Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Жуков повідомляє, що 22 червня 1941 року о 7 годині 15 хвилин Директива № 2 була передана у військові округи.

Великий геній помилився.

«Військово-історичний журнал» (1991 № 4) опублікував факсимільну копію «Директиви № 2», яку Жуков писав зранку 22 червня 1941 року. Це брудний, весь покреслений папірець, пописаний нерозбірливим почерком. У ньому безліч поправок. Насамперед, документ повинен мати гриф таємності. Жуков пише: «Шифром». Закреслює. Пише «Таємно». Далі йде список адрес розсилання: «Військовим радам ЛВО, Північно...» Тут же недописане слово «Північно» Жуков закреслює. Натомість пише: «ПрибОВО, ЗахОВО, КОВО, ОдВО».

За цим ховається ось що: для нападу на Німеччину, Угорщину й Румунію війська Прибалтійського, Західного та Київського особливих військових округів уже в мирний час були таємно перетворені відповідно в Північно-Західний, Західний і Південно-Західний фронти. Але про це можна буде повідомити тільки в момент, коли почнеться вторгнення в Німеччину, Угорщину й Румунію. До початку вторгнення наші розгорнуті фронти для відводу очей продовжують все так же мирно іменуватися військовими округами. Жуков хотів було писати директиву військовим радам фронтів, але згадав, що наш наступ ще не починається, тому відомості про те, що фронти вже створені, не можна повідомляти навіть у таємному документі. Тому Жуков черкає недописане звернення до військових рад Північно-Західного та інших фронтів і звертається до військових рад округів.

Потім у готовий документ між рядків дрібними буквами додано ще одну адресу: «Копія наркому Внутрішніх справ». Жуков за п'ять місяців болісних роздумів не спромігся скласти список тих, кого в першу чергу слід оповістити про початок війни. Перед війною Жукову не прийшла в голову думка, що в момент її початку треба про це повідомити прикордонним, конвойним, охоронним, оперативним та інших військам НКВС. Але в останній момент Жуков схаменувся, згадав про чекістів і вписав відомство Берії в число адресатів.

Але Жуков не згадав народного комісара Військово-Морського флоту. Тут, у Москві, з будівлі Генерального штабу в будівлю НКВС на Луб'янці народному комісару Внутрішніх Справ Лаврентію Павловичу Берії терміново передають копію директиви начальника Генерального штабу Жукова, щоб Берія знав: війна почалася! Але тут же в Москві таку ж копію не передають народному комісару Військово-морського флоту адміралу Кузнєцову.

Правда, знизу під документом приписано: «Знята копія від руки одному прим. і вручена капітану 1 р. Голубєву - НКМФ. Розписка на звороті». У критичні хвилини та години ця директива не була передана флоту. Хтось потім від руки переписував каракулі Жукова і доставляв директиву в наркомат ВМФ.

Жуков не згадав про начальника Головного управління ППО і начальника Головного Управління ВПС. Тому директиву Жукова не передали до Головного управління ВПС, і в Головне управління ППО - теж не передали. Про них стратег просто по-людськи забув.

Далі після перерахування адрес розсилки - дата і час 22.6.41. 7.15. Так що 7 година 15 хвилин це не час, коли директиву передали в округи. О 7 годині 15 хвилин Жуков тільки сів її писати і в лівому верхньому кутку поставив час. Директиву ще треба скласти, а потрібні слова як на зло не йшли. Потім її треба передати шифрувальникам. Їм теж потрібен час на те, щоб документ зашифрувати. А потім його треба віднести на вузол зв'язку. Його треба передати. Його треба прийняти і розшифрувати...

А в цей час давно горіли аеродроми. А в цей час чекісти хапали тих небагатьох льотчиків, які на свій страх і ризик встигли підняти літаки в небо, вступити в бій і повернутися живими на землю. До військ дійшла поки лише директива Жукова № 1: на провокації не піддаватися! Той, хто вступив у бій, провокатор. Тому тут же на аеродромі серед палаючих літаків і розривів боєприпасів чекісти відбивають нирки, щоб іншим не кортіло на провокації піддаватися.

І поки у військах кожен робить те, що прийде на думку, Жуков болісно складає документ. Він черкає, зверху пише щось інше, знову черкає, осторонь пише щось зовсім інше і стрілкою показує, куди цю вставку вписати в текст. Не маючи часу й можливості чекати вказівок від великого стратега, командувачі фронтами й арміями генерали Кузнєцов, Павлов, Черевиченко, Кирпонос були змушені перевищувати повноваження й порушувати злочинні заборони Жукова. Вони віддавали свої власні накази «діяти по-бойовому». А це означало: централізоване управління Червоною Армією втрачене. Така ситуація нашими трибуналами у всі часи кваліфікувалися як злочинна халатність і каралися розстрілом.

Після війни Жуков валив провину на Павлова, Кузнєцова, Кирпоноса та інших командувачів округів. Але чи вони винні?

Диригент репетицій не проводив, ноти виконавцям не роздав. Ноти були опечатані, і доступу до них у виконавців не було. Диригент навіть не повідомив, що належить виконувати. Розпочався концерт, а диригента немає. Кожен музикант, діючи по-бойовому, виконує те, що йому подобається: хто «Танець з шаблями», а хто - «Вмираючого лебедя». Наш оркестр закидали тухлими яйцями. І тут з'являється геніальний майже святий диригент. Весь у білому. І він виносить свої оцінки. І він у своїх виконавців теж тухлі яйця кидає. І він розповідає про нестачу освіти у виконавців, і про те, що інструменти погані.

І ми віримо диригенту в білому. Ми ліпимо йому пам'ятник і навіки покриваємо ганьбою тих, хто хоч щось робив, коли Жуков не робив нічого.

Так от. Управління Червоною Армією було втрачене не на рівні командувачів військових округів, а на рівні Генерального штабу. Управління Червоною Армією було втрачене не в перші хвилини війни, а до її початку. В перші години війни Жуков не давав Червоній Армії ніяких вказівок, про те, що потрібно робити в разі нападу. Але й перед війною Жуков не давав ніяких вказівок військовим округам, що треба робити у разі раптового нападу. Отже, Червона Армія була некерованою не тільки з перших миттєвостей війни, а й до її початку.

2.

Жуков мав ще одну можливість оповістити війська про початок війни: оголосити мобілізацію. Маршал Радянського Союзу І. Х. Баграмян повідомляє, що перед війною був наказ: по німецьких літаках не стріляти. І було роз'яснення: відкривати вогонь можна при оголошенні мобілізації. (Так йшли ми до перемоги. Москва. Воениздат 1988. Стор. 46)

Хто ж відповідає за мобілізацію? Генеральний штаб і особисто начальник Генерального штабу. Мобілізацію готує Генеральний штаб, а проводиться вона за рішенням вищих органів державної влади. Однак обов'язок начальника Генерального штабу в тому, щоб цій самій владі підказати і нагадати: пора!

Вся вища державна влада - Сталін. Повіримо Жукову: Сталін перелякався і не знав, що робити. Ну, так підкажи йому! Прояви ініціативу! Скористайся мовчанням Сталіна, як знаком згоди. А якщо згоди Сталіна немає, перевищуй повноваження! Генерал армії Павлов повноваження перевищив. Він не мав ні розпоряджень Москви, і не було Сталіна поруч з ним. А Жукову не треба кричати в мертву телефонну трубку, йому не треба писати і шифрувати послання Сталіну. Жуков перебуває в кабінеті Сталіна, тут зібрано все Політбюро. Якщо всі ці діячі не знали, що робити, то Жукову слід було кричати: я оголошую мобілізацію! Хто проти? От і все. Хто б заперечив? А якщо б заперечив, то на нього і впала б відповідальність за зволікання. А так зволікання в оголошенні мобілізації навіки залишається на Жукові.

Тяглися години, а мобілізація все не оголошувалася. І тільки, як повідомляє Маршал Радянського Союзу А. М. Василевський, через 12 годин після початку війни мобілізація була оголошена.

Кажуть, що фронтові командири повільно реагували на події. Це правильно. А стратегічний геній - зразок рішучості й моторності...

Був і ще нюанс. Першим днем мобілізації оголошувалося 23 червня 1941 року. Так що указ про мобілізацію, цей видатний перл стратегічної мудрості, підготовлений особисто Жуковом, можна було розуміти і так: німецькі літаки можна збивати, починаючи з наступного дня.

А наш геній шкрябає новий документ: Директиву № 3. Текст її він чомусь теж не наводить у своїй книжці. І є на те причина. Директива № 3 наказувала Червоній Армії не оборонятися, а наступати: «оточити і знищити сувалкинське угруповання противника і до кінця 24.6 опанувати районом Сувалки», «оточити і знищити угруповання противника, що наступає в напрямку Володимир-Волинський, Броди», «до кінця 24.6 опанувати районом Люблін».

Ох, краще б наш стратег таких директив не підписував! Сенс цієї директиви в тому, що Жуков знову не ставить військам завдання захищати свою землю. Жуков знову кидає війська в наступ, причому на територію противника. Сенс директиви в тому, що військам заборонили оборонятися. Жуков кинув війська в наступ, поставивши фантастичні, нездійсненні завдання захоплювати польські міста Сувалки і Люблін, причому дуже швидко.

Після війни Жуков розповідав, що «ворог був сильніший». Коли так, віддавай наказ на оборону! Якщо наші війська слабкіші, то наступ для них - самогубство. Тим більше, якщо наступ спонтанний, на підготовку якого Жуков не дає ніякого часу. Жуков просто вимагає через день-два доповісти про захоплення міст на території противника.

У тій ситуації наказ генерала армії Павлова діяти по-бойовому був куди більш розумним. Кожен командир бачив, що коїться навколо, і діяв відповідно до обстановки: переходив до оборони або відходив. А Директива Жукова № 3 змушувала всіх наступати. Жуков вимагав наступати в умовах, коли спалені аеродроми. Коли наші розвідувальні літаки не можуть піднятися в повітря, отже, командири не уявляють, де противник. Жуков вимагав наступати наосліп в умовах повного панування противника в повітрі. Жуков вимагав наступати в умовах, коли противник все бачить з повітря, а у нас вибиті очі.

Колись у дитинстві я чув вираз: не лізь на рожен! Мені здавалося, що це лайка. Потім дізнався, що спис з дуже широким і масивним пером називається рогатиною. А наконечник - рожен. З таким списом ходили на ведмедя. Полювання було справою простою. На ведмедя ходили не ватагою, а по одному. Треба було ведмедя роздратувати, змусити його до нападу. Рожен впиали в груди ведмедя, а кінець списа - в землю. Якщо витримувало ратище списа і нерви мисливця, то звір сам себе вбивав. Він сам ліз на рожен. Всією своєю масою.

Директива № 3 погубила Червону Армію. Цією директивою Жуков кинув російського ведмедя на німецький рожен.

3.

У попередніх розділах ми зустріли заяву про те, що на стратегічних іграх у січні 1941 року Жуков показав себе полководцем більш високого класу, ніж Кузнєцов і Павлов, які на початку війни діяли невдало.

З пісні слова не викинеш. Однак, не тому Павлов і Кузнєцов невдало командували своїми військами, що були в чомусь гіршими за Жукова, а тому, що виконували драконівські накази Жукова.

Війська прикордонних військових округів, якими командували Павлов, Кузнєцов, Кирпонос, Черевиченко були висунуті до самих кордонів і потрапили під раптовий удар, не встигнувши по тривозі добігти до своїх танків і гармат. Сталося це не тому, що дурненькі командувачі фронтів за своєю волею зігнали мільйони солдатів до кордону, а тому, що так наказав начальник Генерального штабу генерал армії Жуков.

Аеродроми прикордонних округів були винесені до кордонів і до меж забиті літаками. Там літаки у своїй більшості і згоріли, не встигнувши піднятись у повітря. Сталося це не з примхи Павлова, Кузнєцова або іншого командувача округу, а за наказом начальника Генерального штабу Жукова.

Стратегічні запаси були винесені до кордонів і потрапили в руки супротивника не тому, що Павлов і Кузнєцов дурні й бездарні, а тому, що так наказав начальник Генерального штабу Жуков.

Війська прикордонних округів не мали планів відбиття агресії, в цьому винен Генеральний штаб і його геніальний начальник генерал армії Жуков.

На головних напрямках війни війська Західного й Південно-Західного фронтів вже в мирний час перебували в пастках - у виступах, які глибоко врізалися в територію противника. Уже в мирний час основні угруповання радянських військ з трьох боків були оточені противником. Залишалося тільки вдарити по їх тилах і відрізати шляхи постачання. Що противник і зробив. У цьому винен Генеральний штаб і особисто - його начальник генерал армії Г. К. Жуков. Це він визначав угруповання військ. Без дозволу Генерального штабу командувач округу не має права перемістити не те що одну армію чи корпус, але й жоден батальйон, полк або дивізію.

Головний удар німецька армія завдала північніше Полісся по військах Павлова. А головні сили Червоної Армії перебували чомусь південніше Полісся. Жуков усе знав, усе розумів і все передбачив, знав, що завдадуть удару північніше Полісся, але свої головні сили зосередив чомусь зовсім в іншому місці.

І от нам розповідають, що в усьому винні командувачі округів, а в Москві сидів геній. Це стара традиція. За десятиліття до розгрому 1941 року за наказом Сталіна проводилася колективізація, тобто знищення мільйонів найрозумніших і найпрацьовитіших чоловіків, які годували країну і половину Європи. Результат був сумним. І тоді товариш Сталін написав статтю в газету «Правда», винуватцями оголосив керівників на місцях: занесло вас, товариші, не в той бік, захопилися, запамороченням від успіхів страждаєте! І стріляли тих, хто найбільше старався, тих, хто сталінські накази виконував точно.

У 1941 році Сталін мав розстріляти Жукова. Але тоді тінь падала на керівництво в Москві, отже, й на самого Сталіна. Було вигідніше все валити на місцевих керівників. Тому під сокиру пішов командувач Західного фронту генерал армії Павлов та інші генерали.

А Жуков залишився чистим.

4.

З перших днів війни Жуков координував дії Південно-Західного і Південного фронтів. У генерал-полковника Кузнєцова в Прибалтиці — 2 мехкорпуси, проти нього 1 німецька танкова група - 631 танк.

У генерала армії Павлова в Білорусії — 6 мехкорпусів, проти нього 2 німецькі танкові групи - 1967 танків.

У генерала армії Жукова в Молдові і Україні — 10 мехкорпусів, проти них 1 (перша) німецька танкова група - 799 танків.

Ну, напевне, стратегічний геній продемонстрував полководницький талант! На жаль. Жуков заганяв марними маршами шість корпусів, а потім бездарно спалив їх у битві, інші чотири мехкорпуси неабияк знекровив.

Нині світу навіяно, що танкова битва 1943 року на Курській дузі під Прохорівкою була найграндіознішою в історії Другої світової війни і у всій світовій історії. Але це не так. Найграндіозніша танкова битва світової історії сталася 23-27 червня 1941 року в районі Дубно, Луцька та Рівного. У цьому зіткненні шести радянських мехкорпусів з 1-ю німецькою танковою групою радянськими військами командував Жуков. У нього було повна кількісна та якісна перевага.

В 1-й німецькій танковій групі з 799 танків:

важких танків — 0,

плаваючих танків — 0,

танків з дизельними двигунами — 0,

танків з протиснарядним бронюванням — 0,

танків з довгоствольними гарматами калібру 75-мм і вище — 0,

танків з широкими гусеницями — 0.

Для того, щоб стримати таку кількість німецьких танків на державному кордоні і не пустити їх на свою територію, Жукову в Україні та Молдавії було достатньо мати 266 танків приблизно такої ж якості, як німецькі. А в Жукова у складі Київського та Одеського військових округів було 8069 танків, у 30 разів більше, ніж було потрібно для оборони.

Один тільки 4-й мехкорпус, який Жуков кинув у бій проти 1-ї танкової групи, мав 892 танки, в тому числі 414 новітніх Т-34 і КВ, рівних, яким ні в Гітлера, і ні в кого у світі не було навіть у проектах.

8-й мехкорпус мав 858 танків, включаючи 171 Т-34 і КВ.

15-й мехкорпус — 733 танки, в тому числі 131 Т-34 і КВ

22-й — 647 танків, у тому числі 31 Т-34 і КВ. Мало? Але в Гітлера — жодного рівного або подібного на всіх фронтах.

Кожен з цих корпусів можна сміливо вважати справжньою танковою армією. В ході війни рідко яка радянська армія мала таку кількість танків. І німецькі танкові армії у своєму складі такої кількості танків у ході війни ніколи не мали. США, Великобританія, Франція, Японія, Італія в цій сфері до рівня СРСР і Німеччини не зуміли піднятися, у своїх збройних силах ніколи танкових армій не мали.

Крім новітніх танків Т-34 і КВ, під командуванням Жукова в червні 1941 року на Україні та в Молдавії було танків:

Т-28 — 215,

Т-35 — 51,

БТ-7М — 370

Т-37 — 669

Т-38 — 123,

Т-40 — 84

Ні в 1-ї німецької танкової групи, ні в усій Німеччині, ні в усьому світі не було жодного танка хоча б приблизно рівного цим «застарілим зразкам».

Маючи таку перевагу над противником, Жуков найграндіознішу танкова битву світової історії ганебно програв. Член військової ради Південно-Західного фронту корпусний комісар Н. Н. Вашугін по завершенні бою застрелився. Він комісар, не він готував, планував і проводив цей бій.

Цю танкову битву готував, планував і проводив Жуков. Він спалив за чотири дні шість мехкорпусів, а решту порядно знекровив. Після такого розгрому Жуков теж мав застрелитись, і тим зняти з себе хоч частину ганьби. Вірніше, спочатку повинен був застрелитися Жуков, а вже потім інші, хто за ту ганьбу не ніс такої відповідальності, як Жуков.

Але Жуков сів у літак і полетів до Москви.

Що б робив великий Жуков, якщо б у нього було не десять мехкорпусів, а тільки два, як у Кузнєцова?

Що б робив великий Жуков, якби проти нього воювала не одна танкова група, а дві, як проти Павлова?

У командувачів фронтів генералів Кузнєцова і Павлова не було права покинути розгромлені війська і втекти до Москви. У начальника Генерального штабу генерала армії Жукова таке право було. Він покинув розгромлені з його вини війська і був такий.

Все це вимагає докладного розгляду. До цих питань ми повернемося іншим разом.

5.

І було після війни оголошено Жуковом: снарядів у нас було мало. Танки застарілі. Літаки - труни! Війська нестійкі!

Але давайте, як це буває на стратегічних іграх, подумки поміняємо армії місцями. Давайте уявимо собі, що на місці Червоної Армії стоїть німецький Вермахт. Не Червоній Армії випало захищати Радянський Союз, а німецькій армії. А над Вермахтом стоїть найбільший полководець ХХ століття Г. К. Жуков. І все в німецькій армії правильно, тут стійкі навчені солдати, розумні командири і чудова бойова техніка. Яке було б поєднання: зразкова армія і командує цією зразковою, кращою у світі військовою машиною наш великий геній.

Уявили? Добре. Йдемо далі.

Ось перед війною йдуть з Москви директиви Жукова: аеродроми винести до кордонів прямо під вогонь ворожих батарей! І стратегічні запаси - туди ж! В літаки супротивника не стріляти! Гарматні замки здати на склади! Колючий дріт на кордонах різати! В оборону війська не ставити! Траншей і окопів не копати! Мільйони солдатів присунути до самих кордонів. Туди ж - усі штаби, командні пункти та вузли зв'язку! Ніяких карт своєї території військам не видавати! Найпотужніші армії загнати в пастки - у виступи, які вклинюються у ворожу територію! Ніяких заходів без наказу Москви не робити! На провокації не піддаватися!

Командири всіх рівнів від взводу і вище поняття не мають про плани командування. Всі плани доставлені в опечатаних конвертах. За розкриття пакета без відповідного наказу — розстріл.

І ось по цій зразковій армії нанесені раптові нищівні удари жахливої міці. Наказ Жукова не піддаватися на провокації означав, що не можна воювати. А наказ не вживати ніяких заходів без особливого дозволу означав, що нічого взагалі робити не можна. Після таких наказів, у найдраматичніший момент, коли бідну армію б'ють, чим попало, - багатогодинне мовчання Москви. Заборону на ведення війни накладено, але не знято.

Що б дисциплінована німецька армія робила в цій ситуації? Невже їй було б легше, ніж Червоній Армії 22 червня 1941 року? Невже німецька армія при такому розкладі відразу ж почала перемагати, якщо в жодного генерала і офіцера немає ніяких планів?

А потім раптом ідуть раптові нездійсненні фантастичні директиви Жукова з вимогою наступати без підготовки. Наступати в ситуації, коли цього робити не можна. Наступати з вибитими очима.

Лізти прямо на рожен.

Невже після цього у когось повернувся б язик Жукова називати генієм? Невже після цього хтось так само і продовжував би звинувачувати армію в тому, що вона погано воювала?