Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 25. Великий скляний ліфт

- Я ще такого не бачив! - вигукнув містер Вонка. - Діти зникають, мов ті кролики! Та ви не журіться! Усі вони вийдуть сухі з води!

Містер Вонка глянув на невеличкий гурт гостей, що стояли біля нього в коридорі. Дітей тепер лишилося тільки двійко - Майк Тіві та Чарлі Бакет. І ще було троє дорослих - пан і пані Тіві та дідунь Джо.

- То що, рушаємо далі? - запитав містер Вонка.

- Так! - вигукнули в один голос Чарлі та дідунь Джо.

- Мені вже ноги болять, - пожалівся Майк Тіві. - Я хочу до телевізора.

- Якщо ти втомився, то поїдемо ліфтом, - сказав містер Вонка. - Він отам. Скоріше! Заскакуйте! - Він метнувся через коридор до подвійних дверей. Двері розсунулися. Двоє дітей і дорослі зайшли всередину.

- Ну от, - вигукнув містер Вонка, - яку тепер натиснемо кнопку? Вибирайте!

Чарлі Бакет здивовано роззирнувся. Він ще ніколи не бачив такого чудернацького ліфта. Кнопки були скрізь! Стіни і навіть стеля були вкриті нескінченними рядами чорних кнопо-чок! На кожній стінці їх було не менше тисячі, а ще тисяча на стелі! І тут Чарлі помітив, що біля кожної кнопочки є крихітна наклейка з назвою приміщення, в яке потрапиш, коли натиснеш цю кнопку.

- Це не якийсь там звичайний ліфт, що їздить тільки вгору-вниз! - гордо повідомив містер Вонка. - Цей ліфт може їздити боком, скоком, уздовж, навскоси і… на небеси! Він доставить вас у будь-яке приміщення фабрики! Натискаєш кнопку - і шурх! - уже мчиш!

- Дивовижно! - пробурмотів дідунь Джо. Його сяючі від захвату очі оглядали безконечні ряди кнопок.

- Кабіну ліфта зроблено з товстого прозорого скла! - похвалився містер Вонка. - Стінки, двері, стеля, підлога - все скляне, щоб вам було добре видно!

- Та нема ж на що дивитися, - сказав Майк Тіві.

- Виберіть якусь кнопку! - звелів містер Вонка. - Хлопчики можуть натиснути по кнопці. Тож вибирайте! Скоріше! У кожному приміщенні виготовляють щось смачне й чудове-пречудове.

Чарлі швиденько почав читати написи біля кнопок.

«ШАХТА З ВИДОБУВАННЯ ДРАЖЕ «МОРСЬКІ КАМІНЧИКИ» - ГЛИБИНА ТРИ КІЛОМЕТРИ» - було написано на одному.

«ЛЬОДЯНИКОВА КОВЗАНКА» - було написано на іншому.

А тоді ще: «ВОДЯНІ ПІСТОЛЕТИ З ПОЛУНИЧНИМ СОКОМ».

«ІРИСКОВІ ЯБЛУНІ ДЛЯ ВАШОГО САДУ - ВСІХ РОЗМІРІВ».

«ВИБУХОВІ ЦУКЕРКИ ДЛЯ ВАШИХ ВОРОГІВ».

«ЧУПА-ЧУПСИ, ЩО СВІТЯТЬСЯ - ДЛЯ СПОЖИВАННЯ ВНОЧІ В ЛІЖКУ».

«М’ЯТНІ ЖЕЛЕЙКИ ДЛЯ СУСІДСЬКОГО ХЛОПЦЯ - ЩОБ ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ ХОДИВ З ЗЕЛЕНИМИ ЗУБАМИ».

«КАРАМЕЛЬКОВІ ПЛОМБИ - ЗАБУДЬТЕ ПРО ЗУБНИХ ЛІКАРІВ».

«ГУБОСКЛЕЮВАЛЬНА ХАЛВА ДЛЯ БАЛАКУЧИХ БАТЬКІВ».

«ЗБИВАЛЬНІ ЛАСОЩІ, ЩО ПІСЛЯ КОВТАННЯ СМАЧНО ЗВИВАЮТЬСЯ В ЖИВОТІ».

«НЕВИДИМІ ШОКОЛАДКИ, ЩОБ ЇСТИ НА УРОЦІ».

«ГЛАЗУРОВАНІ ОЛІВЦІ ДЛЯ СМОКТАННЯ».

«ЛИМОНАДНІ ПЛАВАЛЬНІ БАСЕЙНИ».

«ЧАРІВНА РУЧНА ПОМАДКА - САМА В РУЦІ, А СМАК НА ЯЗИЦІ».

«ВЕСЕЛКОВЕ ДРАЖЕ - СМОКЧИ І ПЛЮЙ ШІСТЬМА РІЗНИМИ БАРВАМИ».

- Швидше, швидше! - підганяв містер Вон-ка. - Скільки можна чекати!

- А тут немає «Телевізійного цеху»? - поцікавився Майк Тіві.

- Звичайно. Є й телевізійний цех, - відповів містер Вонка. - Ота кнопка, - показав він пальцем.

Усі глянули туди. На малесенькій наклейці біля кнопки було написано: «ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ШОКОЛАД».

- Ура! - зрадів Майк Тіві. - Це для мене! - І натис великим пальцем на кнопку. Миттю щось страшенно засвистіло. Двері з брязкотом зсунулися і ліфт смикнувся, ніби вжалений осою. Але він смикнувся вбік! І всі пасажири (крім містера Вонки, котрий тримався за ремінець, що звисав зі стелі) попадали на підлогу.

- Вставайте, вставайте! - крикнув містер Вонка, заливаючись реготом.

Та щойно вони почали вставати, як ліфт різко змінив напрямок і хитнувся в інший бік. І знову всі попадали.

- Рятуйте! - заволала пані Тіві.

- Прошу вас, мадам, - галантно запропонував їй руку містер Вонка. - Отак! А тепер хапайтеся за ремінці! Усі хапайтесь за ремінці! Поїздка ще не завершилася!

Дідунь Джо звівся, похитуючись, на ноги й схопився за ремінець. Малий Чарлі, який так високо не діставав, обхопив дідуневі ноги й міцно в них вчепився.

Ліфт летів зі швидкістю ракети. Тепер він повернув угору. Мчав вище-вище-й-вище - і трохи навскоси, мовби видирався на крутез-ну гору. А тоді полетів каменем униз, ніби добрався до вершини тієї гори й зірвався з неї в безодню. Чарлі відчув, наче щось обірвалося в животі, а дідунь Джо закричав:

- Ура! Летимо!

А пані Тіві закричала:

- Канат обірвався! Ми зараз розіб’ємося! А містер Вонка сказав:

- Спокійно, шановна пані, - і підбадьорливо поплескав її по руці.

Тоді дідунь Джо глянув на Чарлі, що вп’явся йому в ноги, й запитав:

- Як почуваєшся, Чарлі? Чарлі у відповідь крикнув:

- Це класнючо! Як американські гірки!

А крізь скляні стінки ліфта вони уривками бачили різні цікавинки й чудасії, що діялися в деяких приміщеннях:

Велетенську трубу, з якої на підлогу повільно витікало щось руде й липке…

Височенну круту грильяжну гору і умпа-лум-пів (обв’язаних для безпеки мотузками), що відколювали від неї величезні грильяжні брили…

Машину, з якої сіявся навсібіч білосніжний порошок, наче хуртовина…

Озеро гарячої карамелі, з якого струменіла пара…

Умпа-лумпівське село з крихітними хатками та вуличками, на яких бавилися сотні умпа-лумпенят на зріст сантиметрів по десять…

І ось ліфт вийшов з піке, хоча мчав, здавалося, ще швидше ніж досі. Чарлі чув, як виє за стінами вітер, а ліфт летів уперед… закружляв… кудись повернув… піднявся вгору… спустився вниз…

- Зараз мене знудить! - закричала, зеленіючи на лиці, пані Тіві.

- Хай не нудить, - сказав містер Вонка.

- Не вийде! - крикнула пані Тіві.

- Тоді нате, - зірвав містер Вонка з голови свого шикарного чорного циліндра й підставив пані Тіві під самого рота.

- Зупиніть цей жах! - звелів пан Тіві.

- Не можу, - відказав містер Вонка. - Ліфт не зупиниться, поки не доїдемо. Єдина надія, що ніхто зараз не їде іншим ліфтом.

- Яким це іншим ліфтом? - верескнула пані Тіві.

- Тим, що може їхати назустріч нам тим самим маршрутом, - пояснив містер Вонка.

- Сто чортів у печінку! - вигукнув пан Тіві. - Тобто ми можемо зіткнутися?

- Досі мені завжди щастило, - підбадьорив його містер Вонка.

- Тепер мене вже точно знудить! - зарепетувала пані Тіві.

- Ні-ні! - почав благати містер Вонка. - Не зараз! Ми майже на місці! Не псуйте мені капелюха!

Наступної миті завищали гальма, і ліфт почав зупинятися. Нарешті завмер остаточно.

- Ну й поїздочка! - зітхнув пан Тіві, витираючи хустинкою піт з широкого обличчя.

- Більше ніколи й нізащо! - простогнала пані Тіві. І тут двері ліфта роз’їхалися й містер Вонка сказав:

- Хвилиночку! Послухайте мене! Прошу, щоб у цьому приміщенні всі були вкрай обережні. Тут є багато небезпечного, тому краще нічого не чіпати.