Богун

Епілог

З них трьох Юстина Годебська, вона ж Євгенія де Мейі Ласкаріг прожила найдовше. Бертран де Дантез відійшов швидко; ще того ж місяця, коли він повертався у Францію, згинув в одній зі сварок в корчмі десь в Силезії, де його вдарив в спину ножем п’яний сілезький шляхтич. Богун дочекався слави та хвали в степах України. Він водив під Хмельницьким полки, ходив до Молдавії і на ляхів під Жванець[130], а коли Anno Domini 1654 гетьман продав Україну Москві, полковник до самого кінця давав свій голос проти переяславській угоді. Ходили навіть чутки, що він, може, перейде на сторону Речі Посполитої та прийме королівську булаву. Але ж він залишився вірним Хмельницькому і бився з таким же хоробрим, як і він сам, Стефаном Чарнецьким, боронив Умань перед коронними гетьманами. А через дванадцять років після Батогу Богун згинув, розстріляний, коли гетьман Павло Тетеря звинуватив його у зраді і — що здавалося глузування — в тайних перемовинах з Москвою.

Євгенію ж чекала зовсім інша доля, ніж кальницького полковника. І тільки сам диявол знав, чи була то дійсно Євгенія де Мейі Ласкаріг, чи, все ж, треба було її звати Юстиною Годебською. В рядах козацтва, де вона грала не останню роль як дружина полковників чи любовниця славних молодців, вона казала звати себе то Роксоланкою, то Мартою чи Мартиною. Вона ходила разом з запоріжцями на ляхів, татарів, на Москву, пережила трьох чоловіків; останнього ж з них — отамана Івана Сірко — покинула, зв’язавшись з якимось Оруном з Немірова, купцем, який постчав одалісок до гарему великого турецького візира. Але ж, коли у 1678 році Юрко Хмельницький напав на дім її чоловіка та страшно поганьбив дівчат, що перебували там, своїми інтригами в Стамбулі вона привела до того, що Юрася скоро задушили посланники султана. Безбожна жінка потім оголосила себе «княжною Сарматії», тільки для того, щоб отримати від турецьких посланників такий же шовковий шнурок, який півроку раніше було запропоновано молодому Хмельницькому. І ось таким чином вся ця історія і закінчилася.

Кінець