Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 7. День народження Чарлі

- З днем народження! - голосно привітали Чарлі четверо стареньких, коли він на другий день уранці зайшов до них у кімнату.

Чарлі нервово всміхнувся й сів на краєчок ліжка. Обома руками він дуже обережно тримав свій дарунок, свій єдиний дарунок. На обгортці було написано: «Високочудесний зефірмелад Вонки».

Четверо стареньких, по двоє з кожного кінця ліжка, підперлися подушками і з хвилюванням дивилися на солодкий батончик у руках Чарлі.

Пан і пані Бакети теж зайшли й зупинилися біля ліжка, дивлячись на Чарлі.

У кімнаті запала тиша. Усі тепер чекали, коли Чарлі почне розгортати дарунок. Чарлі поглянув на батончик. Повільно, з любов’ю, погладжував його пальцями, і блискуча паперова обгортка легенько похрускувала в принишклій кімнаті.

А тоді пані Бакет лагідно сказала:

- Не переживай, синку, якщо не знайдеш під обгорткою того, що шукаєш. Не сподівайся, що тобі аж так пощастить.

- Це правда, - погодився пан Бакет. Чарлі нічого не сказав.

- Зрештою, - сказала бабуся Джозефіна, - в цілому світі залишилося всього три квиточки.

- Головне, - додала бабуня Джорджина, - хоч би там як, а солодкий батончик ти маєш.

- «Високочудесний зефірмелад Вонки!» - вигукнув дідусь Джордж. - Це ж найкращий сорт! Тобі дуже сподобається!

- Ага, - прошепотів Чарлі. - Я знаю.

- Забудь про всі ті Золоті квитки і поласуй батончиком, - заохотив дідунь Джо. - Чого чекаєш?

Усі вони знали, що смішно було сподіватися знайти чарівний квиток у жалюгідному маленькому батончику, тому намагалися лагідно й м’яко підготувати Чарлі до розчарування. Але дорослі знали ще одну штуку, а саме: надія, хоч і малесенька, та все ж була.

Вона просто мусила бути.

Цей батончик мав такі самі шанси мати в собі Золотий квиток, як і будь-яка інша цукерка.

І саме тому батьки, дідусі й бабусі були напружені й схвильовані не менше за самого Чарлі, хоч і вдавали, що дуже спокійні.

- Не барися, розгортай, бо спізнишся до школи, - сказав дідунь Джо.

- Скоріше, - додав дідусь Джордж.

- Розгортай, онучку, - попросила бабуня Джорджина. - Розгортай, будь ласка. Бо я нервуюся.

Дуже повільно хлопцеві пальці почали відривати малесенький кутик обгортки.

Старенькі на ліжку понахилялися вперед, витягуючи худі жилаві шиї.

Тоді зненацька, ніби не в змозі стримувати напруження, Чарлі роздер обгортку просто посередині… і йому на коліна впав… світло-коричневий шоколадний батончик.

Там не було й сліду Золотого квитка.

- Ну… от і все! - весело озвався дідунь Джо. - Цього ми й сподівалися.

Чарлі підвів голову.

3 ліжка на нього уважно дивилися чотири лагідні старі обличчя. Він сумно всміхнувся їм кутиком уст, а тоді стенув плечима й про-стяг батончик матері зі словами:

- Нате, мамо, візьміть шматочок. Поділімося. Хай усі покуштують.

- Нізащо! - відмовилася мама. І всі інші запротестували:

- Ні, ні! Нам таке й не снилося! Він увесь твій!

- Будь ласка, - Чарлі благально повернувся до дідуня Джо й запропонував йому батончика.

Але той, як і всі, відмовився навіть від манюсінького шматочка.

- Пора вже йти до школи, - нагадала пані Бакет, поклавши руку на худенькі синові плечі. - Біжи, бо спізнишся.