Небезпека рецидиву

Розділ 3

Кур'єр приніс документи за два дні — дві важезні картонні коробки з товстими теками. Істотно більше паперів, ніж я розраховував. Я розпакував справи, виставив у хронологічному порядку на підвіконні, а тоді сів за стіл і довго їх розглядав. Ніяк не міг подолати гострого спротиву і розпочати роботу, розгорнути теки й заглибитися у справу вбивства юної дівчини. Надворі далі трималася літня спека.

Якась дивна двоїстість спостерігалася в усіх цих документах, які разом становили одну кримінальну справу. За формою, бюрократичні й скучні до пересади. Серед них не знайшлося жодного аркуша, написаного не за схемою, — самі лиш заповнені формуляри. Мова суха й безживна, а подекуди неймовірно безграмотна. Не всі поліцейські слідчі вміють викладати свої думки на письмі. До того ж, багато зайвого й зовсім неважливого для справи: допити і звіти, які не мали жодної ваги й ні на крок не наближали до істини; розслідування версій та слідів, які, як виявлялося, нікуди не приводили. Усе викладено за давно усталеною системою: заяви, обшуки, вилучення і так далі. Для стороннього спостерігача все видавалось би хаосом. Та навіть звичній до системи людині знадобилось би чимало часу, щоб відтворити картину сповна; довелось би вчитуватись, сторінку за сторінкою, у скупі звіти і формальні схеми, доки справа нарешті ожила б. Поволі проступала картина — опис маленького шматочка дійсності. Фрагмент із життя, з багатьох життів людей, стежки яких перетиналися, людей з плоті й крові, зі своїми гризотами й бідою.

За словами лежала дійсність. Цього вечора я неспроможний був сприйняти її. Поки що Майя залишалася для мене тільки іменем. Я знав, скоро вона стане чимсь більшим, але не сьогодні.

Я зателефонував Карі й запросив її на вечерю.

Коли ми поверталися з ресторану, літня ніч пахтіла жимолостю, немов важкими, солодкими парфумами. Ми поволі брели додому.

— Як просувається нова справа, Мікаелю? — запитала Карі.

Вона кілька років працювала моєю секретаркою. Тепер студіювала на стаціонарі юридичні науки, але завжди цікавилася буднями нашої фірми.

— Не знаю, я ще не вник у суть справи. Мав лише одну зустріч у тюрмі.

— І як? — допитувалася Карі.

Я розповів їй про Альвіна Му. Карі аж зморозило попри теплінь надворі.

— Надто вже бридким видається він з твоєї розповіді.

Якийсь час ми мовчали. Нам було добре удвох, ми смачно попоїли й попили, та все ж я відчував у Карі ледь вловну відчуженість, яка мені не подобалася.

— Я замовив нові квитки до Італії. Після закінчення справи…

— Чудово.

— Ти ще гніваєшся, що довелося відкласти подорож?

— Та ні, не гніваюсь. На це я ніколи й не гнівалася.

— А на що?

Вона важко зітхнула, наче розмовляла з дитиною-тугодумом.

— Я розчарована й засмучена.

Тепер настала моя черга важко зітхати.

— Я розумію. Але ж… іноді бувають ситуації, Карі. Просто прикрий збіг, не щастить. Не хотілось би, щоб ти дулася тижнями.

— Минуло лиш кілька днів.

Це не була сварка, однак щось між нами пішло не так, і ніхто не наважувався розставити крапки над «і»: за кожною сказаною фразою відлунювала несказана.

Коли ми вклалися до сну й лежали в темряві поруч, Карі раптом запитала:

— Ти знаєш, скільки разів ми останнім часом кохалися?

— Хто б то рахував? — здивувався я.

— Не часто, — мовила вона. — Навіть дуже рідко… — а після паузи додала: — Я кохаю тебе, Мікаелю. Але стосунки треба плекати. Я не зможу й надалі тебе кохати, якщо ти не відповідатимеш взаємністю. Треба, щоб ти бажав утримати мене при собі.

І знову за якийсь час:

— Я певна, ти також мене кохаєш, але я хочу це бачити. Хоч іноді. Я знаю, ти маєш купу роботи, ти стомлений. Однак треба… щось віддавати й нам…

Я розумів, що вона має рацію. Якась часточка мене поривалась обернутися до неї, назустріч теплу її тіла, але ж вона щойно наскаржилася, що ми надто рідко кохаємось. Карі була на тринадцять років молодша за мене. Різниця у віці відчувалася, коли я приходив додому виснажений і в'ялий: замість обійняти її, я, немов скривджений, штивно лежав поруч, тупо дивлячись у світлу літню ніч, аж доки наставав новий день.

Уранці я проспав, а коли нарешті дістався до контори, братися за роботу вже не було жодного сенсу. Я снував від кабінету до кабінету з філіжанкою кави в руках і діставав колег безглуздим балаканиною, аж доки вони один за одним почали виганяти мене геть. Теки «справи Майї» стояли на підвіконні й сповнювали мене несамовитою нехіттю, майже фізичною відразою. Якусь мить я спокушав себе думкою відмовитися від захисту, послати все до дідька й податися з Карі в довгу відпустку, але я надто важко гарував, щоб досягти свого нинішнього статусу, тому ніколи на таке не пішов би.

Я думав про Альвіна Му, безтямний вираз його очей, блякле обличчя без заросту. Цікаво, що відбувалося у його голові? Як пробитися під ту шкаралущу й вивідати, хто цей Альгін Му насправді.

Зрештою, я розгорнув першу теку і взявся за читання. Почав з особистих даних Альвіна й зовсім не здивувався, дізнавшись, що він уже й раніше скоював правопорушення. Дванадцятирічним потрапив до дитячого будинку. З документів важко було зрозуміти, чому він там опинився. Упродовж перебування у притулку він двічі переступав закон. Обидва рази це були злочини супроти моральності, в обох випадках Альвін не ніс кримінальної відповідальності через малолітство, тому ним займався відділ у справах неповнолітніх. Згодом його засуджували за наркотики, розбій та крадіж автомобілів — нічого серйозного. А ось кілька років тому його двічі судили за збройні напади, жорстокі бійки, у яких Альвін погрожував ножем. Вирок був докладений до документів.

Я зателефонував Карі, попередив, що повернуся пізно, і сів читати далі. Тека з фотографіями нагнала на мене жаху. Я поспіхом прогортав її, так швидко, що майже не догледів деталей. Досить було й побіжного огляду. Млість підступила до горла, я мусив заплющити очі й кілька хвилин глибоко подихати, щоб заспокоїтись.

Закінчив читання пізно ввечері. Усю дорогу додому справа яскравими образами оживала в моїх думках. Уночі я спав тривожно. Над ранок фрагменти кошмару про жорстоко вбиту дівчинку сплутували, мов павутинням, мої думки. Ще й день не настав, а я вже почувався хворим і стомленим.