилася в мапу Чорного моря. Південно-східний куток зображення досі був почасти затягнутий завісою хмар, останнім нагадуванням про минулий шторм. Теплобачення розцвітило зображення спектром кольорів. Проступила берегова лінія — це супутник сприймав інфрачервоне випромінювання з-під шару хмар. Оператор обрав квадрат і збільшив його зображення так, щоб воно зайняло весь екран. Він повторював це доти, доки більшу частину екрана не зайняв острів, центральна частина якого являла собою нестійку гаму відтінків червоного та жовтого: це випускала потужне теплове випромінювання гаряча магма в тілі вулкана.

На морі неподалік від острова лежала срібна пляма, що означала надводне судно. Оператор знову почав збільшувати зображення, розширивши його на весь екран; тепер можна було бачити об’єкти, менші за метр у розмірі. Судно нерухомо лежало у воді правим бортом до неба, його ніс був під водою, а з палуби стирчало те, що залишилося від стерна.

Охоплений жахом Джек упізнав у цьому інваліді «Сіквест»: попри значні пошкодження, помилитися було неможливо. Плями посиленого випромінювання показували місця, де бронебійні снаряди прошили корпус, залишивши діри, які зяяли, наче рани, що їх залишають у людському тілі кулі, випущені з особливо потужної зброї. Джек відчув, як його стискає лють. Узявшись за крісло, він повернув Аслана обличчям до себе.

— Де мої люди? — голосно спитав він.

— На зображенні немає зон підвищеної теплоти, що відповідали б людським тілам, — спокійно відповів Аслан. — Учора вранці двоє людей з екіпажу «Сіквеста» зробили неймовірну дурницю, вступивши у перестрілку з «Грифом». Як ви можете уявити, сили в битві були дуже нерівними. Ми бажаємо вислати «Гайнд» і позбутися цього сміття.

На палубі «Сіквеста» Джек побачив підняту та розгорнуту гарматну вежу. Дула були повернуті під неймовірним кутом: вочевидь, це стало наслідком прямого влучання. Джек знав, що Йорк і Гові не покинули б судна без бою. Залишалося сподіватися, що потім вони разом із рештою команди втекли на підводному апараті.

— Це були вчені та моряки, а не фанатики й головорізи, — холодно промовив Джек.

Аслан знизав плечима та знову повернувся до екрана.

На ньому тим часом з’явилося зображення іншого судна, розташованого ще ближче до острова. Коли зображення збільшилося, очі присутніх зупинилися на кормі. Там метушилися кілька людей, знімаючи два великі циліндри, вкриті рваними плямами теплового випромінювання, — здавалося, ці штуки горіли. Джек усвідомив, що дивиться на пошкодження, яких «Гриф» зазнав у бою. У ту саму мить Аслан ляснув пальцями, і плече вченого, наче лещата, стиснула чиясь рука.

— Чому мені нічого не сказали? — заверещав від люті товстун. — Чому це приховали від мене?

У приміщенні запанувала тиша. Аслан навів палець на Джека:

— Він не вартий викупу! Його буде ліквідовано, як і решту членів команди. Приберіть його з моїх очей!

Коли Джека вже тягли геть, він запам’ятав координати глобальної системи позиціонування, зображені на екрані супутника. На шляху до виходу з кімнати він удав, що після добрячого стусана Далмотова перечепився через один із моніторів системи спостереження. Ще коли вони з Асланом сюди заходили, Джек упізнав на двох екранах вхід до ангару та прохід, яким вони сюди потрапили. Падаючи на панель управління, вчений натиснув на клавішу «ПАУЗА». Камери спостереження мали завмерти в режимі «Стоп-кадр», але наразі всі очі були прикуті до «Грифа», й існувала ймовірність того, що цього ніхто не помітить.

Джек уже вранці вирішив, що не чекатиме пасивно розвитку ситуації. Він знав, що в Аслана швидко змінюється настрій, що після його останнього спалаху знову з’явиться показна гостинність, але покладатися на примхи людини, хворої на манію величі, навряд чи мало сенс.

Його шанс настав, коли човник летів від центра управління до ангара. Коли вони подолали половину шляху, Далмотов відійшов на крок, щоб глянути на платформу, яка з’явилася попереду. Це була миттєва втрата пильності, дитинна помилка, якої охоронець ніколи б не припустився, якби не прожив так довго в Аслановому королівстві. Зі швидкістю блискавки Джек викинув лівий кулак і вдарив Далмотова у спину. Сила цього удару порушила рівновагу Джекового тіла, й воно заскімлило від болю.

Такий удар напевно вбив би будь-яку звичайну людину. Джек доклав усієї сили до точки, розташованої трохи нижче від грудної клітки, — туди, де шок від удару здатен зупинити водночас серце й легені. Тому, коли Далмотов залишився нерухомо стояти, наче був кам’яним колосом, нечутливим до болю, Джек на мить розгубився. Але потім охоронець вимовив щось невиразне й опустився навколішки. Він іще кілька секунд залишався в цьому положенні, хоча його ноги тремтіли і підгиналися, а потім нарешті впав обличчям уперед і застиг.

Джек поклав тіло так, щоб його не побачили камери спостереження. Платформа вже спорожніла — люди перейшли на вертолітний майданчик, що був за ангаром. Коли човник зупинився, Джек вийшов, наостанку натиснувши на кнопку, що мала повернути човник і його непритомного пасажира до центру управління. У такий спосіб можна було виграти кілька десятків дорогоцінних секунд чи навіть хвилин.

Не вагаючись, він сміливо пішов на вертолітний майданчик. Щоб не викликати підозри, треба було триматися дуже впевнено. Опинившись біля вішака з льотчицькими комбінезонами, він обрав найдовший і натягнув його, потім наклав шолом так, щоб забороло бодай почасти прикривало обличчя.

Схопивши торбу з цупкої тканини, учений пройшов трохи далі та взяв одну зі снайперських Гвинтівок «Барет». Він спостерігав, як Далмотов складав таку Гвинтівку, тому швидко знайшов фіксатор. Від’єднавши дуло від приймача, він засунув і те, й інше до торби. Поряд стосами стояли коробки з написом «BMG», тобто Browning Machine Gun — кулемет системи «Браунінг». Джек узяв жменю масивних 12-міліметрових набоїв і теж укинув їх у торбу.

Застебнувши сувак торби, він рішуче пішов до виходу з ангара. Опинившись зовні, опустився на коліно та, вдаючи, що поправляє взуття, оглянув місцевість. Бетон був гарячим на дотик — літнє сонце випарувало дощову воду, що залишалася в калюжах після вчорашньої негоди. У яскравому промінні будівлі комплексу здавалися такими самими випаленими та знесиленими спекою, як і довколишні пагорби.

Джек уже встиг вирішити, до якого гелікоптера він піде. Найкращим був «Вервольф», але він разом із «Гавоком» стояв у далекому кінці майданчика. «Гайнд» стояв лише у двадцятьох метрах від входу та був готовий до злітання. «Гайндом» на Заході називали найпоширеніший у радянській армії вертоліт Мі-24. Його корпус зі східчастою подвійною кабіною буквально випромінював надійність і впевненість.

Джек розпростав плечі та підійшов до головного у групі техніків, який власне засував стрічку до приймача боєприпасів.

— Наказ від самого! — випалив Джек. — Обставини змінилися, і я маю вилетіти просто зараз.

Джекова російська була далекою від досконалості, — навпаки, говорив він із жахливим акцентом, — але він сподівався, що в середовищі казахів та абхазців це згодиться.

Його слова здивували техніка, але не надто.

— Набої ще майже не завантажені — у вас буде лише чотириста патронів калібру 12.7, але в усьому іншому ми готові до злітання. Можете сідати та виконувати попередню підготовку.

Джек повісив торбу на плече та через дверцята правого борту заліз до гелікоптера. Пірнувши до кабіни, він пересунувся на сидіння пілота та сховав торбу в куток. Розташування важелів управління не заповідало особливих проблем — Мі-24 не надто відрізнявся від інших бойових гелікоптерів, на яких Джек уже літав.

Накинувши ремені, він озирнувся назад і подивився крізь плексигласове скло кабіни. Над місцем стрільця було видно групу вантажників, що займалися двома відкритими вагонетками, на яких було накладено пускові установки для радіокерованих бронебійних ракет «Спайрел». «Гайнд» готували для останньої атаки на «Сіквест». У цю мить Джек побачив на виході з ангара двох людей у такому самому одязі, який був на ньому, — вочевидь, пілота та стрільця. Коли чоловік, із яким розмовляв Джек, узяв мобільника й стривожено підвів очі, Джек зрозумів, що його камуфляж розкрито.

Велетенський п’ятилопатевий ротор уже обертався, а подвійні турбовальні двигуни «Ізотов ТВЗ-117» потужністю у 2200 кінських сил встигли прогрітися. Оглянувши шкали приладів, Джек побачив, що паливний бак повний, а стрілки, які показують рівень мастила і тиск гідравліки, зупинилися у правій частині шкал. Залишалося сподіватися, що засоби протиповітряної оборони Асланової резиденції не встигнуть перепрограмуватися на один із власних гелікоптерів. Джек схопився за важелі: лівою рукою смикнув держак сектора газу та потягнув за важіль об’єднаного управління, а правою щосили рвонув уперед ручку управління циклічною відстанню.

За лічені секунди сила ударів ротора по повітрі неймовірно зросла, і «Гайнд», нахиливши носа, зірвався з бетону. На кілька нестерпно довгих митей він завис у повітрі, достосовуючись до сили тяжіння та напружуючи всю свою міць у боротьбі з нею. Ревіння мотора вдарило по будівлях довкола вертолітного майданчика, заглушивши всі інші звуки. Джек зі знанням справи штовхнув педалі, щоб запобігти бічному ковзанню, і в цю мить побачив, як із ангара вилітає людина-ведмідь. Далмотов відштовхнув вертолітників і кинувся до «Гайнда». «Узі» він навіть не скинув з плеча, — напевно, знав, що 9-міліметрові кулі нічого не вдіють з броньованою обшивкою бойової машини. Натомість, пробігаючи ангар, бойовик прихопив набагато небезпечнішу зброю.

Перша куля 50-го калібру, випущена з БМГ, прошила місце переднього оператора — саме його Джек зайняв би, якби знав, що гелікоптер має тандемне управління. Машина рвонула вперед, і друга куля влучила кудись у хвіст. Удар був настільки сильним, що розвернув фюзеляж, і Джекові довелося терміново вирівнювати гелікоптер.

Поки Джек змагався з важелями управління, ґвинтокрил злетів над ангаром і зі зростаючою швидкістю вирушив до південного краю затоки. Ліворуч залишилися футуристичні будівлі Асланової резиденції, а праворуч промайнули округлі обриси берегового корабля. За кілька секунд машина перетнула берегову лінію й опинилася над відкритим морем. Щоб не бути поміченим радарами, Джек тримався на мінімальній висоті, — шасі майже торкалися вершин гір. Витиснувши ручку сектора газу та до упору посунувши вперед важіль управління циклічною відстанню, Джек доволі швидко досяг максимальної для цієї моделі швидкості польоту над морем — 335 кілометрів на годину. Йому вдалося ще трохи збільшити цю цифру, коли він знайшов перемикач, що втягував шасі. Узбережжя швидко відступало на схід, а попереду лежало тільки безхмарне ранкове небо, яке біля обрію зливалося з синяво-сірим серпанком.

Опинившись у п’ятнадцяти морських милях від берега, Джек натиснув педаль, що управляла хвостовим ротором, і пересунув важіль циклічної відстані ліворуч, поступово повертаючи гелікоптер точно на південь. Він уже з’ясував, як увімкнути радар і систему глобального позиціонування, і ввів до системи координати острова, які запам’ятав ще три дні тому, під час перебування на «Сіквесті». Комп’ютер підрахував, що до острова залишалося сто п’ятдесят кілометрів, тобто півгодини польоту на такій самій швидкості. Незважаючи на високі витрати пального, вчений вирішив триматися на мінімальній висоті та максимальному газі, адже палива в баках було вдосталь.

Увімкнувши автопілот, Джек опустив забороло шолома, відкрив торбу та, не гаючи часу, почав складати Гвинтівку. Він знав, що не може ні на мить утратити обережності: Аслан докладе всіх своїх сил, щоб повернути його.