Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 9. Дідунь Джо іде на ризик

На другий день, коли Чарлі вернувся зі школи й зайшов до дідусів і бабусь, то побачив, що не спить лише дідунь Джо. Усі інші голосно хропли.

- Цс! - прошепотів дідунь Джо й жестом підкликав Чарлі до себе.

Той навшпиньки підійшов і став біля ліжка. Старий хитрюще йому всміхнувся, а тоді сягнув рукою під подушку. Коли ж її звідти витяг, то його пальці стискали старезного шкіряного гаманця. Затулившись ковдрою, старий відкрив гаманця й перевернув догори дном.

Звідти викотилася одна-єдина срібна десяти-центова монетка.

- Це мій таємний скарб, - пошепки пояснив він. - Ніхто про нього не знає. Зробимо ще одну спробу знайти той останній квиток. Що скажеш? Але мусиш мені допомогти.

- Дідуню, невже ви хочете потратити на це останні свої гроші? - прошепотів Чарлі.

- Авжеж хочу! - схвильовано прохрипів старий. - Не гай часу на суперечки! Я не менше за тебе прагну знайти той квиток! На. Бери гроші й біжи в найближчу крамничку, купуй перший-ліпший батончик «Вонка» і мерщій повертайся з ним сюди, розгорнемо разом.

Чарлі взяв срібну монетку і миттю вислизнув з кімнати. За п’ять хвилин він уже повернувся.

- Купив? - пошепки спитав дідунь Джо, очі якого аж сяяли від збудження.

Чарлі ствердно кивнув і показав батончик.

На обгортці було написано: «ВОНКА: ГОРІХОВИЙ ХРУСТКИЙ СЮРПРИЗ».

- Добре! - прошепотів старий, сідаючи в ліжку й потираючи руки. - Тепер… підходь сюди, сідай біля мене і разом його розгорнемо. Готовий?

- Так, - підтвердив Чарлі. - Готовий.

- Відривай верхню обгортку.

- Ні, - заперечив Чарлі, - це ж ви за нього заплатили. Робіть усе самі.

Пальці старого страшенно тремтіли, доки він обмацував батончик.

- Немає ніякої надії, - ледь чутно захихотів він. - Ти ж розумієш, що надії немає, правда?

- Так, - озвався Чарлі. - Розумію.

Вони перезирнулися й обидва нервово захихотіли.

- Май на увазі, - додав дідунь Джо, - існує лише манюсінький шанс, що це саме та цукерка, згоден?

- Так, - погодився Чарлі. - Звичайно. Чому не розгортаєте, дідуню?

- На все свій час, хлопчику, на все свій час. Як ти гадаєш, з якого кінця починати?

- З отого. З найдальшого від вас. Відірвіть тільки малесенький клаптик, щоб ми нічого й не бачили.

- Отакий? - запитав старий.

- Ага. А тепер ще трошечки.

- Доривай ти, - сказав дідунь Джо. - Бо я дуже хвилююся.

- Ні, дідуню. Мусите самі.

- Ну що ж. Отак-от. - І він віддер обгортку.

Вони вдвох зазирнули під неї. Це був солодкий батончик - та й годі. Зненацька їм стало дуже смішно, і вони ви-бухли шаленим реготом.

- Що таке?! - скрикнула бабуся Джозефі-на, несподівано прокинувшись.

- Нічого, - відповів дідунь Джо. - Спи собі, спи.