Атлантида

25

— Зупини гелікоптер та дочекайся машин супроводу. Негайно підкорись цьому наказові, інакше будеш знищений. Другого попередження не буде.

Джек раніше чув цей голос лише раз — його власник гортанно лаявся російською. І тепер той самий голос почувся в навушниках Джека. Учений упродовж польоту не вимикав рації й очікував, що його переслідувачі зв’яжуться з ним, щойно опинившись у зоні досяжності. Він уже десять хвилин спостерігав за екраном радара, а тепер побачив, як із півночі насуваються дві червоні точки. Швидкість і траєкторія їхнього руху не залишала сумнівів у тому, що це були «Гавок» і «Вервольф» з Асланової бази.

Джек перебував лише в десятьох морських милях на північ від острова, менш ніж у п’яти хвилинах льоту. Він пожертвував максимальною швидкістю, щоб, тримаючись якомога нижче, не бути поміченим радаром, і цей задум майже виправдався. Попри свій чималий вік, Мі-24 мав вищу граничну швидкість і потужніший мотор, ніж дві інші машини, але вони наздогнали його, рухаючись на більшій висоті і зменшивши в такий спосіб опір повітря.

Окрім 30-міліметрової швидкострільної гармати та двох двадцятизарядних батарей із 80-міліметрових ракет, і «Гавок», і «Вервольф» несли на собі смертоносне поєднання протикорабельних ракет та ракет класу «повітря-повітря» з лазерною системою наведення на ціль — цю зброю Джек бачив на базі. На жаль, на зовнішніх вузлах «Гайнда» цих ракет нині не було. Відтак, єдиним, чим Джек міг відповісти на атаку, був «рідний» для гелікоптера чотириствольний кулемет калібру 12,7 на носовій установці. Загалом це була дуже потужна зброя, в чому мали змогу особисто переконатися противники російської армії в Афганістані та Чечні, але за відсутності стрільця Джек міг управляти нею лише на фіксованій траєкторії польоту над відкритим простором. За швидкості стрільби 1200 пострілів за хвилину з кожного дула чотири стрічки бронебійних патронів по сто штук у кожній можна було вистріляти лише за 5 секунд. Цього було цілком достатньо, щоб завдати незліченних пошкоджень при стрільбі з короткої дистанції, — але відверто мало, щоб успішно сперечатися з двома такими грізними противниками.

Джек знав, що при прямому зіткненні його шанси наближатимуться до нуля; залишалося тільки сподіватися на раптовість удару.

— Ну гаразд, Далмотов, цього разу твоя взяла, — упівголоса проговорив Джек, скинувши газ та розвертаючи гелікоптер до ворога. — Але не сумнівайся, тобі залишилося обмаль часу.

Три гелікоптери зависли в лінію на висоті тридцять метрів над водою. Спадні потоки повітря від їхніх роторів створювали на поверхні вири піни. «Гайнд», що висів посередині, здавався вельми незграбним у порівнянні з двома іншими машинами, творці яких пожертвували войовничим виглядом заради маневреності. Праворуч від Джека був Мі-28, або «Гавок», як його називали на Заході. Своєю низько посадженою кабіною та виступаючим носом він нагадував розлюченого шакала. Подвійні співвісні ротори Ка-50, або «Вервольфа», що оберталися у протилежних напрямках, ніби й підкреслювали потужність гелікоптера, але водночас робили його дуже схожим на комаху.

Крізь куленепробивне скло на кабіні «Вервольфа» Джек навіть міг розгледіти горилоподібну фігуру Далмотова.

Далмотов наказав Джекові летіти в п’ятдесятьох метрах попереду від його ескорту. Коли три ґвинтокрилі машини повільно вирушили вперед, на північний схід, тріскіт їхніх роторів посилився до оглушливого гуркоту.

Як Джекові й наказували, він вимкнув рацію, яка могла привернути сторонню допомогу. Увімкнувши автопілот, він відкинувся на сидінні та поклав «Барет» собі на коліна, але так, щоб його раптом не помітили вороги. Довжина складеної Гвинтівки становила майже півтора метра, а важила вона чотирнадцять кілограмів. Щоб дуло не витикалося з-під обтічника, довелося зняти десятизарядний магазин. Правою рукою Джек перевірив, чи є у приймачі масивний патрон 50-го калібру. З кожним кілометром його шанси зменшувалися, і він знав, що має діяти якомога швидше.

Слушна нагода випала раніше, ніж він очікував. Через п’ять хвилин польоту гелікоптери раптом потрапили до теплового дрейфу — потоку теплого повітря, що залишився від минулого шторму. Машини наче опинилися на американських гірках, і «Гайнд» на мить відірвався від свого супроводу. Поки інші пілоти достосовувалися до цієї несподіванки, Джек не гаяв часу. Коли його вкотре кинуло вгору, він потягнув на себе важіль газу та смикнув за ручку колективного управління. Попри падіння обертів двигуна, висхідний потік тут був настільки потужним, що навіть при максимальному куті тангажа лопатей ротора цього вистачило, щоб різко злетіти вгору метрів на двадцять. Після цього «Гайнд» завис і знову почав опускатися. Дві інші машини пролетіли вперед, ледь не зачепивши своїми лопатями черева Мі-24. Джек умить опинився позаду ворогів. Це був класичний маневр повітряних боїв Першої світової, неодноразово з успіхом виконуваний британськими «Гаррієрами» проти швидкісніших аргентинських «Міражів» під час конфлікту на Фолклендських островах.

Джек вирішив використати бортовий кулемет проти правого гелікоптера. Максимально витиснувши газ, він кинув машину вбік — туди, де вже почав був зупинятися «Гавок». Увесь маневр тривав менше п’яти секунд: вороги ледь устигли звернути увагу на його відсутність, а ухилитися не змогли й поготів.

Коли Мі-24 опинився у п’ятдесятьох метрах за хвостом «Гавока», Джек клацнув запобіжником на кінчику важеля управління циклічною відстанню та натиснув на червону гашетку. Чотири кулеметні дула на носовій установці залилися оглушливим гавкотом, породивши такий потужний відбій, що Джека кинуло вперед. Кожне дуло випльовувало двадцять куль на секунду, викидаючи в обидва боки широкі дуги гільз. Упродовж п’яти секунд із носа «Гайнда» били чотири зубці вогню, спрямовані у хвіст «Гавока».

Деякий час здавалося, що Мі-28 просто ковтає кулі, які пронизували хвостову броню фюзеляжу. Потім від хвоста до носа раптом відкрилася зяюча діра, й кабіна разом із пілотом потрапили під зливу металу. «Гайнд» підлетів угору, і кінець черги зачепив турбовальний двигун «Гавока», відірвавши ротор, що закрутився, наче божевільний бумеранг. Минуло ще кілька секунд, і фюзеляж охопила величезна вогняна куля: це спалахнуло авіаційне пальне та здетонували боєприпаси.

Щосили потягнувши за важіль колективного управління, Джек підлетів над вогнем і ліг на паралельний до «Вервольфа» курс, опинившись метрах у тридцятьох позаду від нього. Він бачив, що пілот відчайдушно намагається впоратися з управлінням, — окрім висхідних потоків, давалася взнаки вибухова хвиля. Здавалося, Далмотов досі не може повірити в те, що трапилося, але Джек не гаяв часу: ще секунда, і він утратив би свою перевагу.

Він підняв «Барет» і вистрілив. Пролунав потужний тріскіт, від якого Джекові заклало вуха, й куля полетіла назустріч цілі. Джек побачив, що від верхньої частини фюзеляжу «Вервольфа» відлетіли іскри, та, вилаявшись, подав до стволу ще один патрон. Цього разу він прицілився трохи правіше — треба було компенсувати швидкість у 200 кілометрів. Постріл пролунав тієї миті, коли Далмотов одвів голову вбік, щоб подивитися на нього.

Як і більшість гелікоптерів, призначених для безпосередньої вогневої підтримки наземних сил, Ка-50 був добре захищений від стрільби знизу — броньовий щит під кабіною міг витримувати навіть 20-міліметрові снаряди. Його ахіллесовою п’ятою були верхня частина фюзеляжу та підвіски двигуна. Тут захисна обшивка була майже відсутня — нею пожертвували, щоб максимально захистити місця розташування екіпажу. Співвісний несучий ґвинт був водночас і сильною, і слабкою стороною Ка-50, машини надзвичайно маневреної: для того щоб розмістити дві головки для трилопатевих співвісних роторів, потрібен був вал, що виступав високо над фюзеляжем.

Другий патрон влучив у борт прямо під нижнім ротором, пробивши механізми та пошкодивши лінію управління. Декілька секунд здавалося, що нічого не трапилося: гелікоптер так само, опустивши носа, летів уперед. Але потім він почав труситися й під божевільним кутом пішов назад і вгору. Джек побачив, що Далмотов відчайдушно рве важелі управління. Навіть із такої відстані було видно, що держаки управління циклічною відстанню не реагують на його зусилля. Тоді Далмотов простяг руку і рвонув за червону ручку в себе над головою.

«Вервольф» єдиний із бойових гелікоптерів був обладнаний системою катапультування пілота. Раніше розв’язати цю проблему конструкторам заважало те, що ротор обертався над кабіною, але Камов розробив вельми оригінальну систему: у разі потреби гелікоптер відкидав Гвинти, після чого сидіння льотчика виштовхувало на безпечну для розгортання парашута висоту.

Вочевидь, узявшись за ручку, Далмотов відразу запідозрив: щось негаразд. Замість того, щоб відстрілитися, Гвинти залишилися на своєму місці, натомість один за одним почати вибухати заряди під ліхтарем кабіни. Ліхтар урізався в ротор і був відкинений далеко вбік. Гелікоптер позгинав лопаті, однак вони досі оберталися. Минули ще дві-три секунди, і крісло пілота у хмарі диму катапультувалося. За жахливим збігом обставин воно застрягло між двома наборами лопатей і, наче вогняне колесо на феєричному шоу, почало шалено обертатися, викидаючи вогонь. Гвинти зробили два повні оберти — і всі кінцівки Далмотова зрізало начисто, а голова його в шоломі полетіла геть, немов футбольний м’яч. Зробивши ще один оберт, ротори викинули свій моторошний вантаж, і той, здійнявши фонтан бризок, вдарився об воду та зник.

Джек спокійно подивився, як «Вервольф» виконав божевільний танок, описуючи дедалі менші кола. Через підвищення тиску повітря лопаті відлітали одна за одною, і нарешті фюзеляж врізався в море та вибухнув.

Не затримавшись ні на мить, Джек почав розвертатися на південь. Перед загибеллю гелікоптер Далмотова мав автоматично передати сигнал біди та свої координати, і техніки в Аслановому центрі управління вже спрямовували супутник на мастильну пляму й уламки на місті падіння «Вервольфа». Це видовище мало додатково підкинути дров до вогню Асланової люті, яка й без того палала щосили після пошкодження «Грифа». Джек знав, що тепер уся його цінність як заручника зійшла нанівець: Аслан жадатиме лише помсти.

Тут він помітив, що стрілка вимірювача пального небезпечно наблизилася до нуля. Ще десять хвилин тому бак був повний на три чверті. За цей короткий проміжок він ніяк не міг зужити такої кількості палива. Джек згадав про кулю з Гвинтівки Далмотова, яка влучила в кабіну, коли «Гайнд» злітав над вертолітним майданчиком. Не виключено, що ця куля перебила паливопровід, а трясанина, яка почалася після того, як гелікоптери потрапили до повітряної ями, в багато разів прискорила втрату пального.

Часу на те, щоб перевіряти припущення, не було, і Джек скинув газ, звівши витрату пального до мінімуму та опустившись на висоту у тридцять метрів. У ранковому серпанку мерехтіли віддалені обриси острова. Подвійна вершина вулкана, і дійсно дуже схожа на бичачі роги, була такою самою, якою Джек її вперше побачив три дні тому з борту «Сіквеста». Залишалося сподіватися тільки на те, що «Гайнд» донесе його до такого місця, з якого він зможе допливти до північного узбережжя острова.

Коли подвійні турбовали вже почали задихатися, перспективу Джекові на мить закрили клуби чорного диму. У повітрі пахло бездимним порохом і паленою пластмасою. Потім дим розвіявся, і Джек побачив менш ніж у двохстах метрах попереду корпус «Сіквеста».

Зображення, передані з супутника, так і не підготували його до жахливої дійсності. Провідний корабель Міжнародного морського університету гойдався на хвилях, лежачи на боці та зануривши носову частину у воду. Його надбудова була розтрощена до невпізнання, а правий борт геть укритий великими дірами від снарядів «Грифа», що продірявили обшивку, наче то був папір. Те, що судно досі трималося на поверхні, здавалося чудом, але Джек розумів, що передні перебірки недовго витримуватимуть натиск води, і тоді «Сіквестові» настане кінець.

Ледь тримаючись у повітрі, Мі-24 перелетів понівечений корабель і майже відразу почав знижуватися — ротор уже не здатен був його тримати. Мотор став видавати передсмертний кашель, і Джек зрозумів, що часу на роздуми вже немає.

Швидко розстебнувши ремені безпеки, він щосили посунув уперед важіль управління циклічною відстанню: у такий спосіб пілот максимально підняв хвіст і опустив ніс так, щоб йому не заважали стабілізатори. За кілька секунд гелікоптер мав носом уперед пірнути у воду. Джек миттєво скинув шолом, вистрибнув із кабіни та кинувся вниз. У польоті він схрестив ноги та щільно притиснув руки до грудей.

Відсутність шолома зводила ризик травми хребта до мінімуму, але навіть попри це удар об воду був просто жахливим. Джек ногами вперед пронизав поверхню, занурившись достатньо глибоко, щоб відчути різке зниження температури. Щоб уповільнити підйом, він розставив кінцівки й відразу відчув пронизливий біль у місці кулевого поранення: вочевидь, його рана розкрилася. Можливо, цьому посприяв і потужний струс від ударної хвилі, що пронизала воду. Випірнувши на поверхню, Джек побачив неподалік палаючі залишки «Гайнда» і подумав, що вони дуже легко могли стати його власним поховальним багаттям.

Він розламав балончик із вуглекислим газом на своєму рятувальному жилеті та поплив до «Сіквеста». Раптом на нього наринула втома — викид адреналіну до крові вже не компенсував тривалої і значної витрати сил.

Ніс «Сіквеста» так глибоко пішов під воду, що Джекові вдалося пропливти над зануреним півбаком і вилізти на похилу палубу перед гарматною вежею. Саме тут учора прийняли останній бій Йорк та Гові. Похмуро оглянувши цю сцену, Джек скинув рятувальний жилет і почав обережно пробиратися до залишків палубної рубки. Вже простягнувши руку до ручки дверей, він послизнувся, важко вдарився об палубу та з відчаєм побачив, що причиною його падіння стала скипіла кров, багряним шаром якої була рясно вкрита палуба.

Сенсу залишатися на місці загибелі друзів не було, але для того, щоб підвестися та взятися за ручку понівечених дверей рубки, Джекові знадобилося з півхвилини відпочинку, а потім — напруження всіх фізичних і моральних сил.

І тут він із запізненням побачив краєм ока гелікоптер. Той був дуже далеко, над самим краєм острова, а звук його Гвинта потонув у тріскоті «Сіквеста», що розпадався на очах. Джек згадав незайняте місце на вертолітному майданчику і здогадався, що в Аслана, мабуть, був четвертий гелікоптер. Судячи з обрисів, це був Ка-28 «Гелікс», що злетів з борту «Грифа». Прищулившись проти сонця, Джек побачив, що гелікоптер, тримаючись низько над водою, летить просто на нього. Вертоліт атакував його далеко не вперше в житті, але ще ніколи Джек не почувався таким вразливим.

Удалині щось спалахнуло, і до корабля з жахливою швидкістю почало наближатися сяйво, що відділилося від гелікоптера. Це була важка протикорабельна ракета, ймовірно, одна з тих лиховісних боєголовок «Екзосет АМ-39», що їх він бачив на Аслановому складі. Джек пірнув до люка та скотився на нижню палубу, в буквальному розумінні слова ввалившись у командний модуль. Він почав крутити коліща, що зачиняло люк, і тут повітря розірвав тріск неймовірної сили. Джека кинуло об перебірку, і світ для нього миттєво поринув у темряву.