Нотатки
1
Модель медицини, що розглядає хворобу на індивідуальному рівні і лікує кожного хворого окремо.
2
Модель медицини, яка розглядає хворобу в ширшому соціальному та системному контекстах
3
Одна з найбідніших і найнебезпечніших дільниць Нью-Йорка.
4
Подібна до бейсболу вулична гра.
5
Переклад Любомира Шерстюка.
6
John Milton, Paradise Lost, in John Milton: Complete Poems and Major Prose, ed. M. Y. Hughes (New York: Odyssey Press, 1667/1957). Цитата з книги 1, c. 254. Опис «чортячої ради» у книзі 2, с. 44-389.
7
Cupiditas (лат. жадібність)—прагнення до багатства або влади над іншими.
Також це слово означає бажання привласнити або поглинути все те, що є іншим, ніж «я». Наприклад, блуд і зґвалтування є формами cupiditas, тому що в їхньому контексті людина—це річ, спосіб догодити власним бажанням. Убивство з метою прибутку—також cupiditas. Це суперечить концепції caritas (лат. милосердя), що означає уявлення про себе як про частину ланцюжка любові, в якому кожна людина цінна сама собою, але інший є рівноцінним. «Поводьтеся з іншими так, як хотіли б, щоб поводилися з вами»—це слабке вираження caritas. Латинське «Caritas et amor, Deus ibi est», ймовірно, є кращим вираженням концепції «де милосердя і любов, там і Бог».
8
Elaine Pagels, The Origin of Satan. New York: Random House, 1995.—C. xvii.
9
D. Frankfurter, Evil Incarnate: Rumors of Demonic Conspiracy and Satanic Abuse in History. Princeton, NJ: Princeton University Press, 2006.—C. 208-209.
10
Книжки, які варто прочитати, щоб дослідити інші психологічні перспективи зла: R. F. Baumeister, Evil: Inside Human Cruelty and Violence. New York: Freeman, 1997; A. G. Miller, ed. The Social Psychology of Good and Evil. New York: Guilford Press, 2004; M. Shermer. The Science of Good & Evil: Why People Cheat, Gossip, Care, Share and Follow the Golden Rule. New York: Henry Holt, 2004; E. Staub, The Roots of Evil: The Origins of Genocide and Other Group Violence. New York: Cambridge University Press, 1989; J. Waller, Becoming Evil: How Ordinary People Commit Genocide and Mass Killing. New York: Oxford University Press, 2002.
11
Стрімко зростає кількість літератури з психології культури, де порівнюється поведінка, цінності та інші характеристики суспільств, які можна поділити на такі, що заохочують індивідуалізм або колективізм. Добрим текстом для початку ознайомлення з тематикою є: Н. Markus, S. Kitayama, Models of Agency: Sociocultural Diversity in the Construction of Action, y: Nebraska Symposium on Motivation, ed. V. Murphy-Berman, J. Berman, Cross-Cultural Differences in Perspectives on Self Lincoln: University of Nebraska Press, 2003.
12
Один із найкращих оглядів есенціалістичних концепцій, що часто використовуються в психології, можна знайти в: Susan Gelman, The Essential Child: Origins of Essentialism in Everyday Life. New York: Oxford University Press, 2003. Іншим вартісним джерелом, де розглядається вплив розуміння інтелекту на успіх у багатьох ділянках життя—притому есенціальний (незмінний) погляд висувається проти інкрементального (змінного), — є підсумування Карол Двек її багаторічних оригінальних дослідень: С. Dweck, Mindset:
The New Psychology of Success. New York: Random House, 2006.
13
Конструктивний підхід до роботи з такою агресією в школі можна знайти в праці мого колеги Елліотта Аронсона. Він використовує сили психологічних знань і пропонує дорожню карту змін соціального середовища школи так, щоб співпраця і співчуття замінили суперництво і несприйняття:
Е. Aronson, Nobody Left to Hate: Teaching Compassion After Columbine. New York: Worth, 2000.
14
Heinrich Kramer, Jakob Sprenger, The Malleus Maleficarum of Kramer and Sprenger.
The Witches’ Hammer (зредаговано та перекладено: Rev. Montague Summers.
New York: Dover, 1486/1948). Твір написав німецький чернець-домініканець. Цікавий скорочений виклад і коментарі Стефані де-Баррі (1994) (режим доступу: http://web.archive.org/web/20050323085727/http://www.users.bigpond.net.au/greywing/Malleus.htm).
15
Цю химерну теологію слід розглядати крізь призму загальноприйнятного тоді насильства щодо жінок. Історик Анна Бартсов показує, наскільки воно було поширеним, системним та суспільно сприйнятним, що й дало поштовх цьому «відьомському божевіллю»: A. L. Barstow, Witchcraze: A New History of European Witch Hunts. San Francisco : HarperCollins, 1995.
16
C. Wright Mills, The Power Elite. New York: Oxford University Press, 1956.—C. 3-4.
17
Sam Keen, Faces of the Enemy: Reflections on the Hostile Imagination (доповнене видання: NewYork: Harper & Row, 1986/2004). Також варто переглянути потужний фільм за цією працею, знятий режисером Білом Джерсі та Семом Кіном. Докладніше див.: www.samkeen.com.
18
Гомер, Іліада. Пісня шоста, рядок 58-60 (переклад Бориса Тена).
19
L. W. Simons, «Genocide and the Science of Proof», National Geographic за січень 2006 року, c. 28-35. Також див. проникливий аналіз масових убивств у розділі: D. G. Dutton, Е. О. Doyankowski, М. Н. Bond, Extreme Mass Homicide: From Military Massacre to Genocide, y: Aggression and Violent Behavior, вип. 10, травень—червень 2005 року. — С. 437-473.
20
Декотрі з цих сумних історій про використання ґвалтування як знаряддя терору щодо незгідних крутиться довкола однієї жінки, яку Петер Лендесман у своєму розслідуванні назвав «Міністром зґвалтувань» у своєму звіті для журналу: Р. Landesman, «А Woman’s Work», The New York Times за 15 вересня 2002 року (c. 82-ff.l31). Всі наступні цитати походять звідси.
21
J. Hatzfeld, Machete Season: The Killers in Rwanda Speak. New York: Farrar, Straus and Giroux, 2005.
22
R. Dallaire, B. Beardsley, Shake Hands with the Devil: The Failure of Humanity in Rwanda. New York: Carroll and Graf, 2004.
23
Психолог Роберт Джей Літтон, автор праці «The Nazi Doctors», аргументує, що на війні ґвалтування є часто умисним знаряддям, мета якого—надзвичайно принизити і спричинити страждання не лише конкретній жертві, а й усьому її оточенню. «Жінка є символом чистоти, довкола якого повстає сім’я. Тому брутальний напад на нього стигматизує всіх. Це приниження відлунює серед уцілілих і в усіх їхніх сім’ях. У цей спосіб ґвалт є гіршим, ніж смерть» (Landersman, с. 125. Також див.: A. Stiglmayer, ed. Mass Rape: The War Against Women in Bosnia-Herzegovina. Lincoln: University of Nebraska Press, 1994).
24
I. Chang, The Rape of Nanking: The Forgotten Holocaust of World War II. New York: Basic Books, 1997.—C. 6.
25
A. Badkhen, «Atrocities Are a Fact of All Wars, Even Ours», San Francisco Chronicle за 13 серпня 2006 року. — C. E1-E6; D.Nelson and N. Turse, «А Tortured Past», Los Angeles Times за 20 серпня 2006 року. -C. Al, ff.
26
A. Bandura, B. Underwood, M. E. Fromson, «Disinhibition of Aggression Through Diffusion of Responsibility and Dehumanization of Victims», Journal of Research in Personality, 9 (1975). —C 253-269.
27
Цитата зі статті в New York Times про дослідження відмкнення моралі серед пов’язаних із виконанням смертної кари пенітенціарних працівників. Benedict Casey, «In the Execution Chamber the Moral Compass Wavers», The New York Times за 7 лютого 2006 року. Також див.: M.J. Osofsky, A. Bandura, Р. G. Zimbardo, «The Role of Moral Disengagement in the Execution Process», Law and Human Behavior, 29 (2005). —C. 371-393.
28
Я недавно розкривав цю тему в моїй промові під час отримання нагороди Фундації Гавела VIZE 97 (5 серпня 2005 року, в день народження Гавела, колишнього президента Чехії та героїчного лідера революції). Див.: Philip G. Zimbardo, Liberation Psychology in a Time of Terror, Prague: Havel Foundation, 2005. (Режим доступу: http://zimbardo.com/downloads/Havel%20Award%20Lecture.pdf)
29
Rabindranath Tagore, Stray Birds. London: Macmillan, 1916.—C. 24.
30
Це раннє дослідження і теорія знеособлення були підсумовані в розділі: «The Human Choice: Individuation, Reason, and Order Versus Deindividuation, Impulse, and Chaos», 1969 Nebraska Symposium on Motivation, ed. W. J. Arnold, D. Levine. Lincoln: University of Nebraska Press, 1990. — Crop. 237-307. Свіжішу статтю про вандалізм можна знайти в: Р. G. Zimbardo, U. Decay, Vandalism, Crime and Civic Engagement, in Schrumpfende Stadte / Shrinking Cities, ed. F. Bolenius. Berlin: Philipp Oswalt, 2005.
31
Лідером дослідницької команди в Бронксі був аспірант Скотт Фрейзер, а його відповідником у Пало-Альто—Еббі Еббесен.
32
«Diary of an Abandoned Automobile», Time за 1 жовтня 1968 року.
33
Ми мусили погодити з місцевою поліцією проведення цього польового дослідження, тож вони мені повідомили про занепокоєння сусідів, що покинуту машину тепер вкрадено—злодієм вважали мене.
34
«Теорію розбитих вікон» уперше представлено в: J. Q. Wilson, G. L. Kelling, «The Police and Neighborhood Safety», The Atlantic Monthly за березень 1982 року.—Стор. 22-38.
35
Я допомагав розробляти програму вишколу антивоєнних активістів, у якій використовувались базові стратегії та тактики переконування із соціальної психології, в ході забезпечення громадської підтримки на найближчих виборах для кандидатів, які підтримували мир. Разом з Бобом Абельсоном, моїм колишнім учителем із Єлю, ми створили підручник: R. Р. Abelson, Р.
G. Zimbardo, Canvassing for Peace: A Manual For Volunteers. Ann Arbor, Mich.: Society for the Psychological Study of Social Issues, 1970.
36
Перша з цих сутичок між поліцією й студентами мала місце в університеті Вісконсину в жовтні 1967 року. Студенти почали протестувати проти проведення на території університету вербування до Dow Chemical, творця сумнозвісних напалмових бомб, якими випалювали землю та людей у В’єтнамі.
Там також ректор університету діяв у поспіху і, намагаючись стримати студентів, поклався на міську поліцію, яка натомість зупинила їх сльозогінним газом, побила кийками та покалічила. Я пригадую особливо яскравий образ у пресі, де з десяток копів б’є одного поваленого на землю студента. Більшість поліцейських не можна розпізнати, оскільки вони в протигазах або зняли нумеровані куртки. Анонімність плюс влада становлять рецепт катастрофи. Наслідком цього стала мобілізація студентів по всій території США. Більшість із них не цікавились політикою та ніколи не брали участь у подібних заходах, на відміну від їхніх європейських колег, які дослівно пішли на барикади, обороняючи перед обмеженнями уряду вільний доступ до освіти, та запобігаючи іншим несправедливостям.
У травні 1970 року студенти Кентського університету (Огайо) почали протестувати проти розпалювання Ричардом Ніксоном та Генрі Кіссинджером В’єтнамської війни у Камбоджі. Деякі студенти підпалили будівлю корпусу підготовки офіцерів запасу (КПОЗ). Тисяча національних гвардійців отримала наказ окупувати університетський кампус, обробляючи студентів сльозогінним газом. Губернатор штату сказав на телебаченні: «Ми збираємось викоренити проблему, а не лікувати симптоми». Це злощасне висловлювання створило основу для крайніх дій гвардійців стосовно студентів, що нібито створювали проблему, яку необхідно «викоренити», без переговорів та примирення.
Коли групка неозброєних студентів зібралась 4 травня і рушила в бік сімнадцяти гвардійців із зарядженими рушницями, один із військових запанікував і вистрелив просто в них. Миттєво більшість гвардійців почали стріляти в студентів. Протягом трьох секунд зроблено шістдесят сім пострілів. Чотирьох осіб убито, вісьмох поранено. Серед них були й такі особи, як Сандра Шоєр, яка проходила поряд на відстані 120 метрів, або Білл Шредер—за іронією, студент КПОЗ,—які не брали участь у протесті та які стали «супутніми жертвами».
Один із військових пізніше сказав: «Мій розум казав мені, що це неправильно, але я вистрелив». Ніхто не поніс відповідальність за ці вбивства. Хрестоматійне фото цього нещастя показує молоду дівчину, яка з жахом кричить над тілом убитого студента. Це збудило ще більші антивоєнні настрої в США.
Менш відомий, ніж стрілянина в Кентському університеті, але подібний випадок трапився лише десятьма днями пізніше в Джексонівському коледжі в Міссісіпі, де трьох студентів застрелено та дванадцятьох поранено, коли національна гвардія окуповувала університетський кампус.
На противагу цим смертельним зіткненням, більшість дій протягом загальнодержавного студентського страйку в травні 1970 року мали відносно мирний характер, проте часами вибухало насильство. У багатьох випадках уряди штатів ужили заходів, щоб запобігти насильству. В Каліфорнії губернатор Роналд Рейґан закрив усі двадцять вісім університетських кампусів на чотири дні. Гвардійців прислали в кампуси університетів Кентуккі, Південної Каліфорнії, Іллінойсу (в Урбані) та Вісконсину (в Медисоні). Протистояння відбулися в Берклі (університеті Меріленду). В коледжі Фресно в Каліфорнії запальною бомбою знищено комп’ютерний центр вартістю мільйон доларів.
37
Цю програму розпочали Стенфордський факультет психології та група студентів, що отримали підтримку від міської ради Пало-Альто, перед сесією якої я виступав зі спонукою проактивного примирення.
38
Цей опис підготовки до недільних арештів у поліцейському відділку базується не на документальних записах нашої взаємодії, а швидше на моїх спогадах, перемішаних з бажанням створити логічну сюжетну лінію. Мій опис експериментальних процедур та теоретичного підґрунтя випливає з того, що я перед тим пояснював капітанові Цуркеру та директорові телебачення (заохочуючи співпрацю при арештах), операторові перед входом до відділку і поліцейським перед від’їздом. У такий спосіб я спробував передати важливу інформацію, не заплутуючи читача педантичним звітом. Причини цього дослідження базуються на ширшому теоретичному підґрунті: перевірці співвідношення впливу диспозиційних (особистісних) і ситуативних чинників для зрозуміння поведінкової трансформації в незнайомому поведінковому контексті. Це стане зрозумілим у наступних розділах.
39
Наступні три сценарії створено на основі доступної інформації щодо трьох наших несправжніх в’язнів: початкових анкетних даних і пізніших інтерв’ю, разом зі спостереженнями, вчиненими під час ранкових арештів. Звичайно, я трохи творчо підійшов до завдання побудови цих уявних сценаріїв. Проте, як ви побачите пізніше, в них існує багато паралелей з поведінкою хлопців у змодельованій в’язниці.
40
Там, де не зазначено інакше,—усі розмови в’язнів і наглядачів узято з розшифровки відео- та аудіозаписів експерименту Імена в’язнів і наглядачів змінено, щоб приховати їхні справжні особи. Матеріали щодо Стенфордського в’язничного експерименту, на які є посилання в цій книжці, а також усі оригінальні дані й результати дослідження зберігаються в Архіві історії американської психології в Акроні (Огайо). Усі майбутні матеріали також передадуть і вони зберігатимуться в цьому Архіві як доробок Філіпа Зімбардо. Для отримання інформації щодо матеріалів звертайтеся: www.uakron.edu або ahap@uakron.edu. СВЕ став предметом багатьох дискусій у медіа, і декотрі з учасників відкрили свої справжні дані. Проте тут я уперше так детально описую експеримент широкому загалу, тому вирішив змінити імена всіх в’язнів і наглядачів, щоб приховати їхні особисті дані.
41
Ці правила були розширеним варіантом правил, розроблених Джаффе з однокурсниками для проекту в рамках мого курсу «Соціальна психологія в дії» минулої весни. У межах цього курсу студенти вибирали з-поміж десяти запропонованих мною експериментів, кожен з яких досліджував різні аспекти функціонування осіб в інституціях (як-от будинки для літніх людей) чи сектах і соціалізацію в ролях в’язня й охоронця. Джаффе з десятком колег створили модель в’язниці в своєму гуртожитку упродовж вихідних—з драматичним, подібним до теперішнього експерименту результатом. Я давав деякі поради цим студентам, проте не знав, що вони пережили перш, ніж представили результати свого проекту наступного дня після в’язничних вихідних. Я був вражений інтенсивністю їхніх відкрито представлених перед великою лекційною групою почуттів: злості, фрустрації, сорому, а також збентеженням їхньою поведінкою в нових ролях (як своєю, так і друзів). Після того я провів для них усіх дебрифінг, на якому стало зрозуміло, що ця ситуація породила в них проблеми. Але з огляду на те, що вони добирали учасників серед друзів і самі розподіляли ролі, не було впевненості, чи це в них самих відбувалося щось незвичне, чи у в’язничному середовищі. Тільки контрольований експеримент із випадковим поділом на ролі в’язнів і охоронців зможе відділити диспозиційні та ситуативні причини. Це стало одним із поштовхів для планування і проведення наступного літа СВЕ.
Кінцевий звіт Джаффе було представлено 15-16 травня 1971 року під простою назвою: «Змодельована в’язниця» (його не було опубліковано.—Стенфордський університет, весна 1971 року).
42
Звіт охоронця після зміни.
43
Записано на плівку кінцеві враження в’язня.
44
План харчування на перший тиждень, узгоджений зі студентською їдальнею:
Неділя—тушкована яловичина;
Понеділок—квасоля з соусом чилі;
Вівторок—запечений пиріг з куркою;
Середа—індик по-королівськи;
Четвер—кукурудзяні оладки з беконом;
П’ятниця—спагеті з фрикадельками;
Сніданки—150 мл соку, пластівці або яйця накруто й яблуко;
Обіди—2 шматки хліба з нарізкою: шинкою, вареною чи ліверною ковбасою. Яблуко, тістечко, вода або молоко.
45
Ретроспективний щоденник в’язня.
46
Ретроспективний щоденник в’язня.
47
Ретроспективний щоденник в’язня.
48
Архівний лист в’язня.
49
Цитата з інтерв’ю для NBC Chronolog: ефір в листопаді 1971 року.
50
Ретроспективний щоденник охоронця.
51
Розшифровки відеозапису з інструктажу охоронців. Див.: DVD Quiet Rage: The Stanford Prison Experiment.
52
Цитати з цього і наступних розділів, що описують СВЕ, походять з різноманітних джерел даних, які я намагатимуся вказувати (особливо коли це корисно). Серед цих архівних даних є: розшифровки відео- і аудіозаписів експерименту, написані наприкінці змін звіти охоронців, інтерв’ю учасників наприкінці дослідження, надані після проведення певного часу вдома (зазвичай протягом кількох тижнів) кінцеві оцінки та ретроспективні щоденники учасників, аудіозаписи проведених телепрограмою Chronolog NBC інтерв’ю (вересень 1971 року, ефір в листопаді 1971 року), й особисті спостереження і спогади безпосередньо по завершенні досліду, які Крейґ Гейні, Кристина Маслач і я опублікували в статті. Ця цитата походить з фінальної оцінки.
53
Якщо не зазначено інше, всі діалоги між в’язнями й охоронцями взято з розшифровки відеозаписів експерименту.
54
Звіт охоронця після завершення зміни.
55
Ретроспективний щоденник охоронця.
56
Ретроспективний щоденник охоронця.
57
Цей викрик в’язня 8612 є одним із найдраматичніших моментів всього дослідження. Щоб симуляція вдалася, кожен мусить погодитися діяти так, ніби це реальна в’язниця, а не експериментальна модель тюрми. В певному сенсі це вмикає групову самоцензуру, що передбачає мовчазну згоду прибирати всі події у в’язничні, а не в експериментальні метафори. Тобто кожен знає, що це лише експеримент, але поводиться так, ніби це була справжня в’язниця. 8612-й розбиває цю згоду, кричачи, що це не в’язниця, а всього лиш експериментальна симуляція. Коли він додав конкретне, хоча й дивне пояснення—у справжній в’язниці вони так не роблять, не забирають ліжка та одежу,—посеред довколишнього хаосу запанувала тиша. Тоді інший в’язень відкрито підважив його твердження, просто заперечуючи: «Роблять». Після цього обміну правила самоцензури зміцнилися, і решта в’язнів, охоронців та персоналу продовжили накладати самообмеження на очевидну правду. Про повне висвітлення механізмів самоцензури див.: D. Miller, An Invitation to Social Psychology: Expressing and Censoring the Self. Belmont, CA: Thomson Wadsworth, 2006.
58
Ретроспективний щоденник в’язня.
59
Запис бесіди з охоронцем.
60
Не зовсім зрозуміло, який «контракт» він має на увазі. Дивіться сторінку, присвячену дослідженню (www.prisonexp.org), щоб знайти отриманий учасниками опис дослідження, підписану ними згоду та заявку Комісії з контролю залучення осіб до експериментальних досліджень Стенфордського університету.
61
Ретроспективний щоденник в’язня.
62
Ретроспективний щоденник в’язня.
63
Ретроспективний щоденник в’язня.
64
Цитата з нашого розділу-спогаду СВЕ: Р. G. Zimbardo., С. Maslach, and С. Haney. Reflections on the Stanford Prison Experiment: Genesis, Transformations, Consequences, y: ed. T. Blass, Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm. Mahwah. NJ: Erlbaum, 1999. - C. 193-237.
65
Там само. - C. 229.
66
Фінальне інтерв’ю в’язня.
67
Якщо не зазначено інше, усі діалоги між в’язнями й охоронцями взято зі стенограм відеозаписів, зроблених під час експерименту.
68
Звіт охоронця після завершення зміни.
69
Інтерв’ю для NBC Chronolog (листопад 1971 року).
70
Ретроспективний щоденник охоронця.
71
Ретроспективний щоденник в’язня.
72
Таємно записане підсумкове інтерв’ю з доктором Зімбардо.
73
Ретроспективний щоденник в’язня.
74
Ретроспективний щоденник в’язня.
75
Еміліано Сапата (1879-1919)—національний герой Мексики, один із лідерів Мексиканської революції проти диктатури Порфіріо Діаса 1910 року. Його ім’ям названо житлові комплекси, вулиці, міста у всій країні. Час від часу його зображують на мексиканських банкнотах різної номінальної вартості.—Прим. ред.
76
УВМД надало цей грант з метою вивчення деіндивідуалізації (див. Розділ 13), з нього було покрито витрати в’язничного експерименту. Номер гранту УВМД N001447-A-0112-0041.
77
Роберт МакНамара (анг. Robert McNamara) (1916-2009)—американський політик, колишній міністр оборони США. Американці вважають його головним ідеологом війни у В’єтнамі (1959-1975).—Прим. ред.
78
«Час на моєму боці» (англ.)—Прим. ред.
79
Див.: Leon Festinger, A Theory of Cognitive Dissonance, Stanford, CA: Stanford University Press, 1957. Також дивіться видання моїх студентів, колег із Нью-Йоркського університету, під моєю редакцією: Philip G. Zimbardo, ed., The Cognitive Control of Motivation, Glenview, IL: Scott, Foresman, 1969.
80
Див.: Irving Janis, Leon Mann, Decision Making: A Psychological Analysis of Conflict, Choice, and Commitment, New York: Free Press, 1977
81
Усі діалоги між охоронцями, в’язнями, співробітниками і священиком подано зі стенограм відеозаписів, доповнено моїми нотатками й особистими спогадами. Ім’я священика змінено, але все інше—інформація про нього і його спілкування з в’язнями і мною—передано якнайточніше.
82
У статті 459 КК США йдеться про незаконне проникнення в чуже приміщення або на територію з метою заволодіння майном чи заподіяння шкоди.—Прим. ред.
83
«Сутінкова зона» (англ. The Twilight Zone)—популярний в 1960-х телесеріал, в якому реальність у химерний спосіб перемішується з фантастикою.—Прим. пер.
84
Ми побачимо таку саму реакцію в Розділі 14, коли реальний охоронець, штаб-сержант Фредерік в Абу-Ґрейб, скаржиться на нестачу чітких інструкцій щодо поводження з в’язнями.
85
Звіт охоронця після завершення зміни.
86
Ретроспективний щоденник в’язня.
87
Таємно записане підсумкове інтерв’ю з доктором Зімбардо.
88
Інтерв’ю для NBC Chronolog (ефір у листопаді 1971 року).
89
«Велика благодать» (англ.)—відомий християнський гімн, автором якого є проповідник Джон Ньютон.— Прим. ред.
90
«Пливи, пливи, пливи, човне» (англ.) —відома дитяча пісенька.—Прим. ред.
91
Переклад Сергія Кузнєцова—Прим. ред.
92
Річард Ніксон (1913-1994)—37-й президент Сполучених Штатів Америки.—Прим. ред.
93
Заради цікавості додам, що обговорювані мною в цій передачі питання дегуманізації в’язнів і влади охоронців бачив адвокат відомого ув’язненого темношкірого політика-радикала Джорджа Джексона. Я отримав від нього листа в суботу пополудні (21 серпня 1971 року), в якому мене запросили стати експертом захисту в процесі, де Джексона звинувачено у вбивстві охоронця за справою Братів із тюрми Соледад. Він хотів, щоб я поспілкувався з його клієнтом, що перебував неподалік, в одиночці Санквентинської в’язниці, яку іронічно називали «Центр максимального виправлення» (можливо, запозичення з роману Джорджа Орвелла «1984»). На жаль, я не зміг цього зробити, бо тієї суботи Джексона вбили під час буцімто втечі з в’язниці. Проте я брав активну участь як експерт у різних справах згодом. В одній з них Федеральний суд назвав Центр виправлення місцем «жорстоких і ненормальних покарань». Крім того, я був експертом на другому слуханні, яке стало відомим як процес про змову з метою вбивства Санквентинської шістки. Слухання відбувалося в елегантній будівлі суду округу Меріленд, спроектованій Френком Ллойдом Райтом, що представляло майже комічний контраст із будівлями Центру виправлення.
94
Дитяча хороводна гра. —Прим. ред.
95
Фінальне інтерв’ю в’язня.
96
Раніше, в середу, було засідання комісії з умовно-дострокового звільнення, що в деталях буде описано в наступному розділі. Проте жодного в’язня не звільнено умовно-достроково, і я не зовсім упевнений, що саме «Сержант» має на увазі, мабуть, він говорить про двох випущених через нервовий зрив. Можливо, охорона сказала решті, що їх звільнили достроково, щоб підтримувати в них надію. Під «максимальною охороною» розуміється, що вони перебувають у карцері.
97
Фінальне інтерв’ю в’язня.
98
«Холоднокровний Люк»—американський художній фільм 1967 року, де зображено життя в’язнів у тюрмі в Флориді. Приниження і жорстоке поводження там стають звичайним явищем. Фільм знято за мотивами однойменного роману 1965 року американського письменника й журналіста Дона Пірса.—Прим. ред.
99
Коли я вкотре переглядаю цю сцену на відеозаписі, я раптом розумію, що цей охоронець, розігруючи свою версію ролі Стротера Мартина—жорстокого наглядача в «Холоднокровному Люку», виглядає і поводиться як актор Пауерс Бут у ролі сумнозвісного Джима Джонса в фільмі «Гаянська трагедія». Тільки ця страшна трагедія відбудеться через шість років. (Йдеться про фільми «Холоднокровний Люк» (1967, сценарій Дона Пірса, режисер Стюарт Розенберґ, Пол Ньюман у ролі Люка Джексона) і «Гаянська трагедія» (1980, режисер Уільям Ґрем).)
100
Карло Прескотт розпочав засідання таким монологом перед членами комісії: «Комісії з умовно-дострокового звільнення відомі тим, що відхиляють прохання ідеальних кандидатів (тобто хлопців, які здобули у в’язниці освіту, корекцію чи консультації). Вони відкидають цього хлопця тому, що він бідний, рецидивіст, з поганого району, або його батьки померли, чи у нього немає заробітку, тільки тому, що їм не подобається його обличчя, або він підстрелив поліцейського в палець. Вони беруть якогось чудового хлопця, що ніколи не створював жодних проблем... ідеального в’язня і відмовляють йому три, чотири, п’ять, шість разів. Молоді хлопчаки, які мають найбільше шансів повернутися до в’язниці, які настільки змінені й сформовані в’язничними умовами, що навряд чи адаптуються до суспільства,—таких випустити для комісії є найкращим варіантом. Варіантом значно кращим, ніж звільнення зрілих чоловіків, які поводяться натурально, які ніколи не створювали жодних проблем і можуть триматися від крадіжок й афер достатньо далеко, щоб не потрапити знову за ґрати. Хоча це й звучить безглуздо, так відбувається, бо в’язниці—величезний бізнес. Тюрми потребують в’язнів. Люди, які потрапили сюди і повкладали все у своїх головах, після виходу звідси вже не повернуться—на волі надто багато речей, якими вони можуть зайнятися. Але ті, хто потрапили сюди на невизначений термін... коли ви говорите їм [як комісія з умовно-дострокового звільнення]: “У мене достатньо можливостей, щоб грати в ці ігри”—ви говорите, що, по суті справи, комісія з умовно-дострокового звільнення не мусить розглядати найочевидніші обставини, якими є...»
101
Якщо не зазначено інше, усі діалоги в’язнів і охоронців взято зі стенограм відеозаписів, зокрема й розмова під час слухань комісії з умовно-дострокового звільнення.
102
Корейська війна (1950-1953)—збройний конфлікт між Корейською Народно-Демократичною Республікою і Південною Кореєю. Доволі часто його розглядають як опосередковану війну між США та об’єднаними силами КНР і СССР.—Прим. ред.
103
Я відвідав багато слухань комісій з умовно-дострокового звільнення у Вакавіллській в’язниці (Каліфорнія) у межах проекту громадського захисту, на чолі з адвокатськими бюро Сиднея Волінського з Сан-Франциско. Проект розроблено з метою оцінки функціонування комісій з умовно-дострокового звільнення в системі невизначених термінів, яку на той час хотів відмінити Каліфорнійський пенітенціарний Департамент. У цій системі судді могли замість фіксованого терміну обмеження волі встановити межі терміну покарання, наприклад, від 5 до 10 років. Проте зазвичай ув’язнені відсиджували верхні межі покарання.
Мені було лячно і сумно спостерігати, як кожен в’язень відчайдушно намагається переконати комісію з двох людей, що він заслуговує на дострокове звільнення,—і він має вкластися в кілька хвилин відведеного на його справу часу. Один з членів комісії навіть не звертав уваги, бо читав файл наступного ув’язненого зі щоденного довгого списку претендентів, а інший, можливо, вперше пробігав очима досьє цього в’язня. Якщо в достроковому звільненні відмовлено, то найчастіше в’язень мусив чекати цілий рік до наступного слухання своєї справи. Мої нотатки показали, що основним індикатором імовірності дострокового звільнення була тривалість розмови, що залежало від першого запитання. Якщо воно стосувалося минулого—подробиць злочину, потерпілого, суду чи проблем у в’язниці,—дострокового звільнення не буде. Проте якщо питали, що в’язень робить нині для того, щоб вийти на волю, чи які його плани після звільнення, то шанси на дострокове звільнення зростали. Можливо, член комісії вже прийняв рішення і тепер тільки влучними запитаннями несвідомо акцентує увагу на минулому злочині, щоб зробити очевидним те, чому цей в’язень не заслуговує виходу на волю. Проте якщо в справі в’язня він знайшов щось, що йому сподобалося, то зосередженість на майбутньому в’язня дає тому кілька хвилин для підтвердження позитивного враження.
104
Дослідження описане в книжці: W. Peters, A Class Divided, Then and Now. Expanded Edition. (New Haven, CT: Yale University Press, 1971/1985). Пітере брав участь у відеозйомках обох відзначених нагородами документальних фільмів—ABC News «The Eye of the Storm» (доступний з Guidance Associates, New York) і його продовження PBS Frontline «А Class Divided» (доступний онлайн: www.pbs.org/wgbh/frontline/film/class-divided).
105
Чарлі Паркер (1920-1955)—американський джазовий саксофоніст і композитор.—Прим. ред.
106
Ця розширена цитата Карло походить із записаного у вересні 1971 року інтерв’ю NBC Chronolog (продюсер Леррі Ґольдштейн). На жаль, його не використали в фінальній версії програми в ефірі. Розшифрувала мій секретар Розенн Сауссотт.
107
George Jackson, Soledad Brother: The Prison Letters of George Jackson (New York: Bantam Books, 1970), c. 119-120.
108
Усвідомлений сон—стан напівсвідомості, коли людина розуміє, що їй сниться сон, і навіть може контролювати його перебіг. Чудовий опис цього явища можна знайти в книжці мого колеги: S. LaBerge, Lucid Dreaming: A Concise Guide to Awakening in Your Dreams and in Your Life. Boulder, CO: Sounds True Press, 2004.
109
Запис розмови в’язня з Куртом Бенксом.
110
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
111
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
112
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
113
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
114
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
115
Інтерв’ю в NBC Chronolog (грудень 1971 року). Ворниш був студентом третього курсу факультету економіки.
116
«О, який чудовий ранок!» (англ.)—Прим. ред.
117
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
118
Ретроспективний щоденник охоронця.
119
«Ти можеш звільнити номер, коли заманеться, але виїхати не зможеш ніколи» (англ.)—Прим. пер.
120
«Італійський страйк»—застосована профспілками працівників державних установ альтернатива звичайним страйкам. Позаяк працівникам служб із надзвичайних ситуацій (як-от поліції чи пожежникам) законом заборонено страйкувати, і їх одразу звільнили б, їм довелося шукати інші варіанти. Мабуть, першим прецедентом у США став знаменитий страйк бостонської поліції в 1919 році. Тодішній губернатор штату Массачусетс Кал він Кулідж звільнив 1200 осіб через страйк і заявив: «Ніхто, ніколи і ніде не має права страйкувати, наражаючи громадськість на небезпеку» (цей вислів нині широко цитують). Він здобув велику популярність, завдяки якій втрапив на посаду віце-президента, а згодом і президента США. Схожий випадок стався у 1969 році в поліційному управлінні Атланти, коли союз поліцейських (Fraternal Order of Police) використовував схожу на італійський страйк тактику. Тоді поліцейські ухвалили неофіційне, але загальноприйняте правило не затримувати активістів-хіппі й ставитися до них дуже поблажливо. У такий спосіб вони, між іншим, виступали за підвищення зарплат і покращення умов праці. Поліцейські почали виписувати хіппі й іншим дрібним правопорушникам величезну кількість штрафів, чим перевантажили адміністративну систему і паралізували роботу майже всіх правоохоронних органів. Така ситуація викликала серйозні побоювання сплеску злочинності, і поліцейські отримали бажані зміни. Див.: М. Levi, Bureaucratic Insurgency: The Case of Police Unions. Lexington, MA: Lexington Books, 1977; та: International Association of Chiefs of Police, Police Unions and Other Police Organizations. New York: Arno Press and The New York Times, 1971 (Bulletin no. 4, September 1944).
121
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
122
Опитувальник в’язня після експерименту.
123
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
124
Алюзія на розділ з книжки Льюїса Керрола «Аліса в Країні чудес», в якому Аліса зустрічає Капелюшника на подвір’ї Шаленого зайця, де персонажі цілими днями п’ють чай. Капелюшник розповідає Алісі, що для нього час назавжди зупинився о 6-й годині вечора, саме під час чаювання. Таку кару він отримав за необачне виконання на святі Чирвової королеви пісні про «вбивство часу».—Прим. ред.
125
Посилання на популярну на початку 1970-х років пісню Едді Флойда «Каліфорнійська дівчина» (англ. «California Girl»)—зізнання в довічному коханні дівчині, яка уособлює собою втілення «американської мрії».
126
«У порту» (англ. «On the waterfront»)—американська драма Еліа Казана 1954 року про корупцію у профспілках портових вантажників.—Прим. ред.
127
Тактику голодування як політичне знаряддя досліджувала історик і політолог Шейла Говард. Вона відкрила, що першим її використав Теренс МакСуїні, член парламенту і мер міста Корк. Добиваючись визнання статусу політичного в’язня, він помер унаслідок добровільного голодування. Джеррі Адамс, лідер партії Шинн Фейн, в передмові до книжки Боббі Сендса зазначає, що МакСуїні безпосередньо надихнув Махатма Ганді (інформація про книжку наприкінці примітки). Упродовж 1976-1981 років було багато випадків добровільного голодування серед ірландських політичних в’язнів, останнє з яких стало найвідомішим, бо в його результаті померло 10 голодувальників, серед них 7 членів ІРА, зокрема один із її лідерів—Боббі Сендс, та 3 члени ІНВА (Ірландської національно-визвольної армії). В’язні ІРА/ІНВА оголосили голодування в тюрмі Лонґ-Кеш (знаної як «Мейз») на південь від Белфаста. Серед інших форм непокори впродовж голодування був також «ковдряний протест»: в’язні відмовилися носити тюремну уніформу, бо та символізувала статус кримінального злочинця, і натомість загорталися у ковдри, щоб зігрітися під час голодування.
Перебуваючи у в’язниці, Боббі Сендс написав серію натхнених поем й інших творів. Вони принесли йому міжнародну підтримку серед окупованих народів, особливо в Ірані та Палестині, на Близькому Сході. І так само, в ірланському місті Деррі чи в околицях Белфаста, де мешкають переважно католики/націоналісти/республіканці, в багатьох домівках поряд з ірландським прапором можна побачити палестинський.
Див.: Sheila Howard, Britain and Ireland 1914-1923. Dublin: Gill and Macmillan, 1983; Gerry Adams, Foreword to Bobby Sands Writings from Prison. Cork: Mercier Press, 1997; та Michael Von Tangen Page, Prisons, Peace, and Terrorism: Penal Policy in the Reduction of Political Violence in Northern Ireland, Italy, and the Spanish Basque Country, 1968-1997. New York: St. Martin’s Press, 1998.
128
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
129
Підсумкове інтерв’ю в’язня, також джерело наступної розгорнутої відповіді.
130
Ретроспективний щоденник охоронця.
131
Ретроспективний щоденник в’язня.
132
Опитування в’язня після експерименту.
133
Ретроспективний щоденник в’язня.
134
Цю розширену, а також наступну цитати запозичено з ессе, який написали ми разом з Кристиною Маслач і Крейґом Гейні: Р. G. Zimbardo, С. Maslach, С. Haney, «Reflections on the Stanford Prison Experiment: Genesis, Transformations, Consequences» y: Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm, ed. T. Blass. Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999.—crop. 193-237. Цитати взяті зі сторінок 214-216.
135
Там само, стор. 216-217.
136
Бруно Беттельхайм повідомляє про схоже явище серед ув’язнених у концентраційному таборі нацистів, куди його інтернували ще на перших стадіях Голокосту,—до того, як концентраційні табори стали таборами смерті. Він розповідає, як деякі ув’язнені відмовилися від спроб вижити і ставали схожими до зомбі. Його зворушливий опис виживання і піддавання в жахливих умовах варто долучити в повному обсязі. Це частина з його ессе «Власники свого обличчя» з книжки: Surviving and Other Essays. NewYork: Alfred A. Knopf, 1979: «Моє прочитання вірша Пауля Целана сформувалося під впливом власного досвіду в таборах, де я спостерігав за іншими й самим собою: навіть найгірше грубе поводження з боку СС не могло погасити жагу до життя, тобто бажання людини й надалі підтримувати почуття власної гідності.
Тоді знущання може навіть посилити рішення не дозволити смертельному ворогові знищити власне бажання вижити і залишатися вірним самому собі настільки, наскільки це можливо в певних умовах. У такій людині дії СС збуджували нестямну лють, що давало ще сильніше відчуття життя. Воно змушувало таку людину до більшої жаги життя, щоб мати змогу одного дня знищити ворога.
...Усе це діяло лише до певного моменту. Якщо не існувало ніяких або майже ніяких вказівок, що хтось чи світ загалом переймається долею в’язня, його здатність надавати позитивні значення знакам від зовнішнього світу зрештою зникала, і така особа відчувала себе покинутою,—зазвичай з катастрофічними наслідками для її волі і здатності вижити. Лише явна демонстрація, що людину не покинуто,—але СС докладали зусиль, щоб такі нагоди траплялися дуже рідко, а в таборах смерті взагалі ніколи,—відновлювала надію (хоча б на мить!) навіть тим, хто за великим рахунком уже її втратив. Але досягнувши граничного стану депресії й розпаду, перетворившись на ходячі трупи, бо їх покинула жага життя, так звані «бусурмани» не могли вже повірити, що про них ще хтось пам’ятає» (стор. 105-106).
137
Ретроспективний щоденник охоронця.
138
Керос був вісімнадцятирічним першокурсником, який обдумував можливість стати соціальним працівником.
139
Звіт охоронця після інциденту.
140
Якщо не зазначено інше, усі діалоги в’язнів і охоронців взято зі стенограм відеозаписів експерименту.
141
Адресований мені лист державного захисника (29 серпня 1971 року).
142
Крижана людина (англ. Iceman)—прізвисько Річарда Куклінскі—найманий убивця, що вславився холоднокровністю.—Прим. пер.
143
Дебрифінг стресу критичного інциденту (ДСКІ)—першочерговий лікувальний метод, що застосовується до жертв травматичних стресів: як-от терористичні акти, стихійні лиха, зґвалтування та інші прояви насильства. Однак нещодавні емпіричні дані поставили під сумнів його терапевтичну цінність, а в деяких випадках виявили, що він навіть може призвести до зворотних результатів, підсилюючи і продовжуючи негативну емоційну складову стресу. Примушування людей висловлювати свої емоції в деяких випадках зміцнює, а не послаблює негативні думки. Деякі посилання на тему: В. Litz, М. Gray, R. Bryant, A. Adler, «Early Intervention for Trauma: Current Status and Future Directions», Clinical Psychology: Science and Practice 9 (2002) - C. 112-134; R. McNally. R. Bryant, A. Ehlers, «Does Early Psychological Intervention Promote Re covery from Posttraumatic Stress?» Psychological Science in the Public Interest 4 (2003).—стор. 45-79.
144
Ретроспективний щоденник в’язня.
145
Ретроспективний щоденник охоронця. Учасникам заплатили за один тиждень, а за другий (через завершення дослідження)—ні. За кожен день і охоронці, і в’язні отримували по 15 доларів.
146
Ретроспективний щоденник охоронця.
147
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
148
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
149
Ретроспективний щоденник в’язня.
150
Ретроспективний щоденник охоронця.
151
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
152
Ретроспективний щоденник в’язня.
153
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
154
Опитування охоронця після експерименту.
155
Ретроспективний щоденник охоронця.
156
Ретроспективний щоденник охоронця.
157
Опитування в’язня після експерименту.
158
Ретроспективний щоденник охоронця.
159
Аудіозапис інтерв’ю з охоронцем.
160
Ретроспективний щоденник охоронця.
161
Стенограма інтерв’ю для: Quiet Rage: The Stanford Prison Experiment.
162
Інтерв’ю для NBC Chronolog (листопад 1971 року).
163
Ретроспективний щоденник охоронця.
164
Ретроспективний щоденник охоронця.
165
Прізвисько Гельманна—«Джон Уейн»—відкриває цікаву паралель, про яку я дізнався від мого колеги Джона Штайнера. Джон Штайнер, почесний професор соціології в Сономаському державному університеті, пережив Голокост, у підлітковому віці декілька років перебував у концтаборі Бухенвальд. Коли він дізнався, що наші в’язні прозвали одного з найгірших охоронців «Джоном Вейном», то повідав про паралель із власного досвіду: «Ну, всі охоронці в таборі для нас були анонімами. До них ми зверталися лише “Herr Lieutenant” чи “Пане офіцере СС”, але ми не знали їхніх імен. Проте одному з охоронців, який був найгіршим з усіх, ми також дали прізвисько. Він без причини стріляв у людей, убивав, карав і штовхав на електричну огорожу. Його жорстокість нагадувала ковбоїв з Дикого Заходу. Тож ми називали його “Том Мікс”, але тільки поза очі». Том Мікс—актор, який зіграв жорстокого ковбоя у фільмах 1930-х років, а згодом схожими ролями вславився Джон Уейн.
166
Підсумкове інтерв’ю охоронця.
167
Опитування охоронця після експерименту
168
Опитування в’язня після експерименту
169
«Концепція набутої безпорадності» вперше прийшла з досліджень під проводом Мартіна Селігмана над тваринами. У цих експериментах собаки отримували електроудари, від яких не могли втекти. З часом вони піддавались і переставали чинити опір. Тепер вони не пробували втекти, навіть якщо отримували нагоду легко уникнути удару. Пізніші дослідження показали паралелі з людьми, які, чуючи неприємний звуковий шум, з яким нічого не могли вдіяти, швидко переставали пробувати його змінити, навіть якщо така нагода випадала. Паралелі також є очевидними в клінічній депресії, у підданих насильству дітей чи жінок, військовополонених чи деяких мешканців старечих будинків. Деякі посилання з теми: М.Е.Р. Seligman, Helplessness: On Depression, Development and Death (San Francisco: Freeman, 1975); D. S. Hiroto, «Loss of Control and Learned Helplessness», Journal of Experimental Psychology 102 (1974),—C. 187-193; J. Buie, «Control' Studies Bode Better Health in Aging», АРА Monitor, липень 1988 року.—C. 20.
170
Найкращим довідником із зібраних нами даних та їх статистичного аналізу є наша перша наукова стаття: Craig Haney, Curtis Banks, Philip Zimbardo, «Interpersonal Dynamics in a Simulated Prison», International Journal of Criminology and Penology 1 (1973),—C. 69-97. Оскільки цей журнал уже не існує, PDF статті можна знайти на www.prisonexp.org і www.zimbardo.com. Див. також: Р. G. Zimbardo, С. Haney, W. С. Banks, D. Jaffe, «The Mind is a Formidable Jailer: A Pirandellian Prison», The New York Times Magazine, April 8, 1973, —C. 36ff; ma P. G. Zimbardo, «Pathology of Imprisonment», Society 6 (1972),—C. 4, 6, 8.
171
T. W. Adorno, E. Frenkel-Brunswick, D. J. Levinson, R. N. Sanford. The Authoritarian Personality, New York: Harper, 1950.
172
R. Christie, F. L. Geis, eds. Studies in Machiavellianism, New York: Academic Press. 1970.
173
A. I. Comrey, Comrey Personality Scales, San Diego: Educational and Industrial Testing Service, 1970.
174
Figure 16.1, «Guard and Prisoner Behavior», у: P. G. Zimbardo, R.J. Gerrig, Psychology and Ijfe, 14th ed., New York: HarperCollins, 1996.—C. 587.
175
B. Bettelheim, The Informed Heart: Autonomy in a Mass Age, Glencoe, IL: Free Press, 1960).
176
J. Frankel, «Exploring Ferenczi’s Concept of Identification with the Aggressor: Its Role in Trauma, Everyday Life, and the Therapeutic Relationship», Psychoanalytic Dialogues 12 (2002).—C. 101-139.
177
E. Aronson, M. Brewer, J. M. Carlsmith, «Experimentation in Social Psychology», y: Handbook of Social Psychology, vol. 1, ed. G. Lindzey, E. Aronson, Hillsdale NJ: Erlbaum, 1985.
178
K. Lewin, Field Theory in Social Science (New York: Harper, 1951). K. Lewin, R. Lippitt, R. K. White, «Patterns of Aggressive Behavior in Experimentally Created
“Social Climates”», Journal of Social Psychology 10 (1939). — C. 271-299.
179
Robert Jay Lifton, The Nazi Doctors: Medical Killing and the Psychology of Genocide, New York: Basic Books, 1986.—C. 194.
180
Фільм «Холоднокровний Люк» вийшов на екрани США в листопаді 1967 року.
181
Р. G. Zimbardo, С. Maslach, С. Haney, «Reflections on the Stanford Prison Experiment: Genesis, Transformations, Consequences», y: Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm, ed. T. Blass, Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999,—C. 193-237, цитата на c. 229.
182
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
183
R. J. Lifton, Thought Reform and the Psychology of Totalism, New York: Harper, 1969.
184
L. Ross, R. Nisbett, The Person and the Situation, New York: McGraw-Hill, 1991.
185
L. Ross, «The Intuitive Psychologist and His Shortcomings: Distortions in the Attribution Process», Advances in Experimental Social Psychology, vol. 10, ed. L. Berkowitz, New York: Academic Press, 1977.—C. 173-220.
186
Більше про ці перетворення ролей див: Sarah Lyall, «То the Manor Acclimated», The New York Times, 26 травня 2002.—C. 12.
187
R. J. Lifton, The Nazi Doctors (1986).—C. 196, 206, 210-11.
188
Zimbardo, Maslach, Haney, «Reflections on the Stanford Prison Experiment».— C. 226.
189
A. Zarembo, «А Theater of Inquiry and Evil», Los Angeles Times, 5 липня 2004 p.—C. Al, A24-A25.
190
L. Festinger, A Theory of Cognitive Dissonance, Stanford, CA: Stanford University Press, 1957; P. G. Zimbardo, M. R. Leippe, The Psychology of Attitude Change and Social Influence, New York: McGraw-Hill, 1991; P. G. Zimbardo, The Cognitive Control of Motivation, Glenview, IL: Scott, Foresman, 1969).
191
R. Rosenthal and L. F. Jacobson, Pygmalion in the Classroom: Teacher Expectation and Pupils' Intellectual Development, New York: Holt, 1968.
192
V. W. Bernard, P. Ottenberg, F. Redl, «Dehumanization: A Composite Psychological Defense in Relation to Modern War», y: The Triple Revolution Emerging: Social Problems in Depth, eds. R. Perruci, M. Pilisuck, Boston: Little, Brown, 1968)— C. 16-30.
193
H. I. Lief, R. C. Fox, «Training for “Detached Concern” in Medical Students», y: The Psychological Basis of Practice, ed. H. I. Lief, V. F. Lief, N. R. Lief, New York: Harper & Row, 1963; C. Maslach, «“Detached Concern” in Health and Social Service Professions», доповідь представлена на з’їзді Американської асоціації психологів (Монреаль, Канада) 30 серпня 1973 року.
194
Кахуна—в традиції Гавайських островів шаман, жрець, учений.—Прим. пер.
195
Р. G. Zimbardo, «Mind Control in Orwell’s 1984: Fictional Concepts Become Operational Realities in Jim Jones’ Jungle Experiment», y: 1984: Orwell and Our Future, eds. M. Nuss baum, J. Goldsmith, A. Gleason, Princeton, NJ: Princeton University Press, 2005.—C. 127-154.
196
Цитата з додатку рапорту перед комісією Роджера в справі трагедії Challenger. Перегляд поглядів Фейнмана в цій дискусії можна знайти в другому томі його автобіографії: R. Р. Feynman, What Do You Care What Other People Think? further Adventures of a Curious Character, New York: Norton, 1988.
197
G. Ziemer, Education for Death: The Making of the Nazi. New York: Farrar, Stausand Giroux, 1972.
198
E. Kogon, J. Langbein, A. Ruckerl, eds., Nazi Mass Murder: A Documentary History of the Use of Poison Gas, New Haven, CT: Yale University Press, 1993.—C. 5, 6.
199
Lifton, The Nazi Doctors (1986).—C. 212, 213.
200
Поняття «цілісної ситуації» як такої, що чинить потужний вплив на функціонування людини, використовував Ервінґ Ґофман для опису впливу інституцій на психічнохворих пацієнтів і в’язнів, а також Роберт Джей Ліфтон для опису допитів у комуністичному Китаї. Цілісні ситуації є такими, в яких особа фізично і психічно обмежена настільки, що вся інформація та нагороди походять від обмежувальної структури. Крейґ Гейні і я розширили це поняття на загальноосвітні школи, які іноді діють подібно до тюрем.
Див.: Е. Goffman, Asylums: Essays on the Social Situation of Mental Patients and Other Inmates. New York: Doubleday, 1961; R. J. Lifton, Thought Reform and the Psychology of Totalism. New York: Norton, 1969; C. Haney, P. G. Zimbardo, «Social Roles, Role-playing and Education: The High School as Prison», Behavioral and Social Science Teacher, vol. 1 (1973): 24-45
201
P. G. Zimbardo, Psychology and Life, 12th ed. Glenview. IL: Scott, Foresman, 1989 (таблиця «Ways We Can Go Wrong» на c. 689).
202
L. Ross, D. Shestowsky, «Contemporary Psychology’s Challenges to Legal Theory and Practice», Northwestern Law Review 97 (2003): 108-114.
203
S. Milgram, Obedience to Authority. New York: Harper & Row, 1974.
204
D. Baumrind, «Some Thoughts on Ethics of Research: After Reading Milgram’s “Behavioral Study of Obedience”», American Psychologist 19 (1964): 421-423.
205
H. B. Savin, «Professors and Psychological Researchers: Conflicting Values in Conflicting Roles», Cognition 2 (1973): 147-149. Моя відповідь: P. G. Zimbardo, «On the Ethics of Intervention in Human Psychological Research: With Special Reference to the Stanford Prison Experiment», Cognition 2 (1973): 213-256.
206
Копії погоджень можна знайти за відповідними покликаннями на сторінці: www.prisonexp.org.
207
Див.: L. Ross, М. R. Lepper, М. Hubbard, «Perseverance in Self-Perception and Social Perception: Biased Attributional Processes in the Debriefing Paradigm», Journal of Personality and Social Psychology 32 (1975): 880-892.
208
L. Kohlberg, The Philosophy of Moral Development. New York: Harper & Row, 1981.
209
Див. дослідження Ніла Міллера як приклад того, як базові дослідження можуть дати прикладні дивіденти: N. Е. Miller, «The Value of Behavioral Research on Animals», American Psychologist 40 (1985): 423-440; N. E. Miller, «Introducing and Teaching Much-Needed Understanding of the Scientific Process», American Psychologist 47 (1992): 848-850.
210
P. G. Zimbardo, «Discontinuity Theory: Cognitive and Social Searches for Rationality and Normality—May Lead to Madness», y: Advances in Experimental Social Psychology, vol. 31, ed. M. Zanna. San Diego: Academic Press, 1999.—C. 345-486.
211
Деталі про фільм «Тиха лють»: Р. G. Zimbardo (автор і продюсер), К. Musen (співавтор та співпродюсер), Quiet Rage: The Stanford Prison Experiment (відео). Stanford, CA: Stanford Instructional Television Network, 1989.
212
Особисте спілкування, електронний лист від 5 червня 2005 року
213
С. Haney, «Psychology and Legal Change: The Impact of a Decade», Law and Human Behavior 17(1993): 371-398; C. Haney, «Infamous Punishment: The Psychological Effects of Isolation», National Prison Project Journal 8 (1993): 3-21; C. Haney, «The Social Context of Capital Murder: Social Histories and the Logic of Capital Mitigation», Santa Clara Law Review 35(1995): 547-609; C. Haney, Reforming Punishment: Psychological Limits to the Pain of Imprisonment (Washington, DC: American Psychological Association, 2006); C. Haney, P. G. Zimbardo, «The Past and Future of U.S. Prison Policy: Twenty-five Years After the Stanford Prison Experiment», American Psychologist 53 (1998): 709-727.
214
P. G. Zimbardo, C. Maslach, C. Haney, «Reflections on the Stanford Prison Experiment: Genesis, Transformations, Consequences», y: Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm, ed. T. Blass. Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999. Цитати зі c. 221, 225.
215
Там само, c. 220.
216
C. Maslach, «Burned-out», Human Behavior, вересень 1976 p., c. 16-22; C. Maslach, Burnout: The Cost of Caring. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1982; C. Maslach, S. E. Jackson, M. P. Leiter, The Maslach Burnout Inventory, (3rd ed.). Palo Alto, CA: Consulting Psychologists Press, 1996; C. Maslach, M. P. Leiter, The Truth About Burnout. San Francisco: Jossey-Bass, 1997.
217
C. Maslach, J. Stapp, R. T. Santee, «Individuation: Conceptual Analysis and Assessment», Journal of Personality and Social Psychology 49 (1985): 729-738.
218
Курт Бенкс побудував видатну академічну кар’єру, отримавши ступінь доктора філософії в Стенфорді всього за три роки. Він став першим афроамериканцем на посаді штатного професора психології в Принстонському університеті. Потім він переїхав викладати в Університет Говарда, а також виконував цінні послуги для Educational Testing Service та став головним редактором Journal of Black Psychology. На жаль, він передчасно помер від раку в 1998 році.
Дейвид Джаффе аналогічним чином перейшов від СВЕ до видатної кар’єри в медицині; в наші дні він є директором департаменту з надзвичайної медицини в дитячій лікарні Сент-Луїса та професором педіатрії в Університеті Вашингтона (Сент-Луїс, штат Міссурі).
219
Р. G. Zimbardo, «The Stanford Shyness Project», у: Shyness: Perspectives on Research and Treatment, ed. W. H. Jones, J. M. Cheek, S. R. Briggs. New York: Plenum Press, 1986, c. 17-25; P. G. Zimbardo, Shyness: What It Is, What to Do About It. Reading, MA: Addison-Wesley, 1977; P. G. Zimbardo, S. Radi, The Shy Child. New York: McGraw-Hill, 1986; P. G. Zimbardo, P. Pilkonis, R. Norwood, «The Silent Prison of Shyness», Psychology Today, травень 1975 p, c. 69-70, 72; L. Henderson, P. G. Zimbardo, «Shyness as a Clinical Condition: The Stanford Model», y: International Handbook of Social Anxiety, L. Alden, R. Crozier (eds.). Sussex, UK: John Wiley & Sons.—C. 431-447.
220
San Francisco Chronicle за 14 лютого 1974 року.
221
A. Gonzalez, Р. G. Zimbardo, «Time in Perspective: The Time Sense We Learn Early Affects How We Do Our Jobs and Enjoy Our Pleasures» Psychology Today, March 1985, pp. 21-26; P. G. Zimbardo,]. N. Boyd, «Putting Time in Perspective: A Valid, Reliable Individual-Differences Metric», Journal of Personality and Social Psychology 77 (1999): 1271-1288.
222
G. Jackson, Soledad Brother: The Prison Letters of George Jackson. New York: Bantam Books, 1970.—C. 111.
223
P. G. Zimbardo, S. Andersen, L. G. Rabat, «Induced Hearing Deficit Generates Experimental Paranoia», Science 212 (1981) .1529-1531; P.G. Zimbardo, S. LaBerge L. Butler, «Physiological Consequences of Unexplained Arousal: A Posthypnotic Suggestion Paradigm», Journal of Abnormal Psychology 102 (1993): 466-473.
224
P. G. Zimbardo, «А Passion for Psychology: Teaching It Charismatically. Integrating Teaching and Research Synergistically, and Writing About It Engagingly», y: Teaching Introductory Psychology: Survival Tips from the Experts, ed. R. J. Sternberg. Washington, DC: American Psychological Association, 1997.—C. 7-34.
225
P. G. Zimbardo, «The Power and Pathology of Imprisonment», Congressional Record, serial no. 15. October 25,1971, Hearings Before Subcommittee No. 3 of the Committee on the Judiciary, House of Representatives, Ninety-Second Congress, First Session on Corrections, Part n, Prisons, Prison Reform and Prisoner's Rights: California (Washington, DC: U.S. Government Printing Office, 1971).
226
P. G. Zimbardo, «The Detention and Jailing of Juveniles» (Hearings Before U.S. Senate Committee on the Judiciary Subcommittee to Investigate Juvenile Delinquency, September 10,11, and 17,1973) (Washington, DC: U.S. Government Printing Office, 1974).—C. 141-161.
227
P. G. Zimbardo, «Transforming Experimental Research into Advocacy for Social Change», y: Applications of Social Psychology, eds. M. Deutsch, H. A. Hornstein. Hillsdale, NJ: Erlbaum, 1983.
228
P. G. Zimbardo (консультант та доповідач), Larry Goldstein (продюсер), and Garrick Utley (кореспондентГ); «Prisoner 819 Did a Bad Thing: The Stanford Prison Experiment,» Chronolog, NBC-TV, 26 листопада, 1971 p.
229
P. G. Zimbardo (доповідач), Jay Kernis (продюсер), Lesley Stahl (кореспондент), «Experimental Prison: The Zimbardo Effect,» 60 Minutes, NBC-TV, August 3, 1998; P. G. Zimbardo (доповідач), «The Stanford Prison Experiment Living Dangerously» series, National Geographic TV, травень 2004.
230
Alex Gibney (сценарист, продюсер) «The Human Behavior Experiments,» Jigsaw Productions, 1 червня 2006 p., канал Sundance.
231
J. Newton, P. G. Zimbardo, «Corrections: Perspectives on Research, Policy, and Impact,» неопублікована доповідь, Stanford University, ONR Technical Report Z-13, лютий 1975 p. (Also published in Adolescence 23 (76) [Winter 1984]: 911).
232
C. Pogash, «Life Behind Bars Turns Sour Quickly for a Few Weil-Meaning Napa Citizens,» San Francisco Examiner, 25 березня 1976 p.—C. 10-11.
233
Особисте електронне листування з Ґленном Аламсом, 4 травня 2004 року (надруковано за згодою).
234
S. Н. Lovibond, X. Mithiran, W. G. Adams, «The Effects of Three Experimental Prison Environments on the Behaviour of Non-Convict Volunteer Subjects», Australian Psychologist (1979): 273 -287.
235
A. Banuazizi, S. Movahedi, «Interpersonal Dynamics in a Simulated Prison: A Methodological Analysis», American Psychologist 17 (1975): 152-160.
236
N. J. Orlando, «The Mock Ward: A Study in Simulation», y: Behavior Disorders: Perspectives and Trends, 0. Milton and R. G. Wahlers, eds. (3rd ed., Philadelphia: Lippincott, 1973).—C. 162-170.
237
D. Derbyshire, «When They Played Guards and Prisoners in the US, It Got Nasty. In Britain, They Became Friends», The Daily Telegraph, 3 травня 2002, c. 3.
238
M. G. Bloche, J. H. Marks, «Doing unto Others as They Did to Us», The New York Times, November 4, 2005.
239
J. Mayer, «The Experiment», The New Yorker, 11 та 18 липня, 2005.—C. 60-71.
240
Gerald Gray, Alessandra Zielinski, «Psychology and U.S. Psychologists in Torture and War in the Middle East», Torture 16 (2006): 128-133, цитата зі c. 130-131.
241
The Schlesinger Report, y: The Torture Papers, eds. K. Greenberg, J. Dratel. UK: Cambridge University Press, 2005, pp. 970-971. Ми набагато більше розкажемо про результати цього незалежного розслідування у Розділі 15.
242
Richard Alvarez, review of Stanford Prison Experiment, Cover, вересень 1995.—C. 34.
243
Philip French, review of «Das Experiment», The Observer, online, 24 березня 2002 p.
244
Peter Bradshaw, review of «Das Experiment», The Guardian, online, 22 березня 2002 p.
245
Roger Ebert, review of «Das Experiment», Chicago Sun-Times, online, 25 жовтня 2002 p.
246
Blake Gopnik, «А Cell with the Power to Transform», The Washington Post, 16 червня 2005.—C. C1, C5.
247
На момент виходу українського перекладу—сімома мовами.—Прим. пер.
248
W. Mares, The Marine Machine: The Making of the United States Marine. New York: Doubleday, 1971.
249
К. С. Льюїс (1898-1963), професор англійської мови і літератури Середньовіччя й епохи Відродження в Кембриджському університеті, також новеліст, автор дитячих книжок, популярний спікер на моральні й релігійні теми. У своїй найвідомішій книжці «Листи Крутеня» (1944, укр. 1994, вид. Свічадо) він персоналізує досвідченого чорта з Пекла, який пише листи на землю до чорта-початківця, заохочуючи до тяжчої праці. «Внутрішнє коло»—лекція, виголошена в Королівському коледжі Лондонського університету в 1944 році.
250
R. F. Baumeister, М. R. Leary, «The Need to Belong: Desire for Interpersonal Attachments as a Fundamental Human Motivation», Psychological Bulletin 117 (1995).—C. 427-529.
251
R. B. Cialdini, M. R. Trost, J. T. Newsome, «Preference for Consistency: The Development of a Valid Measure and the Discovery of Surprising Behavioral Implications», Journal of Personality and Social Psychology 69 (1995).—C. 318-28. Також див.: L. Festinger, A Theory of Cognitive Dissonance, Stanford, CA:
Stanford University Press, 1957.
252
P. G. Zimbardo, S. A. Andersen, «Understanding Mind Control: Exotic and Mundane Mental Manipulations,» in Recovery from Cults, ed. M. Langone, New York: W. W. Norton, 1993. Також див.: A. W. Scheflin, E. M. Opton, Jr., The Mind Manipulators: A Non-Fiction Account, New York: Paddington Press, 1978.
253
Камелот—легендарний замок короля Артура. В ідіоматичному значенні вживається для підкреслення ідеалізованої краси, спокою і просвітлення в певному місці чи в певний проміжок часу.—Прим. ред.
254
Крім нормативного соціального тиску погодитися з іншими, існують також раціональні сили—люди можуть служити цінним джерелом мудрості й інформації. М. Deutsch, Н. В. Gerard, „А Study of Normative and Informational Social Influence upon Individual Judgement”, Journal of Abnormal and Social Psychology 51 (1955).—C. 629-36.
255
Associated Press (26 червня 2005), «’Cool Mom’ Guilty of Sex with Schoolboys: She Said She Felt Like ‘One of the Group’». Звіт про її участь у вечірках з наркотиками і сексуальними оргіями з жовтня 2003 року по жовтень 2004 року в містечку Голден, Колорадо.
256
Упередження самолюбства, егоцентризму і понадпересічності інтенсивно досліджувалися. Підсумки щодо їхніх впливів на різні сфери життя див: D. Myers, Social Psychology, 8th ed. (New York: McGraw-Hill, 2005).—C. 66-77.
257
E. Pronin, J. Kruger, K. Savitsky, L. Ross, «You Don’t Know Me, but I Know You: The Illusion of Asymmetric Insight», Journal of Personality and Social Psychology 81 (2001).—C. 639-56.
258
M. Sherif, «А Study of Some Social Factors in Perception,» Archives of Psychology 27 (1935).—C. 210-11.
259
S. E. Asch, «Studies of Independence and Conformity: A Minority of One Against a Unanimous Majority», Psychological Monographs 70 (1951).—C. 416; S. E. Asch, "Opinions and Social Pressure", Scientific American, листопад 1955 p.—C. 31-35.
260
M. Deutsch, H. B. Gerard, “A Study of Normative and Informational Social Influence upon Individual Judgement”, Journal of Abnormal and Social Psychology 51 (1955).—C. 629-36.
261
G. S. Berns, J. Chappelow, C. F. Zin, G. Pagnoni, M. E. Martin-Skurski, J. Richards, «Neurobiological Correlates of Social Conformity and Independence During Mental Rotation», Biological Psychiatry 58 (1 серпня 2005 p.).—C. 245-53; Sandra Blakeslee, "What Other People Say May Change What You See", New York Times, online: www.nytimes.com/2005/06/28/science/28brai.html, 28 червня 2005 p.
262
Ментальне обертання (англ. mental rotation)—парадигма експериментальних досліджень уяви. Досліджуваним демонструють два зображення одного й того самого об’єкта. Друге зображення може представляти перевернутий під певним кутом об’єкт або його дзеркальне відображення—також перевернуте. Завдання—визначити, чи ідентичне друге зображення першому, чи є його дзеркальною копією. Щоб зробити це, досліджуваний має подумки обернути друге зображення і порівняти його зі зразком.—Прим. пер.
263
S. Moscovici, C. Faucheux, «Social Influence, Conformity Bias, and the Study of Active Minorities», in Advances in Experimental Social Psychology, vol. 6, ed. L. Berkowitz, New York: Academic Press, 1978.—C. 149-202.
264
E. Langer, Mindfulness, Reading, MA: Addison- Wesley, 1989.
265
C.J. Nemeth, «Differential Contributions to Majority and Minority Influence», Psychological Review 93 (1986).—C. 23-32.
266
S. Moscovici, «Social Influence and Conformity.» in The Handbook of Social Psychology, 3rd. ed., eds. G. Lindzey and E. Aronson (New York: Random House, 1985).—C. 347-412.
267
T. Blass, Obedience to Authority: Current Perspectives on the Miligram Paradigm, Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999.—C. 62.
268
У 1949 році Стенлі Мілґрем сидів поруч зі мною в школі ім. Джеймса Монро в Бронксі, Нью-Йорк. Ми обидва були худорлявими дітьми, сповненими амбіцій і бажання когось із себе зробити, щоби втекти із нашого гетто. Стенлі був маленьким і мудрим, до нього ми зверталися за авторитетною думкою. Я був високим і популярним усміхненим хлопцем, до якого інші діти горнулися за життєвими порадами. Навіть тоді ми вже були маленькими друзями-ситуацістами. Я щойно перевівся до школи Монро після жахливого року в школі Північного Голівуду, де мене уникали і ніхто зі мною не дружив (бо, як я згодом дізнався, ходили чутки, буцімто я пов’язаний із сицилійською мафією), а тут мене обрали «Джиммі Монро»—найпопулярнішим хлопцем старших класів. Одного разу ми зі Стенлі обговорювали, як могло дійти до такої зміни. Ми дійшли висновку, що змінився не я, а ситуація. Коли ми зустрілися роки потому в Єльському університеті, у 1960 році ще як початківці: асистенти професорів—він у Єльському, а я в Нью-Йоркському університеті,—виявилося, що насправді Стенлі хотів бути популярним, а я—мудрим. Ось і все щодо невтілених бажань.
Хочу поділитися нещодавнім відкриттям, що ще в нас зі Стенлі було спільного. Виявляється, я побудував лабораторію, в якій він пізніше провів свій експеримент із покірності перед носієм влади (бо не міг вже далі користуватися елегантною інтерактивною лабораторією соціолога О.К. Мура). За кілька років до того ми з Ірвіном Сарноффом тестували Фройдові передбачення щодо різниці між страхом і тривогою та їхніх впливів на соціальну приналежність. Я облаштував маленьку лабораторію у підвалі будинку, де ми викладали основи психології, з чудовою британською назвою—Linsly-Chittenden Hall. Також цікаво, що обидва експерименти—його і мій Стенфордський в’язничний експеримент, проводилися в підземеллях.
269
Т. Blass, The Man Who Shocked the World (New York: Basic Books, 2004).—C. 116.
270
Див. P. Чалдині, Психологія впливу (Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2015, укр. переклад—М. Скоробагатова).
271
J. L. Freedman, S. С. Fraser, «Compliance Without Pressure: The Foot-in-the-Door Technique», Journal of Personality and Social Psychology 4 (1966).—C. 195-202. Також див.: S. J. Gilbert, «Another Look at the Milgram Obedience Studies: The Role of the Graduated Series of Shocks», Personality and Social Psychology Bulletin 4(19 81).—C. 690-95.
272
E. Fromm, Escape from Freedom, New York: Holt, Rinehart and Winston, 1941.
У США страх перед загрозою національній безпеці з боку терористів, підсилюваний офіційною владою, дозволив багатьом громадянам, Пентагону і державним лідерам прийняти катування в’язнів як допустимі методи здобуття інформації, що може допомогти запобігти майбутнім терористичним атакам. Таке мислення, як я доводитиму в 15 розділі, спричинило насильство з боку військових поліцейських у в’язниці Абу-Ґрейб.
273
Н. С. Kelman, V. L. Hamilton, Crimes of Obedience: Toward a Social Psychology of Authority and Responsibility (New Haven, CT: Yale University Press, 1989).
274
Blass, The Man Who Shocked the World, Appendix C, «The Stability of Obedience Across Timeand Place».
275
C. L. Sheridan, R. G. King, «Obedience to Authority with an Authentic Victim,» Proceedings of the Annual Convention of the American Psychological Association, vol. 7(Part 1), 1972—C. 165-66.
276
M. T. Orne, C. H. Holland. «On the Ecological Validity of Laboratory Deceptions,» International Journal of Psychiatry 6 (1968).—C. 282-93.
277
C. K. Hofling, E. Brotzman. S. Dalrymple, N. Graves, C. M. Pierce, «An Experimental Study in Nurse-Physician Relationships», Journal of Nervous and Mental Disease 143 (1966).—C. 171-80.
278
A. Krackow, T. Blass, «When Nurses Obey or Defy Inappropriate Physician Orders: Attributional Differences», Journal of Social Behavior and Personality 10 (1995).—C. 585-94.
279
E. Tarnow, «Self-Destructive Obedience in the Airplane Cockpit and the Concept of Obedience Optimization», in Obedience to Authority, ed. T. Blass.—C. 111-23.
280
W. Meeus, Q. A. W. Raaijmakers, «Obedience in Modern Society: The Utrecht Studies», Journal of Social Issues 51 (1995).—C. 155-76.
281
Стенограма з: The Human Behavior Experiments, розшифрувала: Sundance Lock, 9 травня, 2006, Jig Saw Productions.—C. 20. Стенограма доступна на: www. prisonexp.org/pdf/HBE-transcript.pdf.
282
Цитати й інформацію про шахрайство із особистим обшуком взято з інформаційної статті: A. Wolfson, "A Hoax Most Cruel", The Courier-Journal, 9 серпня 2004, доступ онлайн: http://www.courier-journal.com/story/news/ local/2005/10/09/a-hoax-most-cruel-caller-coaxed-mcdonalds-managers-/28936597.
283
Цитата із телевізійного інтерв’ю 1979 року: Robert V.Levine, "Milgram's Progress," American Scientist Online, липень-серпень 2004. Взято із Blass, Obedience to Authority.—C. 35-36.
284
R. Jones, «The Third Wave», in Experiencing Social Psychology, ed. A. Pines and C. Maslach (NewYork: Knopf, 1978), —стор. 144-52. Також див. статтю Рона Джонса про його досвід, доступ онлайн: http://web.archive.org/web/20020803153645/http://pteradactyl.vaniercollege.qc.ca/Auxiliary/Psychology/Frank/Thirdwave.html
285
«The Wave», телевізійна документальна драма, режисер Alexander Grasshoff, 1981
286
W. Peters, A Class Divided, Then and Now, Expanded Edition. (New Haven, CT: Yale University Press, 1971/1985). Пітерс брав участь у зйомках в обох нагороджених документальних фільмах: ABC News “The Eye of the Storm” (доступний у Guidance Associates, New York) і наступного PBS Frontline “A Class Divided” (доступ онлайн www.pbs.org/wgbh/frontline/film/class-divided).
287
H. H. Mansson, «Justifying the Final Solution», Omega: The Journal of Death and Dying 3 (1972).—C. 79-87.
288
J. Carlson, «Extending the Final Solution to One’s Family», неопублікований звіт. University of Hawaii, Manoa, 1974.
289
C. R. Browning. Ordinary Men: Reserve Police Battalion 101 and the Final Solution in Poland, New York: HarperCollins, 1993.—C. xvi.
290
Будинки, що належали консульствам нейтральних держав (Швеції, Швейцарії, Іспанії, Португалії, Ватикану) і Міжнародному комітету Червоного Хреста, на які не поширювалося нацистське антиєврейське законодавство.—Прим. пер.
291
E. Staub, The Roots of Evil: The Origins of Genocide and Other Group Violence New York: Cambridge University Press, 1989.—C. 126, 127.
292
J. M. Steiner, “The SS Yesterday and Today: A Sociopsychological View,” in Survivors, Victims, and Perpetrators: Essays on the Nazi Holocaust, ed. J. E. Dinsdale Washington, DC: Hemisphere Publishing Corporation, 1980.—C. 405-56; цитати зі стор. 433. Також див: A. G. Miller. The Obedience Experiments: A Case Study of Controversy in Social Science New York: Praeger, 1986.
293
D. J. Goldhagen, Hitler’s Willing Executioners NewYork: Knopf, 1999. Також див. рецензію: Christopher Reed, «Ordinary German Killers», in Harvard Magazine, березень-квітень 1999, — стор. 23.
294
X. Арендт, Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Пер. А. Котенко, Київ: Дух і Літера, 2013.—С. 53, 295, 321. Подальші цитати з цього джерела.
295
М. Huggins, М. Haritos-Fatouros, Р. G. Zimbardo, Violence Workers: Police Torturers and Murders Reconstruct Brazilian Atrocities, Berkeley: University of Califrornia Press, 2002.
296
Режим полковників або Чорні полковники—військова диктатура в Греції, яка була встановлена 1967 року і протрималася до 1974 року.—Прим. ред.
297
M. Haritos-Fatouros, The Psychological Origins of Institutionalized Torture, London: Routledge, 2003.
298
Звіт «Тортури в Бразилії» єпархії Сан-Паулу—New York: Vintage, 1998.
299
Офіційний сайт School of the Americas—www.ciponline.org/facts/soa.htm. Також див. сайт із критикою: www.soaw.org/new.
300
F. Morales, «The Militarization of the Police», Covert Action Quarterly 67, весна-літо 1999.— C. 67.
301
Для зацікавлених літературою про терористів-смертників, рекомендую: Ariel Мегагі, «Suicide Terrorism in the Context of the Israeli-Palestinian Conflict», Institute of Justice Conference, Washington. DC, серпень 2004; Ariel Мегагі, «Israel Facing Terrorism», Israel Affairs 11 (2005).—C. 223-37; Ariel Мегагі, "Suicidal Terrorism", in Assessment, Treat ment and Prevention of Suicidal Behavior, eds. R. I. Yufitand D. Lester, New York: Wiley, 2005.
302
M. Sageman, «Understanding Terrorist Networks», 1 листопада 2004 p., доступ онлайн: http://faculty.maxwell.syr.edu/rdenever/internationalsecurity/sageman.pdf. Також див: M. Shermer, „Murdercide: Science Unravels the Myth of Suicide Bombers”, Scientific American, січень 2006.—C. 33; A. B. Krueger, "Poverty Doesn't Create Terrorists", The New York Times, 29 травня 2003 p.
303
T. Joiner, Why People Die by Suicide. Cambridge, MA: Harvard University Press, 2006; Scott Atran, „Genesis of Suicide Terrorism”, Science 299 (2003).—C. 1534-39; Mia M. Bloom, "Palestinian Suicide Bombing: Public Support, Market Share and Outbidding", Political Science Quarterly 119, no. 1 (2004).—C. 61-88; Mia Bloom, Dying to Kill: The Allure of Suicide Terrorism, New York: Columbia University Press, 2005; Dipak K. Gupta, Kusum Mundra, „Suicide Bombing as a Strategic Weapon: An Empirical Investigation of Hamas and Islamic Jihad”, Terrorism and Political Violence 17 (2005).—C. 573-98; Shaul Kimi, Shemuel Even, "Who Are the Palestinian Suicide Bombers?" Terrorism and Political Violence 16 (2005).—C. 814- 40; Ami Pedhahzur, "Toward an Analytical Model of Suicide Terrorism—A Comment", Terrorism and Political Violence 16 (2004).—C. 841-44. Robert A. Pape, "The Strategic Logic of Suicide Terrorism", American Political Science Review 97 (2003).—C. 343-61; Christopher Reuter, My Life as a Weapon: A Modern History of Suicide Bombing, Princeton, NJ: Princeton University Press, 2004; Andrew Silke, „The Role of Suicide in Politics, Conflict, and Terrorism”, Terrorism and Political Violence 18 (2006).—C. 35-46; Jeff Victoroff, "The Mind of the Terrorist: A Review and Critique of Psychological Approaches", Journal of Conflict Resolution 49, no. 1 (2005).—C. 3-42.
304
А. Мегагі, «Psychological Aspects of Suicide Terrorism», in Psychology of Terrorism, eds. B. Bongar, L. M. Brown, L. Beutler, P. G. Zimbardo, New York: Oxford University Press, 2006.
305
Jonathan Curiel, «The Mind of a Suicide Bomber», San Francisco Chronicle, 22 серпня 2006.—C. El, 6; цитата зі стор. 6.
306
T. McDermott. Perfect Soldiers: The Hijackers: Who They Were, Why They Did It, New York: HarperCollins, 2005.
307
M. Kakutani, «Ordinary but for the Evil They Wrought», The New York Times, 20 травня 2005.—C. B32.
308
Z. Coile, «’Ordinary British Lads’», San Francisco Chronicle,14 червня 2005.—C. Al, A10.
309
A. Silke, «Analysis: Ultimate Outrage,» The Times (London), 5 травня 2003.
310
Стрілянина відбулася 20 квітня 1999 року. Двоє старшокласників поранили 37 осіб, із них 13 загинуло.—Прим. ред.
311
Я заглибився в цей досвід, познайомившись із братом людини, якій з небагатьох вдалося врятуватися в тому масовому вбивстві,—Діані Луі. Її хлопець Річард Кларк також врятувався. Коли вони повернулися до Сан-Франциско, я запропонував їм консультації, і багато дізнався з перших вуст про жахіття. Згодом я став експертом захисту Ларрі Лейтона, звинуваченого у змові з метою вбивства конгресмена Райана, і через нього подружився з його сестрою Деббі Лейтон, іншою героїнею спротиву свавіллю Джима Джонса. Ми дізнаємося більше про них в останньому розділі, де обговорюється героїзм.
312
Порошковий розчинний напій.—Прим. ред.
313
Стенограма Джонсової останньої промови від 18 листопада 1978 року, відома як «смертельна плівка» (FBI no. Q042), безкоштовно доступна в інтернеті, завдяки Джонстаунському інституту в Оакланді, штат Каліфорнія, розшифрована Марі МакКормік Маага: http://jonestown.sdsu.edu/?page_id=29083.
314
М. Banaji, «Ordinary Prejudice», Psychological Science Agenda 8 (2001).—C. 8-16; цитата зі стор. 15.
315
Джонатан Свіфт, Мандри Гуллівера, переклад Ю. Лісняка (Київ, Дніпро, 1983).
316
R. Weiss, «Skin Cells Converted to Stem Cells», The Washington Post, 22 серпня 2005 року.—Стор. A01.
317
Вільям Ґолдінґ, Володар Мух, переклад С. Павличко, Київ, Молодь, 1988.—-Стор. 58, 63.
318
Р. G. Zimbardo, «The Human Choice: Individuation, Reason, and Order Versus Deindividuation, Impulse, and Chaos,» in 2969, Nebraska Symposium on Motivation, eds. W. J. Arnold, D. Levine, Lincoln: University of Nebraska Press, 1970.
319
M. H. Bond, D. G. Dutton, «The Effect of Interaction Anticipation and Experience as a Victim on Aggressive Behavior,» Journal of Personality 43 (1975).—Стор. 515-27.
320
Шекспір В., Зимова казка // Шекспір В. Зібрання творів у 6-ти томах. Том 6.- Пер. з англ. В. Коптілова.—Київ: Дніпро, 1986.—838 с.—С. 286-365.
321
R. J. Kiernan, R. M. Kaplan, «Deindividuation, Anonymity, and Pilfering», paper presented at the Western Psychological Association Convention, San Francisco, квітень 1971.
322
S. C. Fraser, «Deindividuation: Effects of Anonymity on Aggression in Children,» unpublished report, University of Southern California, 1974; P. G. Zimbardo, Psychology and Life, 10th ed., Glenview IL: Scott, Foresman, 1974. На жаль, це чудове дослідження ніколи не опублікувалося, позаяк дані й використані матеріали згоріли в пожежі, що знищила багато будинків на пагорбах Малібу в Каліфорнії в 1996 році.
323
Е. Diener, S. С. Fraser, A. L. Beaman, R. Т. Kelem, «Effects of Deindividuation Variables on Stealing Among Halloween Trick-or-Treaters», Journal of Personality and Social Psychology 33 (1976).—Стор. 178-83.
324
R. J. Watson, Jr., “Investigation into Deindividuation Using a Cross-Cultural Survey Technique,” Journal of Personality and Social Psychology 25(1973).—Стор. 342-45.
325
Деяка література щодо деіндивідуалізації: Е. Diener, «Deindividuation: Causes and Consequences», Social Behavior and Personality 5 (1977).—Стор. 143-56; E. Diener, «Deindividuation: The Absence of Self-Awareness and Self-Regulation in Group Members”, in Psychology of Group Influence, ed. P. B. Paulus, Hillsdale, NJ: Erlbaum, 1980).—Стор. 209-42; L. Festinger, A. Pepitone, T. Newcomb, «Some Consequences of De-individuation in a Group», Journal of Abnormal and Social Psychology 47 (1952).—Стор. 382-89; G. Le Bon, The Crowd: A Study of the Popular Mind, London: Transaction, 1995 [1895]; T. Postmes, R. Spears, «Deindividuation and Antinormative Behavior: A Meta-analysis», Psychological Bulletin 123(1998).—Стор. 238-59; S. Prentice-Dunn, R. W. Rogers, ‘’Deindividuation in Aggression», in Aggression: Theoretical and Empirical Reviews, eds. R. G. Geen, E. I. Donnerstein, New York: Academic Press, 1983.—Стор. 155-72; S. Reicher, M. Levine, «On the Consequences of Deindividuation Manipulations for the Strategic Communication of Self: Identifiability and the Presentation of Social Identity”, European Journal of Social Psychology 24 (1994).—Стор. 511-24; J. E. Singer, C. E. Brush, S. C. Lublin, «Some Aspects of Deindividuation: Identification and Conformity», Journal of Experimental Social Psychology 1 (1965).—Стор. 356-78; C. B. Spivey, S. Prentice-Dunn, «Assessing the Directionality of Deindividuated Behavior: Effects of Deindividuation, Modeling, and Private Self-Consciousness on Aggressive and Prosocial Responses», Basic and Applied Social Psychology 4 (1990).—Стор. 387-403.
326
Марді Ґра—свято напередодні Великого посту. У цей день відбувається карнавал. Аналог запусту Масниці, Колодія.—Прим. пер.
327
У римо-католиків перший день Великого посту, коли священнослужитель, на знак покути, посипає попелом голови вірян.—Прим. пер.
328
E. Goffman, Stigma: Notes on the Management of Spoiled Identity, Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1963.
329
Див. C. Maslach, P. G. Zimbardo, «Dehumanization in Institutional Settings: ‘Detached Concern’ in Health and Social Service Professions; The Dehumanization of Imprison-ment», доповідь представлено на з’їзді Американської психологічної асоціації, Монреаль, Канада, 30 серпня 1973 року.
330
R. Ginzburg, 200 Years of Lynching, Baltimore: Black Classic Press, 1988. Також див. фотографії лінчувань, оформлених в листівки: J. Allen, Н. Аіі, J. Lewis, L. R Litwack, Without Sanctuary: Lynching Photography in America, Santa Fe, NM: Twin Palms Publishers, 2004.
331
Див. H. C. Kelman, «Violence Without Moral Restraint: Reflections on the Dehumanization of Victims and Victimizers», Journal of Social Issues 29 (1973).—Стор. 25-61.
332
В. Herbert, «‘Gooks’ to ‘Hajis.’ «The New York Times, 21 травня 2004 року.
333
A. Bandura, B. Underwood, M. E. Fromson, «Disinhibition of Aggression Through Diffusion of Responsibility and Dehumanization of Victims», Journal of Research in Personality 9 (1975).—Стор. 253-69.
334
Для кращого зрозуміння відключення моралі див. об’ємні праці Альберта Бандури, зокрема: A. Bandura, Social Foundations of Thought and Action: A Social Cognitive Theory, Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall, 1986); A. Bandura, «Mechanisms of Moral Disengagement», in Origins of Terrorism: Psychologies, Ideologies, Theologies, States of Mind, ed. W. Reich, Cambridge, UK: Cambridge University Press, 1990.—Стор. 161-91; A. Bandura, «Moral Disengagement in the Perpetration of Inhumanities», Personality and Social Psychology Review (Special Issue on Evil and Violence) 3 (1999).—Стор. 193-209; A. Bandura. «The Role of Selective Moral Disengagement in Terrorism», in Psychosocial Aspects of Terrorism: Issues, Concepts and Directions, ed. F. M. Mogahaddam, A. J. Marsella, Washington, DC: American Psychological Association Press, 2004.—Стор. 121-50; A. Bandura, C. Barbaranelli, G. V Саргага, C. Pastorelli, «Mechanisms of Moral Disengagement in the Exercise of Moral Agency», Journal of Personality and Social Psychology 71 (1996).—Стор. 364-74; M. Osofsky, A. Bandura, P. G. Zimbardo, «The Role of Moral Disengagement in the Execution Process», Law and Human Behavior 29 (2005).—Стор. 371-93.
335
. P. Leyensetal et al., «The Emotional Side of Prejudice: The Attribution of Secondary Emotions to In-groups and Out-groups», Personality and Social Psychology Review 4 (2000).—Стор. 186-97.
336
N. Haslam, P. Bain, L. Douge, M. Lee, B. Bastian, «More Human Than You: Attributing Humanness to Self and Others», Journal of Personality and Social Psychology 89 (2005).—Стop. 937-50; цитата зі стор. 950.
337
В одному з випусків служби новин Reuters тридцятип’ятирічна матір гуту на ім’я Муканквая розказала, що вона разом з іншими жінками оточили дітей своїх сусідів тутсі, яких вважали за «ворогів». З моторошною рішучістю вони забили дітей до смерті великими палицями. «Вони не кричали, бо вони нас знали,—повідомила вона.—Вони просто витріщалися на нас. Ми забили стількох, що не могли і порахувати». Її відключення моралі ґрунтувалося на вірі, що вона разом з іншими жінками-вбивцями «робили дітям послугу»: для них буцімто було краще померти тієї миті, аніж залишитися сиротами, бо їхніх батьків чоловіки-гуту вже забили мачете, а матерів ще й зґвалтували перед смертю. На дітей чекало тяжке життя, тож вона й інші матері-гуту дійшли висновку, що краще забити дітей до смерті, аби ті уникнули такої важкої долі.
338
Див. S. Keen, Faces of the Enemy: Reflections on the Hostile Imagination, San Francisco, CA: HarperSanFrancisco, 2004 [1991]. Також варто переглянути DVD як додаток до книжки (2004).
339
Із Harry Bruinius, Better for All the World: The Secret History of Forced Sterilization and America ‘s Quest for Racial Purity, New York: Knopf, 2006.
340
Див: F. Galton. Hereditary Genius: An Inquiry into Its Laws and Consequences, 2nd ed., London: Macmillan, 1892; Watts and Co. 1950; R. A. Soloway, Democracy and Denigration: Eugenics and the Declining Birthrate in England, 1877-1930, Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1990; Race Betterment Foundation, Proceedings of the ThirdRace Betterment Conference, Battle Creek, MI: Race Betterment Foundation, 1928; E. Black, War Against the Weak: Eugenics and America’s Campaign to Create a Master Race, New York: Four Walls Eight Windows, 2003; E. Black, IBM and the Holocaust: The Strategic Alliance Between Nazi Germany and America ‘s Most Powerful Corporation, New York: Crown, 2001.
341
M. L. King, Jr., Strength to Love, Philadelphia: Fortress Press, 1963.—Стор. 18.
342
В. Latane and J. M. Darley, The Unresponsive Bystander: Why Doesn ‘t He Help?, New York: Appleton-Century-Crofts, 1970.
343
J. M. Darley, B. Latane, «Bystander Intervention in Emergencies: Diffusion of Responsibilities,» Journal of Personality and Social Psychology 8 (1968).—Стор. 377-83.
344
T. Moriarity, «Crime, Commitment, and the Responsive Bystander: Two Field Experiments,» Journal of Personality and Social Psychology 31 (1975).—Стор. 370-76.
345
D. A. Schroeder, L. A. Penner, J. F. Dovidio, J. A. Pilliavan, The Psychology of Helping and Altruism: Problems and Puzzles, New York: McGraw-Hill, 1995. Також див. C. D. Batson, «Prosocial Motivation: Why Do We Help Others?» in Advanced Social Psychology, ed. A. Tesser, New York: McGraw-Hill, 1995 ).—Стор. 333 - 81; E. Straub, «Helping a Distressed Person: Social, Personality, and Stimulus Determinants», Advances in Experimental Social Psychology, vol. 7, ed. L. Berkowitz, New York: Academic Press, 1974).—Стор. 293-341.
346
J. M. Darley, C. D. Batson, «From Jerusalem to Jericho: A Study of Situational Variables in Helping Behavior», Journal of Personality and Social Psychology 27 (1973).—Стор. 100-8.
347
C. D. Batson et al. «Failure to Help in a Hurry: Callousness or Conflict?», Personality and Social Psychology Bulletin 4 (1978).—Стор. 97-101.
348
«Abuse Scandal to Cost Catholic Church at Least $2 Billion, Predicts Lay Leader,» Associated Press, 10 липня 2005 року. Див. також документальний фільм «Deliver Us from Evil» про отця Олівера О’Ґрейді, звинуваченого в постійних сексуальних домаганнях до маленьких хлопчиків і дівчаток упродовж двох десятиліть у північній Каліфорнії. Обізнаний у численних скаргах, кардинал Роджер Магоні не звільнив О’Ґрейді, а періодично переводив цього залежного від сексу отця в нові парафії, де він мав змогу кривдити щораз нових дітей-жертв. (Режисерка—Емі Берґ, дистриб’ютор Lionsgate Films, жовтень 2006 року).
349
D. Baum, «Letter from New Orleans: The Lost Year», The New Yorker, 21 серпня 2006 року.—Стор. 44-59; D. Wiegand, «When the Levees Broke: Review of Spike Lee’s Documentary» (When the Levees Broke: A Requiem in Four Acts, HBO-TV, 21, 22 серпня 2006 року), San Francisco Chronicle, 21 серпня 2006, — стор. F1-F4.
350
J. Lipman-Blumen, The Allure of Toxic Leaders: Why We Follow Destructive Bosses and Corrupt Politicians—and How We Can Survive Them, New York: Oxford University Press, 2005, цитата зі стор. ix.
351
L. Ross, R. E. Nisbett, The Person and the Situation, Philadelphia: Temple University Press, 1991.
352
A. Bandura, Self-Efficacy: The Exercise of Control, New York: Freeman, 1997.
353
R. Kueter, The State of Human Nature, New York: iUniverse, 2005. Для перегляду психологічного впливу культури див. R. Brislin, Understanding Culture ‘s Influence on Behavior, Orlando, FL: Harcourt Brace Jovanovich, 1993; H. Markus, S.Kitayama, «Culture and the Self: Implications for Cognition, Emotion and Motivation», Psychological Review 98 (1991).—Стор. 224-53.
354
L. Ross, D. Shestowsky, «Contemporary Psychology’s Challenges to Legal Theory and Practice», Northwestern University Law Review 97 (2003).—Стор. 1081-1114; цитата зі стор. 1114. Також рекомедую прочитати розширений огляд і аналіз ролі місця в юридично-економічній системі у роботах двох юристів-науковців: J. Hanson and D. Yosifon, «The Situation: An Introduction to the Situational Character, Critical Realism, Power Economics, and Deep Capture», University of Pennsylvania Law Review 129 (2003).—Стор. 152-346. Додатково статті мого колеги Крейґа Гейні про необхідність ширшого залучення контекстуальних чинників у юридичну практику, див. С. Haney, "Making Law Modern: Toward a Contextual Model of Justice", Psychology, Public Policy and Law 8 (2002).—Стор. 3-63.
355
M. Snyder, «When Belief Creates Reality», in Advances in Experimental Social Psychology, vol. 1 8 . ed. L. Berkowitz, New York: Academic Press. 1984.—Стор. 247-305.
356
D. L. Rosenhan, “On Being Sane in Insane Places”, Science 179 (1973).—Стор. 250-58.
357
F. D. Richard, D. F. Bond, Jr., J. J. Stokes-Zoota, «One Hundred Years of Social Psychology Quantitatively Described», Review of General Psychology 7(2003).—Стор. 331-63.
358
S. T. Fiske, L. T. Harris, A.J.C. Cudy, «Why Ordinary People Torture Enemy Prisoners», Science (Policy Forum) 306 (2004).—Стор. 1482-83; цитати зі стор. 1482. Також див. S. Fiske, Analyses in Social Beings, New York: Wiley, 2003.
359
Підсумковий рапорт незалежної комісії щодо розслідування операцій із затримання. Повний рапорт доступний на сторінці СВЕ: www.prisonexp.org/pdf/SchlesingerReport.pdf Рапорт видано 8 грудня 2004.
360
Рапорт на вкладці «60 Minutes II» на сайті CBS http://www.cbsnews.com/news/abuse-of-iraqi-pows-by-gis-probed.
361
Існують докази, що генерал Маєрс особисто телефонував Дену Разеру за дев’ять днів до випуску «60 Minutes II» про насильство в Абу-Ґрейб із проханням відкласти ефір програми, аби уникнути небезпеки для «наших сил» і «проведення місії». CBS виконало прохання і відклало трансляцію на два тижні. Канал прийняв рішення про показ фотографій, тільки коли там дізналися, що журналіст з New Yorker Сеймур Герш готує до публікації докладний репортаж на ту саму тему. Це прохання свідчить про те, що військове начальство було обізнане у «візерункові проблеми», які повстануть унаслідок журналістських викриттів.
362
Свідчення перед Конгресом: Доналд Рамсфелд, Federal Document Clearing House, 2004, доступно на: www.highbeam.com/librarv/wordDoc.doc?docid=lPl:94441824; Свідчення Доналда Рамсфелда перед Сенатом; доступне: http://www.globalsecurity.org/military/library/congress/2004_hr/040507-rumsfeld.pdf
363
Цитовано в A. Hochschild, What’s in a Word? Torture, The New York Times, 23 травня 2004 року. Сьюзан Зонтаґ висловила елегантну критику твердження, що ці дії були лишень простим «зловживанням», а не «тортурами»: S. Sontag, Regarding the Torture of Others, The New York Times Magazine, 23 травня 2004 року.—C. 25ff.
364
Міністр закордонних справ Ватикану, архієпископ Джованні Лайоло вважає інакше: «Тортури? Серйозніший удар по США, ніж 11 вересня. З тією різницею, що цей удар завдали не терористи, а самі американці»
365
«It’s Not About Us; This Is War!» The Rush Limbaugh Show, 4 травня 2004 року. Див: http://www.sourcewatch.org/index.php/Rush_Limbaugh.
366
Ремарка сенатора Інхофа походить зі стенограм слухань сенатського комітету зі збройних сил 11 травня 2004 року, в якому генерал-майор Таґуба доповідав комітету про зловживання в Іраку, це його перше публічне свідчення базувалося на 600 сторінках слідства (для якого знадобився місяць і дев’ять томів справи). Повна стенограма доступна онлайн на сторінці Washington Post: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A17812-2004May11.html.
367
Дарбі дав перше інтерв’ю про свою роль у розкритті зловживань Уїлу Хілтону, опубліковане в журналі GQy вересні 2006 року під назвою «Полонений совісті». (Цитати Дарбі з цього джерела). Доступне онлайн: http://men.stvIe.com/gq/features/landing?id=content_478S/.
368
Існує цікава паралель з іншим солдатом, Роналдом Райденауром, який вдарив на сполох через масове вбивство в Сонґмі у В’єтнамі, 1968 року. Він теж був трохи аутсайдером, який ввійшов на сцену наступного дня, після того як деякі з його колег по-звірячому вбили сотні в’єтнамських цивільних. Відчуваючи, що їхні дії суперечать базовим принципам, за захист яких воювали США, Райденаур вирішив обнародувати справу. Його неодноразові запити до вищих посадових осіб, і навіть до президента Ніксона і конгресменів, щодо розслідування цієї різанини ігнорували або не вдовольняли понад рік.
І нарешті завзятість Райденаура окупилися. До нього приєднався молодий репортер-слідчий Сеймур Герш, який описав історію в 1970 році у книжці «Му Lai 4: A Report on the Massacre and its Aftermath». Мабуть, це не випадковість, що той самий репортер, тепер значно старший, розкрив зловживання в Абу-Ґрейб у своїй статті для New Yorker (квітень 2004 року), і книжці «Chain of Command: The Road from 9/11 to Abu Ghraib» (2004).
Сумними наслідками зухвалого вчинку Дарбі було те, що декілька років він, разом із матір'ю і дружиною, були змушені переховуватися, під захистом охорони, бо багато людей хотіли їх убити через його приниження армії.
369
Я хотів зініціювати фонд героя Джо Дарбі, зібрати пожертви з усієї країни і передати їх йому, коли він вийде з-під охорони. Репортерка USA Today Мерилін Еліас погодилася опублікувати історію про життя цього «героя в підпіллі» і згадати в ньому фонд, якщо я зможу забезпечити рахунок, на який люди зможуть надсилати пожертви. Впродовж багатьох місяців я намагався переконати різні організації створити такий рахунок, серед них Amnesty International, банк рідного міста Дарбі, мій Union Bank у Пало-Альто, навіть асоціацію жертв тортур. Щоразу отримував відмову, яка видавалася фальшивкою. Я переконав тодішнього голову Американської психологічної асоціації Діану Галперін подати таку пропозицію на щорічному з’їзді, але надто багато членів Ради директорів організації виступили проти. Для багатьох людей це було занадто політичним.
370
Цитата з «А Question of Torture,» PBS News Frontline, 18 жовтня 2005 року.
371
CBS, 60 Minutes 11, 28 квітня 2004 року.
372
В’язницю Абу-Ґрейб офіційно закрили 15 серпня 2006 року, всіх утримуваних там в’язнів перевели в Кемп-Кроппер біля Багдадського аеропорту.
373
Військова слідча Марсі Дрюрі інформувала мене про умови, які панували в Абу-Ґрейб, відколи військові взяли це місце під свій контроль і доколи почалося розслідування зловживань у блоці 1А. В електронних листах (16, 18 і 20 вересня 2005 року) і телефонному інтерв’ю (8 вересня 2005 року) вона з перших вуст розказала про «жалюгідні, злиденні» умови як для охоронців, так і в’язнів. Вона служила в підрозділі, що займався розслідуваннями злочинів, вчинених військовими США впродовж війни. Вона також була однією з перших осіб, хто побачив диск із фотографіями. Її відділ завершив розслідування до лютого 2004 року. Вона сказала мені, що хоче, аби світ побачив правду, що умови, які панували у в’язниці, мали вплив на поведінку охоронців.
374
Передача про Кемп-Даґлас «80 Acres of Hell», History Channel, 3 червня 2006 року.
375
Janis Karpinski із Steven Strasser, One Woman’s Army: The Commanding General at Abu Ghraib Tells Her Story, New York: Miramax Press, 2005.
376
Психологічна оцінка складалася із інтерв’ю з військовим психологом, доктором Елвіном Джонсом, 31 серпня і 2 вересня 2004 року, після якої проведено різні психологічні тести. Вони включали в себе Міннесотський багатопрофільний опитувальник особистості (ММРІ-2); багатовимірний клінічний опитувальник Мільтона-ІІІ і скорочену шкалу Уекслера. Офіційний звіт про психологічну консультацію та результати тестів надіслано 21 вересня мені і доктору Леррі Бойтлеру (директору докторської програми з психології в Університеті Пало-Альто). Він провів незалежну сліпу інтерпретацію результатів тестів, не знаючи ані імені, ані статусу досліджуваного. Також я провів інвентар вигорання Маслач під час інтерв’ю Чіпа в мене вдома, результати якого відправлено для інтерпретації експерту із психології стресу праці—доктору Майклу Лейтеру із Центру організаційного розвитку в Уолфвіллі, Канада. Його формальну оцінку я отримав 3 жовтня 2004 року. Він також не знав, хто заповнював форму.
377
Звіт психологічної консультації, 31 серпня 2004 року.
378
Для див. мою книжку: Р. G. Zimbardo, Shyness: What It Is. What to Do About It, Reading, MA: Perseus Books, 1977.
379
Особистий лист від 12 червня 2005 року.
380
Листування електронною поштою з Мімі Фредерік, 21 вересня 2005 року (надано дозвіл на цитування).
381
372-й батальйон військової поліції базувався в Крезаптауні, Меріленд. Більшість його членів походили з маленьких, небагатих міст, де оголошення військових рекрутерів часто з’являлися в місцевій пресі. Вони часто приєднувалися до війська ще підлітками, аби заробити і побачити світ, або просто щоб вирватися з міста, де виросли. Члени 372-ї бригади були дуже дружніми. Див: Time magazine, Special Report, 17 травня 2004 року.
382
Моє інтерв’ю з Чіпом, 30 вересня 2004 року, та приватний лис, 12 червня 2005.
383
Резюме звіту доктора Елвіна Джонса щодо інтерв’ю і низки психологічних тестів, 31 серпня 2004 року.
384
Резюме інтерпретації всіх тестів, надане доктором Джонсом.
385
Цю й наступні цитати взято з «Інтерпретації тестування клієнта» 22 вересня 2004 року, проведеної доктором Леррі Бойтлером, з письмового звіту для мене.
386
Оцінка доктора Лейтера потрапила до мене 3 жовтня 2004, див: С. Maslach and М. Р. Leiter, The Truth About Burnout (San Francisco: Jossey-Bass, 1997). Також див: M. P. Leiter and C. Maslach, Preventing Burnout and Building Engagement: A Complete Package for Organizational Renewal, San Francisco: Jossey-Bass, 2000.
387
Існує багато психологічної літератури щодо когнітивного перевантаження, деякі посилання: D. Kirsh, «А Few Thoughts on Cognitive Overload», Intellectica 30 (2000).—C. 19-51; R. Hester, H. Caravan, «Working Memory and Executive Function: The Influence of Content and Load on the Control of Attention», Memory & Cognition 33 (2005).—C. 221-33; F. Pass, A. Renkl, J. Swelle, «Cognitive Load Theory: Instructional Implications of the Interaction Between Information Structures and Cognitive Architecture», Instructional Science 32 (2004).—C. 1-8
388
Нотатки щодо саги про рядову Джессіку Лінч взято з телевізійного документального фільму на BBC 2, в якому зазначалося, що армія США сфабрикувала і спотворила майже все з її «героїчного» наративу. Таке саме створення псевдогероя сталося і в історії колишньої зірки NFL Arizona Cardinals, Пета Тіллмана, якого застрелили свої ж, «дружнім вогнем», і це приховували, доки сім’я не добилася правди. Розслідування BBC щодо Джессіки Лінч: «War Spin: The Truth About Jessica,» 18 травня 2003 p. (репортер Джон Кемпфнер). Розшифрування програми можна знайти на: http://news.bbc.co.uk/2/hi/programmes/correspondent/3028585.stm. Справа Пета Тіллмана вийшла в двох частинах в The Washington Post: S. Coll, «Barrage of Bullets Drowned Out Cries of Comrades: Communication Breakdown, Split Platoon Among Factors of ‘Friendly Fire’«, The Washington Post, 6 грудня 2004 року.—C. A01; S. Coll, «Army Spun Tale Around IU-Fated Mission», The Washington Post, 6 грудня 2004 року.—C. A01; Дві статті доступні онлайн: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A35717-2004Dec4.html та http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A37679-2004Dec5.html. Батько Пета Патрік, юрист, продовжує розслідувати смерть сина. Нещодавня стаття в New York Times відкриває нові деталі: М. Davey and S. Eric «Two Years After Soldier’s Death, Family’s Battle is with Army», The New York Times, 21 березня 2006.—C. A01. Див. також красномовну і потужну заяву під назвою «Після Петового дня народження» його брата Кевина, який у 2002 році разом з Петом вступив до війська, і разом з ним служив в Іраку й Афганістані, доступна онлайн: http://www.truthdig.com/report/item/200601019_after_pats_birthday.
389
Усі питання і відповіді взято із інтерв’ю від 30 вересня 2004 року, проведеного в мене вдома, записаного і розшифрованого Меттом Естрада—моїм асистентом.
390
R.J. Smith and J. White, «General Granted Latitude at Prison: Abu Ghraib Used Aggressive Tactics», The Washington Post, June 12, 2004, c. A01. Доступ: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A35612- 2004Junll.html.
391
Ветеран, військовий слідчий, розказав мені, що, на його думку, слідчі маніпулювали військовими поліцейськими, щоб ті допомагали збирати інформацію: «Саме тут заритий собака. Недобросовісні слідчі, (в низхідному порядку: молодші військові, контрактники чи спів робітники ЦРУ), охоче грали на вірі відданих їм людей. Я мав досвід управління персоналом, що утримував в’язнів (у тому випадку це була рота піхоти, яким доручили в’язницю), і вони почали ставитися до мене так, якби я був втіленням усіх американських стереотипів «слідака». Проте коли я пояснив їм, чому не чинитиму так, вони не лише зрозуміли мене, а й «погодилися добровільно змінити свою поведінку. Контроль однієї людини над іншою є надзвичайною відповідальністю, і йому треба навчитися і зрозуміти, а не просто віддавати накази». Отримано 3 серпня 2006, джерело бажає залишитися анонімним.
392
Моє інтерв’ю з Чіпом, 30 вересня 2004 року.
393
Синхрон Кена Дейвиса був частиною документального фільму «The Human Behavior Experiments», показано на телеканалі Sundance 1 червня 2006 року.
394
I. Janis, «Groupthink», Psychology Today, листопад 1971.—C. 43-46. Висновки слідочої комії Сенату доступні: http://web.archive.org/web/20050305175913/http://intelligence.senate.gov/conclusions.pdf.
395
S. Т. Fiske, L. Т. Harris, A. J. Cuddy, «Why Ordinary People Torture Enemy Prisoners», Science 306 (2004).—C. 1482-83; цитата зі стор. 1483.
396
Особисте листування електронною поштою від 30 серпня 2006 року, з дозволом на друк. Автор зараз працює в Міністерство торгівлі США.
397
Доповідь генерала Таґуби перед Конгресом 11 травня 2004 року.
398
В наступному розділі ми більше розкажемо про доповідь генерал-майора Джорджа Фея, співавтором якого є генерал-лейтенант Джонс. Частина їхньої доповіді представлена в: S. Strasser, ed.. The Abu Ghraib Investigations: The Official Reports of the Independent Panel and the Pentagon on the Shocking Prisoner Abuse in Iraq, New York: Public Affairs, 2004). Повний текст рапорту доступний: http://news.findlaw.com/hdocs/docs/dod/fay82504rpt.pdf.
399
Fifth Estate, «А Few Bad Apples: The Night of October 25, 2003,» Canadian Broadcast Company Television News, 16 листопада, 2005, доступ: http://web.archive.org/web/20070210234335/http://www.cbc.ca/fifth/badapples/resource.html
400
M. A. Fuoco, E. Blazina, C. Lash, «Suspect in Prisoner Abuse Has a History of Troubles», Pittsburgh Post-Gazette, 8 травня 2004 року.
401
Свідчення аналітика військової розвідки на досудовому слуханні в справі Ґренера.
402
Умова про визнання провини, справа США проти Фредеріка, 5 серпня 2004 року.
403
Особисте листування з Фредеріком (із Форт-Лівенворт), 12 червня 2005 року.
404
Guard «Неlhnann» on «The Human Behavior Experiments», 1 червня 2006 року.
405
406
Там само. Рапорт Кена Дейвиса в The Human Behavior Experiments.
407
Див. http://web.archive.org/web/20100206181658/http://www.supportmpscapegoats.com/
408
Sontag, «Regarding the Torture of Others», 23 травня 2004 року.
409
«Now That’s Fucked Up»: http://web.archive.org/web/20050731235116/ http://www.nowthatsfuckedup.com/bbs/index.php (див. особливо: http://web.archive.org/web/20051128100421/http://www.nowthatsfuckedup.com/bbs/ftopic41640.html).
410
«Burn, baby! Burn!»—вірш американького поета Мервіна Екс (Marvin X), написаного невдовзі після масштабних заворушень у Лос-Анджелісі 1965 року, відомих як повстання Уоттс. Фраза згодом набула численних алюзій в американській поп-культурі, зокрема у популярній музиці.—Прим. ред.
411
Allen et al., Without Sanctuary: Lynching Photography in America (див: http://withoutsanctuary.org).
412
Browning, Ordinary Men (1993).
413
Janina Struk, Photographing the Holocaust: Interpretations of the Evidence, New York: Palgrave, 2004.
414
www.armenocide.net
415
Детальнішу інформацію про трофейні фотографії Тедді Рузвельта з сином Кермітом див: “On Safari with Theodore Roosevelt, 1909”, доступно на: www.eyewitnesstohistory.com/tr.htm. Цікаво, що хоча метою експедиції оголосили «збір» різних видів тварин, насправді це було полювання, в якому вбили 512 тварин, серед яких 17 левів, 11 слонів і 20 носорогів. Цікаво, що онук Теодора Рузвельта Керміт-молодший був керівником операції ЦРУ в Ірані під назвою «Аякс», яка увінчалася успішним переворотом і відстороненням від влади (демократично обраного) прем’єр-міністра Мохаммеда Моссадика в 1953 році. Причиною цієї операції стало занепокоєння ЦРУ, що уряд Моссадика зблизиться з комуністами. За словами Стівена Кінзера, журналіста-«ветерана» New York Times, ця операція стала зразком для наступної половини століття, коли США і ЦРУ успішно вчинили або підтримали державні перевороти в Гватемалі (1954), потім в Кубі, Чилі, Конго, В’єтнамі, і (що має безпосереднє відношення до нашої історії) в Іраку. Кінзер також зазначає, що часто ці країни після перевороту переживали нестабільність, цивільні конфлікти і безліч насильства. Наслідки цих операцій відчутні й сьогодні. Спричинені цим величезна вбогість і страждання переповнили ворожістю до США цілі регіони світу. Також США хотіли вчинити ще один переворот в Ірані, а можливо навіть планувало розпочати війну. Сеймур Герш, знаний вже нам журналіст із The New Yorker, який розслідував злочини в Сонгмі й Абу-Ґрейб, висвітлив таку інформацію: http://web.archive.org/web/20050203211406/http://www.newyorker.com/fact/content/?050124fa_fact; S. Kinzer, All the Shah’s Men: An American Coup and the Roots of Middle East Terror, Hoboken. NJ: Wiley, 2003; S. Kinzer, Overthrow: America’s Century of Regime Change from Hawaii to Iraq, New York: Times Books, 2006.
416
Цитата походить із моїх нотаток дискусії 4 травня 2006 року (яку я модерував): «Злочини проти людства, вчинені адміністрацією Буша», в якій Карпінскі брала участь. Досвідчений слідчий сумнівається в тому, що військовий слідчий просив охоронців зробити такі фото: «Я не вірю, що “дозвіл” надходив від слідчих, якщо взагалі був чий-небудь дозвіл. За мою майже 20-літню кар’єру слідчого і керівника розслідувань, я вивчив усі можливі “підходи”, і я не вірю, що слідчий не тільки свідомо втягнув би людину в нелегальну дію із сумнівною цінністю для слідства, але й що він увійшов із іншим у змову і таким чином став від нього залежним». Отримано 3 серпня 2006 р., джерело бажає залишитися анонімним.
417
Judith Butler, «Torture, Sexual Politics, and the Ethics of Photography.» Lecture presented at Stanford University symposium Thinking Humanity After Abu Ghraib (20 жовтня 2006 p.).
418
Це відеозапис CBS щодо знущань у Кемп-Букка доступний онлайн: http://www.cbsnews.com/news/a-gis-iraq-prison-video-diary
419
Це свідчення та багато інших доступні у звіті «Поразка керівництва: свідчення з перших рук про завдання тортур армією США іракським затриманим», 24 вересня 2005 р., на сторінці Human Rights Watch: http://pantheon.hrw.org/reports/2005/us0905.
420
Восьмирічний термін ув’язнення було скорочено на шість місяців наказом командуючого генерала і ще на вісімнадцять місяців військовою комісією з умовно-дострокового звільнення і помилування (серпень 2006 року), зважаючи на численні прохання про пом’якшення покарання мого й інших авторства.
421
Стрес, який Чіп переживав ночами в блоці 1А і потім під час ув’язнення, може мати значний вплив на функціонування мозку і зміни в емоціях і поведінці, див. Robert М. Sapolsky, «Why Stress Is Bad for Your Brain». Science 273 (1996).—C. 749-50.
422
Особисте листування, 12 червня 2005 року.
423
Е. Aronson and J. Mills, «The Effect of Severity of Initiation on Liking for a Group,» Journal of Abnormal and Social Psychology 59(1959), c.177-81.
424
Особисте листування, 25 лютого 2005 року.
425
Особисте листування, 15 червня 2005 року.
426
Darius М. Rejali, Torture and Modernity: Self, Society, and State in Modem Iran (Boulder, CO: Westview Press, 1994). Також див. його есе, доступ: http://www.salon.com/2004/06/18/torture_l і http://www.salon.com/2004/06/21/torture_algiers
427
Один військовий офіцер сказав мені: «Я сам говорив: “це Стенфорд”, описуючи незвичну садистичну поведінку з боку тих, хто командує іншими».
428
Хенслі є дипломованим експертом із травматичного стресу, членом Американської академії експертів із травматичного стресу, радником із психологічних й антитерористичних операцій при федеральному уряді. Докторант в університеті Капелла зі спеціаліза цією на ПТСР, вивчав знущання в Абу-Ґрейб. Хенслі також зазначає: «Достовірність тверджень, висловлених у цьому документі, може бути встановлено з використанням аналогічного аналізу репрезентативної вибірки з боку відповідачів. Позитивна кореляція схожих даних може вказувати на валідність ефекту Зімбардо у в’язниці Абу-Ґрейб, що пояснює девіантну поведінку (стор. 51). A. L. Hensley, «Why Good People Go Bad: A Psychoanalytic and Behavioral Assessment of the Abu Ghraib Detention Facility Staff.» A strategic courts-martial defense strategy presented to the Area Defense Council in Washington, D.C., 10 грудня 2004 p.
429
R. Norland, «Good Intentions Gone Bad»,Newsweek, 13 червня 2005 року.—C. 40.
430
Заключна промова, 21 жовтня 2004 року, виголошена майором Майклом Голлі під час слухання справи сержанта Айвена Фредеріка, Багдад, і 21 жовтня, 2004 року.—С. 353-54.
431
Моя спонтанна заключна промова, 21 жовтня, 2004 року, стор. 329.
432
Алюзія на п’єсу Луїджі Піранделло «Шість персонажів у пошуках автора», в якій зображено соціальну трагедію людей, безсилих проти нав’язаної їм «маски».—Прим. ред.
433
«Адміністративне зло» виникає, коли члени організації фокусуються на розробці процедур, і способів отримання найефективнішого результату, не звертаючи уваги на те, що засоби осягнення мети є неморальними, нелегальними чи неетичними. Їм вигідно залишатись сліпими на реальність наслідків їхніх дій. Винними в адміністративному злі можуть бути корпорації, поліція, пенітенціарна система, військові та урядові центри, як і радикальні революційні групи.
40 років назад ми бачили його в «аналітичному» підході Роберта МакНамари до війни у В’єтнамі. Використовуючи «науково-аналітичний» спосіб мислення разом із «технічно-раціонально-юридичним» підходом для вирішення суспільних чи політичних проблем, дає змогу організаціям і їхнім членам творити приховане зло. Бувають ситуації, коли держава дає змогу громадянам чинити зло, як це було при Голокості, чи інтернування американських мешканців японського походження впродовж Другої світової війни, що є також прикладами адміністративного зла. Я доводжу, що програма тортур, як частина введеної адміністрацією Буша «війни з тероризмом», є таким же прикладом. Проникливе поняття «адміністративного зла» запропонував Гай Адамс та Денні Белфор у своїй провокативній книзі: Adams G. В., Balfour D. L. Unmasking Administrative Evil. Revised ed. (New York: M. E. Sharpe, 2004).
434
Добрий збір в одному місці всіх інформації про хронологію подій в Абу-Ґрейб можна знайти: http://www.globalsecurity.org/intell/world/iraq/abu-ghurayb- chronology.htm
435
Журналіст-розслідувач Сеймур Герш першим розповів про знущання та тортури в Абу-Ґрейб: S. М. Hersh, Torture at Abu Ghraib. American Soldiers Brutalize Iraqis: How Far Up Does the Responsibility Go?, The New Yorker, May 5, 2004.—C. 42, доступний на: http://web.archive.org/web/20080311215848/http://www. notinourname.net/war/torture-5may04.htm.
436
Доступний на: http://news.findlaw.com/cnn/docs/iraq/tagubarpt.html
437
Частина звіту Фея/Джонса представлена в: Steven Strasser and Craig R. Whitney eds., The Abu Ghraib Investigations: The Official Reports of the Independent Panel and the Pentagon on the Shocking Prisoner Abuse in Iraq (New York: Public Affairs, 2004). Повний звіт доступний: http://news.findlaw.com/hdocs/docs/dod/fay82504rpt.pdf. Також див: Strasser and Whitney The 9/11 Investigations: Staff Reports of the 9/11 Commission: Excerpts from the House Senate Joint Inquiry Report on 9/11: Testimony from Fourteen Key Witnesses (New York: PublicAffairs. 2004).
438
Повідомлялось, що керівник Центрального штабу Збройних сил США генерал Джон Абізаїд вимагав, щоб розслідування очолював офіцер вищого чину ніж генерал-майор Фей, тому що він не мав права допитувати вище військове керівництво, що був в змозі робити генерал-лейтенант Джонс.
439
Згодом ми докладніше розкажемо про цього затриманого, Манаделя аль-Джамаді.
440
Steven Н. Miles, Oath Betrayed: Torture, Medical Complicity, and the War on Terror (New York: Random House, 2006).
441
Eric Schmitt, «Abuses at Prison Tied to Officers in Military Intelligence,» The New York Times, August 26, 2004.
442
Незалежна група оцінки операцій із затримання МО [Міністерство оборони], створеної Міністром оборони Рамсфелдом, підготувала кінцевий звіт 24 серпня 2004 року. Чотири члени групи: колишній міністр оборони Гаролд Бровн; колишній конгресмен Тіллі Фловер; Генерал Чарлз А. Ґорнер; і колишній міністр оборони Джеймс Р. Шлезінґер, голова групи. Повний звіт, включно з додатком G, можна знайти: www.prisonexp.org/pdf/SchlesingerReport.pdf.
443
Див: www.hrw.org. Інше вартісне джерело—звіт СВС в програмі Fifth Estate, A Few Bad Apples, яку показано 16 листопада 2005 року. Тут розглядається динаміка подій в блоці 1А вночі, 25 жовтня 2003 року, коли кілька військових катували іракських в’язнів, а інші за цим спостерігали. Цей інцидент згадується в 14 розділі, його причиною була плітка що ці в’язні зґвалтували хлопчика, що виявилось не правдою. Доступно: http://web.archive.org/ web/20121107130947/http://www.cbc.ca/fifth/badapples/resource.html
444
Див: http://web.archive.org/web/20090118002956/http://www.whitehouse.gov/news/releases/2004/05/20040506-9.html
445
«Abu Ghraib Only the ‘Tip of the Iceberg’», Human Rights Watch Report, April 27, 2005.
446
E. Schmitt, «Few Punished in Abuse Cases», The New York Times, 27 квітня 2006, p. A24. Це резюме базується на повному звіті, приготовленому центру прав людини і глобального правосуддя Нью-Йоркого університету разом з Human Rights Watch та Human Rights First. Це розслідування зібрало статистичні дані з біля 100,000 документів, отриманих завдяки праві на публічний доступ до інформації. Вони зазначають що 2/3 надуживань відбулись в Іраці.
447
«Abu Ghraib Dog Handler Gets 6 Months,» CBS News Video Report, 22 травня 2006. Доступне: http://www.cbsnews.com/news/abu-ghraib-dog-handler-gets-6-months.
448
Повний звіт доступний на: http://web.archive.org/web/20080617051655/http:// www.humanrightsfirst.info/pdf/06425-etn-by-the-numbers.pdf.
449
Повний звіт, включно з процитованим тут текстом доступний: https://www. hrw.org/reports/2005/us0405/index.htm.
450
Свідчення Міністра оборони Рамсфелда перед Сенатом. Hearing of the Senate Armed Services Committee on Mistreatment of Iraqi Prisoners, Federal News Service, 7 травня 2004.
451
Див: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_153
452
«Report of the International Committee of the Red Cross (ICRC) on the Treatment by the Coalition Forces of Prisoners of War and Other Protected Persons by the Geneva Conventions in Iraq During Arrest, Internment and Interrogation,» лютий 2004. Див: http://download.repubblica.it/pdf/rapporto_crocerossa.pdf.
453
Цитата з «А Question of Torture,» PBS Frontline, 18 жовтня 2005.
454
Свідчення генерал-лейтенанта Рікардо Санчнса перед Сенатом, Senate Armed Services Committee, Hearing on Iraq Prisoner Abuse, 19 травня 2004.
455
Mark Danner, Torture and Truth: America, Abu Ghraib and the War on Terrorism (New York: The New York Review of Books, 2004), c. 33.
456
Anis Karpinski, interview on «А Question of Torture,» PBS Frontline, 18 жовтня, 2005 p.
457
Із меморандуму генерал-лейтенанта Санчеса до голови Центрального штабу, Interrogation and Counter-Resistance Policy, 14 вересня 2003, доступне: http://web.archive.org/web/20051119080311/http://www.aclu.org/SafeandFree/ SafeandFree.cfm?ID=17851&c=206.
458
Інтерв’ю з Джозефом Дарбі, GQ magazine, вересень 2006 р.
459
У червні 2006 року біля 90 в’язнів в Ґітмо оголосили сухе голодування в знак протесту проти нелегального ув’язнення. Командуючий ВМФ заявив, що ця акція всього лиш демонстрацією, щоб «привернути увагу». Щоб в’язні не померли з голоду їх прийшлось примусово годувати через трубки в носі, для чого знадобилось мінімум шість медпрацівників. Це само по собі пригадує тортури, але влада окреслює це як «безпечно і гуманно». Див: Ben Fox, «Hunger Strike Widens at Guantanamo», Associated Press, ЗО травня 2006 року, та Andrew Selsky, «More Detainees Join Hunger Strike at Guantanamo,» Associated Press, 2 липня 2006.
460
У попередніх розділах я вже розказував про голодування політичних в’язнів в Іралндії і інших місцях, щоб привести паралелі з тактикою яку використовував наш в’язень Клей-416. Одним із найвідоміших учасників голодування в Ірландії, внаслідок якого він і помер, був Боббі Сандс. Цікаво, що організатор голодування в Ґітмо, Беніям Мухамед аль-Хабаші заявив, що він і інші учасники голодування доб’ються задоволення вимог, або помруть як Боббі Сандс, який “мав відвагу переконань і помер за ідею. Ніхто ні на момент не повинен сумніватись, що мої брати тут мають менше відваги”. Див: Kate McCabe, «Political Prisoners’ Resistance from Ireland to GITMO: ‘No Less Courage,’» www.CounterPunch.com, 5 травня 2006 p.
461
«GITMO Suicides Comment Condemned. U.S. Officials’ «Publicity Stunt» Remark Draws International Backlash,» Associated Press, 12 червня 2006. чиновником був Колін Графі, Colleen Graffy, секретар відділу Державного департаменту США. Офіцером ВМФ був Генрі Гарріс.
462
Janis Karpinski, інтерв’ю на «А Question of Torture,» PBS Frontline, 18 жовтня 2005 p. Також згадувалось в «Iraq Abuse ‘Ordered from the Top,’« BBC, 15 червня 2004 р., доступне: http://news.bbc.co.uk/2/hi/americas/3806713.stm. Коли Міллер прибув до Абу-Ґрейб, він сказав: «На мою думку, ви ставитеся до в’язнів надто добре. В Ґуантанамо в’язні знають хто головний, і вони це розуміють із самого початку». Він сказав: «Ви маєте відноситись до в’язнів як до собак, і якщо ви думаєте, чи відчуваєте інакше—ви втратили контроль. Доступно на: http://truth-out.org/archive/component/k2/ item/60216:bush-on-trial-for-crimes-against-humanity.
463
Scott Wilson and Sewell Chan, «As Insurgency Grew, So Did Prison Abuse,» The Washington Post, 9 травня 2004. Також див: One Woman’s Army (New York: Hyperion, 2005), c. 196-205.
464
Jeffrey R. Smith, «General Is Said to Have Urged Use of Dogs,» The Washington Post, 26 травня 2004.
465
General Kern in «А Question of Torture,» PBS Frontline, 18 жовтня 2005 p.
466
Генерал-майор Джефрі Міллер подав у відставку 31 липня 2006 року. Він вирішив піти не пенсію не чекаючи на підвищення, тому що його репутація була заплямована підозрами безпосередньої участі в тортурах в Абу-Ґрейб та Ґітмо, згідно з джерелами в армії та конгресі.
467
Генерал Маєрс продовжує звинувачувати у всіх надуживаннях в Абу-Ґрейб тільки «виродків» з військової поліції, ігноруючи або відкидачи всі докази з багатьох незалежних розслідувань, які розкривають присутність активну співучасть багатьох із старшого командування, та багато системних помилок. Це свідчить або про його впертість або невігластво. Доступно на: http://www. pbs.org/wgbh/pages/frontline/torture/etc/script.html
468
Більше 100 000 сторінок державних документів, що описують знущання і тортури над затриманими можна знайти на сторінці АСШ в вільному доступі: https://www.thetorturedatabase.org/search/apachesolr_search. Інформаційний бюлетень можна знайти: http://www.rawstory.com/news/2006/New_Army_ documents_reveal_US_knew_0502.html.
469
Eric Schmitt, «Outmoded Interrogation Tactics Cited,» The New York Times, 17 червня 2006 року.—C. All.
470
Газета Toledo Blade із Огайо і її репортер отримав Путцерівську премію за розслідування злочинів вчинених «Тайгер Форс» у В’єтнамі, де цей підрозділ протягом семи місяців вбивав цивільне населення і проводив погроми, що протягом трьох десятків років приховувалось військовим командуванням. Цей підрозділ 101 повітряно-десантної дивізії був одним із найбільш заслужених у В’єтнамі. Армія розслідувала свідчення щодо їхніх військових злочинів, тортур, вбивств, нападів на цивільне населення і дійшла висновку, що можна звинуватити 18 військових, але жодних обвинувачень не було представлено. Див: «Buried Secrets, Brutal Truths,’« http://www.toledoblade.com/. Експерти згідні, що якщо провести розслідування швидше—можна було б уникнути різанини в Сонґмі, яка відбулась шість місяців пізніше.
471
Американський репортер Нір Розен, який протягом трьох років мешкав в Іраку, розмовляє арабською, навіть на місцевому діалекті, повідомляє: «Окупація перетворилася на один розтягнений злочин проти іракського населення, який, в більшості залишився непоміченим в американському суспільстві та ЗМІ. Див: Nir Rosen, «The Occupation of Iraqi Hearts and Minds,» 27 червня ‘2006, доступне: http://www.truthdig.com/dig/item/20060627_occupation_ iraq_hearts_minds. Також див. коментар репортера: Haifer Zangana, «All Iraq is Abu Ghraib. Our Streets Are Prison Corridors and Our Homes Cells as the Occupiers Go About Their Strategic Humiliation and Intimidation,» The Guardian, 5 липня 2006.
472
Anna Badkhen, «Atrocities Are a Fact of All Wars, Even Ours: It’s Not Just Evil Empires Whose Soldiers Go Amok,» San Francisco Chronicle, 13 серпня 2006, pp. El, E6. Цитата Джона Пайка, директора GlobalSecurity.org, on р. Е 1
473
Dave Grossman, On Killing: The Psychological Cost of Learning to Kill in War and Society (Boston: Little, Brown, 1995). Grossman’s website is www.killology.com.
474
Vicki Haddock, «The Science of Creating Killers: Human Reluctance to Take a Life Can Be Reversed Through Training in the Method Known as Killology,» San Francisco Chronicle, 13 серпня 2006 року.—C. El, E6. Цитата колишнього рядового Стівена Ґріна—С. Е1.
475
David S. Cloud. «Marines May Have Excised Evidence on 24 Iraqi Deaths,» The New York Times, 18 серпня 2006 року; Richard A. Oppel. Jr., «Iraqi Leader Lambasts U.S. Military: He Says There Are Daily Attacks on Civilians by Troops,» The New York Times, 2 червня 2006 року.
476
D. S. Cloud and E. Schmitt, «Role of Commanders Probed in Death of Civilians,» The New York Times, June 3, 2006; L. Kaplow, «Iraqi’s Video Launched Massacre Investigation,» CoxNews Service, 4 червня 2006 року.
477
MSNBC.COM . «Peers Vowed to Kill Him if He Talked, Soldier Says,» Associated Press report, August 2, 2006. available at http://www.nbcnews.com/id/14150285.
478
T. Whitmore, «Ех-Soldier Charged with Rape of Iraqi Woman, Killing of Family,» 3 червня 2006 року; Julie Rawe and Aparisim Ghosh, «А Soldier’s Shame,» Time, 17 липня 2006 p.—C. 38-39.
479
Roger Brokaw and Anthony Lagouranis, on «А Question of Torture,» PBS Frontline, October 18, 2005.
480
“Зняти рукавички” означає почати бити супротивника кулаком без додаткового захисту, який пом’якшує удари, тобто почати бити сильніше, без правил.
481
Т. R. Reid, «Military Court Hears Abu Ghraib Testimony: Witness in Graner Case Says Higher-ups Condoned Abuse,» The Washington Post, 11 січня 2005 року.—C. A03. «Фредерів, штаб-сержант, якого понизили до рядового після визнання винним в зловживаннях в Абу-Ґрейб, казав, що повідомляв шістьом старшим офіцерам, від капітанів до полковників, про вчинки охоронців, і йому ніколи не сказали це припинити. Також Фредерік говорив, що представник ЦРУ, до якого він звертався “агент Ромеро”, казав йому “підготовити” підозрюваного до допиту. Агент сказав не перейматись тим що з ним зроблять охоронці, головне щоб не вбили» Свідчення Фредеріка. Доступне: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A62597-2005Janl0.html.
482
A. Zagorin, and М. Duffy, «Time Exclusive: Inside the Wire at Gitmo,» Time, доступне: http://time.com/3624326/inside-the-interrogation-of-detainee-063.
483
Цитата з: Jane Mayer, «The Memo,» The New Yorker, 27 лютого 2006, c. 35.
484
Деталі інтерв’ю з капітаном Фішбеком і іншими двома сержантами містяться в звіті Human Rights Watch, «Leadership Failure: Firsthand Accounts of Torture of Iraqi Detainees by the Army’s 82nd Airborne Division,» September 2005, vol. 17, no. 3(G), доступне на: https://www.hrw.org/reports/2005/us0905/l.htm. Повний лист Фішбека сенатору опублікований у The Washington Post on 18 вересня 2005 року.
485
Erik Saar and Viveca Novak, Inside the Wire: A Military Intelligence Soldier’s Eyewitness Account of Life at Guantanamo (New York: Penguin Press, 2005).
486
Eric Saar, радіо інтерв’ю із Амі Ґудман: Amy Goodman, «Democracy Now,»
Pacifica Radio, 4 травня 2005 p., доступне на: https://www.democracynow. org/2005/5/4/inside_the_wire_a_military_intelligence.
487
Maureen Dowd, “Torture Chicks Gone Wild”, The New York Times, 30 січня 2005.
488
Цитати із Inside the Wire.—C. 220-228.
489
Див: А. С. Thompson and Trevor Paglen, «The CIA’s Torture Taxi,» San Francisco Bay Guardian, 14 грудня 2005 p.—C. 15,18. Це розслідування розкриває приватний літак Боїнг N31ЗР, який без перешкод приземлявся на будь якому військовому аеропорту по всьому світі. Його слід виказує на викрадення німецьких громадян ліванського походження, Халеда аль-Масрі. Підозрюється, що це був один з двадцяти шести літаків флоту ЦРУ, згідно зі звітом експерта з прав людини, Стіва Ватта.
490
Див: Human Rights Watch, «The Road to Abu Ghraib,» червень 2004 року, доступне на: https://www.hrw.org/reports/2004/usa0604. Також див: John Barry, Michael Hirsh, and Michael Isikoff, «The Roots of Torture,» Newsweek, 24 травня 2004 p.
491
Frontline, «The Torture Question,» розшифровка.—C. 5.
492
Frontline, «The Torture Question,» розшифровка.—C. 5.
493
Jan Silva, «Europe Prison Inquiry Seeks Data on 31 Flights: Romania, Poland Focus of Investigation into Alleged CIA Jails,» Associated Press. 23 листопада 2005 року.
494
“21 Inmates Held Are Killed, ACLU Says”, Associated Press. 24 жовтня 2005 року; повний звіт ACLU, «https://www.aclu.org/news/us-operatives-killed-detainees- during-interrogations-afghanistan-and-iraq?redirect=cpredirect/21236.
495
Див: M. Huggins, М. Haritos-Fatouros, and P. G. Zimbardo, Violence Workers:
Police Torturers and Murderers Reconstruct Brazilian Atrocities (Berkeley: University of California Press, 2002).
496
White House, President Bush Outlines Iraqi Threat: Remarks by the President on Iraq (October 7, 2002). Доступне: https://georgewbush-whitehouse.archives.gov/news/releases/2002/10/20021007-8.html.
497
«Iraq on the Record: The Bush Administration’s Public Statements on Iraq,» підготовлено House of Representatives Committee on Government Reform—Minority Staffs Special Investigations Division, 16 березня, 2004, доступне: http://downingstreetmemo.com/docs/iraq_on_the_record.pdf
498
Ron Suskind, «The One Percent Doctrine: Deep Inside America’s Pursuit of Its Enemies Since 9/11» (NewYork: Simon & Schuster, 2006).—C. 10.
499
AdamGopnik, «Read It and Weep,» The New Yorker, 28 серпня 2006 року.— C. 21-22.
500
Philip Zimbardo and Bruce Kluger. «Phantom Menace: Is Washington Terrorizing Us More than Al Qaeda?» Psychology Today, 2003, 34-36; Rose McDermott and Philip Zimbardo, «The Politics of Fear: The Psychology of Terror Alerts,» in Psychology and Terrorism, eds. B. Bonger, L. M. Brown, L. Beutler, J. Breckenridge, and Philip Zimbardo (New York: Oxford University Press, 2006), стор. 357-70.
501
The Washington Post, 26 жовтня 2005 p., c. A18.
502
Заява Чейні про “темну сторону” зроблена на: Meet the Press with Tim Russert, 16 вересня 2001, at Camp David, Maryland, повний текст можна знайти на: https://georgewbush-whitehouse.archives.gov/vicepresident/news-speeches/speeches/vp20010916.html.
503
Процитовано в: Maureen Dowd, «System on Trial». The New York Times, 7 листопада 2005 p.
504
James Risen, State of War: The Secret History of the CIA. and the Bush Administration (New York: Free Press, 2006).
505
Anthony Lewis, «Making Torture Legal,» The Washington Post, 17 червня 2004 року, доступне: http://www.ufppc.org/index.php/component/content/article/14-us-a-world-news/921-commentary-anthony-lewis-on-abu-ghraib.html. Меморандум Міністерства Оборони від 6 березня 2003 року, що рекомендує Рамсфелду тактики допитів доступний: http://web.archive.org/web/20100706204238/http:// www.cdi.org/news/law/pentagon-torture-memo.pdf
506
K. J. Greenberg, and J. L. Dratel, eds., The Torture Papers: The Road to Abu Ghraib (NewYork: Cambridge University Press, 2005).
507
Процитовано в: Anthony Lewis, in Introduction to The Torture Papers, c. xiii. Також варто зазначити, що мала частина юристів із Відділу Справедливості збунтувала проти пропозицій адміністрації Буша легалізувати дослівно необмежену свободу в шпигуванні за громадянами, і катуванні підозрюваних ворогів. Репортери Newsweek описують цей бунт (Лютий 2006) як «достатньо драматичний героїзм». Декотрі з них заплатили високу ціну за захист принципів верховенства права а не керівника—їх піддали остракізму, відмовили в підвищеннях і змушували покинути службу.
508
В. Minutaglio, The President’s Counselor: The Rise to Power of Alberto Gonzales (New York: HarperCollins, 2006).
509
R. J. Gonzalez, Review of Minutaglio’s The President’s Counselor, San Francisco Chronicle, 2 липня 2006 року.—C. M1 і M2.
510
«Gitmo Interrogations Spark Battle Over Tactics: The Inside Story of Criminal Investigators Who Tried to Stop the Abuse,» MSNBC.COM, 23 жовтня 2006. Доступне: http://www.nbcnews.eom/id/15361458/ns/world_news-terrorism/t/ gitmo-interrogations-spark-battle-over-tactics.
511
«FBI Fed Thousands of Spy Tips. Report: Eavesdropping by NSA Flooded FBI, Led to Dead Ends,» The New York Times, 17 січня 2006 року.
512
Eric Lichtblau and James Risen, «Spy Agency Mined Vast Data Trove, Officials Report.» The New York Times, December 23, 2005. Також Adam Liptak and Eric Lichtblau, «Judge Finds Wiretap Actions Violate the Law,» The New York Times, 18 серпня 2006 року.
513
Bob Herbert, «The Nixon Syndrome,» The New York Times, 9 січня 2006 року.
514
C. Savage, «Bush Challenges Hundreds of Laws.» The Boston Globe, ЗО квітня 2006 року.
515
L. Greenhouse, «Justices, 5-3, Broadly Reject Bush Plan to Try Detainees,» The New York Times, June 30, 2006; New York Times editorial, «The Cost of Doing Your Duty,» New York Times, 11 жовтня 2006 року, стор. A26.
516
Guy В. Adams and Danny L. Balfour, Unmasking Administrative Evil (New York: M. E. Sharpe, 2004). Також про негативні наслідки для Іраку через невідповідну політику Буша та заперечень воєнних реалій Пентагоном див: Thomas Ricks, Fiasco: The American Military Adventure in Iraq (New York: Penguin Books, 2006).
517
Підполковник Джордан звинуватили в сімох злочинах, в тому числі в злочинному поводженні із в’язнями. Його звинуватили за сімома статтями Уніфікованого військового кодексу 26 квітня 2006 року. 28 серпня 2007 року його виправдано в усіх обвинуваченнях крім невиконання наказу, за що йому назначено догану. Полковник Паппас отримав імунітет від прокурора через згоду свідчити проти Джордана. Генерал-майор Джофрей Міллер скористався конституційним правом не свідчити проти себе самого. Див: Richard A. Serrano and Mark Mazzetti, «Abu Ghraib Officer Could Face Charges: Criminal Action Would Be First in Army’s Higher Ranks,» Los Angeles Times, 13 січня 2006 року.
518
Ці та пов’язані дані, що були знайдені в інформативній книзі та опубліковані Американською асоціацією пенсіонерів (American Association of Retired People, AARP), базуються на масштабних дослідженнях соціального психолога Антоні Пратканіса на базі сотень аудіозаписів шахраїв, де ті розказують як обманюють жертву. Ця книжка містить багато порад як виявляти шахрайства і не піддатися обману: A. Pratkanis, D. Shadel, Weapons of Fraud: A Source Book for Fraud Fighters, Seattle: AARP Press, 2005.
519
A. Wolfson, «А Hoax Most Cruel», The Courier-Journal, 9 жовтня 2005 року.
520
Цитата колишньої помічниці менеджера Донни Самерс в “The Human Behavior Experiments”, Jigsaw productions, Sundance TV, 1 червня 2006 року.
521
Грек Зорба — класична новела Нікоса Казандзакіса, написана в 1952 році. В 1964 на її основі режисер Міхаліс Какоянніс зняв фільм, де роль Зорби зіграв Ентоні Квінн.
522
В. J. Sagarin, R. В. Cialdini, W. Е. Rice, S. В. Serna, «Dispelling the Illusion of Invulnerability: The Motivations and Mechanisms of Resistance to Persuasion», Journal of Personality and Social Psychology 83 (2002).—C. 526-41.
523
Нормальний розподіл (крива Гауса)—статистична модель розподілу, яка описує більшість явищ в природі, згідно з якою 95% явищ містяться в двох стандартних відхиленнях від центру. Автор має на думці, що ймовірність, що читач міститься серед тих, хто не піддається на ситуативні впливи (хвіст) є дуже малою.
524
Програма MKULTRA таємно фінансувалась ЦРУ в 50-их та 60-их роках, добре описана в: J. D. Marks, The Search for the Manchurian Candidate: The CIA and Mind Control, New York: Times Books, 1979. Більш розгорнуте академічне висвітлення можна знайти в: A. W. Scheflin, Е. Opton, Jr., The Mind Manipulators, New York: Grosset and Dunlap, 1978. Також для глибшого пізнання фінансованих ЦРУ технік див: A. Constantine, Virtual Government: CIA Mind Control Operations in America, Los Angeles: Feral House, 1997).
525
Приклади моїх праць в так різних ділянках суспільного впливу можна знайти в цих публікаціях: R. Р. Abelson, Р. G. Zimbardo, Canvassing for Peace: A Manual for Volunteers, Ann Arbor, MI: Society for the Psychological Study of Social Issues, 1970; P. G. Zimbardo, «Coercion and Compliance: The Psychology of Police Confessions», in The Triple Revolution Emerging, eds. R. Perruci, M.
Pilisuk, Boston: Little, Brown, 1971, C. 492-508; P. G. Zimbardo, E. B. Ebbesen, C. Maslach, Influencing Attitudes and Changing Behavior, 2nd ed., Reading, MA: Addison- Wesley, 1977; P. G. Zimbardo, C. E. Hartley, «Cults Go to High School: A Theoretical and Empirical Analysis of the Initial Stage in the Recruitment Process», Cultic Studies Journal 2, Spring-Summer 1985.—C. 91-147; P. G. Zimbardo, S. A. Andersen, «Understanding Mind Control: Exotic and Mundane Mental Manipulations”, Recovery from Cults, ed. M. Langone, New York: Norton Press, 1993) C. 104-25; P. G. Zimbardo, M. Leippe, The Psychology of Attitude Change and Social Influence, New York: McGraw-Hill, 1991.
526
Щоб більше дізнатись про принципи соціального впливу, див: Р. Чалдині, Психологія впливу, Харків: Клуб Сімейного дозвілля, 2015, укр. переклад—М. Скоробагатова; A. R. Pratkanis, "Social Influence Analysis: An Index of Tactics", in The Science of Social Influence: Advances and Future Progress, ed. A. R. Pratkanis, Philadelphia: Psychology Press, 2007; A. R. Pratkanis, E. Aronson, Age of Propaganda: The Everyday Use and Abuse of Persuasion, New York: W. H. Freeman, 2001; R. Levine, The Power to Persuade: How We (re Bought and Sold, New York: Wiley, 2003; Daryl Bern, Beliefs, Attitudes, and Human Affairs, Belmont, CA: Brooks/Cole, 1970; R. Petty, J. Cacioppo, Communication and Persuasion: Central and Peripheral Routes to Attitude Change, New York: Springer- Verlag, 1986; S. Hassan, Combatting Cult Mind Control, Rochester, VT: Park Street Press, 1988; B. Sagarin, S. Wood, «Resistance to Influence» in The Science of Social Influence: Advances and Future Progress, ed. A. R. Pratkanis, Philadelphia: Psychology Press, 2007).
527
J. M. Burger, «The Foot-in-the-Door Compliance Procedure: A Multiple-Process Analysis and Review», Personality and Social Psychology Review 3 (1999) C. 303-25.
528
J. Freedman, S. Fraser, “Compliance Without Pressure: The Foot-in-the-Door Technique”, Journal of Personality and Social Psychology 4 (1966) C. 195-202.
529
Більше інформації про соціально-корисне використання техніки «ноги у дверях» див: J. Schwarzwald, A. Bizman, М. Raz, «The Foot-in-the-Door Paradigm: Effects of Second Request Size on Donation Probability and Donor Generosity», Personality and Social Psychology Bulletin 9 (1983) C. 443-5; B. J. Carducci, P. S. Deuser, “The Foot-in-the-Door Technique: Initial Request and Organ Donation», Basic and Applied Social Psychology 5 (1984) C. 75-81; B. J. Carducci, P. S. Deuser, A. Bauer, M. Large, M. Ramaekers, «An Application of the Foot in the Door Technique to Organ Donation», Journal of Business and Psychology 4(1989) C. 245-49; R. D. Katzev, T. R. Johnson, «Comparing the Effects of Monetary Incentives and Foot-in-the-Door Strategies in Promoting Residential Electricity Conservation», Journal of Applied Social Psychology 14 (1984) C. 12-27; T. H. Wang, R. D. Katsev, «Group Commitment and Resource Conservation: Two Field Experiments on Promoting Recycling», Journal of Applied Social Psychology 20 (1990) C. 265-75; R. Katzev, T. Wang, «Can Commitment Change Behavior? A Case Study of Environmental Actions», Journal of Social Behavior and Personality 9(1994)) C. 13-26.
530
M. Goldman, C. R. Creason, C. G. McCall, «Compliance Employing a Two-Feet-in- the-Door Procedure», Journal of Social Psychology 114(1981)) C. 259-65.
531
Більше інформації про ефекти позитивних соціальних моделей див: J. Н. Bryan, М. A. Test, «Models and Helping: Naturalistic Studies in Aiding Behavior», Journal of Personality and Social Psychology 6 (1967)) C. 400-7; C. A. Kallgren, R. R. Reno, R. B. Cialdini, «А Focus Theory of Normative Conduct: When Norms Do and Do Not Affect Behavior», Personality and Social Psychology Bulletin 26 (2000)) C. 1002-12 ;R. A. Baron, C. R. Kepner, «Model's Behavior and Attraction Toward the Model as Determinants of Adult Aggressive Behavior», Journal of Personality and Social Psychology 14 (1970)) C. 335-44; M. E. Rice, J. E. Grusec, «Saying and Doing: Effects on Observer Performance», Journal of Personality and Social Psychology 32 (1975)) C. 584-93.
532
J. H. Bryan, J. Redfield, S. Mader, «Words and Deeds About Altruism and the Subsequent Reinforcement Power of the Model», Child Development 42 (1971) C. 1501-8; J. H. Bryan, N. H. Walbek, «Preaching and Practicing Generosity: Children's Actions and Reactions», Child Development 41 (1970) C. 329 - 53.
533
Більше інформації про маркування соціальної ідентичності, див: R. Е. Kraut, «Effects of Social Labeling on Giving to Charity», Journal of Experimental Social Psychology 9 (1973).—C. 551-62; A. Strenta, W. Dejong, «The Effect of a Prosocial Label on Helping Behavior», Social Psychology Quarterly 44(1981) C. 142-47; J. A. Piliavin, P. L. Callero, Giving Blood, Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1991.
534
Robert S. McNamara et al.. Argument Without End: In Search of Answers to the Vietnam Tragedy, New York: Perseus Books, 1999; R. S. McNamara, B. Van deMark, In Retrospect: The Tragic Lessons of Vietnam, New York: Vantage, 1996; Також див. фільм: Errol Morris, The Fog of War: Eleven Lessons from the Life of Robert S. McNamara, 2003.
535
Коли в 1979 році вибухнула пожежа в супермаркеті Вулворт в Манчестері, більшість людей врятувалось, проте десятеро загинули, не скориставшись можливістю втекти. Голова пожежників повідомив, що вони померли, тому що продовжували слідкувати «ресторанному сценарію» а не «сценарію виживання». Вони закінчували трапезу і чекали, щоб заплатити рахунок, оскільки ніхто не може покинути ресторану, не заплативши рахунок. Ніхто не хотів встати першим і виділитись серед інших. Всі чекали і всі загинули.
536
Е. J. Langer, Mindfulness, Reading, MA: Addison-Wesley, 1989.
537
D. F. Halpern, Thought and Knowledge: An Introduction to Critical Thinking, 4th ed., Mahwah, NJ: Erlbaum, 2003.
538
C. Poche, P. Yoder, and R. Miltenberger. «Teaching Self-Protection to Children Using Television Techniques», Journal of Applied Be havior Analysis, vol. 21 (1988) C. 253-61.
539
D. Kahneman, A. Tversky, «Prospect Theory: An Analysis of Decision Under Risk,» Econometrica 47 (1979) C. 262-91; A. Tversky, D. Kahneman, «Loss Aversion in Riskless Choice: A Reference-Dependent Model», Quarterly Journal of Economics 106 (1991) C. 1039-61.
540
G. Lakoff, Don't Think of an Elephant: Know Your Values and Frame the Debate, White River Junction, VT: Chelsea Green, 2004; G. Lakoff, M. Johnson, Metaphors We Live By, 2nd ed., Chicago: University of Chicago Press, 2003.
541
P. G. Zimbardo, J. N. Boyd, «Putting Time in Perspective: A Valid, Reliable Individual Differences Metric», Journal of Personality and Social Psychology 77(1999) C. 1271-88.
542
A. Stein, Quiet Heroes: True Stories of the Rescue of Jews by Christians in Nazi - Occupied Holland, New York: New York University Press, 1991.
543
Ця цитата із її роздумів над значенням СВЕ у спільно написаному розділі: Р. G. Zimbardo, С. Maslach, С. Haney, «Reflections on the Stanford Prison Experiment: Genesis, Transformations, Consequences,» in Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm, ed. T. Blass, Mahwah, NJ: Erlbaum, 2000, -C. 216-220.
544
Альтернативні розуміння тероризму смертників можна знайти в психологічній книзі: F. Moghaddam, From the Terrorists ‘Point of View: What They Experience and Why They Come to Destroy Us, New York: Praeger, 2006.
545
Щоб дізнатися більше, заохочую почитати захопливу книгу: М. Wood, In the Footsteps of Alexander The Great: A Journey from Greece to Asia, Berkeley: University of California Press, 1997. Також вартий уваги документ BBC про мандрівку, режисер: Maya Vision (1997).
546
Багато з представлених в цьому розділі ідей повстали у співпраці із Зено Франко, наша спільна стаття: Z. E.Franco, К. Blau, P.G. Zimbardo, Heroism: A conceptual analysis and differentiation between heroic action and altruism, Review Of General Psychology, 15 (2011) C. 99-113.
547
M. Seligman, T. Steen, N. Park, C. Peterson, «Positive Psychology Progress,» American Psychologist 60 (2005) C. 41 - 21. Також див: D. Strumpfer, «Standing on the Shoulders of Giants: Notes on Early Positive Psychology (Psychofortology)», South African Journal of Psychology 35 (2005) C. 21-45.
548
ARTEL Project: 1913 Webster’s Revised Unabridged Dictionary, http://artfl-project. uchicago.edu/forms_unrest/webster.form.html.
549
Адаптовано із приміток до визначення, -С. 334 та 689.
550
A. Eagly, S. Becker, «Comparing the Heroism of Women and Men», American Psychologist 60 (2005) C. 343-44.
551
L. Hughes-Hallett, Heroes, London: HarperCollins, 2004.
552
Ibid., -C. 17. Нам слід також пам’ятати, що після смерті, тінь Ахіллеса каже Одисеєві, що він волів би бути живим слугою чи селянином, ніж мертвим героєм. Гомер не визначає героїзм як військове вміння чи відвагу, але більше за соціальними ознаками: як вірність, відданість та дружбу між людьми.
Навіть свинопас може бути таким же героєм як Ахіллес (що й відбувається в поемі, коли Евмей дає прихисток Одіссею), якщо дотримується правил увічливості та взаємної поваги. «Якщо Одіссей, мій отець благородний, виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло в краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали, все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду»,—такі слова каже Телемах, відвідуючи у пошуках свого батька героїв Троянської війни, яким вдалося вижити. Гомерів погляд на героїзм дещо відрізняється від Хьюз-Галлет.
553
Ibid., -С. 5-6. Це Арістотелівське визначення «трагічного» героя. В цьому розумінні героєм є Макбет, хоча й поганим. Трагічний герой має впасти, тому що він вважає, «що він є правим», як це видно і в Креонт в Антигоні.
554
«Medal of Honor Citations,» див.: http://www.history.army.mil/moh.
555
U.S. Code, Subtitle В—Army, Part II—Personnel, Chapter 357 — Decorations and Awards.
556
«Victoria Cross,» див.: https://en.wikipedia.org/wiki/Victoria_Cross.
557
M. Hebblethwaite, T. Hissey. «George Cross Database.» режим доступу: http://www.gc-database.co.uk/index.htm.
558
Governor-General, «Australian Bravery Decorations», режим доступу: www.itsanhonour.gov.au/honours_announcments.html.
559
S. Becker, A. Eagly, «The Heroism of Women and Men», American Psychologist 59 (2004), -C. 163-78, цитата C. 164.
560
P. Martens, «Definitions and Omissions of Heroism,» American Psychologist 60 (2005), C. 34243.
561
J. McCain, M. Salter, Why Courage Matters, New York: Random House, 2004.—C. 14.
562
D. J. Boorstin, The Image: A Guide to Pseudo-Events in America, New York: Vantage Books, 1992 [1961], -C. 45, 76.
563
D. Denenberg, L. Roscoe, 50 American Heroes Every Kid Should Meet, Brookfield, CT: Millbrook Press, 2001.
564
Псевдогероїзм в найгіршому вигляді можна побачити на прикладі безсоромного використання Армією США рядової Джессіки Лінч. Завдяки перебільшенням і брехні, Лінч із пересічної, пораненої, несвідомої і затриманої молодої військової перетворили у достойну Медалі Пошани героїню, яка нібито самотужки справилась із брутальними ворогами. Повстав цілковито сфабрикований сценарій, тому що армія потребувала героя, тому що занадто мало добрих новин приходило із Іраку. Документ BBC показує багато неправд та обманів, які використались для створення цієї оманливої героїні. Проте справжня історія рядової Лінч була занадто цікавою, щоб її не розкрили найвідоміші ЗМІ, і не розповіла сама Лінч у книзі, за яку отримала мільйон доларів завдатку. Див: «Saving Pvt. Jessica Lynch,» BBC America documentary, 18червня 2003 року: R. Bragg, I Am a Soldier, Too: The Jessica Lynch Story, New York: Vintage, 2003.
565
A. Brink, «Leaders and Revolutionaries: Nelson Mandela,» режим доступу: www. time.com/time/timelOO/leaders/profile/mandela.html.
566
D. Soccio, Archetypes of Wisdom, 2nd ed. Belmont, CA: Wadsworth, 1995.
567
W. F. Cascio, R. Kellerman, Leadership Lessons from Robben Island: A Manifesto for the Moral High Ground (підготовлений до друку рукопис).
568
G. A. Kimble, M. Wertheimer, C. L. White, Portraits of Pioneers in Psychology. Washington, DC: American Psychological Association, 1991.
569
V. Navasky, I. F. Stone, режим доступу: www.thenation.com/article/if-ston.
570
Я мав щастя провести кілька днів разом з Вацлавом Гавелом з нагоди отримання нагороди VIZE 97 за мої дослідження і працю в жовтні 2005 року.
Рекомендую прочитати листи із в’язниці, які він надсилав дружині, Ользі, та наданий у вступі опис політичної ситуації: Paul Wilson: Vaclav Havel, Letters to Olga: June 1979-September 1982, New York: Knopf, 1988.
571
D. Soccio, Archetypes of Wisdom. Belmont, CA: Wadsworth, 1995.
572
S. Hersh, My Lai 4: A Report on the Massacre and Its Aftermath, New York:
Random House, 1970. Одним із найкращих звітів про різанину в Сонґмі, включно з фотографіями, переліком персоналу, та подіями, що довели до процесу над Лейтенантом Вільямом Коллі є: D. Linder, Introduction to the My Lai Courts-Martial. Режим доступу: http://law2.umkc.edu/faculty/projects/ftrials/mylai/myl_intro.html.
Фотографії вбитих у Сонґмі жінок, дітей, немовлят і літніх в’єтнамців, зняті американським військовим фотографом, приділеним до роти «Чарлі», Роналдом Геберлі на особистий апарат 16 березня 1968 р. На другу, офіційну військову камеру, він таких звірств не записував. Його світлини здемаскували легенду військових про те, що вбиті були ворожими повстанцями, а не мирними жителями. Проте, на відміну від Абу-Ґрейб, на жодному із зображень не було задокументовано військових США, які, вчиняючи звірства, позують до фото.
573
Т. Angers, The Forgotten Hero of My Lai: The Hugh Thompson Story. Lafayette, LA: Acadian House Publishing, 1999.
574
Слова оди лейтенанту Коллі звучать так: «Сер, я виконував усі накази, і робив це якнайкраще/ Важко судити ворога і казати про нього добре/ Проте серед нас нема того, хто б це не розумів» (Sir, I followed all my orders and did the best I could. / It’s hard to judge the enemy and hard to tell the good. I Yet there’s not a man among us who would not have understood)
575
Лист від 29 березня 1969 року, наведений в D. L. Anderson, ed.. Facing Му Lai: Moving Beyond the Massacre, Lawrence: University of Kansas Press. -C. 201-6.
576
M. Bilton, K. Sim, Four Hours in My Lai, New York: Penguin, 1993.
577
Джо Дарбі вперше виступив публічно після вибуху скандалу з Абу-Ґрейб тільки у вересні 2006 року в інтерв’ю для журналу GQ (Цитати Дарбі звідси). W. S. Hylton, Prisoner of Conscience, режим доступу: http://www.gq.com/story/joe-darby-abu-ghraib.
578
К. Zernike, Only a Few Spoke Up on Abuse as Many Soldiers Stayed Silent, The New York Times, 22 травня 2004 ррку, -C 1.
579
E. Williamson, One Soldier’s Unlikely Act: Family Fears for Man Who Reported Iraqi Prisoner Abuse. The Washington Post, 6 травня 2004 року, -C. A16.
580
Полковник Ларрі Джеймс, особисте спілкування, 24 квітня 2005 року.
581
Н. Rosin, When Joseph Comes Marching Home: In a Western Mountain Town Ambivalence About the Son Who Blew the Whistle at Abu Ghraib. The Washington Post, 17 травня 2004 року, -C. 1.
582
S. Pulliam, D. Solomon, How Three Unlikely Sleuths Exposed Fraud at WorldCom, The Wall Street Journal, ЗО жовтня 2002 року, -C. 1.
583
M. Swartz, S. Watkins, Power Failure: The Inside Story of the Collapse of Enron. New York: Random House, 2003.
584
R. Lacayo and A. Ripley, Persons of the Year 2002: Cynthia Cooper, Colleen Rowley and Sherron Watkins, Time.
585
M. Grunwald, A Tower of Courage, The Washington Post, 28 жовтня 2001 року.—C. 1.
586
Рейс 93 United Airlines прямував до Сан-Франциско із Нью-Джерсі вранці, 11 вересня 2001 року, коли його захопили Саудівські терористи. Докази, представлені комісією 9/11, свідчать, що пілот, бортпровідники, та щонайменше семеро пасажирів розпочали боротьбу із чотирма викрадачами. Завдяки їхнім діям літак змінив курс від потенційного курсу на Капітолій, чи Білий дім. Всі сорок чотири особи на борту загинули, коли літак впав на пусте поле в околицях Шанксвіллу (Пенсильванія). Через величезну швидкість (біля 960-ти км/годину) повстав кратер завглибшки 35 метрів. Драматичний фільм «Загублений рейс» було створено кінокомпанією Universal Studios у 2006 році.
587
Brink, „Leaders and Revolutionaries”.
588
X. Арендт, Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Пер. А. Котенко. Київ: Дух і Літера, 2013. С. 53.
589
Там само. -С. 321.
590
Там само. -С. 295.
591
С. R. Browning, Ordinary Men: Reserve Police Battalion 101 and the Final Solution in Poland, New York: Harper Perennial, 1992, C. xix.
592
E. Staub, The Roots of Evil: The Origins of Genocide and Other Group Violence, New York: Cambridge University Press, 1989, C. 126.
593
Z. Bauman, Modernity and the Holocaust, Ithaca, NY: Cornell University Press, 1989.
594
J. Conroy, Unspeakable Acts, Ordinary People: The Dynamics of Torture, New York: Knopf, 2000.
595
M. Haritos-Fatouros, The Psychological Origins of Institutionalized Torture, London: Routledge, 2003.
596
M. Huggins, M. Haritos-Fatouros, P. G. Zimbardo, Violence Workers: Police Torturers and Murderers Reconstruct Brazilian Atrocities, Berkeley: University of California Press, 2002.
597
Ця концепція про банальність героїзму вперше була представлена у моєму есе протягом Edge Annual Question 2006, щорічної події, що відбувається за підтримки Джона Брокмана, на яку запрошується велике коло науковців, щоб відповісти на провокативні питання. Того року питанням було: «Яка ваша найнебезпечніша ідея». Див: www.edge.org.
598
Див.: F. Rochat, A. Modigliani, «Captain Paul Grueninger: The Chief of Police Who Saved Jewish Refugees by Refusing to Do His Duty»? in Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm, ed. T. Blass. Mahwah, NJ: Erlbaum, 2000.
599
S. Milgram, Obedience to Authority: An Experimental View, New York: Harper & Row, 1974. Також див: P. Zimbardo, C. Haney, W. C. Banks, D. Jaffe, „The Mind Is a Formidable Jailer: A Pirandellian Prison”, The New York Times Magazine, 8 квітня 1973 року C. 36ff.
600
Дослідження особистісних корелятів, які б розрізняли «послужних» від «непокірних» показують всього лиш кілька істотних чинників. Ті, хто мав вищі результати на шкалі авторитарної особистості (F Шкала), були більш схильними підпорядковуватись авторитетові, а непокірні отримували нижчі результати. Див: А. С. Elms, S. Milgram, Personality Characteristics Associated with Obedience and Defiance Toward Authoritative Command, Journal of Experimental Research in Personality 1 (1966), -C. 282-89.
Другою змінною, яка може впливати на тенденцію до послуху / непокори, є віра у внутрішній або зовнішній контроль свого життя: особи із зовнішньою атрибуцією частіше є послужними. Подібно було серед християн-учасників дослідження: ті, хто вірив у божественний контроль їхніх життів, частіше слухались експериментатора. Див: Т. Blass, Understanding Behavior in the Milgram Obedience Experiment: The Role of Personality, Situations, and Their Interactions, Journal of Personality and Social Psychology 60(1991), -C. 398-413.
601
E. Midlarsky, S. F. Jones, R. Corley, Personality Correlates of Heroic Rescue During the Holocaust, Journal of Personality 73 (2005), -C. 907-34.
602
Malcolm Gladwell, Personality Plus: Employers Love Personality Tests. But What Do They Really Reveal?. The New Yorker (20 вересня 2004 року), - C. 42. Режим доступу: http://gladwell.com/personality-plus.
603
C. S. DePino, Heroism Is a Matter of Degree, El Dorado Times. 17 січня 2006 року.
604
Boorstin. The image, 1992, цитата -C. 76.
605
Aleksandr I. Solzhenistyn, The Gulag Archipelago, 1918-1956. New York: Harper & Row, 1973.
ТЕЛЕГРАМКанал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками
Книжный Вестник
Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)
Поиск книг
Свежие любовные романы в удобных форматах
Любовные романы
О психологии, саморазвитии и личностном росте
Саморазвитие
Детективы и триллеры, все новинки
Детективы
Фантастика и фэнтези, все новинки
Фантастика
Отборные классические книги
Классика
ВКОНТАКТЕБиблиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории
Любовные романы
Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров
Фантастика
Самые популярные книги в формате фб2
Топ фб2
книги