Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 13. Настав щасливий день

Уранці щасливого дня яскраво сяяло сонечко, однак земля й досі була вкрита снігом і стояв лютий холод.

Перед брамою фабрики «Вонка» зібрався величезний натовп, що хотів бачити п’ятьох щасливих власників квитків. Панувало неймовірне збудження. Наближалася десята ранку. Юрба галасувала і штовхалася, а поліцаї, зчепивши руки, намагалися відтиснути її від брами.

Просто перед воротами, ретельно загороджені від натовпу поліцаями, стояли п’ятеро знаменитих дітей, разом з дорослими, що їх привели.

Серед усіх височіла кістлява постать дідуня Джо, що стояв мовчки і міцно тримав за руку малого Чарлі Бакета.

Кожен з дітей, окрім Чарлі, прийшов з мамою і татом, і це було правильно, бо інакше б усе вийшло з-під контролю. Дітям так кортіло зайти, що батькам доводилося стримувати їх силою, щоб не дерлися на браму.

- Май терпець! - кричали батьки. - Зачекай! Ще не пора! Ще не десята!

Чарлі Бакет чув, як за спиною галасує натовп. Люди штовхалися й пхалися, щоб хоч глянути на знаменитих дітей.

- Це Віолета Бореґард! - почув він чийсь крик. - Це точно вона! Я її в газеті бачив!

- А знаєте, - крикнув хтось інший, - вона й далі жує свою бридку стару гумку! Вже три місяці! Гляньте на її щелепи! Вони постійно плямкають!

- А хто той гладкий хлопець?

- Та це Авґустус Ґлуп!

- Так і є!

- Здоровецький, правда?

- Страшенно!

- А то що за хлопець у курточці з ковбоєм?

- То Майк Тіві! Його не відтягти від телевізора!

- Він, мабуть, здурів! Увесь обвішався тими дурнуватими пістолями!

- А я хочу побачити Веруку Солт! - вигукнув ще хтось із натовпу. - Це та, чий батько купив півмільйона батончиків, а потім змусив працівниць своєї фабрики їх розгортати, аж доки знайшли Золотий квиток! Він купує все, чого їй заманеться! Абсолютно все! Ото заверещить - і вже все має!

- Жахливо, правда?

- Мерзенно, я так скажу!

- А де вона стоїть?

- Он там! Ліворуч! Дівчинка в сріблястій норковій шубі!

- А хто з них Чарлі Бакет?

- Чарлі Бакет? Мабуть, отой худющий кур-дупель, що стоїть біля дідугана, схожого на скелет. Недалечко від нас. Отам! Бачите?

- А чого він у такий холод без пальта?

- Хіба я знаю. Може, нема за що купити.

- Боже ж ти мій! Та він геть замерзне! Чарлі, що стояв усього за кілька кроків од

цих людей, міцніше стис руку дідуня Джо, а той лише глянув на Чарлі й усміхнувся.

Десь удалині годинник на церковній вежі за-бамкав десяту. Дуже повільно, голосно скрегочучи іржавими завісами, залізні ворота фабрики почали відчинятися.

Юрба раптово завмерла.

Діти перестали стрибати. Усі втупилися в ворота.

- Ось він! - вигукнув хтось із натовпу. - Це ж він!

І так воно й було!