Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Гаразд, під Сталінградом Жуков себе не мав можливості проявити. Але Курська дуга! Ось де він себе показав!

Ситуація була ось яка: після Сталінградської стратегічної наступальної операції війська двох радянських фронтів, Центрального і Воронезького, вирвалися далеко вперед, вичерпали наступальний порив, понесли великі втрати, і тому отримали наказ перейти до оборони. Утворився потужний виступ в бік противника - так звана Курська дуга. Німецький план на літо 1943 року: з районів Орла і Бєлгорода нанести два зустрічних удари на Курськ, зрізати Курський виступ, оточити і знищити війська двох радянських фронтів в цьому виступі.

Радянська військова розвідка розкрила задум німецького командування, добула плани наступу і встановила приблизну дату його початку. Все це робилося без участі Жукова. Головне розвідувальне управління (ГРУ) підпорядковувалося Жукову тільки з лютого по липень 1941 року, коли він був начальником Генерального штабу. У 1943 році ГРУ підпорядковувалося не Жукову, а Василевському і Сталіну.

Командувачі Центрального і Воронезького фронтів генерали армії К. К. Рокосовський і Н. Ф. Ватутін отримали від Верховного головнокомандувача Маршала Радянського Союзу Й. В. Сталіна три попередження про підготовку німецького наступу. Сталін попереджав Рокосовського і Ватутіна 2 травня, 20 травня і 2 липня про те, що німецьке командування готує флангові удари по військах двох фронтів. І Центральний, і Воронезький фронти до відбиття німецького наступу були готові.

У ніч на 5 липня 1943 року з штабу 13-ї армії на командний пункт Центрального фронту було передане повідомлення про захоплення німецьких саперів, які розчищали проходи в радянських мінних полях і знімали дротяні загороди. Полонені показали: початок німецького наступу — о 3 годині ночі, ударні угруповання вже зайняли вихідне положення. До початку німецького наступу залишалося трохи більше години.

Артилерія Центрального фронту перебувала в повній готовності до проведення артилерійської контрпідготовки. Заздалегідь був спланований вогневий удар 506 гармат, 468 мінометів і 117 реактивних установок залпового вогню по вихідних районах німецьких військ. Планувалося прямо перед початком німецького наступу нанести по приготованих до наступу військах противника нищівний артилерійський удар. Цей вогневий наліт задумувався дуже коротким. Лише 30 хвилин. Але інтенсивність вогню — виняткова.

Артилерія сусіднього Воронезького фронту теж перебувала в готовності до проведення артилерійської контрпідготовки такої ж тривалості й потужності.

Але відомості про точний час початку німецького наступу сумнівні. Зрозуміло, що полонені сапери заговорили відразу й казали тільки правду. У розвідувальних відділеннях, відділах і управліннях радянських штабів вміли розмовляти з полоненими так, що вони відразу зізнавались у всьому. Однак, захоплені сапери могли точного часу й не знати, або могли помилятися.

Якщо наша артилерія почне контрпідготовку раніше запланованого німцями терміну наступу, то ми витратимо тисячі тон снарядів по порожніх полях і гаях. Може виявитися, що німецькі ударні угруповання ще не вийшли у вихідні райони. Якщо проведемо контрпідготовку пізніше, то результат буде такий же. Удар буде завдано по порожніх площах, бо основна маса німецьких військ, покинувши вихідні райони, вже висувається до переднього краю.

Отже, вийшли головні сили німців у вихідні райони чи ще не вийшли? А, може, вже їх покинули? Ніч, темрява, посилай розвідувальні літаки - вони зверху все одно нічого не побачать. Що робити? Помилка і в той, і в інший бік в однаковій мірі вкрай небажана. У випадку помилки прямо в момент початку найбільшого бою наша артилерія даремно витратить половину своїх снарядів.

У фільмі «Звільнення» артист Ульянов зобразив Жукова на Курській дузі. Представник Ставки ВГК, заступник Верховного головнокомандувача Маршал Радянського Союзу Жуков з'являється у штабі Центрального фронту, яким командував генерал армії Рокосовський. Жуков оцінює обстановку, болісно розмірковує, нарешті, зваживши все, рішуче віддає наказ...

2.

Той же історичний момент описує Маршал Радянського Союзу К. К. Рокосовський. Жуков дійсно прибув на командний пункт Центрального фронту напередодні битви, але приписуваної йому рішучості не проявив. Наказ про початок контрпідготовки на свій страх і ризик приймав сам Рокосовський. Ризик практично смертельний. Якщо Рокосовський помилився в розрахунку часу, бій на Курській дузі може бути програний. Наслідки такої поразки можуть бути для Радянського Союзу катастрофічними. Тому перед тим, як віддати наказ, Рокосовський просив Жукова, як старшого начальника, затвердити прийняте рішення. Але Жуков відповідальності на себе не брав. Жуков від відповідальності завжди ухилявся рішуче й енергійно. Позиція Жукова в даному випадку: ти - Рокосовський, ти командувач Центрального фронту, ти і командуй.

«Тепер про особисту роботу Г. К. Жукова як представника Ставки на Центральному фронті. У своїх спогадах він широко описує проведену нібито ним роботу в нас на фронті в підготовчий період і в процесі самої оборонної операції. Змушений повідомити з повною відповідальністю і, якщо потрібно, з підтвердженням живих ще свідків, що викладене Жуковом Г. К. у цій статті не відповідає дійсності і ним вигадане. Перебуваючи в нас у штабі вночі перед початком ворожого наступу, коли було отримано донесення командувача 13-ї армії генерала Пухова про захоплення ворожих саперів, що повідомляли про передбачуваний початок німецького наступу, Жуков Г. К. відмовився навіть санкціонувати мою пропозицію про початок артилерійської контрпідготовки, надавши вирішення цього питання мені, як командувачу фронту. Зважитися на цей захід необхідно було негайно, оскільки на запит Ставки не залишалося часу.» («ВИЖ» 1992 № 3 С.31)

Рокосовський сам прийняв рішення. За наказом Рокосовського артилерійська контрпідготовка на Центральному фронті була почата вночі 5 липня 1943 року о 2 годині 20 хвилин. Це, власне, і було початком Курської битви.

О 4 годині 30 хвилин, противник почав свою артилерійську підготовку, а о 5 годині 30 хвилин орловське угруповання німецьких військ перейшло в наступ.

Рокосовський продовжує розповідь:

3.

Ось такий особистий внесок Жукова в розгром противника на Курській дузі. У підготовчий період перед боєм, Жуков у військах Центрального фронту не з'являвся, і у військах Воронезького фронту - теж. Прибув на Центральний фронт прямо напередодні бою. Ніяких рішень не приймав. Відповідальність за рішення, яке прийняв Рокосовський, Жуков на себе не взяв. Контрпідготовку проводив не тільки Центральний, але й Воронезький фронт. Там рішення на проведення контрпідготовки приймав командувач фронту генерал армії Н. Ф. Ватутін. Це рішення було затверджене Маршалом Радянського Союзу А. М. Василевським. До проведення артилерійської контрпідготовки на Воронезькому фронті Жуков взагалі ніякого стосунку не мав. Його там не було.

Жуков нічим себе на Центральному фронті не обтяжував. Через чотири з половиною години після початку бою Жуков поїхав на інший фронт. На літаку він летіти не міг - у повітрі розгорнувся справжній бій. Від командного пункту Рокосовського до командного пункту Соколовського - 740 кілометрів по розбитих фронтових дорогах, забитих військами. Тому в перший найважчий день Курської битви великий стратег Жуков керувати боєм не міг. Він подорожував. Можливо, і другий день — теж.

4.

За часів Брежнєва культ особи Жукова роздмухували всією потужністю комуністичної пропаганди. Особливе старання виявили головний ідеолог КПРС М. А. Суслов, міністр оборони маршал А. А. Гречко, начальник Головного політичного управління Радянської Армії генерал армії А. А. Єпішев. Все, що розповів Рокосовський про роль Жукова у Курській битві, все що могло кинути тінь на образ великого стратега, було нещадно вирізане з книги Рокосовського. Уривки, які я цитував, були опубліковані тільки через чверть століття після того, як вийшла у світ нещадно порізана книга Рокосовського. Однак, навіть брежнєвсько-сусловські цензори не посміли сперечатися з Рокосовським. Проти правди не заперечиш. В порізаній книжці Рокосовського все одно збережений головний сенс сказаного: «Часу на запит Ставки не було, обстановка складалася так, що зволікання могло призвести до тяжких наслідків. Присутній при цьому представник Ставки Г. К. Жуков, який прибув до нас напередодні ввечері, довірив вирішення цього питання мені.» (К. К. Рокосовський. Солдатський обов’язок. М. Воениздат. 1968. С. 217)

Тут сказано м'якше, але зміст той самий: Жуков рішення на проведення артилерійської контрпідготовки не приймав. Цю заяву Рокосовського ніхто ніколи не заперечував. Розповідь Рокосовського - не вигадка і не пустопорожні спогади. Начальник штабу Центрального фронту генерал-лейтенант М. С. Малінін був зобов'язаний вести журнал бойових дій фронту. І він, як зразковий штабіст, такий журнал вів. Зараз цей журнал доступний дослідникам. Усі накази й розпорядження віддані на КП фронту там зафіксовано. Було все так, як розповів Рокосовський, але не так, як описували автори жуковських мемуарів. Не так, як зображав артист Ульянов.

І ось після виходу, нехай і порізаної, книжки Рокосовського за наказом Брежнєва і Суслова були розпочаті зйомки фільму «Звільнення». Це навіть не фільм, а кіноепопея. У народі - кіноопупея. Головний задум опупеї - прославити у віках видатного полководця всіх часів і народів товариша Жукова.

Рокосовський був ознайомлений зі сценарієм фільму. Він написав лист Озерову, який був головним творцем опупеї, й артисту М. Ульянову, який грав Жукова. Рокосовський, пославшись на документи, переконливо довів, що Жуков рішення на артилерійську контрпідготовку не приймав. Але ні Озеров, ні Ульянов принциповості не виявили. Роздмухуваний культ особи Жукова був годівницею, вірніше, - невичерпним коритом номенклатурних страв. Озеров і Ульянов кинулися до корита, розштовхуючи навколишніх. Головне для них - догодити Брежнєву і Суслову. І догодили. Всупереч історичній правді, всупереч документам і свідченням очевидців, вони показали у фільмі мудрого, трохи втомленого Жукова, який на свій страх і ризик, не порадившись зі Сталіном, приймає найдраматичніше рішення в ході битви.

5.

Найцікавіше у всій цій історії от що: 5 липня 1943 року в момент початку грандіозної битви на Курській дузі Жуков поїхав до Соколовського. Навіщо?

В той момент доля війни вирішувалася на Курській дузі. Центральний і Воронезький фронти знаходяться у виступі, який врізався в територію, зайняту противником. Воронезький і Центральний фронти вже охоплені противником з півночі, з заходу та з півдня. Противник взяв ці фронти в гігантські кліщі, він завдає удар по правому крилу Центрального фронту і по лівому крилу Воронезького фронту. Якщо противник розтрощить і проламає оборону наших військ, то два фронти опиняться в мішку.

Фронти Рокосовського й Ватутіна встояли, зупинили противника й самі перейшли в наступ. Але 5 липня 1943 року, в момент початку німецького наступу, результат бою не міг передбачити ніхто. Битва цілком могла завершитися грандіозною поразкою радянських військ. І ось великий Жуков жваво поскакав з Курського виступу, який міг стати пасткою. І гриміла його шабля по верстових стовпах, як по паркану.

А хто такий Соколовський, до якого так поспішає непереможний Жуков?

Генерал-полковник (згодом Маршал Радянського Союзу) Соколовський Василь Данилович у той час командував Західним фронтом. Як ми пам'ятаємо, 26 серпня 1942 року Жуков отримав підвищення і здав командування Західним фронтом. Замість Жукова Західний фронт прийняв Конєв, потім - Соколовський. У березні 1943 року Західний фронт під командуванням Соколовського (але без Жукова), нарешті взяв Ржев, Вязьму і Сичовка. Після цього на Західному фронті наступила оперативна пауза. Простіше кажучи, затишшя. На Західному фронті без змін. Влітку 1943 року противник по Західному фронту ударів не завдавав. Ніхто Західному фронту не загрожував. Доля війни в той момент на Західному фронті не вирішувалася. Доля війни вирішувалася на Курській дузі, на Центральному та Воронезькому фронтах, по флангах яких противник завдав удари колосальної потужності.

Чому ж у вирішальний момент війни Жуков несеться з головного напрямку на другорядний, на Західний фронт, якому ніщо не загрожує?

Відповідь проста: він туди і мчить саме тому, що Західному фронту ніщо не загрожує. Жуков поспішає на Західний фронт тому, що там спокійно.

Але, можливо, на Західному фронті Жукова чекали невідкладні справи? Може, на Західному фронті треба було вирішити якісь важливі проблеми, вказати Соколовському на загрозу небезпеки? Все може бути. Але в цьому випадку треба так і писати історію: розповісти про ті невідкладні справи, які чекали Жукова далеко від Курської дуги, а про його видатну роль у Курській битві скромно помовчати.

6.

Як тільки стало ясно, що на Курській дузі противник військами Рокосовського і Ватутіна зупинений, що останній наступ німецької армії проти Червоної Армії остаточно захлинувся, що хребет німецьким танковим військам переламаний, Жуков знову з'явився на Курській дузі.

Сталінград і Курськ - це вершини полководницької майстерності Жукова, найбільшого стратега і видатного військового мислителя. Крім цього були інші бої, битви, блискучі стратегічні операції. Правда, особистий внесок Жукова в їхню організацію, проведення та успішне завершення був не таким грандіозним, як у Сталінградській битві та Курській операцїї.

7.

Людина слабка. Я теж жертва комуністичної пропаганди. Я теж свято вірив у те, що Жуков не мав жодної поразки у війні. Про це я писав. У своїх читачів прошу вибачення. Свої слова беру назад. До Жукова варто тільки придивитися. І раптом ми бачимо перед собою криваву кар'єру ката, повну катастроф і провалів.

Практично всю війну Жуков координував дії кількох фронтів. З цією роботою Жуков просто не справлявся.

У червні 1941 року він координував дії Південно-Західного і Південного фронтів у зустрічних боях з німецькими військами. У підсумку — провал.

Весь 1942 рік, з невеликими перервами Жукова координував дій Західного і Калінінського фронтів. В результаті - серія провалів під Сичовкою.

Далі Жуков координує дій фронтів на Курській дузі. Там стратег побоявся взяти відповідальність на себе.

У лютому 1944 року Жуков координував дії фронтів на Правобережній Україні. Про це ми вже згадували. Результатом був провал. Оточене вороже угруповання вирвалася з кільця, а Жукова Сталін був змушений відкликати до Москви, оскільки Жуков не розумів обстановки і був нездатний виконувати покладені на нього обов'язки.

Влітку 1944 року Жуков координує дії двох фронтів у Львівсько-Сандомирській операції. Тут був грандіозний провал. І в ньому винен особисто Жуков. Провал був настільки глибоким, а вина Жукова настільки явною, що йому довелося її визнати. «Ми, маючи більш ніж достатні для виконання завдання сили, тупцювали перед Львовом, а я як координатор дій двох фронтів не використав ці сили там, де було необхідно, не зманеврував ними для успіху більш швидкого й рішучого, ніж той, який був досягнутий» . (ВІЖ. 1987, № 12 стор 44)

Сталін п'ять разів обпікся на спробах використовувати Жукова в якості координатора дій декількох фронтів. Після цього Сталін був змушений координувати дії фронтів особисто сам з Кремля. А Жукова Сталін призначив з пониженням - не координувати дії кількох фронтів, а командувати одним фронтом, 1-м Білоруським.

На цій посаді Жуков навіки зганьбив своє ім'я тупим, бездарним, злочинним проведенням Берлінської операції. Штурм Берліна показав, що за чотири роки війни Жуков так нічому й не навчився. Початок війни - провал. Кінець війни - ніяк не менша ганьба і провал у Берліні.

Ось командир танкового батальйону капітан С. Штрик 2 жовтня 1942 року писав у листі: «Увірвалася наша піхота на околицю Сичовки і далі не може зробити ні кроку - до того сильний вогонь. Пішли в хід наші "коробки"... Бій у місті для танкістів - труна » (ВИЖ 1995 № 2)

Не треба бути командиром танкового батальйону, щоб це розуміти. Кожен солдат, який бачив танки в бою, знав, що бій у місті - смерть для танків. Танки призначені не для цього. Жуков гнав танки на Сичовку батальйонами, полками, бригадами і корпусами. Але нічого не зрозумів, нічому не навчився.

І от не Сичовка перед ним, а Берлін. І ось найбільший полководець, нічому не навчившись на війні, заганяє в Берлін дві гвардійські танкові армії: 1-у та 2-у. І обидві вони гинуть у Берліні.

Якби Жуков був чесною людиною, то після завершення Берлінської операції він був зобов'язаний застрелитися. По крайній мірі, - зірвати з себе всі брязкальця і піти в монастир замолювати свої гріхи та злочини.

8.

Тепер статистика.

Скільки корпусів занапастив Жуков? Пропоную рахувати тільки ті корпуси, які загинули без всякого сенсу. Ось навмання деякі:

Шість механізованих - 4, 8, 9, 15, 19, 22-й у зустрічному бої в районі Дубно, Луцьк, Рівне. Три з цих корпусів, кожен окремо, за кількістю танків перевершували будь-яку танкову армію, як радянську, так і німецьку. Решта армій світу у своєму складі не мали ні танкових армій, ні механізованих корпусів такої потуги.

Чотири корпуси дальньої авіації без винищувального прикриття були кинуті на бомбардування мостів і танкових колон противника. Мости були розміновані за наказом Жукова, тому їх довелося бомбити. Дальня авіація повинна працювати вночі з великих висот по великих нерухомих цілях у глибокому тилу противника. Наша далека авіація працювала вдень з малих висот по малих і рухомих цілях на передньому краї і в найближчому тилу противника. Дальня авіація була знищена Жуковом.

1-й гвардійський кавалерійський корпус під Вязьмою.

4-й повітряно-десантний корпус під Вязьмою.

Окремий повітряно-десантний корпус у Дніпровській операції 1943 року, у смузі 1-го Українського фронту.

Цей список я тільки починаю, кожен бажаючий може його продовжувати.

Скільки ж армій згубив Жуков? Знову ж пропоную рахувати тільки ті, які загинули з дурості Жукова без всякого сенсу і користі.

У 1941 році 3-я і 10-а армія Західного фронту і частина сил 4-ї армії за наказом Жукова були висунуті у виступ в районі Білостока. В разі нападу противника їх розгром був повністю гарантований. Оборонятись у цій ситуації було неможливо.

6, 12, 18 і 26 армії Жуков загнав у Львівсько-Чернівецький виступ, у якому було неможливо оборонятися. Що й зумовило їх розгром.

За великим рахунком, загибель тринадцяти армій Першого стратегічного ешелону - на совісті Жукова. Без планів воювати не можна. У відсутності планів винен Жуков.

29-а, 33-я і 39-а армії в районі Вязьми.

Восени 1943 року Жуков послав вперед 3-ю гвардійську танкову армію, не подбавши забезпечити її пальним. Армія пішла вперед і загинула.

1-а і 2-а гвардійські танкові армії в Берліні.

І нехай мене пробачать, якщо я не всіх згадав. А тепер підніміть мені повіки й покажіть іншого полководця в історії людства, який Жукова перевершив.

Світу навіяли: Жуков не мав жодної поразки. З цієї гордої заяви ніби автоматично випливає: якщо не було поразок, отже, його супроводжували одні тільки перемоги.

Окинемо поглядом безперервний ланцюг провалів і поразок Жукова і здивовано запитаємо: а де ті ж перемоги?