Небезпека рецидиву

Розділ 9

Ніна Гаґен сиділа на місці свідка, так само напружено виструнчившись і склавши руки на колінах, як тоді в моєму кабінеті. Навіть одягнена була так само. Від нашої першої зустрічі минуло два дні. На вчорашній день суд взяв перерву, бо поліція мала перевірити достовірність її свідчень. Про перерву попросив Крістер Бонде, я його підтримав, і суддя неохоче погодився.

— Отже, ви поїхали до Данії працювати медсестрою того ж дня, коли вбили Майю. Правильно? — запитав я.

— Очевидно, так. Я не знала, що її убили. Прочитала про вбивство кілька днів тому, коли повернулася додому.

— Гаразд. Проаналізуймо день вашого від'їзду. Коли ви поїхали?

— Пізно по обіді. Літаком до Копенгагена. Точного часу не пригадую.

— Чудово. Можете розповісти, що ви робили того дня… Я маю на увазі, до від'їзду?

— О, так. Уранці спакувала речі, а потім мені закортіло прогулятися.

— Навіщо?

— Навіщо? Я часто гуляю у лісочку позаду нашого будинку. Заманулось пройтися востаннє. Так би мовити, попрощатися.

— Окей, то ви тут гуляли? Тут, де я показую на карті?

— Так.

— Можете показати на карті свій маршрут?

Жінка підвелася, підійшла до карти, показала. То був той самий маршрут, яким ішов Альвін, тільки в протилежному напрямку.

— Можете назвати час, коли ви там проходили?

— Приблизно об 11:40–12:20.

— Звідки така точність?

— Мені треба було повернутися додому до пів на першу, щоб встигнути на літак. Тому я пильнувала за годинником. І я знаю, скільки часу я зазвичай потребую на такий прохід. Гуляла там безліч разів.

— Добре… Хтось траплявся вам назустріч того дня?

— Звісно, чимало людей.

— Когось з них ви бачите тут?

Жінка обернулася і показала на Альвіна.

— Я зустріла цього чоловіка.

— Де саме?

Жінка знову підвелася і показала на карті.

— Десь отут.

— Впевнені?

— Цілком. Він зупинив мене й заговорив.

— Що він сказав?

— Щось про погожу днину…

— Ви довго розмовляли?

— Та ні, недовго. Обмінялися кількома словами, і я пішла далі, — жінка поглянула на Альвіна. — Я не мала бажання затримуватись на розмову. Він видався мені надто дивним, — вона вибачливо стенула плечима й додала: — Але я його запам'ятала.

Ось воно. У свідченнях було багато дрібних деталей. Прокурор теж розпитував її від самого початку, але суть її свідчень від цього не змінилася. Вона зустріла Альвіна в тому місці і в той час, які називав сам Альвін. Тобто вони перетнулися на стежці саме тоді, коли вбивця убивав Майю.

Крістер Бонде не здавався. Він викладався на повну, у процедурі робив ставку на попередні судимості Альвіна і на знайдені в його комп'ютері матеріали. І все ж видавався пригніченим, ніби сам не вірив своїм словам.

Я ж, навпаки, вірив у те, що казав. За два короткі дні я перейшов в інший стан: обернувся з невіруючого у віруючого. Я мусив стримувати свій запал, знижувати темп; робити крок за кроком, викладати аргумент за аргументом, пильнувати, як сприймають сказане присяжні. Усе ставало на свої місця, усі деталі головоломки лягали правильно. Ніна Гаґен була тим пазлом, якого найбільше бракувало, який під час гри випадково, так би мовити, упав на підлогу. Коли я його знайшов, усе склалося. Короткочасні відхилення Альвіна від стежки, щоб справити малу нужду чи скоротити шлях, чітко вписувалися у картину й пояснювали, чому ніхто інший його не бачив. На крихітну частку секунди мене шпигнула думка, що все це занадто легко, що справа з безнадійної стала тріумфальною буквально за ніч — насправді так не буває! Але я відігнав її від себе, говорив далі, рвався до переможного фінішу. А коли закінчив промову, мене огорнуло відчуття, яке завжди з'являється, коли процедура відбувається, як книжка пише, без заковик. Захмеління. Смак перемоги на язиці.

— Саме тому, ваша честь, ця справа легка. Легка для мене і легка для вас, хоч ми й мали важкі дні тут, у суді, хоч сама справа стала неабияким випробуванням для нас усіх.

Альвін Му особливий. Не такий, як ми всі. Його колишні судимості підсилюють нашу антипатію, і ми легко готові запідозрити його в убивстві Майї. Він видається нам дивною і непевною особою. Він зберігає на своєму комп'ютері матеріали, які в більшості з нас викликали б огиду. Мабуть, він вписується у наш ментальний образ убивці й ґвалтівника. Так просто було б його засудити. Але це було б неправильно.

Я продемонстрував вам: нічого не пов'язує Альвіна з убивством. Абсолютно нічого. Жодних прямих доказів. І даремно прокурор, наголошуючи на його колишніх злочинах, намагається залякати нас небезпекою рецидиву. Про це він не втомлювався повторювати впродовж усього судового розгляду справи. Однак факт залишається фактом: ніяких конкретних доказів вини Альвіна в убивстві Майї Ґодвік не існує. Ніяких!

Я випив води й витримав довгу паузу, а тоді повів далі:

— Попри все я майже не сумніваюся, що суд засудив би Альвіна, якби не Ніна Гаґен. Суд засудив би його, бо ви опирались на те, що на початку він сказав неправду про свої пересування у час скоєння злочину, а брехню важко сприймати інакше, аніж спробу приховати злочин. Тепер ми знаємо, Альвін не брехав. Він, справді, повертався з прогулянки і прямував до паркувального майданчика тією доріжкою і в той час, який нам назвав. Судячи з усього, саме на час убивства. Свідчення Ніни Гаґен знімає будь-які раціональні сумніви в правдивості Альвіна.

І ось, шановні панове присяжні, ми знову зостаємося з нічим — Альвіновим зовнішнім виглядом, його поведінкою і його минулим. Ставитися до цього можна, як завгодно. Непорушним і безсумнівним є тільки одне: вигляду, поведінки й минулого недостатньо, щоб засудити людину за вбивство.

Виголосивши промову, я, як завжди в таких випадках, відчув цілковиту внутрішню спустошеність. Потиск руки Альвіна сприйняв, як щось стороннє, що мене не стосувалося. Голова раптом запульсувала болем. Чекаючи на рішення присяжних, я ходив туди й сюди вулицею з мобільним телефоном наготові. Здавалося, сновигав уже багато годин, та коли зателефонувала судова розпорядниця, виявилося, що минуло не більше години й двадцяти хвилин. Неймовірно швидке рішення.

Усередині чувся гул схвильованих голосів. Зала вщерть заповнена, незважаючи на пізній вечір. Ось увійшли судді, за ними — присяжні. Усі підвелися зі своїх місць, запала цілковита тиша. Коли голова присяжних відповів «ні» на запитання, чи винний Альвін Му в скоєному вбивстві, голос його звучав хрипко, мов у ворони. Минуло кілька секунд, перш ніж тиша вибухнула вигуками й гулом голосів. Суддя закликав присутніх до спокою, коротко порадився з двома іншими суддями, а тоді оголосив, що суд приймає рішення присяжних, тож Альвін вільний. Я відчував лише полегшення, нічого більше. Полегшення від результату і від того, що все нарешті скінчилося.

Як судді вийшли, у залі зчинився хаос. Альвін стояв посеред велетенської зали в оточенні преси, фотографів і публіки. Спалахували бліци, дзижчали телекамери. Журналісти викрикували запитання, перебиваючи одне одного. Альвін загнано роззирнувся на всі боки, вихопив мене поглядом з юрби. Я бачив, як ворушаться його губи, але слів не чув. Троє поліцейських спостерігали за веремією у залі. Я попросив їх допомогти мені забрати Альвіна з людського тлуму. Вони забрели в юрбу, відтіснили людей назад зі словами «громадяни, відійдіть» і «заспокойтеся, покиньте залу». Я схопив Альвіна, і раптом ми залишилися самі перед лавами для публіки. Альвін застигло дивився на щось за моїм плечем. Я обернувся і побачив батька Майї, який самотньо сидів на лаві. Мертвотно блідий, ніби в стані шоку. Альвін раптом ступив два кроки вперед, нахилився до Ганса Ґудвіка з блюзнірською усмішечкою на губах.

— Знаєш, який звук видала Майя, коли я всадив у неї ножа? Ніби нявчання кошеняти…

На білому, мов крейда, обличчі Ганса Ґудвіка очі здавалися велетенськими й чорними. Якусь мить він безтямно дивився на Альвіна, доки до нього дійшов сенс сказаних слів. Його обличчя немовби почало розсипатися, танути й втрачати людські обриси, він затулив його руками, поволі похилився додолу.

Альвін пустотливо усміхнувся мені, обернувся і пішов геть. Я стояв паралізований, неспроможний повірити, що мені не причулося.

Перед моїми очима заблимали спалахи камер. Наступного дня на шпальтах газет я мав такий вигляд, ніби побачив примару.