Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 28. Залишився тільки Чарлі

- Який буде наступний цех? - замислився містер Вонка, а тоді крутнувся й заскочив у ліфт. - Швидше! Сюди! Мусимо їхати далі! І скільки ж це тепер лишилося дітей?

Чарлі поглянув на дідуня Джо, а дідунь Джо на малого Чарлі.

- Та ж містере Вонко, - знизав плечима дідунь Джо, - залишився тільки Чарлі.

Містер Вонка рвучко обернувся й глянув на Чарлі.

Запала тиша. Чарлі стояв і міцно тримав дідуня Джо за руку.

- Тобто залишився тільки ти один? - запитав містер Вонка, вдаючи подив.

- Ага, - сказав Чарлі. - Так.

Містер Вонка раптом аж вибухнув радістю.

- Любий хлопчику, - вигукнув він, - але ж це означає, що ти переміг! - Він вистрибнув з ліфта і так несамовито затряс хлопцеву руку, що трохи її не відірвав. - Прийми мої щирі вітання! - тішився він. - Найщиріші! Я такий радий! Краще й не придумати! Як це чудово! Знаєш, я з самого початку передчував, що це будеш ти! Молодчина, Чарлі, просто молодчина! Це чудово! Тепер нарешті почнеться справжня забава! Але не треба баритися! Не треба зволікати! Часу залишилося ще менше, ніж досі! До вечора ми маємо зробити ще безліч справ!

Подумай, скільки ще треба всього узгодити! А скількох людей покликати! Але ми, на щастя, маємо швидкісний скляний ліфт! Стрибай сюди, любий Чарлі, стрибай! Ви теж, шановний дідуню Джо! Ні, тільки після вас! Сюди! Отак! Цього разу я сам виберу потрібну кнопку!

Мерехтливі яскраво-голубі очі містера Вонки на мить зупинилися на обличчі Чарлі.

Чарлі подумав, що зараз станеться щось шалене. Але не злякався. Він навіть не нервував. Просто був страшенно схвильований. Дідунь Джо теж. Старенький стежив за кожним рухом містера Вонки, а обличчя його сяяло від радості. Містер Вонка потягся до кнопки на високій скляній стелі ліфта. Чарлі й дідунь Джо задерли голови, щоб прочитати напис на накле-єчці біля кнопки.

Там було написано:… «ВГОРУ Й ГЕТЬ».

«Вгору й геть», - повторив подумки Чарлі, - що за дивне приміщення?»

Містер Вонка натис кнопку. Скляні двері закрилися.

- Тримайтеся! - гукнув містер Вонка. Тоді БАХ! Ліфт злетів угору, немов ракета.

- Ура-а! - закричав дідунь Джо.

Чарлі вхопився за дідові ноги, містер Вонка - за ремінець на стелі, й вони помчали вгору-вгору-вгору - прямісінько вгору, без поворотів, і Чарлі чув, як розсікає повітря ліфт, що летів дедалі швидше й швидше.

- Ура! - кричав дідунь Джо. - Ура! Мчимо!

- Швидше! - кричав містер Вонка, гатячи рукою по стінці ліфта. - Швидше! Швидше! Якщо не наберемо швидкості, то не проб’ємося!

- Куди? - здивувався дідунь Джо. - Куди нам треба пробитися?

- Ага! - крикнув містер Вонка. - Ще хвильку-й побачите! Я вже стільки років прагнув натиснути цю кнопку! Але ще ніколи не натискав! Багато разів я відчував цю спокусу! Так, це

була неабияка спокуса! Але я ніяк не міг змиритися з думкою, що в даху фабрики доведеться пробити величезну дірку! Летимо, хлопці! Вгору й геть!

- Але ж ви не… - крикнув дідунь Джо, - …ви ж не маєте на увазі, що цей ліфт…

- Ще й як маю! - відповів містер Вонка. - Ще хвильку - й побачите!.. Вгору й геть!

- Але… але ж… та він же… скляний! - закричав дідунь Джо. - Він розіб’ється на друзки!

- Цілком можливо, - як завжди бадьоро припустив містер Вонка, - хоч це скло й доволі міцне.

Ліфт і далі мчав усе вгору-вгору-вгору, і все швидше-швидше-й швидше…

І раптом ТРАХ-ТАРА-РАХ! - страшенний гуркіт розтрощених дощок і потовченої черепиці пролунав просто над їхніми головами, і дідунь Джо закричав:

- Рятуйте! Нам кінець! Ми пропали!

Але містер Вонка заперечив:

- Ні, не пропали! Ми пробилися! Ми вже назовні!

І справді, ліфт протаранив фабричний дах і тепер, мов ракета, летів просто в небо, а крізь його скляну стелю вливалося сонячне світло. За п’ять секунд вони піднялися на три тисячі метрів.

- Цей ліфт здурів! - репетував дідунь Джо.

- Не бійтеся, шановний пане, - заспокоїв його містер Вонка й натис іншу кнопку.