Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

1.

Коли мова заходить про війну, ми згадуємо Сталінград, а згадавши Сталінград, згадуємо Жукова. Це він, видатний полководець ХХ століття, був творцем однієї з найбільш блискучих операцій Другої світової війни, а, можливо, і всієї світової історії. Сталінград - підтвердження незаперечної істини: де Жуков, там перемога! Сталінград - доказ геніальності Жукова: кинув погляд на карту, і відразу знайшов рішення!

Прокричимо ж триразове «Ура» генію, а потім поставимо питання про достовірність відомостей. Давайте докопаємося до витоків. Давайте встановимо, звідки стало відомо, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції запропонував Жуков?

Джерело знайти легко: це сам Жуков таке розповів. Це він сам себе оголосив автором плану операції, щоправда, визнаючи, що був і співавтор - А. М. Василевський. Описано це так:

«Вдень 12 вересня я вилетів до Москви і через 4 години був у Кремлі, куди викликали і начальника Генштабу А. М. Василевського...

Верховний дістав свою карту з розташуванням резервів Ставки, довго і пильно її розглядав. Ми з Олександром Михайловичем відійшли подалі від столу вбік і дуже тихо говорили про те, що, мабуть, треба шукати якесь інше рішення.

– А яке «інше» рішення? - раптом, піднявши голову, запитав Й. В. Сталін.

Я ніколи не думав, що у Й. В. Сталіна був такий гострий слух. Ми підійшли до столу...

Весь наступний день ми з А. М. Василевським пропрацювали в Генеральному штабі... Перебравши всі можливі варіанти, ми вирішили запропонувати Сталіну наступний план дій...» («Спогади та роздуми». М. АПН. 1969. С.401-402)

Зі сказаного випливає, що біля витоків Сталінградської стратегічної наступальної операції стояли троє: Сталін, Жуков і Василевський. Заслуга Сталіна в тому, що слух у нього гострий. Почув Сталін, що Жуков з Василевським шепочуться, зацікавився, тут же Жуков з бойовим товаришем і підкинули Верховному головнокомандувачу геніальну ідею...

Жуков розповідав, що Сталін сумнівався в успіху, боявся ризикувати, пропонував операцію проводити, але не такого масштабу, а скромнішу. Але Жуков Сталіна уламав, і все вийшло як треба.

2.

Про Сталінград устами своїх літературних негрів Жуков віщає докладно й багато: «Ставка 12 липня створила новий Сталінградський фронт...» «До кінця липня до складу Сталінградського фронту входило...» «Велику організаторську роботу провели обком і міськком партії Сталінграда з формування та підготовки народного ополчення...»

Все це так, все це цікаво, але звернемо увагу на дріб'язок: у липні 1942 року Жукова не було в Сталінграді і бути не могло. Він знаходився зовсім на іншому напрямку, дуже далеко від Сталінграда. У кожного, хто цікавиться війною, є можливість відновити хронологію роботи Жукова на фронті день за днем, з першого до останнього дня війни. Іноді - з точністю до годин і хвилин. З 11 жовтня 1941 до 26 серпня 1942 року Жуков командував військами Західного фронту, який воював зовсім на іншому напрямку за тисячі кілометрів від Сталінграда. До 26 серпня 1942 року справами Сталінграда Жуков займатися не міг і не мав права.

Під Сталінградом трапилось ось що. Навесні 1942 року радянський Південно-Західний фронт упав. Винуватці катастрофи - Тимошенко, Хрущов і Баграмян. Але головний винуватець - Жуков. Через його брехню, через його переможні доповіді про грандіозні перемоги на головному напрямку війни, Сталін розтратив стратегічні резерви і в критичний момент не мав можливості закрити пролам, що утворився. У прорив кинулися німецькі війська. В тилах Червоної Армії спалахнуло народне повстання. Проти комуністів піднялося населення Дону, Кубані, Північного Кавказу, калмикських степів. Червона Армія потрапила в становище окупанта на своїй власній землі, під її ногами горіла земля. Повсталі вішали чекістів, комуністів і комісарів, дробили їм голови, топили в річках і болотах. Радянські полки та дивізії розсипалися, війська розбрідалися. Тим часом потік німецьких військ розділився надвоє. Один напрямок удару - на Грозний і Баку. Намір - вийти до джерел нафти. Другий напрямок - на Сталінград. Намір - убезпечити прорив на Кавказ військ від можливого удару у фланг і перерізати Волгу - нафтову аорту Радянського Союзу. Критична обстановка під Сталінградом склалася в липні 1942 року. Вихід німецьких військ до Волги в той момент неминуче призводив до краху всього південного крила радянсько-німецького фронту з катастрофічними наслідками для економіки країни.

За особистим наказом Сталіна було створено новий Сталінградський фронт, до складу якого ввійшли чотири загальновійськові й одна повітряна армії зі складу розваленого Південно-Західного фронту. Крім того, зі свого стратегічного резерву Сталін висунув у район Сталінграда 62, 63 і 64-у армії. 28 липня Сталін одноосібно підписав драконівський наказ № 227 «Ні кроку назад!» Сталін взяв особисто на себе всю повноту відповідальності за стан під Сталінградом і за будь-які заходи, які могли зупинити втечу радянських військ. 30 липня за наказом Сталіна до складу Сталінградського фронту була включена 51-а армія. 9 серпня Сталін кинув під Сталінград 1-у гвардійську армію. На чолі цієї армії Сталін поставив колишнього начальника ГРУ, свого майбутнього заступника генерал-лейтенанта Ф. І. Голікова. 1-а гвардійська армія була вкомплектована найкращим людським матеріалом. На її формування були пущені п'ять повітряних-десантних корпусів, які перетворили на гвардійські стрілецькі дивізії. В середині серпня Сталін висунув у район Сталінграда 24 і 66-у армії. Під Сталінград безперервним потоком ішли війська. Сюди були кинуті десятки штрафних батальйонів і рот. Під Сталінград Сталін кинув дев'ятнадцять військових училищ, в їх числі Житомирське, Вінницьке, Грозненське, 1-е і 2-е Орджонікідзевське піхотні, Краснодарське кулеметно-мінометне, Челябінське, Сталінградське, Омське, Казанське танкові. А в кожному з цих училищ було «від 3,5 до 5 000 найкращих червоноармійців і сержантів у віці 18-22 років, відібраних з передових позицій, які мають досвід участі в боях». (А. М. Самсонов «Знати й пам'ятати.» Москва ИПЛ. 1989. Стор. 136) На будівництво оборонних споруд під Сталінград Сталін кинув 5, 7, 8 і 10-у саперні армії. Я знаю, що таке саперна рота і саперний батальйон. Я бачив своїми очима саперний полк у повному складі й у всій його красі. Саперну бригаду в повному складі мені бачити не випало, але можу її ясно уявити. А от уявити собі саперну дивізію я не можу. Не виходить. Занадто багато саперів виходить. Тим більше не можу уявити собі корпус, який складається з одних тільки саперів. А у Сталіна мова не про саперні бригади, дивізії і корпуси. У Сталіна в резерві були цілі саперні армії. Радянський Союз - єдина у світі країна, яка мала саперні армії. Сталін кинув на будівництво оборонних рубежів під Сталінград відразу чотири такі армії. Крім цих саперних армій на створення стратегічного оборонного пояса Сталін зі свого особистого резерву рушив під Сталінград кілька управлінь оборонного будівництва РВГК. Що вони собою становили, можна судити з одного прикладу. Тільки особовий склад 24-го управління оборонного будівництва з особистого резерву Сталіна викопав у районі Сталінграда 1448 кілометрів окопів і траншей, 57 кілометрів протитанкових ровів, побудував 51 кілометр ескарпів, 8 кілометрів надовбів і 24400 вогневих точок. Вогневі точки створювалися не тільки деревоземляні, але й залізобетонні та сталеві. Тільки особовий склад 24-го управління оборонного будівництва РВГК змонтував 1112 тонн металоконструкцій і 2317 кубометрів залізобетонних споруд. («Красная Звезда» 10 січня 1985) До роботи 24-го управління оборонного будівництва РВГК додамо роботу інших управлінь оборонного будівництва і роботу чотирьох саперних армій. Уявляючи розмах оборонних робіт у цьому районі, нам залишається дивуватися наполегливості Гітлера і його генералів, які кидали свої дивізії в самогубні атаки на таку оборону.

Крім тієї артилерії, яка була у складі десяти загальновійськових і однієї гвардійської армії, Сталін зі свого особистого резерву висунув під Сталінград 129 артилерійських полків РВГК і 115 окремих дивізіонів реактивної артилерії. Можна нескінченно перераховувати винищувальні, штурмові й бомбардувальні авіаційні полки, дивізії та корпуси, резервні авіаційні групи, танкові й механізовані бригади і корпуси, мінометні дивізіони і полки, підрозділи і частини зв'язку, ремонтні, медичні та інші формування, які Сталін кинув у бій на Волзі. У липні й серпні 1942 року всі ці полки, бригади, дивізії, корпуси й армії або вже знаходились у районі Сталінграда, або в район Сталінграда перекидалися, або, готувалися до перекидання. Я не кажу про 2-у гвардійську і 5-у танкову армії, про чотири танкові та два механізовані корпуси, які влітку 1942 року в глибокому тилу формувались і готувалися до зимових боїв. У будь-якому випадку ми не можемо втекти від визнання: військ під Сталінград було кинуто багато. Все це було зроблено в час, коли Жуков перебував на іншому, а саме, на Західному фронті. У липні й серпні 1942 року без Жукова було зроблено головне - драконівськими заходами паніка у військах була придушена, втікаючі війська зупинені, в районі стратегічного прориву німецьких військ створений новий радянський фронт, зведена непереборна оборона, підтягнуті свіжі дивізії, корпуси й армії. Влітку 1942 року дії противника зі стрімкого нестримного руху були перетворені у вкрай невигідні для нього затяжні бої за кожен рубіж, кожну траншею і кожну вогневу точку. А попереду - зима. У будь-якому випадку влітку 1942 року в районі Сталінграда були створені умови, які неминуче вели німецьку армію до катастрофи. Сил під Сталінградом було зібрано стільки, що полководницької геніальності не потрібно.

3.

І ось ми відкриваємо книжку Жукова й читаємо про те, як влітку 1942 року ворог рвався до Сталінграда, як Червона Армія героїчно билася з ворогом, як вона зупинила ворожий наступ. Жуков жваво згадує і барвисто розповідає про події, до яких він не мав ніякого стосунку. Якщо нас цікавить обстановка в липні 1942 року під Сталінградом, ми знайдемо достатньо джерел. Книга «Спогади та роздуми» написана від імені Жукова, тому було б правильно розповісти не про Сталінградський фронт, на якому Жукова не було, а про Західний фронт, яким Жуков в той момент командував. Але все, що відбувалося навесні і влітку 1942 року на Західному фронті, в мемуарах викладено в одному абзаці. Авторів жуковських мемуарів понесло на стратегічні висоти: «37-а і 12-а армії Північно-Кавказького фронту отримали завдання...» Навіщо нам розповідають про Кавказ, якщо там не було Жукова? А вони не вгамовуються: «За покликом ЦК партії Грузії, Азербайджану та Вірменії формувалися озброєні загони...»

У мемуарах Жукова докладно описана катастрофа 1942 року в районі Харкова. І названі винуватці. Але Жукова й там не було. Жуков за цей напрямок не відповідав. Описана катастрофа Кримського фронту. І знову названі винуватці. Але і в Криму Жуков не воював, Крим - не його турбота. В мемуарах Жукова описані поразки радянських військ під Воронежем, автори згадали падіння Севастополя і невдалу спробу військ Північно-Західного фронту ліквідувати німецьке угруповання в районі Дем’янська. У всіх цих подіях Жуков участі не приймав. Навіщо все це вписане в мемуари?

Для того, що автори спогадів Жукова одним пострілом убили відразу трьох зайчиків.

По-перше, продемонстрували стратегічну широту жуковського світогляду.

По-друге, показали сувору гірку правду: ось дивіться на поразки... сусідів Жукова, дивіться на прорахунки дурного Сталіна і командувачів усіх фронтів, де немає Жукова.

По-третє, заповнили сторонніми описами розділ про 1942 рік так, щоб не залишилося місця на розповідь про самого Жукова та його діяння.

Тим часом 1942 рік для Західного фронту, яким командував Жуков, був роком жорстоких поразок і величезних втрат. На Західному фронті Жуков проводив безперервні безглузді наступальні операції, кожна з яких завершувалася провалом. Найкривавіша з них: Ржевско-Сичовська - 30 липня - 23 серпня.

Цікаво, що «Радянська військова енциклопедія» (Том 7, стор. 119-120) чітко визначає терміни проведення цієї операції, перераховує армії та корпуси, які залучалися для її проведення, поміщає карту. Якщо енциклопедія описує операцію, отже вона того заслуговує. А Жуков, який цю операцію проводив, не повідомляє ні термінів проведення операції, ні сил, які залучалися, та карту не поміщає. Замість цього з мемуарів Жукова ми дізнаємося:

про підступну політику США і Великобританії;

про плани Сталіна на 1942 рік;

про задуми Гітлера на 1942 рік;

про партійно-політичну роботу в Червоній Армії;

про подвиги рядових солдатів і сержантів;

про опір радянського народу в тилу ворога;

про героїчну працю робітників і селян;

про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії та її мудрого Центрального комітету;

про операції на всіх фронтах, окрім Західного.

У мемуарах Жукова немає карти Ржевсько-Сичовської операції, яку Жуков проводив, зате є інша карта: ось як німці рвалися до Сталінграда, в якому Жукова в той час не було, за оборону якого Жуков у той момент не відповідав.

А нас цікавить не Сталінград, а Жуков і Ржевсько-Сичовська операція, про яку він скромно замовчує. Для проведення цієї операції Жуков зосередив 20-у і 31-у армії, 1-у повітряну армію, 6-й і 8-й танкові корпуси, 2-й гвардійський кавалерійський корпус. Скільки в цих арміях і корпусах було людей, танків, гармат, літаків, ні Жуков, ні «Радянська військова енциклопедія» не повідомляють. Але ми й самі бачимо - сили чималі. У мемуарах Жукова сказано, що німці понесли у Сичовці «великі втрати». Про наші втрати джерела мовчать. Мабуть, обійшлося без втрат.

Щоб допомогти Жукову, в напрямку тієї ж Сичовки наносили удар війська лівого крила Калінінського фронту: 29-а і 30-а армії з допомогою 3-ї повітряної армії.

Чотири загальновійськові армії, кавалерійський корпус, два окремі танкові корпуси за підтримки двох повітряних армій... для штурму Сичовки!?

Чи не забагато?

Та ні ж. Жукову цього виявилося замало.

Чи взяв геніальний Жуков такими силами ту саму Сичовку? На жаль, ні.

А в чому причина провалу? Хто винен? Причина - мало сил на Сичовку кинули. Загалом у Жукова на Західному фронті в той момент було тільки десять армій. Йому не вистачило ще «однієї-двох армій». Винен, зрозуміло, Сталін - не дав цих армій Жукову. «Якби в нашому розпорядженні були одна-дві армії, можна було б... На жаль, ця реальна можливість була згаяна Верховним Головнокомандуванням». («Спогади та роздуми» Стор. 395)

Адже цей штурм Сичовки не перший. Починаючи з січня й по серпень 1942 року п'ять армій Конєва і десять армій Жукова рвалися на Ржев і Сичовку. Нагадаю ще раз: Жуков був не тільки командувачем Західного фронту, а й головнокомандувачем Західного напрямку, в складі якого був Західний фронт (Жуков) і Калінінський фронт (Конєв). Іншими словами, п'ять армій Конєва теж підпорядковувалися Жукову. Перед черговою Ржевсько-Сичовською операцією Ставка ВГК 5 серпня 1942 року ще раз підтвердила повноваження Жукова: він керував не тільки операціями свого Західного фронту, а й сусіднього Калінінського. (ВИЖ 1991, № 10. Стор.24)

В районі Ржева і Сичовки вже пластами лежали трупи радянських солдатів, убитих у попередніх штурмах. Там уже громадилися цілі цвинтарі згорілих радянських танків. Багатомісячну тупу м'ясорубку під Ржевом і Сичовкою під керівництвом геніального Жукова пам'ятали всі фронтовики. Один з найбільш пронизливих віршів про війну написав Олександр Твардовський. І зовсім не даремно воно називається «Я вбитий під Ржевом». Згадаймо:

Штурм. Штурм. Штурм. У лоб. За тією ж схемою, що й учора. З тієї ж програмою. По п'ять атак у день. По сім. По десять. На ті ж висотки. Місяць за місяцем. З січня по серпень. Вперед! З нами Жуков!

4.

Наші офіційні історики винайшли особливу мову і цілу серію спецприйомів, якими вони приховують провали у війні, перш за все - провали Жукова. Однак існують цілком надійні індикатори брехні. Ось один з них. Припустимо, ви зустріли опис наступальної операції, але кодове найменування цієї операції не повідомляється. Знайте: перед вами брехня.

Справа тут ось у чому. Оборонні операції у своїй більшості не мають кодових назв. Ворог прагне робити те, чого ми не чекаємо, до чого ми не готові, що нашими планами не передбачено. Ворог намагається наносити удари там, де ми планували оборонні дії набагато меншого розмаху або не планували їх взагалі. Тому в багатьох випадках оборонна операція - це імпровізація. Крім того, в оборонній операції не треба приховувати наші наміри. Якщо ми обороняємо Сталінград, отже, маємо намір його утримувати.

А наступальну операцію готуємо ми самі. Ми повинні приховати від противника час, місце, мету, задум, склад сил і багато іншого. Тому підготовка наступальної операції починається з надання їй кодової назви. Робиться це для збереження таємниці. Йде в Генеральному штабі розмова про «Малий Сатурн», якщо ви посвячені в таємницю, вам зрозуміло, про що йдеться. Якщо вам таємниця не довірена, то нічого ви не зрозумієте. «Уран», «Анадир», «С.3-20», «Гроза», «Багратіон». Що це? Про що генерали говорять? Якщо знаєш, усе просто. Не знаєш - глухий кут. Навіть шифрувальник, допущений до багатьох великих таємниць, не має уявлення, в чому суть переданого повідомлення. Пише він: «Іскра», але не знає, що за цією назвою приховується.

Минуло півстоліття після війни, і ось у дуже товстій енциклопедії ми зустрічаємо описи наступальних операцій з дивними назвами: Ржевсько-Сичовська, Ржевсько-Вяземська, Сичовсько-Вяземська. Кодові назви цих операцій не повідомляються. А ми поміркуємо: чи міг Жуков у штабі Західного фронту планувати операцію і називати її Ржевсько-Сичовською або Сичовсько-Вяземською? Ні, не міг. Якщо він так операцію називав, то вже самою назвою операції видавав усім штабним друкаркам і телефоністкам, усім креслярам, писарям і охоронцям свої наміри і свій задум. Якщо Жуков не повний ідіот, то при підготовці цих операцій він використовував кодові назви. Чому ж нам через півстоліття їх не повідомляють?

Тому, що ці операції до цього часу, через 50 і 60 років, все ще засекречені. Причина таємності ось яка. Планувався, припустимо, розгром німецької групи армій «Центр» з проривом глибиною 600 кілометрів і виходом радянських військ до узбережжя Балтійського моря. Але групу німецьких армій не розгромили, оборону не прорвали, просунулися не на 600 кілометрів, а на 23. Планували дійти до Вітебська, Мінська та Риги, але дійшли тільки до Сичовки, і взяти її не змогли.

Чим конфуз прикрити? Державною таємницею. Наші військово-історичні олігархи в такому випадку засекречують усю операцію. У розряд державних таємниць ідуть кодове найменування, мета, завдання і задум операції, склад залучених сил і засобів, головне - втрати. Замість усього цього пишуть наші академіки в енциклопедію: так, були в цьому районі бої, але нічого серйозного тут не планувалося, не намічалося і не задумувалося. Просто хотіли захопити Ржев, який за 6 кілометрів від переднього краю, і Сичовку, яка аж за 50 кілометрів. Правда, ні Ржева, ні Сичовки не взяли ні з першого разу, ні з третього, ні з тринадцятого, ні з сорок першого.

Подумаємо і ось над чим: чи міг Сталін ставити Жукову бойове завдання захопити якусь Сичовку? Чи не занадто дрібно для Сталіна? А для Жукова? А для Західного фронту, якому сприяє Калінінський фронт?

23 серпня 1942 року захлинувся черговий наступ на Сичовку, а 26 серпня Сталін призначив Жукова своїм заступником.

Зазначимо: не після великих перемог командувач Західного фронту Жуков пішов на підвищення і став заступником Верховного Головнокомандувача, а після восьми місяців кривавої безпросвітної м'ясорубки. Не за блискучі перемоги Сталін піднімає Жукова, не за геніальні думки. Жуков Сталіну за інші якості сподобався: багато місяців жене сотні тисяч людей у смерть і навіть м’язом обличчя не здригнувся!

Сталіну потрібно було мати помічниками двох людей з абсолютно різними даними. Це як у командира полку: начальник штабу - мислитель, а заступник командира полку - поганяйло. Командир полку відповідає за все. Начальник штабу - поруч. Він - генератор ідей. Він - Керуючий Механізм. А там, де вирішується в даний момент найважливіше завдання, туди командир посилає свого заступника, кричати і матюкатися.

На всіх інших рівнях - та ж система: у будь-якого начальника завжди повинен бути один помічник, так би мовити, з розумової частини, а інший - з частини пробивної. Ось і на самому верху Сталін влаштував так само. При Сталіні - мислитель Василевський. Він складає плани. Але потрібен ще й той, чия робота - гнати людей у смерть. І це робота для Жукова. Жуков - це старший, куди пошлють. Це заступник з розстрільної лінії, помічник Верховного головнокомандувача з мордобійної частини.

5.

Вперше Жуков прибув у Сталінград 31 серпня 1942 року. Він намагався нанести контрудари по прориву німецьких військ. З цього задуму нічого не вийшло. Контрудари завершилися провалом. До речі, натяк на провал міститься і в мемуарах Жукова. Він побував у Сталінграді, щось там робив майже два тижні, повернувся в Москву 12 вересня. І тут у кабінеті Сталіна відбувається та сама сцена, яку Жуков неодноразово зі смаком описував: він шепотівся з Василевським про те, що треба шукати якесь інше рішення. Сталін почув і зацікавився: а яке рішення?

Ці слова Жуков сказав після того, як побував під Сталінградом і намагався там наносити контрудари. Жуков пропонує шукати інше рішення бо, з того рішення, яке Жуков уже намагався втілювати в життя під Сталінградом у перші дні вересня, ніякого толку не вийшло. Дії Жукова виявилися безплідними і некорисними.

Було ще кілька поїздок Жукова під Сталінград у період оборонного бою. Але не один Жуков там з'являвся. У Сталінграді бував серед інших член Політбюро Георгій Маленков. Не оголошуємо ж ми за це Маленкова стратегом і рятівником. І кінну статую Маленкову не ліпимо. І до лику святих не зараховуємо.

Останній раз Жуков відбув з району Сталінграда 16 листопада 1942 року. А контрнаступ радянських військ почався 19 листопада. Без Жукова. Жукова Сталін знову кинув на Західний напрямок. Знову - проти Сичовки!

У день, коли почалася Сталінградська стратегічна наступальна операція, Жуков перебував рівно за одну тисячу кілометрів від Сталінграда і займався зовсім іншою справою.