Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Передвоєнні місяці, а також червень і липень 1941 року - це настільки важливий період нашої історії, що тут не вистачить ні одного розділу, ні десяти. Про це буде книжка.

Зараз ми переносимось у серпень 1941 року, в район міста Єльня. Тут у серпні-вересні 1941 року Резервний фронт під командуванням генерала армії Г. К. Жукова провів першу в ході війни успішну наступальну операцію. Тут народилася радянська гвардія. 100-а і 127-а стрілецькі дивізії 24-ї армії Резервного фронту за стійкість в обороні й рішучість у наступі, за масовий героїзм і мужність особового складу були перетворені відповідно у 1-у і 2-у гвардійські стрілецькі дивізії.

Битва під Єльнею - перший тріумф Червоної Армії у війні проти гітлерівської Німеччини. Цей тріумф організував Жуков. З цим сперечатися не можна.

Що ж трапилося під Єльнею?

В результаті прориву передових частин 2-ї танкової групи Ґудеріана і захоплення 19 липня 1941 року міста Єльня, противнику вдалося створити виключно важливий і добре укріплений плацдарм, тобто виступ, вигнутий у бік Москви. За неповний місяць боїв 2-а танкова група пройшла з боями від Бреста до Єльні 700 кілометрів. А від Єльні до Москви залишалося 300 кілометрів. Якщо танкова група Ґудеріана буде йти з тією ж швидкістю, то до воріт Москви - два тижні. Єльнинський виступ - це вихідний рубіж для ривка на Москву. В результаті запеклих боїв у серпні та на початку вересня Жуков цей плацдарм ліквідував. Нам варто лише зіставити цифри: 700 кілометрів за місяць, 300 кілометрів залишилися за... І тоді велич подвигу Жукова постає у всій своїй красі. Однак...

Однак 2-а танкова група Ґудеріана вирвалася далеко вперед. Фланги танкової групи відкриті. Тил вразливий. Резервів немає. Війська вимагають відпочинку і поповнення, бойова техніка - ремонту. Гостро не вистачає танків, танкових двигунів, транспортних машин, боєприпасів, запасних частин. Найголовніше - у Ґудеріана було дуже мало пально-мастильних матеріалів. Так що прямої небезпеки Москві в той момент не було. Ґудеріан повинен був чекати, коли підвезуть все необхідне для наступу. Постачання наступаючих німецьких військ було можливо тільки єдиною дуже вразливою і досить пошкодженою залізничною лінією Мінськ-Смоленськ-Вязьма-Москва.

Але навіть якщо б у Ґудеріана і було б усе в достатку, то й тоді удар на Москву в той момент був дуже ризикованим заходом. З півночі над німецьким угрупуванням нависали війська радянського Північно-Західного фронту чисельністю близько півмільйона солдатів із сотнями танків і тисячами гармат. Самі вони були практично невразливі, оскільки перебували на непрохідних для німецьких танків Валдайських висотах. З півдня, з районів Києва, Конотопа, Брянська танковій групі Ґудеріана і єдиній лінії її постачання загрожували війська радянських Південно-Західного і Брянського фронтів, чисельністю більше мільйона солдатів з тисячею танків і п'ятьма тисячами гармат.

І перед німецьким командуванням постала болісна, нерозв'язна дилема: йти прямо на Москву або спочатку розгромити Київське угруповання радянських військ? Ґудеріан і багато інших генералів схилялися до того, щоб іти на Москву. Гітлер вважав, що ривок на Москву - ривок в пастку. Не можна йти на Москву, маючи праворуч таке потужне угруповання радянських військ.

Оборона радянських військ у районі Києва спиралася на потужну водну перешкоду - Дніпро і Київський УР. В лоб це угруповання не взяти. Але 2-а танкова група Ґудеріана, вирвавшись далеко на схід, нависала над правим флангом Київського угруповання радянських військ і могла вдарити їй у тил.

21 серпня 1941 року Гітлер віддав наказ тимчасово відкласти наступ на Москву, а замість цього - нанести удар на південь з метою оточення радянських військ під Києвом. Операція була проведена. У київському котлі німецькі війська захопили 665 000 радянських солдатів і офіцерів, 884 танки, 3178 гармат, сотні тисяч тон боєприпасів, пального, запасних частин, продовольства.

2.

У Кремлі наміри Гітлера на другу половину літа і ранню осінь 1941 року оцінювали по-різному. Як завжди начальник Генерального штабу генерал армії Г. К. Жуков все знав, все розумів, все передбачав. А дурний Сталін нічого не знав, нічого розумів і нічого не передбачав. Жуков про це розповідав так: 29 липня він зателефонував Й. В. Сталіну і попросив прийняти для термінової доповіді. Ось що Жуков доповів Сталіну (Спогади та роздуми. Стор. 300):

Жуков нібито доводив Сталіну: Гітлер на Москву зараз не піде, і Ленінград штурмувати не буде. Небезпека зараз інша: німецькі війська вдарять у тил Південно-Західному фронту, противник зріже все Київське угруповання. Треба війська з району Києва терміново відводити!

Сталін: А як же Київ?

Жуков: Київ здати!

Тут-то нібито і відбулася та знаменита розмова.

Сталін: Що за нісенітниця!

Жуков: Якщо ви вважаєте, що начальник Генерального штабу здатний тільки нісенітниці молоти, тоді йому тут робити нічого. Я прошу звільнити мене від обов'язків начальника Генерального штабу і послати на фронт.

Нам розповідають, що нібито така розмова була, і після нього Сталін зняв Жукова з посади начальника Генерального штабу і призначив командувачем Резервного фронту. Ось на чолі Резервного фронту Жуков і провів блискучу наступальну операцію під Єльнею.

Слід звернути увагу ось на що. Гітлер вагався: на Москву чи на Київ? Але вибору в нього по суті не було. Обидва рішення однаково спокусливі. З одного боку: ось вона беззахисна Москва за триста кілометрів. З іншого боку: якщо не йти на Москву, а повернути на Київ, тоді без зусиль можна розгромити мільйонне угруповання радянських військ. Що краще?

У той же час обидва рішення були однаково програшними. Якщо йти на Москву, то до бездоріжжя не буде захоплена Україна і тоді за Україну доведеться воювати восени і взимку. А якщо в серпні йти на Україну, тоді до настання бездоріжжя не буде захоплена Москва. Тоді бій за Москву випадає на осінь і зиму. Можна вибрати одне, можна - інше, але при будь-якому виборі від бруду, морозу і снігу вже не ухилитися. У будь-якому випадку війна вже вийшла затяжною без перспективи німецької перемоги. А ще ж треба і Ленінград захопити. Не можна залишати Крим Сталіну. Крим - це бази радянської авіації для розгрому нафтової промисловості Румунії. Гітлер і це розумів. Тому вагався.

Від того, що обидва напрямки були і однаково привабливими і однаково безвихідними, Гітлер не знав що вибрати. Ймовірність прийняття одного чи іншого рішення була приблизно однаковою. Тому передбачити, на що саме зважиться Гітлер, було практично неможливо.

Ми тепер знаємо, що після довгих вагань і суперечок остаточне рішення Гітлер прийняв 21 серпня: на Москву поки не йти, а повернути на південь у тил київського угруповання радянських військ. Але наш геніальний Жуков (якщо вірити його мемуарам) ще 29 липня точно знав, яке саме рішення прийме Гітлер. Так він нібито Сталіну й доповідав: на Москву не підуть. Підуть на Київ!

Бідний Гітлер 29 липня 1941 року гриз нігті, не знаючи, на що зважитись, і ще три тижні гриз, не знаючи: на Москву чи на Київ? І невтямки було Гітлеру, що великий Жуков з відстані в півтори тисячі кілометрів прочитав його думки за три тижні до того, як вони прийшли в гітлерівську голову.

3.

Припустимо, все під Єльнею було так, як розповідають агітатори: перша в ході війни успішна наступальна операція радянських військ, масовий героїзм, народження радянської гвардії, і Жуков - організатор і натхненник...

Але ми поставимо питання: навіщо? Кому й навіщо була потрібна наступальна операція під Єльнею?

Повернемося до пророкувань Жукова від 29 липня 1941 року. Жуков нібито знав наперед, що Гітлер на Москву не піде, він піде на Київ. Нібито за ці пророкування дурний Сталін зняв Жукова з посади начальника Генерального штабу. Гаразд. Повіримо.

Тепер звернімо увагу на дії Жукова. Він півтора місяця штурмує Єльнинський виступ через те, що це плацдарм для наступу на Москву, хоча сам нібито знає: ніхто в даний момент на Москву наступати не збирається.

Жуков нібито передбачив, що буде німецький удар в обхід Києва. І ось противник такого удару завдав. В районі Києва в оточенні гинуть шість радянських армій. Сили Ґудеріана теж закінчуються. Ґудеріан розповідає, що був змушений кинути в бій останній резерв - роту охорони командного пункту. Штаб Ґудеріана залишився без охорони. У його резерві не було взагалі нічого, жодного солдата. От би Жукову не витрачати сили на непотрібні атаки Єльнинського виступу, а стати в глуху оборону. Вивільнені дивізії треба було кидати на допомогу арміям, замкненим у Київському оточенні. Сили Ґудеріана вичерпуються. Зайва соломинка ламає хребет верблюдові. Якби Жуков частиною своїх дивізій ударив по тилах 2-ї танкової групи, то найбільша перемога Ґудеріана під Києвом могла обернутися великою катастрофою. 2-а танкова група розтяглася на величезних просторах маючи незахищені фланги й тили. Танки - вперед! А позаду танків - нескінченні колони тилових підрозділів: госпіталі, ремонтні батальйони, незліченні колони транспортних машин з пальним, боєприпасами, польові кухні та інше, та інше. Все це гранично вразливе. Але без цього танкова група не може жити і воювати. От би Жукову по тилах Ґудеріана вдарити!

Жуков сам передбачив, що найближча мета Гітлера - Київ, а не Москва. І ось іде бій за Київ. Німецькі війська вибиваються з сил. Вони на грані виснаження. Резервів у них немає і гранично утруднене постачання. А Жуков ніяк на все це не реагує. А Жуков штурмує німецькі траншеї під Єльнею. А Жуков даремно ллє солдатську кров заради нікому непотрібного Єльнинського виступу.

Одне з двох. Перше: Жуков не передбачав, що Гітлер піде на Київ. Це після війни він заднім числом оголосив себе всевидячим. У цьому випадку він — хвалько.

Друге: Жуков дійсно передбачив, що Гітлер поверне свої головні сили на Київ, але витрачав сили даремно на другорядному напрямку, коли гинули сотні тисяч радянських солдатів у Київському котлі, коли зовсім невелика допомога могла докорінно змінити ситуацію на користь Червоної Армії. В цьому випадку Жуков - бездарний унтер, не здатний приймати правильні рішення навіть у ситуації, яка йому гранично ясна.

4.

В середині липня 1941 року 2-а танкова група Ґудеріана захопила Єльню. Тут танкова група стала в оборону. Жуков з початку серпня позиції танкової групи безперервно штурмував. Зрозуміло, що безуспішно. Тут він поклав у землю незліченні полчища своїх солдатів, не заподіявши танковій групі шкоди. Немає нічого дурнішого, ніж штурмувати добре укріплені позиції, на яких обороняється сильний противник. Таким штурмом ви гробите своїх солдатів. Навіть якщо б і очікувався наступ на Москву з Єльнинського виступу, то виступ все одно не треба штурмувати. Замість цього треба створювати оборону проти цього виступу. Ось у 1943 році надійшли повідомлення, що німецькі війська готують наступ з районів Орла і Бєлгорода. Хіба з цього випливає, що радянські війська тут же кинулися на штурм Орла і Бєлгорода? Зовсім ні. Якщо з цих районів передбачається наступ противника, отже, противник на даному напрямку має великі сили. Отже, треба не штурмувати позиції противника, а готувати оборону: копати протитанкові рови, встановлювати фугаси й мінні поля, копати окопи, зводити бліндажі, готувати протитанкові рубежі й засідки. Якщо противник сильний і готує наступ на даному напрямку, нехай він упреться в нашу оборону. Нехай обламає зуби об наші загородження.

У 1943 році Гітлер наполягав на тому, щоб зрізати Курську дугу, де знаходилися досить значні сили Червоної Армії, які підготували незламну оборону. Ця витівка Гітлера знекровила кращі з'єднання Вермахту.

Жуков стратег того ж розряду, що й Гітлер. Жуков теж походив з єфрейторів і до кінця своїх днів єфрейтором залишався, незважаючи на маршальські погони. Перед Жуковом Єльнинська дуга, в якій знаходяться сили, здатні на думку Жукова наступати на Москву. Отже, це потужні сили! І Жуков командує наступ. П'ять атак у день! Сім! Десять! Ура!

Противник сидить в траншеях, через бруствери не видно навіть каски. Противник стріляє з місця, тобто прицільно. А наш солдат біжить на повен зріст. Він повинен стріляти з ходу. Він несе на собі запас патронів і гранат, у нього порушений подих від швидкого бігу. Стріляти прицільно він не може. Та й куди стріляти, якщо німці в землю закопалися? Німецькі снайпери і кулеметники косять жуковські ланцюги один за одним. Нічого! Людей у нас вистачає! Атаку повторити! А ну, ще разок! І ще! І ще! Весь серпень без перерв Жуков штурмував Єльнинський виступ. Там Жуков знекровив кращі з'єднання Червоної Армії. Ось залишки двох дивізій, які вціліли після нескінченних штурмів, і отримали у вересні гвардійські звання.

Але в Єльнинського виступу спочатку була не тільки піхота, там знаходилася танкова група Ґудеріана, а це - чверть німецької танкової моці. Немає нічого страшнішого й дурнішого, ніж кидати піхоту на вкопані в землю танки. Танк в обороні - незламна міць. Над землею височіє тільки башта з гарматою і кулеметами. Башта замаскована. Але навіть якщо маскування і зірване, потрапити в башту не так просто. І не всяке потрапляння означає пробоїну. Екіпаж вкопаного в землю танка має потужне озброєння, гарну оптику, він прикритий бронею. Біг у полі піхоти Жукова, - ласа ціль. І наступаючий танк для вкопаного в землю танка - бажана і легка ціль. Наступайте війська Жукова масами! Чим більше, тим краще! Всіх переб’ємо.

Потім 21 серпня Гітлер віддав наказ 2-у танкову групу Ґудеріана таємно вивести з Єльнинського виступу. Група наказ виконала і завдала удару на Конотоп, далі - на Лохвицю, в тил радянського Київського угруповання. 2-а танкова група Ґудеріана в глибокому тилу радянських військ зустрілася з 1-ю танкової групою Кляйста, замкнувши кільце оточення навколо радянського Південно-Західного фронту. І це стало найбільшим оточенням в історії людства.

Йдучи, Ґудеріан залишив у Єльнинському виступі лише кілька слабких піхотних дивізій, без танків і майже без артилерії. І ось цей спорожнілий виступ знову штурмує Жуков. День за днем. Тиждень за тижнем. Не шкодуючи солдатських життів. Єльнинський виступ Жуков захопив. Але це було виштовхування, а не розгром. Німецькі піхотні дивізії просто відійшли з виступу, заваленого трупами радянських солдатів. Відходячи з виступу, німецькі війська залишали за собою мінні поля, протитанкові та протипіхотні. Згубність безперервних атак у тому, що противник знає вашу програму: якщо на даному напрямку за півтора місяця вже було 127 безуспішних атак, виходить ви й далі будете пробивати лобом стіну в цьому самому місці. На всіх фронтах німецькі війська наступали, бо протипіхотні та протитанкові міни їм не потрібні. А на Єльнинському виступі німецькі війська під натиском Жукова повільно відходили. Був сенс протитанкові та протипіхотні міни використовувати саме тут. Так і було зроблено. Практично весь резерв мін німецької армії був використаний на Єльнинському виступу. І ось по цих непрохідних мінних полях рвалися вперед дивізії Жукова, винищуючи себе і не завдаючи шкоди противнику.

Тепер питання: що знав Жуков про противника в Єльнинському виступі? Якщо він вважав, що у виступі знаходиться 2-а танкова група Ґудеріана, і наказав виступ штурмувати, виходить Жуков - злочинець. Атакувати вкопані в землю танки, одну чверть всієї німецької танкової моці, - злочин.

Тепер припустимо, що Жуков вважав: 2-ї танкової групи в Єльнинському виступі немає, що ніхто Москві не загрожує. Якщо так, то штурм порожніх мінних полів - подвійний злочин. Якщо 2-ї танкової групи Ґудеріана в Єльнинському виступі немає, то Жукову треба було терміново довідатися: де вона і що робить. А основні сили 2-ї танкової групи Ґудеріана, поки Жуков штурмував Єльню, громили з'єднання і частини шести радянських армій, замкнених в Київському котлі.

Далі події розвивалися так. Розгромивши шість радянських армій в районі Києва, захопивши незліченні полчища полонених і небувалі трофеї, німецькі війська, в їх числі і 2-а танкова група Ґудеріана, повернули на Москву і в кінці вересня почали наступ. Німецькі танкові групи цілком обійшлися без Єльнинського виступу. Він їм був не потрібен. Вони завдали ударів на інших напрямках і з тим же успіхом вийшли до воріт Москви. Єльня, яку Жуков більше місяця штурмував, заплативши за її захоплення річками російської солдатської крові, була здана без бою. Резервний фронт, яким недавно командував Жуков, потрапив в оточення і був розгромлений. Причина: під керівництвом Жукова фронт не готувався до оборони, він безглуздо штурмував Єльню. В боях за Єльнинський виступ Резервний фронт був виснажений і ослаблений, витратив немислиму кількість боєприпасів і залишився без них. Ось тут він і потрапив під удари німецьких дивізій. Перемога Жукова під Єльнею обернулася грандіозною поразкою всього Резервного фронту через три тижні після нікому непотрібних перемог.

Якби в серпні і на початку вересня Жуков спробував врятувати своїх сусідів у Київському оточенні, то інакше склалася б і доля військ в районі Єльні. Якби Жуков не штурмував Єльню, а декілька своїх дивізій кинув проти тилів Ґудеріана, тоді бої під Києвом затягнулися до жовтня і листопада. В цьому випадку війська Жукова під Єльнею мали б час на підготовку оборони. Крім того, і противник після кровопролитних боїв за Київ був би вже не той. Та й починав би він наступ на Москву не в кінці вересня, а набагато ближче до зими. А то і зовсім його не починав би.

Але Жуков у серпні та вересні не допоміг приреченим в оточенні під Києвом. Тому відразу після розгрому київського угруповання радянських військ настала черга Резервного фронту. Війська, якими командував Жуков, самі потрапили в оточення.

Правда, сам Жуков оточення уникнув. Йому пощастило. До початку німецького наступу на Москву Сталін направив Жукова в Ленінград. Інакше сьорбав би Жуков баланду в німецькому таборі військовополонених, як сотні тисяч солдатів і офіцерів Резервного фронту, яких він своїми нескінченними штурмами Єльні прирік на полон і смерть.