Баришник дур-зіллям

Свавільна Доля прокляла,

Гаман пустий і Дружба зла:

Й в Пандори гірших бід нема,

Тож Альбіон я кинуть мав:

Аж серце крає, так болить,

Свій Край я мусив залишить

Й простивсь зі Старим Світом вмить.

Та Небо знало: буде так,

Що ремства марні — знає всяк:

Так бевзі з Плімута плили

У Мері-Ленд на кораблі,

Але доплисти — жахний Біль,

Бо Море — Ляк і Страх поспіль;

Три місяці наш корабель,

Був в океані, мов орель.

І грізні Шквали, і Борвій

Вітрилам й Щоглам дали бій;

Від Бід втекли, й тим раді ми

На якор стали там, де Мис[110];

Й тоді — в Затоку скорш, агей

До Бухти[111], де Піскато-вей[112],

І щоб відкрить там Гамазей,

Я з Крамом зліз на берег сей:

Туди ж внадилась Шайка їх.

Сорочки й Шкотські[113] Плюндри в них,

Та Шляп нема, Взуття й Панчіх.

Плантаторів Дур-зілля — тьма,

Як Маври чорні, та дарма:

Чи ж Бог створив чудний цей Збрід,

Й Фігури ці — теж Людський рід?

Де в грі Природи Супокій,

Що з глини ліпить Жарт такий?

Врешт думка здивувала вкрай:

Земля ця — Нод, біблійний край,

Обжита, Каїн як блудив,

Коли ще брата він забив;

Утік, як запізнав Біди,

Від Помсти лютої сюди.

В хатині ліг навзнак, як впав,

Дур-зіллям й Хутром торгував,

Був першим в ті Часи отут,

Відтоді в гавані цей Люд

Клянуть; хто вдома жить не зміг,

У ці Світи відтак прибіг;

Надіючись: це їх спасе,

Й Диявол Лихо кине все,

Трійчатка[114] дасть відстрочку вмить,

Щоб Пекло з Небом обдурить;

Ще їх Манери покажу

Й усе докладно опишу,

Та про Гостинність сперш скажу:

Чужинцям краще б таки знати:

Дієту вбогу будуть мати.

І Глузду тут на Березі нема,

Й Розмов негусто, і Манер катма.

Й я переплив на інший бік

Ріки, бурхливий чий Потік

Кордони Дикунів розсік;

В такий я винахід стрибнув,

Де дивним навіть Розмір був,

У Індіян звуть водний Екіпаж

Каное[115], й похвалить їх зваж.

З Тополі чи з Сосни, та все ж

Корито для Свині, авжеж.

В рибальський знатний Човен став

Сміливо я й пустився вплав;

Стояв я прямо й врозкаряч,

Як віз на той бік веслувач.

Там злізли цілі, ще коли

Фетіді Сол[116] впав до Колін.

Вовки[117] там хижі вили, страх,

Шукали здобич у кущах.

Відтак я впав в панічний Ляк,

Зжеруть й забудуть, як-не-як:

Закляк я в лісі й міркував,

Спостиглий ніччю, де стояв.

Й до Вух Крик жінчин долетів:

Гультяй, жени назад Бичків.

Завмер, заслухавшись, аж вздрів

Нарешті Стадо тих корів,

Додому їх Юнак там вів,

І я зрадів, як тільки міг,

Й спитав, чи десь знайду Нічліг.

Селюк понурий буркнув вбік

Й спитав, від кого[118] це я втік.

Нахабних Слів сих не чекав,

Тож з піхов Меч я свій дістав

Й поклявся, що не Утікач

Й з Британії приїхав, бач,

Такий-бо успіху Шукач.

На що він м'яко відповів:

Пробачте, Сер, не зрозумів

І без Манер заговорив;

Як милість ваша зволить, враз

В тім Домі радо стрінуть вас.

В курну ту Хату я входжав,

Й Плантатор-дід мене вітав:

«Хоч ви з Коледжу чи з Тюрми,

Знай раді вас вітати ми;

Як зволите тут Ніч пробуть,

Мій Син підкаже, як утнуть».

Оферту радо я прийняв

Й, щоб сісти, місця пошукав:

Мене всадив дід між своїх —

Незнаний Гість англійський їх.

Й дивився я, як кожен пив

З Барильця Сидр, що забродив,

Вечерю врешт дали на стіл,

Й я їв, поки не стало сил.

Гостина відбулась ошатно,

Питво і їжа безоплатно;

Плантаторські Столи завжди

Такі: усе їж, пий і йди.

Пон[119] з Молоком й Маш[120] дали нам

В Тарелях Дерев'яних там;

Гоміні[121] й Сидр-пап[122] були

(Що й пси б голодні не взяли),

З Бекону Жиру хтось долив,

Й Мелясою хтось всолодив.

Хазяй дістав Кисет услід

Масний, як той Диван, де дід

Якраз сидів. Він Зілля взяв

І в Люльку набивать почав;

Із Палець довжина, як мірять,

Або із те, чим Леді марять.

Й так благодатно Дим клубивсь,

Серйозно і врочисто вивсь;

Аж Сер іде до Скрині їх,

Найкращої із Меблів всіх,

Яких в Кімнаті вщерть, хоч тут

Нечасто Віником метуть;

Зі Скрині Ром дід дістає

Й таку промову видає:

Дивлюся, вам не до смаку

Поживу їсти отаку;

Селян і Індіян обід,

Якому теж радіти слід,

Хоч нині шлунок ваш без бід;

Як лишитеся в цих Краях,

Знайдете правду в цих словах.

Сказав і Кадібець здійняв,

Перехилив і пити став:

Я і собі незле сьорбнув

Аж занудило, як ковтнув,

Сидр швидко в голову зайшов,

Я ледь до Ліжка шлях знайшов;

Куди мене і довела

Одна служниця, хоч була

Як Бесс з Бедламу дама та:

Не Сукня, а брудне Дрантя.

Звідкіль вона, не відав я,

Тому спитав її Ім'я.

Шаріючи, спустила Зір

Й сказала ґречно на Позір:

Не в цім Краю, в щасливий Час,

Я в пастку втрапила ураз;

Гарненька ще тоді була,

Як Лорд чи Леді вся цвіла,

Й в Кріпацтво двічі два[123] не йшла.

Був Одяг новий й модний мій

І навзамін пристойний Стрій;

Змінилось все, і в полі я

Босоніж все роблю зрання

І з Кукурудзою й з Свиньми

Збавляю я свій Час сумний.

Обдурена, сюди втекла,

Й від Шлюбних[124] Уз себе спасла,

Й, сплативши ціну, здобула

Бід згірш, ніж ті, в яких була.

Що б не верзла Галайда та,

Не довіряв, бо мав чуття:

Вона тут, бо воліла втіх,

Ще й Отче не сказав про Гріх.

Й хутчіш від Дум втекла вона,

(Й близ Ліжка Свічка лиш одна)

Перину гарну мав, м'яку,

Поблизу Коминка[125] в кутку;

Я впав, чекаючи на Сон,

Блаженний золотий Полон:

Та шум якийсь мене збудив,

Сей Ґвалт нічний мій сон струїв;

Кіт-мурчик, що в золі заспав,

З Свинею Сварку розпочав;

Спинити чвари Пес би міг,

Розумник гавкав й мир беріг.

Насилу Розбрат уладнав

Дрючок, що там якраз лежав;

Але Ренар, хитрющий Лис,

В мої Покої згодом вліз:

Хапко ганяв Гусей й Качок,

Хотів пожерти тих пташок;

І дивом Квокт і Скарги їх

З Очей дим збили Снів моїх;

Я в гніві з Ліжка зістрибнув

І, як Моряк, Матюччя гнув;

Мечем щосили я махав

Й Пернатих всіх порозганяв:

Все Птаство пурхнуло в Вікно,

Й Ренар із ними заодно;

Собаки, вчувши шум Борні,

На поміч кинулись мені,

Й на Місце Битви прибули,

Де і без них перемогли.

Як смажений Каплун тремтів,

Масний, мов Сала сто шматків;

Я у Садок подався так,

Аби відчуть Повітря смак;

Хотів День новий стрінуть там,

Тож випроставсь на Лавці сам;

Нахабна Хвойда, Доля зла,

Бід гірше й більше принесла,

Ніж перед тим вночі змогла.

Жаб хрипкий хор[126] враз Залунав,

Їх Спів і Мертвих би підняв

Й Деревного Князя б пройняв.

Запхнув Бавовни в Вуха — річ,

Щоб не оглухнути навіч,

Й прокляв меланхолійну Ніч;

Та запал Намірів ущух,

Бо все ж благословенний Слух;

Гримучу я Змію зачув,

Сичала, аж біль серце скув:

Від Ворога куди втекти,

Куди у Темряві піти?

Та дивна Вдача помогла,

І Доля Дерево дала;

На Гілці верхи я сидів,

У Віття й Ніч сховавсь, як вмів,

Зневажив Змій й Дияволів.

Та Бідам, втім, край не настав,

Й Комар кусатись клятий став;

Лиш рання Дня нового Мла

Страхи і Лиха прогнала;

Й спасіння від блукань дала,

Й спуститись з Древа помогла.

Й подавсь я в Хазяйську Хижу,

Шляхетну їли там Їжу,

Смужки смажені ведмежі:

І Ведмежа було з смачних,

Каштанів з'їло сто одних;

Незгірш і в Юних те М'ясце,

Хоч і Поганську Мамку ссе.

Хазяй дебелий після Страв

По Склянці Рому всім роздав;

Частунок гарний мав я тут,

Та врешт простивсь і рушив в путь;

Ще й Ґазда добрий припросив,

Щоб старший Син мене провів,

Й надав ще Коней мені пан,

Старий Чалий й Лоша-гривань,

Чалий — його жони Джоан:

В Однохідь й Риссю йшли Човни,

До місця нас везли вони,

Що в Мері-Ленді славиться

Й Беттл-Таун називається.

Бувалий роздивитись люд,

Який Закон увів в облуд.

Що в нім стояв тамтешній Суд.

Лиш тільки стали ми на шлях,

Що вів у Хащах й Мочарях;

Там дивних Індіян загін

За Оленем робив свій гін;

І жоден не опише Смертний

Їх дикий Вид і Вдяг химерний;

Їх Шкіру розфарбовану,

Їх косу в Сумку сховану,

Пиху їх неприховану;

Руді Стегна й голі Груди,

Яким Каптан негідним буде

І у Червень, і у Грудень;

Їх плечі мужні в всій красі

Для Вдів й Жінок, у Лої всі

Ведмедів різних, і цей Жир

Беріг Кінцівки в Праці й в Жар.

Так Пікт нагий бився в Бою

Чи голий ськав Любов свою;

З знанням, що добрий має Крам,

Не довіряв він Каптурам;

Не мали Борода і Вид

Від Ножиць й Бритв ніяких кривд,

Й Волосся не чесав як слід.

Дивився грізно: Страх й подив,

Став ближче — й я Коню вшпорив;

Та Чалий ліпш од мене знав:

Причин для втечі я не мав;

І, судячи з його ходи,

Я мав до Привида піти,

Нешвидко битий йшов і прямо,

Ослиця мов та Валаама.

Гукнув Нехрист Kekicknitop[127];

А друг: Як справи, Томе, хлоп?

Тож виявився чемним Звір

Й Диявол ґречним, вір не вір;

Відважним був я, й Ром дістав,

І причаститись йому дав:

Й своєю він, я припустив,

(Й мій Провідник це роз'яснив)

Просив, щоб Чорт[128] благословив.

За Намір вдячний йому був

І далі в Подорож гайнув,

І кожен з нас розмову вів.

Чи ж цей Нарід Господь створив,

Чи може певна сила Зла

Їх в темну днину привела,

І з його Адської Подоби

Їх Смаглий образ і Особа:

Відтак зайшли у Перерік,

Як заселивсь цей Материк.

Татари дикі, друг гадав,

Чи Хінці гнані, припускав,

По Горах, вкритих Снігом, йшли,

Струмки в Долинах перейшли

Й до Півдня Мексики дійшли:

Повз природні Перепони

Й невторовані Райони,

Потоки люду в Струмки котились,

Які Золотом Пісків іскрились,

Й Пісарро[129] з Іберійських[130] Берегів

Внесли, аби в Тубільців взять Скарбів.

Цей юний Логік — то сміх один,

Бо, як Політик, міркував він;

Зусиль Батьків й їх Коштів не мав

Й Наук в Ріднім Кембриджі не взнав;

Де Юнь без різок вільна є

Й, щоб Церкві опертям будь, п'є;

Де без зусиль й за Срібний Грош[131]

Главу мав чистить й Лоно скорш,

Й Коледжу вірний й звичаям

Втішав себе б плотським Знанням;

Й хоч я юний Ум признав,

Вважав: він Правду не вгадав;

Ще й щоб вони для прожиття

Віддали б за М'ясо й Пиття,

Пройшов множінь пустель і днів

Караван Жон і Дітваків:

Чи, може, в них Секрет знав всяк

І їв, як хворе Порося?

Чи, як Ведмідь[132], дурив Живіт

Одним смоктанням Лап, та й квит?

Схотівши те спростувати,

Зачав я дискутувати,

Й сказав, що хоч Хінський хазяй

Приплисти й міг в Індіянський край,

Та правда в тім: не до снаги

Їм підкорить ці Береги;

Бо знать не знають про Човни,

Тож Океани не для них,

Й Колоній там не закладуть,

В Краях за Морем, де не ждуть;

Відтак старі Фінікійці[133]

Відкрили перші, сміливці,

Цей Берег Західний й відвік

Сюди вертались раз-два в Рік,

Везли Дівчат й Морський Припас,

Тих втішить, хто тут був весь час;

Аж поки Бурі й лють Вітрів

Прогнали їх від Берегів,

Втоп Корабель, й вони із ним,

Й Світ знайдений став втраченим.

Наш Диспут довгий й вчений був,

Й розбіжностей ніхто не збув;

Й хоч кожен все своє сказав,

Та свою Думку не міняв.

Так Панотець, забувши клір,

Із Пастором заходить в спір;

Один: той нерозумний сам,

Хто вірить Відчуттям[134] й Очам;

Й поклявсь: за Бога він згорить,

Щоб Люд Творця міг сотворить;

А Другий з Вір таких сміявсь,

Що той лиш вчений Бевзь, поклявсь;

І, як спустошили Запас

Із Книг й Отців, не стали враз

Мудріше чи певніш нараз.

Ледь Діалог скінчили ми,

Укмітив Місто я з людьми,

Плантаторів, що на землі

За здравіє пили й ревли:

Як й Провідник, я зліз з Коня,

Й його припнув до Древа я.

І крізь Юрму продерлись там,

Шукаючи, де б сісти нам:

Та зручне місце не знайшли

Й, як інші, всілись на землі,

Де просто Неба Пунш всяк пив,

Поки Окличник Суд звістив;

Зібравсь плантаторський Нарід

Й їх П'яна Милість, все як слід;

Окличник Тишу попросив,

Й враз Речник всяк заголосив:

Відповідач і Позивач —

Для буйних герців привід, бач:

Фальшиві фрази й маячня,

Заяви грубі та Брехня;

Й так вже Справу шматували,

Що аж Лапами махали.

Немов Запальністю в Бою

Скінчить хотіли Прю свою.

Суддя велебний, як на сміх,

Один з Колег писати[135]1 міг;

Й його образив Крючкодер,

Що саме нахабнів тепер.

Ще й Сусіда Деш знущався

І із Суду насміхався;

Й розтяв Колегію на дві,

На бік Сутяг й на бік Судді;

Присяжні, Речники й Клієнти

Всі бились, як земні Гіганти;

Але Шериф хитрющий ждав

Й на Вироки лиш чатував,

Й коли…

Перука й Капелюх спадав,

Їх Королеві[136] відбирав:

Тоді перерву Суд цей взяв

Й у Крові Битв галасував;

Й сказав я: слушно би було

Шукать собі й Другу Житло,

Тож ми в Заїзд пішли хутчіш,

Стояв неподалік навстіж;

Й такий там Безлад панував,

Немовби Світ уже вмирав;

Плантаторська Юрма п'яниць

Від Пуншу впала долілиць;

Хтось бивсь й скандалив, хтось палив

Свій Вдяг, бо штопать не хотів.

Й ті, хто часто напідпитку,

П'ють Сік міцний, і з того вжитку

Державні справи кляли ті,

А я по Сходах ввись летів;

Лишивши Друга розмовлять,

Про Боже і Мирське казать;

І лиш я трохи захмелів,

Враз від Компанії здимів,

Кутки й Кімнати глянув я,

Шукав так місце для спання;

Та в кожнім ліжку хтось вже спав,

Усюди п'яний Гість лежав:

Й знайшов, шукав все ж недарма,

Стару комору для Зерна,

Й зрадів я, що тепер посплю

Й кісток своїх не розгублю.

Без Бійок тихо я ждав снів,

Й до Ранку мирно прохропів;

Бадьорий вранці з Ліжка встав,

Аж глядь — Перуку хтось украв,

Панчохи, Капелюх, Взуття —

Одр Індіян, й ніц маю я;

Сердитий, втративши усе,

Поклявсь помститися за це

Тому, хто мене обманув

Й з Торговцем сю Забаву втнув.

Я, лютий, збіг вниз, як Заєць,

Що божеволіє в Марець;

Й даремно там шукав Вбрання,

Й сварив Господаря й Слуг я;

Бо хтось із Розумак схотів

Вчинити Шкоду[137] й все спалив;

Й без Капелюха і Взуття

Сюди сумний приплентавсь я,

І що робить, не мав знаття:

Втім, роззирнувшись, Друга вздрів —

Лежав гол на однім з Столів;

Гнітючий вигляд мав тепер,

Здавалось, що він вкляк і вмер,

З заломом Ніс його в крові,

Либонь, бивсь він із візаві,

Я з'ясував, що він не спав,

Бо Друг мій схлипувати став;

Й я рік: Оронуко[138], вставай

Й з Бедламу й Пекла вмить тікай.

Враз Провідник схопивсь і сів

Й червоним Оком круг глядів;

Втомившись врешт стогнать й зітхать,

Він Чалого пішов шукать;

Старий-бо Чалий, хай й'му грець,

Тепер згубив свій Повідець;

Стояти цілу Ніч не звик

Прив'язаним до ясел й втік:

За ним й побіг мій Провідник,

Так Друг, як й Кінь, для мене зник:

І ця Досада, хоч значна,

Лиш викликала Сміх вона,

Аж поки певний Чемний пан

В Розмові натякнув, що стан

Із Чалим слід у простоті

Обговорить на самоті;

Мене він щиро запросив,

Щоб я з ним Пляшку розділив;

Така Прихильність в таку мить,

Аж Долю мав благословить;

Знайшовши новий врешт запас

Вбрання на Складі біля нас,

На іншого я зліз Коня

Й не бить, а стримувать мав я.

Без надміру зусиль в похід,

Й лиш шпори Пуншу на Обід,

Врешт спішились поблиз Воріт,

Де з Кипарису древній Дім,

Й Кокруз[139], мій новий Друг, жив в нім;

І хоч Будівля з Деревин,

Встояла безліч Весен й Зим;

Коли Дуби і вись Соснин

Зрівнялись із Лозою Динь[140],

Рослини з коренем стягло

І вгору Бурями знесло;

Був добрий Пунш і з Яблук Сік,

Й збавляли Час без лайок всіх;

Й зманила Люд і Богів спати

Північ в соболиних Шатах;

Й з приємним подивом я вмить

Дрімоті Очі дав склепить.

Атон[141], що вдачу мав лиху,

Пробіг, румак, вже пів Шляху;

Вогненним Променем дихнув,

Гарячим Днем новим метнув

В мене, що в білій Ковдрі був;

Ледь Спека і Чинчі[142] змогли

Й в Обід Грішника підняли;

Там Птиця, а в Риб ніжна Кість,

Таку в Нептуна любка їсть,

А я так частувавсь як Гість;

І жирну Оленину мав,

Й Індичку дику[143] наминав:

Бенкет найбільш слід вихвалять

За те, що Друг вмів пригощать.

Бенкет шляхетний завершивсь,

Й мов пещений я Піп наївсь,

Мадера, ніби щось міцне —

То втіха Душ, його й мене;

Багрянцем стомлені Струмків,

Густим Вином (кров Велетів,

Піїт вдає), тож я й пішов,

Зелений Затінок знайшов;

Де про Блукання міркував

Й мінливу Долю споминав;

Поринувши у різні Думи

Про давні Мрії і Задуми,

Надовго задрімав…

Аж згубні Роси й млиста Ніч

У сну враз Пута збили пріч;

Врешт змерз від Випарів в імлі

Й подавсь до коминка в теплі;

А там Жінок Гурт засідав

І весело у «мушку» грав;

Брудні, а Сукні білі все ж,

Чи ж в Англії таке знайдеш?

Я сперш подумав: Відьми тут

У Келії Змови плетуть.

Аж тут одна, стурбована,

Десь вчилась лаятись вона;

Гукнула: ця Роздача — Хрінь,

Валета ж збережу, й амінь.

Коли ж по колу гра пройшла,

До мене черга грать прийшла.

Не звик, щоб довго хтось просив,

Тому до них я швидко сів;

І раз зіграти не змогли,

А Індіянські Фро[144] вже злі.

Одна: Ах ти ж, була нині

Чотирирічна Рабиня;

Немов й Жона Плантатора,

Та на тобі, плужить пора.

Й та їй: тебе ж, гниль, Капітан

У морі цілував, як пан;

Й коли вже Правду говорить,

Не слід вночі самій блудить.

Шарітись вмієш? Ти ж проста!

З Брайдвелла ти чи з Ньюґейта:

Від Слів дійшли до Стусанів,

А я ж мішатись не хотів,

Ще й у Війні Хвойд участь брать,

Тож в Ліжко вирішив тікать.

Уранці Голова болить,

І Спрага кличе Одр лишить;

Вдягнувся і подався вмить,

Аби Печінку остудить

Succahana[145] чистіш й свіжіш,

Хоч й аглицького пива гірш;

Таж в Кухні у Відрі отак

І був Адамів Ель на смак;

Бо тут в Підвалах Хазяїв

Жовтневим[146] рідко хто поїв,

Хоч Сидр з Айви та з Яблук Сік

З-під Крана, як Вода та, тік;

Як в Бочках видихлось, пора

До Гарбуза[147] вдатись й Відра:

Ковток утішний в Горло влив,

В якім би й корабель поплив,

З Кокрузом я сидів якраз,

Й морозило мене раз в раз;

Пульс гарячковий в Жилах бивсь,

Я з Болю і з Застуд казивсь:

Так до підсоння я звикав

Й від Марця аж до Грудня ждав;

Від болещів я геть знеміг,

Та тільки Кнік[148] і запоміг,

Якби Нічниці було лінь

Й тоді забракло Ліків й Вмінь,

То Землі б Батьків Син згубив

І Ґудвінських Пісків не вздрів:

Я дяку Долі й Няньці склав,

За Догляд той Гаман віддав,

Що знову в добрім Стані я

Без допомоги Лікаря;

Ледь не домучили-таки

Главу і Серце дрижаки;

Минулось, й став я міркувать,

Товар британський як продать,

Вантаж я свій так й не забрав,

Він в Перевізника лежав:

Із Другом все згрузив я в віз

Й на Східний Берег перевіз;

Й близ Сенді-бей Квакера стрів,

Так-Hi, і він все зрозумів;

Побожний й совісний Крутій,

В Береті й Брогах сей Вертій,

Не клявсь і Слова не тримав,

Та в Страсі Божім лиш брехав;

Й коли Боргів він не сплатив,

Як Блискавиця вмить здимів.

З Лукавцем тим я сторгувавсь,

Щоб в Англію Товар уплав.

У десять тисяч фунтів аж

Дур-зілля мав відплить вантаж,

Оронуко з ґрунтів його

І ще й широколистого;

На Бочку вщент заповнену

П'ятсот йде фунтів Тютюну.

Угоду я тоді уклав,

Хоч про Торгівлю мало знав,

Моє — на Суднах, де Шахрай

Уже тримав і свій врожай;

Пізніш по частку я побіг,

Та Пташки вже і слід простиг:

Лакузу ту я ницу кляв,

Благочестивця проклинав;

Для Справедливості та Мсти

До Аблаката взявсь піти,

Архимник то дворушний[149] був,

Що безліч Навичок здобув:

Пігулки і Клістир давав

І Заповіт й Розписку клав;

І лиш Нахабства в нім запас

Його ж від браку Глузду спас;

Смиренний Вигляд й Простота,

Як на Дзвіниці Галка та;

Гнів до Лиця мені прилив,

Як я про Справу оповів:

Ще й Гроші щедрі обіцяв,

Він пів Парафії б поклав,

Повісив батька б на суку,

Аби Платню мати таку;

Всміхнувсь: за Справу я берусь,

Не бійтесь, з ним я розберусь;

Цю Справу вирішено, сер.

Гален поміг? Ні, Кук, він вмер,

Й я помилявся дотепер:

В Провінції вийде Наказ,

Щоб Негідь покарали враз;

В цій Справі легко вигравать,

То мовби Пранці[150] лікувать:

Таку ж, щоб Брат святий бід мав,

На нього Шельму нацькував;

Й щоб суд за справу цю взявся,

В Аннаполіс[151] я подався,

В Рівнині Місто це було,

Й в Домах там від Дощів текло;

Й не з Кипариса в них Каркас,

Як в Саутворку Базар в нас,

Та Незнайомець тут ніде

Бірж, Площ і Вулиць не знайде;

Й, на Правду, тут геть не Курорт,

Таке щось як Тоттенгем-Корт.

Сент-Мері славилось давніш,

Тепер тут Судді ділять гріш,

Й в рік двічі Речники незгірш.

Й присяжні прагнуть зустрітись,

Хтось наїстись, хтось напитись

Й Розвагами звеселитись.

Але чи справедливий Суд,

Ніхто з цих юрб не відав тут,

Й не мав-бо Звагу він таку

Судить на Користь Чужаку:

На Суд скликав їх Барабан,

Лишав і Ром, і Пунш всяк Пан,

Д-р Крючкодер все витягає

Й Слухання розпочинає;

І щоб я кращого не мав,

Вертій-Архимник Ум вдавав.

Діва так на М'якім Полі

Пнеться здатися поволі:

Продажний Суд прирік мені

Сплатить Борг в Окружній Платні;

В Ведмежім М'ясі й Чубуках[152] —

Все рідкісне в моїх краях;

Злий і смутний втік звідти я

У Кікетан[153] до Корабля;

Сівши на борт, я Вітру ждав

Й так це Прокляття залишав.

Хай же ті заморські Канібали

Цькують цих, як ці мене цькували;

Нехай Купець не править Кораблів

До негостинних лютих Берегів;

Хай Світ покине Край цей, щоб вмирав

Він з голоду, сам Долю цю обрав;

Хай Дикі стануть, як гурт Індіян,

Від Торгу гнані, Щастя й Спілкувань;

Віровідступний Край, у Сонце вір

І у Поганство увійди, мов Звір,

Щоб Помста зріла…

Хай Божий Гнів накриє Край марнот,

Де Муж[154] без Честі й Жінка без Чеснот.