Чарлі і шоколадна фабрика

Розділ 23. Квадратні цукерки, що обертаються круглими

Усі зупинилися і з’юрмилися біля дверей, верхня половинка яких була скляна. Дідунь Джо підняв Чарлі, щоб тому краще було видно, і Чарлі, зазирнувши, побачив довжелезного стола, на якому нескінченними рядами лежали квадратні білі цукерочки. Вони дуже нагадували квадратні грудочки цукру-рафінаду - хіба що на кожній збоку було намальоване кумедне рожеве личко. При кінці стола кілька умпа-лумпів старанно малювали на цукерках нові й нові личка.

- Ось вони! - вигукнув містер Вонка. - Квадратні цукерки, що обертаються круглими!

- Не бачу, щоб вони ставали круглими, - знизав плечима Майк Тіві.

- Вони все ще квадратні, - погодилася Ве-рука Солт. - Абсолютно квадратні.

- А вони і є квадратні, - сказав містер Вонка. - Я не казав, що вони не квадратні.

- Ви сказали, що вони круглі! - наполягала Верука Солт.

- Я такого не казав, - обурився містер Вонка. - Я казав, що вони обертаються круглими.

- Але ж вони не обертаються круглими! - не вгавала Верука Солт. - Вони квадратні!

- Ні, вони обертаються круглими, - переконував містер Вонка.

- Аж ніяк вони круглими не обертаються! - зірвалася на крик Верука Солт.

- Веруко, дорогенька, - втрутилася пані Солт, - не звертай на містера Вонку уваги! Він тебе обманює!

- Шановне старе опудало, - відказав їй містер Вонка, - сходіть і вправте собі мізки!

- Як ви смієте зі мною так розмовляти! - обурилася пані Солт.

- Ой, мовчіть, - урвав її містер Вонка. - Дивіться всі! - Він витяг з кишені ключа, відімкнув двері, розчинив їх навстіж… і раптом… на звук відкривання дверей усі малесенькі квадратні цукерочки почали хутко обертатися круглими личками до входу, щоб бачити, хто прийшов. Врешті всі круглі крихітні личка на цукерках обернулися до дверей і дивилися на містера Вонку.

- От бачите! - переможно вигукнув той. - Вони обернулися круглими личками! І нема чого сперечатися! Це квадратні цукерки, що обертаються круглими личками!

- їй-богу, так і є! - визнав дідунь Джо.

- Ходімо! - вигукнув містер Вонка, знову повернувшись у коридор. - Ідемо далі! Не гаймо часу!

«МАСЛОВІСКІ Й МАСЛОДЖИН» -було написано на наступних дверях.

- Оце вже цікавіше, - зрадів пан Солт, Ве-руччин батько.

- Розкішні напої! - мовив містер Вонка. - Умпа-лумпи їх просто обожнюють. Стають від них п’яненькі. Прислухайтесь! Чуєте, як галасують?

З-за зачинених дверей долинали шквали реготу та уривки пісень.

- Вони там п’яні як чопики, - додав містер Вонка. - Хлебчуть масловіскі з содовою. Улюблений їхній напій. Маслоджин з тоніком теж дуже популярний. За мною, будьте ласкаві! Нам справді не варто отак зупинятися.

Він повернув ліворуч. Тоді праворуч. Вони підійшли до довжелезних сходів. Містер Вонка з’їхав перилами донизу. Троє дітлахів зробили так само. Пані Солт і пані Тіві, єдині жінки, що залишилися в товаристві, вже добряче втомилися. Пані Солт, велике гладке створіння на коротких ніжках, сопіла, як носоріг.

- Сюди! - гукнув містер Вонка, повертаючи після сходів ліворуч.

- Не так швидко! - хекала пані Солт.

- Це неможливо, - відповів містер Вонка. - Тоді ми ніколи не потрапимо туди вчасно.

- Куди туди? - запитала Верука Солт.

- Не твого розуму діло, - відказав містер Вонка. - Ще хвильку - й побачиш.