Гра у три руки

XXXIV

еличезний незграбний букет в Андрієвих руках виглядав, без перебільшення, кумедно, проте довелося зробити зусилля, щоб не засміятися та відповідно оцінити намагання того, хто вже відкрито набивавсь у кавалери. Сьогодні вона аж ніяк не мала його прикро вразити чи бодай засмутити. Тому, вчепившись мертвою хваткою у квіти, Ірина всілася на запропоноване місце й перейшла до справи, демонструючи щире бажання допомогти вже навіть не слідству, а його найсимпатичнішій складовій.

Попри всю чоловічу небайдужість Андрій схоплював на льоту і нотував, намагаючись щось скористати і для роботи. А Ірина не поспішала, намагаючись вийти на максимально зручну позицію і спрацювати безпомилково. Хвилювання іноді проривалося крізь її діловитість, проте Андрій сприймав це по-своєму. Не перегнути б палицю! Обережно із жіночими чарами, адже він також не повний лох. Усього в міру.

І ось дійшло до найважливішого.

— Ну, оце, напевно й усе, що я змогла. Зауважте: купу часу витратила. Хоча... Ще одне забула. Ви ж просили, щоб до дрібниць. Отже, це стосується кількох його листів, які мені так і не вдалося нікуди причепити. Перше враження — начебто нічого важливого, але... Ну, міг же він деяку інформацію, що мала найважливіше значення, тримати і не в робочому комп'ютері. Хіба ні? Скажімо, флешка, або ноутбук домашній, або ще щось... А так не можу ні до чого прив'язати. Втім, були у нього, гадаю, і такі справи, що я не в курсах...

— Хмм... Взагалі-то розумна ідея... — замисливсь Андрій. — А ви знаєте... Флешка була у вигляді брелока на ключах. Але там кілька файлів, які ми дослідили, і вони не становлять інтересу. А от...

«Що — «от»? Чому ти замовк? Ну!» Її витримка готова була зрадити.

— У машині під час обшуку ще й вінчестер знайшли. Щоправда, вміст його ідентичний робочому комп'ютерові. Я начебто перевіряв. Ну, не я, помічник мій. Сказав, що усе те саме. Нас не особливо зацікавило. Вміст часто дублюють. Не дай Бог що...

— Знаєте, гарний вечір вийшов, — задумливо протягнула Ірина. — Гідний вінець нашої співпраці, не надто продуктивної, якщо відверто. Ну, але що могла...

Постріл був у десятку.

— Ірино, — нахиляючись ближче, він наче збирався пропекти її очима. — Ірино... Це, я розумію, вже майже хамство з мого боку, але... Гляньте ще ви. Мій молодий співробітник міг і не зауважити. Хоча б прицільно стосовно тих кількох листів. Розумію, що вам не до цього, але... ну, дуже прошу. Нехай не завтра. Коли зможете. І... з мене ще більша кава!

— Хе! Я вважала, ще більший букет, — розсміялася вона, виправляючись одразу, — Боже, таки хамство з мого боку вийшло...

— А букет само собою! То що — послухаєте ще раз?

— Куди ж подінуся?.. — зітхнула вона. — Але не завтра — точно. І не післязавтра, якщо претендуєте, щоб робота була високоякісною.

А далі завертілося. Вона дозволила провести себе попід руку, а потім з розгону всадовилася за стіл, де комп'ютер так і не вимикався. Де та клята програма?! Пальці тремтіли. Такого облому вона не переживе. Спрацювати настільки блискавично і — упорожнє?!

Ні, так не буває. За півгодини випито дві кави й скурено три цигарки. Рухайся, старий мотлоше! Якщо це вдасться, комп-ветеран заслужить місце музейного експоната, а вона завтра ж купить собі новий, до того ж, найкращий з усіх можливих варіантів. Блимай прудкіше!

Риска динаміки процесу дійшла закінчення. Адреналін стікав по ногах. Справжній, той, що дає задоволення, не зрівняне ні з чим.

Ну!

Список знищеної інформації складався з двох файлів. Один — якийсь фінансовий витяг. Мабуть, баланс «лівих» прибутків рахували наперед. А другий...

Усе.

Й-йес-с-с!!!

Але навіть така ейфорія не змусила б її наробити дурниць. Хух... Чорти... Ще одна маленька затримка. А далі — справа техніки.

«Кашкай» відрулив у напрямку кільця. Потихеньку. Тепер поспішати справді нікуди, але зробити цю справу необхідно вже сьогодні, нехай на годиннику далеко за півночі. Однаково без цього заснути не вдасться. Забрати «лівий» ноутбук, а от кафешку варто було б змінити. Їх, привокзальних, — як «собачих» опеньків біля пенька і усі — до ранку. Втім, їй хоч на півгодини. Кави вже вистачить — тільки сік. Хоч би не глючив нет. Усе гаразд. Ось банківський сайт. Вхід. Пальці упевнено набирали комбінацію і вже й не думали тремтіти.

Кінець роботи. Здалося, що навіть пучки пальців уже відчувають тонкий та пружкий папір європейської валюти в достатній — не те слово! — кількості. У такій, на яку заслуговує вона, Ірина Ігорівна. Втім, хто б сумнівався. Та, кого нещодавно облаяли безперспективною, ще й пошкодували, укотре виявилася переможницею. Шакали гавкають, а караван іде. І хіба не байдуже, якої про тебе думки жаби у калюжах чи миші в норах?