Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 18. По шоколадній річці

- Рушаймо далі! - гукнув містер Вонка. - Швиденько! Усі за мною в наступний цех! І не переживайте за Авґустуса Ґлупа. Він вийде сухим з води. Так завжди буває. Продовжимо нашу подорож по річці! А ось і човен! Дивіться!

Над теплою шоколадною рікою здіймався густий серпанок, і з цього серпанку раптом виплив дивовижний рожевий човен. Це був великий весловий човен з високим носом і високою кормою (як у стародавніх вікінгів), і був він такий сяючий, іскристий і сліпучо-рожевий, ніби його виготовили з яскравого рожевого скла. З обох облавків стриміло багато весел і, коли човен наблизився, то всі, хто стояв на березі, побачили, що за веслами сидять безліч умпа-лумпів - може, з десяток за кожним веслом. •

- Це моя особиста яхта! - повідомив містер Вонка, сяючи від задоволення. - Я її видовбав з величезної карамельки! Яка ж вона чудова! Подивіться, як розтинає хвилі!

Сліпучо-рожевий карамельний човен м’яко пристав до берега. Сотня умпа-лумпів сперлася на весла й розглядала гостей. Зненацька всі вони вибухли пронизливим реготом.

- Що такого смішного? - здивувалася Віо-лета Бореґард.

- Та не звертайте на них уваги! - вигукну»: містер Вонка. - Вони завжди сміються! їх смИ шить усе на світі. Стрибайте в човен! Хутенької!

Щойно всі безпечно розмістилися в човні! як умпа-лумпи відштовхнули його від берег» й налягли на весла.

- Гей, там! Майк Тіві! - крикнув містер Вонка. - Не лижи човна язиком! Він стане липкий!

- Татку, - заявила Верука Солт, - я хочу такого човна! Купи мені точнісінько такого самого великого рожевого карамельного човна, як у містера Вонки! І ще я хочу багато умпа-лумпів, щоб вони мені веслували, і хочу шоколадну річку і ще хочу… хочу…

- Вона хоче добрячих ляпанців нижче спини, - прошепотів на вухо Чарлі дідунь Джо.

Старенький сидів на кормі, а малий Чарлі Бакет поруч з ним. Чарлі міцно тримав дідуня за стару кістляву руку. Він аж кипіт; від хвилювання. Усе побачене було таке чудернацьке - шоколадна річка, водоспад, велетенські смоктальні труби, цукрові галявини, умпа-лумпи, дивовижний рожевий човен і, насамперед, сам містер Віллі Вонка!

Хлопець і подумати не міг, що попереду на них можуть чекати ще якісь чудасії. Куди вони пливуть? Що мають побачити? І що буде в наступному цеху?

- Правда, дивовижно? - усміхнувся до Чар-лі дідунь Джо.

Чарлі кивнув головою і всміхнувся старому у відповідь.

Раптом містер Вонка, що сидів навпроти Чарлі, понишпорив на дні човна, знайшов великого кухля, занурив у річку й зачерпнув шоколаду.

- Випий, - простяг він кухля Чарлі, - тобі піде на користь. Щоб не померти з голоду.

Потім містер Вонка наповнив ще одного кухля й подав дідуневі Джо.

- Ви теж, - сказав він, - бо щось ви дуже схожі на скелета. Що таке? Останнім часом удома нічого було їсти?

- Та так, ненадто, - знітився дідунь Джо. Чарлі приклав кухля до вуст і, коли густий теплий шоколад потік у порожній живіт, усе його тіло аж затремтіло від задоволення, наповнюючись неймовірним щастям.

- Ну що, добре? - запитав містер Вонка.

- Ой, як чудово! - простогнав Чарлі.

- Смачнішого шоколаду не куштував ніколи! - заплямкав дідунь Джо.

- Це тому, що його змішували у водоспаді, - пояснив містер Вонка.

Човен линув за течією. Річка вужчала. Попереду був якийсь темний тунель - великий круглий, схожий на величезну трубу - і річка текла прямісінько в цей тунель. І човен теж несло туди!

- Веслуйте! - крикнув містер Вонка, зіскочивши на ноги й розмахуючи тростиною. - Повний вперед!

Умпа-лумпи завеслували ще швидше, човен влетів у темний, аж чорний тунель, а пасажи-Ри злякано залементували.

- А вони бачать, куди пливуть? - верещала в темряві Віолета Бореґард.

- Ніхто не знає, куди вони пливуть! - зареготав містер Вонка.

- Ні, ніхто із вас не знає, де маршрут наш пролягає, де ця річка завертає

й хто на весла налягає! -

Світла жодного немає, і

небезпека наростає,

жах серденька наші крає -

що на нас усіх чекає?

Човен мчить, не сповільняє…

- У нього не всі дома! - заволав чийсь переляканий батько, і ось уже крики батьків^ матерів злилися в один хор жаху. - Він божевільний! - кричали вони.

- Навіжений!

- Псих!

- Очманілий!

- Ненормальний!

- Придуркуватий!

- Безголовий!

- Причмелений!

- Скажений!

- Шизонутий!

- Пришиблений!

- Дебільний!

- Ні, він не такий! - заперечив дідунь Джо.

- Увімкнути світло! - наказав містер Вонка. Спалахнуло світло, яскраво осяявши весь тунель, і Чарлі побачив, що вони справді опинились у велетенській трубі, широченні стіни якої вигиналися вгору і були білосніжні й бездоганно чисті. Течія шоколадної річки в цій трубі була дуже стрімка, умпа-лумпи веслували, мов навіжені, і човен летів з шаленою швидкістю. Містер Вонка підстрибував на кормі й закликав веслярів веслувати ще швидше. Йому, мабуть, подобалося зі свистом мчати крізь білий тунель на рожевому човні по шоколадній річці, і він плескав у долоні, сміявся й поглядав на пасажирів, щоб упевнитися, що їм приємно не менше, ніж йому.

- Дивіться, дідуню! - крикнув Чарлі. - Двері в стіні!

Над самісінькою поверхнею річки в стіну тунелю були вбудовані зелені двері. Вони так швидко повз них промчали, що ледве встигли прочитати напис: «СКЛАД НОМЕР 54. УСІ СОРТИ КРЕМІВ - МОЛОЧНИЙ КРЕМ, ЗАВАРНИЙ КРЕМ, ФІАЛКОВИЙ КРЕМ, КАВОВИЙ КРЕМ, АНАНАСОВИЙ КРЕМ, ВАНІЛЬНИЙ КРЕМ ТА КРЕМ ДЛЯ ВОЛОССЯ».

- Крем для волосся? - скривився Майк Ті-ві. - Ви тут що, вживаєте крем для волосся?

- Веслуйте! - закричав містер Вонка. - Нема коли відповідати на дурні запитання!

Вони промайнули повз чорні двері. «СКЛАД НОМЕР 71» - було написано на них. - «БИТИ - ВСІХ ФОРМ І РОЗМІРІВ».

- Навіщо вам тут бити? - здивувалася Ве-рука Солт.

- Щоб збивати вершки, - пояснив містер Вонка. - Як можна збивати вершки без бит? Збиті вершки не стануть збитими вершками, доки їх не збити битами. Так само, як круті яйця не стануть крутими, доки їх добряче не покрутити! Веслуйте!

Вони проминули жовті двері з написом: «СКЛАД НОМЕР 77 - УСІ СОРТИ БОБІВ -КАКАО-БОБИ, КАВОВІ БОБИ, БОБИ-ВИСОКІ-МОВ-ТОПОЛЯ Й БОБИ-ДУРНІ-НЕМОВ-КВАСОЛЯ».

- Дурні-немов-квасоля? - вигукнула Віоле-та Бореґард.

- Такі, як ти! - відповів містер Вонка. - Нема часу на суперечки! Швидше, швидше! За п’ять секунд попереду з’явилися яскраво-червоні двері, і він зненацька замахав своєю тростиною з золотою бамбулькою й закричав:

- Спинити човна!