Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 3. Містер Вонка та Індійський принц

- Принц Пондівішна написав містерові Вонці листа, - почав дідунь Джо, - і попросив, щоб той приїхав аж у Індію і побудував йому величезний палац з самісінького шоколаду.

- І що, дідуню, містер Вонка це зробив?

- Аякже. І що то був за палац! Там було сто кімнат, і все було зроблене з темного чи світлого шоколаду. Шоколадна цегла, шоколадний цемент, шоколадні вікна, усі стіни й стеля були з шоколаду, а ще килими, картини, ліжка й меблі. А з кранів у ванній лився гарячий шоколад.

Коли все було завершено, містер Вонка сказав принцові Пондівішні:

- Мушу Вас, однак, попередити, що довго все це не простоїть, тому не гайте часу й починайте їсти.

- Дурниці! - закричав принц. - Я не їстиму власного палацу! Не гризтиму сходів і навіть стін не лизатиму! Я в ньому буду жити!

Але містер Вонка мав, зрозуміло, рацію, бо незабаром після цього настав спекотний день, сонце припекло й палац почав поволі танути й розтікатися по землі.

Божевільний принц, який дрімав собі у вітальні, прокинувся й побачив, що пливе у величезному липкому й коричневому озері шоколаду.

Малий Чарлі завмер на краєчку ліжка, не зводячи очей з дідуня. Обличчя його було схвильоване, а очі такі круглі, що аж світилися білки.

- Це - правда? - засумнівався він. - Чи ви мене обманюєте?

- Правда! - вигукнули усі четверо стареньких. - Чистісінька правда! Спитай кого хочеш!

- І це ще не вся правда, - додав дідунь Джо, нахилився до Чарлі й зашепотів ледь чутно й таємничо: - Ніхто… звідти… не… виходить!

- Звідки? - перепитав Чарлі.

- І… ніхто… не… заходить… туди!

- Куди?! - вигукнув Чарлі.

- На фабрику «Вонка», а то куди ж!

- Дідуню, ви про що?

- Про працівників, Чарлі.

- Про працівників?

- На всіх фабриках, - пояснив дідунь Джо, - є працівники, які щоранку й щовечора заходять і виходять з воріт… на всіх, окрім фабрики «Вонка»! Чи ти хоч раз бачив хоч однісіньку людину, яка б туди зайшла… або звідти вийшла?

Чарлі обвів поглядом усі чотири старезні обличчя, які на нього дивилися. Були вони приязно всміхнені й водночас цілком серйозні. Не було й знаку, що це жарт чи обман.

- Ну? Що скажеш? - домагався дідунь Джо.

- Я… я навіть не знаю, дідуню, - почав затинатися Чарлі. - Коли я проходжу повз фабрику, то ворота завжди замкнені.

- Отож бо! - вигукнув дідунь Джо.

- Але ж там повинні працювати якісь люди…

- Ні, Чарлі, не люди. Принаймні, не звичайні люди.

- А хто?! - аж закричав Чарлі.

- Ага… Отож бо й воно… Це ще один приклад розуму й умілості містера Віллі Вонки.

- Чарлі, синку, - озвалася з дверей пані Ба-кет, - пора вже спати. Годі на сьогодні.

- Ой, мамусю, я мушу почути…

- Завтра, синку…

- Справді, - погодився дідунь Джо, - решту розповім завтра.