Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми

Джерела, коментарі та поради для подальшого читання

Christian Schwager. Falsche Chalets (2008). Edition Patrick Frey.

Телерепортаж Spiegel TV про шале Шваґера: http://mm-inventions.de/fom/Tarnung_schweiz.mp4

Співай своїм голосом

James С. McKinley, JR. «Beyonce’s Anthem Performance Prompts а Flurry of Analysis». New York Times Arts Beat. 23 січня 2013. http://artsbeat.blogs.nytimes.com/2013/01/23/beyoncs-anthem-performance-prompts-a-flurry-of-analysis/

Julie Miller. «Pavarotti Dragged into Beyonce Lip-Sync-Gate, the Greatest Unsolved Mystery of Our Day». Vanity Fair. 24 січня 2013. http://www.vanityfair.com/hollywood/2013/01/beyonce-lip-sync-gate-national-anthem-president-obama

Англійського звукооператора, який отримав свої 15 хвилин слави завдяки тому, що коментував тоді виступ Бейонсе, звали Ян Шеферд. В підсумку він дійшов висновку, що безпосередньо під час інавгурації Бейонсе співала наживо, але було також чути фонограму, чим і скористалися деякі телекомпанії:

http://productionadvice.со.uk/beyonce-didnt-lip-sync-at-the-inaugurationbut/

Під час попередньої інавгурації у 2009 році всі співаки виступали під фонограму:

http://www.nytimes.com/2009/01/23/arts/music/23band.html?_r=1&

Деякі абзаци з цього розділу частково були вже опубліковані в Dagbladet:

Bår Stenvik. «Jakten på den ekte stemmen». Dagbladet.no. 7 лютого 2013. http://www.dagbladet.no/2013/02/07/kultur/litteratur/bok/25615413/

Парадокс обману / Люди з Х’єллера / Пусті погрози

Brooke Harrington. Deception: From Ancient Empires to Internet Dating (2009). Stanford University Press.

Я відвідував Науково-дослідний інститут оборони у Х’єллері 17 грудня 2012-го та 14 лютого 2013 року.

Patricia R.Y. Backwelli, John Н. Christy, Steven R. Telford, Michael D. Jennions and Neville I. Passmore. «Dishonest signalling in а Fiddler crab». 2000. Proceedings of the Royal Society В.

Robert Trivers. The Folly of Fools: The Logic of Deceit and Self-Deception in Human Life (2011). Basic Books.

Тріверс писав про раків-богомолів та багатьох інших видів тварин, які згадані в цьому розділі.

Історію про кажанів розповів мені сам Стайн Крістофферсен.

Камуфляжний митець

David М. Wilkinson and Thomas N. Sherratt. «The art of concealment». Лютий 2008. Biologist. Vol. 55. № 1.

Roy R. Behrens. «Revisiting Abbott Thayer: nonscientific reflections about camouflage in art, war and zoology». 10 листопада 2008. Proceedings of the Royal Society В.

Richard Meryman. «A Painter of Angels Became the Father of Camouflage». Квітень 1999. Smithsonian Magazine. https://www.smithsonianmag.com/arts-culture/a-painter-of-angels-became-the-father-of-camouflage-67218866/

Nicholas Rankin. Churchill’s Wizards: The British Genius for Deception 1914–1945 (2009). Faber & Faber.

Засліплюючий камуфляж / Протистояння і честь

David Rothenberg. Survival of the Beautiful: Art, Science, and Evolution (2013). Bloomsbury Press.

http://camoupedia.blogspot.no/2012/05/dazzle-camouflage-swimsuits.html

Усім, хто цікавиться камуфляжем, раджу заглянути в блог Роя Беренса Camoupedia. Беренс також є автором однойменної книги.

Carl von Clausewitz. Vom Kriege (On War)

Sun Zi. The art of War

Elizabeth Vandiver. Greek Tragedy, The Teaching Company.

Історію про мисливські загони Норвезької армії мені розповів Мортен Сьодерблом.

Жіночі штучки / Союзницькі ілюзії

Ann Elias. Camouflage Australia: art, nature, science and war (2011). Sydney University Press.

Ann Elias. «The organization of camouflage in Australia in the Second World War». Journal of the Australian War Memorial. http://www.awm.gov.au/journal/j38/camouflage.asp

Дослідник військової історії Річард Стоукс розвінчує подвиги Маскелайна на сайті http://maskelynemagic.com

Жорстокість природи

Генетик Стів Джонс висунув суперечливу гіпотезу про те, що, з погляду генетики, чоловіки паразитують на жінках: Steve Jones. У: The Descent of Man (2002). Little, Brown.

Іноді мачуха намагається «годувати» і схожі на розкритий дзьоб плями під крилами зозуленяти і закльовує його до смерті. Яскравий приклад того, як добре продуманий обман шкодить самому шахраю.

Військова магія

Саме поняття «танк» з’явилося внаслідок старого обманного маневру. При відправленні на фронт перших танків у документації їх називали танкерами, аби ворог думав, що це просто танкери з водою чи паливом. Назва прижилася.

Джей Олсон, психолог з Університету ім. Саймона Фрейзера, стверджує, що ймовірність витягнути червову даму становить 14 %. Однак згідно з його дослідженням, червову даму вибирають в основному чоловіки, а ось жінки вважають за краще обрати червового короля.

http://www.perceptionweb.com/perception/editorials/р7175.pdf

Камуфляж от-кутюр

Jon Ronson. «Now you see them ...». 15 січня 2005. The Guardian.

Douglas Adams. The Hitchhiker’s Guide to the Galaxy. 1979. Рап Books.

Katherine Boyle, Michael Cotterman. «А fashion history of camouflage». 16 квітня 2012. The Myanmar Times.

Jonathan Jones. «Mission Invisible». 15 березня 2007. Guardian. http://www.theguardian.com/artanddesign/2007/mar/15/art.jonathanjones

Стиль хамелеона

Jason А. Basson: «The ‘Art’ of War»: https://www.gq.co.za/authors/jason-basson

William van Meter. «А Disguise for When You Want to Be Seen». The New York Times. 20 березня 2013.

Katherine Boyle, Michael Cotterman. «А fashion history of camouflage». 16 квітня 2012. The Myanmar Times.

Одяг для відступу та атаки

John Т. Molloy. Dress for Success (1975). Warner books.

Paul Fussell. Class: А Guide Through the American Status System (1983). Touchstone.

Nancy Rudd, Sharron Lennon. «Body Image and Appearance-Management Behaviors in College Women» (2000). Clothing and Textiles Research Journal, 18: 3, 152-162.

Ian Gittins. «‘Therapy is like a lobotomy. Who wants to have all their edges shaved off? ‘». 27 квітня 2001. The Guardian. http://www.theguardian.com/friday_review/story/0,3605,478705,00.html

«‘Everything has to be bigger’: David Byrne takes us inside his giant Talking Heads-era gray suit». 30 вересея.Something Else! Reviews.

http://somethingelsereviews.com/2012/09/30/everything-has-to-be-bigger-david-byrne-talks-about-his-giant-talking-heads-era-gray-suit/

Нечесні методи / Тактика самообману

Brede Lie Reime. «Cyber-krigen». 25 березня 2013. Dagbladet.

Приклади із шимпанзе я запозичив з книги Роберта Тріверса.

Ian Leslie. Born Liars: Why We Can not Live Without Deceit (2011). Quercus.

Комісія, заснована ООН після війни в Іраку, дійшла висновку, що Саддам Хусейн блефував, стверджуючи, що у нього є зброя масового ураження. Насправді з 1990-х років зброї у нього не було. Проте в книзі «Чому правителі брешуть» (Why Leaders Lie, 2010) Джон Міршаймер підкреслює, що конкретних доказів Далфер не наводить, а сам Джон Міршаймер знаходив численні свідчення того, що Хусейн, навпаки, говорив, що подібної зброї у нього немає. Може, нам просто хотілося в це вірити, бо противники Хусейна так завзято переконували нас в цьому? Або ми просто звикли вважати правителів брехунами, навіть якщо доказів цьому немає?

Добре налагоджений самообман

Thomas Hobbes. Leviathan (1651).

Marcel Proust. In Search of Lost Time. (French: À la recherche du temps perdu).

Knut Hamsun. Growth of the Soil (Norwegian Markens Grøde) (1917).

У книзі «Природжені брехуни» Ян Леслі докладно описує формування поняття «Макіавеллівського інтелекту».

Випущені птахи / Довіра та недовіра

Я брав інтерв’ю у Туре Шлаґсволда в Осло 12 грудня 2012 року.

Очевидно припустити, що камуфляж дає змогу коричневим самцям мухоловок продовжити собі життя. На тлі листя звичайних чорно-білих самців прекрасно видно, і вони нерідко стають здобиччю яструба, зате коричневим вдається вислизнути.

Історії про метеликів і мавп я запозичив з книги Роберта Тріверса.

Для більш детального ознайомлення з Кантовими аргументами проти брехні і можливими контраргументами:

Thomas L. Carson. Lying and Deception. Theory and Practice (2010). OUP Oxford.

Детектор брехні

Джеральд Вілкінсон розповідає про свою роботу в радіопрограмі Radiolab, яка є в подкасті «Blood buddies».

http://www.radiolab.org/story/105440-blood-buddies/

Наукові дослідження:

Carter GG, Wilkinson GS. 2013. Food sharing in vampire bats: reciprocal help predicts donations more than relatedness or harassment. Proc R Soc B 280: 20122573: http://dx.doi.org/10.1098/rspb.2012.2573

Статтю Космідес і Тубі «Cognitive adaptions for Social Exchange» ви знайдете в книзі: Thе Adapted Mind: Evolutionary Psychology аnd the Generation of Culture (1992). Oxford University Press.

http://www.cep.ucsb.edu/papers/Cogadapt.pdf

Jerry Fodor. «Why we are so good at catching cheaters». Cognition 75 (2000) 29-32.

Плітки / Секс, брехня і зрада

М. Thomas Inge. Truman Capote: Conversations (1987). Univ. Press of Mississippi.

Michael Shermer. The Science of Good and Evil: Why People Cheat, Gossip, Care, Share, and Follow the Golden Rule (2005). Times Books.

Jane Austen. Pride and Prejudice (1813)

Robert Fulford. The Triumph of Narrative: Storytelling in the Age of Mass Culture (1999). House of Anansi Press.

Hildegunn Viljugrein. «The cost of dishonesty». Proceedings of the Royal Society В. 22 червня 1997.

Проблема альтруїзму / Проблема дармоїдів

Robert Wright. The Moral Animal: Why We Are the Way We Are: The New Science of Evolutionary Psychology (2010). Vintage.

Приголомшлива книга про проблеми альтруїзму та історію Джорджа Прайса, генія, який розгадав загадку і втрапив в екзистенційну кризу:

Oren Harman. The Price of Altruism: George Price and the Search for the Origins of Kindness (2011). W. W. Norton & Company.

Gert Nygardshaug. Chvnera (2001). Cappelen Damm.

Garrett Hardin. «The Tragedy of the Commons». Science. 13 грудня 1968. Vol. 162. № 3859. Рр. 1243-1248.

Bruce Schneier. Liars and Outliars: Enabling the Trust that Society Needs to Thrive (2012). Wiley.

Усевидяче око

Мах Ernest-Jones, Daniel Nettleb, Melissa Bateson. «Effects of eye images on everyday cooperative behavior: a field experiment». Evolution and Human Behavior 32 (2011) 172-178.

Jared Piazza, Jesse М. Bering, Gordon Ingram. «‘Princess Alice is watching you’: Children’s belief in an invisible person inhibits cheating». Journal of Experimental Child Psychology (2011).

Див. також:

Jeffrey Р. Schloss, Michael J. Murray. «Evolutionary accounts of belief in supernatural punishment: a critical review». Religion, Brain & Behavior. Vol. 1. № 1, Лютий 2011, 46-99.

Hervey С. Peoples, Frank W. Marlowe. «Subsistence and the Evolution of Religion». Human Nature, Vol. 23. Issue 3. Рр. 253-269.

Dominic D. Р. Johnson. «The Error of God: Error Management Theory, Religion, and the Evolution of Cooperation». Games, Groups, and the Global Good. Springer Series in Game Theory. 2009. Рр. 169-180.

Azim F. Shariff, Ara Norenzayan. «Mean Gods Make Good People: Different Views of God Predict Cheating Behavior». International Journal for the Psychology of Religion, 19 квітня 2011.

Майже чесно

Dan Ariely. The Honest Truth about Dishonesty: How We Lie to Everyone – Especially Ourselves (2013). Harper.

До речі, якщо ви вважаєте, що в модель SMORC повірити просто неможливо (як думав я до того, як прочитав книжку Аріелі), до того ж вам здається, що результат експерименту ви передбачали, то знайте: ці відчуття пояснюються явищем, яке називається «схильність до суджень постфактум» – саме вона змушує нас думати, ніби ми володіємо здатністю передбачати. Аріелі неодноразово стикався з її проявами. Коли він розповідав про свої експерименти на лекціях, слухачі часто заявляли, що з самого початку здогадалися про результати. Однак згодом Аріелі почав заздалегідь просити слухачів розповісти про передбачувані результати – і виявилося, що «провидців» серед слухачів досить мало. Нам нерідко здається, що ми передбачили розвиток подій, проте тільки в тих випадках, коли вони нам уже відомі.

По той бік добра і зла / Мова і правда / Правда і дипломатія

Yaling Yang, Adrian Raine, Katherine L. Narr, Todd Lencz, Lori Lacasse, Patrick Colletti, Arthur W. Toga. «Localisation of increased prefrontal white matter in pathological liars». Br J Psychiatry. 2007. 190: 174-175.

George Steiner. After Babel: Aspects of Language and Translation (1998). Oxford University Press.

John Mearsheimer. Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics (2010). Oxford University Press.

Т. А. Frank. «America’s Least-Favorite City Has Become Television’s Favorite Subject». TheNewRepublic. 25 листопада 2013.

http://www.newrepublic.com/article/115690/washington-tv-politics-scandal-homeland-veep

Вісім серіалів, які називає Франк: Homeland, House of Cards, Scandal, The Backlist, Hostages, Veep, Alpha House, The Americans.

John Brockman. This Will Make You Smarter: 150 New Scientific Concepts to Improve Your Thinking (2012). Harper.

Інтерв’ю, взяте Крісом Бері у Діка Морріса в 2000 році: https://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/clinton/interviews/morris.html

Більше про «проблему забруднених рук»:

Coady, С. А. J., «The Problem of Dirty Hands», The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Summer 2011 Edition), Edward N. Zalta ( ed.), http://plato.stanford.edu/archives/sum2011/entries/dirty-hands/

Ziyad Marar. Deception (2008). Acumen.

Прагматичні істини

Richard Rorty. «Saved from Hypocrisy». Dissent. Spring 1999.

Robert В. Brandom. Rorty and his Critics (2000). Blackwell.

Щодо нечесних політиків: прийнято вважати, що політики, особливо високопоставлені, більш схильні до подружніх зрад, ніж інші: по-перше, для цього у них більше можливостей, а по-друге, амбітні люди, які звикли ризикувати, напевно, не здатні жити спокійним сімейним життям. Мені не вдалося відшукати статистику подружніх зрад серед політиків, проте припускаю, що наша думка про них є упередженою. Серед звичайних людей теж чимало любителів завести інтрижку на стороні (див. розділ «Кохання»), а наші уявлення про невірність політиків, найімовірніше, засновані на галасі, який зчиняється щоразу, коли преса застає невірного політика зненацька, особливо у США. Коли щось подібне відбувається, наприклад, зі співробітником залізниці, нікому не спадає на думку розголошувати про це всьому світу. Тому можна припустити, що наше уявлення про невірність політиків сильно перебільшене.

Детектор брехні в людській подобі / Думки інших

Інтерв’ю в Асбйорна Раклева я брав двічі в січні 2013 року.

З Деніелом Фоєром розмовляв кілька разів в період з серпня 2012-го по початок 2013 року.

GRT Wright, CJ Berry, G Bird. «‘You can not kid а kidder’: association between production and detection of deception in an interactive deception task». Frontiers in human neuroscience. 6, 2012.

Приклад з ляльками Саллі і Енн я взяв з книги Яна Леслі «Природжені брехуни».

Spotorno N, Koun Е, Prado J, Van Der Henst JB, Noveck IA. «Neural evidence that utterance-processing entails mentalizing: The case of irony». Neuroimage. Липень 2012.

Добрі брехуни / Приховані знаки / Щось в оці

Paul Ekman, Wallace V. Friesen. Unmasking the Расі: А Guide to Recognizing Emotions From Facial Expressions (2003). Malor Books.

Історію про брехуна Ґелловея я запозичив частково з книги Яна Леслі «Природжені брехуни», а частково з:

Brooke Harrington. Deception: From Ancient Empires to Internet Dating (2009). Stanford University Press.

Richard Wiseman, Caroline Watt, Leanne ten Brinke, Stephen Porter, Sara-Louise Couper, Calum Rankin. «The Eyes Do not Have It: Lie Detection and NeuroLinguistic Programming». PlosOne. 11 липня 2012.

http://www.plosone.org/artide/info:doi/io.i37i/journal.pone.0040259

Машина, яка знає

Ian Leslie. Born Liars.

Vaughan Bell. «The truth about lie detectors». The Guardian. 22 квітня 2012.

https://www.theguardian.com/science/2012/apr/22/lie-detector-fallibility-criminal-psychology

Professor Ray Bull. «Polygraph tests do lie». Inside Time. Вересень 2007

http://insidetime.org/polygraph-tests-do-lie/

Зламаний код / Пастки та упередження

Asbjørn Rachlew. Justisfeil ved politiets etterforskning – noen eksempler og forskringsbaserte mottiltak (2009). UiO.

Ole G. Olsen. «Jeg kunne ikke la en uskyldig bli dømt». Vi Menn. 7 травня 2012.

Історію Стайна Інґе Юганнесена було взято за основу книги:

Stein Inge Johannesen/Roger Pihl. Skyldig til det motsatte er bevist (2012). Juritzen forlag.

А також радіопередач:

Kjetil Saugestad. «Lærepenge og falske tusenlapper». NRK, 2012.

Стайн Інґе Юганнесен помер весною 2012 року.

Машина для залякування / Соціальна істина

Don McBrearty. The Interrogation of Michael Crowe (2002). Court TV (документальний фільм).

Про експеримент зі школярами я дізнався з книги «Природжені брехуни».

Daniel Kahneman. Thinking, Fast and Slow (2011). Farrar, Straus and Giroux.

Чарівники

Про експерименти Морін О’Салліван я дізнався з книги Брука Гаррінгтона Deception, про дослідження Ненсі Картер та Марка Вебера з книги Яна Леслі «Природжені брехуни».

Екман обумовлює, що його здібності викривати брехню найкраще працюють тільки в тих випадках, коли брехунові є що втрачати, так як емоційні ознаки брехні рідко виявляються, коли мова йде про щось незначне (з цієї причини учасникам експериментів зазвичай пропонують грошову винагороду).

Правдиві брехуни / Брехня скрізь

Заяд Марар (Ziyad Marar) в книзі Deception розповідає історію, головною героїнею якої стала сама Елізабет Лофтус. Через тридцять років після того, як тіло її матері виявили в басейні, її дядько розповів, що тіло виявила сама Елізабет, якій було на той момент 15 років. Вона цього абсолютно не пам’ятала, і спочатку Елізабет нічого не могла пригадати, але незабаром спогади повернулися: мертве тіло матері, поліцейські сирени, жах. А потім з’ясувалося, що дядько все переплутав: тіло виявила не Елізабет, а хтось інший. Навіть будучи фахівцем з проблем пам’яті, Елізабет стала жертвою маніпуляцій.

Marisa Taylor. «Feds expand polygraph screening, often seeking intimate facts». McClatchy Newspapers DC. 6 грудня 2012.

https://www.mcclatchydc.com/news/special-reports/article24741145.html

Приклади про Мур-Боско, Пронін та Лімба я взяв з книги «Природжені брехуни».

Я побував в поліцейському відділку Осло і брав інтерв’ю у Юганнеса Рьода 17 січня 2013 року.

Інтерв’ю у Нільса Ольсена я взяв 22 жовтня 2012 року.

John Russell. «Art View; in Search of the Real Thing». New York Times. 1 грудня 1985.

http://www.nytimes.com/1985/12/01/arts/art-view-in-search-of-the-real-thing.html?pagewanted=all

«‘Helmet’ Attributed Те Rembrandt Student». Los Angeles Times. 20 листопада 1985.

https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1985-11-20-ca-8068-story.html

Мастаки ілюзій

Joshua Hammer. «The Greatest Fake-Art Scam in History?» Vanity Fair. 12 жовтня 2012.

http://www.vanityfair.com/culture/2012/10/wolfgang-beltracchi-helene-art-scam

Lothar Gorris and Sven Robel. «Interview with Wolfgang Beltracchi: Confessions of a Genius Art Forger». Spiegel Online. 9 березня 2012.

http://www.spiegel.de/international/germany/spiegelinterview-with-wolfgang-beltracchi-confessions-of-a-genius-art-forger-a-819934.html

Про Мореллі і знавців мистецтва:

Potter, Andrew. The Authenticity Ноах: Why the «Real» Things We Seek Do not Make Us Нарру (2011). Harper Perennial.

Про ван Мегерена:

Johannes Rød. Falsk: Kunst somforfalskning, forfalskning som kunst (2000). Gyldendal Fakta.

«Han van Meegeren|s Fake Vermeers»

http://www.essentialvermeer.com/misc/van_meegeren.html

Чітке бачення постфактум

Peter Schjeldahl. «Dutch master: The art forger who became а national hero». New Yorker, 27 жовтня 2008.

https://www.newyorker.com/magazine/2008/10/27/dutch-master

Мистецтво та еволюція

Jeremy Denk. «Flight of the concord: The perils of the recording studio». New Yorker. 6 лютого 2012.

https://www.newyorker.com/magazine/2012/02/06/flight-of-the-concord

Denis Dutton. TheArt Instinct: Beauty, Pleasure, and Нuman Evolution (2010). Bloomsbury Press.

Margaret Atwood. Oryx and Crake (2003)

Фальшиві тони

Philip Auslander. Liveness: Performance in a Mediatized Culture (2012). Routledge.

Paul Sanden. Liveness in Modern Music: Musicians, Technology, and the Perception of Performance (2013). Routledge.

Mark Gresham. «Silenced: ASO used as musical ‘prop’, audience hears recorded music at 11 Divo concert». Arts Atlanta. 14 серпня 2012.

https://www.artsatl.org/atlanta-symphony-forced-pantomime-pre-recorded-tracks-sundays-il-divo-concert/

Norman Lebrecht. «In Atlanta, the orchestra is shamed at а pantomime concert». Arts Journal. 17 серпня 2012.

Скандал з «Milli Vanilli» описується в «Liveness», а також:

Hallie Fryd. Scandalous!: 50 Shocking Events You Should Know About (So You Сan Impress Your Friends) (2012). Houghton Mifflin Harcourt.

Ian Inglis. Performance and Popular Music: History, Place and Time (2006). Ashgate Pub Со.

Корекція голосу

David Hajdu. «Imperfect Pitch». New Republic. 22 червня 2012.

https://newrepublic.com/article/104194/david-hajdu-music-imperfect-pitch

Sasha Frere-Jones. «The Gerbil’s Revenge». New Yorker. 9 червня 2008.

https://www.newyorker.com/magazine/2008/06/09/the-gerbils-revenge

Lessley Anderson. «Seduced by ‘perfect’ pitch: How AutoTune conquered рор music». The Verge. 27 лютого 2013.

https://www.theverge.com/2013/2/27/3964406/seduced-by-perfect-pitch-how-auto-tune-conquered-pop-music

Інтернет-портал Gearslutz.com:

https://gearspace.com/board/so-much-gear-so-little-time/393226-vocalists-singing-like-autotune-without-autotune.html

Hunter Stuart. «Amateur Singer Emma Robinson’s Voice Naturally Sounds Auto-Tuned». The Huffington Post. 7 липня 2013.

https://www.huffpost.com/entry/emma-robinson-voice-autotuned_n_3555690

16 листопада 2012 року, коли я майже закінчив роботу над цією книгою, в газеті «Dagbladet» з’явилася стаття про те, що під час шоу «The Voice» звук оброблявся автотюном. Чи не дивно, що до цього ефекту вдаються навіть під час конкурсів? За словами організаторів шоу, судді в залі чують необроблений звук, а телеглядачі – результат обробки автотюном. Перш ніж музика досягне вух широкої публіки, вона повинна пройти належну обробку.

Музичний критик «Dagbladet» Турґрім Ейре з властивою йому іронією зазначив, що навіть конкурс вокальних талантів не обійшовся без досягнень технології: «Багато учасників цього конкурсу – професійні співаки, і добре було б надати глядачеві можливість оцінити їх реальні вміння. Корекція звуку в цьому випадку – справжнє шахрайство»

https://www.dagbladet.no/kultur/tv-2-innrommer-sangfiksing-i-the-voice/61839514?fb_action_ids=571981286190690&fb_action_types=og.recommends&fb_source=aggregation&fo_aggregation_id=288381

Працівник фабрики

James Gaddy. «Shadow Boxer». Print Magazine. 1 червня 2008.

https://www.printmag.com/design-resources/shadow_boxer/

Дещо з цього розділу увійшло в мою статтю:

Bår Stenvik. «Fabrikkarbeideren». Листопад 2011.

Louis Menand. «Тор Of The Pops: Did Andy Warhol change everything?». New Yorker. 11 січня 2010.

«Character Sketch: The Comic That Inspired Roy Lichtenstein»

http://blog.yupnet.org/2012/06/26/character-sketch-the-comic-that-inspired-roy-lichtenstein/

Фразу Маклюена «Мистецтво – це те, що може зійти з рук» нерідко приписують Енді Ворголу – вона і справді звучить настільки в стилі Воргола, що у багатьох виникають сумніви в її авторстві.

Дивись, без рук!

Sarah Tanguy. «Big Man: А Conversation with Ron Mueck». Sculpture. Липень/серпень 2003. Vol. 22. № 6:

https://sculpturemagazine.art/the-progress-of-big-man-a-conversation-with-ron-mueck/

Craig Raine. «The Body Beautiful». The Guardian. 12 серпня 2006.

http://www.theguardian.com/artanddesign/2006/aug/12/art.edinburgh2006

Одна з безлічі книг, що розповідають про вплив технологій на музику, написана Девідом Бірном і називається «Як працює музика» (How Music Works, 2012). Він, наприклад, розповідає про те, чому на ранніх записах джазові музиканти накривали ударні ковдрами і били по них з великою обережністю, а також чому під час таких записів контрабас замінювали на туби.

Бірн також переказує фрагменти есе, написаного великим диригентом і творцем маршів Джоном Філіпом Сузою, в якому той каже, що в майбутньому всі відмовляться від живої музики на користь записів. Його страхи здійснилися, але завдяки можливостям звукозапису у нас з’явилося безліч зовсім іншої музики.

Оманливий смак

Gene Weingarten. «Pearls Before Breakfast». Washington Post. 8 квітня 2007.

За матеріал про Белла Вайнґартен отримав Пулітцерівську премію, багато в чому завдяки оригінальній ідеї. Згодом він виявив, що за 77 років до цього інший журналіст вже проводив подібний експеримент, причому з на диво схожими результатами. Тоді з ініціативи «Chicago Evening Post» на вулицю під виглядом бродячого скрипаля вийшов віртуоз Жак Гордон. Навіть репертуар його частково повторював репертуар Белла, а грав він на скрипці роботи Страдіварі, яка через багато років дісталася Беллу. Сам Белл грав на ній 11 років.

Snopes. «Bell Curved».

https://www.snopes.com/fact-check/joshua-bell-company/

Malcolm Gladwell. Blink: the power of thinking without thinking (2005). New York: Little, Brown and Со.

Samuel М. McClure, Jian Li, Damon Tomlin, Kim S. Cypert, Latane М. Montague, Р. Read Montague. «Neural Correlates of Behavioral Preference for Culturally Familiar Drinks». Neuron. Vol. 44. Issue 2. 379-387. 14 жовтня 2004.

Ще трохи про смак, природності і неприродності:

У статті, опублікованій в журналі «The New Yorker» у листопаді 2009 року, журналіст Раффі Хачадурян докладно пояснює, що на молекулярному рівні синтетичний ванілін і ванільні боби нічим не відрізняються один від одного, проте залежно від способу виробництва на упаковці вказують, що продукт «штучний» або «натуральний».

Роберт Л. Вольке, автор книги «Про що Айнштайн розповів своєму кухареві: Кухонна наука» (What Einstein Told His Cook: Kitchen Science), описує експеримент, проведений виданням «Cooks Illustrated». Під час випробувань наосліп більшість учасників віддало перевагу штучному ваніліну, а коли учасникам заздалегідь повідомляли про те, який з продуктів штучний, результати виявилися протилежними.

Вину присвячена цікава стаття Деніела Цвердлінґа, в якій він розповідає, наскільки посуд впливає на наше сприйняття і смак напою. Наукові дослідження показали, що при випробуваннях наосліп середньостатистичні споживачі не відчувають різниці між вином у звичайних і спеціальних винних келихах.

Daniel Zwerdling. «Shattered myths». Gourmet Magazine. Серпень 2004.

http://www.gourmet.com.s3-website-us-east-1.amazonaws.com/magazine/2000s/2004/08/shattered_myths.html

Ненадійний оригінал

Mari Lending, Karin Gundersen. Kopi & original: Inversjoner i opprinnelsestenkningens historie (2011). Spartacus.

DonDeLillo. White Noise (1985).

Walter Benjamin. The Work of Art in the Age of Mechanical Reproduction (1935).

Цитата з Бенфілда наведена у книзі Ендрю Поттера.

Те саме відчуття

Відповідно до проведеного в 2009 році дослідження, запах старих книг, який ми відчуваємо, є результатом впливу на органи нюху сотні нестабільних сполук органічних речовин, що виділяються папером. Керівник дослідницької групи Матья Стрліч описав цей запах так:

«Цей трав’яний запах з кислуватим присмаком і нотками ванілі поверх відчуття затхлості в основі, цей неповторний запах є такою ж частиною книги, як і її зміст».

Matija Strlic, Jacob Thomas, Tanja Trafela, Linda Csefalvayova, Irena Kralj Cigic, Jana Kolar, Мау Cassar. «Material Degradomics: On the Smell of Old Books». Anal. Chem. 2009. 81 (20). Рр. 8617-8622.

Про будинок Ваґенбаха я дізнався з книги Ендрю Поттера. Марта Бейлі описує власні враження на своїй інтернет-сторінці:

«An Encounter with Joseph Wagenbach»

https://marthabaillie.ca/?page_id=205

Claire de Wangen. «Legemesarkivene – en museal forstyrrelse». Kulturhistorisk museum, осінь 2011 року.

Nicolas Bourriaud. Relasjonell estetikk (2007). Рах forlag.

Lyn Gardner. «How intimate theatre won our hearts». The Guardian. 11 серпня 2009.

https://www.theguardian.com/culture/2009/aug/11/intimate-theatre-edinburgh

Театр одного актора і одного глядача – не єдина форма мистецтва, яка, незважаючи на удавання, грає на наших почуттях. Абсолютно те саме стосується й мильних опер і романів. Однак їх особливість – це ефект ніби-справжності.

Побувавши на виставі «Internal», критик і журналіст Метт Труман написав обурений відгук, після чого отримав особистий лист від одного з акторів, в якому той просив вибачення. Однак було не надто зрозуміло, чи лист написано щиро, чи він був частиною акторської гри.

https://matttrueman.co.uk/2009/09/going-back-inside-internal-revisited.html

Сценічне життя

Bram Stoker. Famous impostors (1910). Cosimo Classics.

«The Identity of the Prince of Modena». The Delmarvia Star. 21 грудня 1924.

Mark Seal. The Man in the Rockefeller Suit: The Astonishing Rise and Spectacular Fall of а Serial Impostor (2012). Plume.

Курси «Minding Manners» я відвідав 13 червня 2013 року. Перед цим я зв’язався з декількома подібними курсами у Великій Британії, зокрема зі школою під назвою «Секрети вищого світу» (High Society Secrets). Саме ця назва була зазначена першою в результатах пошуку, коли я вирішив знайти в інтернеті місце, де мене навчать елегантно ходити. Після тривалої переписки, в якій я щосили намагався представити мій проект в кращому світлі, я отримав мейл з вибаченнями. Адміністрація курсів не погодилася прийняти мене, написавши: «На жаль, наш PR-відділ не вважає за потрібне долучитися до вашого проекту. Просимо прийняти наші вибачення, проте ми змушені відмовитися від вашої пропозиції».

Великі сподівання

Pauline Rose Clance & Suzanne Imes. «The Imposter Phenomenon in High Achieving Women: Dynamics and Therapeutic Intervention». Psychotherapy Theory, Research and Practice. Vol. 15, № 3. Осінь 1978.

Leigh Buchanan. «The Impostor Syndrome». Inc. 2006. Сент.

https://www.inc.com/magazine/20060901/handson-leadership.html

Lionel Trilling. Sincerity and Authenticity (1972). Harvard University Press.

Alan Macfarlane. The Invention of the Modern World 6. Spring-Summer Serial 2012. Chapter 6: Caste and class. Fortnightly Review.

http://fortnightlyreview.co.uk/2012/06/invention-6/

Яка іронія / Справжнє «я»

Roy F. Baurneister. «How the Self Became a Problem: А Psychological Review of Historical Research». Journal of Personality and Social Psychology, Vol. 52, № 1. 163-176.

Чимало уваги племіннику Рамо приділяє також Ендрю Поттер в книзі The Authenticity Ноах.

Peter L. Berger. «‘Sincerity’ and ‘Authenticity’ in Modern Society». National Affairs. № 31. Весна 1973.

Гра в галантність

Arthur Conan Doyle. The Sign of the Four (1890).

Richard Sennet. The Fall of Public Man (1974). Knopf (1977).

Robert Louis Stevenson. Dr. Jekyll and Mr. Hyde (1886).

Oscar Wilde. The Picture of Dorian Gray (1890).

Зверніть увагу, що Генрі Воттон – вигадана особа, яка не має ніякого стосунку до відомого дипломата, висловлювання якого наводяться в розділі «Цивілізація».

Jean Paule Sartre. Being and Nothingness (French: L’Être et le néant) (1943).

David Riesman. The Lonely Crowd (1950). Yale University Press (2001).

Richard Yates. Revolutionary Road (1961). Oktober (2010).

Abigail Cheever. Real Phonies: Cultures of Authenticity in Post-World War II America (2010). University of Georgia Press.

Charles Lindholm. Culture and Authenticity (2007). Wiley-Blackwell.

До речі, якщо ми вже заговорили про те, як вікторіанський уклад життя змушував людей приховувати й пригнічувати почуття, непогано згадати про один приклад, про який я прочитав у книзі Тріверса «Безумство дурнів». Гомосексуали, що приховують свою орієнтацію, мають ослаблений імунітет і живуть менше, ніж ті, хто орієнтацію не приховує. Мабуть, так відбувається тому, що постійне приховування основоположних складових особистості вимагає надто великих зусиль.

Блефуй, не гальмуй

Цікаве дослідження, проведене Полом Піффом, доводить, що чим більше у людей грошей, тим менше вони етичні і турботливі. Експеримент, що складався із семи частин, показав, що власники дорогих престижних автомобілів, наприклад BMW, рідше пропускають пішоходів на переході. Інших учасників експерименту залишили одних в приміщенні, де на столі стояла вазочка з цукерками. Учасникам повідомили, що цукерки призначаються для дітей. І хто ж узяв найбільше цукерок? Хто найбільше шахраював? Багатії.

Piff, Р. К., Stancato, D. М., Сote, S., Mendoza-Denton, R., & Keltner, D. «Higher social class predicts increased unethical behavior». PNAS (2012). 109. 4086-4091.

Christopher Peterson. «Social Class and Unethical Behavior». Psychology Today. 18 квітня 2012.

У 2009 році в журналі «Psychological Science» була опублікована стаття, в якій розповідалося про експеримент, проведений в Каліфорнійському університеті в Берклі. Учасників, серед яких були представники різних соціальних груп, попросили поспілкуватися, а науковці в цей час спостерігали за їх поведінкою. Виявилося, представники більш забезпечених сімей під час розмови крутили в руках різні предмети і потягували нитки на одежі, а ті, в кого більш скромний достаток, уважно слухали співрозмовника. Незалежні експериментатори, яких попросили переглянути 60-секундний відеозапис бесіди, змогли відрізнити багатих від бідних, виходячи з критеріїв ввічливої поведінки. У багатих немає необхідності створювати гарне враження – так пояснюють автори статті їхню неввічливість. Утім, жестикуляція і мова тіла – поняття складні і вимагають ретельнішого вивчення.

https://archive.dailycal.org/article.php?id=104233

Між іншим, про складнощі: у 2012 році дослідницька група під керівництвом Юна Торесена вивчила зразки різних видів ходи, після чого ці зразки продемонстрували учасникам експерименту, яких попросили описати особистість людини, ґрунтуючись лише на його ході. Виявилося, що деякі «елементи» ходи змушують оточуючих вважати людину надійною і доброю, а якщо ви ходите повільно і спокійно, вас вважають особистістю спокійною і не запальною.

Майже всі опитані зійшлися в думці, проте зняті на відео люди, чию ходу пропонувалося оцінити, попередньо пройшли психологічний тест, і його результати не відповідали зробленим спостерігачами припущенням. Отже, взаємозв’язок між стилем ходи та особистістю спостерігається далеко не завжди. Мову тіла досліджувати нелегко.

Christian Jarrett. «What your walk says about you... is wrong». BPS Research Digest.

https://digest.bps.org.uk/2012/08/06/what-your-walk-says-about-you-is-wrong/

Театр одного актора

Sir Мах Beerbohrn. The Нарру Hypocrite: А Fairy Tale for Tired Men (1897). Project Gutenberg.

https://www.gutenberg.org/ebooks/36497

Gary Cox. The Existentialist’s Guide to Death (2011). Continuum.

Dag Solstad. «Nødvendigheten av å leve inautentisk: Om Witold Gornbrowicz». Vinduet 3-1968.

http://arkiv.vinduet.no/tekst.asp?id=46

Colin Counsell. Signs of Performance: аn Introduction to Twentieth-Century Theatre (1996). Routledge.

У трилері Девіда Лінча «Малхолленд Драйв» грає учениця Майснера Наомі Воттс. Її героїня – актриса, яка репетирує роль. В процесі репетиції її образ змінюється від невинної дівчинки до фатальної жінки, хоча репліки залишаються незмінними. Роль і особистість героїні складаються залежно від ситуації, а не прописуються в сценарії.

В. F. Skinner. Beyond Freedom and Dignity (1971). Hackett Pub Со.

Erving Goffman. The Presentation of Self in Everyday Life (1959). Doubleday.

William Miller. Faking it (2003). Cambridge University Press.

Самостійний мозок

Із науковцем Маркусом Гандалем Сневе я листувався восени 2012 року.

David Eagleman. Incognito: The Secret Lives of The Brain (2011). Canongate Books.

Більш докладно про бета-феномен:

Jan Westerhoff. «What are You?» New Scientist. 23 лютого 2013.

Науковці Каролінського інституту теж ставили експерименти, в яких зовнішні імпульси «обманювали» сприйняття. Ці експерименти описуються в згаданому вище номері журналу «New Scientist» (номер називається The Self). В одному з дослідів учасників просили лягти на спину. Їм одягали відеоокуляри, програвали ролик, на якому незнайому людину гладили по спині. У цей же час вбудований в кушетку механізм гладив по спині їх самих. В результаті у багатьох учасників склалося враження, ніби вони дивляться на себе збоку, хоча людина на відео лежала на животі. Згідно з однією з теорій, коли подібні враження виникають у людини в звичайному житті, а не в лабораторії, це означає, що мозок з якоїсь причини хибно сприймає місцеперебування тіла і немов дивиться на тіло збоку.

Істинна сутність

David DeSteno і Piercarlo Valdesolo. Out of character. Surprising Truths About the Liar, Cheat, Sinner (and Saint) Lurking in All of Us (2011). Harmony.

Dutton, Donald G.; Aron, Arthur Р. «Some evidence for heightened sexual attraction under conditions of high anxiety». Journal of Personality and Social Psychology. Vol. 30 (4). Жовтень 1974, 510-517.

Експеримент на мосту здається надуманим, проте Арон і Даттон провели його з декількома контрольними групами – чоловіками, тими, хто тільки зайшов на міст, і з тими, хто вже перейшов його; потім дослідники поміняли фактор загрози: тепер чоловікам загрожувало не падіння, а удар струмом. Деякі аспекти наголошують, що експеримент проводився сорок років тому. Наприклад, вчені намагаються зрозуміти, чи міг чоловіків залучити ефект «дівчата в біді», адже нещасна самотня дівчина перебувала просто посеред мосту над прірвою. Їм не спадало на думку, що привабливою могла здатися саме хоробрість дівчат.

Пізніші експерименти показали, що людині властиво наділяти предмети і оточуючих певними властивостями (наприклад, мої дослідження, які я пізніше зібрав у книжку Skitt). Це довели, наприклад, єльські психологи Лоренс Вільямс і Джон Барг: вони провели експеримент, в якому зупиняли на вулиці перехожих, давали їм папку з матеріалами про одну людину і просили оцінити її особисті характеристики. Але перед тим, як витягнути папку, вчений просив перехожих потримати його чашку з кавою. Ті, кому дісталася чашка з гарячою кавою, наділили описуваного більш «теплими» рисами – вони, наприклад, назвали його щедрим. А ті, кому дісталася чашка кави з льодом, про подібні риси не згадували. Більш детально про експеримент:

https://news.yale.edu/2008/10/23/hot-coffee-we-see-warm-heart-yale-researchers-find

Придивись до мурахи

Daugman, J. G. «Brain metaphor and brain theory». In William Р. Bechtel, Pete Mandik, Jennifer Mundale & Robert S. Stufflebeam (eds.), Philosophy and the Neurosciences: А Reader (2001). Blackwell.

Johansson, Р., Hall, L., Sikstrom, S., & Olsson, А. «Failure to detect mismatches between intention and outcome in а simple decision task». Science (New York, N. Y.). 310 (5745) (2005). 116-9.

Шведські вчені з лабораторії «The Choice Blindness lab» теж проводили подібні досліди, які доводять, що ми не завжди знаємо, чого хочемо. Наприклад, вони змушували учасників міняти політичні погляди, причому ті навіть не помічали цього.

https://www.lucs.lu.se/choice-blindness-group/

Незручна правда

Gur, Ruben С.; Sackeim, Harold А. «Self-deception: А concept in search of а phenomenon». Journal of Personality and Social Psychology. Vol. 37 (2). Лютий 1979. 147-169.

Роберт Тріверс наводить також приклади дослідів, в яких люди краще впізнавали власний голос, якщо перед цим їх підбадьорювали. А учасники, чию самооцінку трохи занижували, впізнавали себе рідше.

Joanna Е. Starek, Caroline F. Keating. «Self-Deception and its Relationship to Success in Competition». Basic and Applied Social Psychology. 1991. 12 (2). 145-155.

У книзі Thinking, Fast and Slow Деніел Канеман описує інші приклади самообману: наприклад, чоловіки, а також люди, що займають керівні посади, мають гірше саморозуміння за решту.

Недовірливих серед нас чимало; набрана в Google фраза «Dove real beauty fake» дала 923 000 результатів (дані на 2 липня 2013 року). Ніхто не здогадався, що «справжні жінки» були актрисами, проте деякі коментатори відзначали, що експеримент, проведений концерном «Dove», абсолютно не схожий на науковий. По-перше, обидва портрети малював один художник, який заздалегідь знав, що потрібно довести. По-друге, всі жінки були однозначно красивими і виглядали однаково природними. У подібних кампаній завжди знайдуться критики, адже будь-яке твердження про справжність і об’єктивні риси діє сильним подразником на людей, що прагнуть довести зворотне.

Nicholas Epley, Erin Whitchurch. «Mirror, Mirror on the Wall: Enhancement in Self-Recognition». Pers Soc Psychol Bull. Вересень 2008. 34: 1159-1170.

Гіпотезу Еплі можна оскаржити: щодня ми дивимося на себе в дзеркало, а значить, бачимо своє дзеркальне відображення. Тому наші власні фото і здаються нам дивними. Якщо ви поставите поруч знайомого і подивитеся разом у дзеркало, відображення вашого друга здасться вам надзвичайно дивним. Зате якщо ви подивитеся на фотографію, на якій ви зображені разом, ефект буде зворотним. Однак Еплі, що передбачав подібні заперечення, провів той же досвід з фотографіями, на якому зображення було відображеним дзеркально, і отримав той самий результат. До речі, деякі компанії, наприклад, «True Mirror», продають дзеркала, зображення в яких не перевернуте дзеркально. Таке дзеркало я бачив в туалеті кафе «Pink Pony» в Нью-Йорку. Особисто на мене воно справило незабутнє враження, хоча мій товариш взагалі не звернув на нього уваги, тож ефект може і не бути таким вражаючим.

Внутрішня сила

John Molloy. Live for Success (1981). Perigord Press.

Mike Robbins. Be Yourself, Everyone Else is Already Taken: Transform Your Life with the Power of Authenticity (2009). Jossey-Bass.

Paul Fussell. Class: А Guide Through the American Status System (1983). Touchstone.

Cristopher Lasch. The Culture of Narcissism: American Life in an Age of Diminishing Expectations (1991). W. W. Norton & Company.

Ненадійне «я»

Ian McEwan. Lørdag (2005). Bokklubben (2006).

Marco Roth. «Rise of The Neuronovel». N+1. 14 вересня 2009.

https://www.nplusonemag.com/issue-8/essays/the-rise-of-the-neuronovel/

Steven Pinker. The Blank Slate: The Modern Denial of Human Nature (2002). Penguin.

James Atlas. «The Amygdala Made Ме Do It». New York Times. 12 травня 2012.

https://www.nytimes.com/2012/05/13/opinion/sunday/the-amygdala-made-me-do-it.html?_r=0

Louise Boyle. «Outrage as professor tweets that obese PhD students ‘doт’t have the willpower for the academic program’». Daily Mail. 3 червня 2013.

https://www.dailymail.co.uk/news/article-2335177/NYU-professor-Geoffrey-Miller-tweets-obese-PhD-students-dont-willpower-program.html

Anthony Gottlieb. «It Is not Necessarily So». New Yorker. 17 вересня 2012.

https://www.newyorker.com/arts/critics/books/2012/09/17/120917crbo_books_gottlieb

David McRaney. You are not so Smart (2012). Gotham.

Одного разу, працюючи над цією книгою, я натрапив на цікаве інтерв’ю з нейрохірургом, який розповідав про те, наскільки нераціо­нальні наші вчинки і наскільки часто наш вибір і думка грають на руку комусь іншому. На думку цього нейрохірурга, наша впевненість в чому-небудь не повинна перевищувати 60 %. На жаль, я забув прізвище вченого і не можу відшукати це інтерв’ю, тому в книгу воно не увійшло. Однак висновки я запам’ятав добре. Перефразуємо коучів і задамося питанням: чи можна жити і діяти на 100 %, але бути впевненим всього на 60 %?

І, якщо вже я заговорив про це, згадаємо фразу старого окультиста Алістера Кроулі:

«Я заснув з Вірою і, прокинувшись, знайшов у своїх обіймах труп; я пив і танцював всю ніч із Сумнівами, і вранці знайшов їх незайманими». («I slept with Faith and found a corpse in my arms on awakening; I drank and danced all night with Doubt and found her a virgin in the morning.»)

Mark А. Вее, Stephen А. Perrill, Patrick С. Owen. «Male green frogs lower the pitch of acoustic signals in defense of territories: а possible dishonest signal of size?». Behavioral Ecology (2000). 11 (2): 169-177.

Тій самій темі присвячена книга Ротенберґа «Виживання прекрасного».

William А. Searcy and Stephen Nowicki. «Bird Song and the Problem of Honest Communication». American Scientist. Березень/квітень 2008.

У Курта Воннеґута є розповідь-антиутопія «Гаррісон Бержерон», в якій описано суспільство, де неповноцінність стала основним принципом. Події відбуваються в 2081 році: всі красиві люди зобов’язані носити спотворюючі маски, сильні – тягати важкі гирі, а розумним у вуха транслюються шуми, які заважають думати. Всі стали рівними, проте саме завдяки важким гирям і страшним маскам, як і раніше, видно, хто з людей сильний, а хто гарний.

Sosis R. «Costly signaling and torch fishing оп Ifaluk atoll». Evol Hum Behav. Липень 2000. 21 (4): 223-244.

Книга Сенді Пентленд Honest Signals (2008) цікава ще й тим, що автор проводить аналіз різних переговорів і робить висновок, що їх результат можна визначити, навіть не знаючи теми, а просто спостерігаючи за учасниками. Щоб здогадатися про результати переговорів, достатньо невербальних сигналів, які відображають впевненість у собі, авторитет та ініціативність учасників.

Турбо і тестостерон / Сутність звуку

Я взяв інтерв’ю у Карла Ейріка Гауґа 8 січня 2013 року.

Lindsay Brooke. «Chamber Music of а Very Different Kind». New York Times. 8 листопада 2013.

https://www.nytimes.com/2013/11/10/automobiles/chamber-music-of-a-very-different-kind.html

Про звукові ефекти в Jaguar:

http://www.jaguar.com/au/en/experience/jaguar_magazine/magazine_issue2_2008/audiomotive

Зла посмішка

Jan R. Landwehr, Ann L. McGill, & Andreas Herrmann. «It’s Got the Look: The Effect of Friendly and Aggressive ‘Facial’ Expressions on Product Liking and Sales». Journal of Marketing. Травень 2011.

Крім того, в квітні і травні 2013 року я активно листувався з даного питання з Яном Ландвером.

Фальшиві Ferrari

«Тор Gear told to stop using fake Ferrari Toyota kit cars». Drive. 6 березня 2009.

https://jalopnik.com/ferrari-to-top-gear-stop-using-fake-ferraris-5165418

«Ferraris were fake, say noisy revheads». Sunday Morning Herald. 14 лютого 2009.

https://www.smh.com.au/national/ferraris-were-fake-say-noisy-revheads-20090214-87aq.html

«Thorstein Veblen (1857–1929)». The Concise Encyclopedia of Economics.

https://www.econlib.org/library/Enc/bios/Veblen.html

Thorstein Veblen. The Theory of the Leisure Class (1899). Macmillan.

Піратський капітал / Keeping it fake

Luuk Van Kernpen. «Fooling the еуе of the beholder: deceptive status signalling among the poor in developing countries». Journal of International Development. 02/2003;15 (2): 157-177.

Ван Кемпен розповідає також про те, що в Сантьяго багато автомобілістів навіть у найгіршу спеку не відкривають вікна: так вони намагаються переконати оточуючих, що в машині є кондиціонер.

Маслоу обумовлює випадки, коли люди починають задовольняти свої потреби вищих рівнів, навіть якщо базові потреби не задоволені на 100 %.

Kelefa Sanneh. «Harlem Chic: How а hip-hop legend remixed name-brand fashion». New Yorker. 25 березня 2013.

Своїм існуванням і розвитком індустрія підробленого брендового одягу та аксесуарів зобов’язана марнославству. Підроблений одяг можна вважати розумною заміною невиправдано дорогому брендовому одягу. Однак продаж одягу – це лише один із сегментів гігантського світового ринку фальшивок. Існує безліч фальшивих товарів, яких ми ніколи не бачимо або далеко не кожен день купуємо. Наприклад, запчастини автомобілів і літаків виробляють і поширюють таким же незаконним способом, ось тільки наслідки їх використання бувають серйознішими. У 1989 році літак норвезької чартерної компанії «Partnair» потрапив в аварію, внаслідок якої загинули 55 осіб, а сталося це через три підроблені болти. Однією з можливих причин катастрофи «Concorde» під Парижем у 2000 році, внаслідок якої загинуло 109 осіб, також вважаються підроблені запчастини літака.

Віра в годинник / Невидиме чорнило

Я взяв інтерв’ю у Даґа Бротена Торесена по телефону в грудні 2012 року.

У Китаї виробляються не тільки репліки брендового одягу та аксесуарів, але також електроніки і різних предметів побуту. У 2012 році там з’явилася навіть точна копія цілого міста: китайці до найдрібніших деталей відтворили австрійське місто Галльштат, з церквою і озером. Мальовничі будиночки продаються, і заможні китайці цілком можуть оселитися в одному з них, а китайські туристи охоче приїжджають подивитися на цю своєрідну версію Діснейленду.

Alex Doak. «Placky But Not Tacky: The Swatch watch finally has notable company». QP magazine. № 20, 2007.

Nancy Mitford. Noblesse Oblige (1956). Oxford University Press, 2002.

Steven Poole. «Why are we so obsessed with the pursuit of authenticity?». New Statesman. 7 березня 2013.

James Н. Gilmore, В. Joseph Pine 11. Authenticity: What Consumers Really Want (2007). Harvard Business Review Press.

Camilla Eeg-Tverbakk, Claudia Lenz, Lars Ramberg. Lars Ø Ramberg (2009). Hatje Cantz.

Charles J. Fombrun, Cees В. М. Van Riel. Fame and Fortune: How Successful Companies Build Winning Reputations (2003). FT Press.

В одній з рецензій на роботу Рамберґа критик стверджує, що рекламне агентство не підозрювало про те, що стане частиною інсталяції. Це твердження здається мені трохи наївним. Критик немов хоче виставити художника бунтарем, що виступає проти бюрократії, уособленням якої є рекламне агентство. Варто зазначити, що підпис на документах стояв від імені Борда Турґерсена, який ще перед приходом на посаду медіарадника і пізніше був більш відомий як автор художньої літератури.

Природні бажання

Annegrethe Rasmussen. «Kapitalisme-kritik helt ude i skoven». Informa­tion. 21 січня 2013.

Деякі абзаци з цього розділу частково були вже опубліковані:

Bår Stenvik. «Er jegeren den nye hipsteren?». NRK.no. 8 лютого 2013.

https://www.nrk.no/ytring/er-jegeren-den-nye-hipsteren_-1.10900407

Joshua Freedman and Dan Jurafsky. «Authenticity in America: Class Distinctions in Potato Chip Advertising». Gastronomica: The Journal of Food and Culture. Vol. 11. № 4 (Зима 2012). Рр. 46-54.

https://www.jstor.org/stable/10.1525/gfc.2012.11.4.46

Nitasha Tiku. «Zach Wein: Investor, Entrepreneur, Cabin-Loving ‘Proselytizer of Country Living’». Beta Beat. 23 листопада 2011.

«Му progress towards building а home using а salvaged barn frame». Zach Kleins Blog. 21 листопада 2011.

Інший вияв пошуку автентичності називається англійською slum­ming, слово запозичене з поняття в гетто-туризмі, прихильники якого, як правило, представники забезпечених верст, подорожують по міських нетрях (slums), вивчаючи життя тих, кому менше пощастило в житті. У моїй книзі Skitt я детально розповідаю про зародження цього хобі та розвитку гетто-туризму в Лондоні і Нью-Йорку.

Зараз гетто-туризм перетворився у віртуальні подорожі по руїнах, знані під назвою жанру ruin porn. Безліч книг і сайтів присвячені покинутим і напівзруйнованим будівлям і містам. Особливу цікавість викликає індустріальна столиця США, місто Детройт, цілі райони якого виявилися покинутими після кризи 2000-х років.

«Abandoned Places: 10 Creepy, Beautiful Modern Ruins». The Coolist.

https://www.thecoolist.com/abandoned-places-10-creepy-beautiful-modern-ruins/

Вражаючий приклад імітації міських нетрів створений при готелі «Emoya Luxury Hotel and Spa» неподалік міста Блумфонтейн в ПАР. У цьому готелі є ціле крило під назвою «Shanty Town», де всім охочим надається можливість оселитися в справжніх брудних халупах, перед якими бродять кози. Освітлюються халупи сальними свічками. Так туристи можуть перейнятися атмосферою нетрів, але при цьому позбавлені необхідності знайомитися з їх справжніми мешканцями. Це задоволення коштуватиме вам 82 долари на добу, що становить близько половини місячної зарплати середньостатистичного жителя Південної Африки. Підлоги в халупах підігріваються, і, звичайно ж, там є бездротовий інтернет.

Jane Reddy. «Resort’s fake shanty town ‘poverty porn’ experience draws anger». The Sydney Morning Herald. 28 листопада 2013.

https://www.traveller.com.au/resorts-fake-shanty-town-poverty-porn-experience-draws-anger-2y9wf

Оброблена сировина

Sarah Johnson. «Chinese man sues his wife for being ugly, and the court AGREES ... awarding him f75,000». Daily Mail. 26 жовтня 2012.

«Ugly Story». Snopes.com. 7 листопада 2013.

https://www.snopes.com/fact-check/man-sues-wife-ugly-children/

Claire Bates. «15 million people worldwide had plastic surgery in 2011... but why ARE South Koreans so much more likely to go under the knife?». Mail Online. 31 січня 2013.

https://www.dailymail.co.uk/health/article-2271134/15million-people-plastic-surgery-world-just-year--SOUTH-KOREA-leading-way.html

Jonathan Van Meter. «About-Face». New York. 3 серпня 2008.

https://nymag.com/news/features/48948/

Catherine Saint Louis. «Up the Career Ladder, Lipstick In Hand» New York Times, 12 жовтня 2011.

Більше про матеріальну і соціальну вигоду з краси:

Daniel S. Hamermesh. «Ugly? You Мау Have а Case». New York Times. 27 серпня 2011.

https://www.nytimes.com/2011/08/28/opinion/sunday/ugly-you-may-have-a-case.html

Anthony Elliott. Making the Cut: How Cosmetics Surgery is Transforming our Lives (2008). Reaktion Books.

Втрачений світ

Приклади, пов’язані із застосуванням фоторедакторів, я запозичив з книги Брука Гаррінгтона Deception.

Joseph Flaherty. «Hyper-Realistic CGI Is Killing Photographers, Thrilling Product Designers». Wired.com. 20 березня 2013.

https://www.wired.com/2013/03/luxion-keyshot/

Frank Rose. «‘Embracing Analog| at SXSW: What the growing fascination with the physical means for marketers». Deep Media. 15 березня 2013.

Richard Todd. The Thing Itself: On the Search for Authenticity (2009). Riverhead Trade. Radioselskapet.22.07.2013.

Деякі мої міркування про фільм «Зоряний шлях» увійшли до статті в газеті Dagbladet:

Bår Stenvik. «Bruk refleks!». Dagbladet. 22 травня 2013.

Ньютон по той бік екрана

Більш детально про звукове оформлення та дизайн смартфонів можна дізнатися з подкасту Романа Марса «99 % invisible», саме завдяки йому я дізнався, яким чином з’являються аудіопрофілі для смартфонів.

«Radiolab Presents: 99 % Invisible». Radiolab. 12 грудня 2011.

https://www.wnycstudios.org/podcasts/radiolab/articles/175276-radiolab-presents-99-invisible

John Koutsier. «Skeuomorphic design (or, one reason we can be thankful Scott Forstall is gone)». Venture Beat. 30 жовтня 2013.

https://venturebeat.com/2012/10/30/skeuomorphic-design-or-one-reason-we-can-be-thankful-scott-forstall-is-gone/

Дата-моргана, або цифровий міраж

«Toyota GT86: The Real Deal Advert – Full Version». Toyota UK. 16 серпня 2012.

https://www.youtube.com/watch?v=4S8LAnSWtrI

«Racy Toyota ‘Real Deal’ advert banned». London Evening Standard. 14 листопада 2012.

Megan Garber. «How to Catch a Liar on the Internet». The Atlantic Magazine. 14 серпня 2013.

Привабливість невизначеності

Інтерв’ю у Еспена Кушвіка я брав тричі в 2012 і 2013 роках.

Scott Barry Kaufman. «Interview with Pickup Artist Chaser Clarisse Thorn». Psychology Today. 1 червня 2012.

Neil Strauss. The Game: Penetrating the Secret Society of Pickup Artists (2005). Harper Collins.

Clarisse Thorn. Confessions of a Pickup Artist Chaser: Long Interviews with Hideous Men (2012).

Еспен Кушвік попереджає, що типові американські прийоми пікапу не завжди виявляються дієвими в Норвегії, тому що норвежці більше цінують самоіронію. Подібну ідею висловлює гуру пікапу зі США Руш (Roosh), що побував у Данії. Він написав серію книг про специфіку зваблення в різних країнах. Крім Данії, він мав досвід у Бразилії і Польщі, а про результати тих поїздок можна прочитати в його книгах Bang Brazil і Bang Poland.

Після поїздки в Данію він видав книгу Don’t Bang Denmark, в якій скаржиться на те, що датчанки не ведуться на звичні прийоми. Згідно з рецензією на цю книгу в «Dissent Magazine», причиною своїх невдач Руш вважає скандинавський добробут і рівноправність (закон Янте). Його тактика переважно заснована на тому, щоб показати, наскільки він кращий за інших чоловіків, однак в суспільстві, де хвастощі вважаються недопустимими, цей принцип не працює. Руш стверджує, що через хорошу систему соціальної підтримки в Данії жінкам живеться надто надійно: вони не потребують захисника і годувальника і тому не надто прагнуть знайти собі пару.

Крім того, данська система освіти заохочує жінок вчитися в місцевих університетах, а, на думку Руша, подібні установи руйнують жіночність: «Чим більше років жінка проводить там, тим менша ймовірність, що вона зможе фізично і емоційно задовольнити вас». Рушу не залишалося нічого іншого, як покинути Данію з наміром ніколи туди не повертатися. Тим, хто все ж хоче спробувати щастя зі скандинавськими жінками, Еспен Кушвік радить відмовитися від хвастощів і стратегії мачо, як сам він і зробив.

Katie J. М. Baker. «Cockblocked Ьу Redistribution: А Pick-up Artist in Denmark». Dissent. Осінь 2013.

https://www.dissentmagazine.org/article/cockblocked-by-redistribution

Лицарські фантазії / Правила стосунків

Stephanie Coontz. Marriage: а History (2006). Penguin Books.

Marilyn Yalorn. How the French Invented Love (2012). Harper.

Simon Мау. Love: А History (2011). Yale University Press.

Denis de Rougernont. Love in the Western World (1940). Princeton University Press.

Laura Kipnis. Against Love (2003). Vintage.

Laura Kipnis. «Love in the 21st Century; Against Love». New York Times Magazine. 14 жовтня 2001.

Aaron Ben-Zeev, Ruharna Goussinsky. In the Name of Love (2008). Oxford University Press.

Anthony Giddens. The Transformation of Intimacy: Sexuality, Love, and Eroticism in Modern Societies (1993). Harvard University press.

Суперечливі імпульси

«Robot Programmed to Fall in Love with a Girl Goes too Far». Realitypod. 8 жовтня 2010.

Brian Merchant. «The Truth About Kenji, the Robot Programmed to Love». Motherboard. 2013.

https://www.vice.com/en/article/d77q5v/the-internet-keeps-falling-for-the-hoax-about-kenji-the-robot-programmed-to-love

«Helen Fisher: Why we love, why we cheat». Ted.com. Лютий 2006.

https://www.ted.com/talks/helen_fisher_why_we_love_why_we_cheat

Fisher, Helen. Why We Love – the Nature and Chemistry of Romantic Love (2004). Henry Holt and Company.

Erik Hattrem. «Slik ble Jeanette (26) lurt for 625000 kr av kjreresten». Dagbladet. 17 жовтня 2010.

David Murphy. «Naperville, IL Man Loses $ 200К to Fake Online Girlfriend». РС Mag. 27 лютого 2011.

Тваринний потяг / Хімія кохання

Arnljot Eggen. Eit hovud i havet (1965). Det Norske Samlaget.

Geoffrey Miller, Joshua М. Tybur, Brent D. Jordan. «Ovulatory cycle effects on tip earnings by lap dancers: economic evidence for human estrus?» Evolution and Human Behavior. 28 (2007). 375-381.

Larry Young, Brian Alexander. The Chemistry Between Us: Love, Sex, and the Science of Attraction (2012). Portfolio.

Пізніші експерименти показали, що жінки вибирають чоловіків, чия імунна система більше за інших відрізняється від їх власної. Очевидно, що подібну інформацію ми зчитуємо із запаху поту.

Kayt Sukel. This Is Your Brain on Sex: The Science Behind the Searchfor Love (2012). Free Press.

Прочинені двері

«Tampa Man Apparently Had Two Families». ABC News. 6 вересня 2003.

Anne Mcilroy. «Long-lasting romantic love is no delusion, researcher says». The Globe and Mail. 13 лютого 2011.

Thomas V. Hicks, Harold Leitenberg. «Sexual Fantasies about One’s Partner versus Someone Else: Gender Differences in Incidence and Frequency». The Journal of Sex Research. Vol. 38 № I (Лютий, 2001). Рр. 43-50.

Сегмент мозку, який Гелен Фішер пов’язує з виникненням романтичної прихильності, називається caudate nucleus, або хвостате ядро. Подібні латинські назви часто трапляються в науково-популярній літе­ратурі, присвяченій нейробіології і дослідженням мозку. У ранніх рукописах цієї книги я використав безліч латинських назв, і це змусило мене задуматися: а чому, власне, подібні терміни здаються такими привабливими. Більшість читачів без медичної освіти вважає, що ці терміни надають книзі особливого звучання навіть не тому, що вони звучать переконливо і науково, а тому, що позначають щось фізичне, конкретне місце. І коли в результаті сканування мозку виявили, де саме зароджується любов, пристрасть чи творчість, нам здається, немов ми отримали пояснення цих явищ. Однак думки і почуття – не тварини, і, щоб вивчати їх, недостатньо знайти барліг чи гніздо. Дізнавшись про те, що почуття зароджується в певній частині мозку, ми не дізнаємося нічого про саме почуття. Воно, як і раніше, залишається для нас загадкою. І чесно кажучи, ми навіть не можемо з повною впевненістю стверджувати, що почуття зароджується саме там, адже нерідко одночасно задіяні декілька частин мозку. Коли одна з частин працює особливо активно, це не означає, що інші не задіяні зовсім, просто ми реєструємо різницю активності саме там, і причин цього теж може бути кілька. Мозок – не той механізм, де кожному елементу відведена лише одна функція.

Короткий шлях до спокуси / Приховані наміри / Архітектори кохання

http://www.pheromonetalk.com/chikara-cologne-doesntwork-38209.html раніше, тепер сайт називається https://www.androtics.com/

«2012 Bioethics Conference: The Moral Brain». New York University.

https://wp.nyu.edu/centerforbioethics/

Tanya L. Chartrand, John А. Bargh. «The Chameleon Effect: The Per­ception-Behavior Link and Social Interaction». Journal of Personality and Social Psychology. 1999. Vol. 76. № 6. 893-910.

Daniel С. Dennett. «Skinner Skinned» fra Brainstorms: Philosophical Essays оп Mind and Psychology (1978). MIT Press; Daniel С. Dennett.

Daniel С. Dennett. Elbow Room: The Varieties of Free Will Worth Wanting (1984). The MIT Press.

Також частина матеріалу взята з книги Деніела Деннета «Freedom Evolves» (2003). Viking Penguin.

https://ase.tufts.edu/cogstud/dennett/

Curtis Brown. «Behaviorism: Skinner and Dennett».

Rebecca А. Clay. «Stumbling on happiness: Daniel Gilbert, keynote speaker at this year’s АРА Annual Convention, discusses how his research changed his own life». Monitor on Psychology. Травень 2010. Vol. 41. № 5. p. 28.

Позитивні ілюзії

Muehlenhard CL, Shippee SK. «Men’s and women’s reports of preten­ding orgasm». J Sex Res. Листопад 2010. 47 (6): 552-67.

«Men Fake Orgasms HOW Often? And More From The AskMen.com 2012 Survey». The Huffington Post. 29 липня 2012.

Sandra L. Murray, John G. Holmes, Dale W. Griffin. «The Self-Fulfilling Nature of Positive Illusions in Romantic Relationships: Love Is Not Blind, but Prescient».

Моя подяка всім, хто перечитував рукопис книги і давав цінні поради, всім тим, хто підтримував мене, і тим, хто погодився дати інтерв’ю.