Вілла Деккера

Розділ чотирнадцятий 31 серпня 1939 року, четвер

Після нічної пиятики в шинку я спав до обіду, а щойно потім завітав до комендатури. Обух сидів набурмо­сений.

— Що ся стало? — запитав я.

— Та що… що… Ми мусили їх усіх відпустити. Окрім Клауса.

— Як?

— Ну так. Криївок зі зброєю ми не знайшли. Німецький консул влаштував скандал, і ми всіх їх відправили у вагоні до кордону.

— Геть усіх?

— Окрім Ірми й баронеси. Ці мали всі папери в порядку, і підстав їх викидати за межі країни нема.

— А що з Зябловим? Ви його не затримали у справі Коса?

— Звісно ні.— Роман відмахнувся.— Ще не вистачало нам з Росією мати скандал. Жодних доказів і так нема. Єдиний свідок, псевдо-Каміла, мертва. Деккер теж. А чи є довіра словам професора й Ірми?

— Завдяки Ірмі я добув свого люґера.

— О! Яка потужна сила кохання! — зіронізував він.— Але врешті можемо зосередитися на маніякові. Сьогодні увечері випускаємо кілька заманок.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що дівчата будуть прогулюватися після восьмої вечора вулицями. За ними буде стеження з вікон.

Раптом до моїх вух долинуло гучне щебетання — таке саме, яке я почув у підвалі вілли.

— Батяри? — здивувався я.

— Звісно! Знаєш, нам дуже сподобалося оте батярське щиглювання. Мусимо і наших агентів навчити. Зараз, власне, відбуваються перші уроки. Цього разу батяри знову зголосилися нам помогти.

— А то як? — здивувався я.

— Видиш, одна з офір… тота Сабіна виявилася небогою твого кумпля Швелєра. Ну і тепер вони свій талант щиглювання застосують при вистежуванні маніяка.

— Але як тепер з тою теорією пана Германа?

— Ти про іменинників? Все й далі грає.

— А то як?

— Швелєр розповів, що вона мала два імені — Сабіна й Текля. Батько-єврей назвав її Сабіною, а мама-­українка — Теклею. У Сабіни іменини двадцять дев’ятого, а в Теклі — тридцятого.

— Але ж… звідки вбивця міг знати це, якщо вона в ресторації використовувала лише перше ім’я?

— А от це нас теж дуже цікавить. Вбивцею, видно, є хтось, хто має доступ до документів.

— Хтось, хто міг збрехати, що має презент від брата.

— Сабінин брат виїхав до Палестини і пропав без­вісти. Хтось про це знав.

— Але що ж далі? Хто може бути наступною жертвою?

Обух в задумі погладив підборіддя.

— Пан Герман наполягає, що треба відштовхуватися не від звуку, а від літери. Себто від літери «Y». Іменини Ясьміни задалеко. А от іменини Юстини — п’ятого вересня. Пишеться польською «Justyna», а німецькою — «Yustina».

— Гадаєш, ми вистежуємо німця?

— Ну, він же ж звертається німецькою.

— Але каліченою.

— Можливо, це якась говірка, що звучить так для нефахового вуха.