Брати, або Могила для «тушки»

Арешт комісара Кулянди

Гоші особливо імпонувало це улюблене слово практично всіх президентів — стабільність. Щоб завтра було так, як сьогодні. Як усе просто для повного щастя. Живеш день за днем, а стабільність крокує за тобою поруч, як охоронна ходяча грамота. Що тут говорити, народному депутату стабільність дає ця омріяна багатьма, але осягнута, і то за великі гроші, одиницями недоторканність. Дуже важливо знати, щоб не снилися жахи, що тебе не загребуть вночі прямо з ліжка. Навіть удень не так просто взяти за шкірку депутата. Відмашка президента, подання генпрокурора, кворум для голосування, голосування — пі-пі-пі. Поки воно пі-пі, можна чкурнути ого як далеко. Поки триває процедура. Бо демократія — це процедура, протягом якої можна змитися.

Капець був настільки талановитим нардепом, що всю цю політичну трахомудію засвоїв ще під час першого «созива». Любив недоторканну стабільність і спав спокійно. А тут…

— І коли його взяли? В условіях крізіса проскочив. А тепер, на ровном місці. Йолкі-палкі.

Едік поклав йому на стіл витяги із польської преси.

— Бос, я говорив, шо нада нам і в Польщі прикупить хотя би один мандат. Для Кулянди. Ви ж його називаєте — наш комісар по ЄС, а він без мандата, без неприкасаємості, — народний депутат Сікач нагадав народному депутату Гоші про його парламентський промах.

— Тут ти правильно крітікуєш шефа, Сікач. А чого ти не настояв? Я думаю, шо мандати вєздє покупаються. Коли ми пушки отправляли в Африку, я говорю, давай для пущєй вєрності купимо мандата тому пірату главному — чим Сомалі хуже України? А наш, етот, із оборонекспорта, сміється, говоре: у піратов єсть мандат — «калаш» називається. І шо, з товаром взяли?

— Повна партія. Причом маркіровка — Кандагар. Вищий сорт. Сто кіло гашиша отмєнного, як пудра кухонна. Шеф, я не хотів вам говорить, але ви знаєте того Балянду, чи як його — Кулянду. Ненадьожний він. Здасть він нас з потрухами.

То було саме так — міг здати. Як не раз це робив на зоні. Коли запахне йому під носом підсмажена власна шкіра — засуне кинджал під лопатку найближчому братану. Гоші якось так гірко стало у роті, неначе там у нього знаходиться його душа, надто стривожена такою-от міжнародною нестабільністю. Але що Кулянда. Взяли його там «з полічним». Але хто взяв — от де заковика.

— І треба же, еті європоци. Ми до них курс на євроінтеграцію двігаєм, так сказать, кістьми лягаємо согласно європейського вибора, а вони нашого пацана загребли. Вот поїду следущий раз в ПАРЄ — я ж там член Совєта Європи, і виступлю: шо ж ви, рєбяти-демократи, не по понятіям работаєте? Била — не била. Буду виступать у Європарламенті. Тут без надобності. А там от нужда крайня…

— Бос, йо-майо! — Сікач, що за звичкою завжди сідав біля вікна й автоматично вів спостереження, підскочив. Неначе це його підсмажили.

— Шо? Конвой з ЄС прибув? — Гоша його ще таким переляканим, цього горілу, не бачив.